Постанова від 25 травня 2026 р. у справі №638/22320/24 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

Іменем України

26 травня 2026 року

м. Харків

справа № 638/22320/24

провадження № 22-ц/818/1734/26

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Маміної О.В.

суддів: Тичкової О.Ю. Яцини В.Б.,

за участю секретаря: Шнайдер Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Сьома Харківська міська державна нотаріальна контора, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту, що має юридичне значення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м.Харкова від 13 листопада 2025 року, постановлене під головуванням судді Яковлевої В.М., -

в с т а н о в и в:

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з заявою про встановлення факту належності правовстановлюючого документу.

Рішенням Шевченківського районного суду м.Харкова від 13 листопада 2025 року у задоволенні заяви відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву про встановлення факту, що має юридичне значення.

Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Вказує, суд першої інстанції не дослідив і не надав належну оцінку наявним в матеріалах справи доказам, не сприяв повному та неупередженому розгляду справи, а тому рішення суду першої інстанції не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відмовляючи у задоволенні заяви про встановлення факту належності договору міни, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки до участі у справі в якості заінтересованих осіб не залучені інші набувачі за договором, хоча рішення по справі може вплинути на їх права та обов`язки, а суд не вправі залучити заінтересованих осіб у справах окремого провадження за власною ініціативою.

Проте такі висновки суду першої інстанції не відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання права позивач, в силу ст. 12 ЦПК України, зобов`язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.

Зі свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 убачається, що (мова оригіналу) « ОСОБА_4 » народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Харків, батько – « ОСОБА_5 », мати – « ОСОБА_6 » (а.с.9).

Витягом з ДРАЦС громадян №00032503259 від 09.09.2021 підтверджено реєстрацію шлюбу ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , прізвище дружини після реєстрації шлюбу – ОСОБА_9 (а.с.10-11).

Згідно свідоцтва про одруження серії НОМЕР_2 ОСОБА_10 та ОСОБА_11 зареєстрували шлюб, прізвище дружини після реєстрації шлюбу – ОСОБА_12 (а.с.10).

12 липня 1994 року Харківським міським центром приватизації державного житлового фонду видано Свідоцтво на право власності на житло № НОМЕР_3 , зареєстроване в Харківському міському бюро технічної інвентаризації 13.07.1994 p. за р. №I-1-11724. Згідно записів у Свідоцтві квартира за адресою АДРЕСА_1 належала на праві спільної сумісної власності наступним особам: ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_8 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Згідно договору міни квартирами від 17 грудня 1994 року, посвідченого Десятою Харківською нотаріальною конторою р. № 1-16225 - дані особи поміняли вищевказану квартиру на кв. АДРЕСА_2 .

Згідно Довідки КП «ХАРКІВСЬКЕ МІСЬКЕ БЮРО ТЕХНІЧНОЇ ІНВЕНТАРИЗАЦІЇ» ХАРКІВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ №1117507 вищевказана квартира належить на праві спільної сумісної власності особам: ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_8 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с.16).

Згідно паспорта громадянина України ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Харків, має зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .

Як на підставу заявлених вимог, ОСОБА_1 посилалась на те, що 12 липня 1994 року Харківським міським центром приватизації державного житлового фонду видано свідоцтво на право власності на житло № НОМЕР_3 , зареєстроване в Харківському міському бюро технічної інвентаризації 13.07.1994 p. за р. №I-1-11724. Заявник зазначає, що згідно записів у Свідоцтві квартира за адресою АДРЕСА_1 належала на праві спільної сумісної власності наступним особам: ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_8 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а згідно договору міни квартирами від 17 грудня 1994 року, посвідченого Десятою Харківською нотаріальною конторою р. № 1-16225 - дані особи поміняли вищевказану квартиру на кв. АДРЕСА_2 . При цьому згідно Довідки КП «ХАРКІВСЬКЕ МІСЬКЕ БЮРО ТЕХНІЧНОЇ ІНВЕНТАРИЗАЦІЇ» ХАРКІВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ №1117507 вищевказана квартира належить на праві спільної сумісної власності особам: ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_8 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Заявник також вказує, що на даний час вищевказана квартира в Реєстрі прав власності на нерухоме майно не зареєстрована, оскільки прізвище власників квартири у договорі міни та їх особистих документах відрізняється. Помилку у прізвищі спочатку допустили у Харківському міському центрі приватизації державного житлового фонду, коли перекладали прізвища родини із російської мови на українську, а потім повторили у Десятій Харківській державній нотаріальній конторі. При цьому на момент укладення договору міни батьки позивачки мали тільки паспорт громадян СРСР, а позивачка та її брати мали тільки свідоцтва про народження, де прізвище було записано на російській мові « ОСОБА_15 ». Заявник зазначає, що з метою виправлення описки у прізвищі « ОСОБА_16 » і заміни його на « ОСОБА_17 » позивачка звернулась до Сьомої державної нотаріальної контори, але отримала відповідь, що виправити описку у договорі не можливо, тому що матеріали нотаріальної справи передано до Харківського обласного нотаріального архіву.

У відповідності до ч. 1 ст. 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи немайнових прав.

Згідно п. 5 ч. 2ст. 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Згідно до п. 6 ч. 1 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті.

У відповідності до ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

У пункті 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» роз`яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Факти, що мають юридичне значення, встановлюються в судовому порядку, коли ці факти безпосередньо породжують юридичні наслідки для заявника: право на спадщину; право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника, одержання компенсації тощо.

У пункті 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 „Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення міститься роз`яснення про те, що при розгляді справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, зазначені в документі, не збігаються з ім`ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, вказаними у свідоцтві про народження або в паспорті, у тому числі, факту належності правовстановлюючого документа, в якому допущені помилки у прізвищі, імені, по батькові або замість імені чи по батькові зазначені ініціали суд повинен запропонувати заявникові подати докази про те, що правовстановлюючий документ належить йому і що організація, яка видала документ, не має можливості внести до нього відповідні виправлення. Разом з тим, цей порядок не застосовується, якщо виправлення в таких документах належним чином не застережені або ж їх реквізити нечітко виражені внаслідок тривалого використання, неналежного зберігання, тощо. Це є підставою для вирішення питання про встановлення факту, про який йдеться в документів, відповідно до чинного законодавства. Поряд з цим, суд може встановити факти належності особі документів, які не відносяться до таких, що посвідчують особу, наприклад, трудової книжки, іншого документу, що посвідчує трудовий стаж.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №320/948/18 зазначено, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Враховуючи вищезазначене, слід зробити висновок про те, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення:

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення;

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 16 червня 2021 року № 643/6447/19 (провадження № 61-14968св20), від 03 лютого 2021 року у справі №644/9753/19 (провадження № 61-14667св20), від 18 листопада 2020 року у справі №554/3600/19 (провадження № 61-8937св20), від 25 листопада 2020 року у справі №636/4087/19 (провадження№ 61-13847св20), від 19 червня 2019 року у справі №752/20365/16-ц (провадження № 61-24660св18), від 05 грудня 2019 року у справі №750/9847/18 (провадження № 61-18230св19).

Визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.

Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний.

Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.

У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав осіб; установлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Заявник просила встановити факт належності правовстановлюючих документів: договору міни квартири від 17 грудня 1994 року, посвідченого Десятою Харківською нотаріальною конторою №1-16225, за яким квартира АДРЕСА_2 була набута у власність ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_8 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Матеріали справи свідчать про те, що з вищевказаного договору міни від 17.12.1994 року, посвідченого Десятою Харківською нотаріальною конторою р. №1-16225, за яким кв. АДРЕСА_2 набута у власність ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_8 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . (а.с.15)

При цьому у змісті договору неправильно зазначено прізвище осіб, які придбали квартиру АДРЕСА_2 « ОСОБА_16 » замість «Овсянникови»

ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 (а.с.13). ОСОБА_13 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_5 ) (а.с.14).

Висновок суду про те, що рішення у цій справі безпосередньо впливатиме на права та законні інтереси громадян ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , є правильним.

Проте, відмовляючи в задоволенні заяви, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що оскільки до участі у справі в якості заінтересованих осіб не було залучено ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які разом із заявницею на праві спільної сумісної власності володіють вказаним житлом, а нормами процесуального законодавства не передбачено права суду за власною ініціативою залучати до участі у справі заінтересованих осіб , тому відсутні підстави для задоволення заяви.

Разом з тим, відповідно до статті 294 ЦПК України під час розгляду справ окремого провадження суд зобов`язаний роз`яснити особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи. З метою з`ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази. Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом. Справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб.

Права заінтересованих осіб знаходяться у юридичному зв`язку із суб`єктивними правами заявників і зумовлюються встановленням юридичного факту. Інтереси заінтересованих осіб можуть суперечити інтересам заявника. Отже, притягнення (вступ) цих заінтересованих осіб має важливе практичне значення, оскільки вони мають можливість у процесі розгляду справи про встановлення юридичного факту заявити про порушення чи оспорювання їхніх суб`єктивних прав.

Заінтересовані особи беруть участь у справах окремого провадження з метою захисту своїх інтересів або інтересів держави. Але на відміну від заявника ці особи самі не звертаються до суду із заявою, а вступають у вже розпочатий процес з власної ініціативи або притягуються до участі у справі судом.

ЦПК України не визначено осіб, які є заінтересованими у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які суд розглядає в порядку окремого провадження. Коло заінтересованих осіб визначається залежно від мети встановлення фактів, взаємовідносин таких осіб із заявником у зв`язку з фактами, які підлягають встановленню, і які можуть вплинути на їх права та обов`язки. Неправильне визначення такої особи заявником не є підставою для відмови у задоволенні заяви, оскільки заінтересовані особи повинні бути залучені до участі у справі також з ініціативи суду або можуть вступити у справу з власної ініціативи.

Такі правові висновки викладено Верховним Судом у постановах: від 13 червня 2024 року у справі № 333/8899/21, провадження № 61-6732св24; від 13 листопада 2024 року у справі № 308/14160/21, провадження № 61-5293св24; від 05 лютого 2025 року у справі № 183/4366/24, провадження № 61-14909св24.

Висновки суду першої інстанції щодо неможливості залучення заінтересованих осіб за ініціативи суду у справах окремого провадження не узгоджуються з вищенаведеними нормами права та правовими позиціями Верховного Суду, а неправильне визначення заявником заінтересованої особи не може бути правовою підставою для відмови у задоволенні заяви.

Судом не враховано, що відповідно до частини третьої статті 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.

Заінтересовані особи в окремому провадженні повинні бути залучені до участі у справі також з ініціативи суду або можуть вступити у справу з власної ініціативи, отже суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні заяви про встановлення факту, що має юридичне значення у зв`язку з незалученням заінтересованих осіб.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 31 березня 2026 року залучено до участі у справі в якості заінтересованих осіб ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Приймаючи до уваги викладене, колегія суддів вважає, що заява ОСОБА_1 підлягає задоволенню, оскільки факт належності ОСОБА_1 договору міни квартири від 17 грудня 1994 року, посвідченого Десятою Харківською нотаріальною конторою №1-16225, за яким квартира АДРЕСА_2 була набута у власність ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_8 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , знайшов своє підтвердження у судовому засіданні, іншим шляхом встановлення цього факту неможливо, а його встановлення необхідно заявнику для реалізації права власності.

У зв`язку з вищезазначеним апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення вимог заяви.

Доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м.Харкова від 13 листопада 2025 року скасувати та ухвалити нове.

Заяву задовольнити.

Встановити факт належності ОСОБА_1 договору міни квартири від 17 грудня 1994 року, посвідченого Десятою Харківською нотаріальною конторою №1-16225, за яким квартира АДРЕСА_2 була набута у власність ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_8 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: О.В. Маміна

Судді: О.Ю. Тичкова

В.Б. Яцина