Рішення від 27 травня 2026 р. у справі №420/40100/25 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/40100/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді – Завальнюка І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними бездіяльності, дій та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить суд :

- визнати бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, тобто за період з 24 грудня 2023 року по 24 травня 2024 року, але не більш як за шість місяців, виходячи із його середнього грошового забезпечення, розрахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, протиправною;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, тобто за період з 24 грудня 2023 року по 24 травня 2024 року, але не більш як за шість місяців, виходячи із його середнього грошового забезпечення, розрахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100..

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що військова частина НОМЕР_2 порушила вимоги ст. 116 КЗпП України, не провівши повний розрахунок у день його звільнення. Позивач зазначає, що фактична виплата грошового забезпечення та компенсацій за невикористані відпустки відбулася з затримкою. Він наголошує, що спеціальне військове законодавство не регулює питання відповідальності за несвоєчасний розрахунок, тому до спірних відносин мають застосовуватися норми ст. 117 КЗпП України.

Ухвалою судді від 08.12.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

23.12.2025 до суду від в/ч НОМЕР_2 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, спеціальне військове законодавство має пріоритет над трудовим, що, на думку відповідача, виключає застосування норм КЗпП України до військовослужбовців. Відповідач стверджує, що оскільки позивач надав згоду на виключення зі списків частини до проведення повного розрахунку, його права не були порушені. У відзиві наголошується, що військова служба є державною службою особливого характеру, а грошове забезпечення не є заробітною платою в розумінні трудового права. Також зазначено, що спеціальне законодавство передбачає інший механізм захисту право продовжувати службу до розрахунку, яким позивач не скористався. На випадок застосування судом ст. 117 КЗпП, відповідач просить врахувати принципи розумності та співмірності для значного зменшення розміру відшкодування.

24.12.2025 до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив.

Розгляд справи здійснюється без проведення судового засідання та по суті розпочатий через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його задоволення, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що наказом начальника НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 16 червня 2021 року №267-ОС «Про особовий склад» майора ОСОБА_1 було зараховано у списки особового складу загону та на всі види забезпечення.

Наказом начальника НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 23 грудня 2023 року №748-ОС «Про особовий склад» ОСОБА_1 було виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення з 23 грудня 2023 року.

Позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується копією посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_4 , виданого Донецько-Луганським регіональним управління 29 серпня 2019 року.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06.03.2025 року у справі № 420/31649/24 зобов`язано військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 16.06.2021 року по 19.05.2023 року та інших виплат.

13 листопада 2025 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06.03.2025 року у справі № 420/31649/24 військовою частиною НОМЕР_2 ОСОБА_1 було виплачено 192 671,85 гривень з урахування комісії банку, податків та зборів, що підтверджується випискою з карткового рахунку, відкритого ОСОБА_1 . В АТ КБ «ПриватБанк», разом з тим, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби по день фактичного розрахунку військовою частиною НОМЕР_2 виплачений не був, що підтверджується випискою за карткового рахунку ОСОБА_1 , відкритого в АТ КБ «ПриватБанк», відповіддю військової частини НОМЕР_2 (вих. №09/С-2423/2453 від 21.11.2025 року).

19 листопада 2025 року представник позивача через Урядовий контактний центр, звернувся в інтересах ОСОБА_1 , до військової частини НОМЕР_2 з вимогою нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби по день фактичного розрахунку, тобто за період з 24.12.2023 року по 24.05.2024 року включно, виходячи із його середнього грошового забезпечення, нарахованого відповідно до Порядку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

28 листопада 2025 року представник позивача отримав письмову відповідь військової частини НОМЕР_2 (вих. №09/C-2423/2453 від 21.11.2025 року) про те, що вимоги щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 його середнього заробітку не підлягають задоволенню.

Зважаючи на неправомірну бездіяльність військової частини, яка полягає у несвоєчасному розрахунку при звільненні та невиплаті середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв`язок у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги підлягаючими задоволенню у зв`язку з наступним.

Правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців регулюються низкою спеціальних актів, а саме: Законом України від 20.12.1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» тощо.

Водночас, спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум.

Отже, в даному випадку до застосування підлягають норми ст. ст. 116 та 117 КЗпП України, як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28.01.2021 року (справа №240/11214/19), від 24.12.2020 року (справа №340/401/20), від 05.08.2020 року (справа №826/20350/16), від 15.07.2020 року (справа №824/144/16-а), від 31.10.2019 року (справа №2340/4192/18), від 26.06.2019 року у справі №826/15235/16, від 18.11.2022 року у справі №1.380.2019.005781.

Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст.117 КЗпП України в чинній редакції (з 01.07.2022), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Згідно із позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

За обставин розглядуваної справи, позивача було виключено зі списків особового складу з 23.12.2023 (останній день служби/роботи); початок періоду затримки 23.12.2023), а останню виплату відповідачем здійснено 13.11.2025, тобто остаточний розрахунок відбувся не при звільненні, а із затримкою 692 дня.

Верховний Суд надаючи оцінку застосуванню положень статті 117 КЗпП неодноразово наголошував на обов`язку визначення розміру середнього заробітку за час затримки органом, який виносить рішення по суті спору, зокрема у постановах від 30.04.2020 у справі №140/2006/19, від 26.11.2020 у справі № 520/1365/2020, від 29.11.2021 у справі №120/313/20-а та інші.

Так, у постанові від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19 Верховний Суд констатував, що статтею 117 КЗпП України покладено обов`язок щодо визначення розміру середнього заробітку за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, встановивши право позивача для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд повинен визначити розмір такої виплати.

Суд зазначає, що оскільки відповідач несвоєчасно виплатив належні грошові суми при звільненні позивача з 23.12.2023, а остаточний розрахунок здійснено 13.11.2025, вказане є порушенням статті 116 КЗпП України та відповідно до статті 117 цього Кодексу - підставою для виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При цьому звертає увагу на те, що стаття 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022 року містить застереження, що компенсація за несвоєчасний розрахунок не може перевищувати середній заробіток за час вимушеного прогулу за шість місяців.

Таким чином, позивач має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Щодо визначення суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100).

Згідно з пунктом 2 Порядку №100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

За правилами пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Отже, як вказано у пункті 8 Порядку №100 можливість проведення обрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, виходячи із кількості саме календарних, а не робочих днів, має бути прямо передбачена законодавством. Таким законодавством у даному випадку є Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (який набрав чинності 20.07.2018) (далі - Порядок № 260).

Тобто Порядок № 260 є спеціальним у спірних правовідносинах в частині особливостей обчислення грошового забезпечення військовослужбовців.

Положеннями Порядку № 260, серед іншого, визначено, що середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

З урахуванням викладеного, Порядком № 100 врегульовані загальні засади алгоритму обчислення середньоденного заробітку та середньої заробітної плати (пункти 2,8), тоді як Порядком № 260 встановлено особливості обчислення грошового забезпечення для військовослужбовців.

Відтак, позивач має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При цьому суд вбачає очевидний характер технічних описок в прохальній частині позовних вимог в частині дат, інтервал між якими становить менше 6 місяців, у зв`язку із чим вважає вийти за межі позовних вимог та вказати вірні дати звільнення та остаточного розрахунку, додавши законодавче обмеження у шість місяців.

У свою чергу, відповідач зазначає, що сума (з урахуванням принципу співмірності) становить: 1227,96 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 22,6 % х 152 (максимальна кількість днів затримки розрахунку, за якими робиться виплата, відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП) = 42 182,88 грн

Відтак, за висновком суду, позивач має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, зокрема з 24.12.2023 по 24.06.2023, що складає 225 944,64 грн (184 дня х 1227,96 грн (середньоденний заробіток)).

Перевіряючи обґрунтованість та законність дій та рішень суб`єкта владних повноважень, суд враховує наведене нормативне регулювання та вимоги частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Суд також враховує встановлений ст.3 Конституції України, ст. 6 КАС України принцип верховенства права, який в адміністративному судочинстві зобов`язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.

Вирішуючи спір, суд також враховує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії” (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Суд акцентує увагу на приписах ч. 2 ст. 77 КАС України, відповідно до якої в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його задоволення.

Судові витрати сторонами не понесені.

Керуючись ст.ст. 139, 242-246, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_5 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) про визнання протиправними бездіяльності, дій та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахаування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 24.12.2023 по 24.06.2023.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_7 , Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 24.12.2023 по 24.06.2023 в розмірі 225 944,64 грн (двісті двадцять п`ять тисяч дев`ятсот сорок чотири грн 64 коп.).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Суддя І.В. Завальнюк