Постанова від 26 травня 2026 р. у справі №362/5496/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 362/5496/24 Головуючий у суді І інстанції Марчук О.Л.

Провадження № 22-ц/824/7845/2026 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 травня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Голуб С.А.,

суддів: Борисової О.В., Таргоній Д.О.,

за участю секретаря судового засідання - Гладкої І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 23 січня 2026 року, постановлену за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, визнання права власності, визнання недійсним договору дарування,

в с т а н о в и в:

У провадженні Васильківського міськрайонного суду Київської області із серпня 2024 року перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, визнання права власності, визнання недійсним договору дарування.

19 січня 2026 року позивач подав заяву про забезпечення позову шляхом заборони органам та суб`єктам, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав, вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо земельної ділянки площею 0,0927 га, кадастровий номер 3210700000:12:025:0060, призначеної для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарський будівель і споруд (присадибна ділянка), розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Заява обґрунтована тим, що позивачем заявлена вимога про визнання за ним права власності на 1/2 частину об`єкта незавершеного будівництва як спільного сумісного майна подружжя та визнання права власності на 1/2 частку земельної ділянки під ним в порядку частини другої статті 120 ЗК України. На даний час є об`єктивні ризики щодо відчуження відповідачами спірної земельної ділянки на користь третіх осіб з метою уникнення її поділу та витребування, а також ризик реєстрації за ОСОБА_3 права власності на новозбудований будинок, який є предметом пред`явленого позову. За таких обставин існує загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду, а вид забезпечення позову, який просить застосувати позивач, відповідає позовним вимогам.

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 23 січня 2026 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що заявником не надано відомостей про те, що відповідач має намір відчужити спірну земельну ділянку. Також суд послався на те, що з часу отримання судом даного позову минуло понад сімнадцять календарних місяців і за цей час відповідач не вчинив дій стосовно спірного майна. Як наслідок, відсутні підстави вважати, що відсутність арешту на спірну земельну ділянку може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів, за захистом яких позивач звернувся до суду.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, заявник звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що у даній справі предметом спору є поділ майна подружжя, а саме об`єкта незавершеного будівництва загальною площею 176,06 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Заява про забезпечення позову містила достатньо обґрунтовані припущення про те, що невжиття заходів забезпечення позову може у майбутньому утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду. У поданій заяві чітко вказано, яке конкретно майно підлягає забезпеченню, та зазначено усю необхідну інформацію про нього.

Заявник вважає, що обраний спосіб забезпечення позову є співмірним із позовними вимогами, тому у суду першої інстанції не було правових підстав для відмови у забезпеченні позову.

Крім того, зважаючи на тривалий час розгляду справи та неможливість завершення розгляду справив в найкоротші строки (у зв`язку з необхідністю призначення у справі експертизи) існує реальний ризик не лише відчуження відповідачем ОСОБА_3 земельної ділянки, а й оформлення на її ім`я права власності на житловий будинок - об`єкт будівництва, який є предметом спору між сторонами.

Враховуючи зазначене, забезпечення позову має на меті також запобігти зміні предмету (чи підстав) позову та невиправданому розширенню кола осіб, прав та інтересів, яких може стосуватиметься судове рішення, а відтак - утрудненню чи неможливості виконання цього рішення у випадку задоволення позову.

Відзиви на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надійшли, що в силу вимог частини третьої статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 - адвокат Стукалова І.В. підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити.

Відповідачі у справі в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки до апеляційного суду не повідомили, а тому колегія суддів дійшла висновку, що їх неявка відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представника заявника в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

У частині першій статті 150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову. Згідно із пунктами 2, 4 частини першої цієї статті позов забезпечується: забороною вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання.

Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Такі висновки узгоджуються з постановами Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 212/4159/23, від 21 серпня 2024 року у справі № 757/37408/23, від 25 липня 2024 року у справі № 565/1607/23, від 29 травня 2024 року у справі № 757/67718/21.

За своєю правовою природою, правовий інститут забезпечення позову покликаний гарантувати особам, які беруть участь у справі, реальну можливість ефективного захисту свого права шляхом дійсного виконання можливого рішення суду у разі задоволення позовних вимог. Саме тому, такі заходи покликані забезпечити можливість охорони матеріально-правових інтересів позивача від потенційних недобросовісних дій інших учасників, направлених на ухилення від реального та ефективного виконання судового рішення, в тому числі з метою запобігання труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Разом з тим, забезпечення позову у справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявності об`єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.

Підстави для забезпечення позову є оціночними та визначаються судом залежно від фактичних обставин у кожному конкретному випадку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

Отже, застосовуючи заходи забезпечення позову, суди повинні перевірити відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Тому суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання.

Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23) вказано, що жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову як накладення арешту на майно (грошові кошти) лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У даній справі ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, визнання права власності, визнання недійсним договору дарування.

Предметом поділу є незавершене будівництво, яке було збудоване в період шлюбу ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , та земельна ділянка, на якій розташоване це незавершене будівництво та яку ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_3 .

Отже, у цій справі наявна реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову щодо визнання договору дарування земельної ділянки недійним, оскільки ОСОБА_3 може розпорядитись належною їй на праві власності земельною ділянкою на свій розсуд ще до ухвалення судом рішення по суті спору.

Верховний Суд у постанові від 09 липня 2025 року у справі № 755/4961/24 зазначив, що забезпечення позову шляхом заборони державним реєстраторам вчиняти реєстраційні дії щодо нерухомості - це захід, який застосовується судом для тимчасового захисту інтересів позивача у справі, пов`язаній з нерухомим майном. Цей захід запобігає відчуженню, перереєстрації або іншим діям з нерухомістю, які можуть ускладнити або унеможливити виконання судового рішення у майбутньому.

Суд першої інстанції не врахував, що необхідність застосування заходів забезпечення позову випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цих заходів призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 03 березня 2023 року в справі № 905/448/22 звертав увагу, що вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права власника в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування.

Таким чином посилання суду першої інстанції на те, що в заяві позивача про забезпечення позову відсутні відомості, які б підтверджували наявність ризиків відчуження відповідачем спірної земельної ділянки, що призведе до невиконання або ускладнення виконання рішення суду, необґрунтовані.

Суду було наведено значимі факти того, що захист прав та інтересів позивача у зазначеній справі є неможливим без вжиття заходів забезпечення позову у вигляді заборони органам та суб`єктам, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав, вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо спірної земельної ділянки.

З огляду на наведене, обґрунтованими є доводи заявника про те, що невжиття вказаних заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання в майбутньому рішення суду, а також забезпечити ефективний захист і поновлення порушених прав та майнових інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Такі заходи забезпечення позову не обмежують ОСОБА_3 в реалізації її права володіння майном та не перешкоджають у вільному користуванні земельною ділянкою, а лише запроваджують тимчасові обмеження, існування яких сприятиме поновленню прав позивача у випадку задоволення його позовних вимог, а також є дієвою та оптимальною процесуальною дією щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача і попередження потенційно-можливих недобросовісних дій з боку відповідачів чи пов`язаних з ними осіб щодо вчинення правочинів з відчуження спірного майна.

Суд першої інстанції обставини щодо застосування у цій справі заходів забезпечення позову належним чином не дослідив, не врахував наявність між сторонами дійсного спору про визнання договору недійсним та поділ майна подружжя, а також існування підстав для вжиття заходів забезпечення позову, які є доцільними та співмірними із предметом позову і які усунуть ризики істотного порушення прав та інтересів позивача та утруднення виконання рішення суду в разі задоволенні позовних вимог.

За таких обставин оскаржувана ухваласуду першої інстанції щодо відмови у вжитті заходів забезпечення позову шляхом заборони вчинення реєстраційних дій щодо спірної земельної ділянки, що належать відповідачу ОСОБА_3 , не відповідає матеріалам справи та вимогам статей 260, 263 ЦПК України, постановлена з порушенням норм процесуального права, що в силу статті 376 ЦПК України є підставою для її скасування з ухваленням нового судового рішення про задоволення заяви про забезпечення позову у даній справі.

Постанова апеляційного суду, яка прийнята з такого процесуального питання, як вжиття заходів забезпечення позову, не стосується вирішення спору по суті та не є остаточним судовим рішенням у справі, тому відповідно до положень статей 141, 382 ЦПК України питання розподілу судових витрат у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції не вирішується.

Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 23 січня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити.

В порядку забезпечення позову заборонити органам та суб`єктам, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав, а саме: суб`єктам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, в тому числі особам, які виконують функції державного реєстратора прав, Міністерству юстиції України та його територіальним органам, виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській, Севастопольській міським, районним, районним у містах Києві та Севастополі державним адміністраціям, нотаріусам та іншим органам чи особам, які виконують функції реєстрації прав на нерухоме майно відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також відповідні повноваження щодо внесення будь-яких відомостей та/або змін з будь-яких питань до будь-яких реєстрів, вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо земельної ділянки площею 0, 0927 га, кадастровий номер 3210700000:12:025:0060, призначеної для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарський будівель і споруд (присадибна ділянка), розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 28 травня 2026 року.

Головуючий С.А. Голуб

Судді: О.В. Борисова

Д.О. Таргоній