Постанова від 28 травня 2026 р. у справі №440/12321/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2026 р. Справа № 440/12321/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Перцової Т.С.,

Суддів: Жигилія С.П. , Макаренко Я.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10.11.2025, головуючий суддя І інстанції: О.О. Кукоба, м. Полтава, повний текст складено 16.02.26 по справі № 440/12321/25

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства оборони України

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України (далі – відповідач, МОУ), у якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо не розгляду звернення (скарги) та не вчинення в межах своїх повноважень дій, а якщо не входять до повноважень, пересилання за належністю відповідному органу чи посадовій особі щодо поновлення порушених прав ОСОБА_1 закріплених Конституцією та Законами України;

- зобов`язати Міністерство оборони України розглянути повторно звернення ОСОБА_1 від 04.08.2025 та вжити заходів щодо відновлення порушених прав закріплених Конституцією та Законами України та сприяти виконанні постанов та ухвал суду та надсиланні документів на запит ТЦК та СП.

В обґрунтування позовних вимог послався на протиправний характер бездіяльності відповідача, яка полягає у неналежному розгляді звернення (скарги) ОСОБА_1 , оскільки у розумінні вимог частини 1 статті 20 Закону України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 року № 393/96-ВР (далі – Закон № 393/96-ВР) звернення осіб з інвалідністю внаслідок війни розглядаються першими керівниками державних органів, органів місцевого самоврядування, установ, організацій і підприємств особисто, що не мало місця у спірних правовідносинах.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 10.11.2025 у справі № 440/12321/25 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо не розгляду звернення (скарги) ОСОБА_1 від 04.08.2025.

Зобов`язано Міністерство оборони України розглянути скаргу ОСОБА_1 від 04.08.2025 у порядку, визначеному Законом №393/96-ВР, з урахуванням правової оцінки, наданої у рішенні суду.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Відповідач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позову подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин у справі та порушення норм матеріального права просить суд апеляційної інстанції рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10.11.2025 року по справі №440/12321/25 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що у діях МОУ відсутні будь-які ознаки протиправності, оскільки з метою розгляду звернення ОСОБА_1 від 04.08.2025 було підготовлено та надано відповідь за підписом Начальника штабу – заступника командувача Сухопутних військ збройних Сил України бригадного генерала Олександра Грузевича за вих. № 116/ВИХ/ЗВГ/50853 від 09.09.2025 разом з додатками, тобто позивачу була надана відповідь на його звернення від 04.08.2025 до Міноборони, що протиправно не враховано судом першої інстанції.

Наполягав, що ані положеннями Інструкції про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 28.12.2016 № 735, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 23 січня 2017 р. за № 94/29962 (далі – Інструкція № 735), ані іншим нормативно-правовим актом не передбачено інформування заявника про надсилання його звернення до органів військового управління чи військових частин відповідно до компетенції. Так само, не передбачена обов`язковість розгляду Міністерством оборони України, як окремою юридичною особою або центральним органом виконавчої влади, звернення громадянина в межах своєї компетенції, якщо таке звернення потребує направлення за підпорядкованістю до підлеглих органів військового управління чи військових частин.

Отже, ІНФОРМАЦІЯ_1 є суб`єктом владних повноважень, що перебуває у підпорядкуванні Міністерства оборони України та до компетенції якого відноситься розгляд порушеного перед Міністерством оборони України питання у зверненні ОСОБА_1 від 04.08.2024.

У надісланому до суду апеляційної інстанції відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечував проти викладених у ній доводів, просив рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову залишити без змін, як законне та обґрунтоване.

Наполягав, що відповідач не розглянув належним чином звернення позивача, який є особою із інвалідністю І групи, не повідомив та не надав доказів, що ОСОБА_1 було повідомлено щодо надсилання звернення до іншого органу та причину таких дій. Оскільки позивач надсилав своє звернення до відповідача, тому й очікував відповіді саме від нього.

Звернув увагу, що звернення вважаються вирішеними, якщо розглянуто всі поставлені в них питання, вжиті необхідні заходи і заявникам дані вичерпні відповіді, що не мало місця у спірних правовідносинах.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджено копією паспорта громадянина України /а. с. 8/.

ОСОБА_1 у період з 08.03.2022 по 29.01.2025 проходив військову службу у Збройних Силах України, будучи зарахованим до особового складу військової частини НОМЕР_1 , що підтверджено копією військового квитка серії НОМЕР_2 /а. с. 11-12/.

Позивач є учасником бойових дій, що підтверджено копією посвідчення серії НОМЕР_3 /а. с. 10/.

Також позивач є особою з інвалідністю внаслідок війни першої групи, що підтверджено копією посвідчення серії НОМЕР_4 /а. с. 10 - зі звороту/.

04.08.2025 ОСОБА_1 надіслав Міністерству оборони України скаргу на протиправні дії та порушення законодавства України Військовою частиною НОМЕР_1 , у якій просив забезпечити виконання ІНФОРМАЦІЯ_2 та Міністерством оборони України судових рішень у справах №№ 440/258/25, 440/334/25, 440/11769/24, ухвали суду від 26.06.2025 у справі № 440/5655/25 та листа ІНФОРМАЦІЯ_3 від 19.06.2025 вих.№ 9/1/2164/с/уч.63964 /а. с. 27/.

Скарга надійшла до Міністерства оборони України 05.08.2025 та зареєстрована за вх.№С-158619 /а. с. 28а/.

За підпорядкуванням скаргу скеровано для розгляду Оперативному командуванню " ІНФОРМАЦІЯ_4 " /а. с. 29/.

Відповідь на звернення надана листом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 09.09.2025 за підписом Начальника штабу - заступника командувача Сухопутних військ Збройних Сил України /а. с. 35-36/.

Стверджуючи про не розгляд відповідачем звернення від 04.08.2025, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо не розгляду звернення (скарги) ОСОБА_1 від 04.08.2025, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості, оскільки під час розгляду справи підтверджено належними доказами та не спростовано відповідачем, що скарга ОСОБА_1 від 04.08.2025 Міноборони по суті порушених у ній питань не розглянута, та відповідь на скаргу не надана.

З метою належного захисту прав позивача суд першої інстанції вважав за необхідне зобов`язати Міноборони розглянути скаргу ОСОБА_1 від 04.08.2025 у порядку, визначеному Законом № 393/96-ВР, з урахуванням правової оцінки, наданої у рішенні суду.

Позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача вжити заходи щодо відновлення порушених прав позивача, які закріплені Конституцією та законами України, а також сприяти у виконанні судових рішень та надсиланні документів до ТЦК та СП, судом визнано передчасними, оскільки Міністерством оборони України не було розглянуто звернення ОСОБА_1 відповідно до вимог Закону № 393/96-ВР, а тому підстави для задоволення таких позовних вимог ОСОБА_1 наразі відсутні.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі статтею 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм статтею 40 Конституції України права на звернення урегульовано Законом № 393/96.

Частиною 1 статті 1 Закону № 393/96-ВР визначено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

За змістом статті 3 Закону № 393/96-ВР під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.

Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб.

Статтею 4 Закону № 393/96-ВР передбачено, що до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов`язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.

Згідно із положеннями статті 5 Закону № 393/96-ВР звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв`язку (електронне звернення).

У зверненні має бути зазначено прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв`язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.

Матеріалами справи підтверджено, що звернення ОСОБА_1 від 04.08.2025 відповідало вимогам статті 5 Закону № 393/96-ВР, а тому підлягало розгляду відповідачем у встановлені законом строки та порядку з наданням оцінки усім вимогам та аргументам заявника.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону № 393/96-ВР звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду.

Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, таке звернення в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення (частина 3 статті 7 Закону № 393/96-ВР).

Статтею 14 Закону № 393/96-ВР передбачено, що органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, посадові особи зобов`язані розглянути пропозиції (зауваження) та повідомити громадянина про результати розгляду.

Пропозиції (зауваження) Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, осіб з інвалідністю внаслідок війни розглядаються першими керівниками державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій особисто.

Частиною 1 статті 15 Закону № 393/96-ВР визначено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Згідно із статтею 19 Закону № 393/96-ВР органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані:

об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги;

у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову;

на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу;

скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням;

забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень;

письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення;

вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина;

у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення;

не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам;

особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

Аналізуючи наведені норми Закону № 393/96-ВР, колегія суддів зазначає, що пропозиція (зауваження) осіб з інвалідністю внаслідок війни, яка відповідає вимогам Закону № 393/96, повинна бути прийнята, всебічно та повно розглянута особисто першим керівником державного органу, до якого вона подана.

Так, матеріалами справи підтверджено, що 05.08.2025 ОСОБА_1 засобами електронного зв`язку подав скаргу реєстраційний номер № С-158619 від 05.08.2025 до Міністерства оборони України щодо термінового втручання та належного реагування на протиправні дії Військової частини НОМЕР_1 , а саме невиконання судових рішень у справах №№ 440/258/25, 440/334/25, 440/11769/24, ухвали суду від 26.06.2025 у справі №440/5655/25 та листа ІНФОРМАЦІЯ_3 від 19.06.2025 вих. № 9/1/2164/с/уч.63964, а також тримання виконання на контролі.

До вказаної скарги позивач додав копію посвідчення особи з інвалідністю І групи внаслідок війни, що підтверджується відповідною відміткою в кінці тексту документу та позначкою про прикріплені до нього файли.

Варто зауважити, що про наявність в ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни свідчить наявна в матеріалах справи копія посвідчення серії НОМЕР_4 , виданого 06.06.2025.

Разом з цим, за підпорядкуванням скаргу скеровано для розгляду Оперативному командуванню " ІНФОРМАЦІЯ_4 ".

Відповідь на звернення надана листом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 09.09.2025 за підписом Начальника штабу - заступника командувача Сухопутних військ Збройних Сил України – Олександра Грузевича.

При цьому, жодних відомостей та посилань на відповідний документ щодо наявності у вказаної особи станом на час розгляду звернення позивача повноважень розглядати звернення осіб з інвалідністю внаслідок війни від імені МОУ (як першого керівника державного органу, до якого звернувся позивач) наведений лист від 09.09.2025 не містить.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції враховує, що у скарзі від 04.08.2025 ОСОБА_1 звертався саме до МОУ з метою сприяння виконання судових рішень, а не до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Більше того, поставлене у скарзі питання стосується невиконання судового рішення у справі № 440/258/25, у якому постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 19.06.2025 визнано протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо не розгляду звернення ОСОБА_1 від 23.09.2024 зареєстрованого під № С-122984 та зобов`язано саме Міністерство оборони України розглянути повторно звернення ОСОБА_1 від 23.09.2024, зареєстроване під № С-122984 з урахуванням положень Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 № 393/96-ВР та висновків суду, викладених у цій постанові.

З урахуванням наведеного, посилання апелянта на направлення скарги ОСОБА_1 для розгляду ІНФОРМАЦІЯ_1 , не може вважатися прийнятним.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні докази повідомлення позивача про пересилання його звернення, як це передбачено нормами частини 3 статті 7 Закону № 393/96, згідно з якою якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення.

За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що відповідач допустив неналежний розгляд (заяви) скарги ОСОБА_1 від 04.08.2025, оскільки таке звернення було розглянуто не особисто керівником відповідача, як першим керівником державного органу, а заступником командувача Сухопутних військ Збройних Сил України, якого таке звернення взагалі не стосувалося, що є порушенням наведених вище вимог частини 2 статті 14 Закону № 393/96-ВР, відповідно до яких пропозиції (зауваження), зокрема, осіб з інвалідністю внаслідок війни розглядаються першими керівниками державних органів особисто.

Колегія суддів враховує, що за висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 17.04.2019 у справі № 342/158/17, протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень треба розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в невчиненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними й реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною бездіяльності Міністерства оборони України щодо не розгляду звернення (скарги) ОСОБА_1 від 04.08.2025.

Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п`ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" (рішення від 08.11.2005) в межах свободи дій держави визначати які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.

Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовнійший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява 33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява 55555/08, п. 74, від 20.05.2010, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Враховуючи встановлені судом апеляційної інстанції обставини щодо розгляду звернення позивача без дотримання вимог Закону № 393/96-ВР, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання Міністерства оборони України розглянути скаргу ОСОБА_1 від 04.08.2025 у порядку, визначеному Законом №393/96-ВР, з урахуванням правової оцінки, наданої у рішенні суду.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення "Серявін та інші проти України") та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Як зазначено в пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України", суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

За визначенням, наведеним у статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного колегія суддів, погоджується з висновками суду першої інстанції, а тому відсутні підстави для його скасування.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції в цій частині не спростовують.

Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст.ст.243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10.11.2025 по справі № 440/12321/25 в частині задоволення позову - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Т.С. Перцова

Судді С.П. Жигилій Я.М. Макаренко