Постанова від 28 травня 2026 р. у справі №280/1412/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

29 травня 2026 року м. Дніпросправа № 280/1412/26

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Семененка Я.В. (доповідач),

суддів: Добродняк І.Ю., Суховарова А.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Дніпрі апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «АМТ»

на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 20 лютого 2026 року (суддя Конишева О.В.) по справі №280/1412/26 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «АМТ» про забезпечення позову,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «АМТ» звернулося до суду з позовом, в якому просило:

визнати протиправним та скасувати Рішення Південно-Східної митниці про коригування митної вартості товару №UA110150/2026/000005/2 від 08.01.2026 року.

Разом із позовною заявою до суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «АМТ» про забезпечення позову, у якій позивач просив:

зупинити дію рішення Південно- Східної митниці про коригування митної вартості товарів №UА110150/2026/000005/2 від 08.01.2026 року до набрання законної сили рішенням суду у справі за позовом ТОВ “ТД “АМТ” про визнання протиправним та скасування цього рішення.

Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову, заявник посилається на наступні обставини. Предметом оскарження у даній справі є рішення Південно-Східної митниці про коригування митної вартості товарів №UA110150/2026/000005/2 від 08.01.2026 року, прийняте в рамках процедури митного оформлення партії товару. Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач сплатив суму митних платежів згідно із заявленою митною вартістю та, скориставшись правом, передбаченим ч.3 ст.52 Митного кодексу України, надав фінансову гарантію на суму різниці між сумою митних платежів, обчисленою декларантом, та сумою, обчисленою митним органом. Випуск товарів у вільний обіг було здійснено за митною декларацією №26UA110150000077U3 від 09.01.2026 року. На забезпечення сплати вказаної різниці митних платежів Приватне акціонерне товариство “УКРАЇНСЬКА ПОЖЕЖНО-СТРАХОВА КОМПАНІЯ” (далі — Гарант) видало фінансову гарантію №26UA1200120001GC1 від 09.01.2026 року щодо митної процедури UA04 - незгода декларанта з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів (стаття 55 глави 8 розділу III Митного кодексу України). Тобто, фактично гарантія була видана на митне оформлення та випуск товару у вільний обіг у зв`язку з незгодою декларанта з оскаржуваним рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів та донарахованими митницею платежами, котрі підлягали в подальшому судовому оскарженню та, як наслідок, скасуванню судом. Відповідно до частини 1 статті 293 Митного кодексу України, обов`язок із

сплати митних платежів покладається на декларанта. При цьому, згідно з пунктом 1 частини 1 статті 289 Митного кодексу України, такий обов`язок виникає з моменту ввезення товарів на митну територію України. Таким чином, обов`язок із сплати спірної різниці митних платежів, що виник на підставі оскаржуваних Рішень, залишається формально чинним та забезпеченим гарантією. При цьому частиною 3 статті 52 та частиною 8 статті 55 Митного кодексу України регламентовано граничний строк дії фінансової гарантії та процедури консультацій, який складає 90 днів з дня випуску товарів. Сплив цього строку (без надання додаткових документів або рішення суду) робить процедуру нарахування цієї різниці завершеною та безальтернативно запускає механізм її примусового стягнення. Механізм стягнення різниці в митних платежах між митною вартістю, визначеною митницею та декларантом визначений у статтях 317-1 та 317-2 МКУ. Так, згідно з частиною 2 статті 317-1 МКУ, митний орган зобов`язаний не пізніше 3 робочих днів направити позивачу вимогу про сплату. Відповідно до частини 3 статті 317-1 МКУ, позивач зобов`язаний сплатити кошти протягом 10 робочих днів з дня отримання вимоги. У разі несплати Позивачем коштів у цей строк, згідно з частиною 1 статті 317-2 МКУ, митний орган не пізніше 3 робочих днів направляє вимогу Гаранту. Гарант, відповідно до частини 2 статті 317-2 МКУ, зобов`язаний перерахувати кошти до бюджету протягом 30 днів. Як вбачається, зазначений механізм неминуче призводить до виставлення митницею вимоги про сплату митних платежів, як позивачу, так і Гаранту, та, як наслідок, виникнення податкового боргу, оскільки означеними правовими нормами встановлений безумовний обов`язок, а не право митного органу заявити таку вимогу та безумовний обов`язок для позивача та Гаранта задовольнити цю вимогу. Факт неминучості виставлення митними органами вимоги про сплату митних платежів підтверджується тим, що згідно з Договором комісії №210825-1 від 02.01.2025 року (копія додається), Позивач ТОВ “ТОРГОВИЙ ДІМ “АМТ” (код ЄДРПОУ 42822115) виступає Комітентом (власником товару), а ТОВ “МОТОТЕХІМПОРТ” - Комісіонером. Обидва суб`єкти є пов`язаними особами в рамках ряду зовнішньоекономічних операцій — Комісіонер за дорученням Комітента здійснює закупівлю товарів за кордоном і здійснює імпорт товарів з подальшим їх митним оформленням в митних органах України. Так, листом Тернопільської митниці №7.25-3/15-01/13/7588 від 22.12.2025 року ТОВ “МОТОТЕХІМПОРТ” (Комісіонеру) вже були направлені вісім вимог про сплату митних платежів по ряду митних оформлень товару. Більш того, у листі Тернопільської митниці №7.25-1/15-01/13/357 від 15.01.2026 року митний орган офіційно підтвердив свою правову позицію з даного приводу, посилаючись на ст.43 Податкового кодексу України. Митний орган прямо вказує, що наявність несплаченої вимоги про сплату митних платежів (сформованої в порядку ст.317-1 МКУ) є податковим боргом платника та безумовною підставою для відмови у поверненні будь-яких коштів платнику, навіть по скасованим раніше в судовому порядку аналогічним рішенням митного органу про коригування митної вартості товару.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 20 лютого 20265 року в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено, у передбаченому процесуальним законом порядку, наявності підстав для застосування заходів забезпечення позову. Такі висновки суд обгрунтував тим, що заявник не надав до суду доказів того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, стане неможливим без вжиття таких заходів. Суд вказав, що посилання представника позивача на те, що на адресу підприємства можливо у майбутньому надійде вимога Митниці про сплату митних платежів за гарантією, що, в свою чергу, може спричинити негативні наслідки для товариства та гаранта, базується на припущеннях, які наразі не підтверджені жодним доказом. Існування порушення прав позивача або неможливість їх відновлення без вжиття заходів забезпечення позову має бути реальним, вбачатися з матеріалів справи, чого у даному випадку не встановлено.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення про задоволення заяви про забезпечення позову.. Обгрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, позивач не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для забезпечення позову. Позивач посилається на необгрунтованість висновків суду першої інстанції щодо припущень позивача про можливість заподіяння шкоди. Зазначає, що така загроза є реальною і вказане призводить до об`єктивного ризику неможливості ефективного поновлення прав позивача через нормативні обмеження процедури повернення коштів.

Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Частинами першою та другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно з положеннями частини першої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України).

В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина шоста статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України).

Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

При цьому, заходи забезпечення мають вживатись лише в межах позовних вимог, бути співмірними з ними, а необхідність їх застосування повинна обґрунтовуватись поважними підставами й підтверджуватись належними доказами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Таким чином, суд, розглядаючи заяву про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, з огляду на докази, надані заявником для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись, зокрема, у тому, що існує дійсна і реальна загроза невиконання рішення суду чи суттєва перешкода у такому виконанні, а також у очевидності ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При цьому, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

Так само суд повинен вказати підстави, з яких він дійшов висновку про існування очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, цим рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі.

Висновок суду першої інстанцій про відсутність визначених у статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України обставин для вжиття заходів забезпечення позову у даному випадку є обгрунтованим, з огляду на наступне.

Так, судом встановлено, що предметом спору у цій справі є оскарження рішення Митниці про коригування митної вартості товару.

Натомість, наявність підстав для забезпечення позову позивач фактично пов`язував з можливістю заподіяння йому шкоди внаслідок зарахування Митницею фінансової гарантії в рахунок погашення митних платежів, і повернення цих коштів, через певні нормативні обмеження, є складною процедурою, або взагалі неможливим.

Суд першої інстанції правильно звернув увагу на те, що такі аргументи позивача фактично є припущеннями, які жодними доказами не підтверджені.

Посилання позивача на листи Митниці в подібних правовідносинах, не спростовують таких висновків суду першої інстанції.

Крім цього, слід зазначити те, що предметом спору у цій справі не є дії/рішення Митниці щодо зарахування фінансової гарантії в рахунок погашення митних платежів чи повернення фінансової гарантії з бюджету.

Крім цього, суд апеляційної інстанції зауважує, що безумовно, рішення, дії та/чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень справляють певний вплив на правовий статус особи, щодо прав, свобод та/чи законних інтересів якої прийнято рішення, вчинена (невчинена) дія. Рішення, дії (бездіяльність) суб`єкта владних повноважень можуть мати наслідки, які особа оцінює щодо себе негативно. Водночас, позивачем не наведено будь-яких прийнятних та переконливих обґрунтувань, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття заходів забезпечення позову після набрання законної сили рішенням в адміністративній справі, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та/або витрат, що виключає можливість застосування заходів забезпечення позову в межах спірних правовідносин.

Суд апеляційної інстанції не ставить під сумнів те, що забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваного рішення Митниці може убезпечити Товариство від понесення ним майнових витрат (у разі необхідності оскаржувати дії/рішення Митниці щодо зарахування фінансової гарантії в рахунок погашення митних платежів чи повернення фінансової гарантії з бюджету), проте варто врахувати, що такі обставини в будь-якому випадку не визначені нормами статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України як безумовні підстави для забезпечення позову, а отже, не вказують і не можуть вказувати на очевидну протиправність адміністративного акта, який у спірних відносинах виданий у формі рішення.

Суд апеляційної інстацнії погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що за своєю сутністю саме лише прийняття оскаржуваного рішення не створює незворотних наслідків, не зупиняє господарську діяльність платника податків; у разі вчинення Митницею дій, про які зазначає позивач, останній не позбавлений права захистити свої права у випадку їх порушення, зокрема, шляхом судового оскарження таких дій чи рішень Митниці.

Отже, суд апеляційної інстанції вважає, що у справі, яка розглядається, заявником не доведено, а судом першої інстанції не встановлено і не підтверджено у передбаченому процесуальним законом порядку наявності підстав для застосування заходів забезпечення позову за заявою позивача.

З цих підстав суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали суду першої інстанції.

На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст.315, ст.ст.316, 321, 322, 325 КАС України, суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «АМТ» залишити без задоволення, а ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 20 лютого 2026 року у справі №280/1412/26 – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку у строки, передбачені ст. 329 КАС України.

Повний текст постанови складено 29.05.2026

Головуючий - суддя Я.В. Семененко

суддя І.Ю. Добродняк

суддя А.В. Суховаров