Постанова від 27 травня 2026 р. у справі №186/2183/25 — Київський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2026 року місто Київ.

Справа № 186/2183/25

Апеляційне провадження № 22-ц/824/8959/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

Головуючого судді: Желепи О.В.,

суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «УКРГАЗБАНК» на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 лютого 2026 року (у складі судді Пінкевич Н.С.)

у справі за позовом Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «УКРГАЗБАНК» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ

У листопаді 2025 року на адресу суду надійшла вищевказана заява.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05.12.2025 року позовну заяву було залишено без руху. Недоліки необхідно було усунути шляхом надання доказів надсилання листом з описом вкладення відповідачам копії позову із додатками.

09.02.2026 року на адресу суду надійшла заява про усунення недоліків. Вказали, що направити позовну заяву з додатками ОСОБА_2 неможливо, оскільки зареєстроване місце її проживання та місце проживання знаходиться на тимчасово окупованій території України, що унеможливлює її направлення. Просили суд відкрити провадження у справі.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 лютого 2026 року позовну заяву визнано не поданою та повернуто позивачу.

Не погоджуючись з такою ухвалою, позивач через систему «Електронний суд» 6 березня 2026 року подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати оскаржувану ухвалу та повернути справу для продовження розгляду.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що оскаржувана ухвала є незаконною і необґрунтованою, а також є такою, що порушує право позивача на доступ до правосуддя.

Вказує, що Шахтарським міським судом Дніпропетровської області у постановленій ним ухвалі від 27.10.2025 року зазначено, що відповіддю №1933597 від 27 жовтня 2025 року з Єдиної інформаційної системи соціальної сфери підтверджується, що ОСОБА_2 зареєстрована та проживає, як ВПО, по АДРЕСА_1 , що є тимчасово окупованою територією України.

Згідно адміністративно-територіального поділу Луганської області село Тишківка, Старобільський району Луганської області входить до складу Марківської селищної територіальної громади Старобільського району Луганської області. У відповідності до розділу ІІ Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 року № 376, починаючи з 24.02.2022 року по теперішній час, уся територія Марківської селищної територіальної громади (UA44140050000026566) Старобільського району Луганської області перебуває під тимчасовою окупацією російської федерації, про що звертав увагу позивач у заяві про усунення недоліків.

Вважає, що вирішуючи питання про повернення позовної заяви, суд першої інстанції в оцінці спірних правовідносин повинен був взяти до уваги системне тлумачення норм приписів абзацу другого частини першої статті 177 та частини 3 статті 185 ЦПК України, на предмет об`єктивної неможливості надсилання кореспонденції на окуповану частину території Луганської області за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання та місцем проживання, як ВПО Відповідача 2 - ОСОБА_2 .

Ухвалою Київського апеляційного суду від 16 квітня 2026 року відкрито апеляційне провадження у даній справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Ухвала суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові) віднесена до п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Суд першої інстанції, постановляючи ухвалу про повернення позову ПАТ АБ «УКРГАЗБАНК» мотивував своє рішення тим, що всупереч ч. 2 ст. 183 ЦПК України при зверненні до суду позивачем не долучено доказів направлення відповідачам копій поданих до суду документів, а заявою про усунення недоліків, яка була подана на виконання ухвали від 5 грудня 2025 року, недоліки було усунуто лише частково, а саме не надано докази направлення позовної заяви з додатками ОСОБА_2 , що обумовило застосування наслідків, передбачених ч.3 ст.183 ЦПК України.

Проте, колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції погодитись не може, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

ЄСПЛ, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду (рішення ЄСПЛ у справах: «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року, заява № 39843/98; «Беллет проти Франції» від 04 грудня 1995 року, заява № 23805/94).

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

З матеріалів справи, а саме з відповіді № 1933597 щодо отримання інформації про внутрішньо переміщену особу з Єдиної інформаційної системи соціальної сфери, вбачається, що відповідач ОСОБА_2 , зареєстрована та проживає, як ВПО, по АДРЕСА_1 (а.с. 45), що є тимчасово окупованою територією з 24 лютого 2022 року, відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 року № 376.

Зазначені обставини унеможливлюють направлення ОСОБА_2 кореспонденції в паперовій формі листом з описом вкладення.

Згідно частини 4 статі 10 ЦПК України суд повинен застосовувати при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, відповідно до частини 1 статі 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

При здійсненні правосуддя у цивільних справах суд першої інстанції повинен забезпечити їх справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення протягом розумного строку, не порушуючи при цьому строки, встановлені законом, вирішувати справи із неухильним і точним дотриманням норм матеріального та процесуального права з метою ухвалення законних і обґрунтованих судових рішень.

Під час вирішення питання про відкриття провадження у справі надмірний формалізм суперечить принципу верховенства права, завданням цивільного судочинства та порушує, гарантоване пунктом 1 статі 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, право на доступ до суду.

Надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства, згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елементу права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції).

Повертаючи позов ПАТ АБ «УКРГАЗБАНК» місцевий суд проявив надмірний формалізм, застосувавши заздалегідь недосяжну вимогу для позивача щодо надання доказів надсилання копії заяви на тимчасово окуповану територію.

Колегія суддів зауважує, що відповідно до п. 19 Розділу Розділ XIII «Перехідні положення» ЦПК України особливості судових викликів та повідомлень, направлення копій судових рішень учасникам справи, у разі якщо адреса їх місця проживання (перебування) чи місцезнаходження знаходиться на тимчасово окупованій території України або в районі проведення антитерористичної операції, визначаються законами України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» та «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв`язку з проведенням антитерористичної операції».

Забезпечення права на участь відповідачів при розгляді позову відбувається в порядку, встановленому ст. 12-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», а саме через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання або вчинення відповідної процесуальної дії. Учасники справи, остання відома адреса місця проживання (перебування) чи місцезнаходження яких знаходиться на тимчасово окупованій території і які не мають електронного кабінету, повідомляються про ухвалення відповідного судового рішення шляхом розміщення інформації на офіційному веб-порталі судової влади України з посиланням на веб-адресу такого судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень або шляхом розміщення тексту відповідного судового рішення на офіційному веб-порталі судової влади України з урахуванням вимог, визначених Законом України «Про доступ до судових рішень», у разі обмеження доступу до Єдиного державного реєстру судових рішень.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для повернення позовної заяви на підставі частини третьої статті 183 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала постановлена без додержання норм процесуального права, оскільки висновок суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позову є таким, що не ґрунтується на вимогах процесуального закону.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно із вимогами статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що відповідно до положень статті 379 ЦПК України оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 259, 268, 367, 374, 379, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «УКРГАЗБАНК»- задовольнити.

Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 лютого 2026 року - скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий О.В. Желепа

Судді Н.В. Поліщук

В.В. Соколова