Рішення від 24 травня 2026 р. у справі №357/20608/25 — Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/20608/25

Провадження № 2/357/529/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2026 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючий суддя – Сомок О.А,

секретар судового засідання – Пугач В.І.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2025 року позивач ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник – адвокат Єфремова Ірина Іванівна, звернулася до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, в якому просить суд:

- визнати спільним майном подружжя майнові права на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 45,3 кв.м.

- визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 45,3 кв.м.

В обґрунтування позовних вимог вказано, що в період з 06.12.2013 року по 12.01.2023 року ОСОБА_1 перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . Спільне життя з відповідачем не склалось, внаслідок чого 12.12.2023 заочним рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області шлюб було розірвано, рішення набрало законної сили 12.01.2024.

За час спільного проживання подружжям було придбано нерухоме майно: квартира, розташована в АДРЕСА_2 , що підтверджується Договором купівлі-продажу квартири від 04 вересня 2020 року.

Квартира була оформлена на ОСОБА_2 , однак, у п. 13 Договору купівлі-продажу квартири зазначено, що «Цей договір укладається за заявою подружжя Покупця ОСОБА_1 , справжність підпису на якій засвідчено Другою Білоцерківською міською державною нотаріальною конторою Київської області 04.09.2020 року за реєстровим № 1-1162. Даний факт нотаріусом доведено до відома Продавця».

Так, у вищезазначеній заяві подружжя Покупця за Договором купівлі-продажу ОСОБА_1 зазначено, що ОСОБА_1 (Позивач) дає згоду на укладення договору про купівлю квартири, що розташована в АДРЕСА_2 , чоловіком ОСОБА_2 . У заяві Позивачкою було зазначено: «я підтверджую, що гроші, які витрачаються на придбання об`єкту нерухомості, є нашою спільною сумісною власністю. Придбана нами квартира також буде об`єктом права спільної сумісної власності як така, що набувається нами за час шлюбу. При цьому я стверджую, що договір купівлі-продажу, з текстом якого я ознайомлена, укладається моїм чоловіком в інтересах сім`ї на умовах, які ми попередньо обговорили і вважаємо вигідними для нас, і укладання цього договору відповідає нашому спільному волевиявленню».

Після розлучення, Позивач намагалась домовитись мирним шляхом із Відповідачем вирішити питання про поділ квартири, однак Відповідач, перебуваючи за кордоном, не виходив на зв`язок. Досягти згоди щодо добровільного вирішення питання поділу спільного майна, а саме: квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 не виявилось можливим.

У зв`язку із зазначеним Позивач змушена звернутись за захистом своїх прав до суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями вказану справу передано на розгляд судді Сомок О.А.

23 грудня 2025 року ухвалою судді позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження у відкритому підготовчому судовому засіданні.

20 лютого 2026 року протокольною ухвалою суду закрито підготовче судове засідання, призначено розгляд справи по суті.

Позивач та її представник у судове засідання не з`явилися, представник позивача звернулася до суду з заявою, в якій просила розгляд справи проводити без її участі та участі позивача.

Відповідач у судове засідання не з`явився, подав до суду заяву, в якій просив розгляд справи проводити без його участі, позовні вимоги визнав у повному обсязі.

У зв`язку з неявкою сторін в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Керуючись частинами три та чотири ст.200 ЦПК України, враховуючи визнання позову відповідачем, суд вважає можливим ухвалити рішення за результатами підготовчого провадження.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, враховуючи визнання відповідачем позову, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з такого.

З 06 грудня 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано заочним рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 грудня 2023 року у справі № 357/11780/23. Вказане рішення набрало законної сили 12 січня 2024 року.

04 вересня 2020 року на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , останній придбав квартиру, яка розташована в АДРЕСА_2 (загальна площа 45,3 кв. м.). У п. 13 Договору купівлі-продажу квартири зазначено, що цей договір укладається за заявою подружжя Покупця ОСОБА_1 , справжність підпису на якій засвідчено Другою Білоцерківською міською державною нотаріальною конторою Київської області 04.09.2020 року за реєстровим № 1-1162. Даний факт нотаріусом доведено до відома Продавця.

Зі змісту нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_1 від 04.09.2020 вбачається, що вона надала згоду на укладення договору про купівлю квартири, що розташована в АДРЕСА_2 , чоловіком ОСОБА_2 . У заяві ОСОБА_1 підтвердила, що гроші, які витрачаються на придбання об`єкту нерухомості, є спільною сумісною власністю подружжя. Придбана квартира також буде об`єктом права спільної сумісної власності як така, що набувається за час шлюбу.

Відповідно до даних реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 зареєстроване за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 04.09.2020.

При вирішенні справи, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Зазначена норма закону свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Як роз`яснено в пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).

Відповідно до статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Судом встановлено, що під час перебування у шлюбі подружжя ОСОБА_5 придбало квартиру за адресою АДРЕСА_2 , право власності на яку за спільною згодою було зареєстроване за ОСОБА_2 , тож за презумпцією спільності права власності подружжя, вказане майно належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Позивачем та Відповідачем шлюбний договір не укладався, домовленості щодо поділу спільного майна досягнуто не було. Жодна зі сторін у справі не спростовувала презумпцію спільності майна подружжя на спірне майно.

Враховуючи зазначене та відсутність у даному випадку визначених ст. 70 СК України підстав для відступлення від засад рівності часток подружжя, суд дійшов висновку про те, що наявні правові підстави для поділу квартири шляхом визнання за позивачем права власності на 1/2 спірної квартири.

З огляду на наведене позов підлягає задоволенню.

При розподілі судових витрат, суд виходить з такого.

Згідно Стислого звіту про орієнтовну вартість об`єкта оцінки від 23.10.2025 наданого суб`єктом оціночної діяльності ПП «М.С.Консалтинг», вартість ? квартири АДРЕСА_1 становить 386235,00 грн. Отже, судовий збір, який підлягав сплаті за подання позовної заяви становить 3862,35 грн.

Позивач звільнена від сплати судового збору на підставі п.10 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», як особа віднесена до 1 категорії потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Відповідно до вимог ст. 141, ч. 1 ст. 142 ЦПК України, враховуючи визнання позову відповідачем, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави 50 відсотків судового збору, що підлягав сплаті при поданні позовної заяви у сумі 1931,17 грн.

Керуючись ст. 4, 12, 13, 81, 89, 141, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити.

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у сумі 1931,17 грн (одна тисяча дев`ятсот тридцять одна гривня 17 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів до Київського апеляційного суду з дня підписання (складення) рішення.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його підписання (складення), має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 .

Суддя О. А. Сомок