Постанова від 25 травня 2026 р. у справі №346/3048/25 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 346/3048/25

Провадження № 22-ц/4808/971/26

Головуючий у 1 інстанції Третьякова І. В.

Суддя-доповідач Луганська

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Луганської В.М.

суддів: Девляшевського В.А.,Мальцевої Є.Є.,

за участю секретаря – Гудяк Х.М.

учасники справи

позивач – ОСОБА_1

відповідач – Коломийська окружна прокуратура, Івано-Франківська обласна прокуратура, Головне управління Національної поліції в Івано-Франківській, Головне управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Івано-Франківського апеляційного суду

апеляційну скаргу керівника Івано-Франківської обласної прокуратури

на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 27 березня 2026 року, ухвалене в складі судді Третьякової І.В.,

за позовом ОСОБА_1 до Коломийської окружної прокуратури, Івано-Франківської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській, Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури, суду,

в с т а н о в и в:

У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеними вимогами, в обґрунтування яких зазначив, що слідчим відділом Коломийського районного відділу поліції Головного управління національної поліції в Івано-Франківській області під процесуальним керівництвом працівників Коломийської окружної прокуратури відносно нього здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12020090180000571, яке порушено 26.06.2020 року за ознаками злочину передбаченого ч.11 ст.369 КК України.

30.06.2020 року позивачу повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення за ст. 369 ч.1 КК України.

01.07.2020 року обвинувальний акт у вищевказаному кримінальному провадження затверджений процесуальним керівником та направлений до Коломийського міськрайонного суду.

Вироком Коломийського міськрайонного суду від 08.03.2023 року позивача визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 369 КК України та призначено покарання у вигляду штрафу у розмірі 12750 грн.

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 29.05.2023 року вирок Коломийського міськрайонного суду від 08.03.2023 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 11.04.2024 року ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 29.05.2023 року скасовано і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного від 30.07.2024 року апеляційну скаргу позивача повторно залишено без задоволення, а вирок Коломийського міськрайонного суду від 08.03.2023 року без змін.

Постановою Верховного суду від 06.05.2025 року касаційну скаргу вирок Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 08.03.2023 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 30.07.2024 рку скасовано, кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 закрито на підставі пункту 3 частини 1 ст. 264 КПК України.

Позивач зазначив, що з 26.06.2020 року по 06.05.2025 року він безпідставно перебував під слідством та судом 58 повних місяців. Весь цей час свою вину в інкримінованому кримінальному правопорушенні не визнавав та був змушений доводити свою невинуватість. Вказане спричинило позивачу моральні страждання, руйнувало його душевний спокій, завдало моральні переживання, змушувало нервувати, створювало дискомфорт, порушувало звичайний для нього уклад життя, призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків. за вказаний період часу перебування під слідством та судом він зазнав значних душевних страждань у зв`язку із протиправною поведінкою працівників правоохоронних органів щодо нього, безпідставне звинувачення у вчиненні злочину, був змушений жити в умовах страху і приниження. Протягом майже 5 років він змушений був з`являтися за викликом до правоохоронних органів та суду, витрачав для цього свій час та кошти. Ці обставини вимагали додаткових зусиль для організації свого життя, пошук можливих способів захисту своїх прав.

Посилаючись на норми Конституції України, ЦК України, ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», враховуючи розмір мінімальної заробітної плати, що діє під час розгляду справи (8000 грн.) та тривалість перебування під слідством і судом (58 місяців) просив стягнути за рахунок Державного бюджету України на його користь 464000 грн моральної шкоди.

Крім того, просив стягнути на його користь сплачений ним за вироком суду штраф в сумі 12750 грн та 8000 грн конфіскованих в дохід держави.

Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 27 березня 2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Суд стягнув з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання у безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 501526 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, 12750 грн штрафу сплаченого на виконання вироку Коломийського міськрайонного суду від 08.03.2023 року та 8000 грн конфіскованих в дохід держави.

Не погоджуючись з рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 27 березня 2026 року керівник Івано-Франківської обласної прокуратури звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 27 березня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що позивачем не доведено належними та достатніми доказами факту заподіяння йому моральної шкоди, причинного зв`язку між відповідними процесуальними діями та настанням тих негативних наслідків, на які він вказує, тому є підстави для відмови у задоволенні позову.

Судом першої інстанції залишено поза увагою те, що позивачем не надано доказів на підтвердження втрати соціальних зв`язків, зниження його авторитету поміж колег та друзів, втрат немайнового характеру та необхідності вжиття додаткових зусиль для нормалізації життєвих зв`язків, доказів погіршення стану здоров`я.

Самі по собі факти звернень за медичною допомогою не свідчать про причинний зв`язок між захворюваннями ОСОБА_1 та притягненням його до кримінальної відповідальності. Також скаржник звертає увагу, що у медичних довідках відсутні будь-які відомості, які б свідчили про погіршення стану його здоров`я саме у зв`язку із кримінальним переслідуванням. Незрозумілими є посилання суду на хворобу доньки позивача.

Зазначає, що відсутні докази причинно-наслідкового зв`язку між указаним захворюванням та притягненням позивача до кримінальної відповідальності. Вважає, що слід критично оцінювати покази свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , допитаних під час судового розгляду, оскільки зазначені особи є зацікавленими особами та не могли надавати об`єктивні свідчення щодо обставин справи.

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 21 квітня 2026 року відкрито апеляційне провадження та роз`яснено позивачу право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 заперечує проти доводів апеляційної скарги та вважає їх надуманими, такими, що ґрунтуються на переоцінці доказів, довільному тлумаченні прокурором норм матеріального та процесуального права.

Посилається на те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, діє презумпція спричинення позивачу моральної шкоди відповідачем та обов`язок саме відповідача спростувати таку презумпцію. Надмірна тривалість кримінального провадження сама по собі здатна призвести до моральних страждань особи через тривалу невизначеність спірних правовідносин, необхідність відвідування органів досудового розслідування та суду, неможливість здійснювати звичайну щоденну діяльність і підрив репутації тощо.

В судовому засіданні прокурор Верешко М.І. підтримав апеляційну скаргу в межах її доводів.

В судове засідання ОСОБА_1 не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується даними онлайн-сервісу «Трекінг відправлень АТ «Укрпошта», згідно яких судова повістка повідомлення за трекінгом R067169027304 вручена одержувачу особисто 19.05.2026 року.

В судове засідання представник Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській, Головне управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується довідкамипродоставку електронного документу.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справу.

З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає можливим провести судовий розгляд справи без учасників справи, які повідомлені належним чином про дату, час та місце розгляду справи.

Заслухавши доповідача, вислухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції встановив, що позивачу завдана моральна шкода, яка полягає у порушенні його конституційних прав, переживаннях через незаконне притягнення до кримінальної відповідальності, порушення у зв`язку з цим нормальних життєвих зв`язків, вимушених змінах в організації його життя, суд вважав, що наявні підстави для покладення на державу обов`язку відшкодувати позивачу завдану йому моральну шкоду у зв`язку з незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Суд визначив, що строк перебування ОСОБА_1 під слідством і судом становив 58 місяців 7 днів та врахував, що відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» установлено з 1 січня 2026 року мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 8647 гривень, та дійшов висновку, що розрахунок розміру відшкодування моральної шкоди має бути здійснений з урахуванням саме з такого розміру мінімальної заробітної плати, та дійшов висновку, що відшкодування моральної шкоди станом на час розгляду справи не може бути меншим, ніж 501526 грн (8647 грн. *58 місяців 7 днів).

Переглядаючи справу, колегія суддів виходить з наступного.

Судом встановлено, що слідчим СВ Коломийського РВП ГУНП в Івано-Франківській області здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні № 1202009180000571, відомості про яке внесені до ЄРР 26.06.2020 року за ознаками ч.1 ст.369 КК України.

30.06.2020 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 369 КК України.

Вироком Коломийського міськрайонного суду від 08 березня 2023 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 369 КК України, та призначено покарання у виді штрафу в розмірі 750 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 12750 грн. Речові докази, а саме грошові кошти у сумі 8000 грн конфісковано в дохід держави.

Згідно квитанцій від 23.10.2023, 20.11.2023, 21.12.2023, 20.01.2024, 19.02.2024 та 19.03.2024 на суму 2125,00 грн кожна, ОСОБА_1 на виконання вироку суду сплачено штраф в сумі 12750 грн.

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 29 травня 2023 року, вказаний вирок суду відносно ОСОБА_1 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 11 квітня 2024 року ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 29.05.2023 року скасовано і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Після нового апеляційного розгляду ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 30 липня 2024 року, вказаний вище вирок суду відносно ОСОБА_1 залишено без змін.

Постановою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 06 травня 2025 року вирок Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 08 березня 2023 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 30 липня 2024 року відносно ОСОБА_1 скасовано. Кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 закрито на підставі пункту 3 частини 1 статті 284 КПК України.

Відповідно до довідки від 02.06.2025 ОСОБА_1 19.03.2024 знятий з обліку у Коломийському районному відділі філії ДУ «Центр пробації» в Івано-Франківській області у зв`язку із сплатою штрафу.

Відповідно до листа начальника Коломийського відділу ДВС у Коломийському районі Івано-Франківської області від 04.03.2026 року вирок суду щодо конфіскації грошових коштів в сумі 8000 грн в дохід держави виконано.

28.07.2020 року ОСОБА_1 повідомив Коломийську місцеву прокуратуру про неправомірні дії працівників поліції, спрямовані на фальсифікацію доказів в кримінальному провадженні за його обвинуваченням з метою незаконного притягнення його до кримінальної відповідальності.

Ухвалою слідчого судді Коломийського міськрайонного суду від 07 серпня 2020 року задоволено скаргу ОСОБА_1 та зобов`язано прокурора Коломийської місцевої прокуратури Івано-Франківської області внести до ЄРДР в порядку ст.214 КПК України відомості за ознаками складів злочинів за ч.1 ст.365, ч.1 ст.366 КК України, які містяться в заяві ОСОБА_1 від 28.07.2020 року.

ОСОБА_1 01.07.2020 та 28.07.2020 року звертався до Коломийської місцевої прокуратури та Генерального прокурора із заявами про неповноту слідства.

З копії амбулаторної медичної картки ОСОБА_1 вбачається, що останній звертався до за медичною допомогою до невролога 12.04.2022 та 13.04.2022 року, кардіолога 11.12.2024 року.

З копії акту дослідження стану здоров`я №248/8 від 17.11.2025 складеному ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_1 вбачається, що ОСОБА_1 був обстежений спеціалістами КНП «Коломийська ЦРЛ» КМР та йому поставлено діагноз, окрім іншого, гіпертонічна хвороба ІІ ст. та гіпертонія серця.

Судом першої інстанції була досліджена копія амбулаторної картки та виписки з медичної картки стаціонарного хворого ОСОБА_3 .

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Підстави, особливості та порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України та Законом України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР).

Відповідно до статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону № 266/94-ВР підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Право на відшкодування шкоди згідно з пунктом 2 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР виникає в особи в разі закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Отже, закриття органом досудового розслідування кримінального провадження щодо особи з підстав, що її реабілітують, а саме у зв`язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпанням можливостей їх отримати є офіційною констатацією незаконності повідомлення її про підозру. Прийняття відповідного процесуального рішення щодо особи підтверджує протиправність його кримінального переслідування та дає право особі на відшкодування шкоди згідно з пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 15 жовтня 2025 року у справі № 333/8394/23.

Встановивши, що ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством, яке тривало з 30.06.2020 року по 06 травня 2025 року, тобто 58 місяців, та кримінальне провадження було закрито у зв`язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпанням можливостей їх отримати, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач довів його право на відшкодування завданої йому моральної шкоди у зв`язку з незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури, суду.

За частиною п`ятою та шостою статті 4 Закону № 266/94-ВР відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Згідно зі статтею 13 Закону № 266/94-ВР питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається відповідно до частини першої статті 12 цього Закону. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Верховний Суд у постановах від 13 березня 2024 року у справі № 709/377/21, від 28 лютого 2024 року у справі № 553/32/22 виснував, що тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний.

Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, відповідно до частини третьої статті 13 Закону № 266/94-ВР відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд під час вирішення цього питання має керуватись таким розміром мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зробила висновок, що моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд під час вирішення цього питання має керуватися таким розміром мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи.

Розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження.

Отже, при визначені розміру мінімальної шкоди, суд першої інстанції вірно керувався розміром мінімальної заробітної плати, що діяв під час розгляду справи, а саме на час ухвалення остаточного рішення по справі.

Законом України «Про державний бюджет на 2026 рік» встановлено розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2026 року в розмірі 8647 грн.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) звернула увагу, що законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом.

Враховуючи встановлені судом обставини справи, особливості впливу незаконного притягнення до кримінальної відповідальності на позивача, тривалість перебування позивача під слідством, розмір мінімальної заробітної плати на час ухвалення рішення у справі, ймовірну глибину душевних страждань позивача, а також засади розумності, виваженості та справедливості, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно визначив, що достатнім для компенсації позивачу негативних наслідків морального характеру є розмір відшкодування у розмірі 501526 грн, що відповідає принципам розумності і справедливості.

Розмір завданої ОСОБА_1 моральної шкоди, визначеної судом першої інстанції у 501526 грн відповідає мінімальному розміру моральної шкоди і у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом для позивача як особи, що має право на відшкодування шкоди відповідно до Закону № 266/94-ВР.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги керівника Івано-Франківської обласної прокуратури про те, що позивачем не доведено належними та достатніми доказами факту заподіяння йому моральної шкоди, причинного зв`язку між відповідними процесуальними діями та настанням тих негативних наслідків, оскільки такі доводи спростовуються встановленими по справі обставинами.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено фактичні обставини справи та дано правильну оцінку доказам, суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування в оскаржуваній частині по доводам апеляційних скарг не має.

Керуючись ст. ст.367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, Івано-Франківський апеляційний суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу керівника Івано-Франківської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 27 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 29 травня 2026 року

Головуючий В.М. Луганська

Судді: В.А. Девляшевський

Є.Є. Мальцева