Постанова від 27 травня 2026 р. у справі №752/4497/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

вул. Солом`янська, 2-а, м. Київ, 03110

e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Унікальний номер справи 752/4497/25 Апеляційне провадження № 22-ц/824/3364/2026Головуючий у суді першої інстанції - Кордюкова Ж.І. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 травня 2026 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі:

суддя-доповідач Оніщук М.І.,

судді Шебуєва В.А., Кафідова О.В..

секретар Цалко Д.М.,

за участю:

представника відповідача Бережної Я.С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану від його імені та в його інтересах адвокатом Бережною Ярославою Степанівною, на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 15 вересня 2025 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на частку у спільному майні подружжя,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2025 року ОСОБА_2 звернулася до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 , в якому просила:

- визнати нерухоме майно - однокімнатну квартиру загальною площею 39 кв.м., житловою площею 22,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ;

- визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку в спільному майні - однокімнатній квартирі загальною площею 39 кв.м., житловою площею 22,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- стягнути з відповідача на користь позивачки судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 16351 грн. 20 коп.

Позовні вимоги обгрунтовано тим, що 15.08.2018 між сторонами був укладений шлюб, спір щодо розірвання якого перебуває на розгляді у Чеській Республіці.

У шлюбі народилась дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

19.05.2021, тобто під час перебування у шлюбі, подружжям придбано на підставі договору міни № 220, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рафалович-Полегойко В.Ф., квартира загальною площею 39 кв.м., житлова площа 22,9 кв.м., що складається з 1 (однієї) житлової кімнати та розташована за адресою: АДРЕСА_2 , право власності оформлено на ОСОБА_1 .

Даний договір міни укладено на підставі попередньо укладеного Договору про пайову участь № В-1.1-5-34/42 від 17.12.2018, укладеного під час шлюбу, за яким ОСОБА_1 став Асоційованим членом "ЖБК "Нова Англія" та набув право по внесенню 100% пайового внеску (1020248,04 грн.) отримати у власність об'єкт нерухомості за номером 34, площею 39 кв.м. на п'ятому поверсі, шляхом укладення договору міни паю на об'єкт нерухомості.

За вказаних обставин, а також посилаючись на те, що вищенаведена квартира є спільною сумісною власністю сторін як подружжя, позивачка звернулася до суду з даним позовом.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 15.09.2025 позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку однокімнатної квартири загальною площею 39 кв.м., житловою площею 22,9 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Відмовлено в задоволенні решти позовних вимог. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 15140 грн. 00 коп. (т. 2, а.с. 60-63).

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, недоведеність обставин, які суд вважав встановленими, а також порушення норм процесуального та матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обгрунтування апеляційної скарги вказує на помилковість висновків суду першої інстанції про те, що спірна квартира була набута за спільні кошти сторін, як подружжя, адже у матеріалах справи наявні докази продажу відповідачем об`єкту, належному йому на праві інтелектуальної власності та набуте до укладення шлюбу, та купівлю за ці кошти квартири.

Вважає, що висновок суду першої інстанції щодо вартості квартири у розмірі 1047555,04 грн. не відповідає обставинами справи, оскільки у матеріалах справи не має жодного документу, зокрема довідки кооперативу про оплату паю у розмірі 1047555,04 грн.

Крім того, зазначає, що сторона позивачки при розгляді справи в суді першої інстанції не заперечувала той факт, що грошові кошти у розмірі 15000 євро, які було отримано за результатами виконання відповідачем умов Угоди від 28.09.2018, були використання для оплати пайового внеску за спірну квартиру.

Також, вказує, що у судовому засіданні 02.06.2025 судом першої інстанції було відмовлено у задоволенні клопотання про допит відповідача в якості свідка, що, на думку апелянта, призвело до неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи (т. 2, а.с. 77-79).

Представник відповідача у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити.

Позивач у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини своєї неявки суд не сповістив.

Разом з тим, враховуючи подання стороною позивачки відзиву на апеляційну скаргу, а також положення ч.2 ст. 372 ЦПК України, судом апеляційної інстанції визнано за можливе розглянути справу за відсутністю позивачки, оскільки її неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення представника відповідача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 15.06.2018 перебували у шлюбі, який за спільним повідомленням сторін був розірваний 20.03.2025 судом Республіки Чехія.

Під час шлюбу народилась дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

28.09.2018 між компанією Брукер АХС ГмбХ та ОСОБА_1 укладена угода про надання послуг консультанта, за умовами якої останній надасть наступні послуги:

- розширить програмний модуль компанії Брукер для отримання інформації зі структурної бази даних CSD Cambridge Structural Database (CSD);

- розроблятиме щомісячні оновлення та тестові версії, а також буде присутній на щомісячних нарадах по Webex для огляду та аналізу розробки.

Термін дії угоди з 01.11.2018 по 30.05.2019. Винагорода за послуги становить 15000 євро.

17.12.2018 між ОСОБА_1 та Обслуговуючим кооперативом «ЖБК «Нова Англія» укладений договір про пайову участь №В-1.1-5-34/42, за умовами якого ОСОБА_1 як асоційований член зобов`язується здійснити пайовий внесок кооперативу в розмірі 1020248,04 грн., а кооператив зобов`язується забезпечити набуття асоційованим членом права власності на об`єкт нерухомості - АДРЕСА_3 .

Договором про пайову участь від 17.12.2018 №В-1.1-5-34/42 встановлено, що асоційований член здійснює 100% оплати пайового внеску одразу або в строк до 19.12.2018.

Також цим договором встановлено, що оформлення права власності на об`єкт нерухомості здійснюється шляхом підписання сторонами договору міни паю на об`єкт нерухомості за умови повної оплати пайового внеску, що буде підтверджуватись довідкою про оплату, яку надає кооператив.

19.07.2019 на банківський рахунок відповідача в АТ «Укрсиббанк» було зараховано 15000 євро.

16.09.2019 між ОСОБА_1 та Обслуговуючим кооперативом «ЖБК «Нова Англія» укладено додаткову угоду №1 до договору про пайову участь №В-1.1-5-34/42, за умовами якої сторони збільшили розмір пайового внеску на 27307 грн., який має бути сплачений до 19.09.2019.

19.05.2021 між ОСОБА_1 та Обслуговуючим кооперативом «ЖБК «Нова Англія» укладений договір міни, за умовами якого ОСОБА_1 передав у власність кооперативу, а кооператив прийняв пайовий внесок, вартість якого за погодженням сторін становить 270660 грн., в обмін на квартиру АДРЕСА_4 .

Договір міни укладений за згодою ОСОБА_2 як подружжя ОСОБА_1 , посвідченою нотаріально.

19.05.2021 за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_4 .

Станом на 31.01.2025 вартість спірної квартири становить 3356200 грн.

Разом з тим, у ст. 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Також, ч. 1 ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Отже, зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Вирішуючи спори між подружжям про поділ майна, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності, належить подружжю з моменту його набуття, незалежно від того, за ким із подружжя здійснена реєстрація права (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 359/441/20, провадження № 61-6735св22).

Висновок суду про віднесення майна до спільної сумісної власності подружжя (не спростування відповідної презумпції спільності майна) є підставою для вирішення питання про його поділ (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.01.2024 у справі № 755/12204/18, провадження № 61-2401св21).

Водночас, як роз`яснила Велика палата Верховного Суду у своїй постанові від 21.11.2018 року по справі № 372/504/17, презумпція спільності права власності подружжя на майно може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі і в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Відповідно до положень ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як передбачено вимогами ст.ст. 77, 80 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з роз`ясненнями, які містяться в п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 року, предметом доказування є факти, якими обґрунтовуються заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи (причини пропуску позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Крім того, у відповідності до ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Заперечуючи щодо заявлених позовних вимог, відповідач, серед іншого, посилався на те, що спірна квартира не може бути об`єктом визнання спільною сумісною власністю подружжя, так як набута ним за його особисті грошові кошти, отримані від продажу об`єкту, належному йому на праві інтелектуальної власності та набуте до укладення шлюбу.

Разом з тим, як вірно встановлено судом першої інстанції, доказів продажу відповідачем об'єкту, який належить йому на праві інтелектуальної власності, яке було набуто ним до укладення шлюбу, матеріали справи не містять.

Натомість, відповідач надав до суду копію угоду від 28.09.2018, за умовами якої ОСОБА_1 надав послуги компанії Брукер АХС ГмбХ у період з 01.11.2018 по 30.05.2019, за що отримав винагороду у розмірі 15000 євро.

Отже, врахувавши, що послуги надавалися відповідачем на підставі договору, укладеного у період шлюбу, суд першої інстанції вірно встановив, що кошти, отримані за цим договором, як плата за надання послуг, є спільною сумісною власністю подружжя.

Крім того, як вже зазначалося вище, договір міни укладений за згодою ОСОБА_2 як подружжя ОСОБА_1 , посвідченою нотаріально.

Так, у статті 65 СК України передбачено, зокрема, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Однією з підстав виникнення зобов`язання є договір (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків. За допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть регулювати, зокрема, вчинення між сторонами односторонніх правочинів, підстави для односторонньої відмови і коли ці правочини породжують відповідні правові наслідки щодо розірвання договору (подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22.02.2023 у справі № 465/5980/17).

При цьому, як зазначив Верховний Суд у своїй постанові від 03.06.2024 у справі № 712/3590/22, вчинення згоди іншим з подружжя на розпорядження спільним майном є одностороннім правочином, розрахованим на його сприйняття іншими особами, а саме - подружжям, який є стороною договору, та третьою особою (інша сторона договору). Волевиявлення іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження спільним майном, яке виражено у згоді, адресоване та сприймається як подружжям, який виступає стороною договору, так і контрагентом за таким договором.

Згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження спільним майном має значення на стадії укладення договору та є необхідним юридичним фактом для укладення відповідного договору іншим з подружжя, який є стороною договору, з його контрагентом. Сторона договору (інший з подружжя) представляє у відносинах з своїм контрагентом права та інтереси того з подружжя, який надав згоду.

Сприйняття волевиявлення іншого з подружжя на розпорядження спільним майном відбувається шляхом відображення такої згоди у відповідному договорі. У такому випадку регулюючий ефект договору поширюється як на сторони договору, так і на іншого з подружжя (співвласника), який надав згоду на розпорядження спільним майном.

Згода одного з подружжя на вчинення другим з подружжя договору з розпорядження спільним майном як односторонній правочин є одним із правомірних обмежень свободи договору, оскільки визначена законодавцем необхідність одержання згоди обмежує як того з подружжя, хто укладає договір з розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і контрагента за договором, оскільки він має переконатися, що особа, з якою укладається договір, перебуваючи в шлюбі, має згоду на укладення такого договору.

Згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядженнямайном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя поширюється на як на випадки відчуження майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і на випадки набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності.

Надання згоди іншим з подружжя на набуття майна подружжям (стороною договору) свідчить про набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності, оскільки у такому випадку відбувається розпорядження коштами, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності.

Не виключається вчинення усного договору між подружжям про набуття майна в спільну сумісну власність, зовнішнім вираженням якого є згода одного з подружжя на розпоряджаються майном (коштами) на набуття майна в спільну сумісну власність. Така згода може бути зафіксована безпосередньо у договорі про набуття майна, вчиненим іншим з подружжя.

Наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя.

У разі, якщо інший з подружжя надав згоду на розпорядження майном (коштами) для набуття майна в спільну сумісну власність і така згода зафіксована безпосередньо у договорі купівлі-продажу майна, який вчинено іншим з подружжя, то суд не може своїм рішенням підміняти домовленість подружжя про набуття майна в спільну сумісну власність.

Таким чином, враховуючи встановлену законодавством презумпцію набуття подружжям майна у спільну сумісну власність, а також те, що відповідачем за час розгляду справи не було надано належних та допустимих доказів придбання вказаного вище нерухомого майна за рахунок особистих коштів, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає розподілу між сторонами в рівних частках, тобто по 1/2.

Посилання апелянта на те, що вартість придбаної квартири складала 270660,00 грн., є безпідставними, адже відповідно до умов Договору про пайову участь від 17.12.2018, сторона набуває пайовий внесок, який може за договором міни паю обміняти на об'єкт нерухомості лише за умови повної оплати пайового внеску, відповідно до умов цього Договору, розмір якого визначений п. 3.1 Договору у розмірі 1020248,04 грн.

Тобто, пай, який обміняно відповідачем на право власності на об`єкт нерухомості - квартиру АДРЕСА_5 , набуто відповідачем відповідно до умов Договору про пайову участь № В-1.1-5-34 від 17.12.2018 за 1020248,64 грн.

Щодо тверджень апелянта про відсутність у матеріалах справи довідку кооперативу чи інших документів про оплату пая у розмірі 1047555,04 грн., слід зазначити, що сам по собі факт укладення договору міни паю підтверджує собою факт повної оплати пайового внеску відповідно до умов Договору про пайову участь та додаткової угоди до нього.

За вказаних обставин, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що вартість спірної квартири визначається, виходячи з вартості пайового внеску, сплаченого відповідачем, що становить 1047555,04 грн. (1020248,04 грн. + 27307 грн.).

З вищенаведеного вбачається, що доводи відповідача щодо незаконності оскаржуваного рішення не грунтуються на вимогах закону, суперечать наявним у справі доказам та фактичним обставин справи, а отже не спростовують та не впливають на законність і обгрунтованість ухваленого судом рішення.

Крім цього, наведені в апеляційній скарзі доводи, які на думку скаржника, є підставою для скасування рішення суду, є тотожними із його поясненнями на обгрунтування своїх заперечень щодо пред`явленого позову, ці доводи були предметом судового розгляду в суді першої інстанції, яким суд надав грунтовну оцінку, яка узгоджується з вимогами закону і з якою у суду апеляційної інстанції відсутні підстави не погодитися.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції, враховуючи норму ч. 4 ст. 376 ЦПК України вбачає за необхідне змінити рішення суду шляхом доповнення його резолютивної частини положеннями про визнання за відповідачем, у порядку поділу спільного майна подружжя, права власності на 1/2 частку спірного майна (квартири), право власності на яку, після поділу, не було визначено оскаржуваним судовим рішенням.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення та, водночас, зміну судового рішення виключно шляхом доповнення резолютивної частини.

Також, слід зазначити, що у зв`язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення, понесені відповідачем судові витрати (судовий збір за подання апеляційної скарги) відшкодуванню не підлягають.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 372, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану від його імені та в його інтересах адвокатом Бережною Ярославою Степанівною, - залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 15 вересня 2025 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на частку у спільному майні подружжя, - змінити, доповнивши резолютивну частину наступним:

- визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на 1/2 (одну другу) частку однокімнатної квартири загальною площею 39 кв.м., житловою площею 22,9 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

В іншій частині рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 15 вересня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту, може бути оскаржена до Верховного Суду.

Повний текст постанови складений 29 травня 2026 року.

Суддя-доповідач М.І. Оніщук

Судді В.А. Шебуєва

О.В. Кафідова