Рішення від 28 травня 2026 р. у справі №480/9040/24 — Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40602, E-mail: inbox@adm.su.court.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2026 року Справа № 480/9040/24

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Павлічек В.О.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/9040/24 за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті, Відділу Державного нагляду (контролю) у Сумській області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправним та скасування постанови,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу державного нагляду (контролю) у Сумській області Укртрансбезпеки, Державної служби України з безпеки на транспорті , в якому просить :

- визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № ПШ026618 від 01.10.2024.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 29.08.2024 під час перевірки працівниками Відділу державного нагляду (контролю) у Сумській області Укртрансбезпеки транспортного засобу, товарно-транспортна накладна була пред`явлена для перевірки працівнику Укртрансбезпеки до завершення перевірки, з огляду на що відсутні підстави щодо застосування адміністративно- господарського штрафу у вигляді 17000 гривень.

Щодо відсутності на момент перевірки протоколу перевірки та адаптації тахографа та притягнення до відповідальності за це, позивач зазначає, що законодавство не містить вказівки на обов`язок водіїв, що здійснюють внутрішні перевезення встановлювати та використовувати контрольні прилади (тахографи) реєстрації режимів праці та відпочинку водіїв, а відповідно і мати протокол перевірки та адаптацію тахографу до транспортного засобу.

Позивач звертає увагу, що заводом виробника не передбачено обладнання тахографом транспортного засобу моделі МАЗ. Під час проведення перевірки та під час розгляду справи він повідомив працівникам Укртрансбезпеки, що веде індивідуальну контрольну книжку водія та може її пред`явити для перевірки.

Позивач вважає, що у зв`язку з тим, що експлуатація тахографу в дану випадку є правом перевізника, а не обов`язком, протиправним є притягнення його до відповідальності у вигляді адміністративно - господарського штрафу за відсутність документів, які мають необов`язковий характер.

Також, позивач вважає, що прийнята спірна постанова не відповідає загальновизнаним принципам інституту адміністративної процедури, так як підписана (прийнята) особою, яка не має відповідної юридично-процесуальної дієздатності, оскільки рішення у формі постанови про застосування адміністративно- господарського штрафу було фактично прийнято особою, яка не є державним службовцем, що в свою чергу порушує приписи Закону України «Про державну службу» і автоматично робить усі прийняті «такі» рішення протиправними.

Судом відкрито провадження у справі №480/9040/24, визначено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

Представник відповідача надав суду відзив на позов, в якому проти позовних вимог заперечує та зазначає, що під час проведення перевірки, на момент складання акта про проведення перевірки, у водія транспортного засобу були відсутні документи, а саме: товарно-транспортна накладна, протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, який передбачений п.3.3 Наказу МТЗУ №385 від 24.06.2010 року, чим порушено ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Відсутність необхідних документів (товарно-транспортна накладна, протокол перевірки та адаптації цифрового тахографа до транспортного засобу), визначених положенням Закону № 2344-ІІІ та Порядку № 1567 на момент проведення рейдової перевірки, знайшло своє відображення в акті від 29.08.2024 № АР 050419. Так, під час перевірки було виявлено порушення вимог статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Як наслідок, за порушення вимог додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом було складено постанову: № ПШ 026618 від 01.10.2024.

На переконання представника відповідача, вказаний акт індивідуальної дії у повній мірі відповідають положенням Закону №2344-ІІІ, зокрема абзацу 3 частини першої статті 60 Закону №2344-ІІІ.

Відповідач також зазначає, що відповідно до пункту 11.1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України 14.10.1997 року №363, основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.

Автомобільний перевізник (водій) не забезпечив дане перевезення необхідними документами для перевезення вантажу, у тому числі не мав при собі належним чином оформлену ТТН на перевезення вантажу із зазначенням всіх істотних даних.

Згідно з пунктом 6.1 Положення №340 автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.

Зважаючи на викладене, а також те, що здійснювалися вантажні перевезення транспотром засобом масою що перевищує 3,5 тонн водій мав надати для перевірки діючий протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу.

Разом з тим, відповідач зауважує, що індивідуальна контрольна книжка водія, яка була надана позивачем до суду взагалі не надавалася під час проведення рейдової перевірки.

Позивач надав суду відповідь на відзив, в якій з доводами відповідача не погоджується та наполягає на позовних вимогах.

Представник відповідача своїм правом щодо надання заперечень на відповідь на відзив, не скористався.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судом встановлено, 29.08.2024 головним інспектором Відділу державного нагляду (контролю) у Сумській області Петриченко О.М. в м. Суми по вул. Харківській в районі АЗС АNP , проведено перевірку транспортного засобу МАЗ з причепом ОДАЗ державний номер НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_1 .

Результати рейдової перевірки були оформлені актом від 29.08.2024р. №АР 050419 (далі за текстом Акт).

У тексті Акту зазначено, що при перевезенні вантажу (цемент) на момент проведення перевірки відсутні товарно – транспортна накладна на вантаж або інший визначений законодавством документ, відсутній протокол перевірки та адаптації тахографа, який передбачений п.3.3. Інструкції, затвердженої наказом МТЗУ №385 від 24.06.2010р., чим порушено ст.48 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Повідомленням №76498/636/24-24 від 03.09.2024 ОСОБА_1 був сповіщений про розгляд справи за актом №АР 050419 на 01.10.2024р. з 9:00год. до 12:00год.

Із посиланням на Акт №050419 суб`єктом владних повноважень було прийнято постанову від 01.10.2024р. №ПШ1026618 про застосування до ОСОБА_1 17000,00грн. штрафу.

Стверджуючи про невідповідність закону означеного рішення суб`єкта владних повноважень, позивач ініціював даний спір.

Надаючи оцінку обставинам спірних правовідносин та відповідності реально вчиненого управлінського волевиявлення субєкта владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначені Законом України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 № 2344-ІІІ (далі - Закон № 2344-ІІІ), який регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами-суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень (ст. 3 Закону №2344-ІІІ).

Відповідно до ч. 4 ст. 6 Закону №2344-ІІІ реалізація державної політики у сфері автомобільного транспорту здійснюється через центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

На виконання вимог абз. 4 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України №442 від 10.09.2014 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" утворено Державну службу України з безпеки на транспорті, реорганізувавши шляхом злиття Державну інспекцію з безпеки на морському та річковому транспорті, Державну інспекцію з безпеки на наземному транспорті та підпорядкувавши Службі, що утворюється, Державну спеціальну службу транспорту.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №103 затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті (далі - Положення).

Відповідно до пункту 1 Положення Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.

Згідно з п.п. 1, 3 п. 4 Положення основними завданнями Укртрансбезпеки є, зокрема, реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування, міському електричному, залізничному транспорті; здійснення державного нагляду (контролю) за безпекою на автомобільному, міському електричному, залізничному транспорті.

Як зазначено у пункті 8 Положення Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.

На момент прийняття оскаржуваної постанови таким органом виступав Відділ державного нагляду (контролю) у Сумській області.

Частинами 14, 17, 18 ст. 6 Закону №2344-ІІІ передбачено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

У разі проведення позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі) автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується.

Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб`єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом визначено Порядком № 1567, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2006 р. № 1567 (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин).

Згідно із пунктами 2 та 4 Порядку №1567, рейдовим перевіркам (перевіркам на дорозі) підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних автомобільних перевізників (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України. Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) на автомобільному транспорті проводяться посадовими особами Укртрансбезпеки та її територіальних органів (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) згідно з додатком 1-1, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку. Положення про формений одяг, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку посадової особи та працівника Укртрансбезпеки затверджує Мінінфраструктури. Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) можуть проводитися із залученням посадових осіб відповідного підрозділу Національної поліції, Укравтодору, органу місцевого самоврядування та/або місцевої держадміністрації, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Укртрансбезпеки, та власників (балансоутримувачів) пунктів габаритно-вагового контролю (за погодженням з їх керівниками).

Надаючи оцінку підставам застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу відповідно до спірної постанови, суд виходив з наступного.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

При оформленні товарно-транспортної накладної вантажовідправник зазначає такі обов`язкові реквізити: дата і місце складання; вантажовідправник (повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків чи серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті); автомобільний перевізник (повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), прізвище, ім`я, по батькові водія та номер його посвідчення; вантажоодержувач (повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків чи серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті); транспортний засіб (марка, модель, тип, реєстраційний номер автомобіля, причепа/напівпричепа), його параметри із зазначенням довжини, ширини, висоти, загальної ваги, у тому числі з вантажем, та маси брутто; пункти завантаження і розвантаження.

Абзацом 2 ч. 2 ст. 49 Закону України "Про автомобільний транспорт" визначено, що водій транспортного засобу зобов`язаний мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень.

Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010 №340, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14.09.2010 за №811/18106, затверджено Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі - Положення №340), яке встановлює особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів та порядок його обліку.

Згідно пунктів 1.1, 1.2 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв це Положення розроблено відповідно до Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року № 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті, Регламенту (ЄС) №561/2006 Європейського Парламенту та Ради від 15.03.2006 про гармонізацію відповідного соціального законодавства, що регулює відносини в галузі автомобільного транспорту та вносить зміни до Регламентів Ради (ЄЕС) №3821/85 та (ЄС) №2135/98 і скасовує Регламент Ради (ЄЕС) №3820/85, Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР), Кодексу законів про працю України та Законів України «Про автомобільний транспорт», «Про дорожній рух». Це Положення встановлює особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі - водії) та порядок його обліку.

Вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами (далі - ТЗ) (п. 1.3 Положення №340).

Норми пункту 1.4 Положення №340 передбачають, що це Положення не поширюється на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються:

фізичними особами за власний рахунок для власних потреб без використання праці найманих водіїв;

під час стихійного лиха, аварій та інших надзвичайних ситуацій;

транспортними засобами Міністерства внутрішніх справ України (у тому числі Національної гвардії України), Міністерства оборони України, Офісу Генерального прокурора, Служби безпеки України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Національної поліції України та Державної прикордонної служби України або транспортними засобами, орендованими ними без водія, коли такі перевезення здійснюються з метою виконання завдань, покладених на ці державні органи, та під їх контролем;

сільськогосподарськими підприємствами або підприємствами лісового господарства, якщо ці перевезення виконуються тракторами або іншою технікою, призначеною для місцевих сільськогосподарських робіт чи робіт у галузі лісового господарства, та слугують виключно для цілей експлуатації цих підприємств;

закладами охорони здоров`я незалежно від форми власності;

транспортними засобами спеціального та спеціалізованого призначення суб`єктів господарювання незалежно від форм власності, що здійснюють експлуатаційне утримання, будівництво та поточний ремонт автомобільних доріг загального користування, вулиць у населених пунктах, а також інших об`єктів транспортної інфраструктури в радіусі не більше 150 км від об`єкта будівництва (ремонту), які обладнані спеціальними світловими сигнальними пристроями відповідно до пункту 3.6 розділу 3 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, за умови наявності у водія відповідного транспортного засобу первинного документа, що фіксує маршрут руху такого транспортного засобу, а також у разі забезпечення експлуатації дорожніх об`єктів у надзвичайних ситуаціях, за несприятливих погодно-кліматичних умов, у разі деформації та пошкодження елементів дорожніх об`єктів і виникнення інших перешкод у дорожньому русі.

За нормами п. 6.1 Положення № 340 вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами. Водії зберігають записи щодо режиму праці та відпочинку протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення.

Водій, що керує ТЗ, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3) або повинен мати копію графіка змінності водіїв (п. 6.3 Порядку № 340).

Порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів визначає Інструкція з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затверджена наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 24.06.2010 № 385 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 20.10.2010 за № 946/18241 (далі - Інструкція № 385).

Згідно пункту 1.3 Інструкції № 385 ця Інструкція поширюється на суб`єктів господарювання, які провадять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі).

В свою чергу за нормами п. 1.4 Інструкції № 385 перевізники - суб`єкти господарювання, які провадять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільним транспортом.

Виробники транспортних засобів, перевізники, водії та ПСТ використовують тахографи, тахокарти, картки до цифрових тахографів, тип яких затверджено відповідно до вимог ЄУТР (пункт 3.1 Інструкції).

В силу пункту 3.3 Інструкції № 385 водій транспортного засобу, обладнаного тахографом: забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа; своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання; використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом; має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом; у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв); у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.

Відповідно до пункту 3.6 Інструкції № 385 перевізники забезпечують належну експлуатацію тахографів та транспортних засобів з установленими тахографами та згідно з вимогами ЄУТР (994_016) здійснюють періодичні інспекції.

Водночас, системний аналіз приписів Положення про робочий час і час відпочинку водіїв свідчить про те, що вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонни, які використовуються суб`єктами господарювання для внутрішніх перевезень вантажів, в обов`язковому порядку повинні бути обладнані діючим та повіреним тахографом.

Натомість ведення індивідуальної контрольної книжки водія передбачено для вантажних автомобілів з повною масою до 3,5 тонн, обов`язок щодо встановлення тахографа в яких відсутній.

Аналізуючи наведені вище правові норми, суд вважає, що приписи стосовно тахографу визначені законодавцем, перш за все, за для уникнення аварійних ситуацій на дорозі та забезпечення належних трудових прав водіїв, зокрема, права на відпочинок. Тобто, приписи щодо належної роботи тахографа є не забаганкою законодавця, вони виконують функцію створення безпечних умов на дорозі.

Як слідує з матеріалів справи, позивач здійснював перевезення вантажу автомобілем марки МАЗ, 1993 року випуску, н.з. НОМЕР_2 , масою без навантаження 7000 кг (7т), що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 .

Відтак, згідно вимог пункту 6.1 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв вантажний автомобіль, яким виконувалися внутрішні перевезення вантажів, в обов`язковому порядку повинен був бути обладнаний діючим та повіреним тахографом, а тому у водія повинен був бути в наявності протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу.

Судом встановлено, що позивачем здійснювались перевезення вантажів власним транспортним засобом за відсутності оформленого протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу.

Стосовно твердження про те, що транспортний засіб не обладнаний тахографом, оскільки заводом виробником це не передбачено, суд зазначає наступне.

Не для усіх транспортних засобів вибір засобу обліку робочого часу є питання добровільного вибору власника.

Враховуючи імперативні вимоги п. 6.1 Положення № 340 саме для:

1) автобусів для пасажирських перевезень протяжністю понад 50 км.;

2) вантажних автомобілів понад 3,5 тон, встановлення тахографів є обов`язком, а не правом.

Пункт 6.3 про можливість використання контрольної книжки водія, стосується інших транспортних засобів, які не згадуються у п. 6.1 Положення № 340.

Питання обліку робочого часу водіїв під час внутрішніх перевезень врегульоване саме ч. 3 ст. 18 Закону України «Про автомобільний транспорт», яка є відсильною до інших нормативно-правових актів.

На виконання вимог ст. 18 Закону України «Про автомобільний транспорт» Міністерством транспорту та зв`язку України і видано наказ про затвердження Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, який прямо висуває вимоги про обладнання вантажних автомобілів з повною масою понад 3,5 тон для внутрішніх перевезень діючими та повіреними тахографами.

Оскільки, перевірявся саме такий вантажний автомобіль з повною масою понад 3,5 тонн, на нього також розповсюджується вимога про необхідність його обладнання тахографом та наявності протоколу перевірки та адаптації до нього.

Окремо суд зазначає, що законодавством чітко встановлений обов`язок обладнання вантажних автомобілів з повною масою понад 3,5 тонн діючим та повіреним тахографом.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 10.05.2019 у справі №816/124/17, від 29.03.2017 №К/800/16628/15 у справі 813/5710/14

Крім того, як слідує зі змісту пункту 2.2 Інструкції № 385, ПСТ установлюють тахографи на транспортні засоби, що перебувають в експлуатації, та виконують роботи з технічного обслуговування тахографів згідно із замовленнями перевізників відповідно до вимог ЄУТР (994_016), а також виробників тахографів та транспортних засобів. Відтак позивач мав можливість звернутися до пункт сервісу тахографів з метою встановлення відповідного тахографа на транспортний засіб, у разі якщо такий автомобіль не був ним обладнаний.

При цьому, як наголошувалося судом вище, відповідальність за непред`явлення під час перевірки документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 Закону № 2344-ІІІ, встановлено статтею 60 Закону № 2344-ІІІ, а порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів врегульовано Інструкцією № 385.

При цьому саме Інструкцією № 385 передбачено обов`язок водія транспортного засобу мати при собі протокол перевірки та адаптації тахографа. Водночас у Положенні №340 не йдеться про обов`язок водія транспортного засобу мати відповідний протокол.

Варто зауважити, що приписи Інструкції № 385 та Положення № 340 не суперечать один одному, адже регулюють різні за змістом правовідносини. При цьому приписи пункту 1.4 Положення № 340 не відміняють як норм Інструкції № 385 (щодо обов`язку водія мати при собі протокол перевірки та адаптації тахографа і пред`явити його), так і не скасовують відповідальність, що передбачена абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону № 2344-ІІІ, за відсутність такого протоколу.

Варто наголосити на тому, що відповідно до абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону № 2344-ІІІ відповідальність настає саме за надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів без оформлення документів, а не за порушення регулювання робочого часу, часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів та порядку його обліку, що врегульовано Положенням № 340.

Таким чином, оскільки водій автомобільного перевізника під час здійснення перевезення вантажів не мав при собі документів, передбачених законодавством, зокрема Інструкцією з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженою наказом міністерства транспорту та зв`язку України від 24.06.2010 №385, вважається, що перевезення здійснювалося за відсутності документів, передбачених ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт".

Матеріалами справи підтверджено, а позивачем не спростовано, що під час рейдової перевірки у водія транспортного засобу був відсутній протокол перевірки та адаптації тахографа.

За наведених обставин суд доходить висновку, що відповідачем правомірно застосовано до позивача адміністративно-господарський штраф за відсутність протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу.

Щодо іншого виявленого порушення, а саме: відсутності товарно-транспортної накладної, суд зазначає наступне.

Так, в ході перевірки було встановлено, що у водія ОСОБА_2 , який здійснював автомобільні перевезення, відсутні на момент перевірки документи: товарно-транспортна накладна на вантаж.

Натомість позивач стверджує, що до завершення перевірки йому привезли товарно- транспортну накладну від 29 серпня 2024 року, яка була пред`явлена працівнику Укртрансбезпеки о 13 год 17 хв.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт», товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу (крім фізичних осіб, які здійснюють перевезення вантажу за рахунок власних коштів та для власних потреб) документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, який складається у паперовій та/або електронній формі та містить обов`язкові реквізити, передбачені цим Законом та правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом.

Водночас, ч. 2 ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено, що документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Відповідно до пункту 11.1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України 14.10.1997 року №363, основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.

При оформленні товарно-транспортної накладної вантажовідправник зазначає такі обов`язкові реквізити: дата і місце складання; вантажовідправник (повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків чи серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті); автомобільний перевізник (повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), прізвище, ім`я, по батькові водія та номер його посвідчення; вантажоодержувач (повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків чи серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті); транспортний засіб (марка, модель, тип, реєстраційний номер автомобіля, причепа/напівпричепа), його параметри із зазначенням довжини, ширини, висоти, загальної ваги, у тому числі з вантажем, та маси брутто; пункти завантаження і розвантаження.

Таким чином, документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів для водія є зокрема товарно-транспортна накладна, яка має містити дані щодо транспортного засобу (марка, модель, тип, реєстраційний номер автомобіля, причепа/напівпричепа), його параметри із зазначенням довжини, ширини, висоти, загальної ваги, у тому числі з вантажем, та маси брутто.

При цьому, суд звертає увагу, що згідно зазначених вимог Закону, товарно-транспортна накладна повинна бути у наявності у водія протягом всього часу перевезення вантажів, а не тільки під час перевірки.

Судом встановлено, що у водія ОСОБА_1 під час здійснення перевезення вантажів 29.08.2024 року була відсутня товарно-транспортна накладна і її пред`явлення перевіряючому пізніше не спростовує факту здійснення перевезення вантажів до цього часу за відсутності товарно-транспортної накладної.

Отже, вказана обставина спростовує посилання позивача на відсутність порушення ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» та свідчить про правомірність його встановлення контролюючим органом.

Щодо твердження позивача про те, що оскаржувана постанова підписана (прийнята) особою, яка не має відповідної юридично-процесуальної дієздатності, судом встановлено наступне.

Відповідно до п. 27 Порядку № 1567 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), за наявності підстав керівник територіального органу Укртрансбезпеки або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5.

З матеріалів справи судом встановлено, що оскаржувана постанова підписана в.о. начальника Відділу Юрієм Макарухою.

Макаруху Юрія відповідно до наказу № 830 від 12.07.2024 призначено на посаду старшого державного інспектора Відділу державного нагляду (контролю) у Сумській області.

Наказом № 846-К від 16.07.2024 на ОСОБА_3 покладено з 16.07.2024 до призначення начальника Відділу державного нагляду (контролю) у Сумській області виконання обов`язків начальника Відділу державного нагляду (контролю) у Сумській області.

Отже оскаржувана постанова була прийнята Юрієм Макарухою під час виконання ним обов`язків начальника Відділу державного нагляду (контролю) у Сумській області, що відповідає вимогам п. 27 Порядку № 1567 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відтак, за встановлених обставин, оскаржувана постанова від 01.10.2024 №ПШ026618 про застосування до позивача адміністративно-господарських штрафів є такою, що прийнята відповідачем обґрунтовано, на підставі, у межах повноважень та в спосіб, передбаченим чинним законодавством.

Поряд з цим, при вирішенні справи суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення…Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», рішення ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року)

Очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди умотивовувати свої рішення. Але дану вимогу не слід розуміти як таку, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, та докази, надані представником позивача, суд робить висновок, що за наведених у позовній заяві мотивів і підстав позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено, відсутні підстави для вирішення питання щодо розподілу судових витрат відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті, Відділу Державного нагляду (контролю) у Сумській області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу № ПШ026618 від 01.10.2024 – відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.О. Павлічек