Рішення від 27 травня 2026 р. у справі №369/22126/23 — Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/22126/23

Провадження № 2/369/1046/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.05.2026 року м.Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючої судді Козак І.А.,

при секретарі Кавун Є.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «ПУЩА-ВОДИЦЯ» про стягнення невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку, -

В С Т А Н О В И В :

27 грудня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вищевказаним позовом.

Ухвалою суді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03.01.2025 року справу прийнято до провадження та призначено її до розгляду у порядку загального позовного провадження і призначено підготовче засідання.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що у період з 09.06.2015 року позивач знаходився у трудових відносинах з ДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «ПУЩА-ВОДИЦЯ». Зазначене підтверджується записами у трудовій книжці позивача.

З 01.05.2021 року позивач був переведений на посаду охоронника відділу охорони дільниці “Совки-Музичі” згідно з наказом № 156-к від 29.04.2021 року.

27 червня 2022 року позивач був звільнений за п. 1 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням згідно з наказом № 25-к від 20.06.2022 року.

На день звільнення з роботи Відповідач нарахував Позивачу заробітну плату за період за травень та червень 2022 року в сумі 38 609 грн 80 коп. після утримання податку, але не виплатив до моменту подання позовної заяви.

Згідно з довідкою про доходи № 75 від 28.11.2023 року, виданою ДП “Науково-дослідним виробничим агрокомбінатом “ПУЩА-ВОДИЦЯ” вбачається, що відповідачем позивачу за травень та червень 2022 року не було виплачено заробітну плату, а саме:

травень 2022 року — 8 247, 23 грн без урахування податків та інших утримань;

червень 2022 року — 30 362, 57 грн без урахування податків та інших утримань.

Загальна сума невиплаченої заробітної плати позивача при звільненні 38 609, 80 грн. без утримання податків та інших утримань.

Однак, незважаючи на неодноразові вимоги позивача до відповідача про оплату йому заборгованості зі сплати заробітної плати, відповідач станом на день подання позову так її і не оплатив.

Тому позивач просить суд:

- стягнути з Державного підприємства «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат «Пуща-водиця» (код ЄДРПОУ 00849296, адреса: 08131, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Софіївська Борщагівка, вул. Соборна, 63) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП — НОМЕР_1 ) заборгованість із заробітної плати в сумі 38 609 (тридцять вісім тисяч шістсот дев`ять) грн 80 коп.

- стягнути з Державного підприємства «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат «Пуща-водиця» (код ЄДРПОУ 00849296, адреса: 08131, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Софіївська Борщагівка, вул. Соборна, 63) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 115 828 (сто п`ятнадцять тисяч вісімсот двадцять вісім) грн 02 коп.

- стягнути з Державного підприємства “Науково-дослідний виробничий агрокомбінат “ПУЩА-ВОДИЦЯ” на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у сумі 10 000 (десять тисяч) грн 00 коп.

- стягнути з Державного підприємства “Науково-дослідний виробничий агрокомбінат “ПУЩА-ВОДИЦЯ” витрати на професійну (правничу) допомогу.

Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області

Волчка А.Я. від 02.01.2024 року у справі відкрито провадження та призначено її до розгляду у порядку загального позовного провадження і розпочато підготовче провадження.

Однак, згідно з розпорядженням керівника апарату Києво-Святошинського районного суду Київської області Распутної Н.О., щодо повторного автоматизованого розподілу справи №2073 від 06.11.2024 року та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.11.2024 року, який проведений відповідно до пунктів 2.3.49, 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, дану справу передано до провадження судді Козак І.А.

22.05.2024 року від сторони відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Згідно з відзивам представник відповідача вважає позовні вимоги позивача незаконними, необгрунтованими, безпідставними та просить суд відмовити у задоволенні позову.

26.09.2024 року представник позивача надіслала до суду додаткову заяву про стягнення витрат, пов`язаних з розглядом справи, до якої долучено копію договору про надання правової (правничої) допомоги № 50 від 22.12.2023 року, копії актів приймання-передачі виконаних послуг, копії рахунків, копії прибуткових касових ордерів та квитанцій до них.

У судове засідання позивач та його представник не з`явилися. Про час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином.

Однак, у матеріалах справи міститься заява про розгляд справи за відсутності позивача та його представника, позовні вимоги підтримали та просили задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, подали до суду заяву про розгляд справи за їх відсутності та просили у позовних вимогах відмовити у повному обсязі.

Зважаючи на те, що всі належним чином повідомлені учасники справи в судове засідання не з`явилися, і це не перешкоджає розгляду справи по суті, судовий розгляд справи проведено за відсутності учасників справи на підставі наявних у суду матеріалів. При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за №761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що в день звільнення позивача 27.06.2022 року, відповідач не здійснив виплату належних коштів, що є грубим порушенням ч. 1 ст. 116 КЗпП України.

За таких обставин, з відповідача підлягає стягненню у судовому порядку заборгованість із заробітної плати в сумі 38 609 (тридцять вісім тисяч шістсот дев`ять) гривня 80 копійок.

Оскільки заробітна плата на момент подання позову невиплачена позивачу, то позивач також просить суд стягнути на його користь середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 28.06.2022 року по 26.12.2023 року ( по день подання позову до суду).

Так, позивач просить стягнути на його користь середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 28.06.2022 по 26.12.2023 розрахувавши суму заробітку таким чином: 8247,23 грн (заробітна плата за травень 2022 + 30362,57 грн. (заробітна плата за червень 2022 року) = 38609,80 грн. Середньоденне грошове забезпечення становить 632,94 грн (38609,80 грн/61 день). Період затримки з 28.06.2022 по 26.12.2023 складає 547 днів, з яких 391 робочий день (тобто більше ніж за 6 місяців). Тому сума середнього заробітку за час затримки розрахунку, що підлягає стягненню, на думку позивача на його користь розраховується за період не більше

6 місяців та становить 632,94 (середньоденна заробітна плата) * 183 календарних днів (6 місяців) = 115 828,02 грн.

Таким чином, відповідно до чинної редакції статті 117 КЗпП, середній заробіток за час затримки виплати може бути стягнутий за період не більше ніж 6 місяців.

Враховуючи вищевикладене, позивач просить суд стягнути з Державного підприємства «Науково-Дослідний виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» на його користь, крім заборгованості по заробітній платі, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 115 828, 02 ?грн.

Як вбачається із матеріалів справи, з 09.06.2015 року позивач знаходився у трудових відносинах з ДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «ПУЩА-ВОДИЦЯ», що підтверджується записами, внесеними в трудову книжку позивача.

З 01.05.2021 року позивач був переведений на посаду охоронника відділу охорони дільниці “Совки-Музичі” згідно з наказом № 156-к від 29.04.2021 року.

27.06.2022 року позивач був звільнений відповідачем з займаної посади за власним бажанням за ст.38 КЗпП України, що підтверджується наказом про звільнення № 25-к від 20.06.2022 року.

Згідно з довідкою про доходи № 75 від 28.11.2023 року, виданою ДП “Науково-дослідним виробничим агрокомбінат “ПУЩА-ВОДИЦЯ” вбачається, що відповідачем позивачу за травень та червень 2022 року не було виплачено заробітну плату, а саме:

травень 2022 року — 8247,23 грн без урахування податків та інших утримань;

червень 2022 року — 30362,57 грн без урахування податків та інших утримань.

Загальна сума невиплаченої заробітної плати позивача при звільненні 38609,80 грн без утримання податків та інших утримань.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган (роботодавець) за трудовим договором виплачує працівникові за виконану ним роботу (частина перша статті 94 КЗпП України, частина перша статті 1 Закону України «Про оплату праці»).

У рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» й «оплата праці», які використані у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини). Крім того, Конституційний Суд України у тому ж рішенні дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат (абзац восьмий пункту 2.1 мотивувальної частини).

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Так, середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком № 100.

Згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 р. в інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середнього (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - на число календарних днів за цей період.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.

Стаття 76 ЦПК України визначає що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 81 ЦПК України визначає що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості із заробітної плати є обґрунтованими та підлягають задоволенню, оскільки матеріалами справи достовірно підтверджено факт перебування позивача у трудових відносинах з відповідачем, його звільнення 27.06.2022 року та невиплату у день звільнення належних йому сум заробітної плати. Наявність заборгованості у розмірі 38 609 грн 80 коп. підтверджується довідкою про доходи № 75 від 28.11.2023 року, виданою самим відповідачем, а доказів погашення вказаної заборгованості суду не надано.

Разом з тим, вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд виходить з такого.

Відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Оскільки позивача було звільнено 27.06.2022 року, для обчислення середнього заробітку підлягали врахуванню виплати за квітень та травень 2022 року.

Однак, наданий позивачем розрахунок середнього заробітку здійснений із врахуванням доходу за травень та червень 2022 року, тобто із порушенням вимог Порядку № 100. При цьому матеріали справи не містять належних та допустимих доказів щодо розміру заробітної плати позивача за квітень 2022 року, що унеможливлює здійснення судом самостійного та достовірного розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у зв`язку з їх недоведеністю належними та допустимими доказами.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди суд зазначає наступне.

Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, в установлених частиною другою цієї статті.

Згідно з п. 3 постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру, внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).

У п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Позивач зазначає, що внаслідок неправомірних дій відповідача йому була заподіяна моральна шкода, яка полягає у душевному переживанні, відчутті особистої незначущості, неможливості відстояти свої права, необхідності їх захисту в суді.

Суд зазначає, що позивач обмежився наведеннями лише загальними фразами, без їх конкретизації, у чому саме полягають моральні страждання., тому суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди у сумі 10 000 грн.

Аналізуючи вищевикладені доводи, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.

За змістом ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Розподіл судових витрат у справі підлягає вирішенню у порядку ст. 141 ЦПК України.

Так, відповідно до ст. 141 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені і документально підтверджені судові витрати.

На підтвердження понесених судових витрат в справі наявна квитанція

№ 0.0.2489382190.1 від 22.02.2024 року про сплату судового збору в розмірі 2422, 40 грн.

Разом з тим, судом враховано, що судовий збір у розмірі 2 422 грн. 40 коп. був сплачений позивачем за вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди, у задоволенні яких судом відмовлено.

Водночас позивач відповідно до положень Закону України «Про судовий збір» був звільнений від сплати судового збору за вимогу про стягнення заборгованості із заробітної плати.

За таких обставин підстав для стягнення з відповідача на користь позивача судового збору суд не вбачає.

У позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача понесені ним витрати на професійну правничу допомогу.

На виконання вимог ч. 8 ст. 141 ЦПК України представником позивача до закінчення судових дебатів подано до суду заяву про стягнення витрат, пов`язаних з розглядом справи, а також надано докази понесення таких витрат, а саме: договір про надання правової допомоги № 50 від 22.12.2023 року, акти приймання-передачі виконаних робіт за договором про надання правової допомоги № 50 від 22.12.2023 року, рахунки, прибуткові касові ордери та квитанції до них.

Разом з тим, відповідно до вимог ч.ч. 3, 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу має бути співмірним із складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, значенням справи для сторони та відповідати принципам розумності та справедливості.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, категорію та складність справи, обсяг наданої представником позивача правничої допомоги, характер виконаних робіт, а також принципи співмірності, розумності та справедливості, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн.

Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини справи, надані сторонами по справі докази, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо та достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст.ст. 47, 116, 117 КЗпП України та керуючись ст.ст. 4-5,12, 76-82, 141, 255, 258-259, 263-265, 268, 280-282 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Державного підприємства «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «ПУЩА-ВОДИЦЯ» про стягнення невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку - задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «ПУЩА-ВОДИЦЯ» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати в сумі 38 609 (тридцять вісім тисяч шістсот дев`ять) грн 80 коп.

Стягнути з Державного підприємства «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат «ПУЩА-ВОДИЦЯ» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000 (п`ять тисяч гривень) грн 00 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 (тридцяти) днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційного скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Інформація про позивача: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ).

Інформація про відповідача: Державне підприємство «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «ПУЩА-ВОДИЦЯ» (адреса місцезнаходження: Київська обл., Києво-Святошинський р-н, село Софіївська Борщагівка, вул. Соборна, будинок 63, Код ЄДРПОУ: 00849296).

Повний текст рішення складено 28 травня 2026 року.

Суддя Ірина КОЗАК