Рішення від 28 травня 2026 р. у справі №541/4348/24 — Миргородський міськрайонний суд Полтавської області

Справа № 541/4348/24

Номер провадження 2/541/56/2026

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

29 травня 2026 року м. Миргород

Миргородський міськрайонний суд Полтавської області у складі:

головуючого судді – Городівського О.А.

за участю секретаря судового засідання – Ніколаєнко М.В., Непокупної Л.М.,

представника позивача – Синенко О.М.,

відповідача – ОСОБА_1 , та його представника – адвоката Тимохіної Л.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі представника директора філії «Миргородське лісове господарство» до ОСОБА_1 про витребування майна із чужого незаконного володіння,

В С Т А Н О В И В :

27 листопада 2024 року Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі представника директора філії «Миргородське лісове господарство» звернулось до Миргородського міськрайонного суду Полтавської області з вказаним позовом, в якому просило витребувати на користь Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» земельну ділянку з кадастровим номером 5323281400:00:004:0001, площею 0,5100 га, що знаходиться в межах кварталу 154 Гоголівського лісництва філії «Миргородське лісове господарство» ДП «Ліси України» та належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 45773098 від 01.03.2019, документи, подані для державної реєстрації: серія та номер: 9070-СГ, виданий 27.12.2018, видавник: Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області.

В обґрунтування позовної заяви вказували, що у постійному користуванні Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (далі – ДП «Ліси України» або позивач) перебувають землі державного лісового фонду, зокрема квартал 154 Гоголівського лісництва філії «Миргородське лісове господарство» ДП «Ліси України». У ході моніторингу стану використання земель державного лісового фонду було виявлено, що частина земельної ділянки лісового фонду в межах кварталу 154 Гоголівського лісництва філії «Миргородське лісове господарство» ДП «Ліси України» поза волею власника – держави, без згоди постійного лісокористувача, вибула у чуже незаконне володіння та зареєстрована з кадастровим номером 5323281400:00:004:0001. Згодом встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 5323281400:00:004:0001 знаходиться у власності ОСОБА_1 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 45773098 від 01.03.2019, документи, подані для державної реєстрації: серія та номер: 9070-СГ, виданий 27.12.2018, видавник: Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області. Відповідно до інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 24.10.2024, земельна ділянка з кадастровим номером 5323281400:00:004:0001 знаходиться у власності ОСОБА_1 , дата державної реєстрації права (в державному реєстрі прав) 26.02.2019, категорія земель: землі сільськогосподарського призначення, вид використання – для ведення особистого селянського господарства. Форма власності приватна. Місце розташування: Полтавська обл., Миргородський р-он, Гаркушинська сільська рада. Водночас ДП «Xapкiвcька державна лісовпорядна експедиція» ВО «Укрдержліспроект» листом від 05.11.2024 №737 підтвердила приналежність земельної ділянки 5323281400:00:004:0001 до земель державного лісового фонду, зазначивши, що згідно з матеріалами лісовпорядкування 2017, земельна ділянка з кадастровим номером 5323281400:00:004:0001, знаходиться в межах кварталу 154 Гоголівського лісництва філії «Миргородське лісове господарство» ДП «Ліси України», площа перетину меж земельної ділянки з кадастровим номером 5323281400:00:004:0001 з межами кварталу 154 Гоголівського лісництва філії «Миргородське лісове господарство” ДП «Ліси України» становить 0,5100 га. з загальної площі ділянки 0,5100 га. Розпорядженням Полтавської обласної державної адміністрації від 13.04.2010 №129 «Про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» було надано дозвіл ДП «Миргородському лісовому господарству» на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення лісового господарства на території, зокрема, Гаркушинської сільської ради. 17.11.2011 за №04-10/4422 відділом Держкомзему у Миргородському районі були надані умови відведення земельної ділянки в користування за рахунок земель запасу для ведення лісового господарства за межами населених пунктів в адміністративних межах Гаркушинської сільської ради Миргородського району Полтавської області. В подальшому спірна земельна ділянка, була включена до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування. Відповідно до плану лісонасаджень Гоголівського лісництва ДП «Миргородський лісгосп», лісовпорядкування 2017, зазначена вище земельна ділянка площею 0,5100 га знаходиться в межах кварталу 154 виділ 4 Гоголівського лісництва ДП «Миргородський лісгосп». Згідно проекту організації та розвитку лісового господарства ДП «Миргородське лісове господарство» Гоголівське лісництво, таксаційний опис, поквартальні підсумки розподілу земель лісогосподарського призначення за категоріями, 2018, по кварталу 154 виділ 4 Гоголівського лісництва ДП «Миргородський лісгосп», на земельній ділянці обліковується галявина. Зазначені матеріали лісовпорядкування були затверджені Протоколом другої лісовпорядної наради від 30 серпня 2018 року з розгляду основних положень проекту організації і розвитку лісового господарства ДП «Миргородський лісгосп» Полтавської області. Наразі спірна земельна ділянка перебуває у постійному користуванні ДП «Ліси України» в порядку правонаступництва після державного підприємства «Миргородське лісове господарство».

Ухвалою судді Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 04 грудня 2024 року цивільну справу за позовом Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі представника директора філії «Миргородське лісове господарство» до ОСОБА_1 про витребування майна із чужого незаконного володіння передано на розгляд до Великобагачанського районного суду Полтавської області, а ухвалою судді Великобагачанського районного суду Полтавської області від 27 грудня 2024 року матеріали зазначеної цивільної справи повернуто до Миргородського міськрайонного суду Полтавської області.

Ухвалою судді Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 29 січня 2025 року відкрито провадження у даній справі, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

02 червня 2025 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив поновити строк для подання відзиву та відмовити у задоволенні позову у повному обсязі з огляду на наступне. Правовою підставою для звернення до суду є положення ч. 1 ст. 387 ЦК України, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Проте, позивачем не надано до суду доказів, зі змісту яких би вбачалося коли саме ДСГП «Ліси України» є власником спірної земельної ділянки. Водночас, відповідач ОСОБА_1 набув право власності на спірну земельну ділянку у спосіб передбачений законом. На чотирнадцятій сесії двадцять першого скликання Гаркушинської сільської Ради народних депутатів від 13 лютого 1993 року виділено земельну ділянку для городництва ОСОБА_1 0,25 га. На шістнадцятій сесії двадцять першого скликання Гаркушинської сільської Ради народних депутатів від 06 січня 1994 року виділено земельну ділянку для розширення підсобного господарства ОСОБА_1 0,06 га. Рішенням дев`ятої сесії п`ятого скликання Гаркушинської сільської ради п`ятого скликання від 15 лютого 2007 року, надано у приватну власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 – 0,20 га. Таким чином, всього у 1993, 1994 та 2007 роках ОСОБА_1 було передано 0,51 га землі (0,25 га + 0,06 га + 0,20 га), розташованої на території Гаркушинської сільської ради Миргородського району Полтавської області. Станом на 06 серпня 2018 року земельна ділянка з кадастровим номером 5323281400:00:004:0001 площею 0,5100 га розташована на території Гаркушинської сільської ради Миргородського району Полтавської області перебувала у державній власності. У 2018 році ПП «Алан-Зем» розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність площею 0,5100 га гр. ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства на території Гаркушинської сільської ради Миргородського району Полтавської області за межами населених пунктів. Згідно листа сільського голови Гаркушинської сільської ради Миргородського району Полтавської області № 02-10/342 від 11 серпня 2017 року повідомлено Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області що сільська рада не заперечує щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки державної власності орієнтовною площею 0, 51 га. для ведення особистого селянського господарства на території Гаркушинської сільської ради. Наказом Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області № 9070-СГ від 27 грудня 2018 року «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» – затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність площею 0,5100 га гр. ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства на території Гаркушинської сільської ради Миргородського району Полтавської області за межами населених пунктів. Надано у власність громадянину ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,51 га ріллі (кадастровий номер 5323281400:00:004:0001) із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Гаркушинської сільської ради Миргородського району Полтавської області за межами населених пунктів. Згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 158167675 від 01 березня 2019 року власнику ОСОБА_1 , згідно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) належить земельна ділянка площею 0,51 га кадастровий номер 5323281400:00:004:0001, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1777165253232. Таким чином, спростовуються доводи позивача про належність ДСГП «Ліси України» земельної ділянки площею 0,51 га (кадастровий номер 5323281400:00:004:0001), розташованої на території Гаркушинської сільської ради Миргородського району Полтавської області (т. 1 а.с. 153-167).

04 червня 2025 року до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач заперечував проти доводів відповідача з огляду на те, що своїм розпорядженням від 13.04.2010 Полтавська обласна державна адміністрація надала дозвіл на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення лісового господарства ДП «Миргородське лісове господарство» на території, зокрема, Гаркушинської сільської ради, куди і ввійшла спірна земельна ділянка, котра повністю розташована в кварталі НОМЕР_1 Гоголівського лісництва. Вилучення земельних ділянок державної власності для не лісогосподарських потреб мав право лише Кабінет Міністрів України, разом з тим, документи на таке вилучення відсутні. З планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування щодо кварталу 154 Гоголівського лісництва вбачається, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 5323281400:00:004:0001 розташована у кварталі НОМЕР_1 виділі НОМЕР_2 Гоголівського лісництва ДП «Ліси України». Згідно з листом та схемою розташування земельної ділянки ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» ВО «Укрдержліспроект» № 737 від 05.11.2024, земельна ділянка з кадастровим номером 5323281400:00:004:0001 повністю накладається на землі лісового фонду та розташована у кварталі 154 Гоголівського лісництва. При цьому, відповідно до правових висновків Верховного Суду, відомості щодо розташування земель лісового фонду, надані ВО «Укрдержліспроект», як єдиним на території України суб`єктом, що виконує лісовпорядні роботи, є належними, оскільки об`єднання володіє інформацією про лісовпорядкування. Враховуючи викладене, вилучати земельні ділянки державної власності для нелісогосподарських потреб мав право виключно Кабінет Міністрів України. Незаконне затвердження ГУ Держгеокадастру у Полтавській області (наказ ГУ Держгеокадастру у Полтавській області № 9070-СГ від 27.12.2018) документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність зумовило незаконну її передачу у приватну власність ОСОБА_1 . Також в поземельній книзі, витребуваній ухвалою суду, відсутній кадастровий план земельної ділянки, що є порушенням в розумінні ч. 1 ст. ст. 25 Закону України «Про Державний земельний кадастр». Окрім того, відповідно до статті 198 ЗК України, кадастрова зйомка включає, зокрема, погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами. Як вбачається з опису меж спірної земельної ділянки, всупереч вимогам закону, змінено власника з Держави на Гаркушинську сільську раду, а суміжного землекористувача – ДП «Ліси України» (на той час ДП «Миргородський лісгосп»), не зазначено. Проте, наявний лист Гаркушинської сільської ради від 11.08.2017 № 02-10/342 адресований Головному управлінню Держгеокадастру в Полтавській області про не заперечення щодо відведення ОСОБА_1 спірної земельної ділянки. Вищезазначена обставина створила умови для незаконного вибуття земель державної власності з володіння держави поза її волею. Оскільки, в разі б звернення до Полтавської обласної державної адміністрації, остання зазначила б про розпорядження від 13.04.2010 № 129 «Про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» лісогосподарським підприємствам (т. 1 а.с. 174-180).

09 червня 2025 року до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідач зазначив наступне. Згідно зі ст. 125 Земельного кодексу, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 в редакції Закону № 1066-VI від 05.03.2009). У відповіді на відзив представник позивача посилається на розпорядження від 13 квітня 2010 року, яким Полтавська обласна державна адміністрація надала дозвіл на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення лісового господарства ДП «Миргородське лісове господарство» на території, зокрема, Гаркушинської сільської ради, куди і ввійшла, спірна земельна ділянка, розташована в кварталі 154 Гоголівського лісництва, на думку представника позивача. Однак Полтавська обласна рада не приймала рішення про припинення права користування на спірну земельну ділянку комунальної власності Гаркушинської сільської ради Миргородського району Полтавської області. Крім того, рішення Полтавської обласної ради про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення лісового господарства не є документом, що посвідчує право постійного користування земельною ділянкою. Речове право на підставі цього рішення у позивача не виникло. Рішення Полтавської обласної ради це лише підстава для набуття позивачем права постійного землекористування земельними ділянками лісового фонду, якою позивач не скористався до теперішнього часу. Відтак – правові підстави для пред`явлення цього позову у позивача відсутні. Приступати до використання землі до встановлення меж ділянки в натурі й одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється, що теж не враховано позивачем. До того ж, рішення Гаркушинської сільської ради Миргородського району Полтавської області про передачу ОСОБА_1 земельних ділянок площами 0,25 га, 0,06 га, 0,20 га (загальна площа 0,51 га) у 1993, 1994 та 2007 роках відповідно існували раніше аніж рішення Полтавської обласної ради від 13 квітня 2010 року. На разі зазначені рішення Гаркушинської сільської ради Миргородського району Полтавської області не скасовані та є чинними. Позивач посилається на п. 5 Прикінцевих положень Лісового Кодексу, що до здійснення державної реєстрації, проте, маючи лише матеріали лісовпорядкування позивач чомусь «забув», що ця норма стосується лише земельних ділянок, які надані їм у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України, тобто до 2002 року. Крім того, позивач не довів жодними доказами що спірна земельна ділянка площею 0,51 га, що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , розташована повністю в кварталі НОМЕР_1 Гоголівського лісництва. Відповідач ОСОБА_1 постійно та безперервно користується земельною ділянкою (починаючи з 1993 року), використовує земельну ділянку за її цільовим призначенням (для городництва, розширення підсобного господарства, для ведення особистого селянського господарства), сплачує за землю. Відповідач ОСОБА_1 законно користується виділеною йому та приватизованою відповідно до законодавства земельною ділянкою (т. 1 а.с. 225-231).

24 липня 2025 року до суду надійшли письмові пояснення позивача, в яких останній заперечував проти доводів відповідача (т. 1 а.с. 245-248).

Ухвалою суду від 30 липня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено цивільну справу за позовом Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі представника директора філії «Миргородське лісове господарство» до ОСОБА_1 про витребування майна із чужого незаконного володіння до судового розгляду.

У зв`язку із звільненням судді із займаної посади згідно з Рішенням Вищої ради правосуддя від 14.10.2025 № 2100/0/15-25, наказу Миргородського міськрайонного суду Полтавської області «Про припинення виконання повноважень судді ОСОБА_2 » від 14.10.2025 № 12/ос.с, розпорядженням керівника апарату Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 16 жовтня 2025 року № 206/25 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 541/4348/24 (провадження № 2/541/499/2025), в результаті якого головуючим суддею обрано Городівського О.А. (т. 2 а.с. 11-12).

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала з підстав, наведених у позовній заяві, відповіді на відзив та письмових поясненнях.

Відповідач та його представник у судовому засіданні заперечували проти задоволення позову з огляду на доводи, викладені у відзиві на позовну заяву та запереченнях.

Свідок ОСОБА_3 суду пояснив, що він у період з квітня 2006 року по листопад 2010 року він був головою Гаркушинської сільської ради та йому відомо про те, що відповідачеві була передана у користування спірна земельна ділянка ще у 2007 році з правом приватизації. На момент передачі земельна ділянка знаходилась у межах населеного пункту, оскільки рішення сесії сільської ради про передачу громадянам земельних ділянок з правом приватизації направлялись до земельного відділу районної державної адміністрації для перевірки і контролю. Також свідок повідомив, що на час здійснення ним повноважень голови сільської ради, землі в межах населеного пункту не передавались у користування лісгоспам чи іншим спеціалізованим підприємствам. Спірна земельна ділянка до передачі відповідачеві також використовувалась за сільськогосподарським призначенням та не мала лісових насаджень, однак попередні користувачі відмовились від неї, тому за заявою ОСОБА_1 вона була передана йому. Рішення про передачу ОСОБА_1 земельної ділянки не оскаржувалось.

Заслухавши учасників справи, дослідивши та проаналізувавши письмові докази по справі, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до статті 14 Конституції України, право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Земельного кодексу України (далі – ЗК України), земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 ЗК України, земельна ділянка – це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до ч. 1 ст. 79-1 ЗК України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЗК України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЗК України, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 ЗК України, до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Зміна цільового призначення земельних ділянок відбувається відповідно до порядку встановленого статтею 20 ЗК України.

Відповідно до статті 21 ЗК України, порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 1 Лісового кодексу України (далі – ЛК України), ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави (частини друга, третя статті 1 ЛК України). Лісова ділянка – це ділянка лісового фонду України з визначеними межами, виділена відповідно до цього Кодексу для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення її у землекористувача або власника землі (частина четверта статті 1 ЛК України).

Відповідно до статті 3 ЛК України, лісові відносини в Україні регулюються Конституцією України, Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», цим Кодексом, іншими законодавчими актами України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 5 ЛК України, до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Відповідно до статті 7 ЛК України, ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

Відповідно до п. 5 Розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України, до здійснення державної реєстрації, але не пізніше 1 січня 2027 року, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

Таким чином, для застосування пункту 5 Розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України у спірних правовідносинах необхідне існування таких обставин:

- земельна ділянка повинна мати лісогосподарське призначення;

- надання земельної ділянки у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України (01 січня 2002 року);

- відсутність здійснення державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою;

- наявність планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування щодо земельної ділянки.

У відповідності до положень статті 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Керуючись положеннями статті 89 ЦПК України, суд, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У відповідності до положень ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У силу приписів статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивачем на підтвердження наявності права постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 5323281400:00:004:0001 надано копію розпорядження Голови Полтавської обласної державної адміністрації від 13 квітня 2010 року № 129 «Про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», копію листа ДП «Xapкiвcька державна лісовпорядна експедиція» ВО «Укрдержліспроект» від 05 листопада 2024 № 737, копію схеми розташування земельної ділянки з кадастровим номером 5323281400:00:004:0001 відносно земель лісогосподарського призначення кв. 154 Гоголівського лісництва філія «Миргородське лісове господарство» ДП «Ліси України», копію планшета № 22, лісовпорядкування 2017, копію плану лісонасаджень Гоголівського лісництва ДП «Миргородський лісгосп», лісовпорядкування 2017, копію проекту організації та розвитку лісового господарства ДП «Миргородське лісове господарство» Гоголівське лісництво, 2018, копію протоколу другої лісовпорядної наради від 30 серпня 2018 року з розгляду основних положень проекту організації і розвитку лісового господарства ДП «Миргородський лісгосп» Полтавської області (т. 1 а.с. 24-29, 103).

Однак, жоден з наданих позивачем на підтвердження наявності права постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 5323281400:00:004:0001 доказів не доводить факту надання спірної земельної ділянки у постійне користування позивачу до набрання чинності Земельним кодексом України, тобто до 01 січня 2002 року.

Крім того, відповідно до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність площею 0,5100 га гр. ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства на території Гаркушинської сільської ради Миргородського району Полтавської області за межами населених пунктів, земельна ділянка з кадастровим номером 5323281400:00:004:0001 є ріллею, що відноситься до земель сільськогосподарського призначення, а жодних обмежень у використанні даної земельної ділянки встановлено не було.

Земельний Кодекс України гарантує і забезпечує фізичним і юридичним особам рівні умови і способи захисту права власності і права користування на конкретні земельні ділянки.

Відповідно до ч. 2 ст. 90 ЗК України, порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (ч. 2 ст. 152 ЗК України).

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ч. 1 ст. 319 ЦК України).

Відповідно до статті 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Отже, законодавець чітко встановлює, що саме власник чи користувач земельної ділянки має право вимагати усунення порушень його прав на землю.

Позивач зазначає, що його право порушено, так як сформована земельна ділянка з кадастровим номером 5323281400:00:004:0001, включає в себе землі лісогосподарського призначення, які перебувають у його постійному користуванні. Землі вилучені з державної власності з порушенням Закону.

Верховний Суд неодноразово підкреслював, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, є неефективними.

Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц та інших.

Усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду, коли позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, а отже, належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідними для ефективного відновлення порушеного права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20)).

У разі часткового накладення земельної ділянки, належним способом захисту є витребування саме цієї частини земельної ділянки. Позивач має довести, яка саме земельна ділянка, в яких межах накладається. Захистити право без ідентифікації земельної ділянки неможливо. Отже, для вирішення подібних спорів земельна ділянка має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі (стаття 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр»). Виконання дослідження з визначення координат поворотних точок меж і даних про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі потребує спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо. Тому результати таких досліджень можуть міститись, зокрема, у висновку експерта. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи (статті 102-113 ЦПК України).

Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19.

Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що спірна земельна ділянка вибула з державної власності всупереч чинному законодавству України.

Водночас позивачем подано до суду архівні довідки від 10 березня 2017 року № 33/07-16, від 10 березня 2017 року № 32/07-16, від 20 травня 2025 року № 07-05/37, витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 06 серпня 2018 року № НВ-5307682312018, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність площею 0,5100 га гр. ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства на території Гаркушинської сільської ради Миргородського району Полтавської області за межами населених пунктів, лист Гаркушинської сільської ради Миргородського району Полтавської області від 11 серпня 2017 року № 02-10/342, наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 27 грудня 2018 року № 9070-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність», витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 01 березня 2019 року № 158167675, лист Миргородської міської ради Полтавської області від 14 квітня 2025 року № 403/Л04-12/315 (т. 1 а.с. 157-167, 184-224, 236).

Також судом було витребувано у Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області копію заяви про державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 5323281400:00:004:0001 та копію Поземельної книги на земельну ділянку з кадастровим номером 5323281400:00:004:0001, які створені за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що факт накладення земельної ділянки, яка перебуває у приватній власності відповідача ОСОБА_1 на землі державного лісового фонду установлено лише листом ДП «Xapкiвcька державна лісовпорядна експедиція» ВО «Укрдержліспроект» від 05 листопада 2024 № 737. Додана до нього схема розташування земельної ділянки з кадастровим номером 5323281400:00:004:0001 відносно земель лісогосподарського призначення кв. 154 Гоголівського лісництва філія «Миргородське лісове господарство» ДП «Ліси України», а також планшет № 22, лісовпорядкування 2017, не дозволяють належним чином ідентифікувати спірну земельну ділянку по відношенню до земель, наданих позивачеві у постійне користування, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі тощо.

Положеннями статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі – Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) як джерело права.

У статті 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три критерії, які потрібно оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме:

- чи є втручання законним;

- чи переслідує таке втручання легітимну мету;

- чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним такій меті.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів. Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення загального («суспільного», «публічного») інтересу, яким може бути, зокрема, інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства може становити суспільний (загальний) інтерес (рішення від 02 листопада 2004 року в справі «Tregubenko v. Ukraine», заява № 61333/00, пункт 54).

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо добросовісна особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки пропорційності ЄСПЛ, як і з питань наявності суспільного, публічного інтересу, визнає за державою досить широку сферу розсуду, за винятком випадків, коли такий розсуд не ґрунтується на розумних підставах.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге – стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє – визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало заходів втручання у право мирного володіння майном.

У пункті 71 рішення від 20 жовтня 2011 року в справі «Rysovskyy v. Ukraine» ЄСПЛ зазначив, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити допущену в минулому «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

Зазначені вище гарантії стосуються випадків, коли, діючи добросовісно, особа набула майнове право, зокрема право власності, від держави чи територіальної громади, які діяли під впливом помилки. Тоді як недобросовісна поведінка набувача майна у приватну власність чи як його, так і відчужувача відповідного майна, не є набуттям права приватної власності під впливом помилки органу влади та не зумовлює таке набуття. Більше того, повернення власникові майна від недобросовісної особи не може становити для останньої індивідуальний і надмірний тягар (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2023 року в справі № 910/8413/21).

У такій категорії справ, досліджуючи, чи добросовісно діє особа – набувач майна, суду слід з`ясувати, чи могла така особа знати або обґрунтовано припускати, зокрема, що земельна ділянка, яку вона набуває, накладається на землі ведення лісового господарства чи дотримані інші критерії добросовісного набуття майна.

Вказані висновки були викладені в постанові Верховного Суду від 07 травня 2025 року при розгляді справи № 128/680/21.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України).

Враховуючи, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем, а позивачем не доведено ані надання спірної земельної ділянки у постійне користування ДСГП «Ліси України», його відокремленим підрозділам чи правопопередникам, ані порушення відповідачем порядку набуття права власності на земельну ділянку, встановленого законодавством України, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Щодо твердження відповідача про відсутність у представника позивача – Синенко Олени Михайлівни, права на представництво в суді з огляду на невнесення відомостей про неї до Єдиного реєстру адвокатів України суд зазначає наступне.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 58 ЦПК України, сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

На підтвердження своїх повноважень, Синенко О.М. додано до матеріалів справи копію довіреності від 13 січня 2025 року № 4, від 03 березня 2025 року № 304, від 17 грудня 2025 року № 849, копію виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 29 травня 2024 року № 553793619387, копію статуту Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», затвердженого наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 28 травня 2024 року № 141, копію виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 03 жовтня 2024 року № 90241188814, копію наказу філії «Слобожанський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» від 27 грудня 2024 року № 1223-К «Про призначення Синенко О.М.», копію посадової інструкції провідного юрисконсульта сектору правових питань відділу юридичних та майнових питань філії «Слобожанський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» від 13 січня 2025 року № 30/37-4.

З огляду на вищезазначене, суд вважає, що повноваження Синенко О.М. на представництво Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» підтверджені належним чином.

Щодо твердження відповідача про необхідність застосування строку позовної давності суд зазначає наступне.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 26 листопада 2024 року № 405323334, право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5323281400:00:004:0001 за ОСОБА_1 було зареєстровано 26 лютого 2019 року.

У позовній заяві, котра сформована в системі «Електронний суд» 27 листопада 2024 року, позивачем зазначено, що про вибуття спірної земельної ділянки у чуже незаконне володіння та її реєстрацію за кадастровим номером 5323281400:00:004:0001 йому стало відомо у ході моніторингу стану використання земель державного лісового фонду.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин, строк якого неодноразово продовжувався згідно з Постановами КМ № 392 від 20.05.2020, № 500 від 17.06.2020, № 641 від 22.07.2020, № 760 від 26.08.2020, № 956 від 13.10.2020, № 1236 від 09.12.2020, № 104 від 17.02.2021, № 405 від 21.04.2021, № 611 від 16.06.2021, № 855 від 11.08.2021, № 981 від 22.09.2021, № 1336 від 15.12.2021, № 229 від 23.02.2022, № 630 від 27.05.2022, № 928 від 19.08.2022, № 1423 від 23.12.2022, № 383 від 25.04.2023.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 02 квітня 2020 року, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

У пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», що затверджений Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб введено воєнний стан на всій території України.

Воєнний стан в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України та продовжує діяти на час ухвалення судом даного рішення.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», який набрав чинності 17 березня 2022 року, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктами 18 і 19 такого змісту:

«18. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

19. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257 – 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії».

Законом України від 14 травня 2025 року № 4434-IX «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності», що набрав чинності 04 вересня 2025 року, пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України виключено.

Таким чином, строк позовної давності фактично було зупинено з 02 квітня 2020 року до 04 вересня 2025 року, а тому строк позовної давності для звернення ДСГП «Ліси України» до суду з даним позовом не сплив.

З огляду на вищезазначене та фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі представника директора філії «Миргородське лісове господарство» до ОСОБА_1 про витребування майна із чужого незаконного володіння.

Керуючись ст. ст. 4, 11, 12, 13, 76-80, 81, 83, 128, 141, 223, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі представника директора філії «Миргородське лісове господарство» до ОСОБА_1 про витребування майна із чужого незаконного володіння – відмовити.

Рішення може бути оскаржене, шляхом подання апеляційної скарги до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач – Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», код ЄДРПОУ: 44768034, місцезнаходження юридичної особи: вулиця Руставелі Шота, будинок 9А, місто Київ, 01601.

Відповідач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Суддя О. А. Городівський