Рішення від 28 травня 2026 р. у справі №600/4365/25-а — Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2026 р. м. Чернівці Справа № 600/4365/25-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії.

Позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення з позивачем остаточного розрахунку при виключені із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 Міністерство оборони України та всіх видів забезпечення, у зв`язку з вибуттям до нового місця служби, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті додаткової грошової винагороди у розмірі до 100000,00 грн, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за період з 07.11.2024 по 30.12.2024 року, пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні в закладі охорони здоров`я у зв`язку з захворюванням, яке пов`язано із захистом Батьківщини;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу грошову винагороду у розмірі до 100000 грн. відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за період з 07.11.2024 по 30.12.2024 року, пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні в закладі охорони здоров`я у зв`язку з захворюванням, яке пов`язано із захистом Батьківщини.

В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що позивач під час проходження військової служби в особовому складі військової частини НОМЕР_1 отримав вибухову травму, яка згідно з довідкою про обставини травми є такою, що пов`язана із захистом Батьківщини. Після отриманої травми позивач проходив стаціонарне лікування у період з 07 листопада 2024 року по 30 грудня 2024 року. Проте позивачу не виплачено додатку винагороду, передбачену пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28 лютого 2022 року, у розмірі до 100000,00 грн на місяць пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні у зв`язку з отриманим пораненням. Позивач вважає, що він має право на отримання додаткової винагороди у розмірі 100000,00 грн пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні, проте станом на день подання до суду цього позову відповідач протиправно не виплатив позивачу встановлену постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28 лютого 2022 року додаткову винагороду.

Ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; встановлено строки для подання заяв по суті справи.

Відповідач, не погоджуючись із позовом, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому, обґрунтовуючи відсутність підстав для виплати позивачу додаткової винагороди, вказав, що позивачем не підтверджено наявності правових підстав для її виплати. Просив суд відмовити в задоволенні позову.

Правом подання відповіді на відзив позивач не скористався.

Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з`ясувавши всі обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено та не заперечується учасниками справи, що позивач проходив військову службу в особовому складі військової частини НОМЕР_1 .

07 вересня 2024 року ОСОБА_1 отримав вибухову травму при безпосередній участі військовослужбовця у бойових діях, під час захисту Батьківщини, а саме виконання бойових завдань у складі 2 десантно-штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 , поблизу населеного пункту Кременоє Курської області, на території російської федерації, в результаті ураження саморобним вибуховим пристроєм противника, перебуваючи у засобах індивідуального захисту. Зазначене підтверджується довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 23 вересня 2024 року №693/25399.

В подальшому у зв`язку з отриманою травмою позивач проходив стаціонарне лікування, що підтверджується виписками з медичної карти стаціонарного хворого, а саме у період з 07 листопада 2024 року по 30 грудня 2024 року з у КНП «Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я» Одеської обласної ради.

Згідно з довідкою гарнізонної ВЛК Військово-медичного клінічного центру Південного регіону клініки амбулаторно-поліклінічної допомоги від 18 лютого 2025 року №1174 військово-лікарською комісією підтверджено, що отримана позивачем травма є такою, що пов`язана з захистом Батьківщини.

У червні 2025 року позивач звертався до командира військової частини НОМЕР_1 з рапортом про нарахування та виплату додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168, за період перебування на стаціонарному лікуванні з 07 листопада 2024 року по 30 грудня 2024 року.

Однак, як стверджується у позові і чого не спростовано відповідачем у відзиві, станом на день звернення до суду з цим позовом позивач не отримував відповіді на поданий ним рапорт, як і не отримав виплат додаткової винагороди за час перебування на стаціонарному лікуванні у зв`язку з отриманим пораненням.

За таких обставин позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 листопада 1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з пунктами другим-третім статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (абзаци перший, другий пункту 4 статті 9 Закону №2011-XII).

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

Пунктами 2 та 4 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», визначено військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану” заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави. Кабінету Міністрів України невідкладно: 1) ввести в дію план запровадження та забезпечення заходів правового режиму воєнного стану в Україні; 2) забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України.

В подальшому Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року №2119-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», продовжено строк дії воєнного стану з 05 годин 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб.

Указами Президента України №133/2022 від 14.03.2022, №259/2022 від 18.04.2022, №341/2022 від 17.05.2022, №573/2022 від 12.08.2022, №757/2022 від 07.11.2022, №58/2023 від 06.02.2023, №254/2023 від 01.05.2023, №451/2023 від 26.07.2023, №734/2023 від 06.11.2023, №49/2024 від 05.02.2024, №271/2024 від 06.05.2024, №469/2024 від 23.07.2024, №740/2024 від 28.10.2024 строк дії воєнного стану продовжувався і діє по даний час.

Відповідно до статті 1 Закону України від 12.05.2015 №389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі - Закон №389-VIII в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Статтею 16 Закону №389-VIII передбачено, що за рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію в установленому порядку указом Президента України, утворені відповідно до законів України військові формування залучаються разом із правоохоронними органами до вирішення завдань, пов`язаних із запровадженням і здійсненням заходів правового режиму воєнного стану, згідно з їх призначенням та специфікою діяльності.

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію» Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №168.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1-1 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова №168 у редакції, яка застосовувалася на час періоду лікування позивача з 07 листопада 2024 року по 30 грудня 2024 року) установлено, що на період воєнного стану особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, розмір такої додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Абзацами 3, 4 пункту 1-2 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (в редакції, яка застосовувалася на час періоду лікування позивача з 07 листопада 2024 року по 30 грудня 2024 року) встановлено, що відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень до таких наказів включаються особи, зазначені у пунктах 1 та 1-1, у тому числі такі, які: у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.

Абзацом четвертим пункту 11 Розділу XXXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 (далі – Порядок №260 в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) передбачено, що у зв`язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), отриманим після введення воєнного стану та пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку з отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії,- за весь час (періоди) перебування на такому лікуванні або у відпустці.

Згідно пункту 12 Розділу XXXIV Порядку №260 підставою для видання наказу про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, є довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), форму якої визначено додатком 5 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року № 402, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 року за № 1109/15800, видана командиром військової частини, де проходить службу або перебуває у відрядженні військовослужбовець, яка містить інформацію про обставини отримання військовослужбовцем поранення (травми, контузії, каліцтва) під час захисту Батьківщини.

Отже, виплата додаткової винагороди в розмірі до 100000,00 грн пропорційно в розрахунку на місяць, виплачується, зокрема, військовослужбовцям Збройних Сил України, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, перебуваючи безпосередньо в районах ведення (здійснення) бойових дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають (перебували) на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого. При цьому Постанова №168 не містить жодних обмежень щодо періоду та/або кількості перебувань на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, пов`язаних із пораненням, одержаним при захистом Батьківщини, за які виплачується збільшена до 100000 гривень винагорода. Підставою для видання наказу про виплату додаткової винагороди в розмірі 100000 гривень є довідка про обставини травми, видана командиром військової частини, де проходить службу або перебуває у відрядженні військовослужбовець, яка містить інформацію про обставини отримання військовослужбовцем поранення. Така довідка видається відповідно до наказу командира військової частини.

Конструкція зазначених вище норм передбачає, що підставами для включення військовослужбовця (в даному випадку - позивача) до наказу про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, є:

- отримання поранення (контузії, травми, каліцтва), пов`язаного із захистом Батьківщини;

- перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого.

Додаткова винагорода в розмірі 100000 грн виплачується відповідно до наказу командира військової частини за період перебування військовослужбовця на стаціонарному лікуванні у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини.

Судом встановлено, що на підставі бойового наказу (розпорядження) командира військової частини НОМЕР_1 відповідачем видано довідку про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 23 вересня 2024 року №693/25399, відповідно до якої ОСОБА_1 07 вересня 2024 року отримав вибухову травму при безпосередній участі військовослужбовця у бойових діях, під час захисту Батьківщини, а саме виконання бойових завдань у складі 2 десантно-штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 , поблизу населеного пункту Кременоє Курської області, на території російської федерації, в результаті ураження саморобним вибуховим пристроєм противника, перебуваючи у засобах індивідуального захисту.

Матеріалами справи підтверджується і, фактично, не заперечується відповідачем те, що отримана позивачем травма є такою, що пов`язана із захистом Батьківщини.

Крім цього, матеріалами справи підтверджується, що позивач перебував на стаціонарному лікуванні після отриманої травми, а саме з 07 листопада 2024 року по 30 грудня 2024 року у КНП «Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я» Одеської обласної ради.

Таким чином, наведені вище обставини, свідчать про те, що у розумінні абзацу 4 пункту 1-2 Постанови №168 позивач вважається особою, яка у зв`язку з отриманим пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувала на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (включаючи час переміщення).

Відтак, позивач має право на отримання додаткової винагороди, збільшеної до 100000 грн в розрахунку на місяць за час перебування на стаціонарному лікуванні у період з 07 листопада 2024 року по 30 грудня 2024 року.

Суд вважає за необхідне вказати і те, що в ході судового розгляду цієї справи відповідач не навів доводів та не надав до суду жодних доказів того, що додаткова грошова винагорода, передбачена абзацом 4 пункту 1-2 Постанови №168 у розмірі до 100000,00 грн пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом) була виплачена позивачу.

Доводи відзиву не спростовують наявності у позивача права на додаткову винагороду у зв`язку з отриманим пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини, за період перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я.

Враховуючи викладене, оскільки матеріалами справи підтверджується наявність у позивача права на нарахування та виплату йому додаткової винагороди з розрахунку до 100000,00 грн пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я та у відпустці у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, суд приходить до висновку про допущення відповідачем протиправної бездіяльності щодо не нарахування і невиплати позивачу такої додаткової винагороди.

Тому, суд зобов`язує військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового та начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час військового стану», виходячи з розрахунку 100000,00 грн на місяць пропорційно часу перебування ОСОБА_1 на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, за період з 07 листопада 2024 року по 30 грудня 2024 року.

Вказане, враховуючи обставини справи та беручи до уваги положення статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено повноваження суду при вирішенні справи, є належним способом захисту порушених прав позивача у даних правовідносинах.

Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно статей 74-76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Згідно частин першої-третьої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наявних у справі доказів окремо, а також достатність і взаємний зв`язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивач довів наявність підстав для задоволення позову. Натомість доводи відзиву є безпідставними та необґрунтованими.

Стосовно вимоги позивача встановити судовий контроль за виконанням судового рішення у даній справі шляхом зобов`язання подати протягом місячного строку звіт про виконання судового рішення суд зазначає таке.

Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, є правом, а не обов`язком суду. Встановлення судового контролю за виконанням судових рішень є заходом превентивного впливу на відповідача у справі з метою своєчасного виконання своїх зобов`язань у межах відповідної справи.

Звертаючись до суду із заявою про встановлення судового контролю, позивач зобов`язаний навести вагомі аргументи в обґрунтування необхідності вжиття судом таких процесуальних заходів і надати докази на підтвердження наміру відповідача ухилитись від виконання рішення суду. Лише наявність обґрунтованих та достатніх сумнівів у належному виконанні суб`єктом владних повноважень свого конституційного обов`язку - виконання судового рішення, надає право суду встановлювати судовий контроль.

За таких обставин, а також враховуючи відсутність обґрунтованих сумнівів щодо невиконання даного судового рішення в разі набрання ним законної сили, суд не встановлює обов`язку на подання звіту суб`єктом владних повноважень, а тому відмовляє у задоволенні вимоги позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.

Керуючись статтями 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування і не виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового та начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час військового стану», виходячи з розрахунку 100000,00 грн на місяць пропорційно часу перебування ОСОБА_1 на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, за період з 07 листопада 2024 року по 30 грудня 2024 року.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового та начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час військового стану», виходячи з розрахунку 100000,00 грн на місяць пропорційно часу перебування ОСОБА_1 на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, за період з 07 листопада 2024 року по 30 грудня 2024 року.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 29 травня 2026 року.

Повне найменування учасників справи: позивач – ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ), відповідач - військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).

Суддя О.П. Лелюк