Постанова від 27 травня 2026 р. у справі №376/1919/25 — Київський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2026 року місто Київ.

Справа № 376/1919/25

Апеляційне провадження № 22-ц/824/6554/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

Головуючого судді: Желепи О.В.,

суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 на рішення Сквирського районного суду Київської області від 18 листопада 2025 року (у складі судді Батовріної І.Г..)

у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , про відшкодування шкоди

ВСТАНОВИВ

Представник позивача, адвокат Химчук В.Л. звернувся до суду з вказаним позовом, у якому просив стягнути з відповідача на користь позивача 28 778,09 грн. матеріальної шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров?я.

В обґрунтування позову вказував, що 01.07.2021 близько 17 год.30хв. водій ОСОБА_4 , керуючи технічно-справним автомобілем марки «BMW 320»,н.з. НОМЕР_1 та рухаючись автодорогою с. Домантівка - с. Квітневе, Білоцерківського району, Київської області не доїжджаючи відстань 2км -100м. до с.Квітневе на території Білоцерківського району Київської області, в порушення вимог:п.1.3,п.2.3(б),п.12.1,п.12.3, Правил дорожнього руху України, невірно оцінила дорожні умови та дорожню обстановку, проявила неуважність, виявивши небезпеку для руху, не застосувала гальмування, змінила напрямок руху, виїхала на смугу зустрічного руху де допустила зіткнення з автомобілем марки «VOLKSWAGEN CADDY» д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_5 який рухався у зустрічному напрямку по напрямку до с. Домантівка у своїй смузі руху.

У результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля «VOLKSWAGEN CADDY» д.н.з. НОМЕР_2 , ОСОБА_2 отримав наступні тілесні ушкодження: перелом кісток в межах вертлюгової западини лівого кульшового суглобу; струс головного мозку; рани в лівій надбрівній ділянці; садна та поверхнева рана на обличчі; садна на грудній клітці.

28.01.2021 року ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, ,передбаченого ч.1 ст.286 КК України.

28 жовтня 2021 року сторонами в кримінальному провадженні № 12021111030001687 від 19.07.2021 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст.286 КК України - підозрюваною ОСОБА_4 з однієї сторони та потерпілим ОСОБА_2 з іншої сторони укладена Угода про примирення між потерпілим та підозрюваним (обвинуваченим).

Ухвалою Сквирського районного суду Київської області від 25 липня 2022 року у справі № 376/2579/21 провадження № 1-кп/376/145/2022 ОСОБА_4 обвинувачена у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України в кримінальному провадженні № 12021 1111 03000 1687 від 19.07.2021 року звільнена від кримінальної відповідальності, у зв`язку з примиренням винного з потерпілим на підставі статті 46 КК України.

Кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12021 1111 03000 1687 від 19.07.2021 року за обвинуваченням відносно ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України - закрите.

Вказує, що в угоді про примиренням винного з потерпілим зазначено, що подальші витрати на лікування сторонами будуть погоджуватись окремо та узгоджуватись їх відшкодування за пред?явленими документами.

02 вересня 2022 року у КНП КОР «Київська обласна клінічна лікарня» ОСОБА_2 був оглянутий ортопедом - травматологом ОСОБА_6 . Встановлений діагноз. Рекомендовано пройти МСЕК за місцем проживання. У зв?язку з поїздкою на автобусі до обласної лікарні і назад позивач поніс витрати у сумі 360.00 грн.

У період з 13.12.2023 по 22.12.2023 позивач перебував на стаціонарному лікуванні у КНП КОР «Київська обласна клінічна лікарня». Проведена операція: видалення металоконструкції з кульшової западини.

Під час стаціонарного лікування та послідуючого лікування позивач поніс такі витрати: за Доплерівське обстеження вен нижніх кінцівок двобічне, експрес метод на сифіліс, електро кардіографію, консультацію лікаря-кардіолога, забір крові з вени - 1 157.31 грн.; на придбання матеріалів для проведення операції - 11 737.79 грн., за медичні послуги КНП КОР «Київська обласна клінічна лікарня» - 1760.00 грн. (плівка, ренген) + 880.00 грн., за придбані ліки позивач поніс витрати у сумі 12 522.99 грн. та транспортні витрати, а саме поїздка з м. Сквира до м. Києва для проведення операції 13.12.2023 та у зворотному напрямку 22.12.2023 - 360.00 грн.

Зазначає, що ОСОБА_2 вживав заходи досудового врегулювання спору, а саме 10.03.2025 року засобами поштового зв?язку надіслав відповідачу вимогу з пропозицією відшкодувати витрати на лікування.

ОСОБА_4 20.03.20255 р. надіслала відповідь на вимогу з якої вбачається, що вона готова нести відповідальність виключно у розмірі 50% збитку, так як у даній обставині є і вина позивача. Згідна продовжити листування щодо строків та порядку компенсації не більше ніж 50% суми вимог.

Проте, у подальшому, відповідач не вчинила жодних дій для відшкодування понесених позивачем витрат на лікування.

На підставі викладеного просив стягнути на його користь матеріальну шкоду, завдану каліцтвом або іншим ушкодженням здоров?я у розмірі 28 778,09 грн..

Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 18 листопада 2025 року задоволено позовні вимоги частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 18 583 грн. 98 коп. матеріальної шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров?я.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь держави 625 грн. 90 коп. сплаченого судового збору.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 1 416 грн. 60 коп. витрат на оплату правової допомоги.

У іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції в частині незадоволених вимог, представник позивача через систему «Електронний суд» 31 грудня 2025 року подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення в оскаржуваній частині та ухвалити нове, яким задовольнити позов повністю.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що суд першої інстанції, вважаючи доведеним, що позивач витратив 360 грн на транспортні витрати на поїздки 02.09.2022 року (а.с. 14), неправомірно відмовив позивачу у стягненні 360 грн витрат на інші поїздки (а.с. 15), хоча квитки мають усі ознаки проїзного документа (квитка на автобус), з відповідними реквізитами, затвердженими Міністерством інфраструктури. Ці поїздки також підтверджуються випискою з історії хвороби позивача, з якої вбачається, що останній перебував на лікуванні з 13.12.2023 року по 22.12.2023 року.

Не задовольняючи витрати у розмірі 2 640 грн понесених на придбання медичних препаратів для лікування, суд першої інстанції не звернув увагу, що позивач звертався за лікуванням до комунального закладу охорони здоров`я без направлення лікаря, а тому придбавав все необхідне для лікування, оскільки такі послуги не покриваються Програмами медичних гарантій. Вказує, що з матеріалів справи вбачається, що така оплата була проведена за плівку та рентген, у період перебування позивача на стаціонарному лікуванні. Відтак вважає, що немає значення, хто саме здійснив оплату, оскільки оригінал платіжних доручень у позивача.

Зазначає, що позивачем у позовній заяві було вказано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи. Було також долучено детальний опис наданих адвокатом послуг.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник відповідача через систему «Електронний суд» 5 січня 2026 року подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати оскаржуване рішення в частині стягнення з відповідача 11 737,79 грн матеріальної шкоди та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні цих позовних вимог.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення ухвалено з неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи та недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права.

Вважає, що суд неправомірно стягнув витрати у розмірі 11737,79 грн та не встановив, що у банківській квитанції від 15.12.2023 року на суму 11737,79 грн. не вказано найменування товарів або послуг, за які Позивач здійснив оплату. У призначенні платежу є посилання на рахунок № 03083 , однак Позивач не надав цей рахунок суду. Вважає, що не підписання видаткової накладної №706 від 14.12.2023 року є доказом неприйняття товару. Також позивачем не надано докази укладення і виконання договору купівлі-продажу товару між Позивачем та ФОП ОСОБА_7 щодо витратних матеріалів для хірургічної операції на суму 11737,79 грн.

Вказує, що суд не з`ясував, що позивач лікувався згідно з Програмою медичних гарантій і отримав безоплатно послугу проведення операції. І тому мав безкоштовно отримати матеріали на проведення операції від лікарні.

Вважає, що позивач завищив розмір позовних вимог.

Ухвалами Київського апеляційного суду від 21 січня 2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами.

29 січня 2026 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив ОСОБА_4 на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яким просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у стягненні 360 грн. на поїздку, оскільки відповідач не надав належно оформлені квитки, а надав лише бланки квитків №612843, №730255, у яких немає даних, коли саме, куди і ким була здійснена поїздка і вказана лише вартість однієї поїздки 180 грн. Вказує, що до позовної заяви було додано 6 бланків квитків, при тому що позивач зазначив про 4 поїздки.

Погоджується з тим, що суд обґрунтовано відхилив витрати у розмірі 1760 грн.

Звертає увагу, що позивачем дійсно не заявлялось необхідність розподілу судових витрат а ні в позові, а ні окремою заявою, лише зазначено орієнтовний розрахунок судових витрат.

13 лютого 2024 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив ОСОБА_2 на апеляційну скаргу ОСОБА_4 , яким просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення. Зазначив, що ухвали про відкриття провадження ОСОБА_2 не отримував.

Вирішуючи питання прийняття відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів виходить з такого.

Рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом належить до основних засад (принципів) цивільного судочинства (пункт 2 частини третьої статті 2 ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 360 ЦПК України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина третя статті 13, частина четверта статті 12 ЦПК України).

Статтею 126 ЦПК України передбачено, що право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

За змістом частини другої статті 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Про відкриття апеляційного провадження у справі суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу (частина перша статті 359 ЦПК України).

Згідно і частиною третьою цієї статті Кодексу, в ухвалі про відкриття апеляційного провадження зазначається строк для подання учасниками справи відзиву на апеляційну скаргу та вирішується питання про витребування матеріалів справи. Якщо разом з апеляційною скаргою подано заяви чи клопотання, суд в ухвалі про відкриття апеляційного провадження встановлює строк, протягом якого учасники справи мають подати свої заперечення щодо поданих заяв чи клопотань, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Як зазначено в статті 361 ЦПК України разом з ухвалою про відкриття апеляційного провадження суд апеляційної інстанції надсилає копії апеляційної скарги та доданих до неї матеріалів учасникам справи, крім випадків, якщо скаргу подано в електронній формі через електронний кабінет.

Згідно з п. 2 ч. 6 цієї статті Кодексу, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

З матеріалів справи убачається, що апеляційна скарга подана ОСОБА_4 до суду апеляційної інстанції в електронній формі, до неї додано докази надсилання її копії та копій доданих матеріалів іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 43 ЦПК України. Так, відповідно до квитанції № 5552879 до електронного суду апеляційна скарга та копії до неї представнику позивача ОСОБА_1 доставлені 5 січня 2026 року (а.с. 121).

Ухвалою Київського апеляційного суду від 21 січня 2026 року поновлено ОСОБА_4 строк на апеляційне оскарження та відкрито апеляційне провадження у справі, визначено строк для подання учасниками справи відзиву на апеляційну скаргу тривалістю 5 днів з дня вручення цієї ухвали.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 272 ЦПК України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Відповідно до ч. 7 ст. 272 ЦПК України, якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що її вручено й особі, яку він представляє.

Ухвала про відкриття апеляційного провадження доставлена 27 січня 2026 року до електронного кабінету системи «Електронний суд», що підтверджується звітом про доставку вихідної кореспонденції (а.с. 149).

Враховуючи зазначене строк на подання позивачем відзиву на апеляційну скаргу закінчився 2 лютого 2026 року.

Відзив на апеляційну скаргу подано представником позивача лише 13 лютого 2026 року, тобто з пропуском строку, визначеного судом для вчинення цієї процесуальної дії.

Відзив на апеляційну скаргу не містить заяви (клопотання) про продовження цього строку, а колегія суддів не убачає підстав для його продовження з власної ініціативи, адже не встановлено об`єктивних перешкод для подання відзиву у встановлений судом строк.

Враховуючи наведене, відзив ОСОБА_2 на апеляційну скаргу необхідно залишити без розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Заслухавши доповідь судді Желепи О.В., перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Суд першої інстанції встановив, що 01.07.2021 близько 17 год.30хв. водій ОСОБА_4 , керуючи технічно-справним автомобілем марки «BMW 320»,н.з. НОМЕР_1 та рухаючись автодорогою с.Домантівка - с. Квітневе, Білоцерківського району, Київської області не доїжджаючи відстань 2км -100м. до с.Квітневе на території Білоцерківського району Київської області, в порушення вимог:п.1.3,п.2.3(б),п.12.1,п.12.3, Правил дорожнього руху України, невірно оцінила дорожні умови та дорожню обстановку, проявила неуважність, виявивши небезпеку для руху, не застосувала гальмування, змінила напрямок руху, виїхала на смугу зустрічного руху де допустила зіткнення з автомобілем марки «VOLKSWAGEN CADDY» д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_5 який рухався у зустрічному напрямку по напрямку до с. Домантівка у своїй смузі руху (а.с. 11).

У результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля «VOLKSWAGENCADDY» д.н.з. НОМЕР_2 , ОСОБА_2 отримав наступні тілесні ушкодження: перелом кісток в межах вертлюгової западини лівого кульшового суглобу; струс головного мозку; рани в лівій надбрівній ділянці;садна та поверхнева рана на обличчі; садна нагрудній клітці (а.с. 11 зворот).

28.01.2021 року ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України.

Ухвалою Сквирського районного суду Київської області від 25 липня 2022 року у справі № 376/2579/21 провадження № 1-кп/376/145/2022 ОСОБА_4 обвинувачена у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України в кримінальному провадженні № 12021 1111 03000 1687 від 19.07.2021 року звільнена від кримінальної відповідальності, у зв`язку з примиренням винного з потерпілим на підставі статті 46 КК України. Кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12021 1111 03000 1687 від 19.07.2021 року за обвинуваченням відносно ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України - закрите (а.с. 11-12).

Ухвала набрала законної сили 02.08.2022 року.

У п. 2 Угоди про примирення вказано, що подальші витрати на лікування сторони будуть погоджувати окремо та узгоджувати їх відшкодування за пред?явленими документами (а.с. 9-10).

02 вересня 2022 року у КНП КОР «Київська обласна клінічна лікарня» ОСОБА_2 був оглянутий ортопедом - травматологом ОСОБА_6 , котрий встановив діагноз: консолідований перелом лівої вертлюгової западини з наявністю метало фіксаторів, консолідований перелом великого вертлюга лівої стегнової кістки з наявністю метало фіксаторів, посттравматичний деформуючий артроз лівого кульшового суглобу ІІ-ІІІ ст.. Контрактура лівого кульшового суглобу. Статико - динамічні порушення. Больовий синдром. Рекомендовано пройти МСЕК за місцем проживання, що підтверджується консультативним заключенням від 02.09.2022 р. (а.с. 13).

У зв?язку поїздкою на автобусі до обласної лікарні і назад позивач поніс витрати у сумі 360.00 грн., що підтверджується квитком на автобус від 02.09.2022 р. (а.с. 14).

У період з 13.12.2023 по 22.12.2023 позивач перебував на стаціонарному лікуванні у КНП КОР «Київська обласна клінічна лікарня» та йому була проведена операція: видалення металоконструкції з кульшової западини, що підтверджується випискою з історії хвороби стаціонарного хворого № 171332/1758 (а.с. 15 зворот - 16).

За проведену операцію позивач поніс витрати, а саме на придбання матеріалів для її проведення у розмірі 11 737,79 грн., що підтверджується видаткою накладною № 706 від 14.12.2023 р. та платіжною інструкцією № 0.0.3360239635.1 від 15.12.2023 р. (а.с. 16 зворот, 56).

Окрім того під час стаціонарного та післяопераційного лікування позивач поніс наступні витрати: за Доплерівське обстеження вен нижніх кінцівок двобічне, експрес метод на сифіліс, електрокардіографію, консультацію лікаря-кардіолога, забір крові з вени у розмірі 1 157.31 грн., що підтверджується рахунком на оплату 157610 від 13.12.2023 р. та квитанцією до платіжної інструкції № 0.0.3354966179.1 (а.с. 17), за медичні послуги КНП КОР «Київська обласна клінічна лікарня», а саме придбання плівки та проведення рентгену у розмірі 1760.00 грн., що підтверджується квитанцією до платіжної інструкції № 0.0.3355779495.1 (а.с. 18 зворот) та у розмірі 880.00 грн., що підтверджується квитанцією до платіжної інструкції № 0.0.3360211640.1 (а.с. 19).

Позивач поніс витрати на придбання ліків у загальному розмірі 12 522.99 грн., що підтверджується чеком № 99013 від 14.12.2023 р. (а.с. 19), чеком № 44919 від 14.12.2023 р. (а.с. 19), чеком № tgK4mGZFBIU від 23.12.2023 р. (а.с. 19 зворот), чеком № 0000348766 від 28.12.2023 р. (а.с. 19 зворот), чеком № 61276 від 20.01.2024 р. (а.с. 19 зворот), чеком № 0000348765 від 28.12.2023 р. (а.с. 19 зворот), товарним чеком № 2-4522 від 20.01.2024 р. та чеком № 61275 від 20.01.2024 р. (а.с. 20), товарним чеком № 2-3926 від 17.01.2024 р. та чеком № 61042 від 17.01.2024 р. (а.с. 20 зворот).

Також позивач поніс транспортні витрати, а саме поїздка з м. Сквира до м. Києва для проведення операції 13.12.2023 та у зворотному напрямку 22.12.2023 р. у розмірі 360.00 грн., що підтверджується квитками на автобус (а.с. 21).

ОСОБА_2 вживав заходи досудового врегулювання спору, а саме 10.03.2025 року засобами поштового зв?язку надіслав відповідачу вимогу з пропозицією відшкодувати витрати на лікування (а.с. 21 зворот - 23).

ОСОБА_4 20.03.20255 р. надіслала відповідь на вимогу з якої вбачається, що вона готова нести відповідальність виключно у розмірі 50% збитку, так як у даній обставині є і вина позивача. Згідна продовжити листування щодо строків та порядку компенсації не більше ніж 50% суми вимог (а.с. 24 зворот).

Проте, у подальшому, відповідач не вчинила жодних дій для відшкодування понесених позивачем витрат на лікування.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції зазначив, що розглядаючи позов, який випливає з кримінальної чи зі справи про адміністративне правопорушення, суд не вправі обговорювати вину відповідача, а може лише вирішувати питання про розмір відшкодування, а таким чином суд відхилив доводи представника відповідача, що ДТП відбулася з вини обох учасників, а саме позивача та відповідача, оскільки вказане не було встановлено у межах розгляду кримінального провадження № 12021 1111 03000 1687 від 19.07.2021 року. Окрім того суд зазначив, що встановлення вини позивача не є предметом розгляду даної справи. Суд дійшов висновку, що позивач довів витрати на придбання ліків (медичних препаратів, медичного обладнання, інструментів, у тому числі для проведення операції тощо), а також їх придбання в період з 13 грудня 2023 року по 20 січня 2024 року, свідчить, що їх було придбано з метою лікування травм, отриманих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (а. с. 16 зворот-20, 56), а також витрати у розмірі 360 грн на транспортні витрати на поїздку у м. Київ 02.09.2022 р. (а.с. 14).

У іншій частині судом відмовлено у зв`язку з тим, що суд відхилив витрати у розмірі 1 760 грн., оскільки платником зазначено ОСОБА_8 та у розмірі 880 грн., адже платником вказано ОСОБА_9 та і з долучених квитанцій не можливо встановити, що дана сума була витрачена на лікування ОСОБА_2 ..

Окрім того суд вважав за необхідне відмовити у відшкодуванні транспортних витрат у розмірі 360 грн., оскільки з наданих квитків не можливо встановити коли саме, куди і ким була здійснена поїздка (а.с. 15).

Також судом відмовлено у стягненні з відповідача витрат за придбання медичних препаратів, які відсутні в історії хвороби.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно із п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права, у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст.16 ЦК України).

Відповідно до вимог п.п.8, 9 ч.2 ст.16 ЦК України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Так, ст. 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Цивільно-правова відповідальність юридичної або фізичної особи за завдану майнову шкоду, на підставі ст.1166 ЦК України, настає за умови доведеності всіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: наявність шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди, причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою та вина в заподіянні шкоди.

Отже, для відшкодування шкоди за правилами ст.1166 ЦК України, необхідно довести такі факти: а) неправомірність поведінки особи; б) наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого (мова йдеться про реальні збитки та упущену вигоду - ст.22 ЦК України); в) прямий причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою; г) вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу, незалежно від вини.

Наявність всіх вищезазначених умов одночасно є обов`язковим для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди.

Пленум Верховного Суду України роз`яснив судам, що, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що, відповідно до ст.ст.440, 450 ЦК (ст.ст.1166, 1187 ЦК України), шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Згідно з ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, зазначені обставини вчинених відповідачем протиправних дій щодо позивача встановлені ухвалою суду 25 липня 2022 року у справі № 376/2579/21, тому відповідно до ст. 82 ЦПК України не підлягають доказуванню.

Відповідно до змісту ч. 1 ст. 1195 ЦК України фізична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, крім іншого, зобов`язана відшкодувати потерпілому витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

Зі змісту цієї норми вбачається, що шкода, завдана фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, складається з втраченого заробітку (доходу), додаткових витрат, викликаних необхідністю посиленого харчування, санаторно - курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо. Тобто будь-які витрати, які стягуються на користь потерпілого на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язані з лікуванням та заходами, спрямованими на відновлення здоров`я.

Специфіка шкоди, яка завдана здоров`ю, полягає також і в тому, що вона не може бути відшкодована в натурі та оцінена в грошовому еквіваленті. Саме тому об`єктом відшкодування буде не зазначена шкода, а лише майнові втрати, що зазнала фізична особа, внаслідок завдання цієї шкоди. До таких втрат законодавець відносить: а) заробіток (дохід), втрачений потерпілим внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності; б) додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо. Однак цей перелік є орієнтовним і у випадку, коли потерпілий має ще й інші втрати, які пов`язані з відповідним ушкодженням здоров`я, то він має право вимагати і їх відшкодування.

Відповідне тлумачення викладено у постанові Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі № 311/2467/16-ц, провадження № 61-30575св18.

При цьому, пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» роз`яснено, що розмір витрат на ліки, лікування, протезування (крім протезів із дорогоцінних металів), предмети догляду за потерпілим визначається на підставі виданих лікарями рецептів, довідок або рахунків про їх вартість.

Частково не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач вказував, що надав належні докази витрат на усі поїздки до лікарні та з неї, однак судом неправомірно не враховано частину з них.

Між тим в матеріалах справи є 6 копій квитків на автобус: квиток ТИП П № 727101 (а.с. 14), квиток ТИП П № 727103 (а.с. 14), квиток ТИП П № 730266 (а.с. 15), квиток ТИП П № 612895 (а.с. 15), квиток ТИП П № 612893 (а.с. 21) та квиток ТИП П № 730255 (а.с. 21).

Кожний з квитків має бланк, де вручну заповнюється вартість квитка, місце відправлення, місце прибуття, дата та час відправлення. Також на квитку ставиться штамп з номером рейсу.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, лише з двох квитків ТИП П № 727101 (а.с. 14), ТИП П № 727103 (а.с. 14) можливо встановити дані, які підтверджують поїздку позивача з с. Сквира до м. Київ у КНП «Київська обласна клінічна лікарня» 2 вересня 2022 року, що співпадає з датою консультативного заключення ортопеда-травматолога. Інші квитки (а.с. 15, 21) жодної переліченої інформації, окрім вартості поїздки, не містять. За зазначеними квитками, як про це і зазначив суд першої інстанції, неможливо встановити коли саме, куди і ким була здійснена поїздка. Сам факт зазначення однакової ціни, що вписана в усі квитки вручну, без іншої супутньої інформації не підтверджує, що такі квитки були використані ОСОБА_2 для поїздки через лікування ушкоджень здоров`я, спричинених ДТП.

Щодо заявлених витрат, незадоволених судом у зв`язку з тим, що платником у квитанціях зазначено інших осіб та з них неможливо встановити, що дана сума була витрачена на лікування ОСОБА_2 , суд також погоджується з оцінкою доказів. Зробленою районним судом.

Аналізуючи оригінали даних квитанцій, наявних у матеріалах справи, апеляційний суд константує, що 13 грудня 2023 року ОСОБА_8 проведено платіжну операцію на суму 1 760 грн, отримувач Київська обласна клінісчна лікарня, з призначенням платежу «медична послуга 22117, без ПДВ» (а.с. 85).

15 грудня 2023 року ОСОБА_9 проведено платіжну операцію на суму 880 грн, отримувач Київська обласна клінісчна лікарня, з призначенням платежу «медична послуга 22117, без ПДВ» (а.с. 86).

Позивач стверджує, що дані перекази були здійсненні для оплати плівки та рентгену. До платіжних інструкцій ним додано аркуш, на якому є рукописний текст наступного змісту : «Плівка, рентген. ОСОБА_2 13.02.2023 року», на іншій стороні аркуша інструкція по використанню терміналу, де зазначено суму 1 760 грн. Даний аркуш не містить а ні печатки відповідного органу, а ні підпису особи, яка сформувала даний текст. У жодному іншому документі (виписка з історії хвороби стаціонарного хворого, видаткова накладна, рахунки і тд) не згадується проведення рентгену, тим більше проведеного за кошти пацієнта, матеріали справи також не містять направлення на згаданий рентген у день проведення платіжної операції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19), сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони.

Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст.89 ЦПК України).

З огляду на докази , що наявні в матеріалах справи, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що квитанції про переказ коштів у розмірі 1 760 грн та 880 грн не є достатніми доказами понесених ОСОБА_2 витрат на лікування травм, отриманих в ДТП з вини відповідача.

Посилання позивача на безпідставне не стягнення судом першої інстанції на його користь з відповідача витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції, апеляційний суд відхиляє з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 264 ЦПК України, при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

У постанові Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 161/5317/18 (провадження № 61-3454св22) містяться висновки про те, що аналіз норм статті 126, 137, 141 ЦПК України вказує на те, що умовами вирішення питання про розподіл судових витрат (крім судового збору), є подання стороною відповідної заяви (усної чи письмової) до закінчення судових дебатів у справі, а також подання відповідних доказів про понесені витрати у строки, визначені процесуальним законом.

З позовної заяви вбачається, що позивачем було зазначено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи. Разом з тим у прохальній частині позову не було заявлено про необхідність розподілу судових витрат. У мотивувальній частині, незважаючи на те, що позивач зазначив про можливе понесення додаткових витрат у майбутньому під час розгляду справи, позивачем не було зазначено, що докази таких витрат буде надано після ухвалення рішення у відповідності з законом. Не подала сторона позивача таку заяву і в межах 5 днів після ухвалення рішення. Подальшому. Ні у відповіді на відзив, а ні окремо в справі відсутня заява про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу.

Відтак апеляційний суд погоджується з констатацією суду першої інстанції про те, що позивачем не заявлено вимогу про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу.

Така. Обставина повністю відповідає матеріалам справи та не спростована доказами приєднаними до апеляційної скарги.

Щодо оскаржуваної відповідачем частини рішення, а саме в частині стягнення з відповідача матеріальної шкоди в сумі 11 737,79 грн, заявлені позивачем як відшкодування вартості витратних матеріалів для проведення операції з видалення металоконструкції.

В матеріалах справи наявна видаткова накладна № 709 від 14 грудня 2023 року на товари, що мають медичне походження (медичне обладнання, інструменти, у тому числі для проведення операції)(а.с. 16 зворот). Також позивачем наданий оригінал квитанції, з якої вбачається, що ОСОБА_2 переказав ФОП ОСОБА_7 11 737,79 грн 15 грудня 2023 року, у призначені платежу зазначено «за товари згідно № 03083 від ОСОБА_2» (а.с. 84).

Як вбачається з виписки з історії хвороби стаціонарного хворого ОСОБА_2 , 15 грудня 2023 року була проведена операція по видаленню металоконструкції з кульшової западини.

З огляду на зазначені докази, суд відхиляє посилання апеляційної скарги на відсутність підпису ОСОБА_2 на видатковій накладній, оскільки це примірник накладної саме позивача і відсутність його підпису, враховуючи проведену оплату на ту саму суму ФОП ОСОБА_7 та проведену операцію, не може слугувати доказом неприйняття товарів позивачем. Щодо номеру 03083 у призначенні платежу, то варто зазначити, що він збігається з МФО, яке було зазначене у накладній.

Верховний Суд у постанові від 25.10.2023 року в справі № 902/567/21 наголосив на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначив, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно він не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Верховний Суд застосував судову практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи є вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

З огляду на зазначене, апеляційний суд вважає достатніми докази, що були надані позивачем на підтвердження понесення ним витрат на товари у розмірі 11 737,79 грн, з метою лікування травм, отриманих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Посилання сторони відповідача про те, що такі матеріали мали бути надані позивачу безкоштовно за Програмою медичних гарантій, апеляційний суд відхиляє, оскільки вони не спростовують доказів , якими доводяться витрати на матеріали для проведеної операції. Інші доводи апеляційних скарг законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, зводяться до незгоди із ухваленим рішенням та не можуть бути підставою для його скасування.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів, встановила, що при вирішенні справи судом першої інстанції не було допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційних скарг та скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції.

Оскільки апеляційні скарги залишаються без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, відсутні підстави для зміни розподілу витрат на стадії апеляційного провадження відповідно до статей 141, 382 ЦПК України.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційні скарги ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 - залишити без задоволення

Рішення Сквирського районного суду Київської області від 18 листопада 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий О.В. Желепа

Судді Н.В. Поліщук

В.В. Соколова