Суд: Одеський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: військового обліку, мобілізаційної підготовки та мобілізації
Дата: 28 травня 2026 р.
Справа: №420/38848/25
Суддя: Катаєва Е.В.
Справа № 420/38848/25
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 травня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Катаєвої Е.В., розглянувши у письмовому провадженні в місті Одеса справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ), військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ) про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, –
В С Т А Н О В И В:
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі ІНФОРМАЦІЯ_2 ), військової частини НОМЕР_1 (далі в/ч НОМЕР_1 ) в якому позивач просить суд:
скасувати Довідку (Додаток 4 до Положення про військово-лікарську експертизу) №5/7432 військово-лікарської комісії від 14.08.2025р. щодо ОСОБА_1 ;
визнати протиправними дії посадових осіб Київського РТЦКСП щодо призову його - ОСОБА_1 , на військову службу по мобілізації до Збройних сил України;
визнати протиправною бездіяльність командування в/ч НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні його - ОСОБА_1 , з військової служби та зобов`язати в/ч НОМЕР_1 повторно розглянути питання про звільнення його - ОСОБА_1 , з військової служби звільнити від проходження військової служби зі зняттям з військового обліку.
Представник позивача в обґрунтування позовних вимог зазначив, що вироком Малиновського (Хаджибейського) районного суду м. Одеси від 23.09.2024 року по справі №521/9085/22 ОСОБА_1 засуджений за ч.2 ст.307 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 6 років з конфіскацією майна, запобіжний захід до вступу вироку в законну силу у вигляді застави залишено без змін у вигляді застави. На момент звернення до суду з позовом вирок не набрав законної сили через оскарження в апеляційному порядку.
Представник вказує, що 13.08.2025р. ОСОБА_1 примусово доставлений до ІНФОРМАЦІЯ_1 , без проходження військово-лікарської комісії призваний на військову службу по мобілізації та на даний час проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
На думку представника позивача, ОСОБА_1 не підлягав призову на військову службу по мобілізації до Збройних сил України, у зв`язку з тим, що на момент його призову мав вирок суду, яким його засуджено за вчинення тяжкого злочину.
Представник позивача зазначає, що на довідці ВЛК №5/7432 від 14.08.2025 р. відсутній його підпис про ознайомлення, що свідчить про те, що медичний огляд не проводився.
Представник позивача вказує, що позивачем поданий до командування в/ч НОМЕР_1 рапорт, в якому просив звільнити його з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-XII від 25.03.1992 року, однак у задоволенні рапорту відмовлено.
Представник позивача просив задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою суду від 24.11.2025 адміністративний позов було залишено без руху та надано строк на усунення недоліків.
Ухвалою суду від 10.12.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження та вирішено, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами в електронній формі.
Ухвалою суду від 03.02.2026 року залучено до участі у якості співвідповідача Військово-лікарську комісію ІНФОРМАЦІЯ_3 . Розпочато розгляд адміністративної справи спочатку.
06.03.2026 року до суду надійшла заява представника відповідача – в/ч НОМЕР_1 , в якій просив повідомити яким чином надіслано до військовій частини копія позову з додатками, а також зазначив, що в/ч НОМЕР_1 не має офіційної зареєстрованої електронної адреси в ЄСІТС, а також електронної поштової скриньки. 27.03.2026 року на електронну пошту суду надійшов лист в/ч НОМЕР_1 аналогічного змісту.
Одеським окружним адміністративним судом направлено на адресу в/ч НОМЕР_1 листи від19.03.2026 року та від 02.04.2026 року з повідомленням про необхідність виконання військовою частиною вимог ч.6 ст.18 КАС України щодо обов`язковості юридичних осіб реєструвати свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами. Також відповідача повідомлено, що у зв`язку з невиконанням Військовою частиною НОМЕР_1 , як юридичною особою, обов`язку зареєструвати електронний кабінет в ЄСІТС копія ухвали суду від 10.12.2025 року про відкриття провадження по справі №420/38848/25 направлена рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу м. Шахтарське, АДРЕСА_3 . За тією ж адресою направлена листом з описом вкладення позовна заява з додатками.
Станом на 29.05.2026 року відзив на позов від відповідача в/ч НОМЕР_1 до суду не надійшов.
Представник ІНФОРМАЦІЯ_4 надав до суду відзив на позов, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог, зазначивши, що позивач пройшов ВЛК за результатами проведення якої його визнано придатним до військової служби, що підтверджується довідкою №5/7432. Представник звертає увагу на відсутність обґрунтування порушення прав позивача оскарженими ним рішеннями (наказами) відповідачів.
Справа розглянута у письмовому провадженні.
Дослідивши та проаналізувавши надані учасниками справи докази у їх сукупності, суд встановив, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , є громадянином України (паспорт серії НОМЕР_2 ).
Вироком Малиновського районного суду м. Одеси від 23 вересня 2024 року у справі №521/9085/22 позивача визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 КК України, та призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на 6 (шість) років, з конфіскацією майна. Строк відбування покарання обчислювати з дня затримання. Запобіжний захід засудженому ОСОБА_1 до вступу вироку в законну сил залишити не змінним у вигляді застави.
Згідно з карткою обстеження та медичного огляду ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_6 від 14.08.2025 позивача визнано здоровим на підставі графи ІІ розкладу хвороб.
За змістом довідки №5/7432 від 14.08.2025 року проведено медичний огляд ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_7 14.08.2025 року, за результатами якого його визнано придатним до військової служби.
Позивач був призваний на військову службу по мобілізації та відповідно до поіменного списку військовозобов`язаних, які призвані ІНФОРМАЦІЯ_8 відправлені у складі команди «в/ч НОМЕР_1 » від 15.08.2025 №8251, позивача направлено в розпорядження командира в/ч НОМЕР_1 .
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 (з питань мобілізаційної підготовки, мобілізаційної готовності та мобілізації) від 15.08.2025 №920 ОСОБА_1 призвано на військову службу під час мобілізації, на особливий період та відправлено до в/ч НОМЕР_1 . Вказане відомості відображені у військовому квитку позивача серії НОМЕР_3 .
Позивач у позові зазначив, що він звертався 15.08.2025 до командира в/ч НОМЕР_1 , в якому просив вирішити питання про його звільнення на підставі підпункту «в» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-ХІІ від 25.03.1992, але командир в/ч НОМЕР_1 відмовив у його звільненні ОСОБА_1 .
Позивач вважаючи протиправною довідку ВЛК №5/7432 від 14.08.2025, дії посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо його призову на військову службу, а також бездіяльність командування в/ч НОМЕР_1 щодо відмови у його звільненні з військової служби, звернувся до суду з даним позовом.
Дослідивши матеріали справи суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на таке.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, якій неодноразово продовжувався та триває на час розгляду цієї справи.
Відповідно до пункту 2 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» військовому командуванню разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування доручено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Згідно із статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 року №389-VIII, воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію (далі Указ №69/2022). Згідно пункту 4 Указу №69/2022 призов військовозобов`язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.
Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 року №3543-ХІІ (далі Закон №3543-ХІІ) визначено, що:
- мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано;
- особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Згідно абзацу 4 частини 1 статті 22 Закону №3543-ХІІ громадяни зобов`язані проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби.
Постановою Кабінету Міністрів України №560 від 16.05.2024 року, затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі Порядок №560), яким врегульовано організацію медичного огляду військовозобов`язаних та резервістів для визначення придатності до військової служби.
Відносно позивача ВЛК видано висновок про його придатність до військової служби. Позивач вважає його неправомірним лише за підставою, що на ньому відсутній його підпис про ознайомлення з висновком.
Проте вказане порушення не впливає на правомірність висновку ВЛК.
При цьому суд в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 18.01.2023 у справі №826/10888/18, відповідно до якого саме по собі порушення процедури прийняття акту не повинно породжувати правових наслідків для його правомірності, крім випадків, прямо передбачених законом. Виходячи з міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акту необхідно розуміти не як вимоги до самого акту, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на його прийняття. Дефектні процедури прийняття адміністративного акту, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків. Разом з тим, не кожен дефект акту робить його неправомірним. Фундаментальне порушення - це таке порушення суб`єктом владних повноважень норм права, допущення суттєвої, істотної помилки при прийнятті певного рішення, яке мало наслідком прийняття незаконного рішення. Стосовно ж процедурних порушень, то залежно від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акту, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його правомірність. Отже, порушення такої процедури може бути підставою до скасування рішення суб`єкта владних повноважень лише за тієї умови, що воно вплинуло або могло вплинути на правильність рішення.
Таким чином, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: "протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків" і, на противагу йому, принцип "формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення".
Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.
Отже, враховуючи наведений висновок Верховного Суду, вказане формальне порушення процедури – відсутність підпису на висновку ВЛК, не впливає на правомірність самого висновку у довідці №5/7432 від 14.08.2025 р.
Також суд вважає необґрунтованими доводи позивача, що його мобілізація проведена протиправно, оскільки він був засуджений вироком суду до позбавлення волі.
Частиною 2 ст.43 КПК України визначено, що засудженим у кримінальному провадженні є обвинувачений, обвинувальний вирок суду щодо якого набрав законної сили.
Згідно з відомостями ЄДРСР вирок Малиновського районного суду м. Одеси від 23 вересня 2024 року у справі №521/9085/22 відносно позивача, яким його визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 КК України, та призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на шість років з конфіскацією майна набрав законної сили 26.03.2026 року (ухвала Одеського апеляційного суду від 26.03.2026 року).
А тому на час призиву на військову службу під час мобілізації позивача не вважався засудженим.
Не вважався засудженим позивач також на час подання ним рапорту про звільнення, який за твердженням позивача він подав 15.08.2025 року.
Не звільнення його зі служби не суперечить вимогам ст. 26 Закону № 2232-ХІІ, оскільки підставою для звільнення з військової служби осіб, які проходять військову службу по мобілізації під час воєнного стану, визначені пунктом 2 частини 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ, якій містить таку підставу як в) у зв`язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі (пп. «в» п.2 ч.4 ст.26).
Отже як на час подання рапорту, так і на час подання позову до суду (19.11.2025 року) право позивача відповідачем військовою частиною НОМЕР_1 не було порушено.
За приписами ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Статтею 76 КАС України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Враховуючи встановлені обставини дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Керуючись статтями 2, 3, 6, 7, 8, 12, 241-246 КАС України, суд, –
В И Р І Ш И В:
Відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_5 ), військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії.
Рішення набирає законної сили у порядку ст.255 КАС України.
Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст.295-297 КАС України.
Суддя Е.В. Катаєва
.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua