Рішення від 27 травня 2026 р. у справі №380/5054/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 травня 2026 рокусправа № 380/5054/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кравціва О.Р. розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу за ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправною бездіяльності, стягнення коштів, зобов`язання вчинити дії.

Суть справи.

До Львівського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 (далі – позивач) з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – відповідач), в якому просить:

- стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 13.09.2022 по день фактичного розрахунку 24.02.2026 (не більше як за шість місяців) у розмірі 79406,87 грн;

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення починаючи з 01.01.2016 по день фактичного розрахунку 25.02.2026;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення починаючи з 01.01.2016 по день фактичного розрахунку 25.02.2026 відповідно до Закону України від 19.10.2000 №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку із порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159.

В обґрунтування позовних вимог позивача вказав, що відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку із порушенням термінів їх виплати має право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із несвоєчасною виплатою належного грошового забезпечення на підставі судового рішення. Також позивач вказує, що оскільки відповідачем на день виключення зі списків особового складу не проведено повного розрахунку при звільненні з військової служби, позивач набув право на виплату середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Ухвалою суду від 27.03.2026 відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.

Відповідач проти позову заперечив з підстав викладених у відзиві. Вказав, що здійснив позивачу виплату на виконання рішення суду, що не має разовий характер та не включена до переліку грошових доходів, що підлягають компенсації в розумінні Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати». Також зазначив, що необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їхньої виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати», за наслідками розгляду якої власник чи уповноважений ним орган (особа) може або задовольнити таку заяву та виплатити відповідну компенсацію, або відмовити у її виплаті. Однак позивач не звертався до відповідача із відповідною заявою.

Щодо позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення відповідач вказав, що позивача не звільнено 13.09.2022, а переведено для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 , а також в період до 17.06.2025 позивач отримував грошове забезпечення. Отже, період з 13.09.2022 по 13.03.2023 складає 182 день, шість місяців від дати звільнення визначений неправильно та не може розглядатися як затримка розрахунку при звільнені, оскільки не відповідає фактичним обставинам проходження військової служби. Зокрема, позивач не звільнений з військової служби у спірний період, а відповідно до наказу переведений для подальшого проходження служби до іншої військової частини. Відповідно до вимог законодавства обов`язок проведення остаточного розрахунку та виплат всіх належних сум виникає саме у день звільнення зі служби, а не у випадку переведення військовослужбовця. Отже, у ІНФОРМАЦІЯ_3 відсутній обов`язок здійснювати остаточний розрахунок у зазначений позивачем період, що виключає наявність затримки виплат та відповідно, підстав для нарахування середнього заробітку. Відповідно до приписів Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України затверджене Указом Президента України від 29.12.2009 №1115/2009 у разі звільнення військовослужбовця зі служби, з ним розраховується та військова частина, з якої його було звільнено. Однак позивач виключений із списків особового складу Головного відділу забезпечення внутрішньої та власної безпеки « ІНФОРМАЦІЯ_4 » Державної прикордонної служби України, а тому всі належні виплати має здійснювати саме ІНФОРМАЦІЯ_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ) з яким позивач перебував в трудових відносинах на час звільнення.

Розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, – через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі (частина 2 статті 262 КАС України).

Суд на підставі позовної заяви, відзиву, а також долучених письмових доказів,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 проходив військову службу в органах Державної прикордонної служби України.

Згідно з витягом з наказу голови Державної прикордонної служби України №1158-ос від 17.06.2025 позивача виключено з списків особового складу та всіх видів забезпечення Головного відділу забезпечення внутрішньої та власної безпеки « ІНФОРМАЦІЯ_4 » Державної прикордонної служби України з 17.06.2025.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 18.09.2025 у справі №380/16627/25, залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.02.2026, позов задоволено повністю та зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 з врахуванням січня 2008 року як базового місяця, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

На виконання рішення суду відповідач здійснив 25.02.2026 виплату нарахованої індексації грошового забезпечення, що підтверджується випискою з карткового рахунку позивача.

Водночас відповідач не здійснив нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів.

Також позивач вважає, що оскільки виплата індексації грошового забезпечення відповідачем у день його звільнення не проведена, відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України він має право на виплату середнього заробітку за період затримки такого розрахунку.

Позивач вважаючи, що відповідач протиправно не здійснив виплату компенсації втрати частини доходів та середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні, звернувся до суду.

Вирішуючи спір суд керується таким.

Завданням адміністративного судочинства України відповідно до частини 1 статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з абзацом 1 частини 1 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII від 20.12.1991 (далі – Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Абзацом 2 частини 4 статті 9 Закону №2011-XII встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Згідно з частиною 2 статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до абзацу 1 частини 4 статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Наявність у позивача права на перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 встановлено судовим рішенням у справі №380/16627/25, яке набрало законної сили.

Щодо компенсації втрати частини доходів у зв`язку із несвоєчасною виплатою сум індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по день фактичної виплати 25.02.2026, суд зазначає таке.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ (далі – Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі – Порядок №159).

Статтею 1 Закону №2050-ІІІ визначено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно з статтею 2 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі – компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: - пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); - соціальні виплати; - стипендії; - заробітна плата (грошове забезпечення); - сума індексації грошових доходів громадян; - суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; - суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Відповідно до норм статей 3, 4 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (стаття 3).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4).

Відповідно до абзацу 4 статті 6 Закону №2050-III компенсацію виплачують за рахунок - власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об`єднання громадян; - коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету; - коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування України, Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.

З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Кабінетом Міністрів України прийнято Порядок №159.

За змістом положень Порядку №159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001 (пункт 2).

Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат) (пункт 3).

Пунктом 4 Порядку №159 визначено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

З аналізу норм Закону №2050-ІІІ та Порядку №159 слід виснувати, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:

1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;

2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);

3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);

4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;

5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги (такі висновки викладені, зокрема, у постанові Верховного Суду від 29.04.2021 у справі №240/6583/20).

Верховний Суд ухвалюючи постанову від 15.10.2020 у справі №240/11882/19 виходив із аналізу норм Закону №2050-ІІІ, відповідно до статті 2 якого компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі – компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі №2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення).

Системний аналіз викладених норм, за позицією Верховного Суду у вказаній справі дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.

Такий висновок узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 21.03.2023 у справі №620/7687/21.

Окрім цього, у зазначеній постанові від 21.03.2023 у справі №620/7687/21 Верховний Суд вказав, що на належності сум індексації та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати до складових належної працівникові заробітної плати, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 №9-рп/2013.

У справі №240/11882/19 Верховний Суд зауважив, що використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації – невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Отже, основною умовою для виплати громадянину, передбаченої статтею 46 Закону №1058-ІV, статті 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159 компенсації, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів.

Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

При цьому, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ, окремих положень Порядку №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 12.05.2022 у справі №815/3998/16, від 29.04.2021 у справі №240/6583/20, від 21.03.2023 у справі №620/7687/21.

Також слід зауважити, що норми Закону №2050-ІІІ і Порядку №159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов`язку додатково звертатися до відповідного органу за виплатою такої компенсації.

Аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону №2050-ІІІ та Порядку №159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі пенсії) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості з перерахованої пенсії.

З доказів у справі суд встановив, що відповідач здійснив виплату належних позивачу сум грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 у сумі 79443,95 грн на виконання рішення суду від 18.09.2025 у справі №380/16627/25 лише 25.02.2026, після звільнення позивача з військової служби.

Таким чином, враховуючи наявність факту несвоєчасної виплати позивачу сум грошового забезпечення за спірний період, суд вважає, що позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення з 01.01.2016 по дату фактичної виплати заборгованості 25.02.2026.

Щодо середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає таке.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані нормами спеціального законодавства. Водночас такі питання врегульовані нормами Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України).

Приписами частини 1 статті 47 КЗпП України (в редакції чинній на час звільнення позивача з військової служби) визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно з статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Надалі 19.07.2022 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-ІХ (далі – Закон №2352-ІХ), яким норми статті 117 КЗпП України викладено в новій редакції.

Так, відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Отже, відповідно до статті 117 КЗпП України у редакції чинній на час звернення позивача до суду передбачає право працівника на середній заробіток за весь час затримки по день фактичної виплати, однак не більше як за 6 місяців.

Конституційний Суд України у Рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 зазначив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Позивач вказує, що стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України в цій справі пов`язане з несвоєчасним нарахування та виплатою позивачу індексації грошового забезпечення та грошових компенсації, з урахуванням сум індексації.

Із доказів у справі суд встановив, що позивач виключений зі списків особового складу Головного відділу забезпечення внутрішньої та власної безпеки « ІНФОРМАЦІЯ_4 » Державної прикордонної служби України з 17.06.2025. Недоотриману частину грошового забезпечення (індексації) в сумі 79443,95 грн позивачу перераховано на картковий рахунок 25.02.2026.

Так, положеннями статті 117 КЗпП України передбачено санкцію за невиплату працівнику всіх сум при звільненні.

Разом із тим, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Проте суд зауважує, що позивач у цій справі заявив позовні вимоги не лише про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а і про нарахування та виплату втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення.

Тобто, між сторонами ще є спір про розмір належних сум і виплат, і відповідно не проведено повного розрахунку, а тому, відсутні підстави для стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки фактичної виплати грошових сум ще не відбулося.

Щодо покликань відповідача про неналежних відповідачів у справі суд зазначає таке.

У відзиві відповідач вказав, що Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 № 1115/2009 передбачено, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби, з ним розраховується та військова частина, з якої його було звільнено.

Згідно з пунктом 293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 №1115/2009, особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням.

Відповідно до частини 2 статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Організацію й порядок обліку військовослужбовців і працівників Державної прикордонної служби України (особовий склад) в Адміністрації Державної прикордонної служби України (Адміністрація Держприкордонслужби), регіональних управліннях, загонах морської охорони, прикордонних загонах, окремих контрольно-пропускних пунктах, авіаційних частинах, навчальних закладах, науково-дослідній установі, органах забезпечення, підрозділах спеціального призначення (органи Держприкордонслужби), підрозділах, на кораблях та катерах морської охорони органів Держприкордонслужби в мирний час і в особливий період визначає Інструкція з організації обліку особового складу Державної прикордонної служби України, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.06.2017 №468, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 16.08.2017 за №1011/30879 (далі - Інструкція №468).

Відповідно до пункту 3 глави 10 розділу ІІ Інструкції №468 титульні аркуші (додаток 27) наказів формулюються від імені начальників органів Держприкордонслужби, яким надано право видавати накази. У наказах вказується дійсне найменування органу Держприкордонслужби.

Пунктом 13 глави 10 розділу ІІ Інструкції №468 передбачено, що у наказах начальників органів Держприкордонслужби в обов`язковому порядку зазначаються, зокрема:

- про призначення (переміщення), зарахування в розпорядження відповідних начальників - військове звання, прізвище, ім`я, по батькові військовослужбовця, його особистий номер, на яку посаду призначається (у розпорядження якого начальника органу Держприкордонслужби зараховується), посада з якої звільняється, та пункт Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, відповідно до вимог якого здійснюється призначення (переміщення, зарахування у розпорядження). При зарахуванні в розпорядження у зв`язку з обранням запобіжного заходу у кримінальній справі у виді домашнього арешту чи тримання під вартою, крім вищезазначеного, вказується необхідність припинення, з дня фактичного взяття під варту чи перебування під домашнім арештом, виплату грошового забезпечення (додатки 28, 29);

- про виключення зі списків особового складу органу Державної прикордонної служби України у зв`язку з переміщенням за межі органу - військове звання, прізвище, ім`я, по батькові, особистий номер, посада, ким виданий наказ про переміщення та куди, його дата та номер, час на здавання справ і посади, інформація про використання щорічних основних та додаткових відпусток (у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей), інформація про виплату матеріальної допомоги на оздоровлення, соціальної допомоги, додаткової грошової винагороди та остаточну дату закінчення проходження військової служби.

Отже, початком проходження військової служби громадян в органах Державної прикордонної служби України вважається день зарахування їх до списків особового складу військової частини (іншого структурного підрозділу Державної прикордонної служби України), а закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.

У разі переміщення військовослужбовця за межі органу охорони державного кордону керівник такого органу приймає наказ про виключення військовослужбовця зі списків особового складу органу Державної прикордонної служби України з обов`язковим зазначенням розпорядчого документа, на підставі якого здійснюється переміщення військовослужбовця.

Водночас суд зауважує, що переміщення військовослужбовця до іншого органу охорони державного кордону не означає припинення проходження військової служби. Обов`язковою умовою для видачі наказу про виключення військовослужбовця зі списків особового складу у зв`язку із звільненням з військової частини є наказ про його звільнення з військової служби.

Так, із витягу із послужного списку суд встановив, що позивач після 12.09.2022 та виключення із списків ІНФОРМАЦІЯ_1 продовжував проходити службу в органах Державної прикордонної служби України.

Так, у період з 12.09.2022 перебуває на службі в підрозділах Управління внутрішньої та власної безпеки Державної прикордонної служби України – військова частина НОМЕР_2 .

В період з 12.09.2022 по 13.02.2025 позивач перебував на всіх видах забезпечення (в тому числі фінансовому) в НОМЕР_3 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України - військова частина НОМЕР_1 .

Наказом Голови Державної прикордонної служби України від 27.11.2024 №13 ОС-ДСК позивача – підполковника ОСОБА_1 призначено начальником сектору власної безпеки по НОМЕР_4 прикордонному загону Головного відділу забезпечення внутрішньої та власної безпеки « ІНФОРМАЦІЯ_4 », звільнивши з посади начальника сектору власної безпеки відділу внутрішньої та власної безпеки по НОМЕР_3 прикордонному загону Головного відділу внутрішньої та власної безпеки « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

Вказані обставини встановлені рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 04.07.2025 у справі №380/6660/25 та в силу вимог частини 4 статті 78 КАС України не підлягають доказуванню.

Отже, встановлені обставини не свідчать про припинення позивачем проходження військової служби, наказу про звільнення позивача з військової служби відповідачем не приймалося. А тому, у випадку позивача не відбулося припинення трудових (службових) відносин з Державною прикордонною службою України, до структури якої входить і відповідач, що виключає наявність допущення відповідачем відносно позивача порушення положень статті 116 КЗпП України.

З огляду на викладене, у спірному випадку позивач помилково розцінює переміщення його з одного прикордонного загону в інший як звільнення з військової служби.

Водночас суд зауважує, що середній заробіток виплачується лише при звільненні та підлягає застосуванню, як міра відповідальності за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

За встановлених обставин справи, суд висновує про відсутність підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.09.2022 по 24.02.2026 (день виплати індексації грошового забезпечення на виконання рішення суду).

Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи викладена суд дійшов висновку, про часткову обґрунтованість позовних вимог. Тому, позов слід задовольнити частково.

Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Керуючись статтями 2, 8-10, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 257, 293, 295 КАС України, суд

в и р і ш и в :

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки їх виплати з 01.01.2016 по день фактичної виплати 25.02.2026.

3. Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки їх виплати з 01.01.2016 по день фактичної виплати 25.02.2026.

4. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судовий збір, пропорційно до задоволених позовних вимог, у сумі 532 (п`ятсот тридцять дві) грн. 48 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_5 ).

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_6 ).

Суддя Кравців Олег Романович