Постанова від 28 травня 2026 р. у справі №307/2431/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 307/2431/25 пров. № А/857/50668/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді : Кухтея Р.В.

суддів : Носа С.П., Шевчук С.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 04 листопада 2025 року (ухвалене головуючою-суддею Сас Л.Р., час ухвалення рішення 16 год 47 хв у м. Тячів) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування рішення,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач), в якому просив скасувати постанову №2465 від 27.06.2025, якою його було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000 грн, а провадження по справі закрити у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 04.11.2025 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та ухвалити постанову, якою задовольнити позовні вимоги повністю.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає про відсутність належних доказів, які б підтверджували його вину у не виконанні обов`язку щодо уточнення даних, не надано доказів отримання ним повісток, повідомлень чи будь-яких вимог. Протокол та постанова складені в один день без забезпечення його права на захист. Також звертає увагу на пропуск строку притягнення до відповідальності, оскільки правопорушення було вчинене 17.07.2024, а постанова складена 27.06.2025. Крім того, суд не врахував його вік та статус учасника ліквідації аварії на ЧАЕС, що обмежує його можливості користуватися електронними засобами зв`язку.

Відповідач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.

З урахуванням положень п.1 ч.1 ст.311, ст.286 КАС України, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю, виходячи з наступного.

З матеріалів справи видно, що 27.06.2025 постановою тимчасово виконуючого обов`язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 за №2465 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000 грн.

Суть правопорушення за його змістом, викладеного в оспорюваній постанові полягала в тому, що ОСОБА_3 , будучи військовозобов`язаним, протягом 60 днів з дня набрання чинності Указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, не виконав свої зобов`язання та не уточнив свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у ТЦК та СП за місцем свого перебування, а саме актуальні дані про місце свого проживання або знаходження, чим порушив вимоги абз.6 ч.3 ст.22 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” №3543-XII від 21.10.1993 (далі - Закон №3543-XII), абз.1 ч.10 ст.1 Закону України “Про військовий обов`язок та військову службу” №2232-XII від 25.03.1992 (далі - Закон №2232-ХІІ), п.22 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №560 від 16.05.2024 (далі - Порядок №560), абз.3 п.п.101 п.1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (Додаток 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1487 від 30.12.2022 (далі - Порядок №1487, у редакції, чинній на момент винесення оспорюваної постанови).

Постанова містить відомості про те, що адміністративне правопорушення вчинене 17.07.2024, дата виявлення порушення - 27.06.2025.

Вважаючи протиправною оспорювану постанову, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з вимогою про її скасування.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем суду не надано жодних доказів, які підтверджують неможливість вчасного уточнення даних. Оскільки чинне законодавство зобов`язувало саме позивача вчинити певні дії, стати на військовий облік і уточнити свої персональні дані у встановлений строк, які могли бути вчинені тільки ним особисто у один із визначених способів, відтак держатель Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів може перевірити чи уточнив військовозобов`язаний свої персональні дані, але обов`язок стати на військовий облік та уточнення покладається на військовозобов`язаного, що було проігноровано позивачем.

Проте, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції грунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права та порушенні норм процесуального права, виходячи з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.1, 2, 3 ст.7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210 КУпАП, об`єктивна сторона якої полягає у порушенні призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку в особливий період.

Оспорюваною постановою позивачу інкримінується порушення вимог абз.6 ч.3 ст.22 Закону №3543-XII, абз.1 ч.10 ст.1 Закону №2232-ХІІ, п.22 Порядку №560 та абз.3 п.п.101 п.1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (Додаток 21 до Порядку №1487).

Відповідно до абз.6 ч.3 ст.22 Закону №3543-XII, під час мобілізації інші військовозобов`язані, до яких віднесено позивача, протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, зобов`язані уточнити свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження.

Згідно абз.1 ч.10 ст.1 Закону №2232-ХІІ, громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.

Пунктом 22 Порядку №560 визначено, що резервісти та військовозобов`язані протягом 60 днів з дня набрання чинності Указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, зобов`язані уточнити свої облікові дані (адресу місця проживання, номери засобів зв`язку, адреси електронної пошти (за наявності) та інші персональні дані) через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або місцезнаходження чи відповідному підрозділі розвідувальних органів України, Центральному управлінні або регіональному органі СБУ. Резервісти та військовозобов`язані, у яких відсутній (які втратили) військово-обліковий документ, уточнюють свої облікові дані (адресу місця проживання, номери засобів зв`язку, адреси електронної пошти (за наявності) та інші персональні дані) у районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або місцезнаходження чи відповідному підрозділі розвідувальних органів, Центральному управлінні або регіональному органі СБУ, де вони перебувають на військовому обліку. У такому разі під час уточнення облікових даних їм оформляється військово-обліковий документ.

Відповідно до абз.3 п.п.101 п.1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (Додаток 21 до Порядку №1487), призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні у період проведення мобілізації (крім цільової) та/або протягом дії правового режиму воєнного стану уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.

Згідно ч.11 ст.38 Закону №2232-XII, призовники, військовозобов`язані, резервісти в разі зміни їх сімейного стану, стану здоров`я, адреси місця проживання (перебування), номерів засобів зв`язку та адреси електронної пошти (за наявності електронної пошти), освіти, місця роботи, посади зобов`язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідні органи, де вони перебувають на військовому обліку, у тому числі у випадках, визначених Кабінетом Міністрів України, через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-телекомунікаційні системи.

Проаналізувавши зміст оспорюваної постанови та відзиву на позовну заяву, судом апеляційної інстанції встановлено, що такі містять лише опис диспозиції приведених вище норм, які згадуються в оспорюваній постанові та визначають обов`язок дотримуватися правил військового обліку та уточнення військово-облікових даних, однак оспорювана постанова та приведені в обґрунтування її правомірності доводи відповідача не містять опису об`єктивної сторони в діях чи бездіяльності позивача, зокрема, які дані не були уточнені, не вказано у зв`язку з чим у позивача виник обов`язок їх уточнення, що виключає можливість надати правову оцінку його діям.

При цьому, позивач як у позовній заяві, так і у відповіді на відзив на позовну заяву наголошував на відсутності обов`язку з`являтися.

Суд першої інстанції в порушення вимог ч.2 ст.77 КАС України, поклав обов`язок доведення правомірності своїх дій на позивача, сформувавши висновок, що наявними у матеріалах справи доказами не підтверджено уточнення позивачем своїх персональних даних.

Також суд дійшов висновку, що позивачем не надано доказів оновлення ним персональних даних або неможливість їх вчасного уточнення.

Докази вчинення позивачем інкримінованого йому правопорушення ґрунтуються виключно на твердженнях відповідача, які закріплені у протоколі про адміністративне правопорушення та оспорюваній постанові.

Жодних інших відомостей, в тому числі тих, які знаходяться у розпорядженні ТЦК та СП, як держателя реєстру, відповідач суду не надав, що не дає можливості достовірно встановити наявність в діях чи бездіяльності позивача складу правопорушення.

Відповідно до ч.2 ст.283 КУпАП, постанова по справі про адміністративне правопорушення повинна містити найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи, відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування, опис обставин, установлених під час розгляду справи, зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення та прийняте у справі рішення.

Однак, як видно зі змісту оспорюваної постанови, відповідач не описав обставини, які були встановлені під час розгляду справи та не надав доказів на їх підтвердження, а лише зазначив нормативні акти, які передбачають відповідальність за інкриміноване позивачу правопорушення.

На думку колегії суддів, для висновку про наявність в діях чи бездіяльності позивача складу правопорушення, недостатньо лише цитування окремих норм законодавства, а необхідно розкрити суть та зміст правопорушення.

Також слід звернути увагу на те, що відповідач в оспорюваній постанові вказав про порушення позивачем вимог п.22 Порядку №560, проте також не розкрив зміст цього порушення, зокрема, який абзац цього пункту порушено (їх два в редакції, чинній на момент винесення оспорюваної постанови), які саме персональні дані не уточнив позивач (в абзаці першому цього пункту містяться дані щодо місця проживання, номерів засобів зв`язку, адреси електронної пошти (за наявності) та інші персональні дані).

Відповідно до п.п.1, 3, 8 ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Разом з тим, суд першої інстанції залишив поза увагою приведені вище обставини.

Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність оспорюваної постанови та наявності підстав для її скасування.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини”, суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) як джерела права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі “Проніна проти України” (рішення від 18.07.2006).

Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.

Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України” ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії” (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії” (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).

Згідно п.4 ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги є суттєвими та складають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, у зв`язку з чим оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням постанови про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Одночасно слід зазначити, що в контексті положень ч.3 ст.272 КАС України, судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтею 286 цього Кодексу (особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності), набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені.

Керуючись ст.ст. 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 04 листопада 2025 року по справі №307/2431/25 скасувати та ухвалити постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування рішення задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 №2465 від 27.06.2025 та закрити справу про адміністративне правопорушення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена.

Головуючий суддя Р. В. Кухтей

судді С. П. Нос

С. М. Шевчук