Рішення від 27 травня 2026 р. у справі №440/2841/26 — Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

. 28 травня 2026 року м. ПолтаваСправа № 440/2841/26

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чеснокової А.О., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якій (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) просить:

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди у розмірі 100 000,00 грн., за час довготривалого стаціонарного лікування після полону, а саме з 12.06.2025 по 19.11.2025;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду у розмірі 100 000,00 грн., за час довготривалого стаціонарного лікування після полону, а саме з 12.06.2025 по 19.11.2025;

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо неналежного визначення розміру грошового забезпечення ОСОБА_1 у період з 18.06.2025 по 19.11.2025, а саме невстановлення посадового окладу та окладу за військовим званням відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного року;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату всіх проведених виплат грошового забезпечення (основних, додаткових та одноразових) за період з 18.06.2025 по 19.11.2025, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного року;

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати Позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення;

зобов`язати Відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів ОСОБА_1 у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 12.06.2025 по день подання позовної заяви.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в період з 12 червня 2025 року по 19 листопада 2025 року перебував на стаціонарному лікуванні. Водночас військова частина НОМЕР_1 неправильно нараховувала і виплачувала грошове забезпечення, зокрема не врахувала додаткову грошову винагороду у розмірі 100 000,00 грн за час довготривалого стаціонарного лікування після полону. За цей період, з червня по жовтень 2025 року, Позивач безперервно проходив лікування та реабілітацію у цивільних і військових медичних закладах у Києві, Трускавці та Полтаві, що підтверджується офіційними медичними документами. Ці обставини свідчать про тривалий розлад здоров`я, необхідність спеціалізованого лікування та об`єктивну неможливість повноцінно брати участь у правовідносинах у цей період. Позивач вважає, що Відповідач неналежним чином нараховував і виплачував додаткову винагороду у розмірі 100 000,00 грн за період довготривалого стаціонарного лікування після полону, а саме з 12 червня по 19 листопада 2025 року. При цьому Відповідач також порушив вимоги пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704, неправильно визначаючи і виплачуючи оклад за військовим званням Позивача, що призвело до неправильного формування складових грошового забезпечення та заниження розміру як щомісячних, так і одноразових виплат, які залежать від окладу.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 17 березня 2026 року позовну заяву залишено без руху через невідповідність останньої вимогам статей 160-161 Кодексу адміністративного судочинства України.

У спосіб та строк, встановлені судом, позивач усунув недоліки позовної заяви, а відтак адміністративний позов відповідає вимогам статей 160, 161, 172 Кодексу адміністративного судочинства України, підсудний Полтавському окружному адміністративному суду та поданий у строк, встановлений законом.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 30.03.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідач не погоджується із заявленими позовними вимогами та просить суд в задоволенні позову відмовити, посилаючись в цілому на те, що військова частина НОМЕР_1 належним чином та у повній відповідності до вимог постанови КМУ від 28 лютого 2022 року № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану”, постанови КМУ від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, наказу Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260, здійснювала нарахування та виплату грошового забезпечення та додаткової винагороди позивачу, що підтверджується довідкою про грошове забезпечення від 03.04.2026 № 2084/2391/15/1881. Таким чином, позивачу фактично виплачена вся належна йому сума грошового забезпечення та додаткової винагороди за спірний період, а отже у військової частини НОМЕР_1 не існує жодної заборгованості перед позивачем, а позовні вимоги до військової частини НОМЕР_1 є необґрунтованими.

Справу за вказаним позовом розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі частини четвертої статті 229 вказаного Кодексу.

Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 у період з 17.10.2023 по 19.11.2025 проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Відповідно витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 17.10.2023 за № 294, ОСОБА_1 призначено на посаду стрільця-помічника гранатометника 2 механізованого відділення 1 механізованого 3 механізованої роти НОМЕР_3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 та зараховано до списків особового складу, на всі види забезпечення.

Згідно витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30.05.2024 № 154 солдата ОСОБА_1 вважати таким, що перебуває в полоні.

Відповідно довідки від 27.06.2025 №34/П-2348д, яка видана Службою Безпеки України, солдат ОСОБА_1 в період з 21.01.2024 по 12.06.2025 перебував в місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України.

Відповідно до Довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 03.01.2026 №2084/3186/16/1020 солдат ОСОБА_1 у період з 19.01.2024 отримав: «Закрита черепно мозкова травма анамнестично: (струс головного мозку - анамнестично) у вигляді посттравматичною енцефалопатії II ст. з церебрастенічним синдромом, вегетативною дисфункцією, з цефалгіями, мнестичним зниженням.

Обставини: при захисті Батьківщини, а саме під час здійснення заходів необхідних для забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації проти України, внаслідок мінометного обстрілу, ураження ГРУ дронів, скидів з БПЛА та штурмових дій противником. Був захоплений в полон ворожою стороною. Факт перебування у полоні, засвідчує довідка про перебування у полоні №34/П-2348д, від 27.06.2025.

Відразу після звільнення з полону позивач був госпіталізований.

У період з 12.06.2025 по 17.07.2025 згідно Виписки із медичної карти стаціонарного хворого №199800 ОСОБА_1 перебував на лікуванні у КНП КОР "Київська обласна клінічна лікарня" з діагнозом: ЗЧМТ 2023 анамнестично: (струс головного мозку-анамнестично) у вигляді посттравматичної енцефалопатії II ст з церебрастенічним синдромом, вегетативною дисфункцією, з цефалгіями, мнестичним зниженням. Постконтузійний синдром з вираженими явищами диссомнії. Цервіко-торакалгія, м`язево-тонічна форма, стійкий больовий синдром. Остеохондроз поперекового відділу хребта. Складний міопічний астигматизм на обох очах. Викривлення переділки носа. Вазомоторний риніт. Хронічний періодонтит зубів 36, ретенція та дистопія зубів 18,28, 38,48. Ретенція зуба 28. Фолікуліт. Ксероз шкіри. Хронічний простатит в стадії ремісії. Фурункульоз, переважно в стадіях інфільтрації без ексудативних форм. Хронічний холецистит. Сечосольовий діатез.

Довідкою ВЛК від 11.07.2025 року №2025-0711-1016-4708-0 було проведено медичний огляд та встановлено наступні діагнози і причинний зв`язок захворювання: F41.2 Тривожно-депресивний розлад з інсомнією асоційований з бойовим стресом.; Захворювання, ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини. Інше Довідка про перебування у місцях несвободи № документа: 34/П-2348д Дата документа: 27.06.2025 Ким видано: СБУ. На підставі статті 17г графи II розкладу хвороб Потребує лікування у в/ч НОМЕР_4 на строк не менше 21 календарних днів.

У період з 17.07.2025 по 08.08.2025 згідно виписки із медичної карти стаціонарного хворого №2625 ОСОБА_1 перебував на лікуванні у військові частині НОМЕР_4 з діагнозом: основний F43.2 - Порушення адаптації. Помірно виражене порушення адаптації з тривожно-депресивним синдромом з інсомнією. Супутній Н52.2 - Астегматизм. Простийкороткозорий астегматизм правого ока. Складний короткозорий астигматизм лівого ока.

Довідкою ВЛК від 06.08.2025 року №2025-0806-1345-2276-0 було проведено медичний огляд та встановлено наступні діагнози і причинний зв`язок захворювання: F43.2 Помірно виражене порушення адаптації з тривожно-дересивним синдромом з інсомнією з виходом в неповну медикаментозну компенсацію. Захворювання, ТАК, пов`язане з Захистом Батьківщини. На підставі статті 17г графи ІІ Розладу хвороб Потребує відпустки для лікування у зв`язку з хворобою на 30 календарних днів.

У період з 07.05.2025 по 05.09.2025 перебував у відпустці за станом здоров`я, що підтверджується рапортом від 06.08.2025 та відпускним квитком від 09.08.2025 № 2084/5229.

Згідно направлення від 01.09.2025 ОСОБА_1 направлений на реабілітацію до КП "ПОКЛ Регіональний реабілітаційний центр "Ветеран", що підтверджується випискою з медичної карти стаціонарного хворого № 3079.

У період з 23.09.2025 по 20.10.2025 згідно виписки із медичної карти стаціонарного хворого №6156 ОСОБА_1 перебував на лікуванні в КП "ОЗНПД Полтавської обласної ради" з діагнозом F43.2 - Помірно виражене порушення адоптації з тривожно-депресивним синдромом, інсомнією з виходом в медикаментозну компенсацію. Супутній діагноз: Наслідки перенесених ЗЧМТ (2023р. - струс головного мозку, неодноразові контузії) у вигляді цефалгічного, астено-невротичного синдромів. Гіпертонічна хвороба І ступ.ІІ ст.ризик високий. СН 0 ст. ГЕРХ. Хронічний гастродуодепіт ст. ремісії. ДЖВШ. Метаболічна асоційована стеатотична хвороба печінки.

27.01.2026 та 09.02.2026 адвокат Батовський С.І. звернувся до ВЧ НОМЕР_1 з адвокатськими запитами № 27-01/26, № 09-02/26 та просив надати витяг з наказу про призначення на посаду ОСОБА_1 у військову частину НОМЕР_1 з зазначенням інформації посадового окладу та окладу за військовим званням згідно Постанови № 704; інформацію щодо розміру посадового окладу та окладу за військовим званням ОСОБА_1 із зазначенням тарифного розряду згідно з тарифною сіткою та схемою тарифних коефіцієнтів за період служби у військовій частині НОМЕР_1 ; інформацію чи виплачувались ОСОБА_1 матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення за увесь період служби у військовій частині НОМЕР_1 .

За змістом довідки про грошове забезпечення від 03.04.2026 №2084/2391/15/1881 наданої ВЧ НОМЕР_1 на адвокатський запит, додаткова грошова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, у період з 12.06.2025 по 30.06.2025 солдату ОСОБА_1 нарахована та виплачена у сумі 3333,33 грн.

Вважаючи протиправною бездіяльністю відповідача щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 за час довготривалого стаціонарного лікування після полону з 12.06.2026 по 19.11.2026, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022у зв`язку з військовою агресією держави-терориста російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який діє на даний час.

Указами Президента України воєнний стан продовжено, діє на теперішній час.

Частиною 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон України № 2232-ХІІ) передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно пункту 1 статті 9 Закону України № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Пунктами 2 - 4 цієї правової норми встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Відповідно до першого абзацу пункту 11 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцю на підставі висновку військово-лікарської комісії надається відпустка для лікування у зв`язку з хворобою або відпустка для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої відпустки визначається характером захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва). Відпустка надається без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Загальний час безперервного перебування військовослужбовця в закладах охорони здоров`я та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) становить не менше тижня та не може перевищувати в цілому чотирьох місяців підряд (крім випадків, коли законодавством передбачено більш тривалі строки перебування на лікуванні). У разі направлення військовослужбовця на лікування за кордон у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, загальний час його перебування на лікуванні за кордоном, включаючи час переміщення з одного іноземного закладу охорони здоров`я до іншого та час очікування між плановими хірургічними втручаннями, не може перевищувати дванадцяти місяців підряд.

Наказом Міністра оборони України № 260 від 07 червня 2018 року затверджений Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок № 260) (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з першим-третім абзацами пункту 9 розділу І Порядку № 260 виплата грошового забезпечення за останніми займаними посадами зберігається за час відряджень, а також надання оплачуваних відповідно до чинного законодавства України відпусток.

Відповідно до пункту 17 розділу І Порядку № 260 на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.

Відповідно до пункту 11 розділу XXXIV Порядку № 260 у період дії воєнного стану до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень також включаються військовослужбовці, які, зокрема, у зв`язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), отриманим після введення воєнного стану та пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку з отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії, - за весь час (періоди) перебування на такому лікуванні або у відпустці.

Згідно з пунктом 12 розділу XXXIV Порядку № 260 підставою для видання наказу про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, є довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), форму якої визначено додатком 5 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року № 402, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 року за № 1109/15800, видана командиром військової частини, де проходить службу або перебуває у відрядженні військовослужбовець, яка містить інформацію про обставини отримання військовослужбовцем поранення (травми, контузії, каліцтва) під час захисту Батьківщини.

Пунктом 1-1 постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року №168 (далі - Постанова № 168), в редакції Постанови № 386 від 09 серпня 2023 року, установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту (далі - військовослужбовці), які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

09 серпня 2023 року до Постанови № 168 постановою Кабінету Міністрів України № 386 внесено зміни, згідно з якими Постанову № 168 доповнено пунктом 1-2.

Відповідно до пункту 1-2 Постанови № 168 виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення.

Відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди у розмірі 100 000 гривень до таких наказів включаються особи, зазначені у пунктах 1 та 1-1, у тому числі такі, які:

у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії;

захоплені в полон (крім тих, які добровільно здалися в полон) або є заручниками, а також інтерновані в нейтральні держави або безвісно відсутні (у разі, коли зазначені події сталися як до введення воєнного стану, так і після його введення);

загинули (померли) внаслідок отриманого після введення воєнного стану поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаного із захистом Батьківщини (виплата здійснюється за весь місяць, у якому особа загинула (померла), що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Так, з урахуванням змін до Постанови № 168 постановою Кабінету Міністрів України № 386 від 09 серпня 2023 року, відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди у розмірі 100 000 гривень до таких наказів включаються особи, зазначені у пунктах 1 та 1-1, у тому числі такі, які, зокрема, у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.

Таким чином, додаткова винагорода у розмірі 100 000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні виплачується військовослужбовцям, зокрема, тим, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.

Підставою для видання наказу про виплату додаткової винагороди у розмірі 100 000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні у зв`язку з пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини, є довідка про обставини травми, видана командиром військової частини, де проходить службу або перебуває у відрядженні військовослужбовець, яка містить інформацію про обставини отримання військовослужбовцем поранення під час захисту Батьківщини. Така довідка видається відповідно до наказу командира військової частини.

З аналізу наведених норм Постанови № 168 вбачається встановлення лише дві умови, необхідні для виплати збільшеної до 100 000 гривень винагороди, за час перебування на лікуванні в закладах охорони здоров`я, а саме:

- пов`язаність поранення (контузії, травми, каліцтва), із захистом Батьківщини;

- факт перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок такого поранення.

Також суд наголошує, що згідно з дослідженою медичною документацією (виписками із медичної карти стаціонарного хворого), позивач проходив безперервне лікування саме в умовах стаціонару у період з 12.06.2025 по 20.10.2025, що відповідачем не заперечується.

Згідно з п. 21.2 глави 21 розділу II Положення № 402, причинний зв`язок захворювань, поранень, травм, контузій, каліцтв у військовослужбовців, які проходять військову службу, військовозобов`язаних і резервістів, призваних військовими комісаріатами на навчальні (перевірочні) збори, при медичному огляді вирішують позаштатні постійно діючі госпітальні, гарнізонні ВЛК і ЛЛК та за потреби - штатні ВЛК.

Відповідно до пп. В п. 21.5 глави 21 розділу II Положення №402, постанови ВЛК про причинний зв`язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв приймаються в таких формулюваннях, зокрема, в) «Поранення (контузія, травма, каліцтво), так, пов`язане з виконанням обов`язків військової служби» - якщо поранення (травма, контузія, каліцтво) одержане, у разі фактичного виконання службових обов`язків під час проходження військової служби, крім поранень (контузій, травм, каліцтв), одержаних за обставин фактичного виконання службових обов`язків, передбачених у підпункті «а» цього пункту.

Виходячи зі змісту наведених положень Закону № 2011-XII, постанови № 168 та Порядку №260 винагорода, як вид виплат військовослужбовцям, є частиною їх грошового забезпечення та можуть належати як до групи щомісячних додаткових видів, так і до одноразових додаткових видів. Аналіз таких виплат та дослідження їх правової природи показує, що вони невід`ємно пов`язані з особливим характером та умовами служби військовослужбовця, зі здійсненням спеціальних повноважень, які змістовно випливають із статусу військовослужбовця та передбачені законом.

В матеріалах справи наявна довідка №2084/3186/16/1020 від 03.01.2026 року видана командиром в/ч НОМЕР_1 про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) солдата ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно з якою, позивачу період з з 19.01.2024 отримав: Закрита черепно мозкова травма анамнестично: (струс головного мозку - анамнестично) у вигляді посттравматичною енцефалопатії II ст. з церебрастенічним синдромом, вегетативною дисфункцією, з цефалгіями, мнестичним зниженням.

Обставини: при захисті Батьківщини, а саме під час здійснення заходів необхідних для забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації проти України, внаслідок мінометного обстрілу, ураження ГРУ дронів, скидів з БПЛА та штурмових дій противником. Був захоплений в полон ворожою стороною. Факт перебування у полоні, засвідчує довідка про перебування у полоні №34/П-2348д, від 27.06.2025.

ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні з 12.06.2025 по 20.10.2025 у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із Захистом Батьківщини.

Тобто, обидві умови (пов`язаність поранення (контузії, травми, каліцтва) із захистом Батьківщини та факт перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок такого поранення) у даних спірних правовідносинах дотримані та підтверджуються копіями медичних документів, які містяться в матеріалах справи.

Позивачем у позовній заяві зазначено, що у період з червня по жовтень 2025 року він фактично перебував на стаціонарному лікуванні. Разом із тим, у прохальній частині позову позивач просить зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити додаткову винагороду за час довготривалого стаціонарного лікування після полону за період з 12.06.2025 по 19.11.2025.

Однак до матеріалів позовної заяви не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували перебування позивача на стаціонарному лікуванні у період з 21.10.2025 по 19.11.2025. Наявні у справі докази підтверджують перебування позивача на лікуванні лише у період з 12.06.2025 по 20.10.2025 року включно.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині нарахування та виплати додаткової винагороди за період з 12.06.2025 по 20.10.2025, який підтверджений належними та допустимими доказами, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Водночас вимоги щодо нарахування та виплати додаткової винагороди за період з 21.10.2025 по 19.11.2025 не підтверджені належними доказами перебування позивача на стаціонарному лікуванні, а тому у цій частині задоволенню не підлягають.

Відтак, враховуючи надані докази та встановлені обставини справи, суд вважає, що позивач має право на отримання додаткової винагороди у розмірі 100 000,00 грн у розрахунку на місяць пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні, передбаченої Постановою № 168, за період з 12.06.2025 по 20.10.2025 з урахуванням проведених виплат.

Щодо зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату всіх проведених виплат грошового забезпечення (основних, додаткових та одноразових) за період з 18.06.2025 по 19.11.2025, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного року, суд зазначає наступне.

Статтею 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-XII) визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з частиною другою статті 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону №2011-ХІІ).

Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260 (далі по тексту - Порядок №260), грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; винагорода за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду); премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту, винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду)), а також додаткова винагорода та одноразова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.

30.08.2017 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (надалі - Постанова № 704), якою, зокрема, затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу (додаток 1), схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил, Національної гвардії, Державної прикордонної служби та Державної спеціальної служби транспорту згідно з додатком 2, схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу (додаток 14) та розміри надбавки за вислугу років військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу (додаток 16) до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704.

Вказана постанова набрала чинності з 01.03.2018.

Постановою №704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 2 постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком 1 до постанови №704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 4 постанови №704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Також додатки 1, 12, 13, 14 до постанови №704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

21.02.2018 Кабінет Міністрів України ухвалив постанову №103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у постанові №704 пункт 4 викладено в такій редакції: 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Тобто на момент набрання чинності постановою №704 (01.03.2018) пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із пунктом 6 постанови №103, а саме: 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

А отже, станом на 01.03.2018 пункт 4 постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.

Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103, згідно із якого внесено зміни до вказаного вище пункту 4 Постанови № 704.

Тобто, з 29.01.2020, з дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18 діє редакція пункту 4 постанови №704, яка діяла до зазначених змін, а саме: для визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, установленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно із додатками 1,12,13,14.

У подальшому 20.05.2023 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 р. №481, якою внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб (Офіційний вісник України, 2017 р., № 77, ст. 2374), виклавши абзац перший в такій редакції: 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14..

Суд враховує, що Закон України від 05.10.2000 №2017-III Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії (далі - Закон № 2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти (стаття 6 Закону №2017-III).

Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

При цьому, згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).

Законодавець делегував Кабінету Міністрів України повноваження на встановлення умов, порядку та розміру перерахунку пенсій особам, звільненим з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб.

Так, під умовами слід розуміти встановлення Кабінетом Міністрів України необхідних обставин, які роблять можливим здійснення перерахунку пенсії.

Під порядком розуміється, що Кабінет Міністрів України має право на встановлення певної послідовності, черговості, способу виконання, методики здійснення перерахунку пенсій у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців.

Величина грошового забезпечення як виплати, що є визначальною при перерахунку пенсії, встановлюється Кабінетом Міністрів України в межах повноважень щодо визначення розміру перерахунку пенсій.

Відтак, зазначення у пункті 4 постанови №704 в формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом № 2262-ХІІ.

Разом з цим, Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII Про Державний бюджет України на 2019 рік було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.

Тобто, положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом №294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.

Відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19).

У постановах від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 та від 12.09.2022 у справі №500/1813/21 Верховний Суд виклав такі висновки щодо застосування норм права:

(1) з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;

(3) встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 та від 12.09.2022 у справі №500/1813/21, є обов`язковими для врахування судом першої інстанції у спірних правовідносинах.

Таким чином, з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, а встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.

Примітки до додатків 1, 12, 13, 14 до постанови №704 передбачають, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.

Додатком 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 є Схема тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Постановою №704 установлено такі додаткові види грошового забезпечення: надбавка за особливості проходження служби в розмірі до 100 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим (спеціальним) званням та надбавки за вислугу років, порядок та умови виплати якої визначається керівниками державних органів залежно від якості, складності, обсягу та важливості виконуваних обов`язків за посадою (абзац четвертий підпункту 1 пункту 5 постанови №704); надбавка за службу в умовах режимних обмежень військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу (пункт 6 постанови №704).

Підпунктом 2 пункту 5 постанови №704 надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання здійснювати преміювання військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу відповідно до їх особистого внеску в загальний результат служби у межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду грошового забезпечення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" установлено у 2018 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць працездатних осіб з 1 січня 2018 року - 1762 гривні.

Суд зазначає, що 12 травня 2023 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 481 Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704, пунктом 2 якої внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704, виклавши абзац перший в такій редакції: 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Пунктом 3 Постанови № 481 установлено, що видатки, пов`язані з виконанням пункту 2 цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, передбачених у державному бюджеті на відповідний рік для утримання відповідних державних органів.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі № 320/29450/24, яке залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, суд визнав дії Кабінету Міністрів України при прийнятті постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 неправомірними; визнав протиправним та нечинним пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".

Згідно з вимогами частиною другою статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

За вказаних обставин, пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" втратив чинність з 18.06.2025.

Таким чином, починаючи з 18.06.2025 необхідно враховувати редакцію пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704, що була чинною до змін, внесених пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481.

Тобто, на переконання суду, з 18.06.2025 відновлена дія пункту 4 Постанови № 704 у редакції, котра визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.

З урахуванням зазначеного, з 18.06.2025 грошове забезпечення має обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт встановленого станом на 01.01.2025 Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік".

Таким чином, суд висновує, що відповідач допустив протиправні дії при обчисленні та виплаті грошового забезпечення, у період з 18.06.2025 по 19.11.2025 без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2025 Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік".

Щодо зобов`язати Відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів ОСОБА_1 у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 12.06.2025 по день подання позовної заяви, суд зазначає наступне.

Приписами частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтерес.

Згідно з частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суд наголошує, що захист прав здійснюється у разі їх порушення. З цього випливає, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав, то навіть у разі, якщо дії суб`єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає. Звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

Об`єктом судового захисту є права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Для розкриття цих категорій необхідно звернути увагу на Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 ЦПК України (справа про охоронюваний законом інтерес) від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 (справа № 1-10/2004). Системний аналіз, який провів Конституційний Суд України, свідчить, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" має один і той же зміст.

З урахуванням наведених вище міркувань Конституційний Суд України вирішив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Визнання протиправним рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або охоронюваний законом інтерес якої порушені такою діяльністю.

Проаналізувавши викладене, суд не вбачає у даному питанні ознак допущення протиправності з боку суб`єкта владних повноважень, оскільки питання про нарахування та виплату грошового забезпечення за період з 12.06.2025 по день подання позовної заяви, наразі є не вирішеним. Оскільки таке нарахування та виплата грошового забезпечення позивача буде здійснено на виконання рішення суду по даній справі.

Відтак, в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню.

При цьому, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Інші доводи та заперечення сторін не спростовують вище встановленого судом та не мають визначального значення для вирішення спору по суті.

Судом враховується, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно положень ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Крім того, представником позивача у позовній заяві було заявлено клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20000 грн., щодо цього суд зазначає наступне.

Відповідно до положень частин 1, 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно частини 5 статті 137 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, перекладача чи експерта встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Відповідно до положень частин 1 - 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави .

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката .

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги .

Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Даних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 26.06.2019 при розгляді справи 200/14113/18-а.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України" заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У постанові від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19 Верховний Суд зазначив, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Щодо відсутності детального опису робіт на виконання положень частини четвертої статті 134 КАС України, яка запроваджена "для визначення розміру витрат", то в межах цієї справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та в постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 300/941/19, від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19 та від 04 лютого 2021 року у справі №806/2299/18.

На підтвердження понесених витрат, пов`язаних з розглядом справи позивачем надано ордер на надання правничої (правової) допомоги серії ВІ № 1330452, договір про надання правової допомоги від 28.01.2026 №28-01/26, акт №1 приймання-передачі наданої правової допомоги відповідно до Договору про надання правової допомоги №28-01/26 від 28.01.2026 та квитанція №1 від 10.03.2026 про передачу гонорару у розмірі 20 000,00 грн.

Аналізуючи вищевказані документи, суд зазначає, що представником позивача не було додано документів, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, тощо), детального розрахунку понесених витрат .

За таких обставин, відсутні належні та допустимі докази понесення позивачем витрат на правничу допомогу.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_5 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди у розмірі 100 000,00 грн., за час довготривалого стаціонарного лікування після полону, а саме з 12.06.2025 по 20.10.2025.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду у розмірі 100 000,00 грн. у розрахунку на місяць пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні за період з 12.06.2025 по 20.10.2025 з урахуванням проведених виплат.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо неналежного визначення розміру грошового забезпечення ОСОБА_1 у період з 18.06.2025 по 19.11.2025, а саме невстановлення посадового окладу та окладу за військовим званням відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного року.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату всіх проведених виплат грошового забезпечення (основних, додаткових та одноразових) за період з 18.06.2025 по 19.11.2025, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного року.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

У задоволенні стягнення правничої допомоги відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на це рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного

Головуючий суддя А.О. Чеснокова