Рішення від 28 травня 2026 р. у справі №367/249/23 — Ірпінський міський суд Київської області

Справа № 367/249/23

Провадження №2/367/2479/2026

РІШЕННЯ

Іменем України

29 травня 2026 року Ірпінський міський суд Київської області у складі:

головуючого судді Шестопалової Я.В.,

при секретарі Пронченко О.С.,

за участі

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Ірпінського міського суду Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики, -

в с т а н о в и в:

У січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики та просив стягнути з відповідачки на його користь суму боргу в розмірі 100 000 доларів США, що еквівалентно 3 656 860 грн.

У обґрунтування позову зазначив, що 12 листопада 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 укладено договір позики, відповідно до якого остання отримала від позивача у борг 100 000 доларів США. На підтвердження факту укладення договору позики, ОСОБА_5 власноруч склала розписку, за змістом якої зобов`язалась повернути борг позивачу до 01 серпня 2022 року. Втім у визначений строк, ОСОБА_5 кошти не повернула. Попри звернення позивача, остання відмовлялась повертати борг, мотивуючи скрутним матеріальним становищем, внаслідок введення військового стану в Україні.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.01.2023 року головуючою суддею визначено Шестопалову Я.В.

Ухвалою судді від 20.02.2023 року відкрито провадження по справі та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

13.03.2023 року до суду надійшов відзив на позовну заяву про стягнення боргу за договором позики, у якому ОСОБА_5 просила відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що договір позики між сторонами не укладався, грошові кошти від позивача вона не отримувала, а надану позивачем письмову розписку не складала та не підписувала. Також зазначала, що долучена позивачем до матеріалів справи копія розписки не може вважатися належним і допустимим доказом за відсутності її оригіналу, оскільки вона заперечує факт підписання такого документа.

05.04.2023 року до суду від представника позивача ОСОБА_2 надійшла відповідь на відзив, у якій представник позивача заперечував доводи, викладені у відзиві, вважаючи їх необґрунтованими. Зазначив, що доводи відповідачки про неукладення договору позики, неотримання грошових коштів та непідписання розписки є безпідставними і належними доказами не підтверджені. Представник позивача вказував, що позивач звертався до відповідача з вимогою про повернення боргу, однак відповідачка борг не повернула. Також представник позивача вказав, що 14.12.2022 року ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 , створила конфлікт із позивачем та знищила боргову розписку.

12.04.2023 року від представника відповідачки ОСОБА_3 надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких він просив врахувати доводи сторони відповідача та відмовити у задоволенні позову. У запереченнях зазначено, що відповідачка не визнає факту укладення договору позики, отримання грошових коштів від позивача та підписання розписки. На думку відповідача, оригіналу розписки фактично не існувало, а долучена до позову копія розписки є нічим іншим як копією документа, достовірність якого не підтверджена належним чином. Представник відповідачки також зазначав, що позивач не надав належних і допустимих доказів пошкодження, знищення або втрати оригіналу розписки. На їх думку, пояснення позивача щодо відсутності оригіналу розписки є непослідовними та спрямованими на уникнення проведення почеркознавчої і технічної експертизи документа.

Ухвалою судді від 05.03.2024 року закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою судді від 17.04.2025 року витребувано у Ірпінської державної нотаріальної контори Київської області інформацію, чи заводилась спадкова справа після смерті ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

06.05.2025 року до суду від Ірпінської державної нотаріальної контори Київської області надійшла спадкова справа №186/2024, заведена після смерті ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ухвалою судді від 21.10.2025 року до участі у справі залучено правонаступника відповідачки ОСОБА_5 – ОСОБА_4 .

25.12.2025 року від представника відповідача ОСОБА_3 надійшли письмові пояснення, у яких посилався на положення ЦПК України щодо письмових доказів, зокрема на те, що у разі подання копії письмового доказу суд може витребувати його оригінал, а якщо оригінал не подано і відповідність копії оригіналу ставиться під сумнів, такий доказ не береться судом до уваги. Представник відповідача також посилався на судову практику Верховного Суду, відповідно до якої у спорах про стягнення заборгованості за договором позики належним доказом передачі коштів є саме оригінал розписки або іншого боргового документа, а не його копія чи документ, виготовлений за допомогою технічних засобів. Зазначалося, що ненадання позивачем оригіналу боргового документа за наявності заперечень відповідача щодо його підписання може свідчити про недоведеність позовних вимог. Окремо представник відповідача звертав увагу на те, що відсутність оригіналу розписки унеможливлює проведення судової почеркознавчої або технічної експертизи, а отже позбавляє відповідача можливості спростувати доводи позивача щодо підписання розписки та отримання грошових коштів. У зв`язку з цим відповідач вважав, що копія розписки за відсутності її оригіналу не може бути покладена в основу судового рішення. Вказав, що між позивачем та ОСОБА_5 існували тривалі неприязні відносини, що виключає будь-яку необхідність у останньої зустрічатися з позивачем, брати у нього кошти в борг або видавати йому розписку.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав позовну заяву у повному обсязі та просив її задовольнити. Пояснив, що у 2019 році передав ОСОБА_5 у борг грошові кошти у розмірі 100 000 доларів США. Із його слів, між ним та первісною відповідачкою тривалий час існували нормальні, довірливі відносини, оскільки він протягом тривалого часу орендував приміщення у ОСОБА_5 . Позивач зазначив, що кошти були передані в офісі, який він орендував, а ОСОБА_5 звернулася до нього з проханням надати гроші, пояснюючи це потребами її сина, який здійснював будівництво. На підтвердження отримання коштів, за словами позивача, первісна відповідачка надала розписку, яку він прийняв як підтвердження боргового зобов`язання. Інших осіб під час передачі коштів, зі слів позивача, не було. Позивач пояснив, що відповідачка мала повернути кошти у 2022 році, однак у подальшому між сторонами виник конфлікт. Також ОСОБА_1 повідомив, що після виникнення спору ОСОБА_5 почала вимагати від позивача звільнення орендованого приміщення. Позивач зазначив, що в результаті одного із таких конфліктів викликалася поліція та фіксувалися тілесні ушкодження. Щодо оригіналу боргової розписки позивач пояснив, що на момент подання позову оригінал розписки у нього був наявний, а копія розписки була ним засвідчена як така, що відповідає оригіналу. Разом з тим позивач стверджував, що після подання позову ОСОБА_5 повідомила про готовність повернути кошти, прийшла до нього в офіс, побачила оригінал розписки, після чого взяла її та розірвала. За словами позивача, він не очікував таких дій з її боку, фрагменти розписки не зберіг, а після події звертався до поліції, однак детальних обставин такого звернення не пригадує. Зазначив, що точної дати цієї події позивач не пам`ятає. На запитання суду позивач підтвердив, що кошти передавав у межах особистих домовленостей з первісною відповідачкою, з огляду на довірливі відносини між ними. Також позивач заперечив існування будь-яких інших домовленостей, пов`язаних із цією розпискою, зокрема щодо інвестування чи передачі будь-якого майна. Позивач зауважив, що на момент подачі цього позову, оригінал боргової розписки був наявний у нього.

Представник позивача ОСОБА_2 у судовому засіданні позов підтримав та просив його задовольнити, посилаючись на те, що наявна у матеріалах справи копія розписки від 12 листопада 2019 року підтверджує факт отримання ОСОБА_5 від позивача грошових коштів у розмірі 100 000 доларів США. Представник зазначив, що кошти відповідачкою повернуті не були, у зв`язку з чим право позивача порушене та підлягає судовому захисту. Також представник позивача наполягав на тому, що відсутність оригіналу розписки зумовлена діями первісної відповідачки, яка, за поясненнями позивача, знищила оригінал боргового документа.

Представник відповідача ОСОБА_3 у судовому засіданні проти задоволення позову заперечив повністю та зазначив, що позиція сторони відповідача після заміни первісного відповідача її правонаступником не змінилася. Представник відповідача пояснив, що первісна відповідачка ОСОБА_5 за життя заперечувала факт отримання від позивача будь-яких грошових коштів у борг, заперечувала факт складення та підписання боргової розписки, а також не визнавала заявлених позовних вимог. Аналогічної позиції, зі слів представника, дотримується і правонаступник відповідача. Представник відповідача зазначив, що первісна відповідачка повідомляла йому про відсутність будь-яких боргових зобов`язань перед позивачем. За його словами, про існування спірної розписки сторона відповідача дізналася лише після звернення позивача до суду та застосування заходів забезпечення позову. Щодо відносин між сторонами представник відповідача пояснив, що, наскільки йому відомо, між позивачем та первісною відповідачкою не було дружніх або довірливих відносин. Крім того, представник відповідача заперечив твердження позивача про те, що ОСОБА_5 після подання позову зустрічалася з ОСОБА_1 та знищила оригінал розписки. Зі слів представника, первісна відповідачка категорично заперечувала такі обставини та повідомляла, що після конфліктних подій 2022 року з позивачем не зустрічалася. Представник відповідача звертав увагу суду на наявність, на його думку, неузгодженостей у поясненнях позивача щодо часу втрати оригіналу розписки, дати засвідчення її копії та дати звернення до суду. У зв`язку з цим представник відповідача вважав, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт отримання первісною відповідачкою грошових коштів у борг.

У порядку статті 244 ЦПК України, суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та повідомив, що повний текст рішення буде складено протягом десяти днів з дня переходу до стадії ухвалення судового рішення.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги у їх сукупності та взаємозв`язку, об`єктивно оцінивши усі наявні докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення заяви по суті, суд доходить висновку, що в задоволенні позову слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів

Згідно зі ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що на підтвердження наявності між сторонами правовідносин з договору позики та отримання ОСОБА_5 100 000,00 дол. США позивач надав до суду копію розписки від 12 листопада 2019 року.

Відповідно до змісту цієї копії 12 листопада 2019 року ОСОБА_5 отримала від ОСОБА_1 у борг грошові кошти у розмірі 100 000,00 дол. США, із зобов`язанням повернути вказані кошти до 01 жовтня 2022 року.

Копія розписки містить дату складання - 12 листопада 2019 року, підпис, виконаний від імені ОСОБА_5

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла первісна відповідачка ОСОБА_5 .

Згідно довідки державного нотаріуса Ірпінської державної нотаріальної контори Журавель А.М. № б/н/02-14 від 27.05.2025 року, спадкоємцем за законом, після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є її син ОСОБА_4 , якого суд ухвалою від 21.10.2025 року залучив до участі у справі як правонаступника відповідачки.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з частиною першою статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона передає у власність другій стороні грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Положеннями частини другої статті 1046 ЦК України передбачено, що договір позики є укладеним, зокрема і з моменту передання грошей. Договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що узгоджується з вимогами положення ч. 1 ст. 1047 ЦК України.

Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Згідно з частиною третьою статті 1049 ЦК України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Відповідний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16 та від 23 квітня 2020 року у справі № 501/1773/16-ц.

Згідно зі статтею 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Наявність оригіналу розписки у позивача (позикодавця) згідно зі статтею 545 ЦК України свідчить, що зобов`язання з повернення позики позичальником не виконано.

Отже, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Такий правовий висновок про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постанові Верховного Суду від 01 червня 2022 року у справі № 752/9834/17 (провадження № 61-6364св21).

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Виходячи з вимог цивільного процесуального законодавства, позивач повинен подати належні та допустимі докази на обґрунтування тих обставин, на які він посилається як на підставу для задоволення його вимог, і на підставі яких суд в подальшому встановить наявність підстав для задоволення позову чи відмови у його задоволенні.

Відповідно до роз`яснень, що надані в п. 23, 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 року № 2 розглядаючи справи, судам слід неухильно виконувати вимоги статей про належність і допустимість доказів. Виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Позивач на підтвердження позовних вимог надав копію розписки від 12.11.2019 року. Оригінал розписки ОСОБА_5 в матеріалах справи відсутній.

Суд критично ставиться до аргумента позивача про те, що оригінал розписки знищений первісною відповідачкою ОСОБА_5 .

Так, із відповіді ВП № 2 Бучанського районного управління поліції ГУНП в Київській області на адвокатський запит від 27.03.2023 року вбачається, що 14.12.2022 року до даних інформаційно-комунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції України» за № 38020 внесено повідомлення за зверненням ОСОБА_1 про конфлікт із ОСОБА_5 , яка, за твердженням заявника, порвала боргову розписку. Також у даному листі зазначено, що розгляд звернення здійснювався відповідно до Закону України «Про звернення громадян», а матеріали списано до справи.

Разом із тим, відповідь ВП № 2 Бучанського районного управління поліції ГУНП в Київській області не містить жодних відомостей щодо реквізитів боргової розписки, зокрема дати її складання, суми боргу, сторін зобов`язання чи інших індивідуалізуючих ознак документа, які б давали можливість достеменно встановити, що йдеться саме про боргову розписку від 12.11.2019 року.

Зміст зазначеної відповіді лише загально вказує на повідомлення про конфлікт та факт знищення боргової розписки, однак не конкретизує, який саме документ мається на увазі, у зв`язку із чим цей лист сам по собі не може свідчити про факт знищення первісною відповідачкою боргової розписки від 12.11.2019 року.

Суд також бере до уваги, що твердження позивача щодо обставин знищення боргової розписки є непослідовними та суперечливими, зокрема в частині зазначення дати та місця її нібито знищення. Зокрема, у відповіді ВП № 2 Бучанського районного управління поліції ГУНП в Київській області зазначено, що повідомлення про знищення боргової розписки було зареєстровано 14.12.2022 року. Водночас у своїх поясненнях позивач зазначає, що станом на дату звернення до суду з цим позовом оригінал боргової розписки перебував у нього.

Наведені обставини є взаємовиключними, що ставить під сумнів достовірність його пояснень щодо обставин справи.

Тобто на момент подачі позовної заяви (03.01.20023 року) та момент її складання (27.12.2022 року), позивач був позбавлений можливості пред`явити оригінал документа для посвідчення відповідності копії, а відтак належним чином засвідчити її згідно вимог законодавства.

Зважаючи на те, що стороною позивача не надано суду, як доказ, оригіналу самої розписки або завірену у встановленому законом порядку її копію, а тому за відсутності оригіналу вказаного доказу суд був позбавлений можливості перевірити справжність вказаного доказу та дійсне волевиявлення позичальника ОСОБА_5 про фактичне отримання коштів у борг.

Суд нагодошує, що лише наявність оригіналу розписки у позикодавця може свідчити, що зобов`язання з повернення позики позичальником не виконано.

За таких обставин, позивачем не доведено того, що у первісної відповідачки виникли перед ним боргові зобов`язання саме на підставі боргової розписки від 12.11.2019 року, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову.

Згідно зі статтею 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Ураховуючи, те, що у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено повністю, судовий збір стягненню з відповідача не підлягає.

Відповідно до ч. 1 ст. 158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Відповідно до ч. 9, 10 ст. 158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.

Відповідно до роз`яснень, даних у п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Підставою до скасування є зміна умов, що існували на момент постановлення ухвали про забезпечення позову. Заходи забезпечення позову скасовуються судом який їх застосовував, якщо відпали підстави з якими закон пов`язує можливість застосування таких заходів.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку про необхідність скасування заходів забезпечення позову, накладених у цивільній справі № 367/249/23.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 12, 13, 81, 89, 141, 258, 263-265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики – відмовити.

Скасувати арешт на нерухоме майно - житловий будинок з магазином-офісом та надвірними будівлями і спорудами що належить на праві приватної власності ОСОБА_5 , загальною площею 478,2 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ., та скасувати заборону нотаріусам, державним реєстраторам, Міністру юстиції та іншим суб?єктам державної реєстрації вчиняти реєстраційні дії щодо вказаного майна, накладений ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 23 січня 2023 року у справі № 367/249/23.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України - https://court.gov.ua/sud1013/ та в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням - http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя: Я.В. Шестопалова