Постанова від 17 травня 2026 р. у справі №644/11088/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 644/11088/25 Головуючий суддя І інстанції Бугера О.В.

Апеляційне провадження № 33/818/849/26 Суддя доповідач Шабельніков С.К.

Категорія: ч.1 ст.130 КУпАП

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2026 року м.Харків

Суддя Харківського апеляційного суду Шабельніков С.К.,

за участю секретаря - Вакули Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Харкові справу за апеляційною скаргою захисника Линника Р.В. на постанову судді Індустріального районного суду м.Харкова від 14 січня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, -

в с т а н о в и в:

Цією постановою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який зареєстрований за адреса: АДРЕСА_1 , та фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_2 ,

визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн., з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік.

Також з ОСОБА_1 стягнуто судовий збір у розмірі 665 грн. 60 коп.

Постановою встановлено, що 14.11.2025 року о 02.11 годині, водій ОСОБА_1 в м. Харкові, по бульвару Івана Каркача, буд. 79, керував транспортним засобом BMW 528I, номерний знак НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, порушення мови. Від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу та проведення такого огляду у медичному закладі відмовився, чим порушив вимоги п.2.5 ПДР України, за що передбачено відповідальність за ч. 1 ст.130 КУпАП.

В апеляційній скарзі, з урахуванням змінених апеляційних доводів та вимоги, захисник Линник Р.В. просить змінити постанову судді Індустріального районного суду м.Харкова від 14.01.2026 щодо ОСОБА_1 в частині накладеного стягнення, наклавши на останнього стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн., без позбавлення права керування транспортними засобами.

Обґрунтовуючи свою апеляційну вимогу, захисник посилається на те, що ОСОБА_1 повністю визнав свою вину у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, за що він щиро розкаюється та зробив для себе висновки про неприпустимість такої поведінки в подальшому.

Крім того, апелянт зазначає, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем та учасником бойовик дій, для виконання своїх військових обов`язків постійно використовує транспортний засіб для захисту Батьківщини від збройної агресії російської федерації, призначений на посаду водія 2-го відділення забезпечення та обслуговування 1-го взводу забезпечення та обслуговування 1-ї роти забезпечення та обслуговування батальйону забезпечення та обслуговування.

В судове засідання ОСОБА_1 не з`явився, але останній повідомлявся судом апеляційної інстанції про дату, місце та час апеляційного розгляду, шляхом направлення судової повістки за адресою його місця мешкання, який міститься в матеріалах справи, але вона повернулась до апеляційного суду у зв`язку з відсутність адресату за вказаною адресою.

Крім того, ОСОБА_1 отримав судову повістку в електронному вигляді на його номер мобільного телефону у застосунку «Viber», що повністю відповідає Порядку надсилання судових повісток, повідомлень і викликів учасників судового процесу, затвердженого наказом ДСА України від 23.01.2023 №28.

При цьому, 18.05.2026 захисник Линник Р.В. подав до апеляційного суду клопотання, в якому він змінив доводи та вимогу своєї апеляційної скарги, а також просив провадити апеляційний розгляд за відсутності сторони захисту, оскільки ОСОБА_1 є військовослужбовцем та наразі проходить військову службу.

Крім цього, до суду апеляційної інстанції не надходило будь-яких клопотань від самого ОСОБА_1 про відкладення апеляційного розгляду.

Разом з цим, належить врахувати, що саме захисник Линник Р.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , є ініціатором апеляційного перегляду постанови судді Індустріального районного суду м.Харкова від 14.01.2026 у цій справі.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням. Кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

За таких обставини, апеляційний суд, враховуючи вимоги ст.ст. 268, 294 КУпАП, клопотання захисника Линника Р.В. про проведення апеляційного розгляду за відсутності сторони захисту, апеляційний суд вирішив провадити апеляційний перегляд оскаржуваної постанови без участі ОСОБА_1 та його захисника Линника Р.В., з урахуванням наявних відомостей у матеріалах справи та доводів апеляційної скарги.

Захисник Линник Р.В. також просить поновити йому процесуальний строк на апеляційне оскарження постанови судді Індустріального районного суду м.Харкова від 14.01.2026 щодо ОСОБА_1 , оскільки останній є військовослужбовцем, постйно виконує бойові завдання, юридичної освіти не має та тільки 26.01.2026 звернувся до нього з метою оскарження постанови суду першої інстанції, а тому сторона захисту не мала об`єктивної можливості подати апеляційну скаргу у строк, передбачений чинним законодавством.

Твердження апелянта щодо поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження матеріалами справи не спростовуються, а тому, дотримуючись конституційних гарантій забезпечення кожній особі доступу до правосуддя та права на оскарження судового рішення (ст.129 ч.1 п. 8 Конституції України), строк на подачу апеляційної скарги підлягає поновленню.

За таких обставин, враховуючи те, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем, приймає участь у бойових діях, а також з метою належного дотримання конституційних засад забезпечення доступу до правосуддя та права на оскарження судового рішення - відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою захисника Линника Р.В.

Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність залишення без задоволення апеляційну скаргу захисника Линника Р.В., з наступних підстав.

Згідно вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП, суд повинен повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, дати належну оцінку зібраним доказам. Зокрема, суд повинен з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи є винною особа в його вчиненні.

Як вбачається з матеріалів справи, суд дотримався всіх вказаних вимог закону, встановивши обставини, які мають значення для правильного розгляду справи і вирішення питання винуватості ОСОБА_1 у порушенні вимог п.2.5 Правил дорожнього руху.

Відповідно до вимог ч.7 ст.294 КУпАП, апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

З поданої апеляційної скарги, з урахуванням змінених апеляційних доводів та вимоги, вбачається, що захисник просить змінити рішення суду першої інстанції лише в частині накладеного на ОСОБА_1 стягнення за вчинення адміністративного правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП, а тому апеляційний суд не переглядає справа щодо фактичних обставин, що встановлені оскаржуваною постановою.

Так, п.11 ч.1 ст.23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.

Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюється Правилами дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306, пункт 1.3 яких передбачає, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

У пункті 1.9 Правил дорожнього руху встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

За змістом п. 2.5 Правил дорожнього руху водій повинен на вимогу працівника поліції пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану алкогольного сп`яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин.

Відповідальність за порушення вимог пункту 2.5 Правил дорожнього руху передбачена ч.1 ст.130 КУпАП, диспозиція якої передбачає відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Отже, з системного аналізу вищезазначених норм вбачається, що проходження в установленому порядку огляду з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, за наявності того підстав, є обов`язком водія, а не його правом.

Відповідальність за порушення вимог пункту 2.5 Правил дорожнього руху передбачена статтею 130 КУпАП.

Об`єктивна сторона правопорушення, полягає у керуванні транспортними засобами особами в стані сп`яніння, передачі керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані сп`яніння, і так само ухиленні осіб, які керують транспортними засобами, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп`яніння.

Суб`єктивна сторона правопорушення визначається ставленням до наслідків і характеризується наявністю вини у формі умислу.

Суб`єктом адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП може бути будь-яка особа, що досягла шістнадцятирічного віку (ст. 12 КУпАП) та керує транспортним засобом.

Оскаржуваною постановою від 14.01.2026 ОСОБА_1 визнаний винним у тому, що 14.11.2025 о 02 год. 11 хв. у м. Харкові по бульвару Івана Каркача, буд. 79, він керував транспортним засобом з ознаками алкогольного сп`яніння та відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку, тобто порушив вимоги пункту 2.5 Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП, у зв`язку з чим на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави у розмірі 17 000 гривень, з позбавленням права керування строком на 1 рік.

Вимоги сторони захисту та безпосередньо захисника щодо зміни оскаржуваної постанови суду першої інстанції в частині накладеного стягнення та звільнення ОСОБА_1 від стягнення у виді позбавлення права керування транспортним засобом обґрунтовані тим, що останній повністю визнав свою винуватість, щиро розкаявся у вчиненому адміністративному правопорушенні, є військовослужбовцем та учасником бойовий дій, займає посаду водія, характеризується за місцем служби виключно позитивно, а посвідчення водія останньому потрібно для виконання службових обов`язків.

Апеляційний суд враховує вищезазначені позитивні відомості про особу ОСОБА_1 , але, аналізуючи доводи апеляційної скарги захисника Линника Р.В., не може проігнорувати санкцією ч. 1 ст. 130 КУпАП, якою для водіїв передбачено адміністративне стягнення у виді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.

Разом з тим, в контексті апеляційних вимог, суд апеляційної інстанції приходить до наступних висновків.

Так, відповідно до ч.2 ст.33 КУпАП, при накладенні адміністративного стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують його відповідальність.

При цьому, за змістом частини 1 статті 130 КУпАП, керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, - тягнуть за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб - накладення штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

З аналізу вищевказаної норми закону убачається, що санкція ч. 1 ст.130 КУпАП не є альтернативною, а передбачає для водіїв адміністративне стягнення у виді штрафу поєднаного із позбавлення права керування транспортними засобами.

При цьому, у даному конкретному випадку, загальні засади призначення адміністративного стягнення, визначені ч. 1 ст.33 КУпАП, не наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення, оскільки передбачено накладення стягнення у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України.

Отже, у цій справі, з огляду на встановлену законодавством безальтернативну санкцію за ч.1 ст.130 КУпАП, ця функція за своєю правовою природою не є дискреційною, оскільки не потребує врахування та оцінки характеру вчиненого правопорушення, особи порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.

Законодавство про адміністративні правопорушення, на відміну від закону України про кримінальну відповідальність, не передбачає накладення адміністративного стягнення більш м`якого, ніж передбачено законом.

Більш того, законодавчо заборонено, починаючи з 17.03.2021, визнання такого правопорушення малозначним та передачу матеріалів справи на розгляд трудовому колективу чи громадській організації, військовій частині (ч. 1 ст. 21 та примітка до ст. 22 КУпАП).

При цьому, дана категорія правопорушень вчиняється водіями тільки навмисно, вчинене відносить до грубого порушення, а водій не може не розуміти загрози для оточуючих внаслідок власної поведінки, зокрема і для осіб, яким надає допомогу.

У даному конкретному випадку, з огляду на положення ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права, також вважаю за потрібне звернути увагу на наступне рішення.

Зокрема, у рішенні від 29.06.2007 по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи користується автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізує своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

Вчинення діянь, які кваліфікуються в національному законодавстві за ст. 130 КУпАП, є найбільш тяжким порушенням у сфері безпеки дорожнього руху.

Тяжкість стягнення обумовлена саме високим ступенем суспільної шкоди, яка завдається такими діяннями.

Суд не вправі, при визнанні особи винуватою за ч. 1 ст. 130 КУпАП, призначити інше покарання, ніж передбачене санкцією, або ж перейти до іншого виду стягнення чи звільнити від стягнення, оскільки Законом України встановлена пряма заборона застосування пом`якшення стягнення чи звільнення від стягнення.

Крім того, апеляційний суд бере до уваги правові висновки, що містяться в п.28 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.20205 №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», з яких вбачається, що судам необхідно враховувати, що КпАП не передбачає накладення адміністративного стягнення нижче від найнижчої межі, передбаченої санкцією певної норми. Тому згідно зі ст. 33 цього Кодексу основні й додаткові стягнення слід застосовувати з урахуванням характеру вчиненого правопорушення, особи правопорушника, ступеня його вини, майнового стану, обставин, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, у межах санкцій відповідних норм.

При цьому нормами Кодексу України про адміністративні правопорушення не передбачено можливості накладення адміністративного стягнення нижче від найнижчої межі, визначеної в санкції певної норми, або не накладення одного з видів стягнень, передбаченого санкцією відповідної норми як обов`язкового, а посилання захисника на можливість застосування аналогії закону.

Належить також зазначити, що застосування ст. 69 КК України суперечить положенням ч. 4 ст. 3 КК України, відповідно до якої застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією заборонено.

Крім цього, застосування аналогії при накладенні адміністративного стягнення свідчить про порушення принципу законності, на якому ґрунтуються норми КУпАП. Так, відповідно до ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Апеляційний суд враховує позитивні відомості стосовно особи ОСОБА_1 , який провину визнав у повному обсязі, щиро розкаявся, є військовослужбовцем та учасником бойових дій, займає посаду водія, але вони не можуть слугувати підставою для задоволення апеляційних вимог захисника з урахуванням встановлених законодавцем обмежень, характеру вчиненого діяння та суспільної небезпеки правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Суд апеляційної інстанції також бере до уваги, що ОСОБА_1 , як водій, керуючи джерелом підвищеної небезпеки та маючи ознаки алкогольного сп`яніння, повинен був на вимогу працівника поліції пройти в установленому порядку огляд для визначення стану алкогольного сп`яніння, але цього не зробив, чим порушив вимоги п.2.5 Правил дорожнього руху.

Належить також врахувати, що у матеріалах справи наявні відомості про отримання ОСОБА_1 посвідчення водія серії НОМЕР_2 від 16.11.2022 (арк.3), що свідчить про позитивне складення ним іспиту на знання вимог Правил дорожнього руху, а тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 знає вимоги п. 2.5 ПДР України.

Отже, апеляційний суд вбачає, що ОСОБА_1 свідомо ігнорував Правила дорожнього руху, що також свідчить про умисний характер вчиненого правопорушення, відповідно до ст.10 КУпАП.

Сукупність досліджених судом доказів поза розумним сумнівом свідчить про те, що ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.

За таких обставин, накладення судом першої інстанції адміністративного стягнення на ОСОБА_1 у виді штрафу з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік, не лише відповідає санкції ч.1 ст.130 КУпАП України, вимогам ст.ст. 33, 34 КУпАП України щодо загальних правил накладення стягнення, а також є співрозмірним скоєному адміністративному правопорушенню.

Законодавець не передбачає можливості призначення стягнення у виді штрафу без позбавлення права керування транспортними засобами, у зв`язку з чим апеляційна скарга захисника Линника Р.В. задоволенню не підлягає.

Вчинення діяння, яке кваліфікуються в національному законодавстві за статтями 130 КУпАП, є найбільш тяжкими порушеннями у сфері безпеки дорожнього руху.

Тяжкість стягнення обумовлена саме високим ступенем суспільної шкоди, яка завдається такими діяннями.

Водій ОСОБА_1 , вчиняючи адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП, повинен був розуміти, що таким чином поставив у небезпеку кожного потенційного учасника дорожнього руху, а також інших людей, які могли перебувати поряд з проїжджою частиною по напрямку руху його автомобіля.

Отже, апеляційні доводи та вимога захисника Линника Р.В. про накладення на ОСОБА_1 стягнення без позбавлення права керування транспортним засобом не відповідають вимогам Закону, а тому подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Клопотання захисника Линника Р.В. про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови судді Індустріального районного суду м.Харкова від 14 січня 2026 року щодо ОСОБА_1 – задовольнити, поновивши цей процесуальний строк.

Апеляційну скаргу захисника Линника Р.В. залишити без задоволення.

Постанову судді Індустріального районного суду м.Харкова від 14 січня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП - залишити без змін.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя С.К. Шабельніков