Рішення від 26 травня 2026 р. у справі №320/14465/24 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 травня 2026 року № 320/14465/24

Суддя Київського окружного адміністративного суду Терлецька О.О., розглянувши порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київської області Подільського відділу про визнання протиправними дій,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київської області Подільського відділу в якому просить суд:

1. Визнати протиправними дії ЦМУ ДМС України у м.Києві та Київській області що полягають у складанні і затвердженні висновку про відмову у визнанні громадянина Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 біженцем або особою яка потребує додаткового захисту.

2. Скасувати рішення ДМС України за №31-24 від 04.03.2024 року про відмову у визнанні громадянина Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 біженцем або особою яка потребує додаткового захисту.

Дослідивши обставини справи та оцінивши доводи сторін суд зазначає нуступне.

Позивач, є громадянином Грузії, народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Коканд, Узбекистан. Відповідно до анкети особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (далі-заява) від 07.06.2022 (анкета).

За словами заявника, на території України до 2013 року він проживав із порушенням строку перебування. Потім з метою легалізації та укладення шлюбу заплатив штраф та здійснив виїзд з території України з метою подальшого вїзду та отримання посвідки на проживання. 16.03.2016 заявник оформив посвідку на постійне проживання в Україні № НОМЕР_1 у зв`язку із перебуванням у шлюбі з громадянкою України.

У серпні 2021 року заявник звернувся до Посольства Грузії з метою оформлення паспорту громадянина Грузії для виїзду за кордон на заміну старого, у якого закінчився у 2017 році строк дії. За словами заявника, процес видачі затягнувся, йому постійно повідомляли, що паспорт ще не надійшов.

20.10.2021 заявник був затриманий правоохоронними органами України на підставі запиту правоохоронних органів Грузії.

Відповідно до матеріалів наданих Київською міською прокуратурою, Міністерством юстиції України отримано запит Генеральної прокуратури Грузії про видачу позивача для виконання вироків суду м. Тбілісі від 29.03.2007 та 25.03.2009. Відповідно до вказаного запиту позивач був визнаний винним за пп. «в». та «г» ч. 2 ст. 182 КК Грузії («Привласнення, розтрата»), пп. «б» та «в» ч. 3 ст. 180 («Шахрайство»), чотири епізоди, ч. 1 ст. 362 (два епізоди), п. «б» ч. 2 ст. 362 КК Грузії («Виготовлення, збут та розповсюдження підробних документів печаток, штампів та бланків»). Загальний термін покарання за скоєні злочини становить 33 роки ув`язнення.

Відповідно до Закону Грузії «Про амністію» від 28.12.2012, судом м. Тбілісі 20.02.2013 покарання ОСОБА_1 було зменшено до 19 років 7 місяців та 15 днів. 07.06.2022 позивач звернувся до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області із заявою.

Відповідно до статті 8 Закону ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області його заяву узято до розгляду та документовано довідкою про звернення за захистом в Україні № 013919.

У заяві шукач захисту просить визнати його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки він зазнає політично вмотивованого кримінального переслідування компетентними органами Грузії за неправдивими обвинуваченнями.

Позивач повідомив, що є громадянином Грузії, на підтвердження чого надав копію паспорта громадянина Грузії для виїзду за кордон на свої установчі дані № 07АF23033, виданого 22.10.2007 зі строком дії до 22.10.2017. Оригінал документу, зі слів заявника, вилучений органами прокуратури України, у зв`язку з проведенням Київською міською прокуратурою екстрадиційної перевірки щодо заявника.

Додатково заявник надав оригінал посвідки на постійне проживання в Україні № НОМЕР_1 , видану 16.03.2016.

Заявник наголошує на вмотивованих незаконних діях які унеможливлюють його повернення до країни походження та повідомляє про політично-корупційні причини його переслідування в країні громадянської належності, а отже, є доцільним проаналізувати твердження заявника щодо джерела цих дій та причини корупційного інтересу з боку державної влади Грузії до заявника.

За словами заявника, у 2006 році він виграв тендер від імені компанії «Талідені» на прокладку кабельних мереж до всіх паспортних столів Грузії. В ті часи питання паспортизації відносилось до функціоналу Міністерства внутрішніх справ Грузії. Тендер проводився під егідою ОБСЄ.

Заявник стверджує, що в процесі проведення тендеру на нього розпочали тиснути невідомі особи з метою усунення його від участі в тендері. До нього надходили дзвінки від невідомих осіб, була спроба зірвати тендер шляхом затримання технічної документації.

Незважаючи на вказані перепони, заявник стверджує, що зміг виграти тендер. При проведенні безпосередніх робіт в рамках тендеру, шукач захисту теж повідомляє про опосередкований тиск з боку невідомих осіб (відмова у продажу необхідного кабелю, ьзатягування з оформленням актів прийому-передачі). З приводу ідентифікації осіб які на нього тиснули, заявник не надав конкретизованої інформації, лише повідомив, що для проведення такого всебічного тиску необхідна була санкція чиновників високого рангу.

Крім вказаного, заявник повідомляє про один інцидент у 2007 році, коли під час зупинки авто, де знаходився він разом із своїм товаришем (Каха Курганошвілі), була спроба підкинути його товаришу наркотичні засоби з боку працівників патрульної поліції.

Разом із вказаним вище, заявник жодним чином не повідомляє про якісь негативні наслідки для його особи, які стали результатом викладених вище подій, зокрема пов`язаних із органами влади Грузії.

Аналіз інформації про країну походження (ІКП) та відкритих джерел не дає змогу встановити факт проведення вказаного заявником тендеру місії ОБСЄ у Грузії у 2006 році. На відповідному веб-ресурсі ОБСЄ[2] інформація про проведені тендери подається лише починаючи з 2011 року, портал новин ОБСЄ та відповідна підсторінка закритої місії ОБСЄ у Грузії[3] також не містять згадок про відповідний тендер.

Позивач стверджує, що стосовно нього сфабриковано корупційно вмотивовану кримінальну справу за неправдивими обвинуваченнями у скоєнні низки злочинів пов`язаних із незаконним обтяженням спільної із братом власності та неповерненням взятих у борг грошових коштах загальною вартістю близько 50 тис. дол. США. Шукач захисту заперечує свою причетність до скоєння злочинів за вказаними обвинуваченнями, своєї провини не визнає, стверджує про фабрикування кримінальної справи та пояснює її наявність як спосіб переслідування владою Грузії його особи у корупційному аспекті. На думку заявника справа пов`язана із зазначеним вище тендером ОБСЄ, про що свідчить загальна сума коштів, яку він привласнив відповідно до кримінальної справи (за твердженнями заявника вона співпадає із сумою отриманої за виконання тендеру винагороди).

Щодо кримінального переслідування заявник повідомляє про два епізоди.

Перший, пов`язаний з незаконним присвоєнням позивачем робочого ноутбуку, який належав компанії «АО Мацне», у якій заявник працював у дистанційному режимі. На думку заявника, ситуація була надумана. Але незалежно від цього було досягнуто процесуальної угоди між прокуратурою та обвинуваченим з компенсацією «АО Мацне» вартості присвоєного майна. За вироком Тбіліського міського суду від 29.03.2007 ОСОБА_1 був визнаний виним у скоєнні злочину за пп. «в». та «г» ч. 2 ст. 182 КК Грузії («Привласнення, розтрата») та до нього було застосовано покарання у вигляді 3 років позбавлення волі ( з випробувальним терміном 4 роки) та штраф у розмірі 3500 ларі. Відповідно до визначення Тбіліського міського суду від 24.02.2013 до ОСОБА_1 було застосовано амністію та термін умовного позбавлення волі був скорочений до 1 року 6 місяців (з випробувальним термін 2 роки).

Надані заявником твердження в цілому співпадають із матеріалами екстрадиційної перевірки надані Київською міською прокуратурою.

Стосовно другого епізоду кримінального переслідування, заявник не надає конкретизованих тверджень, повідомляє тільки, що ознайомився із судовими матеріалами лише під час екстрадиційної перевірки, вказує що має адвоката у Грузії, який займається пошуком потерпілих осіб та доказуванням непричетності ОСОБА_1 до подій на які посилається обвинувачення.

Відповідно до матеріалів наданих Київською міською прокуратурою, вироком Тбіліського міського суду від 25.03.2009 ОСОБА_1 був визнаний винним у пп. «б» та «в» ч. 3 ст. 180 («Шахрайство»), чотири епізоди, ч. 1 ст. 362 (два епізоди), п. «б» ч. 2 ст. 362 КК Грузії («Виготовлення, збут та розповсюдження підробних документів печаток, штампів та бланків») та в якості покарання йому було присуджено 30 років позбавлення волі до якого було додано невідбуту частину покарання за вироком Тбіліського міського суду від 29.03.2007. Сукупний строк позбавлення волі відповідно до вказаного рішення суду склав 33 роки.

Відповідно до вироку Тбіліського міського суду від 25.03.2009 ОСОБА_1 був обвинувачений в тому, що він ввів в оману нотраріуса та оформив підроблену довіреність на розпорядження майна № 1-5379 (квартиру померлої матері ОСОБА_2 , за адресою АДРЕСА_1 ) чим порушив права свого брата ОСОБА_3 , спадкоємця першої черги.

Відповідно до Керівництва, порушення кримінальних справ за надуманими обвинуваченнями зазвичай є способом тиску з боку влади з політичних причин, де об`єктами переслідування стають в цілому критики влади, якими можуть бути лідери політичних партій, активісти, журналісти, правозахисники.

Разом із тим, під час співбесід заявник жодним чином не повідомив про своє членство або причетність до політичних партій/рухів, висловлювання ним критики влади у Грузії, проведення журналістської діяльності.

У ході співбесід заявник повідомив, що, не мав проблем з правоохоронними органами Грузії до моменту виїзду з країни походження, за виключенням вироку Тбіліського міського суду від 29.03.2007, який пов`язаний із крадіжкою ноутбука. Заявник не заперечує, що погодився на процесуальну домовленість із слідством та визнав свою провину.

Причинно-наслідковий зв`язок між подіями, пов`язаними із описаним заявником тендером, та кримінальною справою заявника неможливо встановити. Заявник жодним чином не повідомляє використання залучених у різний спосіб коштах для виконання робіт за тендерним договором.

Вище було проаналізовано, що твердження заявника щодо корупційної зацікавленості з боку влади Грузії до його особи є недоведеним та вважається неправдоподібним.

Відповідно до пункту 56 Керівництва, кримінальне переслідування правоохоронними органами не співвідноситься до переслідувань за конвенційними ознаками, а тому не є підставою для надання міжнародного захисту: «Переслідування слід відрізняти від покарання за порушення закону, які є злочином у відповідності до звичайного права.

Особи, які рятуються від переслідування або покарання за такі злочини, як правило, не є біженцями».

Таким чином, немає підстав вважати вказану кримінальну справу способом вмотивованого переслідування заявника.

Відповідно до пункту 45 Керівництва особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування.

Як зазначено в пункті 51 Керівництва, немає загально визначеного поняття «переслідування», однак можливо зробити висновок, що загроза життю та свободі за ознаками раси, релігії, національності, політичних переконань або приналежності до будь-якої соціальної групи завжди є переслідуванням. Інші серйозні порушення прав людини – з тих же причин – також представляють собою переслідування.

Із тексту пункту 65 Керівництва слідує, що «переслідування зазвичай стосуються дій влади країни. Вони можуть також виходити від частини населення, яке не поважає порядок, встановлений законами даної країни».

Відповідно до постанови Вищого адміністративного суду України від 16 березня 2012 року №3 «Про внесення змін і доповнень до постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року №1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» зі змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 червня 2011 року №3, обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідування є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін.

Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.

Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. При тому, ситуація в країні походження при визначенні статусу біженця є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтовані, тобто підкріплюються об`єктивними даними про ситуацію у країні походження та подіями, які відбулася особисто із заявником.

Розглядаючи можливість визнання особи біженцем, треба провести аналіз наявності в зверненні заявника ознак, зазначених в пункті 1 частини першої статті 1 Закону, а саме чи присутні в особи обґрунтовані побоювання у випадку повернення на Батьківщину, стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Наявна ІКП свідчить про наступне:

«Численні погрози та атаки були спрямовані на медійників. До жовтня СІБ отримала 37 скарг і почала 12 розслідувань щодо незаконного втручання в діяльність журналістів.

У червні зловмисник побив ОСОБА_4 , співзасновника і ведучого телеканалу Formula TV. Пізніше нападник заявив у своєму пості в соцмережі, що напад став відповіддю на критику Мшвілдадзе Грузинського патріархату. Поліція затримала зловмисника, а у вересні SIS припинила будь-яке подальше розслідування, передавши справу до суду. У жовтні суд засудив зловмисника до 6 місяців позбавлення волі. Мшвілдадзе висловив занепокоєння з приводу розслідування SIS, заявивши, що воно не змогло належним чином перевірити відео з камер відеоспостереження, які нібито зафіксували співробітника Служби безпеки на місці нападу, що вказує на потенційну причетність держави.

У лютому парламент прийняв нові обмежувальні норми щодо акредитації ЗМІ, які, серед іншого, дозволяють владі забороняти журналістам входити до парламенту за те, що вони ставили питання депутатам (депутатам) після того, як вони відмовилися від інтерв`ю. Чиновники послалися на нібито переслідування депутатів з боку ЗМІ, щоб виправдати поправки. PDO розкритикувала правила щодо обмеження свободи ЗМІ та відсутність ефективного механізму оскарження. Після ухвалення норми парламент призупинив акредитацію дев`яти журналістів і операторів провідних критичних ЗМІ. Журналісти стверджують, що це сталося через їхні критичні запитання.

У червні президент Грузії помилував ОСОБА_5 , директора провідного критичного телеканалу Mtavari Arkhi TV. Помилування відбулося після червневого рішення Верховного суду, який залишив у силі обвинувальний вирок Гварамії у зловживанні службовим становищем у зв`язку з управлінськими рішеннями, які він ухвалював, керуючи іншою приватною телекомпанією.

У жовтні парламент швидко прийняв суперечливі поправки, які розширюють повноваження Національної комісії зі зв`язку Грузії щодо покарання за трансляцію контенту, який нібито містить непристойність, розпалювання ненависті або тероризм. Поправки надали Комісії повноваження накладати санкції, включаючи значні штрафи та призупинення дії дозволу на мовлення. Раніше комісія могла вживати такі дії лише у відповідь на скарги. Грузинські правозахисні організації засудили поправки як такі, що створюють серйозні ризики цензури та свавільного втручання в роботу мовників, які критикують владу, частково через низький рівень незалежності комісії.»[7] (неофіційний переклад).

Таким чином, ІКП та відкриті джерела свідчать про низку проблем в Грузії пов`язану із деякими конфліктними обмеженнями ЗМІ та переслідуваннями політичних активістів.

Разом з тим, вивчивши усі факти та матеріали, наявні у справі ОСОБА_1 , проаналізовано, що саме заявника це не стосується: він не займався будь-якою публічною діяльністю, яка могла привернути до нього увагу влади, не брав участі в акціях протесту, не входив до складу політичних, громадських, соціальних, військових або будь-яких інших організацій.

Відповідно до положень Директиви Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, які потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту» від 27.04.2004 № 8043/04, виділяються наступні фактори, які повинні досліджуватися при розгляді заяв шукачів притулку:

-реальна спроба обгрунтувати заяву;

-надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обгрунутування неможливості надання інших доказів;

-правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника;

-заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше;

-заявник заслуговує на довіру.

Твердження та матеріали надані заявником на підтвердження своєї волонтерської діяльності проаналізовані окремо та ураховуючи вищезазначені положення Директиви 2011/95/EU Європаламенту та Ради ЄС, дають серйозні підстави вважати, що заявник маніпулює наданими твердженнями у контексті загальновідомої інформації задля обґрунтування своєї заяви.

Як вже було вказано вище, аналіз матеріалів кримінальної справи заявника не виявив політично вмотивованих ознак та має виключно кримінально-економічний характер.

Шукач захисту не повідомив про наявність у нього обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи. Факт переслідування заявника за його політичні переконання є недоведеним, а побоювання заявника зазнати переслідувань за цими ознаками є необґрунтованими.

Таким чином, немає вагомих підстав вважати, що заявник має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини статті 1 Закону.

Визначення особи, яка потребує додаткового захисту, співпадає із нормою статті 3 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та з підставами для надання додаткового захисту, які встановлені статтею 15 Директиви Ради ЄС 2011 /95 EU від 13 грудня 2011 року.

Директива Ради ЄС ЄС 2011/95 EU від 13 грудня 2011 року визначає підстави надання додаткового захисту в разі якщо є ризик отримання серйозної шкоди у формі смертної кари, катуванні чи нелюдського або принизливого поводження або покарання заявника в країні походження та серйозної або індивідуальне загрози життю або особистості з причин масового насилля в ситуаціях міжнародних або внутрішніх збройних конфліктів.

Жодних переконливих конкретних фактів особистого переслідування або загрози застосування смертної кари чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання заявником не надано.

Відповідно до доповіді Amnesty International «Report on the human rights situation covering 2022»: « 12 січня Державну інспекторську службу, яка займалася розслідуванням порушень прав людини міліцією, було скасовано та замінено двома новими органами. Громадянське суспільство розкритикувало ці дії як такі, що призводять до менш ефективних і менш незалежних органів, що негативно впливає на здатність держави ефективно розслідувати порушення прав людини поліцією, включаючи заяви про катування та інші види жорстокого поводження та смерті під час ув`язнення, або забезпечувати справедливість за ці злочини.»[8] (неофіційний переклад).

Разом з тим, відповідно до рішення Комітету ООН проти катувань у справі «Мініані проти Канади» (CAT/C/43/D/331/2007), яке згадується у щорічному звіті «Хьюман Райтс Вотч» за 2019 рік, існування постійної практики брутальних або масових порушень прав людини в тій чи іншій країні не є достатньою підставою для встановлення того, чи буде даній особі загрожувати небезпека після її повернення в цю країну. Повинні мати місце додаткові факти, які б свідчили про те, що цій особі буде особисто загрожувати відповідна небезпека. Додатково, із узагальнення практики, яка формується у справах ЄСПЛ («М.О. проти Швейцарії» , «Зармаєв проти Бельгії» ), слідує, що сама по собі наявність поганих умов не є достатньою для констатування порушення ст. 3 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод – особа повинна довести, що для неї така загроза виникла у зв`язку з індивідуальними обставинами.

Беручи до уваги вищевикладені факти у сукупності, можна дійти обґрунтованого висновку, що заявник у випадку повернення до Грузії не зазнає серйозної шкоди, визначеної статтею 15 Кваліфікаційної Директиви ЄС 2011/95/EU (пункт 13 частини першої статті 1 Закону), а тому у даному випадку відсутні підстави для прийняття рішення про визнання його особою, яка потребує додаткового захисту.

Серед фактів, повідомлених заявником, у сукупності з фактами, відомими з матеріалів ІКП, немає таких, які би могли служити підставою для визнання його особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до умов, передбачених пунктом 13 частини першої статті 1 Закону.

За матеріалами особової справи та відповідно до проведеного вище аналізу, ознак того, що заявник міг бути причетним до подій, які могли б підвести його під дію положень про виключення, що містяться в підпункті а), b) або c) пункту F статті 1 Конвенції 1951 року не виявлено.

Відповідно до листа Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київської області від 20.02.2023 № 51/1-11/121-37 інформація, яка згідно зі статтею 6 Закону може перешкоджати визнанню ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні – відсутня.

За результатами перевірки заявника за обліками Генерального секретаріату Інтерполу станом на 12.07.2023 співпадінь не знайдено.

Враховуючи вищевикладене, ДМС приймаючи рішення від 04.03.2024 № 31- 24 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначено Конституцією та Законами України, обґрунтовано, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для справи, а тому позовні вимоги є необґрунтованими та такими що не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Відмовити в задоволенні позовних вимог

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Терлецька О.О.