Постанова від 27 травня 2026 р. у справі №214/6085/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5245/26 Справа № 214/6085/25 Суддя у 1-й інстанції - Чернова Н. В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2026 року м. Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Бондар Я.М.,

суддів – Акуленка В.В., Остапенко В.О.

секретар судового засідання – Лідовська А.А.

сторони:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача адвоката Тімофєєва Артура Сергійовича на заочне рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 січня 2026 року, яке ухвалено суддею Черновою Н.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області (дата складання повного судового рішення не зазначена), -

В С Т А Н О В И В

В червні 2025 року ОСОБА_1 через свого представника звернувся з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив суд визнати одноосібне виховання і утримання ним малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 без участі матері ОСОБА_4 .

В обґрунтування вимог позивачем зазначено про перебування його з 14 вересня 2019 року у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 , від якого у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідачка має психічне захворювання та перебуває на диспансерному обліку в Криворізькому психоневрологічному диспансері, також має 2 групу інвалідності, не працює. Після народження дитини у неї відбулося загострення, на сьогоднішній день вона вже проходила стаціонарне лікування, у зв`язку з чим дитина весь час перебуває разом з ним, оскільки ОСОБА_4 не виконує і не має можливості виконувати батьківські обов`язки. Вона агресивна та несе загрозу як для дитини, так і для нього, позивача у справі, оскільки постійно лізе у бійку та ніякої участі у вихованні й догляді за дитиною не приймає. Рішенням суду від 22.11.2020 шлюб між ним з відповідачкою розірваний, судовим наказом від 30.08.2021 стягнуто аліменти з ОСОБА_4 на утримання дитини та рішенням суду від 20.04.2022 визначено місце проживання їх спільної дитини разом з батьком. На підставі ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» він мав відстрочку від призову під час загальної мобілізації, однак звернувшись до ТЦК у квітні 2025 року отримав відмову у наданні відстрочки у зв`язку з необхідністю надання рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини. Тому оскільки він самостійно виховує дитину, колишня дружина перебуває у хворобливому стані, її психічне захворювання прогресує, вона не працює у зв`язку з наявною групою інвалідності, а отже весь тягар по утриманню та вихованню дитини лежить на ньому, просив вимоги задовольнити.

Заочним рішенням Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 січня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі представника позивача ОСОБА_1 – адвокат Тімофєєв А.С. просив рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що враховуючи психічне захворювання матері дитини, її нетрудоспособність як людини з інвалідністю 2 групи, батько позивач по справі одноосібно виховує та утримує неповнолітнього сина ОСОБА_3 .

Без встановлення такого факту позивач не може оформити відстрочку від призову під час мобілізації та існує ризик того, що дитина залишиться без піклування обох батьків.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Заслухавши суддю-доповідача, позивача ОСОБА_1 та його представника адвоката Тімофєєва А.С., які коже окремо підтримали доводи апеляційної скарги з викладених у ній підстав, дослідивши матеріали справи, перевіривши рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що сторони ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 6 – копія свідоцтва).

Згідно рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 листопада 2020 року у справі № 214/4897/20 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 розірвано.

Згідно з судовим наказом Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 серпня 2021 року у справі № 214/6269/21 з ОСОБА_4 було стягнуто аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь позивача ОСОБА_1 .

Рішенням Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 квітня 2022 року у справі № 214/5074/20 визначено місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано жодних доказів факту самостійного виховання ним сина ОСОБА_5 .

Суд зазначив, що встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком без участі матері є підставою для позбавлення батьківських прав, що є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого не доведено. Відтак, суд відмовив у задоволенні позову.

Колегія суддів апеляційного суду не може погодитися з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

У цій справі заявник просить встановити факт самостійного виховання дитини, посилаючись не на те, що відповідачка свідомо ухиляється від своїх батьківських обов`язків, а тому що страждає на психічне захворювання, та не виконує ці обов`язки через стан здоров`я, інвалідність. Заявлені вимоги, пов`язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу - батька, який самостійно виховує дитину.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (ст. 1 СК України).

Частиною 1 ст. 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Статтею 141 СК України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150, 151 СК України.

За приписами ч. 2 ст. 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин 1-4 ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.

При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб`єктів, об`єктів і змісту (прав та обов`язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).

Так, у силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов`язки), яка припиняється у момент її смерті (ст. 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 30 ЦК України).

Відповідно до ст. 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

Згідно з ч. 2 ст. 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов`язок особистого немайнового характеру припиняється у зв`язку з неможливістю його виконання.

У ч. 4 ст. 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (ст. 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

Сімейним законодавством не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена ч. 1 ст. 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Спори, що виникають між сторонами, вирішуються шляхом перемовин, а в разі неможливості вирішити конфлікт – у судовому порядку відповідно до чинного законодавства України.

Частиною 1 ст. 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до ч. 3, ч. 4 ст. 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

У справі, яка переглядається, заявник просить установити факт самостійного виховання і утримання ним дитини, проте не через ухилення матері дитини від її батьківських обов`язків, а через її стан здоров`я, зокрема психічне. А отже в даному випадку не йдеться про наявність та необхідність позбавлення батьківських прав.

Відомості щодо психічного здоров`я фізичних осіб є конфіденційними медичними даними, позивач не мав таких документів, але суд першої інстанції не сприяв йому у отриманні цих даних чи спростуванні них.

Згідно довідки Комунального некомерційного товариства «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» ДОР від 12 травня 2026 року ОСОБА_2 з 2014 року звертається за медичною допомогою до лікаря психіатра з приводу лікування шизофренії, параноїдної форми.

Диспансерний облік психіатричних хворих скасовано після втрати чинності наказу МОЗ від 22.01.2007 року №20 «Про затвердження інструкції з організації диспансерного та консультативного нагляду осіб, які страждають на психічні розлади, при наданні амбулаторної психіатричної допомоги» за наказом МОЗ №1063 від 13.05.2019року,

Отже доводи апеляційної скарги є слушними, а висновки в даній справі є поверхневими без належної перевірки та повного та всебічного встановлення дійсних обставин справи. Тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду – скасуванню із ухваленням нового про задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу представника позивача адвоката Тімофєєва Артура Сергійовича задовольнити.

Заочне рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 січня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Встановити факт одноосібного виховання та утримання ОСОБА_1 малолітнього сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , без участі матері ОСОБА_2 .

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 28 травня 2026 року.

Головуючий

Судді