Рішення від 28 травня 2026 р. у справі №280/2173/26 — Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

29 травня 2026 року Справа № 280/2173/26 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сіпаки А.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Департамент адміністративних послуг Запорізької міської ради (бул. Центральний, буд. 27, м. Запоріжжя, 69005, код ЄДРПОУ 37573508) про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язати вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач) до Департамент адміністративних послуг Запорізької міської ради (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради Щепанської Наталії Ігорівни про відмову в проведенні реєстраційних дій № 82193188 від 04.12.2025 року;

зобов`язати Департамент адміністративних послуг Запорізької міської ради (69005, м. Запоріжжя, бульвар Центральний, буд. 27, код ЄДРПОУ 37573508) здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно об`єкта нерухомості, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , за заявою ОСОБА_1 № 69528962 від 21.10.2025 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звернувся до відповідача із заявою про реєстрацію права власності на нерухоме майно, однак, державний реєстратор прийняв рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій з посиланням на неотримання відповіді від БТІ на запит державного реєстратора. Проте, державний реєстратор мав доступ до усіх документів та до усієї інформації, необхідних для проведення державної реєстрації речових прав на об`єкт нерухомого майна, що належить позивачу. За таких обставин, вважає оскаржуване рішення відповідача протиправним та просить задовольнити позов.

Ухвалою суду від 30.03.2026 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Сторонам повідомлено про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні), протягом шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.

10.04.2026 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив та вказав, що державний реєстратор зобов`язаний діяти відповідно до процедури, встановленої Законом та здійснити дії, направлені на отримання інформації, на підставі якої він має право вчинити реєстраційну дію. Оскільки жодних записів в єдиних та державних реєстрах про майно позивачів державним реєстратором Департаменту не знайдено, державний реєстратор Департаменту обов`язково надсилає запит до зберігача реєстраційних справ та реєстрових книг РКП Василівське БТІ Василівської міської ради, щоб вказане підприємство надало йому необхідну інформацію. Також, оскільки у державного реєстратора Департаменту немає доступу до паперових носіїв інформації, а саме: реєстраційних справ та реєстрових книг, які знаходяться на зберіганні у РКП “Василівське БТІ” Василівської міської ради, впевнитись у тому, що поданий позивачем для державної реєстрації правовстановлюючий документ договір купівлі – продажу від 10.12.1993 є дійсним та відповідно про це міститься запис в реєстровій книзі державний реєстратор не може. Саме тому державний реєстратор Департаменту обов`язково надсилає запит до зберігача реєстраційних справ та реєстрових книг - РКП Василівське БТІ Василівської міської ради, для отримання необхідної інформації. Таким чином, державний реєстратор Департаменту має дві підстави, встановлені Законом, які зобов`язують його надіслати відповідний запит. При цьому, чинним законодавством на теперішній час не передбачено винятків щодо застосування вищевказаної норми. Також, таких винятків не передбачено і щодо майна, розташованого як на тимчасово окупованих територіях, так і в зоні активних бойових дій. Керуючись вищенаведеним, на виконання вимог п.3 ч.3 ст.10 Закону державним реєстратором Щепанською Н. 23.10.2025 направлено запит № 1059/06.2 04 до РКП “Василівське БТІ” Василівської міської ради, який повернувся від ТОВ «УКРПОШТА» у зв`язку з тим, що м. Василівка є окупованою територією. Отже, під час розгляду заяви державним реєстратором дотримано вимоги чинного законодавства, встановлено неможливість проведення державної реєстрації з вищезазначених підстав (неотримання відомостей для актуалізації прав та відповідності прав поданим документам), та прийнято відповідне рішення про відмову в проведенні державної реєстрації права власності. Вказує, що суди не можуть зобов`язувати державного реєстратора здійснювати державну реєстрацію прав на нерухоме майно, оскільки це є його дискреційним повноваженням, яке він здійснює на підставі поданих документів та в межах законодавства. Крім цього, вважає, що позивачами обрано неправильний спосіб захисту. Правильним способом захисту, на думку відповідача, є подання заяви до суду про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме встановлення факту належності заявникам майна на праві приватної власності, або подання позовної заяви до суду про визнання права власності на нерухоме майно, що обох випадках було б підставою для державного реєстратора вчинити реєстраційні дії та внести запис до державного реєстру. За таких обставин просить у задоволенні позову відмовити.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява та відзив на позовну заяву, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач набув право власності на житловий будинок на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку від 10.12.1993 року, посвідченого посадовою особою виконавчого комітету Кам`янської сільської ради народних депутатів Василівського району Запорізької області та зареєстрованого у реєстрі виконкому за № 117, що підтверджується посвідчувальним написом на договорі та відбитком печатки.

Також, право власності на вказаний житловий будинок було зареєстровано Василівським бюро технічної інвентаризації, про що здійснено запис до реєстрової книги під номером 6-174, що підтверджується копією реєстраційного посвідчення.

21.10.2025 позивач звернувся до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради із заявою про реєстрацію права власності на нерухоме майно.

23.10.2025 державним реєстратором прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради прийнято рішення № 81481850 про залишення заяви без руху з підстав неподання заявником чи неотримання державним реєстратором відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем в електронній формі чи документів із паперових носіїв інформації, що містять відомості про зареєстровані речові права до 01.01.2013.

Згідно цього рішення, у відомостях державного реєстру прав, сформованих в ході розгляду заяви, відсутня інформація щодо реєстрації права власності на нерухоме майно розсташоване за адресою: АДРЕСА_2 , у зв`язку з чим направлено запит до Районного КП «Василівське бюро технічної інвентаризації» Василівської районної ради Запорізької області.

Рішенням №82193188 від 04.12.2025 Державний реєстратор прав на нерухоме майно Щепанська Н.І. відмовлено в проведенні реєстраційних дій через те, що після завершення строку, встановленого ч. 3 ст. 23 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про залишення без руху заяви про державну реєстрацію прав, а саме: державним реєстратором не отримано відповіді від Районного КП «Василівське бюро технічної інвентаризації» Василівської районної ради Запорізької області.

Покликаючись на протиправність рішення відповідача, позивач звернувся із вказаною позовною заявою до суду.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV (далі - Закон № 1952-IV), згідно з пунктами 1 та 2 частини першої статті 2 якого (тут і в подальшому в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження.

Відповідно до частини третьої статті 3 Закону № 1952-IV речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:

1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;

2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 10 Закону № 1952-IV, державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв`язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії.

Виходячи з аналізу значеної правової норми, суд доходить до висновку, що під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, інформація (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідна для такої реєстрації, запитується державним реєстратором лише у двох випадках: 1) відсутність доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи відсутність необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено Законом № 1952-IV; 2) неподання відповідних документів заявником. Водночас, за відсутності вищенаведених обставин, державний реєстратор не зобов`язаний направляти відповідний запит.

В той же час, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 27 Закону № 1952-IV державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва або майбутній об`єкт нерухомості, речові права на які підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.

З матеріалів справи вбачається, що право приватної власності позивача на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , підтверджено договором купівлі-продажу від 10.12.1993 року посвідченого секретарем виконавчого комітету Кам`янської сільської ради народних депутатів Василівського району Запорізької області та зареєстрованим в реєстрі за № 117. Відповідно до реєстраційного посвідчення право власності на житловий будинок за вказаною адресою було зареєстровано Василівським бюро технічної інвентаризації, про що здійснено запис до реєстрової книги під номером 6-174.

На момент проведення реєстрації права власності у Василівському районному бюро технічної інвентаризації діяла Інструкція про порядок проведення реєстрації житлового фонду з типовими формами облікової документації, затверджена наказом Центрального статистичного управління СРСР від 15.06.1985 № 380 (далі Інструкція). Згідно п. 1.1. Інструкції правова реєстрація житлового фонду здійснюється з метою встановлення права власності (права оперативного управління) на житлові будинки і обліку його за різновидами як у міських, так і у сільських поселеннях. За правилами п. 1.2. Інструкції реєстрація будинків з обслуговуючими їх будівлями і спорудами з метою обліку приналежності їх в містах, селищах міського типу і сільській місцевості проводять бюро технічної інвентаризації виконкомів місцевих Рад народних депутатів. Відповідно до п. 1.10. Інструкції реєстрація здійснюється на підставі документів, що встановлюють право власності (правовстановлюючих документів).

Суд враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17, де зазначено, що особа, яка до 01 січня 2013 року придбала нерухоме майно за договором купівлі-продажу, державну реєстрацію якого було належним чином здійснено, стала власником такого нерухомого майна з моменту державної реєстрації відповідного договору купівлі-продажу незалежно від того, чи здійснила ця особа в подальшому державну реєстрацію свого права власності.

Отже, судом встановлено, що реєстрація права власності позивача на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , проведена відповідно до вимог законодавства, що було чинним на момент проведення такої реєстрації, а тому, у спірному випадку відсутні обставини для залишення без руху заяви позивача про реєстрацію права власності на будинок.

Статтею 24 Закону № 1952-IV встановлені підстави для відмови в державній реєстрації прав, зокрема, після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про залишення заяви про державну реєстрацію прав без руху (пункт 8 частини першої).

Враховуючи відсутність підстав для залишення без руху заяви позивача про реєстрацію права власності, суд дійшов висновку про протиправність рішення відповідача про відмову в проведенні реєстраційних дій від 04.12.2025 № 82193188.

Суд відхиляє доводи відповідача стосовно наявності у державного реєстратора підстав для залишення без руху заяви, адже державний реєстратор мав доступ до усіх документів та до усієї інформації, необхідної для проведення державної реєстрації, позаяк позивачем державному реєстратору надано відповідний договір купівлі-продажу, який відповідно до пункту 1 частини першого статті 27 Закону № 1952-IV є підставою для проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав.

Також не може бути підставою для відмови у проведенні державної реєстрації права власності неотримання відповіді на запит, направлений відповідно до пункту 3 частини третьої статті 10 Закону № 1952-IV.

Так, відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376, Василівська міська територіальна громада за винятком с. Кам`янське, с. Плавні, з 26.02.2022 віднесена до тимчасово окупованої Російською Федерацією території України.

Отже, у випадку направлення запиту на адресу Районного КП «Василівське бюро технічної інвентаризації» Василівської районної ради Запорізької області, яке знаходиться на тимчасово окупованій території, відповідач заздалегідь обізнаний про неможливість його вручення адресату, що очевидно має наслідком неотримання відповіді на нього.

Стосовно обраного способу захисту порушеного права позивача, суд зазначає таке.

Відповідно до частини третьої статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

За приписами статті 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) у справі «Чуйкіна проти України» (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував: « 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)».

Суд вважає, що зобов`язання відповідача здійснити державну реєстрацію права власності позивача на нерухоме майно є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

При цьому, такий спосіб захисту порушеного права не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача, оскільки у спірному випадку повноваження відповідача щодо проведення реєстраціних дій не є дискреційними.

Так, дискреційні повноваження - це повноваження обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є законною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова може.

Водночас, у спірному випадку дискреція відсутня, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії - прийняти рішення. Підставою для відмови у прийнятті такого рішення можуть бути лише визначені законодавством обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд провести реєстраційні дії, або відмовити у їх проведенні, існує лише один правомірний варіант поведінки.

Враховуючи той факт, що рішення про відмову в державній реєстрації речових прав на нерухоме майно є протиправним, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог щодо зобов`язання відповідача здійснити державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.

При цьому, суд відхиляє посилання відповідача на те, що належним способом захисту порушеного права є подання заяви до суду про встановлення факту належності заявнику майна на праві приватної власності, або подання позовної заяви до суду про визнання права власності на нерухоме майно, з таких підстав.

Статтею 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Частиною першою статті 321 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

З приписів статті 392 ЦК України слідує, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Тобто передумовою для застосування статті 392 ЦК України є відсутність іншого, крім судового, шляху для відновлення порушеного права. Позивачем у позові про визнання права власності є особа, яка вже є власником. Вказана стаття не породжує, а підтверджує наявне право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати власником документа, який засвідчує його право власності.

Водночас, за обставинами даної справи судом встановлено, що позивач надав державному реєстратору документи, які належним чином засвідчують його право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 . При цьому, доказів того, що право позивача на вказане нерухоме майно оспорюється або не визнається іншою особою, до суду не надано.

Відтак, відсутні передумови для застосування статті 392 ЦК України, а тому відповідні посилання відповідача є безпідставними.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про їх задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Департамент адміністративних послуг Запорізької міської ради (бул. Центральний, буд. 27, м. Запоріжжя, 69005, код ЄДРПОУ 37573508) про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язати вчинити певні дії, - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради про відмову в проведенні реєстраційних дій від 04.12.2025 № 82193188.

Зобов`язати Департамент адміністративних послуг Запорізької міської ради здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, а саме, житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , за заявою ОСОБА_1 № 69528962 від 21.10.2025 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн. 20 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 29.05.2026.

Суддя А.В. Сіпака