Постанова від 27 травня 2026 р. у справі №193/103/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3140/26 Справа № 193/103/25 Суддя у 1-й інстанції - Кравченко Н.О. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2026 року м. Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Бондар Я.М.,

суддів: Зубакової В.П., Остапенко В.О.

секретар судового засідання Лідовська А.А.,

сторони:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – ОСОБА_2 ,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справі, апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Касьян Микола Степанович, на рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 18 листопада 2025 року, яке ухвалено суддею Кравченко Н.О. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, повне судове рішення складено 18 листопада 2025 року,

ВСТАНОВИВ

У січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 02.04.2024 року він надав у борг ОСОБА_2 за договором позики, оформленого розпискою про отримання боргу 40000 доларів США під проценти 4% щомісячно на строк 4 місяці з повернення усієї суми боргу та процентів до 01.08.2024 року. Станом на 01.08.2024 року розмір процентів за 4 місяці складав 6400 доларів США. Всього розмір заборгованості разом з процентами складає 46400 доларів США. Проте, коли настав строк повернення боргу, відповідач повідомив йому, що у нього відсутні грошові кошти та найближчім часом повертати борг він не збирається. Вказані обставини стали підставою для звернення до суду із даним позовом.

У зв`зку з викладеним, просить стягнути з відповідача ОСОБА_2 40000,00 доларів США суму боргу за договором позики та 6400,00 доларів США. проценти за договором позики від 02.04.2024 року.

Рішенням Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 18 лисопада 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму заборгованості за договором позики від 02.04.2024 року у розмірі 46400 доларів США, яка складається: 40000 доларів США - сума позики та 6400 доларів США - відсотки.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 15745,60 грн. судового збору.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Кастян М.С., посаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 18 листопада 2025 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ОСОБА_1 є фізичною особою і як фізична особа не може надавати позику. Надання коштів у позику є фінансовим кредитом. Таку фінансову послугу можуть надавати лише фізичні особи-підприємці та лише у випадках прямо передбачених законом. Позивач же не є фізичною особою-підприємцем, що не враховано судом першої інстанції. Посилається, що для визначення справжності підпису ОСОБА_2 в розписці є необхідним проведення судової почеркознавчої експертизи, яку в суді першої інстанції призначено не було у зв`язку з тим, що ОСОБА_2 не міг з`явитися до зали судового засідання. Враховуючи, що сторона відповідача ставить під сумнів факт укладання спірного договору позики, то такий догоівір не був укладений, а суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

В додаткових поясненнях на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Драгола А.В., посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, зазначає, що розписки як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів. Звертає увагу, що розписка не містить дати передачі грошових коштів, після якої між сторонами могли виникнути договірні правовідносини, не містить місця передачі коштів. Посилається, що дата на розписці написана іншим почерком, тому вказана дата не може свідчити про дату укладання договору позики та тим більше про факт передачі грошових коштів. Також текст розписки не містить зобов`язання ОСОБА_2 повернути суму процентів. Тому зазначення в рішенні суду обов`язку з повернення процентів є домислом суду, яке не грунтується на доказах.

Відзив на апеляційну скаргу не наданий.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню за наступних підстав.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що згідно розписки від 02 квітня 2024 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , позичив у ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 40000 доларів США під 4% в місяць. Вказані кошти відповідач зобов`язався повернути до 01.08.2024. (а.с.3, 40).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, встановивши, що позивач довів факт укладення договору і факт передачі ним коштів позичальнику на вказаних у розписці умовах, відповідач свої договірні зобов`язання за договором позики не виконав в строк обумовлений в розписці, дійшов висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 46 400 доларів США.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення відповідає в повній мірі.

Відповідно частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із частинами першою, другою статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до частини першої статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).

З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Такі правові висновки щодо застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17 і підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2022року у справі № 206/6401/18 (провадження № 61-9197св21) зазначено, що: «на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Договір позики є укладеним з моменту передачі грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця. Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки. Зазначене узгоджується з висновками викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18)».

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Отже, надана позивачем ОСОБА_1 боргова розписка від 02 квітня 2024 року підписана відповідачем ОСОБА_2 , оригінал якої досліджено колегією суддів (а.с. 40) є належним доказом факту отримання грошових коштів, за недоведеності ним протилежного.

Посилання відповідача на те, що вказані позивачем кошти в позику йому не передавалися, а розписка ним не підписувалась, колегію суддів не приймаються, оскільки відповідачем не надано відповідних доказів на підтвердження вказаного, клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи не заявлялося.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з вимогами статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини першої статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Частиною третьою статті 545 ЦК України передбачено, що наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

Прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання зобов`язання частково або в повному обсязі. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора (ч. 1, 4 ст. 545 ЦК України).

Отже, статтею 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку.

Дослідивши оригінал боргової розписки від 02 квітня 2024 року, яка містить зобов`язання ОСОБА_3 повернути ОСОБА_1 у визначений строк визначену суму грошових коштів, що становить основний зміст і всі істотні умови позикового зобов`язання, колегія суддів вважає, що вони є не тільки належним підтвердженням укладеного між сторонами договорів позики зазначеної суми грошей, але й підтвердженням факту не виконання зобов`язання відповідачем щодо повернення позики у відповідності до вимог ст.ст. 526, 530, 1049 ЦК України.

Отже, встановивши факт існування між сторонами договірних правовідносин згідно розписки від 02.04.2024 року, а також факт неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань із повернення суми позики відповідно до умов договору позики, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 боргу за вказаним договором позики та узгоджені проценти за користування позикою, у зв`язку з чим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо доведеності та обгрунтованості заявлених позовних вимог.

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ від 19 квітня 1994 року у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів» (Van de Hurk v. the Netherlands), № 288).

Висновки суду у межах доводів апеляційної скарги відповідача ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, судом першої інстанції не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

При цьому суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції № 2) [ВП], § 41.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів «б» та «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки, апеляційна скарга залишається без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Разом з тим, оскільки ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 03 лютого 2026 року відповідачу ОСОБА_2 відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 18 168,00 грн. до ухвалення судового рішення, судовий збір у вказаному розмірі за подання апеляційної скарги має бути стягнутий з відповідача на користь держави.

Керуючись ст.ст. 367,368,374,375,381,382 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 18 листопоада 2025 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 18 168,00 гривень.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 28 травня 2026 року.

Головуючий:

Судді: