Суд: Донецький окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: військової служби
Дата: 28 травня 2026 р.
Справа: №200/3178/26
Суддя: Молочна І.С.
Україна
Донецький окружний адміністративний суд
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
29 травня 2026 року Справа№200/3178/26
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Молочної І. С., розглянувши в порядку спрощеного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,
ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ
23 квітня 2026 року адвокат Майданник Дмитро Григорович в інтересах ОСОБА_1 , позивач, звернувся з позовом до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд:
- визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн гривень, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану»;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн гривень, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».
Мотивуючи позовні вимоги представник позивача стверджує, що ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 – Збройних Сил України, брала безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі – Постанова № 153) і не притягалась до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни.
З урахуванням зазначеного, представник позивача наполягає на тому, що ОСОБА_1 має право на нарахування та виплату винагороди у розмірі 1 мільйон гривень. При цьому наголошує, що відповідач не застосував до спірних правовідносин норму, яка підлягала застосуванню та ухиляється від виконання покладених на нього обов`язків щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди.
Також представник позивача стверджує, що зі змісту довідки форми ОК-5 вбачається, що ОСОБА_1 отримувала додаткову винагороду в розмірі 100 000 гривень з розрахунку на місяць (у розмірі 3333,33 грн за день участі у бойових діях) пропорційно часу участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій та заходах оборони в період з травня 2023 року по лютий 2025 року, що передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі – Постанова № 168).
Наведені обставини беззаперечно за висновок представника позивача, свідчать про безпосередню участь ОСОБА_1 у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців.
18.05.2026 представником відповідача сформовано та подано через підсистему «Електронний суд» відзив на позовну заяву. Заперечуючи щодо задоволення позовних вимог, відповідач зазначає, що 15.05.2024 позивачу виповнилося 25 років, військову службу вона проходила на посаді фельдшера медичного пункту Військової частини НОМЕР_2 , яка не належить до бойової посади в бойовому підрозділі, а належить до посади підрозділу забезпечення (медичного забезпечення), до бойових дій не залучалась.
Крім цього, представник відповідача наголошує, що позивачем не надано докази, передбачені окремими дорученнями Міністерства оборони України, які б підтверджували її безпосередню участь саме в бойових діях в районах бойових дій: бойовий наказ, журнал бойових дій та рапорт командиру підрозділу. Відсутні ці документи й у Військовій частині НОМЕР_1 , у зв`язку із тим, що позивачу не надавалися накази про участь в бойових діях, та вона і не брала в них участь.
Представник відповідача звертає увагу суду на те, що обов`язковою умовою отримання додаткової винагороди в розмірі 100 000 грн відповідно до Постанови
№ 168 є безпосередня участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України.
Тобто право на отримання цієї винагороди надає безпосередня участь як в бойових діях, так і участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України. При цьому, хоч участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, і надає право на отримання додаткової винагороди в розмірі 100 000 грн, але не надає права на отримання спірної винагороди в розмірі 1 млн грн.
Наголошено, що позивач перебуваючи в підрозділі медичного забезпечення отримувала додаткову винагороду в розмірі 100 000 грн саме за участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України.
Враховуючи викладене, представник відповідача просить суд відмовити в задоволенні адміністративного позову.
23.05.2026 представником позивача сформовано та подано через підсистему «Електронний суд» відповідь на відзив на позовну заяву. Представник позивача наполягає на тому, що відповідач помилково трактує положення Постанови № 153 та роз`яснення Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України, ототожнюючи момент досягнення позивачем 25-річного віку з датою набрання чинності згаданої постанови.
Представник позивача стверджує, що визначальним критерієм для набуття права на винагороду є саме вік військовослужбовця на момент прийняття або призову на військову службу, а не його вік на дату набрання чинності Постанови № 153. Отже, сам по собі факт досягнення позивачем 25-річного віку після прийняття на військову службу не припиняє та не скасовує право на отримання винагороди. Стверджує, що відповідач фактично вводить додаткову умову, якої не містять ані Постанова № 153, ані офіційні роз`яснення до неї, а саме: необхідність перебування особи у віці до 25 років саме на дату набрання чинності Постановою № 153. Відтак вважає, що встановлення органом державної влади додаткових обмежень або умов для реалізації права на соціальну виплату, які прямо не передбачені
нормативно-правовим актом, є неправомірним та суперечить принципу правової визначеності.
Окрім наведеного, представник позивача відмічає, що неможливість надати військовослужбовцем доказів безпосередньої участі у бойових діях не може вказувати на позбавлення права ОСОБА_1 на отримання одноразової грошової винагороди, оскільки бойовий наказ (бойове розпорядження); журнал бойових дій, журнал ведення оперативної обстановки, бойового донесення або постової відомості; рапорт (донесення) начальника (командира) підрозділу про участь кожного військовослужбовця у бойових діях, у виконання бойових (спеціальних) завдань, із зазначенням військових звань, прізвищ, імен та по батькові, а також кількості днів участі військовослужбовців у таких діях та заходах не можуть знаходитися у позивача, оскільки зазначені вище документи оформлюються начальником (командиром) підрозділу, де проходить службу військовослужбовець.
Просить адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 27 квітня 2026 року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін та витребувано від відповідача докази по справі.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 15 травня 2026 року повторно витребувано від відповідача докази у справі.
ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України серія НОМЕР_3 , виданого Прилуцьким МВ УДМС України в Чернігівській області 23.09.2015.
Згідно посвідчення серія НОМЕР_4 , виданого Військовою частиною НОМЕР_5 18.12.2023, позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – учасників бойових дій (п. 19 ст. 6).
Відповідно до військового квитка серія НОМЕР_6 у травні 2023 року на підставі Указу Президента України № 59/2023 позивач призвана у Збройні Сили України. Військову присягу прийняла 21.07.2023.
Згідно з Витягом з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 до кримінальної відповідальності не притягалась; відомості про наявність незнятої чи непогашеної судимості, відсутні; відомості про розшук, відсутні.
Представник позивача у позовній заяві зазначає, що 28.11.2025 через АТ «Укрпошта» Бабіч Т.Ю. подано рапорт Генеральному штабу Збройних Сил України (для направлення командиру військової частини НОМЕР_1 у зв`язку з відсутністю адреси для листування) щодо нарахування та виплати винагороди, відповідно до Постанови № 153.
18.12.2025 через АТ «Укрпошта» в інтересах позивача направлено адвокатський запит Генеральному штабу Збройних Сил України (для направлення командиру військової частини НОМЕР_1 у зв`язку з відсутністю адреси для листування) щодо результатів розгляду рапорту стосовно нарахування та виплати винагороди, відповідно до Постанови № 153.
20.03.2026 електронною поштою в інтересах позивача направлено скаргу Генеральному штабу Збройних Сил України щодо результатів розгляду рапорту від 28.12.2025 та адвокатського запиту від 18.12.2025 стосовно нарахування та виплати винагороди, відповідно до Постанови № 153.
Суд відмічає, що зазначені документи представником позивача до позовної заяви не долучено.
Натомість в матеріалах справи наявний лист Військової частини НОМЕР_1 від 31.03.2026 № 1553/ВихЗВГ/99, наданий у відповідь на запит адвоката Майданника Дмитра Григоровича від 06.03.2026, поданого в інтересах військовослужбовця ОСОБА_1 (далі – Лист від 31.03.2026).
У Листі від 31.03.2026 Військова частина НОМЕР_1 повідомила заявника, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 153 від 11.02.2025 року та окремого доручення Міністерства оборони України № 5601 уд від 26.09.2025 право на винагороду мають виключно громадяни України, які до набрання чинності Постанови (до 13.02.2025) у віці до 25 років (яким не виповнилось 25 років) були прийняті або призвані на військову службу (під час мобілізації або за контрактом) під час воєнного стану, проходили військову службу (станом на 13.02.2025) та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю встановить не менше шести місяців станом на 13.02.2025.
Далі у Листі від 31.03.2026 відповідач зауважив, що військовослужбовець ОСОБА_1 проходила військову службу у підрозділі забезпечення та не брала безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій.
Вважаючи, що відповідач вчинив протиправні дії, позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом.
ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ, ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ, ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ВИСНОВКИ
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Одночасно, військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування постановлено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Указами Президента України №133/2022 від 14.03.2022, №259/2022 від 18.04.2022, №341/2022 від 17.05.2022, №573/2022 від 12.08.2022, №757/2022 від 07.11.2022, №58/2023 від 06.02.2023, №254/2023 від 01.05.2023, №451/2023 від 26.07.2023, №734/2023 від 06.11.2023, №49/2024 від 05.02.2024, №271/2024 від 06.05.2024, №469/2024 від 23.07.2024, №740/2024 від 28.10.2024, №26/2025 від 14.01.2025, №235/2025 від 15.04.2025, №478/2025 від 14.07.2025, №793/2025 від 20.10.2025 строк дії режиму воєнного стану продовжувався і триває на даний час.
Разом з цим правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснюється Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі – Закон № 2232-XII).
Частиною третьою статті 1 Закону № 2232-XII визначено, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Згідно з частиною дев`ятою статті 1 Закону № 2232-XII щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
До категорії військовослужбовців прирівнюються іноземці та особи без громадянства, які відповідно до закону проходять військову службу у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України.
Призовникам, військовозобов`язаним, резервістам та військовослужбовцям оформлюється та видається військово-обліковий документ, який є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов`язку. Форма, порядок оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів визначаються Кабінетом Міністрів України, а для військовослужбовців - відповідно Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, розвідувальними органами України, Управлінням державної охорони України та Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 2232-XII Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.
Згідно з частиною другою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі – Закон № 2011-XII) до складу грошового забезпечення входять:
- посадовий оклад, оклад за військовим званням;
- щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);
- одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до статті 12 Закону України № 2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно з пунктом 1 статті 9 Закону України № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Пунктами 2 - 4 вказаної правової норми встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
11 лютого 2025 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 153 «Про реалізацію експериментального проєкту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».
Пізніше у вказану Постанову № 153 Кабінетом Міністрів України двічі вносилися зміни:
- Постановою Кабінету Міністрів України № 387 від 01.04.2025, дата набрання чинності: 08.04.2025 (дата публікації в «Урядовому кур`єрі»);
- Постановою Кабінету Міністрів України № 942 від 30.07.2025, дата набрання чинності: 07.08.2025 (дата публікації в «Урядовому кур`єрі»).
Абзацом другим пункту 2 Постанови № 153 було вирішено затвердити Порядок реалізації експериментального проєкту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану.
Пунктом 3 Постанови № 153 визначено, що учасниками експериментального проєкту є:
громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу; Збройні Сили; Національна гвардія; Державна прикордонна служба; Міністерство оборони; Міністерство внутрішніх справ; військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби;
1) координатором експериментального проєкту є Міністерство оборони;
2) фінансування експериментального проєкту здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.
Згідно з абзацом 2 пункту 4 Постанови № 153 (в редакції Постанови КМУ № 387 від 01.04.2025) встановлено, що особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 р. №64, затвердженим Законом України Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 р. №2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн гривень.
Відповідно до абзацу 4 пункту 4 Постанови №153 (в редакції Постанови КМУ № 387 від 01.04.2025) військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі.
Таким чином абзац 2 та 4 пункту 4 Постанови № 153, як в редакції Постанови КМУ № 387 від 01.04.2025 (діяла в період з 08.04.2025 по 06.08.2025), так і в редакції Постанови КМУ № 942 від 30.07.2025 (діє з 07.08.2025 по теперішній час), встановлює 5 (п`ять) обов`язкових умов, в разі виконання яких військовослужбовцю може бути виплачена одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах в розмірі 1 млн гривень (диспозиція правової норми), а саме:
1. Приналежність військовослужбовця на дату виплати до певної категорії: особи рядового, сержантського і старшинського складу рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення;
2. Вік на дату прийняття або призову на військову службу до набрання чинності Постановою № 153 (11 лютого 2025 року): до 25 років;
3. Факт прийняття або призову на військову службу під час воєнного стану, тобто після 24 лютого 2022 року, введеного Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 р. № 64;
4. Фактичне проходження служби на дату звернення за вказаною виплатою;
5. (абз. 2 п. 4) - безпосередня участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією Постановою № 153 (11 лютого 2025 року);
6. (абз. 2 п. 4) - безпосередня участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією Постановою № 153 (11 лютого 2025 року) у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон).
Отже, однією з умов, у разі виконання яких військовослужбовцю може бути виплачена одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах в розмірі 1 млн гривень є безпосередня участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою №153 (11 лютого 2025 року).
Суд звертає увагу, що представник позивача у позовній заяві стверджує, що ОСОБА_1 в період з травня 2023 року по лютий 2025 року брала безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, що підтверджується довідкою форми ОК-5, згідно з якою їй нараховувалась та виплачувалася додаткова винагорода з розрахунку на місяць (у розмірі 3333,33 грн за день участі у бойових діях) пропорційно часу участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій та заходах оборони, що передбачена Постановою № 168.
При цьому представником позивача долучено до позовної заяви копію посвідчення серія НОМЕР_4 , виданого Військовою частиною НОМЕР_5 18.12.2023, відповідно до якого ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – учасників бойових дій.
Надаючи оцінку означеним твердженням, суд зауважує, що відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 72 КАС України ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до частини першої та частини другої статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з частиною другою статті 74 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Суд враховує, що правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (далі – Закон № 3551-XII).
Згідно зі статтею 5 Закону № 3551-ХІІ учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Відповідно до пункту 19 частини першої статті 6 Закону № 3551-XII учасниками бойових дій визнаються: військовослужбовці (резервісти, військовозобов`язані, добровольці Сил територіальної оборони) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, розвідувальних органів України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, особи рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, особи начальницького складу Національного антикорупційного бюро України, особи, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь:
в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення,
у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії рф у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів,
у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією рф проти України.
Порядок надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, категорії таких осіб та терміни їх участі (забезпечення проведення) в антитерористичній операції, у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії рф у Донецькій та Луганській областях, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією рф проти України, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Аналіз наведених положень свідчить, що законодавець у кожному випадку пов`язує надання статусу учасника бойових дій із фактичною участю у збройному протистоянні, яка має ознаки безпосередності, тобто особистого виконання бойових (службових) завдань у складі військових формувань під час здійснення відповідних заходів. Йдеться не про будь-яке виконання обов`язків військової служби в умовах воєнного стану, а про реальне та особисте залучення до виконання завдань, безпосередньо пов`язаних із відсіччю та стримуванням збройної агресії, що за своїм змістом і характером передбачають підвищений рівень небезпеки для життя і здоров`я військовослужбовця. Виконання завдань забезпечувального, чергового чи охоронного характеру, навіть у період дії воєнного стану, саме по собі не може ототожнюватися з такою безпосередньою участю.
При цьому, зміст поняття «безпосередня участь» підлягає системному тлумаченню у взаємозв`язку з нормативними актами, прийнятими на виконання Закону
№ 3551-ХІІ, які визначають порядок підтвердження такої участі та критерії її встановлення. У цьому контексті територіальна складова не є самостійно встановленим обмеженням, а виступає елементом правової моделі, відповідно до якої безпосередність участі пов`язується з виконанням бойових (спеціальних) завдань у межах районів ведення воєнних (бойових) дій, визначених у встановленому порядку. Відсутність встановленого факту виконання завдань у таких районах виключає можливість визнання відповідної діяльності як безпосередньої участі у розумінні пункту 19 частини першої статті 6 Закону
№ 3551-ХІІ.
Подібний підхід щодо обов`язковості встановлення у сукупності, зокрема, функціональної та територіальної ознак застосований Верховним Судом, зокрема, у постанові від 29 березня 2024 року у справі № 440/3321/23.
На виконання указів Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022 та «Про загальну мобілізацію» від 24 лютого 2022 року № 69/2022 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 168 (далі – Постанова № 168), якою диференційовано додаткову винагороду залежно від характеру виконуваних завдань.
Відповідно до пункту 1 Постанови № 168, у редакції станом на 21.01.2023 установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Разом з цим згідно з пунктом 1 Постанови № 168, у редакції чинній станом на 28.01.2025 установлено, що на період воєнного стану особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, розмір такої додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Абзац перший пункту 1 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 1311 від 15.11.2024 - застосовується з 25 серпня 2024 року.
Аналіз викладеного дає суду підстави дійти до висновку, що Постановою № 168, у редакціях, які зазначені вище, регламентовано, що військовослужбовці які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби) мають право на отримання додаткової винагороди збільшеної до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Тобто збільшену винагороду відповідно до Постанови № 168 мають право отримати військовослужбовців:
- які беруть безпосередню участь у бойових діях перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби);
- які забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби).
Крім того, згідно зі статтею 9 Закону № 2011-ХІІ, Указу Президента України
№ 64/2022 та Постанови № 168 наказом Міністерства оборони України від 25 січня 2023 року № 44 затверджено зміни до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Порядок № 260).
Порядок № 260 доповнено новим розділом «XXXIV. Особливості виплати додаткової винагороди на період дії воєнного стану» згідно з Наказом Міністерства оборони № 44 від 25 січня 2023 року - застосовується з 01 лютого 2023 року.
Відповідно до пункту 2 розділу XXXIV Порядку № 260 на період дії воєнного стану військовослужбовцям додаткова винагорода згідно з постановою КМУ № 168 виплачується в таких розмірах, зокрема:
100 000 гривень - тим, які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби та курсантам), та виконують бойові (спеціальні) завдання (у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах):
під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на глибину виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно (у тому числі тим, що визначені в абзаці чотирнадцятому цього пункту);
у районах ведення воєнних (бойових) дій з виявлення повітряних цілей противника;
із здійснення польотів в повітряному просторі областей України, на територіях яких ведуться воєнні (бойові) дії;
з вогневого ураження противника у складі підрозділу (засобу) ракетних військ і артилерії, підрозділу (засобу) протиповітряної оборони;
на території противника (у тому числі на території між позиціями військ противника та своїх військ, тимчасово окупованих (захоплених) противником територіях);
з вогневого ураження повітряних, морських цілей противника;
з виводу повітряних суден з під удару противника з виконанням зльоту;
кораблями, катерами, суднами в морській, річковій акваторії (поза межами внутрішніх акваторій портів, пунктів базування, місць тимчасового базування);
у районах ведення воєнних (бойових) дій медичному персоналу медичних частин та підрозділів (медичних підрозділів підсилення);
з відбиття збройного нападу (вогневого ураження противника) на об`єкти, що охороняються, звільнення таких об`єктів у разі їх захоплення або насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою;
у районах ведення воєнних (бойових) дій з розмінування (виявлення, знешкодження та знищення) вибухонебезпечних предметів у місцях виконання завдань за призначенням згідно з бойовими розпорядженнями.
Відповідно до пункту 3 розділу XXXIV Порядку № 260 визначено, що райони ведення воєнних (бойових) дій, склад діючих угруповань військ (сил) сил оборони держави, розгорнутих пунктів управління Генерального штабу Збройних Сил України та склад резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави визначаються відповідними рішеннями Головнокомандувача Збройних Сил України.
Пунктом 4 розділу XXXIV Порядку № 260 встановлено, що підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях, виконанні бойового (спеціального) завдання або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії (далі - бойові дії або заходи), у період здійснення зазначених дій або заходів здійснюється на підставі таких документів: бойовий наказ (бойове розпорядження); журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад); рапорт (донесення) командира підрозділу (групи), корабля (судна), катера про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.
Згідно з пунктом 6 розділу XXXIV Порядку № 260 про підтвердження безпосередньої участі відряджених до військових частин (установ, організацій) військовослужбовців (далі - відряджені військовослужбовці) у бойових діях або заходах командири військової частини (установи, організації), до яких для виконання завдань відряджений військовослужбовець, повідомляють органи військового управління, військові частини (установи, організації) за місцем штатної служби військовослужбовців.
Отже, у своєму системному взаємозв`язку положення Закону № 3551-ХІІ, Постанови № 168 та розділу XXXIV Порядку № 260 формують узгоджену правову модель регулювання, відповідно до якої вирішальним критерієм для віднесення діяльності військовослужбовця до безпосередньої участі у бойових діях чи заходах із забезпечення національної безпеки і оборони є встановлення факту виконання ним бойових (спеціальних) завдань у межах районів ведення воєнних (бойових) дій, визначених рішеннями Головнокомандувача Збройних Сил України.
При цьому виплата у розмірі 100 000 гривень поставлена у залежність від встановлення факту безпосередньої участі у бойових діях або заходах з національної безпеки і оборони за умови перебування в районах їх ведення.
Разом з цим, як зауважено вище абзац другий пункту 4 Постанови 153 однією з умов для отримання військовослужбовцем одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах в розмірі 1 мільйон гривень визначає необхідність безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою № 153.
Суд наголошує, що поняття «безпосередня участь у бойових діях» та поняття «участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони» не є тотожними.
Положення Постанови № 153 вимагають дотримання умов саме щодо безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях.
Отримання позивачем додаткової винагороди відповідно до Постанови № 168 у збільшеному розмірі до 100 000 тисяч гривень не підтверджує факту безпосередньої участі ОСОБА_1 у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців.
Отже, отримання позивачем додаткової винагороди відповідно до Постанови № 168 у збільшеному розмірі до 100 000 тисяч гривень не вказує на безпосередню її участь у бойових діях, оскільки зазначена винагорода виплачувалась позивачу за її участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони та отримання нею додаткової винагороди у збільшеному розмірі до 100 000 тисяч гривень, стосовно чого і не заперечував відповідач.
Доказів зворотного, матеріали адміністративної справи не містять.
Одночасно суд наголошує, що з метою офіційного з`ясування обставин цієї справи, судом витребувано від відповідача, зокрема, довідку про безпосередню участь позивача у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, із зазначенням конкретних періодів, коли позивач брала участь у бойових діях, та документи на підставі яких таку довідку видано.
Відповідач у відзиві на позовну заяву повідомив про неможливість надання витребуваних судом документів, оскільки ОСОБА_1 не приймала участі у бойових діях.
Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За наслідком аналізу нормативно-правового регулювання спірних правовідносин, враховуючи відсутність в матеріалах належних та достатніх доказів, які б підтверджували безпосередню участь ОСОБА_1 у бойових діях не менше ніж шість місяців станом на 13.02.2025, стверджувати про наявність права позивача на отримання одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн грн, не вбачається за можливе.
При цьому стосовно посилань представника позивача на постанови Верховного Суду від 04.06.2025 у справі № 280/552/23, від 30.05.2025 у справі № 200/876/23, від 22.05.2025 у справі № 200/175/23, від 05.06.2024 у справі № 200/660/23, суд зауважує, що у цих справах Верховним Судом надавалась оцінка обставинам щодо ненарахування та невиплати військовослужбовцям (позивачам) додаткової винагороди, відповідно до пункту 1 Постанови № 168.
Тобто, предмет та підстави позову, у цьому випадку є відмінними.
Що більше, означеними постановами Верховного Суду, адміністративні справи направлені на новий розгляд до суду першої інстанції, внаслідок неповного з`ясування обставини справи.
Отже, суд вважає, що виокремлення представником позивача окремих фрагментів з постанов Верховного Суду, за фактичних обставин справи, не є підтвердженням обґрунтованості заявлених позовних вимог.
Стосовно доводів сторін щодо того, що ОСОБА_1 не відповідає такій умові надання одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн грн, а саме: на дату набуття чинності Постанови № 153 їй вже виповнилось 25 років, суд відмічає таке.
У Листі від 31.03.2026 відповідачем не зазначено таку підставу для відмови в нарахування та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн грн. Суд нагадує, що підставою для відмови в задоволенні заяви позивача, поданої через свого представника стало відсутність обставин безпосередньої участі ОСОБА_1 у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій. Оскільки ці доводи не були покладені в основу відмови у задоволенні заяви, суд не вбачає правових підстав для надання оцінки твердження та запереченням сторін у наведеній частині.
Також, суд зазначає, що інші доводи сторін, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні по справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (від 09 грудня 1994 року №18390/91) вказав, що статтю 6 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень, детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Міра цього обов`язку може варіюватися залежно від характеру рішення. Необхідно також враховувати численність різноманітних тверджень, з якими сторона у справі може звернутися до судів, та відмінності, наявні в Договірних державах, стосовно передбачених законом положень, звичаєвих норм, правових висновків, викладення та підготовки рішень. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
У рішенні «Салов проти України» (заява №65518/01; від 06 вересня 2005 року) суд також звернув увагу на те, що статтю 6 параграф 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін.
У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто, мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Згідно із статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Аналогічна позиція стосовно обов`язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).
Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягає стягненню.
Керуючись статтями 77, 139, 241-246, 255, 262, 263, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
Відмовити в задоволенні адміністративного позову адвоката Майданника Дмитра Григоровича в інтересах ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_7 ) до Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_8 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – повністю.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 29 травня 2026 року.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду у паперовому вигляді або через електронний кабінет (https://id.court.gov.ua/) у підсистемі «Електронний суд».
У разі застосування судом частини третьої статті 243 КАС України строк на апеляційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.С. Молочна
Оригінал: reyestr.court.gov.ua