Рішення від 24 травня 2026 р. у справі №214/10282/25 — Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 214/10282/25

2/214/707/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

25 травня 2026 року м. Кривий Ріг

Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого – судді Євтушенка О.І.,

за участю:

секретаря судового засідання – Авдєєва М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу №214/10282/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення права користування неприватизованим житловим приміщенням шляхом визнання особи такою, що втратила право користування ним, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою шляхом направлення засобами поштового зв`язку 16.10.2025 (надійшла до суду 17.10.2025), в якій просить суд: визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивачка ОСОБА_1 обґрунтовує заявлені позовні вимоги тим, що рішенням житлової комісії Виконавчого комітету Саксаганської районної у місті ради м. Кривого Рогу (протокол №5 від 25.03.2015) було внесено зміни до договору найму квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (колишня назва АДРЕСА_2 , та визначено квартиронаймачем ОСОБА_3 у зв`язку зі смертю попереднього квартиронаймача ОСОБА_4 . Позивачка зазначає, що у спірному житловому приміщенні зареєстрований відповідач ОСОБА_2 , який, за її твердженням, фактично не проживає за вказаною адресою з серпня 2003 року. Вказує, що протягом усього періоду проживання позивач та члени її сім`ї не чинили перешкод відповідачу у користуванні спірним житловим приміщенням, а його непроживання у квартирі є наслідком власного волевиявлення та свідомого вибору. На думку позивачки, відсутність відповідача у спірному житловому приміщенні понад шість місяців без поважних причин свідчить про втрату ним права користування житлом. У зв`язку з викладеним позивач ОСОБА_1 просить суд визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 23 жовтня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду з відкриттям спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Не визнаючи позовні вимоги, відповідач ОСОБА_2 та його представник – адвокат Страх В.О., 10.12.2025 подали до суду відзив на позовну заяву, через підсистему ЄСІТС «Електронний суд», зі змісту якого вбачається, що відповідач заперечує проти задоволення позовних висог у повному обсязі. Заперечуючи доводи позову, відповідач зазначає, що у період з березня 2022 року по лютий 2025 року він проходив військову службу у зв`язку із мобілізацією та захистом держави від збройної агресії російської федерації, що є поважною причиною тимчасової відсутності у спірному житлі. Крім того, після проходження служби відповідач працює вахтовим методом на офіційній роботі, у зв`язку з чим перебуває у відрядженнях на території України, що також, на думку сторони відповідача, є поважною причиною непроживання останнього за місцем його реєстрації. На підтвердження зазначених обставин до відзиву долучено довідки, копії трудової книжки та інші документи. У відзиві також зазначено, що відповідач не втрачав наміру користуватися спірним житлом, іншого житла не має, а спірна квартира є його єдиним місцем проживання. Крім того, представник відповідача вказує, що відповідач ОСОБА_2 свого часу погодився на перехід прав наймача до позивача ОСОБА_1 , за умови збереження за ним права користування житлом та участі у подальшій приватизації квартири, однак позивач, на думку сторони відповідача, діє всупереч досягнутим домовленостям та намагається позбавити відповідача права користування житлом з метою одноосібної приватизації квартири. Крім того, відповідач посилається на стан свого здоров`я, зазначаючи, що є особою, яка хворіє на ВІЛ-інфекцію, перебуває під постійним медичним наглядом та потребує безперервного лікування, а тому позбавлення його права користування житлом, на думку сторони відповідача, буде непропорційним втручанням у його право на житло та порушенням ст.47 Конституції України і ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Також у відзиві вказано, що між сторонами існує особистий конфлікт, а позивач ОСОБА_1 , за твердженням відповідача, створює йому перешкоди у користуванні житлом та штучно формує підстави для звернення до суду. При цьому представник відповідача зазначає, що сама позивач фактично у спірній квартирі не проживає, а користуються житлом її донька та онука. Посилаючись на положення ст.81 ЦПК України щодо обов`язку сторін доводити обставини, на які вони посилаються, а також на практику Верховного Суду щодо необхідності оцінки причин відсутності особи у житлі та принципу пропорційності втручання у право на житло, відповідач та його представник вважають позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, у зв`язку з чим просять суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

31.12.2025 до суду надійшла відповідь на відзив від ОСОБА_1 , в якій остання зазначила, що відповідач не проживає у квартирі за місцем реєстрації з серпня 2003 року, доказів протилежного відповідачем не надано, а також не надано доказів щодо користування останнім житловим приміщенням. Крім того, ОСОБА_1 відомо, що відповідач ОСОБА_2 починаючи з 2003 року фактично проживає в АДРЕСА_3 , разом із дітьми та дружиною. Разом з тим, ОСОБА_1 та її донька зареєстровані в квартирі, за адресою: АДРЕСА_1 , з 20.03.2001, тобто до реєстрації в цій квартирі відповідача ОСОБА_2 , який зареєстрований за вищезазначеною адресою з 28.08.2001, а відтак згода відповідача для реєстрації ОСОБА_1 та її доньки від останнього була не потрібна. Зазначила, що вважає заперечення відповідача необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам.

Протокольною ухвалою суду від 16.02.2026 судом визнано явку відповідача ОСОБА_2 у судове засідання обов`язковою та оголошено перерву для виклику відповідача.

Протокольною ухвалою суду від 24.04.2026, задоволено клопотання позивача про допит свідків у судовому засіданні.

Присутня у судовому засіданні 18.05.2026 позивач ОСОБА_1 наполягала на задоволенні позовних вимог, зазначаючи, що факт реєстрації не підтверджує факту проживання та користування житлом відповідачем.

Відповідач ОСОБА_2 під час судового засідання від 18.05.2025 суду повідомив, що з березня 2022 року по лютий 2025 року він проходив військову службу у складі Збройних Сил України. До зміни спірного житла сторони проживали у трикімнатній квартирі, яка у подальшому була обміняна на двокімнатну квартиру у зв`язку з тим, що його та позивача старший брат почав проживати окремо. Після смерті матері він пропонував ОСОБА_5 оформити на себе статус основного квартиронаймача, однак позивачка заперечила проти цього та виявила намір бути основним квартиронаймачем. За твердженням відповідача, між сторонами була досягнута домовленість про вирішення питання щодо прав на квартиру під час її подальшої приватизації. ОСОБА_2 зазначив, що позивачка звернулася до суду з вимогою про визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням, з метою подальшої одноосібної приватизації квартири. Також відповідач пояснив, що з лютого 2025 року фактично не користувався спірною квартирою, оскільки у ній проживали донька позивачки та її син, а він не бажав створювати їм незручності. При цьому претензій щодо користування квартирою не висував, особистих речей у квартирі не зберігав, витрат на оплату комунальних послуг не ніс. Разом з тим відповідач наголосив, що його непроживання у спірному житлі було обумовлене проходженням військової служби та сімейними домовленостями, а не наміром добровільно відмовитися від права користування житловим приміщенням.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 суду пояснила, що проживає за адресою свого місця проживання з грудня 1973 року та знайома з позивачкою ОСОБА_1 з дитинства. Стосовно відповідача ОСОБА_2 свідок зазначила, що востаннє бачила його у 2004 році. Точний рік запам`ятала у зв`язку з тим, що саме в цей період перебувала у відпустці по догляду за дитиною. З того часу відповідача за місцем проживання не бачила. Свідок повідомила, що підтримує спілкування з ОСОБА_1 , однак зустрічі відбуваються переважно на подвір`ї будинку або на нейтральній території. Усередині спірної квартири свідок не перебувала протягом останніх десяти років, у зв`язку з чим не може надати відомості щодо внутрішнього планування, стану приміщення чи інтер`єру квартири. Водночас свідок підтвердила, що протягом останніх десяти років у спірній квартирі фактично та постійно проживає донька позивачки - ОСОБА_7 (прізвище свідку невідоме), яка наразі перебуває у відпустці по догляду за дитиною та з якою свідок підтримує спілкування. Також свідок зазначила, що сама ОСОБА_1 близько трьох років проживає за іншою адресою. Крім того, свідок пояснила, що раніше у вказаній квартирі до моменту своєї смерті постійно проживали батьки ОСОБА_1 . Щодо теперішнього стану квартири свідок повідомила, що їй відомо про проведення ремонтних робіт у житлі, зокрема про заміну вікон та виконання робіт з облаштування фасаду будинку, оскільки вона особисто бачила доставку будівельних матеріалів. На запитання суду щодо наявності у квартирі особистих речей відповідача ОСОБА_2 свідок пояснила, що такою інформацією не володіє, оскільки тривалий час не була у квартирі та не має доступу до відомостей про майно, яке може там зберігатися.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 суду пояснила, що вона перебуває у тривалих добросусідських відносинах із родиною позивачки з 1974 року, у зв`язку з чим їй відомі обставини проживання сім`ї та зміни поколінь у зазначеному домогосподарстві. Стосовно відповідача ОСОБА_2 свідок категорично зазначила, що не бачила його ні за місцем знаходження спірної квартири, ні в будь-якому іншому місці протягом останніх дванадцяти років, а саме з 2014 року. Свідок повідомила суду, що хоча не є частим відвідувачем спірної квартири, востаннє перебувала у ній близько одного місяця тому. Під час вказаного візиту свідок встановила, що у квартирі на постійній основі проживає донька позивачки разом із членами своєї сім`ї - чоловіком та дітьми. Разом із тим свідок пояснила, що сама ОСОБА_1 фактично не проживає за вказаною адресою близько десяти років. Крім того, свідок звернула увагу суду на те, що ремонтні роботи, облаштування житла та утримання побуту у спірній квартирі здійснюються донькою позивачки за власний рахунок та власними силами. Свідок також зазначила, що під час перебування у квартирі не виявила будь-яких ознак проживання чи перебування відповідача ОСОБА_2 , зокрема не бачила його особистих речей, одягу, предметів побуту або іншого майна, яке могло б свідчити про його фактичне користування житлом. На додаткові запитання суду свідок пояснила, що ОСОБА_1 ніколи не повідомляла їй про можливе проходження ОСОБА_2 військової служби, у зв`язку з чим свідок не володіє будь-якою інформацією з цього приводу.

Інших заяв, клопотань від учасників справи не надходило. Інші процесуальні дії судом не вчинялись, заходи забезпечення позову/доказів, зупинення/відновлення провадження не застосовувались.

Враховуючи викладене, оцінюючи характер спірних правовідносин, значення справи для сторін, обраний позивачем спосіб захисту, категорію та складність справи, обсяг та характер поданих доказів, а також позиції сторін, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що на підставі виписки з протоколу №5 від 25.03.2015 засідання житлової комісії по КП ЖЄО №35 було змінено договір найму житлового приміщення у двохкімнатній квартирі АДРЕСА_4 , жилою площею 30,00 кв.м., склад сім`ї – 5 чоловік, та постановлено переоформити особовий рахунок з ОСОБА_4 на ОСОБА_1 , у зв`язку зі смертю ОСОБА_4 (а.с.7).

Наразі квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , зі слів сторін є неприватизованою, тобто перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Кривого Рогу або в іншій формі власності, однак доказів на підтвердження зазначених обставин сторонами у справі не надано.

Відповідно до довідки КОМ ДІС «НОВА КОМ» №35 від 06.10.2025, у зазначеному житловому приміщенні мають зареєстроване місце проживання: ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , ОСОБА_2 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 (а.с.9).

Як слідує з акта від 06.10.2025, засвідченого головою правління ОСББ «Радієвського №10» Жовтухою О. та підписами сусідів – ОСОБА_8 та ОСОБА_6 , фактично ОСОБА_2 не проживає в зазначеному житловому приміщенні з серпня 2003 року (а.с.8).

Обґрунтовуючи правову підставу вирішення даного спору, суд керується фундаментальним загальновизнаним принципом права tempus regit actum (дія акта в часі), який знайшов своє відображення у ст.58 Конституції України та ст.5 ЦК України.

Згідно з усталеною практикою Конституційного Суду України, зокрема, у Рішенні №1-рп/99 від 09.02.1999 зазначено, що дія нормативно-правового акта в часі починається з моменту набрання ним чинності і припиняється з втратою ним чинності, а відтак до юридичних фактів та правовідносин застосовується той закон, під час дії якого вони виникли або мали місце.

Позовна заява ОСОБА_1 була подана до суду 13.10.2025. Юридичні факти, які слугували підставою для звернення до суду – це безперервне, добровільне та тривале непроживання відповідача ОСОБА_2 у спірному приміщенні, а саме за адресою: АДРЕСА_1 , без поважних причин, що тривало з серпня 2003 року та остаточно сформувалися як правова підстава позову у 2025 році.

Набрання чинності Законом України «Про основні засади житлової політики» №4751-IX від 13.01.2026 (яким Житловий кодекс визнано таким, що втратив чинності) відбулося 15.02.2026, тобто після відкриття провадження у даній справі та після виникнення спірних правовідносин.

Оскільки зазначений Закон №4751-IX не містить положень, які б надавали його нормам зворотну силу щодо позовів про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, поданих до моменту його введення в дію, суд при вирішенні цього спору в силу вимог матеріального права зобов`язаний застосовувати ст.ст.71-72 ЖК України.

Відповідно до ст.71 ЖК України, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Згідно зі ст.72 ЖК України, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням унаслідок відсутності понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Щодо сутнісного змісту позовних вимог, слід зазначити, що інститут визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, є правовим механізмом захисту прав балансоутримувача та інших законних користувачів житла від зловживання правами з боку осіб, які формально зберігають місце реєстрації у житловому приміщенні, проте втратили стійкий правовий та фактичний зв`язок із житлом.

Усталена судова практика Верховного Суду, зокрема постанова Великої Палати Верховного Суду та Касаційного цивільного суду у справах №447/2293/18 та №405/2096/18, наголошує, що при вирішенні спорів даної категорії суди повинні всебічно з`ясовувати причини відсутності відповідача, а сам по собі факт непроживання (навіть тривалий) не є безумовною підставою для позбавлення особи права на житло. Позбавлення права на житло є крайнім заходом втручання, яке має суворо відповідати критеріям пропорційності та легітимності в розумінні ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За змістом положень ст.ст.12-13, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог та на підставі поданих сторонами доказів.

Як вже було зазначено, квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , зі слів сторін є неприватизованою.

Разом із тим, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження правових підстав користування спірним житлом, а саме: ордера на жиле приміщення, договору найму житлового приміщення, а також рішення житлової комісії Виконавчого комітету Саксаганської районної у місті ради від 25.03.2015, на яке позивач ОСОБА_1 посилається як на підставу зміни квартиронаймача. Наявна у матеріалах справи виписка з протоколу житлової комісії сама по собі не підтверджує у повному обсязі виникнення чи належного оформлення у позивача статусу наймача житлового приміщення у розумінні положень житлового законодавства.

Таким чином, позивачем ОСОБА_1 не доведено належними доказами обсяг своїх прав щодо спірного житлового приміщення, а також не підтверджено належним чином підстав звернення до суду саме із заявленим способом захисту.

Крім того, суд враховує, що відповідач ОСОБА_2 є зареєстрованим у спірному житловому приміщенні, іншого житла, відповідно до матеріалів справи не має, а спірна квартира є єдиним зареєстрованим його місцем проживання, яке було незмінним з дня самої реєстрації, а саме: з 28.01.2001, що підтверджується витягом з Реєстру територіальної громади за №2025/017765276 від 27.11.2025 (а.с.37).

Окрім того, непроживання ОСОБА_2 у спірній квартирі ймовірно обумовлено також і станом здоров`я відповідача.

Заперечуючи проти позову, відповідач ОСОБА_2 зазначив, що у період з березня 2022 року по лютий 2025 року проходив військову службу у складі Збройних Сил України у зв`язку із мобілізацією, а після звільнення зі служби працює вахтовим методом, що обумовлює його тривалу відсутність за місцем реєстрації.

Суд бере до уваги, що проходження військової служби під час дії воєнного стану є об`єктивною та поважною причиною тимчасової відсутності особи у житловому приміщенні. Також суд враховує пояснення відповідача ОСОБА_2 про те, що він не відмовлявся від права користування житлом, а його непроживання було пов`язане із сімейними домовленостями між сторонами, при цьому, на протязі тривалого часу до моменту звернення до суду, будь-яких спорів щодо позбавлення права ОСОБА_2 на приватизацію частки квартири у позивача не виникало, що сама ОСОБА_1 в судовому засіданні не заперечувала.

Оцінюючи показання свідків, суд враховує, що свідок ОСОБА_8 дійсно підтвердила тривалу відсутність відповідача ОСОБА_2 у квартирі, однак одночасно повідомила, що і сама позивачка ОСОБА_1 фактично також тривалий час не проживає у спірному житлі, а квартирою користується її донька разом із сім`єю.

Суд також бере до уваги, що неприватизований характер спірного житла передбачає рівність житлових прав усіх осіб, які мають право користування таким житлом, у тому числі право на участь у приватизації квартири відповідно до Закону України №2482-XII від 19.06.1992 «Про приватизацію державного житлового фонду» (із змінами і доповненнями).

Надані позивачем ОСОБА_1 квитанції про оплату комунальних послуг та придбання будівельних матеріалів самі по собі не свідчать про припинення права відповідачем ОСОБА_2 на користування спірним житлом, оскільки такі обставини не є визначальними для вирішення питання про втрату житлових прав, враховуючи наявні домовленості між сторонами, що визнано останніми в судовому засіданні (а.с.100-148).

При цьому, суд також враховує процесуальну поведінку позивачки ОСОБА_1 під час розгляду справи та надані нею пояснення. Так, у ході судового розгляду позивачка фактично не заперечувала наявності у відповідача ОСОБА_2 самостійного житлового інтересу щодо спірного житлового приміщення, зазначаючи про готовність виплатити останньому грошову компенсацію, співмірну половині вартості квартири, посилаючись при цьому на те, що вказане житло раніше використовувалося батьками сторін як сімейне помешкання.

На переконання суду, наведені пояснення ОСОБА_1 свідчать про фактичне визнання нею існування у відповідача ОСОБА_2 сталого сімейного та правового зв`язку зі спірним житловим приміщенням, що не узгоджується з доводами позовної заяви про повну та остаточну втрату відповідачем інтересу до користування житлом і добровільну відмову від відповідного права.

Крім того, суд враховує, що відповідно до доводів самої позивачки непроживання відповідача у спірному житлі мало місце, починаючи з серпня 2003 року, тоді як із даним позовом до суду ОСОБА_1 звернулася лише у жовтні 2025 року, тобто після спливу значного проміжку часу з моменту виникнення обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. При цьому матеріали справи не містять належних та переконливих пояснень щодо причин такого тривалого незвернення до суду, що у сукупності з іншими встановленими обставинами свідчить про відсутність очевидного та безспірного характеру порушення житлових прав позивача.

Надаючи оцінку акту від 06.10.2025, засвідченому головою правління ОСББ «Радієвського №10» Жовтухою О. та підписами сусідів, суд враховує, що зазначений документ містить відомості про непроживання відповідача ОСОБА_2 у спірному житлі, починаючи з серпня 2003 року. Разом з тим суд бере до уваги, що правовідносини щодо діяльності об`єднань співвласників багатоквартирного будинку врегульовані Законом України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», який набрав чинності 01.07.2015. При цьому матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження дати створення ОСББ «Радієвського №10», обсягу його повноважень у спірний період, а також наявності у голови правління ОСББ об`єктивної можливості безпосередньо сприймати, перевіряти чи офіційно підтверджувати обставини проживання або непроживання відповідача у спірному житловому приміщенні, починаючи з 2003 року.

Відповідно до принципу змагальності сторін та положень цивільного процесуального законодавства суд не вправі самостійно збирати докази на підтвердження чи спростування зазначених обставин.

За таких обставин вказаний акт не може бути визнаний судом беззаперечним, належним та достатнім доказом втрати відповідачем ОСОБА_2 права користування спірним житловим приміщенням та підлягає оцінці виключно у сукупності з іншими доказами, наявними у матеріалах справи.

Ухвалюючи рішення, суд враховує положення ст.47 Конституції України та ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожен має право на житло, а втручання держави у це право має бути законним, необхідним у демократичному суспільстві та пропорційним поставленій меті.

За зазначених вище обставин суд доходить висновку, що позивачем ОСОБА_1 не доведено належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами наявності передбачених законом підстав для визнання відповідача ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням. Крім того, суд враховує, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження обсягу та характеру її прав щодо спірного неприватизованого житлового приміщення, зокрема не долучено ордера на жиле приміщення, договору найму житла чи належним чином оформленого рішення компетентного органу про зміну наймача, що унеможливлює належне встановлення її процесуального та матеріально-правового статусу у спірних правовідносинах.

У зв`язку із наведеним суд доходить висновку, що позивачем ОСОБА_1 не доведено наявності передбачених законом юридичних фактів, з якими положення ст.ст.71-72 ЖК України пов`язують можливість застосування обраного способу захисту у вигляді визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Надані позивачем докази у своїй сукупності не підтверджують належним, допустимим та достатнім чином обставин, які б свідчили про добровільну та остаточну відмову відповідача ОСОБА_2 від права користування спірним житлом, втрату ним сталого правового зв`язку із зазначеним житловим приміщенням чи набуття іншого постійного місця проживання.

За таких обставин заявлені позовні вимоги не знайшли свого належного підтвердження під час судового розгляду, у зв`язку з чим є недоведеними та необґрунтованими.

Разом з тим судовим розглядом встановлено та відповідачем ОСОБА_2 не спростовано, що останній протягом тривалого часу фактично не бере участі в утриманні спірного житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , не несе витрат, пов`язаних з його утриманням, та не здійснює оплату житлово-комунальних послуг.

Водночас сам по собі факт несплати відповідачем ОСОБА_2 комунальних платежів та невиконання обов`язку щодо участі у витратах на утримання житла не є безумовною та самостійною підставою для припинення його права користування житловим приміщенням у розумінні положень ст.ст.71-72 ЖК України.

При цьому суд зазначає, що позивач ОСОБА_1 не позбавлена права на судовий захист своїх майнових інтересів шляхом звернення до суду з окремими вимогами про стягнення з відповідача ОСОБА_13 понесених нею витрат на оплату житлово-комунальних послуг у порядку регресу або в іншому передбаченому законом способі захисту цивільних прав та інтересів.

Керуючись ст.ст.4-5, 13, 19, 76-81, 89, 95, 133, 141, ч.2 ст.247, 258-259, 263-265, 273, 279, 280-284, 287, 354-355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення права користування неприватизованим житловим приміщенням шляхом визнання особи такою, що втратила право користування ним – відмовити.

Судові витрати у справі покласти на позивача ОСОБА_1 відповідно до ст.141 ЦПК України.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дати його складання шляхом подання апеляційної скарги. Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження, або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 .

Адвокат Страх Вадим Олегович, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №3398 від 14.07.2017, адреса: Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг,

пр. Поштовий, буд. 1/212.

Повне рішення складено та підписано 29 травня 2026 року.

Суддя О.І. Євтушенко