Вирок від 26 травня 2026 р. у справі №642/5238/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 642/5238/25 Головуючий І інстанції: ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/818/1034/26 Суддя-доповідач: ОСОБА_2

Категорія: ч. 2 ст. 286 КК України

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2026 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Харківського апеляційного суду у складі:

головуючого-судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю секретаря ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,

потерпілого ОСОБА_7 ,

представника потерпілого ОСОБА_8 ,

захисника ОСОБА_9 ,

обвинуваченого ОСОБА_10 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду м. Харкова в режимі відеоконференції кримінальне провадження за апеляційною скаргою потерпілого на вирок Холодногірського районного суду м. Харкова від 09 лютого 2026 року стосовно ОСОБА_10 ,-

встановила:

Вказаним вироком:

ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець смт Солоницівка Дергачівського району Харківської області, громадянин України, зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,

визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначено йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на 3 роки з позбавленням права керування т.з. строком на 3 роки.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_10 рахувати з 18.12.2024.

Запобіжний захід ОСОБА_10 до набрання вироку законної сили залишено у виді тримання під вартою в умовах ДУ «Чортківська установа покарань (№ 26)».

Крім того, цим же рішенням суду вирішена доля речових доказів та судових витрат.

Стягнуто із ОСОБА_10 на користь Мануйла суму матеріальної шкоди у розмірі 14 305,11 грн, моральної шкоди у розмірі 1 500 000 грн та витрат на правову допомогу у розмірі 40 000 грн.

Згідно вироку, ОСОБА_10 10.08.2020 приблизно о 19:30 керуючи технічно справним автомобілем «Ford Fiesta», р.н. НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_11 , не маючи посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії, чим порушив вимоги п. 2.1 Правил дорожнього руху України та перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, чим грубо порушив вимоги п. 2.9 а) Правил дорожнього руху України, згідно з якими:

- п.2.9 а) «Водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин»

рухався по вул. Залютінській від вул. Щасливої в бік Кільцевої Дороги в м. Харкові зі швидкістю не менше 61 км/год. На відстані 410 метрів від перехрестя вул. Залютінської та вул. Щасливої в м. Харкові ОСОБА_10 , діючи необережно, не врахував дорожню обстановку, своєчасно не зменшив швидкість руху, не зупинив керований ним автомобіль, не обрав таку швидкість руху та такі прийоми керування, щоб постійно контролювати рух автомобілю, не впорався з керуванням та виїхав за межі проїзної частини із подальшим перекиданням керованим ним автомобілем, чим грубо порушивши вимоги п. 12.1 ПДРУ згідно з якими:

- п.12.1 «Під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен урахувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним»

та допустив зіткнення з деревами. Внаслідок чого пасажир автомобілю «Ford Fiesta», р.н. НОМЕР_1 , ОСОБА_12 ІНФОРМАЦІЯ_2 о 05:10 померла у лікарні.

Згідно до висновку судово-медичної експертизи причиною смерті пасажира автомобіля «Ford Fiesta», р.н. НОМЕР_1 , ОСОБА_12 яка настала ІНФОРМАЦІЯ_2 о 05:10 у лікарні, явилась закрита черепно-мозкова травма, що ускладнилась набряком – набуханням головного мозку, набряком легенів.

Згідно з висновком судової автотехнічної експертизи у даній дорожній обстановці в діях водія автомобіля «Ford Fiesta», р.н. НОМЕР_1 ОСОБА_10 є невідповідності вимогам п. 12.1 Правил дорожнього руху України які з технічної точки зору знаходяться в причинному зв`язку з виникненням даної дорожньо-транспортної події та її наслідками.

Суд першої інстанції вважав доведеним те, що ОСОБА_10 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України – порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілій ОСОБА_12 .

Не погодившись з вироком суду, потерпілий ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вирок Холодногірського районного суду м. Харкова від 09.02.2026 в частині призначення покарання, обчислення строку покарання та суми відшкодування моральної шкоди, у зв`язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого ОСОБА_10 , а також неправильності застосування закону України про кримінальну відповідальність, за наслідками чого ухвалити нове законне рішення, яким призначити більш суворе покарання обвинуваченому у виді найвищої межі покарання за санкцією ч. 2 ст. 286 КК, правильно визначити строк, з якого слід обчислювати початок строку відбування покарання, та збільшити суму відшкодування моральної шкоди, шляхом задоволення цивільного позову потерпілого в цій частині в повному обсязі та стягнення з обвинуваченого усієї суми моральної шкоди, заявленої до відшкодування за позовом.

Доводи апеляційної скарги мотивовані наступним.

Щодо міри покарання потерпілий зазначав, що суд цілковито проігнорував вмотивовані доводи, аргументи і позицію потерпілого щодо призначення покарання обвинуваченому, а також не здійснив належного вмотивування і правового обґрунтування своїх висновків в цій частині, у зв`язку з чим безпідставно та необґрунтовано призначив найнижчу межу покарання за санкцією ч. 2 ст. 286 КК України, що вочевидь не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Зокрема, потерпілий звертав увагу на те, що обвинувачений жодним чином не сприяв розкриттю злочину, а навпаки замовчував обставини смертельної ДТП та намагався заплутати орган слідства, про що свідчить його посткримінальна поведінка, приховування доказів, ненадання показів і те, що досудове розслідування у кримінальному провадженні тривало понад 5 років.

Крім того, обвинувачений переховувався від органу слідства, тим самим перешкоджав досудовому розслідуванню та встановленню істини у кримінальному провадженні, про що свідчить те, що він тривалий час перебував у розшуку (в т.ч. міжнародному).

Також потерпілий зазначав, що обвинувачений систематично вчиняв грубі порушення у сфері безпеки дорожнього руху до смертельного ДТП. Обвинувачений, керуючи автомобілем у межах населеного пункту в стані алкогольного сп`яніння і без водійського посвідчення, грубо порушив ПДР, що призвело до тяжких наслідків. Обвинувачений неодноразово притягувався до адміністративних відповідальності за порушення ПДР, в т.ч. за ч. 1 ст. 130 КУпАП, за що був позбавлений права керування тз, та, незважаючи на це, він продовжував керувати транспортним засобом, не маючи відповідного посвідчення, що підтверджує його стійку протиправну поведінку на момент вчинення злочину, тобто схильність обвинуваченого до порушення ПРДР призвела до вчинення ним злочину з тяжкими наслідками, що жодним чином не свідчить про можливість його виправлення без справедливого покарання.

Обвинувачений перебував у стані алкогольного сп`яніння на момент скоєння смертельного ДТП, що є обтяжуючою обставиною, при цьому, він до останнього намагався це заперечувати. ОСОБА_10 , як на завершальній стадії досудового розслідування, так і на початку судового провадження у кримінальному провадженні, повністю і категорично заперечував проти висунутого обвинувачення та відшкодування заявленої шкоди, але згодом, на завершальному етапі судового розгляду (під кінець дослідження доказів), раптово змінив свою позицію та визнав вину, а також тільки на цій стадії вибачився від потерпілим.

Крім того, потерпілий звертав увагу на те, що суд першої інстанції не приділив питанню щирого каяття обвинуваченого необхідної уваги та не надав належної оцінки правовим позиціям з цього питання, внаслідок чого дійшов до цілковито помилкових висновків в цій частині, які не відповідають обставинам справи.

Щодо обчислення строку покарання, то в цій частині суд першої інстанції помилково визначив строк, з якого слід обчислювати початок строку відбування покарання.

Щодо суми відшкодування моральної шкоди, потерпілий зазначав, що обвинувачений категорично не визнавав цивільний позов та повністю заперечував проти заявленої суми до відшкодування, але поті вдався до звичайних маніпуляцій та почав висловлювати позицію щодо нібито бажання відшкодування шкоди. Однак, за весь час розгляду кримінального провадження, окрім виплати 25 000 грн потерпілому, будь-яких інших заходів щодо відшкодування шкоди обвинувачений так і не вжив, що очевидно свідчить про втрату зацікавленості у компенсації спричиненої шкоди. Особливо, на переконання потерпілого, така поведінка обвинуваченого говорить про його нещирість та прояви недобросовісності, тобто в його діях немає щирого каяття, оскільки належного, добровільного і повного відшкодування шкоди він не здійснив, а докази зворотного в матеріалах кримінального провадження відсутні.

Внаслідок вчинення кримінального правопорушення та смерті доньки потерпілого, він, (потерпілий) зазнав значної моральної шкоди, яка полягала у сильних душевних стражданнях, глибокому нервовому потрясінні та важкому стресі, яких він зазнав внаслідок негативної і страшної події ДТП та раптової і трагічної загибелі доньки, що в тому числі виразилося у повному моральному спустошенні, нескінченній нервовій напрузі, непереборному почутті скорботи за донькою і переживанні ситуації, що склалася в цілому.

З огляду на викладене, потерпілий наполягав на повному відшкодуванні моральної шкоди в розмірі 3 000 000 грн.

У запереченнях на апеляційну скаргу потерпілого захисник обвинуваченого – адвокат ОСОБА_9 просить вирок Холодногірського районного суду м. Харкова від 09.02.2026 щодо ОСОБА_10 в частині призначеного покарання, початку обчислення строку відбування покарання та вирішення цивільного позову залишити без змін, апеляційну скаргу потерпілого залишити без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, думку сторін кримінального провадження з приводу поданої апеляційної скарги, вивчивши матеріали кримінального провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до наступного висновку.

Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_10 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України, відповідають фактичним обставинам провадження, правильність правової кваліфікації дій обвинуваченого в апеляційній скарзі не оскаржується, а тому, відповідно до ст. 404 КПК України, апеляційним судом не переглядаються.

Доводи апеляційної скарги потерпілого щодо збільшення розміру моральної шкоди не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Згідно з ч.1, п.п.1, 2 ч.2, ч.3 ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

На переконання колегії суддів, визначений судом першої інстанції розмір моральної компенсації для потерпілого ОСОБА_13 в сумі 1 500 000 грн повною мірою відповідає принципам розумності, достатності, виваженості та справедливості з огляду на фізичні та моральні страждання, яких він зазнав внаслідок злочинних дій ОСОБА_10 , а саме: фізичного болю та душевних страждань, змістом яких є тривалий розлад здоров`я через загибель його доньки, що призвело до погіршення стану здоров`я, у його житті відбулися вимушені зміни звичного способу життя, його супроводжують тривожність та головні болі, погіршення стосунків вдома та на роботі, з близькими, родичами, друзями, колегами підлеглими та оточуючими взагалі, обмежилося коло спілкування і зникла професійна спрямованість, зокрема, через наявну нервозність, зриви та дратівливість.

Отже, на думку колегії суддів цивільний позов потерпілого ОСОБА_7 вирішений судом відповідно до вимог цивільного і кримінального процесуального законодавства.

Що стосується доводів апеляційної скарги щодо неправильного обчислення початку строку відбування ОСОБА_10 покарання, колегія суддів вважає їх безпідставними з огляду на таке.

Так, постановою слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУНП в Харківській області від 03 квітня 2023 року підозрюваний ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 був оголошений в міжнародний розшук.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 06 квітня 2023 року ОСОБА_10 в порядку ч. 6 ст. 193 КПК України обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Відповідно до повідомлення НЦБ Інтерполу у Федеративній Республіці Німеччина, ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваний/розшукуваний в рамках кримінального провадження № 12020220000001002 від 11.08.2020 за ознаками правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 286 КК України, був заарештований 18.12.2024 поліцією населеного пункту Plauen 18.12.2024, згідно з ордером на арешт.

На підставі доручення Офісу Генерального прокурора щодо проведення процедури видачі (екстрадиції) фігуранта з Федеративної Республіки Німеччина до України від 29.07.2025 № 19/1/2-67325ВИХ-25 ОСОБА_10 фактично був переданий представникам органу, який здійснює розшук вказаної особи, 18.08.2025, що підтверджується протоколом затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину (т. 2 а.с. 213, 226).

Таким чином, зі змісту матеріалів провадження вбачається, що на території Федеративної Республіки Німеччина ОСОБА_10 був затриманий на виконання доручення України про його екстрадицію в рамках даного кримінального провадження.

Відповідно до ст. 577 КПК України час тримання виданої особи під вартою на території запитуваної держави у зв`язку з вирішенням питання про видачу в Україну, а також час її етапування зараховуються до загального строку відбування покарання, призначеного вироком суду України.

Доводи апеляційної скарги про те, що обвинувачений систематично вчиняв грубі порушення у сфері безпеки дорожнього руху, не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду, тому колегією суддів до уваги не приймаються.

Водночас колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги потерпілого в частині призначеного покарання є слушними та обґрунтованими з огляду на наступне.

Так, згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.

Відповідно до ст.65 КК України при призначенні покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання.

Визначаючи ступінь тяжкості кримінального правопорушення, суд повинен виходити з усіх обставин справи, зокрема, форми вини, мотиву та мети, способу і стадії вчинення кримінального правопорушення, тяжкості наслідків, що настали, тощо.

У силу вимог ст. 50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

На думку колегії суддів, зазначені вимоги місцевим судом не були дотримані повною мірою.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню.

Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.

При призначенні покарання ОСОБА_10 суд першої інстанції послався на те, що останній на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, раніше не судимий, має малолітню дитину ІНФОРМАЦІЯ_3 , характеризується позитивно за місцем проживання.

Обставинами, що пом`якшують покарання ОСОБА_10 , суд визнав щире каяття та часткове відшкодування шкоди потерпілому.

Обставинами, що обтяжують покарання, судом визнано вчинення кримінального правопорушення особою, яка перебувала в стані алкогольного сп`яніння.

Водночас, суд першої інстанції не в повній мірі врахував позицію потерпілого про те, що ОСОБА_10 не вибачився перед потерпілим, не відшкодував йому моральну шкоду, що свідчить про відсутність критичного ставлення до скоєного, не усвідомлення в повному обсязі своєї провини та протиправної поведінки. Перерахування обвинуваченим потерпілому 25000 грн за весь цей час, на думку потерпілого, не можна сприймати як належне відшкодування шкоди, але є підстави вважати, що така виплата носила суто формальний характер з метою штучного заниження ступеню тяжкості вчиненого ним злочину та зменшення суспільної небезпечності, з чим погоджується й колегія суддів. Крім того, обвинувачений жодним чином не сприяв розкриттю злочину, переховувався від органу досудового розслідування, у зв`язку з чим перебував у міжнародному розшуку, тим самим перешкоджав досудовому розслідуванню та встановленню істини у кримінальному провадженні.

Передбачене ч. 2 ст. 286 КК України (в редакції від 23.07.2020) кримінальне правопорушення відповідно до вимог ст.12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів. Санкцією наведеного Закону про кримінальну відповідальність передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.

Отже, колегія суддів знаходить, що призначене ОСОБА_10 покарання в мінімальних межах санкції інкримінованої статті, вважає таким, що не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та насамперед особі обвинуваченого через м`якість призначеного судом першої інстанції покарання.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що призначене обвинуваченому вищезгадане покарання у даному випадку не буде достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Відповідно до усталеної судової практики особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Отже, ухвалюючи свій вирок, колегія суддів апеляційного суду враховує ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_10 кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення (вчинення особою, яка не мала посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії, в стані алкогольного сп`яніння) та його наслідки – загибель потерпілої ОСОБА_12 , відомості про особу винного, які місцевий суд хоча й навів, але за переконанням колегії суддів належно не врахував.

З огляду на викладене, на переконання колегії суддів, обвинуваченому ОСОБА_10 слід призначити покарання в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі але в розмірі наближеному до середніх показників передбачених санкцією.

Саме таке покарання за своїм видом і розміром, на думку колегії суддів, буде відповідати вимогам ст. 50, 65 КК України тобто буде справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень як самим обвинуваченим, так і іншими особами, та повною мірою відповідатиме меті покарання, визначеній у ст.50 КК України.

Відповідно до чч.1, 2 ст. 409 КПК України підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 408, 414, п. 2 ч. 1 ст. 420 КПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу потерпілого – задовольнити частково.

Вирок Холодногірського районного суду м. Харкова від 09 лютого 2026 стосовно ОСОБА_10 скасувати в частині призначення покарання.

Призначити ОСОБА_10 покарання у вигляді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років з позбавлення права керування транспортним засобом строком на 3 (три) роки.

В решті вирок суду залишити без змін.

Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення.

Касаційна скарга на вирок може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.

Головуючий -

Судді: