Постанова від 27 травня 2026 р. у справі №160/17848/25 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2026 року

м. Київ

справа № 160/17848/25

адміністративне провадження № К/990/2088/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Єзерова А.А., суддів Бевзенка В.М., Кравчука В.М.,

розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою Першого заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури в інтересах держави на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 07.11.2025 (колегія суддів у складі: головуючого судді Божко Л.А., суддів Лукманової О.М., Дурасової Ю.В.) у справі №160/17848/25 за позовом Керівника Західної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави до Дніпровської міської ради, третя особа Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про визнання протиправним та нечинним рішення.

І. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

1. У червні 2025 року Керівник Західної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави (далі – Прокурор) звернувся до суду з позовом до Дніпровської міської ради (далі – відповідач, Міська рада), третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області (далі – третя особа, Держгеокадастр), в якому просив суд визнати протиправним та нечинним рішення Дніпровської міської ради від 19.03.2025 №220/64 "Про затвердження водоохоронної зони та прибережної захисної смуги".

2. На обґрунтування позову зазначив, що Західною окружною прокуратурою міста Дніпра при виконанні повноважень, визначених статтею 131-1 Конституції України, статтею 23 Закону України “Про прокуратуру” встановлено порушення вимог земельного, водного та природоохоронного законодавства під час прийняття Дніпровською міською радою рішення №220/64 від 19.03.2025 про затвердження “Проєкту землеустрою щодо організації і встановлення меж земель водного фонду та водоохоронної зони р. Дніпро на території м. Дніпра вздовж правого берега р. Дніпро від причалу Фестивальний до межі міста з Кам`янською міською радою (ділянка 2)”. Цим рішенням визначено розміри водоохоронної та прибережної захисної смуги річки Дніпро у межах міста на підставі землевпорядної документації, не передбаченої чинним законодавством. Проєкт 2018 року не був затверджений Дніпровською міською радою до 31.12.2024, з 01.01.2025 він втратив статус документації, якою може буде визначено розмір водоохоронної та прибережної зони в межах населеного пункту. Беручи до уваги, що Генеральний план м. Дніпра, чинний станом на 19.03.2025, не містить визначених меж прибережної захисної смуги річки Дніпро в межах міста, її розмір відповідно до положень статті 88 Водного кодексу України визначено шириною 100 метрів від урізу води.

Вважає, що оспорюване рішення прийнято Дніпровською міською радою всупереч вимог Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо планування використання земель” від 17.06.2020 №711ХІ, статті 88 Водного кодексу України, та призвело до безпідставного, протиправного зменшення розміру водоохоронної зони та меж прибережної захисної смуги річки Дніпро, чим створено загрозу настання негативних наслідків для екосистеми, забруднення та погіршення якості води, небезпеку для здоров`я населення.

Зазначає, що рішення Дніпровської міської ради від 19.03.2025 №220/64 є нормативно-правовим регуляторним актом, оскільки прийняте уповноваженим органом суб`єкта владних повноважень, змінює норми права, поширюється на невизначене коло осіб (серед інших - на власників та користувачів земельних ділянок державної та комунальної власності, коло яких не є конкретно визначеним, на інших мешканців територіальної громади міста Дніпра) та спрямоване на правове регулювання адміністративних відносин між регуляторним органом та іншими суб`єктами господарювання, також оскаржене рішення розраховано на довгострокове та неодноразове застосування.

Прокурор вважає, що оскільки оскаржуване рішення є нормативно-правовим регуляторним актом, воно підлягає правовій оцінці на предмет дотримання процедури його прийняття, що визначена Законом України “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності” (далі – Закон №1160). Дніпровською міською радою при прийнятті оскаржуваного рішення від 19.03.2025 №220/64 не дотримано вимоги Закону України “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності”, Проєкт рішення міської ради та Проєкт землеустрою щодо організації і встановлення меж земель водного фонду та водоохоронної зони не оприлюднювався для врахування громадської думки, не проходив стадію громадських слухань. Зазначене підтверджується тим, що на офіційному Інтернет сайті Дніпровської міської ради з цього приводу відсутні будь-які публікації.

Прокурор зауважує, що при розробленні вказаного проєкту встановлення меж водоохоронної зони та прибережної захисної смуги та при затвердженні його рішенням Дніпровської міської ради від 19.03.2025 не враховано, що водоохоронна зона та прибережна захисна смуга відповідно до вказаного проєкту знаходиться в межах території екомережі національного значення, а саме “Діївські плавні”, та регіонального значення, а саме “Таромський Ріг”, зокрема в Проєктній документації взагалі відсутня інформація про наявність території екомережі та той факт, що відповідно до чинного законодавства при розробленні проєктів землеустрою та розробці містобудівної документації схеми екомереж є основою для розроблення цієї документації. У проєкті землеустрою відсутні відомості щодо його погодження із новими власниками цих земельних ділянок, що вказує на те, що власники цих земельних ділянок не були повідомленні про встановлення меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг на межі їх земельних ділянок.

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

3. Суди першої та апеляційної інстанції встановили, що 19.03.2025 Дніпровська міська рада прийняла рішення “Про затвердження водоохоронної зони та прибережної захисної смуги річки Дніпро” №220/64.

Відповідно до цього рішення, розглянувши проєкт землеустрою щодо організації і встановлення меж земель водного фонду та водоохоронної зони річки Дніпро на території міста Дніпра вздовж правого берега річки Дніпро від причалу Фестивального до межі міста з Кам`янською міською радою (ділянка 2), ураховуючи лист департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 22.05.2019 вх. №8/3039, рішення міської ради від 06.12.2017 №143/27 "Про визначення розмірів та встановлення меж водоохоронних зон і прибережних захисних смуг рік Дніпра, Самари, озер та інших водних об`єктів у межах м. Дніпра" керуючись земельним законодавством України, Водним кодексом України, законами України "Про землеустрій", "Про охорону земель", "Про місцеве самоврядування в Україні", Міська рада:

1. Затвердила проєкт землеустрою щодо організації і встановлення меж земель водного фонду та водоохоронної зони річки Дніпро вздовж правого берега річки Дніпро від причалу Фестивального до межі міста з Кам`янською міською радою (ділянка 2), розроблений ТОВ "Промтех Проект Енд Сервіс";

2. Затвердила водоохоронну зону та прибережну захисну смугу річки Дніпро згідно з площею, визначеною проєктом (графічні матеріали додаються), за винятком території Шевченківського району міста Дніпро;

3. Вирішила рішення Міської ради про встановлення та затвердження водоохоронної зони та прибережної захисної смуги річки Дніпро на окремих ділянках в межах території, визначеної згідно з пунктами 1, 2 цього рішення, вважати такими, що втратили чинність.

Водоохоронна зона та прибережна захисна смуга р. Дніпра на території Шевченківського району міста Дніпро залишаються в розмірах, встановлених відповідними проєктами, затвердженими рішеннями Міської ради від 13.07.2005 №480/29, від 23.12.2005 №30/32 та від 26.11.2008 №72/39.

4. Установила, що об`єкти, які знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Непридатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають установленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

5. Встановила, що це рішення набирає чинності з дня його оприлюднення.

6. Це рішення може бути оскаржене до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (вул. Академіка Янгеля, буд. 4, м. Дніпро) протягом шести місяців з дня його оприлюднення.

4. 17.04.2025 Західна окружна прокуратура міста Дніпро направила до Дніпровської міської ради запит №51-2049ВИХ-25, в якому у відповідності до статей 2, 7, 36, 84, 91, 93 КПК України, у зв`язку з процесуальним керівництвом, просила у строк до 28.04.2025 надати до окружної прокуратури завірені належним чином копії документів та інформацію стосовно проєкту землеустрою щодо організації і встановлення меж земель водного фонду та водоохоронної зони річки Дніпро вздовж правого берега річки Дніпро від причалу Фестивального до межі міста з Кам`янською міською радою та затвердження водоохоронної і прибережної захисну смуги річки Дніпро.

5. 09.05.2025 Дніпровська міська рада листом №7/11-1021 повідомила, що проєкт землеустрою щодо організації і встановлення меж земель водного фонду та водоохоронної зони річки Дніпро вздовж правого берега річки Дніпро від причалу Фестивального до межі міста з Кам`янською міською радою (ділянка 2) має зміст, складові частини та погодження, які відповідають вимогам законодавства України, чинного на момент його розроблення, що підтверджується позитивним висновком державної експертизи землевпорядної документації від 27.06.2019 №1779-19. На час розроблення Проєкту землеустрою чинним був генеральний план розвитку м. Дніпра, затверджений рішенням міської ради від 20.09.2017 № 82/24 “Про затвердження проєкту внесення змін до генерального плану розвитку м. Дніпра”. Під час розроблення зазначеної містобудівної документації враховувались (застосовувалися) чинні на той момент державні будівельні норми України, а саме: ДБН Б.1.1-15:2012 “Склад та зміст генерального плану населеного пункту” (далі - ДБН). Відповідно до підпункту 5.5.3 ДБН на "Схемі проєктних планувальних обмежень" відображають проєктні пропозиції щодо встановлення санітарно-захисних зон, захисних смуг та інших територій (у тому числі території, що мають статус земель історико-культурного призначення, території історичних ареалів, зони охорони пам`яток культурної спадщини), де згідно із законодавством встановлені відповідні обмеження на їх використання після реалізації рішень та заходів генерального плану. На схемі проєктних планувальних обмежень генерального плану розвитку міста, яка знаходиться у складі Проєкту землеустрою, прибережна захисна смуга зазначена у вигляді містобудівної пропозиції.

6. 22.04.2025 і 23.04.2025 Західна окружна прокуратура міста Дніпра направила до Дніпровської міської ради запити №51-2138ВИХ-25 і №51-2181ВИХ-25, в яких у відповідності до статей 2, 7, 36, 84, 91, 93 КПК України, у зв`язку з процесуальним керівництвом, просила у строк до 02.05.2025 надати завірені належним чином копії документів та інформацію стосовно проєкту землеустрою щодо організації і встановлення меж земель водного фонду та водоохоронної зони річки Дніпро вздовж правого берега річки Дніпро від причалу Фестивального до межі міста з Кам`янською міською радою та затвердження водоохоронної і прибережної захисну смуги річки Дніпро.

7. 19.05.2025 Дніпровська міська рада листом №2839-25, повідомила, що прийняття рішення міської ради від 19.03.2025 №220/64 “Про затвердження водоохоронної зони та прибережної захисної смуги р. Дніпра” здійснювалось з урахуванням Генерального плану розвитку м. Дніпра, затвердженого рішенням міської ради від 20.09.2017 №82/24. На цей час комплексний план просторового розвитку території територіальної громади міста Дніпра не розроблявся, чинним є Генеральний план розвитку м. Дніпра, затверджений рішенням міської ради від 20.09.2017 №82/24. Текстові й графічні матеріали генерального плану розвитку міста та позитивний висновок державної експертизи землевпорядної документації від 27.06.2019 №1779-19 надано на адресу прокуратури листом від 09.05.2025 №7/11-1021. Надано копію експертного звіту щодо розгляду містобудівної документації “Внесення змін до генерального плану розвитку міста Дніпропетровська” від 13.07.2017 №00-2115-16/МД. На схемі проєктних планувальних обмежень генерального плану розвитку міста ПЗС водного об`єкта (координати у Google maps 48.482656, 34.856704) зазначено у вигляді містобудівної пропозиції; ПЗС водного об`єкта (координати у Google maps 48.483038, 34.852516) та межі водоохоронної зони водних об`єктів не зазначені.

8. 14.05.2025 Західна окружна прокуратура міста Дніпра направила до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області запит №51-2588ВИХ-25 про надання інформації та документів стосовно висновку державної експертизи землевпорядної документації від 27.06.2019 №1779-19.

9. 30.05.2025 Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області листом №10-4-0.62-2769/2-25, повідомило, що за наявною в системі електронного документообігу “Автоматизована система управління документами “ДОК ПРОФ 3” інформацією до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області надходило клопотання ТОВ "Промтех Проект Енд Сервіс" (від 18.05.2021 №466) стосовно проєкту землеустрою щодо організації і встановлення меж земель водного фонду та водоохоронної зони річки Дніпро, яке було зареєстровано в Головному управлінні Держгеокадастру у Дніпропетровській області 20.05.2021 за вхідним №19-4749/0/1-21. Але, на підставі Закону України від 28.04.2021 №1423-ІХ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин”, який набрав чинності 27.05.2021, Закон України "Про державну експертизу землевпорядної документації" втратив чинність, у зв`язку із чим державна експертиза землевпорядної документації законодавством України з того часу не передбачена. Враховуючи зміни законодавства України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин, які набрали чинності 27.05.2021, Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області припинило здійснення будь-яких дій щодо державної експертизи землевпорядної документації, тому фактично клопотання ТОВ "Промтех Проект Енд Сервіс" (від 18.05.2021 №466) стосовно проєкту землеустрою щодо організації і встановлення меж земель водного фонду та водоохоронної зони р. Дніпро не було розглянуто по суті справи, у зв`язку із чим на адресу ТОВ "Промтех Проект Енд Сервіс" не було направлено відповіді. Таким чином, підтвердження факту усунення зауважень, які були викладені у висновку Держгеокадастру від 27.06.2019 №1779-19, на теперішній час відсутні в Головному управлінні Держгеокадастру у Дніпропетровській області.

10. 20.05.2025 Західна окружна прокуратура міста Дніпра направила до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру запит №51-2685ВИХ-25 про надання інформації.

11. Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру надала відповідь листом від 05.06.2025 №10-28-0.232-5234/2-25, в якому повідомила, що відповідно до журналу обліку (реєстрації) об`єктів державної експертизи землевпорядної документації проєкт землеустрою щодо організації і встановлення меж земель водного фонду та водоохоронної зони річки Дніпро на території міста Дніпра вздовж правого берега річки Дніпро від причалу Фестивальний до межі міста з Кам`янською міською радою (ділянка 2), розроблений ТОВ "Промтех Проект Енд Сервіс", 31.05.2019 надійшов до Держгеокадастру для проведення обов`язкової державної експертизи та зареєстрована за №1779-19.

За результатами розгляду зазначеної документації із землеустрою Держгеокадастр надав висновок державної експертизи землевпорядної документації від 27.06.2019 №1779-19. За підсумковою оцінкою документацію із землеустрою повернуто на доопрацювання як таку, що не повною мірою відповідає вимогам законодавства України, встановленим нормам і правилам. Згідно з підпунктом 3.5.3 пункту 3.5 глави 3 Методики об`єкт експертизи, який повернуто на доопрацювання, оцінюється позитивно та погоджується після внесення змін і доповнень до нього в порядку, передбаченому Методикою, з урахуванням зауважень та пропозицій, зазначених у висновку державної експертизи.

Відповідно до підпункту 3.5.9 пункту 3.5 глави 3 Методики контроль за усуненням зауважень державної експертизи здійснюють виконавці експертизи (експерти) чи за їх дорученням – керівники територіальних органів Держгеокадастру. Факт внесення виправлень, врахування зазначених у висновку зауважень та пропозицій посвідчується відповідним записом на висновку експертизи керівника експертного підрозділу або керівника територіального органу Держгеокадастру, на якого покладено контроль за усуненням зауважень державної експертизи.

Також повідомлено, що ТОВ "Промтех Проект Енд Сервіс" листом від 30.04.2021 №462 (вх. №28-1320/0/71-21 від 05.05.2021) надіслано до Держгеокадастру проєкт землеустрою щодо організації і встановлення меж земель водного фонду та водоохоронної зони річки Дніпро на території міста Дніпро вздовж правого берега річки Дніпро від причалу Фестивальний до межі міста з Кам`янською міською радою (ділянка 2) для здійснення контролю за усуненням зауважень викладених у висновку державної експертизи землевпорядної документації від 27.06.2019 №1779-19.

За результатами розгляду документації із землеустрою, її було повернуто на доопрацювання, а контроль за усуненням зауважень викладених у зазначеному висновку покладено на Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровської області (далі – Головне управління) про що ТОВ "Промтех Проект Енд Сервіс" та Головне управління було повідомлено листом Держгеокадастру від 13.05.2021 №28-28-0.23-677/9-21.

За інформацією Головного управління, наданою листом від 26.05.2025 №21-4-0.222-2684/2-25 від ТОВ "Промтех Проект Енд Сервіс" надійшло клопотання від 18.05.2021 №466 щодо здійснення контролю за усуненням зауважень викладених у висновку держаної експертизи землевпорядної документації від 27.06.2019 №1779-19, яке було зареєстроване Головним управлінням 20.05.2021 за №19-4749/0/1-21.

На підставі абзацу другого пункту 3 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України від 28.04.2021 1423-ІХ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин”, який набув чинності з 27.05.2021 Закон України “Про державну експертизу землевпорядної документації”, який визначав правові, організаційні і фінансові основи здійснення державної експертизи землевпорядної документації та порядок її проведення, втратив чинність.

Враховуючи зміни законодавства України з 27.05.2021, Головне управління припинило здійснення будь-яких дій щодо проведення державної експертизи землевпорядної документації, тому фактично на клопотання розробника документації із землеустрою, ТОВ "Промтех Проект Енд Сервіс" від 18.05.2021 №466 не було направлено відповіді. Інформація щодо підтвердження факту усунення зауважень, викладених у вищезазначеному висновку державної експертизи землевпорядної документації в Головному управління відсутня.

Крім того, додатково повідомлено, що відповідно до статті 36 Закону України “Про державну експертизу землевпорядної документації” позитивні висновки державної експертизи дійсні протягом строку дії об`єкта державної експертизи, але не більше трьох років від дня його видачі. Якщо у строк, встановлений частиною першою цієї статті, не розпочато реалізацію заходів, передбачених об`єктом державної експертизи, то він підлягав повторній державній експертизі.

12. 20.05.2025 Західна окружна прокуратура міста Дніпра направила до Дніпровської міської ради запит №51-2684ВИХ-25, в якому зазначила, що рішення Дніпровської міської ради не відповідає вимогам Земельного та Водного кодексів України, Законів України “Про регулювання містобудівної діяльності” та “Про землеустрій”, у які внесені відповідні зміни Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо планування використання земель” (№711-IX, в редакції від 27.05.2021) та підлягає скасуванню.

13. В матеріалах справи відсутня відповідь Дніпровської міської ради на цей запит.

14. Прокурор, не погодившись з діями Міської ради, звернувся до суду з позовом про скасування рішення Дніпровської міської ради від 19.03.2025 №220/64 "Про затвердження водоохоронної зони та прибережної захисної смуги".

ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

15. Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 26.08.2025 позов задовольнив.

16. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що статтями 87, 88 Водного кодексу України та статтею 113 Земельного кодексу України встановлено особливий правовий статус і режим охорони прибережних захисних смуг та водоохоронних зон, її використання, заборони провадження певних видів діяльності на них (у тому числі господарської), обмеження у її використанні. Дотримання встановлених заборон є необхідною умовою використання земельної ділянки, на яку поширюється режим прибережної захисної смуги, з тією метою, щоб навіть потенційне їх порушення не могло зашкодити охороні навколишнього природного середовища в цілому та конкретному водному об`єкту зокрема. Таке використання прибережних захисних смуг, яке не сприятиме досягненню зазначених цілей, може призводити до забруднення та засмічення поверхневих водних об`єктів, а також до втрати ними водності, виснаження водного об`єкта, що впливатиме на можливість задоволення потреб великої кількості людей. Стосовно прибережних захисних смуг та інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству.

На Дніпровську міську раду як на власника і розпорядника земель територіальної громади міста Дніпра, яка реалізує ці повноваження від її імені та в інтересах вказаного суб`єкта місцевого самоврядування, також поширюються вимоги Конституції і законів України стосовно використання власності не на шкоду людині та суспільству.

При цьому, Дніпровською міською радою не вжито самостійних заходів щодо захисту інтересів держави щодо скасування рішення Дніпровської міської ради від 19.03.2025 №220/64 “Про затвердження водоохоронної зони та прибережної захисної смуги” або звернення до суду з відповідним позовом. Дніпровська міська рада як орган місцевого самоврядування виступає суб`єктом права власності на земельні ділянки та зобов`язана здійснювати захист прав територіальної громади.

Про невжиття відповідних заходів свідчить листування прокуратури із зазначеним органом місцевого самоврядування, зміст якого підтверджує факт неналежного здійснення уповноваженим органом наданих повноважень.

17. Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 07.11.2025 апеляційну скаргу Дніпровської міської ради задовольнив, скасував рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.08.2025 та ухвалив нову постанову, якою у задоволенні позову відмовив.

18. Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що прийняття спірного рішення здійснювалось з врахуванням Генерального плану розвитку міста Дніпра, затвердженого рішенням міської ради від 20.9.2017 №82/24. Комплексний план розвитку території територіальної громади міста Дніпро не розроблявся та чинним є Генеральний план розвитку міста Дніпро, затверджений рішенням міської ради від 20.09.2017 № 82/24.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, не врахував внесені зміни до законодавства та зазначив, що оскільки проєкт 2018 року не був затверджений до 31.12.2024, 01.01.2025 втратив статус документації, якою може бути визначено розмір водоохоронної та прибережної зони в межах населеного пункту. Однак, суд першої інстанції застосував норму права в нечинній редакції Закону №711-1Х, а саме, в редакції від 27.05.2021, але станом на час прийняття рішення Міською радою діяла редакція від 09.06.2022, а на час ухвалення рішення суду діяла в редакції від 25.03.2025.

Станом на час ухвалення рішення суду Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо використання земельних ділянок для розбудови цифрової інфраструктури” від 25.03.2025 №4321-IX внесені зміни, відповідно до яких у пунктах 2 і 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо планування використання земель" цифри "2025" замінити цифрами "2028". З урахуванням внесених змін до 01.01.2028 розмір прибережних захисних смуг в межах населених пунктів може змінюватися детальним планом території, розробленим з врахуванням вимог Закону щодо складу та змісту містобудівної документації на місцевому рівні або проєктом землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно – заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів, що узгоджується із затвердженою містобудівною документацією і зазначений проєкт землеустрою затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач всупереч вимог статті 23 Закону України “Про прокуратуру” не довів своє право на звернення до суду в інтересах держави про скасування рішення Міської ради, не довів належними та допустимими доказами позовні вимоги, а відповідач як суб`єкт владних повноважень довів правомірність прийнятого рішення міської ради, в зв`язку з чим таке рішення суду підлягає скасуванню, оскільки доводи апеляційної скарги спростовують рішення суду першої інстанції.

ІV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНИХ СКАРГ І ВІДЗИВІВ НА НИХ

19. Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, Прокурор звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

20. Підставою касаційного оскарження судових рішень попередніх інстанцій, скаржник визначає положення пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України, відповідно до якого підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступ від такого висновку.

Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, зокрема, абзаци 3 і 4 частини четвертої статті 23 Закону України “Про прокуратуру” щодо випадків набуття прокурором статусу позивача, без урахування висновків, сформульованих Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 11.06.2024 у справі №925/1133/18, від 13.02.2019 у справі №826/13768/16, від 15.01.2020 у справі №698/119/18, від 11.02.2020 у справі №922/614/19, від 28.09.2022 у справі №483/448/20 та Верховного Суду, викладених у постановах від 11.10.2024 у справі №420/7462/20, від 10.10.2024 у справі №420/7465/20, від 08.10.2024 у справі №910/212/21, від 09.10.2024 у справі №922/1822/20, від 16.10.2024 у справі 922/979/21 щодо права прокурора на звернення до суду.

21. Також, скаржник покликається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції положення статті 58 Конституції України без урахування висновку, сформульованого Верховним Судом у постанові від 31.01.2023 у справі №640/8728/21, в якій Суд, покликаючись на правову позицію, викладену у рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99, наголосив, що нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

22. Зауважує про неправильне застосування судом апеляційної інстанції положення статей 60, пункту 3 частини третьої статті 186 Земельного кодексу України, частини другої статті 88 Водного кодексу України, без урахування висновку, викладеному у постановах Верховного Суду від 07.03.2023 у справі №540/2641/20, від 23.04.2020 у справі №2а/426/41/12, від 06.02.2025 у справі №160/7238/22 щодо організації і встановлення меж земель водного фонду та водоохоронної зони.

23. Зазначає про застосування судом апеляційної інстанції положення статті 48 Закону України “Про землеустрій” без урахування висновку Верховного Суду, викладеному у постановах від 06.02.2025 у справі №160/7238/22, від 30.01.2020 у справі №826/13584/16, у яких суди дійшли висновку, що при здійсненні землеустрою обов`язково мають враховуватися громадські інтереси.

24. Одночасно, скаржник покликається на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та ця справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, оскільки, у зв`язку з недотриманням земельного, водного та природоохоронного законодавства при прийнятті відповідачем рішення від 19.03.2025 №220/64 “Про затвердження водоохоронної зони та прибережної захисної смуги” порушено інтереси держави у сфері охорони земель водного фонду, а саме зменшення розміру водоохоронної зони та прибережної захисної смуги річки Дніпро.

25. Прокурор зауважує, що суд апеляційної інстанції не врахував, що у цьому випадку оскаржується рішення Міської ради від 19.03.2025 №220/64 “Про затвердження водоохоронної зони та прибережної захисної смуги”, яке було прийнято до ухвалення Верховною Радою України Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо використання земельних ділянок для розбудови цифрової інфраструктури” від 25.03.2025 №4321-ІХ.

26. Прокурор у касаційній скарзі покликається на неврахування судом апеляційної інстанції, що містобудівною документацією, а саме Генеральним планом розвитку міста Дніпра не встановлено межі водоохоронних зон та прибережних захисних смуг, у зв`язку з чим необхідно врахувати, що і такому випадку водоохоронна зона та прибережна захисна смуга встановлюється відповідно до вимог пункту 2 частини третьої статті 60 Земельного кодексу України, частини сьомої статті 88 Водного кодексу України, пункту 10 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них, а саме в разі відсутності містобудівної документації або якщо зазначеною містобудівною документацією межі таких смуг не встановлені, вони визначаються шириною 100 метрів від урізу води морів, морських заток і лиманів, а для інших водних об`єктів – згідно з частиною другою статті 88 Водного кодексу України та статті 60 Земельного кодексу України, тобто 100 метрів від урізу води (для великих річок).

27. Прокурор доводить, що розробник ТОВ "Промтех Проект Енд Сервіс" в порушення вимог пункту 3 частини третьої статті 186 Земельного кодексу України при розробленні Проєкту землеустрою щодо організації і встановлення меж земель водного фонду та водоохоронної зони річки Дніпро проігнорував вимоги щодо погодження з власниками, користувачами земельних ділянок, що включаються до території земель водного фонду та водоохоронних зон, який у подальшому затверджений рішенням Дніпровської міської ради від 19.03.2025 №220/64. Вважає, що Міська рада затвердила Проєкт, який не відповідає вимогам пункту 3 частини третьої статті 186 Земельного кодексу України, оскільки у проєкті відсутні відомості щодо його погодження із всіма власниками земельних ділянок.

28. Зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував, що водоохоронна зона та прибережна захисна смуга встановлюється генеральним планом населеного пункту, який одночасно є містобудівною документацією і документацією із землеустрою.

29. Прокурор вважає, що оскаржуване рішення прийнято Міською радою всупереч вимог Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо планування використання земель” від 17.06.2020 №711-ХІ, статті 88 Водного кодексу України, та призвело до безпідставного, протиправного зменшення розміру водоохоронної зони та меж прибережної захисної смуги річки Дніпро, чим створено загрозу настання негативних наслідків для екосистеми, забруднення та погіршення якості води, небезпеку для здоров`я населення.

30. Прокурор зауважує, що посилання суду апеляційної інстанції на те, що на підставі Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо використання земельних ділянок для розбудови цифрової інфраструктури” від 25.03.2025 №4321-ІХ, який набрав чинності 08.08.2025, внесено зміни до пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо планування використання земель” шляхом зміни цифр “ 2025” на “ 2028” не може бути прийнято, оскільки на час прийняття оскаржуваного рішення ця норма не була прийнятою та не набрала законної сили, і відповідно до статті 58 Конституції України не має зворотної дії в часі. Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, висловленими у постанові від 31.01.2023 у справі №640/8728/21.

31. Скаржник вказує на те, що суд апеляційної інстанції не врахував, що при розробленні проєкту встановлення меж водоохоронної зони та прибережної захисної смуги та при затвердженні його рішенням Дніпровської міської ради від 19.03.2025 не враховано, що водоохоронна зона та прибережна захисна смуга відповідно до цього проєкту знаходиться в межах території екомережі національного значення, а саме “Діївські плавні” та регіонального значення, а саме “Таромський Ріг”, зокрема в проєктній документації відсутня інформація про наявність території екомережі.

32. Зауважує про неврахування судом апеляційної інстанції висновку експерта від 03.03.2021 №19728/3566-3579 за результатами проведення судової експертизи з питань землеустрою по матеріалах кримінального провадження №42018042640000256, яким встановлено, що проєкт землеустрою щодо організації і встановлення меж земель водного фонду та водоохоронної зони річки Дніпро на території міста Дніпро вздовж правого берега річки Дніпро від причалу Фестивальний до межі міста з Кам`янською міською радою (ділянка 2) не відповідає вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документам з питань землеустрою та землекористування, за складом, змістом та правилами оформлення, а саме вимогам статті 186 Земельного кодексу України, статтям 28, 29 Закону України “Про землеустрій”, статті 9 Закону України “Про державну експертизу землевпорядної документації”, пункту 5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них, пунктам 5, 17 ДСТУ 4163-2003.

33. Скаржник зазначає, що Дніпровська міська рада всупереч вимог статті 48 Закону України “Про землеустрій” не оприлюднила проєкт землеустрою щодо організації і встановлення меж земель водного фонду та водоохоронної зони річки Дніпро на території міста Дніпро вздовж правого берега річки Дніпро від причалу Фестивальний до межі міста з Кам`янською міською радою, що на думку скаржника є самостійною підставою для визнання рішення Міської ради нечинним.

34. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу, покликаючись на законність і обґрунтованість постанови суду апеляційної інстанції, просить залишити її без змін.

35. На обґрунтування своїх доводів зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що Прокурор не дотримався процедури, визначеної статтею 23 Закону України “Про прокуратуру” і не довів наявність підстав для звернення до суду з цим позовом.

36. Відповідач доводить, що розміри прибережних захисних смуг, встановлених частиною другою статті 60 Земельного кодексу України та частиною другою статті 88 Водного кодексу України, не є незмінними та абсолютними, і можуть мати інші розміри відповідно до містобудівної документації, комплексними планами просторового розвитку територій територіальних громад, генеральними планами населених пунктів. У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися та у зв`язку з наявними правами власності на об`єкти нерухомого майна, які розташовані на території поблизу водних об`єктів.

37. Прокурор у додаткових поясненнях, наданих до Суду, зазначив, що відповідач незаконно та необґрунтовано змінивши розмір водоохоронної зони та прибережної захисної смуги річки Дніпро на території міста Дніпро вздовж правого берега річки Дніпро від причалу Фестивальний до межі міста з Кам`янською міською радою, фактично узаконив передачу у власність або користування земельних ділянок на узбережжі річки Дніпро, можливу забудову прибережної захисної смуги річки Дніпро, яка за жодних умов не може бути забудована, оскільки є природоохоронною територією, яка належить до Смарагдової мережі “Дніпровське водосховище” Dniprovske Reservoir UA0000093.

Крім того, рішенням Дніпровської міської ради від 19.03.2025 №220/64 “Про затвердження водоохоронної зони та прибережної захисної смуги” порушено права широкого кола осіб на безпечне довкілля, на здійснення загального водокористування (купання, плавання, любительське рибальство), оскільки незаконне відведення земельних ділянок та незаконна забудова прибережної захисної смуги р. Дніпро призведе до засмічення узбережжя та забруднення поверхневих вод, перешкоджатиме вільному доступу громадян до водного об`єкту.

38. Також у додаткових поясненнях Прокурор звертає увагу на те, що при розробленні вказаного проєкту встановлення меж водоохоронної зони та прибережної захисної смуги і при затвердженні його оскаржуваним рішенням не враховано, що водоохоронна зона та прибережна захисна смуга відповідно до вказаного проєкту знаходиться в межах території екомережі національного значення, а саме “Діївські плавні” та регіонального значення, а саме “Таромський Ріг”, зокрема в Проєктній документації взагалі відсутня інформація про наявність території екомережі та той факт, що відповідно до чинного законодавства при розробленні проєктів землеустрою та розробці містобудівної документації схеми екомереж є основою для розроблення цієї документації.

V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

39. За правилами частин першої і третьої статті 341 КАС України Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

40. Ключовим питанням у цій справі є питання щодо наявності у прокурора права звернення до суду з позовом в інтересах держави, що передує розгляду питання щодо правомірності рішення відповідача.

41. Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у позові дійшов висновку, що Прокурор всупереч вимог статті 23 Закону України “Про прокуратуру” не довів своє право звернення до суду в інтересах держави про скасування рішення Міської ради, не довів належними та допустимими доказами позовні вимоги.

Також суд апеляційної інстанції зазначив, що Прокурор, не дочекавшись місячного строку для надання відповіді відповідачем, а також розумного строку на звернення до суду компетентного органу, всупереч процедурі, визначеній статтею 23 Закону України “Про прокуратуру” передчасно звернувся до суду з цим позовом.

42. Відповідно до статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

43. Частиною третьою статті 53 КАС України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Відповідно до частини четвертої статті 53 КАС України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.

За правилами частини п`ятої цієї норми у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

44. Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України “Про прокуратуру”.

Частина перша цієї статті визначає, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

45. Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України “Про прокуратуру” прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

46. Наведена норма регламентує, що прокурор у визначених законом випадках наділений повноваженнями здійснювати представництво інтересів держави або конкретної особи шляхом звернення до суду з позовом, якщо таке представництво належним чином обґрунтоване.

47. В обґрунтування підстав звернення до суду в інтересах держави прокурор покликався на необхідність захисту порушених інтересів держави, порушення відповідачем вимог земельного законодавства, а також на відсутність органу, який мав би здійснювати захист інтересів держави у цих правовідносинах.

48. Як установлено судом апеляційної інстанції та не спростовано доводами касаційної скарги, звертаючись з позовом в інтересах держави у цій справі прокурор не довів своє право звернення до суду в інтересах держави про скасування рішення Міської ради.

49. Прокурор, який звертається до адміністративного суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає у чому полягає порушення інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту і зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень на звернення до суду з позовом прокурор зазначає про це в позовній заяві та в такому випадку прокурор набуває статусу позивача. Підставою для представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

50. Виключними випадками, за умови настання яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття “інтерес держави”.

51. У Рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 №3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття “інтереси держави” навів мотиви, згідно з яким інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

52. Ці висновки Конституційний Суд України зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак, висловлене цим Судом розуміння поняття “інтереси держави” має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, застосованого у статті 23 Закону України “Про прокуратуру”.

53. Тому, колегія суддів вважає, що “інтереси держави” охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація “інтересів держави”, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 28.01.2021 у справі №380/3398/20, від 05.10.2021 у справі №380/2266/21, від 02.12.2021 у справі №320/10736/20 та від 23.12.2021 у справі №0440/6596/18.

54. Громада володіє деякими ознаками суб`єкта публічно-правових відносин, яка може мати власні (публічні) інтереси, що є відмінними від інтересів конкретної (приватної) особи. При цьому, Основним Законом України (статті 13, 23, 41, 43, 89 та 95) передбачено, що суспільні (публічні) інтереси підлягають самостійному захисту, а також обов`язковому врахуванню при прийнятті найважливіших рішень на рівні держави або відповідної територіальної громади.

55. Хоча у Конституції України не йдеться про захист прокурором інтересів суспільства, але інтерес держави є насамперед інтересом більшості членів суспільства, якому вона служить. Отже, інтерес держави охоплює суспільні (публічні) інтереси. Тому прокурор може захищати і суспільні інтереси, зокрема, громад з тих самих підстав, що й інтереси держави. З наведеного констатується, що звернення прокурора з позовом в інтересах держави охоплює, у тому числі, й захист інтересів громади.

Це відповідає правовим позиціям, викладеним у постанові від 29.11.2022 у справі №240/401/19, підстав для відступу від яких колегія суддів не вбачає.

56. Виходячи з таких критеріїв, у разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, саме прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.07.2022 у справі №910/5201/19.

57. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

58. Аналіз положень частини третьої статті 23 Закону України “Про прокуратуру” дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

(1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

(2) у разі відсутності такого органу.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

“Не здійснення захисту” виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

“Здійснення захисту неналежним чином” виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

“Неналежність” захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

59. При цьому варто зауважити, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, зокрема, замінює відповідного суб`єкта владних повноважень в судовому провадженні у разі, якщо той всупереч закону не здійснює захисту чи робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити, причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, що викладена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 13.02.2019 №826/13768/16 та від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

60. Здійснивши аналіз абзацу першого частини третьої статті 23 цього Закону, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц зробила висновок, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежно здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Надалі Велика Палата Верховного Суду підтримала цей висновок у постановах від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, від 10.12.2025 у справі №344/12305/18.

61. Конституційний Суд України Рішенням від 03.12.2025 №6-р(ІІ)/2025 у справі №3-28/2024 (59/24) за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальність “Рейнір Бізнес Груп” щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів абзацу першого частини третьої, абзаців першого, другого, третього частини четвертої статті 23 Закону №1697-VII (щодо представництва прокурором інтересів держави в суді) визнав такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), абзаци перший, другий, третій частини четвертої статті 23 Закону №1697–VII зі змінами. Визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону №1697–VII зі змінами в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

62. Питання стосовно права на звернення прокурора до суду з самостійним позовом до органу місцевого самоврядування вже вирішувалось Верховним Судом у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, зокрема, у постанові від 29.11.2022 у справі №240/401/19.

У цій постанові Верховний Суд врахував, що особливістю органів місцевого самоврядування як суб`єктів владних повноважень є те, що кожен із таких суб`єктів, з урахуванням положень Конституції України, є самостійним і не перебуває у підпорядкуванні жодного органу.

63. Статтею 20 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” визначено, що державний контроль за діяльністю органів і посадових осіб місцевого самоврядування може здійснюватися лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, і не повинен призводити до втручання органів державної влади чи їх посадових осіб у здійснення органами місцевого самоврядування наданих їм власних повноважень.

64. У справі, що розглядається, прокурор посилався на відсутність органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження щодо захисту інтересів держави, однак такі аргументи залишились поза увагою суду апеляційної інстанції та ним враховані не були, у зв`язку з чим у оскаржуваній постанові наведено помилкові висновки про те, що Прокурор не обґрунтував наявності підстав для звернення до суду з цим позовом.

65. Статтею 23 Закону України “Про прокуратуру” передбачено, що Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

66. Звертаючись до суду з цим адміністративним позовом, прокурор послався на порушення інтересів держави у сфері охорони водоохоронної та прибережної захисної смуги річки Дніпро, яке, на його переконання, полягало у тому, що відповідачем не виконуються покладені на нього повноваження щодо збереження водоохоронної та прибережної захисної смуги річки Дніпро, що й зумовило подання цього позову.

67. Колегія суддів не виключає, що представництво інтересів держави у суді може здійснюватися й прокурором в порядку частини другої статті 23 Закону України “Про прокуратуру”, однак наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Лише за доведеності таких обставин прокурор може звернутися до суду з позовною заявою. У такому випадку прокурор набуває процесуальних прав й обов`язків.

68. Верховний Суд у постанові від 17.11.2022 у справі №640/16767/21 дійшов висновку, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Водночас, щоб інтереси держави не залишалися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту, або робить це неналежно. Підстави для представництва прокурором інтересів держави повинні існувати на час звернення до суду. Прокурор повинен надати суду докази, які свідчать про те, що відповідний орган державної влади (інший суб`єкт владних повноважень) не здійснює захисту інтересів держави або здійснює його неналежним чином. Такими доказами, зокрема, можуть бути звернення прокурора до відповідного органу щодо захисту інтересів держави, відповіді на них та інші письмові докази, що стосуються справи.

Якщо у відповідь на звернення прокурора компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не припинив або не усунув порушення інтересів держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомі причини такої бездіяльності, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частиною четвертою статті 23 Закону України “Про прокуратуру” встановлено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень.

69. Суд першої інстанції установив, що підставою звернення з цим позовом слугував факт невжиття Дніпровською міською радою заходів, спрямованих на відновлення порушеного права та інтересу Держави та прийняття рішення, що може викликати серйозну екологічну проблему і на листи-запити Дніпровська міська рада відповіді не надала.

70. Суд апеляційної інстанції встановив, що на запити Прокурора від 20.05.2025 №51-2686вих.-25, від 13.06.2026 №51-3101вих.-25 відповідач надав відповіді відповідно від 19.06.2025 №7/11-1390, від 25.06.2025 №4/11-1442. Однак Прокурор, не дочекавшись місячного строку для надання відповіді відповідачем, всупереч процедурі, визначеній статтею 23 Закону України “Про прокуратуру” звернувся до суду з позовом передчасно.

71. Верховний Суд дійшов висновку, що факт невжиття Дніпровською міською радою заходів, спрямованих на відновлення порушеного права та інтересу Держави, та прийняття рішення, що може викликати серйозну екологічну проблему, є підставою для виникнення у прокурора права на звернення до суду з позовом в інтересах Держави. Разом з тим прокурор має належним чином обґрунтувати підстави позову. Тому висновки суду апеляційної інстанції щодо відсутності права звернення у прокурора з цим позовом до суду не є законними і обґрунтованими.

72. Прокурор у цій справі звернувся до суду з позовом в інтересах Держави, а не в інтересах органу державної влади, тому твердження суду апеляційної інстанції про передчасність звернення із цим позовом до суду є помилковими.

73. Положення статті 23 Закону України “Про прокуратуру” надають право Прокурору на звернення до суду в двох випадках: здійснення представництва в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином не здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження та у разі відсутності такого органу.

74. Вирішення питання передчасності звернення Прокурора з цим позовом стосується здійснення Прокурором представництва інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або належним чином не здійснює орган державної влади.

75. Однак в цій справі Прокурор звернувся до суду в інтересах держави із самостійним позовом, а не в межах представництва державного органу.

76. Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 29.11.2022 у справі № 240/401/19 дійшов висновку, що позови прокурора до органу місцевого самоврядування, за загальним правилом, подаються з такої підстави, як відсутність суб`єкта, до компетенції якого віднесені повноваження щодо здійснення контролю за правомірністю дій та рішень органів місцевого самоврядування. У такій категорії справ прокурор повинен лише довести, що оскаржуваним рішенням, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень завдано шкоду інтересам держави.

Аналогічний висновок викладено також у постановах Верховного Суду від 23.12.2021 у справі №0440/6596/18, від 05.05.2022 у справі №320/6514/18, від 01.12.2022 у справі №340/6113/21, від 29.02.2024 у справі №420/7471/20.

77. Верховний Суд зауважує, що звернення Прокурора до суду від імені органу про скасування рішення цього ж органу є процесуально неможливим. Тому суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про передчасність заявлених прокурором вимог в інтересах державного органу.

Стосовно обґрунтованості позовних вимог Прокурора колегія суддів зазначає про таке.

78. Статтею 160 КАС України передбачено, що в позовній заяві зазначаються, зокрема перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності), зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.

79. Предметом розгляду цієї справи є правомірність рішення Дніпровської міської ради від 19.03.2025 №220/64 “Про затвердження водоохоронної зони та прибережної захисної смуги”, яким затверджений проєкт землеустрою щодо організації та встановлення меж земель водного фонду та водоохоронної зони річки Дніпро вздовж правого берега річки Дніпро від причалу Фестивального до межі міста з Кам`янською міською радою (ділянка 2), розроблений ТОВ “Промтех Проект Енд Сервіс” та затверджено водоохоронну зону та прибережну захисну смугу річки Дніпро згідно з площею, визначеною проєктом за винятком території Шевченківського району міста Дніпро.

80. Статтею 60 Земельного кодексу України передбачено, що вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги.

Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; в) для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.

Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Межі прибережних захисних смуг, пляжних зон зазначаються в документації із землеустрою, містобудівній документації на місцевому та регіональному рівнях та позначаються органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування на місцевості інформаційними знаками. Відомості про межі прибережних захисних смуг, пляжних зон вносяться до Державного земельного кадастру як відомості про обмеження у використанні земель.

Прибережні захисні смуги в межах населених пунктів встановлюються згідно з комплексними планами просторового розвитку територій територіальних громад, генеральними планами населених пунктів, а в разі їх відсутності або якщо містобудівною документацією межі таких смуг не встановлені, вони визначаються шириною 100 метрів від урізу води морів, морських заток і лиманів, а для інших водних об`єктів - згідно з частиною другою цієї статті.

Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках усіх категорій земель, крім земель морського і внутрішнього водного транспорту.

81. Відповідно статті 88 Водного кодексу України встановлено, що з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них та ставків площею більше 3 гектарів - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

Якщо крутизна схилів перевищує три градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.

Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках всіх категорій земель, крім земель морського і внутрішнього водного транспорту.

Землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених цим Кодексом.

У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації.

Прибережні захисні смуги в межах населених пунктів встановлюються згідно з комплексними планами просторового розвитку територій територіальних громад, генеральними планами населених пунктів, а в разі їх відсутності або якщо зазначеною містобудівною документацією межі таких смуг не встановлені, вони визначаються шириною 100 метрів від урізу води морів, морських заток і лиманів, а для інших водних об`єктів - згідно з частиною другою цієї статті. Межі прибережних захисних смуг, пляжних зон зазначаються в документації із землеустрою, містобудівній документації та позначаються органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування на місцевості інформаційними знаками. Відомості про межі прибережних захисних смуг, пляжних зон вносяться до Державного земельного кадастру як відомості про обмеження у використанні земель.

82. Таким чином, колегія погоджується із висновком апеляційного суду, що розміри прибережних захисних смуг, встановлених статтею 60 Земельного кодексу України та статтею 88 Водного Кодексу України не є незмінними і можуть мати інші розміри згідно містобудівної документації, комплексними планами розвитку територій територіальних громад, генеральними планами населених пунктів. В межах населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з врахуванням конкретних умов, що склалися, наприклад, в зв`язку з наявним правом власності на нерухоме майно, розташоване поблизу водних об`єктів.

83. Суди установили, що 19.03.2025 Дніпровська міська рада прийняла спірне рішення №220/64 “Про затвердження водоохоронної зони та прибережної захисної смуги”, яким затвердила водоохоронну зону та прибережну захисну смугу річки Дніпро за площею, визначеною проєктом.

84. Відповідно до статті 9 Закону України “Про державну експертизу землевпорядної документації” (в редакції, чинній на час прийняття проєкту землеустрою) встановлено, що обов`язковій державній експертизі підлягають проєкти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів.

85. Статтею 31 Закону України “Про державну експертизу землевпорядної документації” передбачено, що обов`язкова державна експертиза проводиться за клопотанням (заявами) замовників чи розробників об`єктів державної експертизи, а при вирішенні земельних спорів - також за клопотанням відповідних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

86. Розроблення проєкту землеустрою щодо організації і встановлення меж земель водного фонду та водоохоронної зони річки Дніпро вздовж її правого берега від причалу Фестивального до межі міста з Кам`янською міською радою (ділянка 2) здійснювалося відповідно договору від 22.05.2018 №5/2, укладеного між Департаментом по роботі з активами Дніпровської міської ради та ТОВ “Промтех Проект Енд Сервіс”.

За результатом розгляду документації із землеустрою, її було повернуто на доопрацювання в зв`язку з невиконанням пункту 3 висновку державної експертизи землевпорядної документації, тобто в зв`язку з тим, що його не погоджено з власниками, користувачами земельних ділянок, що включаються до складу земель водного фонду та водоохоронних зон відповідно статті 186 Земельного кодексу України.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.11.2020 у справі №640/13006/20 відмовлено у задоволенні позову ТОВ “Промтех Проект Енд Сервіс” до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру за участю третьої особи Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради.

Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 19.05.2021 скасував рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.11.2020 та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив частково, зобов`язав Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру повторно розглянути заяву ТОВ “Промтех Проект Енд Сервіс” з урахуванням висновків суду і прийняти рішення, передбачене статтею 37 Закону України “Про державну експертизу землевпорядної документації”. В решті позову відмовив.

Також суд апеляційної інстанції встановив, що Головне Управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області погодило висновок державної експертизи землевпорядної документації від 27.06.2019 №1779-19, що підтверджено штампом і відміткою на висновку, про те, що всі зауваження враховані.

87. Відповідно до статті 35 Закону України “Про державну експертизу землевпорядної документації” висновки державної експертизи після їх затвердження спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері державної експертизи є обов`язковими для прийняття до розгляду замовником і врахування при прийнятті відповідного рішення щодо об`єктів державної експертизи.

Однак, на час звернення позивача до суду з цим позовом, 27.05.2021 Закон України “Про державну експертизу землевпорядної документації” втратив чинність.

На час розроблення проєкту землеустрою щодо організації і встановлення меж земель водного фонду та водоохоронної зони річки Дніпро вздовж правого берега річки Дніпро від причалу Фестивального до межі міста з Кам`янською міською радою (ділянка 2), затвердженого рішенням Дніпровської міської ради від 19.03.2025 №220/64, чинний був Генеральний план розвитку міста Дніпра, затверджений рішенням міської ради №82/24 від 20.09.2017.

88. Статтею 1 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності” передбачено, що генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту. Містобудівна документація - затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій.

Згідно з ДБН Б.1.1-15:2012 генеральний план складається з текстових та графічних матеріалів, що містить схему проєктних планувальних обмежень.

Відповідно пункту 5.5.3 цього ДБН на схемі проєктних планувальних обмежень генерального плану розвитку міста прибережну захисну смугу зазначено у вигляді містобудівної пропозиції.

89. Згідно з пунктом 10 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режимів ведення господарської діяльності в них, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 №486 (в редакції на час розроблення Проєкту землеустрою) на землях міст і селищ міського типу розмір водоохоронної зони як і прибережної захисної смуги, встановлюються відповідно до існуючих на час встановлення водоохоронної зони конкретних умов забудови.

90. Суд апеляційної інстанції установив, що Міністерство екології та природних ресурсів в листі №5/4.1-16/1/1390-18 від 20.12.2018 зазначило, що Проєктом землеустрою межі водоохоронних зон прибережної захисної смуги визначалися з урахуванням Генерального плану м. Дніпра, затвердженого рішенням міської ради від 20.09.2017 №82/24. Передбачена ширина прибережної захисної смуги є не меншою ніж ширина прибережної захисної смуги, визначеної в генеральному плані.

91. 17.06.2020 були внесені зміни до Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності”, що набрали чинності з 24.07.2021, зокрема, в статті 1 Закону встановлено, що генеральний план населеного пункту - одночасно містобудівна документація на місцевому рівні та землевпорядна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту.

Однак, згідно Прикінцевих та Перехідних положень Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо планування використання земель №711-IX від 17.06.2020 встановлено, що містобудівна документація на місцевому рівні, затверджена до набрання чинності цим Законом, зберігає чинність.

92. Прийняття оспорюваного рішення Міською радою здійснювалось з врахуванням Генерального плану розвитку міста Дніпро, затвердженого рішенням Міської ради №82/24 від 20.9.2017. Комплексний план розвитку території територіальної громади міста Дніпро не розроблявся та чинним є Генеральний план розвитку міста Дніпро, затверджений рішенням міської ради №82/24 від 20.09.2017.

93. Колегія суддів враховує, що Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо використання земельних ділянок для розбудови цифрової інфраструктури” №4321-IX від 25.03.2025 внесені зміни, відповідно до яких у пунктах 2 і 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо планування використання земель" цифри "2025" замінити цифрами "2028".

З урахуванням цих змін до 01.01.2028 розмір прибережних захисних смуг в межах населених пунктів може змінюватися детальним планом території, розробленим з врахуванням вимог Закону щодо складу та змісту містобудівної документації на місцевому рівні або проєктом землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів, що узгоджується із затвердженою містобудівною документацією і зазначений проєкт землеустрою затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою.

94. Ураховуючи встановлені обставини у цій справі з урахуванням змін, внесених Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо використання земельних ділянок для розбудови цифрової інфраструктури” №4321-IX від 25.03.2025, колегія суддів доходить висновку, що Прокурор у цьому випадку має право звернення до суду в інтересах держави з цим позовом, однак Прокурор належним чином не довів протиправність рішення Міської ради.

95. Суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок по суті спору, проте помилково у мотивувальній частині постанови зазначив про відсутність у Прокурора права звернутися з цим позовом до суду.

96. Відповідно до частин 1 та 4 статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

97. З огляду на викладене, касаційну скаргу слід задовольнити частково, а постанову суду апеляційної інстанції змінити в частині мотивів часткового задоволення позову.

98. Колегія суддів не приймає до уваги доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 11.06.2024 у справі №925/1133/18, від 13.02.2019 у справі №826/13768/16, від 15.01.2020 у справі №698/119/18, від 11.02.2020 у справі №922/614/19, від 28.09.2022 у справі №483/448/20 та Верховного Суду, викладених у постановах від 11.10.2024 у справі №420/7462/20, від 10.10.2024 у справі №420/7465/20, від 08.10.2024 у справі №910/212/21, від 09.10.2024 у справі №922/1822/20, від 16.10.2024 у справі 922/979/21, від 31.01.2023 у справі №640/8728/21, від 07.03.2023 у справі №540/2641/20, від 23.04.2020 у справі №2а/426/41/12, від 06.02.2025 у справі №160/7238/22, від 06.02.2025 у справі №160/7238/22, від 30.01.2020 у справі №826/13584/16, оскільки такі висновки сформульовані за іншого предмету спору, правового регулювання та за інших обставин у справі і на відміну від обставин цієї справи, не стосуються застосування змін, внесених Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо використання земельних ділянок для розбудови цифрової інфраструктури” №4321-IX від 25.03.2025.

99. Оскільки Верховний Суд не приймає нового рішення за результатами розгляду справи, то відповідно до статті 139 КАС України, судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 2, 3, 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Першого заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури в інтересах держави задовольнити частково.

Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 07.11.2025 у справі №160/17848/25 змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 07.11.2025 у справі №160/17848/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.

Суддя-доповідач А.А. Єзеров

Суддя В.М. Бевзенко

Суддя В.М. Кравчук