Рішення від 27 травня 2026 р. у справі №520/6388/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 травня 2026 р. № 520/6388/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ольги Горшкової, розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Височанського селищного голови Мороза Олександра Васильовича про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати дію Височанського селищного голови О.Мороза щодо перехоплення і організації розгляду заяви ОСОБА_1 від 25.02.2026 року стосовно реалізації мною права, встановленого п. 19 Декларації ООН, щодо надання матеріальної підтримки у справі No520/6592/25 неправомірними, такими що порушили вимоги Декларації ООН стосовно відношення до жертви зловживання владою;

- визнати дію Височанського селищного голови О.Мороза щодо перехоплення і організації розгляду заяви ОСОБА_1 від 25.02.2026 року стосовно реалізації мною права, встановленого п. 19 Декларації ООН, щодо надання матеріальної підтримки у справі №520/11848/25 неправомірними, такими що порушили вимоги Декларації ООН стосовно відношення до жертви зловживання владою;

- визнати дію Височанського селищного голови О.Мороза щодо перехоплення і організації розгляду заяви ОСОБА_1 від 25.02.2026 року стосовно реалізації мною права, встановленого п. 19 Декларації ООН, щодо надання матеріальної підтримки у справі Nє520/6592/25 неправомірними, такими що порушили вимоги ст. 40 Конституції України стосовно розгляду моєї заяви;

- визнати дію Височанського селищного голови О.Мороза щодо перехоплення і організації розгляду заяви ОСОБА_1 від 25.02.2026 року стосовно реалізації мною права, встановленого п. 19 Декларації ООН, щодо надання матеріальної підтримки у справі Nє520/11848/25 неправомірними, такими що порушили вимоги ст. 40 Конституції України стосовно розгляду моєї заяви;

- зобов`язати Височанського селищного голову О.Мороза в подальшому утримуватись від порушення моїх прав гарантованих нормами міжнародного права;

- зобов`язати Височанського селищного голову О.Мороза в подальшому утримуватись від перехоплення і розгляду моїх звернень, які не спрямовані йому на розгляд;

- зобов`язати ОСОБА_2 в подальшому утриматись щодо організації контролю за виконанням рішень Виконавчого комітету №111 та №112 від 10.03.2026 року у вигляді залякування мене, чи застосування до мене силових методів;

- направити інформацію до Міністерства закордонних справ України про невиконання Височанським селищним головою О. Морозом вимог Декларації ООН про це відповідно Президента України або Кабінет Міністрів України і з внесенням пропозиції щодо вжиття необхідних заходів.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 25.02.2026 року він звернувся до Височанської селищної ради із Заявами стосовно надання матеріальної допомоги у вигляді сплати судового збору у справах № 520/6592/25 та № 520/11848/25. Вказані дії обумовлені положеннями п. 19 Декларації основних принципів правосуддя та жертв злочинів та зловживання владою, яка прийнята Генасамблеєю ООН в 1985 році. За наслідком розгляду вказаних заяв Виконавчим комітетом Височанської селищної ради Харківської області було прийнято рішення № 111 та № 112 про відмову у наданні матеріальної підтримки. Позивач вважає, що відповідач своїми діями щодо розгляду заяв ОСОБА_1 , порушив його права, гарантовані ст. 40 Конституції України та п. 19 Декларації ООН. Позивач звертає увагу суду на те, що вказані рішення були прийняті без будь-якої мотивації та поставлено на контроль першому заступнику селищного голови. Дії відповідача позивач оцінює як зневажливе та зухвале ставлення до загальноприйнятих норм моралі та етики, культури та людських цінностей.

Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі та запропоновано відповідачу надати відзиви на позов, а позивачеві - відповідь на відзив.

Відповідач своїм правом не скористався, відзив на адміністративний позов у визначений судом строк не направив.

Відповідно до ч.2 ст.175 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до вимог ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи.

Суд, дослідивши та оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов наступного висновку.

Спір по справі виник в результаті порушення прав позивача за наслідком розгляду його заяв та прийняття відповідного рішення відповідачем, які полягають у організації розгляду вказаних заяв. Вбачаючи порушення своїх конституційних прав, а також порушення відповідачем вимог п. 19 Декларації ООН, позивач звернувся до суду із даним адміністративним позовом.

Як вбачається з матеріалів справи, 25.02.2026 року ОСОБА_1 звернувся до Височанської селищної ради із двома заявами про надання йому, як жертві зловживання владою, матеріальної допомоги у вигляді сплати судового збору по справам № 520/11848/25 та № 520/6592/25.

10.03.2026 року Виконавчим комітетом Височанської селищної ради Харківської області було прийнято рішення № 111 про відмову у наданні одноразової адресної грошової допомоги ОСОБА_1 для сплати судового збору (справа № 520/11848/25) шляхом перерахування цих коштів до казначейства у зв`язку із тим, що Порядком надання одноразової адресної грошової допомоги громадянам за рахунок бюджету Височанської селищної ради на 2026-2028 роки не передбачена така підстава надання одноразової грошової допомоги, як оплата судового збору.

Також, 10.03.2026 року Виконавчим комітетом Височанської селищної ради Харківської області було прийнято рішення № 112 про відмову у наданні одноразової адресної грошової допомоги ОСОБА_1 для сплати судового збору (справа № 520/6592/25) шляхом перерахування цих коштів до казначейства у зв`язку із тим, що Порядком надання одноразової адресної грошової допомоги громадянам за рахунок бюджету Височанської селищної ради на 2026-2028 роки не передбачена така підстава надання одноразової грошової допомоги, як оплата судового збору.

Пунктом 3 вказаних рішень, які ідентичні за змістом, роз`яснено ОСОБА_1 порядок оскарження прийнятих рішень.

Рішення № 111 та 112 від 10.03.2026 року підписані головою Височанської селищної ради Харківської області – Мороз О.В.

Посилаючись на порушення відповідачем прав позивача щодо перехоплення та розгляду його заяв, позивач звернувся до суду з позовом в цій справі. Предмет спору у даній справі не охоплює наявність у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги чи рішень № 111, 112, які прийняті відносно позивача.

Суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам, зазначає наступне.

Статтею 19 Загальної декларації прав людини, прийнятою і проголошеною резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року передбачено, що кожна людина має право на свободу переконань і на вільне їх виявлення; це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань та свободу шукати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Частиною 1 ст. 11 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

Сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою територіальної громади відповідно села (добровільного об`єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл), селища, міста. Сільський, селищний, міський голова очолює виконавчий комітет відповідної сільської, селищної, міської ради, головує на її засіданнях. (ч. 1, ч. 3 ст. 12 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Статтею 25 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Стаття 52 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» регулює питання щодо повноваження виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті ради, згідно якої Виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради може розглядати і вирішувати питання, віднесені цим Законом до відання виконавчих органів ради.

Виконавчий комітет ради: 1) попередньо розглядає та схвалює проекти місцевих програм соціально-економічного і культурного розвитку, цільових програм підтримки суб`єктів ветеранського підприємництва та з інших питань, прогноз місцевого бюджету, проект місцевого бюджету, проекти рішень з інших питань, що вносяться на розгляд відповідної ради; 2) координує діяльність відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідної територіальної громади, заслуховує звіти про роботу їх керівників; 3) має право змінювати або скасовувати акти підпорядкованих йому відділів, управлінь, інших виконавчих органів ради, а також їх посадових осіб.

Сільська, селищна, міська рада може прийняти рішення про розмежування повноважень між її виконавчим комітетом, відділами, управліннями, іншими виконавчими органами ради та сільським, селищним, міським головою (у тому числі з метою забезпечення надання адміністративних послуг у строк, визначений законом) в межах повноважень, наданих цим Законом виконавчим органам сільських, селищних, міських рад.

Повноваження голови районної, обласної, районної у місті ради визначенні ст. 55 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні».

Підпунктом 12 п. 6 ст. ст. 55 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що голова районної, обласної, районної у місті ради підписує рішення ради, протоколи сесій ради.

Згідно з п. 1 ст. 59 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення. Рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю голосів від загального складу виконавчого комітету і підписуються сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради (п. 6 ст. 59 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Також судом встановлено, що рішенням LXІІІ сесії Височанської селищної ради VІІІ скликання від 19.12.2025 року затверджено Порядок надання одноразової адресної грошової допомоги громадянам за рахунок бюджету Височанської селищної ради на 2026-2028 роки (надалі- Порядок).

Так, п. 1 Вищевказаного Порядку передбачено, що порядок надання одноразової адресної грошової допомоги за рахунок бюджету Височанської селищної ради на 2026-2028 роки (надалі – Порядок) визначає механізм призначення та виплати одноразової адресної грошової допомоги (далі – одноразова допомога) мешканцям Височанської селищної територіальної громади, які: потребують дороговартісного лікування, опинилися у складних життєвих обставинах, постраждали внаслідок випадків, що мають відношення до надзвичайної ситуації (пожежі, результати обстрілів, тощо) та які відбулися на території громади.

Відповідно до п. 2 Порядку, одноразова допомога надається у межах асигнувань, передбачених у селищному бюджеті на виконання комплексної Програми соціального захисту населення Височанської селищної територіальної громади на 2026– 2028 роки, за рахунок коштів загального, спеціального фонду бюджету, затвердженому на відповідний рік.

Пунктом 3 Порядку передбачено, що підставою розгляду питання щодо надання одноразової допомоги є особиста заява громадянина (додаток №1, 2 до Порядку) на ім`я Височанського селищного голови про потребу в одноразовій адресній грошовій допомозі або звернення до депутата селищної ради (з послідуючим направленням до селищної ради), у зв`язку з:

тривалою хворобою та дороговартісним лікуванням;

складними життєвими обставинами, спричиненими: тяжкою хворобою, пожежою/стихійним лихом, що сталися за місцем проживання заявника на території громади, життєвими обставинами, які особа/сім`я не може подолати самостійно;

потреба у транспортуванні на процедуру гемодіалізу;

сім`ям загиблих і постраждалим внаслідок надзвичайних ситуацій; сім`ям, у яких народилася трійня (або більше дітей);

особам деяких категорій осіб – мешканців громади здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 р. № 99 «Про затвердження порядку надання допомоги на поховання деяких категорій осіб виконавцю волевиявлення померлого або особі, яка зобов`язалася поховати померлого».

Відповідно до п. 5 Порядку, заяви про надання одноразової адресної грошової допомоги мешканцям громади розглядаються виконавчим комітетом Височанської селищної ради.

З припису п. 6 вказаного Порядку вбачається, що рішення про надання одноразової допомоги або відмову приймається на засіданні виконавчого комітету Височанської селищної ради відповідно до цього Порядку.

Як вбачається зі змісту рішень № 111 та № 112 від 10.03.2025 року про відмову в наданні одноразової адресної грошової допомоги за заявами ОСОБА_1 , така відмова обумовлена відсутністю такої підстави як надання одноразової грошової допомоги у вигляді сплати судового збору в переліку підстав для її надання, що визначений у п. 1 Порядку.

Позивачем жодних зауважень щодо вищезазначених обставин в адміністративному позові не зазначено. Рішення № 111 та № 112 від 10.03.2025 року про відмову в наданні одноразової адресної грошової допомоги ОСОБА_1 не оскаржує.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач не вказує які саме норми чинного законодавства, що поширюється на спірні правовідносини, були порушені відповідачем при прийнятті вищевказаних рішень. Судом не встановлено, що відповідач при реалізації владної управлінської функції при підписанні рішень № 111 та № 112 від 10.03.2025 року про відмову в наданні одноразової адресної грошової допомоги за заявами ОСОБА_1 діяв в супереч вимог ст. 55 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні».

Враховуючи вищевказані норми ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», дотримуючись загальних критеріїв для оцінювання рішень та дій суб`єкта владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, суд дійшов висновку що рішення № 111 та № 112 від 10.03.2025 року прийняті на підставі, у межах та у спосіб, що визначені діючим законодавством, є чинними та не скасованим в судовому порядку.

Згідно із частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений в цій статті.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 щодо порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття охоронюваний законом інтерес. Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття охоронюваний законом інтерес означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Приписами частини третьої статті 140 Конституції України передбачено, що місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

У постанові Верховного Суду України від 23 травня 2017 року по справі № 800/541/16 зазначено, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд має пересвідчитись у належності особі, яка звернулася за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Тобто, обов`язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушення саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема, наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у своїх постановах від 10 січня 2019 року у справі №855/3/19, від 24 січня 2019 року у справі №808/5869/14, від 15 березня 2019 року у справі №815/3276/15, від 25 березня 2019 року у справі №806/5246/14, від 29 березня 2019 року у справі №826/17479/18.

При цьому таке порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи – позивача з боку відповідача, яка стверджує про їх порушення.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у в постанові від 24.02.21 справа №607/8188/17, порушення вимог закону рішенням чи діями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх судом протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулась з позовом суб`єктивного матеріального права або законного інтересу на захист якого подано позов.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що позивачем не оскаржуються ані рішення Виконавчого комітету Височанської селищної ради Харківської області від 10.03.2026 року № 111 та № 112 про відмову у наданні одноразової адресної грошової допомоги ОСОБА_1 для сплати судового збору по справам № 520/11848/25 та № 520/11848/25, ані дії відповідача щодо меж та правових підстав реалізації ним владної управлінської функції при прийняті вказаних рішень.

Позивач при зверненні до суду з даним адміністративним позовом вбачає порушення своїх прав щодо організації розгляду відповідачем його заяв, які ОСОБА_1 кваліфікує як цинізм, зневажливе ставлення до загальноприйнятих норм моралі та етики, культури та людських цінностей. Будь-яких інших правових підстав щодо порушення відповідачем прав позивача щодо розгляду його заяв позивачем не наведено. Доказів на підтвердження того, що відповідачем вчинені дії, які не надали змоги позивачу реалізувати його право, передбачене ст. 19 Загальної декларації прав людини, прийнятою і проголошеною резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року, матеріали справи не містять.

Таким чином, проаналізувавши вищевикладене, суд дійшов висновку, що при зверненні до суду із даним адміністративним позовом позивачем не доведено, що відповідачем порушені його права або інтереси, які підлягають судовому захисту, що свідчить про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

При розгляду даної справи, суд враховує, що практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. Руїз Торія проти Іспанії (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09 грудня 1994 року, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

Статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Принцип диспозитивності покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин); під час розгляду справи суд зв`язаний предметом і обсягом заявлених позивачем вимог.

Інші доводи, наведені позивачем в адміністративному позові, висновків суду не спростовують.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до положень ст. 139 КАС України.

Керуючись ст. ст. 241-246, 255, 257-258, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Височанського селищного голови Мороза Олександра Васильовича про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Ольга ГОРШКОВА