Постанова від 28 травня 2026 р. у справі №212/3042/25 — Дніпровський апеляційний суд

Суд: Дніпровський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них

Дата: 28 травня 2026 р.

Справа: №212/3042/25

Суддя: Остапенко В. О.

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5624/26 Справа № 212/3042/25 Суддя у 1-й інстанції - Дехта Р.В. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2026 року м. Кривий Ріг

справа № 212/3042/25

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – судді Остапенко В.О.,

суддів Акуленка В.В., Бондар Я.М.

сторони:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит Капітал»

відповідач ОСОБА_1

розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит Капітал» на рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 17 лютого 2026 року, яке ухвалено суддею Дехтою Р.В. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 23 лютого 2026 року,

УСТАНОВИВ:

В березні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит Капітал» (далі ТОВ «ФК «Кредит Капітал») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 13 листопада 2018 року між Акціонерним товариством «Банк Форвард» (надалі - Банк) та ОСОБА_1 було підписано Заяву (Оферту) № 200173479 на укладення Договору про надання та використання платіжної картки - далі кредитний договір, відповідно до умов якого відповідачу було випущено на його ім`я платіжну картку, відкрито поточний рахунок та встановлено ліміт, в межах якого позичальник має право здійснювати операції з використанням Картки за рахунок наданого Банком кредиту, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплачувати плату за користування кредитом відповідно до умов цього Договору.

Банк свої зобов`язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, а саме перерахував грошові кошти в обсязі та у строк визначені умовами кредитного договору шляхом встановлення ліміту на рахунку позичальника, що підтверджується виписками за кредитним договором.

25 липня 2024 року АТ «Банк Форвард» та ТОВ «ФК «Кредит Капітал», керуючись главою 47 ЦК України, уклали Договір № GL1N426202/1 про відступлення прав вимоги. Згідно вищевказаного договору, та у відповідності до ст. 512 ЦК України, ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» набуло статусу Нового Кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками АТ «Банк Форвард», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором № 200173479 від 13 листопада 2018 року.

Станом на дату відступлення права вимоги заборгованість відповідача перед позивачем за кредитним договором № 200173479 від 13 листопада 2018 року становить 88 519,86 грн, а саме: заборгованість за тілом кредиту - 45 187,68 грн; заборгованість за відсотками - 12 154,73 грн; заборгованість за комісією - 31 177,45 грн, яку позивач просив стягнути з відповідача а також стягнути понесені витрати на сплату судового збору.

Рішенням Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 17 лютого 2026 року позовні вимоги ТОВ «ФК «Кредит Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволені частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит Капітал» заборгованість за кредитним договором № 200173479 від 13 листопада 2018 року в розмірі 1 262 грн 10 копійок.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит Капітал» судовий збір у розмірі 34,53 грн.

В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній ТОВ «ФК «Кредит Капітал» просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині незадоволених позовних вимог позивача про стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості за тілом, відсотками та нарахованою комісією та ухвалити в цій частині нове рішення по справі про задоволення вказаних позовних вимог позивача.

Апеляційна скарга обгрунтована тим, що позивачем до позовної заяви було долучено виписки по особовим рахункам угоди № 200173479 та Розрахунок заборгованості за договором кредиту № 200173479, що є письмовими документами, які підтверджують суму боргу. Виписки по особовим рахункам містять усі необхідні відомості для того, аби ідентифікувати його як такий, що підтверджує суму боргу саме по цьому кредитному договорі, адже містить відомості про позичальника та номер і дату кредитного договору. При цьому відповідач не надав жодних документів чи інших доказів, де б здійснювалося математичне обґрунтування суми яку було погашено. Отже, належними та допустимими доказами відповідач не спростував розмір заборгованості за кредитним договором, який визначений позивачем на основі первинних бухгалтерських документів.

Апелянт зазначає, що в паспорті споживчого кредиту указаний строк кредитування 13 місяців з можливістю автоматичної пролонгації. Варто розрізняти строк дії кредитного договору (в частині повернення всієї суми одним платежем) та строк дії кредитної лінії за платіжною карткою. Кредитна картка передбачає можливість багаторазового використання коштів у межах встановленого ліміту, а погашення заборгованості відбувається частинами. Твердження суду про закінчення строку кредитування є некоректним, оскільки стосуються строкових кредитних договорів з чітко визначеним графіком погашення та кінцевою датою повернення всієї суми кредиту, що відрізняється від правової природи договору про надання та використання платіжної картки з поновлюваним кредитним лімітом . У випадку з кредитною карткою, де існує поновлюваний кредитний ліміт, нарахування відсотків відбувається за фактичне користування кредитними коштами в межах встановленого ліміту.

Отже, банк нараховував відсотки за користування кредитним лімітом відповідно до умов підписаної позичальником заяви протягом всього періоду фактичного користування кредитними коштами. Оскільки відповідач не погасив заборгованість у повному обсязі, нарахування відсотків є правомірним.

Також апелянт зазначає, що банк в повному обсязі повідомив відповідачу про наявні в банку умови кредитування та орієнтовану сукупну вартість кредиту, порядок обчислення процентних доходів, порядок, розмір і базу розрахунку всіх комісій, предмет кожної супутньої послуги, обґрунтування вартості кожної супутньої послуги. Із зазначеними умовами, де зазначені орієнтована вартість споживчого кредиту, сума плати за надання виписок, щомісячна плата за участь у програмі страхування життя, комісія за зняття готівки, відповідач ознайомлений при укладенні Кредитного договору про що свідчить підпис позичальника у Кредитному договорі № 200173479, тому нарахування комісії за обслуговування кредиту було здійснено відповідно до умов кредитного договору.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу позивача - залишити без задоволення.

Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки, станом на момент подання апеляційної скарги, ціна позову складала менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, на підставі досліджених та оцінених судом доказів виходив з їх обґрунтованості та доведеності в частині розміру заборгованості за кредитним договором - 1 262,10 грн.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Статтею 626 ЦПК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст.ст. 628, 629 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, до яких закон відносить умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За приписами ч. 2 ст. 638 ЦК України, договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Положення ч. 1 ст. 205 ЦК України визначають, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.

Відповідно до ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. (ч. 1). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами. (ч. 3).

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст.633 ЦК України, публічним є договір, у якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст. 634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк бо інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно з ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Положення ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачають відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Так, відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 13 листопада 2018 року між Акціонерним товариством «Банк Форвард» (надалі - Банк) та ОСОБА_1 було підписано Заяву (Оферту) № 200173479 на укладення Договору про надання та використання платіжної картки - далі кредитний договір, відповідно до умов якого відповідачу було випущено на його ім`я платіжну картку, відкрито поточний рахунок та встановлено ліміт, в межах якого позичальник має право здійснювати операції з використанням Картки за рахунок наданого Банком кредиту, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплачувати плату за користування кредитом відповідно до умов цього Договору.

Банк свої зобов`язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, а саме перерахував грошові кошти в обсязі та у строк визначені умовами кредитного договору шляхом встановлення ліміту на рахунку позичальника, що підтверджується виписками за кредитним договором.

25 липня 2024 року АТ «Банк Форвард» та ТОВ «ФК «Кредит Капітал», керуючись главою 47 ЦК України, уклали Договір № GL1N426202/1 про відступлення прав вимоги. Згідно вищевказаного договору, та у відповідності до ст. 512 ЦК України, ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» набуло статусу Нового Кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками АТ «Банк Форвард», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором № 200173479 від 13 листопада 2018 року.

Відповідно до розрахунку, наданого позивачем, станом на дату відступлення права вимоги заборгованість відповідача перед позивачем за кредитним договором № 200173479 від 13 листопада 2018 року становить 88 519,86 грн, а саме: заборгованість за тілом кредиту - 45 187,68 грн; заборгованість за відсотками - 12 154,73 грн; заборгованість за комісією - 31 177,45 грн.

Разом з тим, в наданих суду позивачем банківських виписках та в інших наданих позивачем документах відсутні відомості про дату та розмір отриманих кредитних коштів, однак наявні відомості про розмір заборгованості починаючи з 13 листопада 2018 року, що підтверджується випискою по банківському рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 та наданим позивачем розрахунком.

Також судом встановлено, що ні в позовній заяві, ні в будь-яких інших наявних у справі документах відсутні відомості про термін дії кредитного договору. Такі відомості про строк кредитування зазначені лише в заяві (оферті) відповідача ОСОБА_1 від 13 листопада 2018 року на отримання кредиту додатком до якої є паспорт споживчого кредиту, згідно якого сума кредиту становить 50 000 грн терміном на 13 місяців, а тому суд дійшов висновку про те, що строк повернення кредиту настав 13 грудня 2019 року.

Також судом встановлено, що наданий суду позивачем розрахунок фактично є інформативною таблицею в якій наведений перелік складових заборгованості та їх цифрове значення та не містить відомостей про те яким чином позивач визначив та розрахував кожну суму по періодам, з яких джерел та які саме були отримані позивачем похідні дані.

Зокрема в розрахунку позивача відсутні відомості про те: коли, яка сума та на який рахунок відповідача була зарахована сума кредитних коштів; яким чином нараховувалися проценти та інші складові заборгованості; на якій підставі був змінений розмір процентів за комісією та що саме це за комісія.

Так, на банківському рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 дійсно перебували кредитні кошти, якими відповідач користувався та за користування якими сплачував відсотки. Тому суд не вбачає підстав для відмови в повному обсязі.

Згідно п. 3.2. Заяви сума кредитних коштів не може перевищувати 19 999 грн і зарахування кредитних коштів повинно відбутися лише згідно надісланого клієнтом банку (відповідачем) відповідного розпорядження з зазначення суми кредиту та його терміну. Вказане розпорядження позивачем суду надано не було.

Згідно вказаного пункту заяви строк кредитування не міг перевищувати 36 місяців і доказів укладення сторонами будь-якої угоди щодо продовження терміну його дії суду не надано. Отже максимальний строк закінчення терміну дії кредиту міг би настати не пізніше 13 листопада 2021 року. Однак, позивачем не надано суду жодного документу, в якому був би зазначений строк дії кредитного договору, а в позовній заяві позивач вказав, що термін повернення кредиту настав, але не зазначив коли саме це відбулося.

В п. 3.11.4. Оферти зазначено, що строк дії кредитного договору буде відповідати строку дії Договору банківського обслуговування. Однак, вказаний договір банківського обслуговування суду не наданий, тому неможливо встановити строк дії кредитного договору. При цьому сам позивач навіть в позовній заяві не вказує термін дії кредитного договору.

Згідно доданого позивачем паспорта споживчого кредиту сума кредиту становить 50 000 грн терміном на 13 місяців, а тому строк повернення кредиту настав 13 грудня 2019 року. Однак в цьому ж паспорті споживчого кредиту зазначено, що умови кредитного договору можуть відрізнятися від умов викладених в даному паспорті споживчого кредиту, зокрема щодо суми і термінів дії кредитного договору (строку кредитування).

В позовній заяві позивачем не вказано яка саме сума кредитних коштів була надана відповідачу. При цьому позивач послався лише на виписку з банківського рахунку, в якій відсутні відомості про зарахування на рахунок відповідача кредитних коштів.

В договорі добровільного страхування вказаний термін дії даного договору 24 місяці. Однак, Оферта не містить положень про врахування строку дії договору страхування при визначенні строку дії кредитного договору.

Не містить Оферта і посилань щодо можливості визначення терміну дії кредитного договору на підставі наданої позивачем розписки про отримання картки з зазначенням терміну її дії до 31 серпня 2023 року.

На підставі наведенного вище суд першої інстнації дійшов обгрунтованого висновку про те, що, виходячи з наявних у справі доказів, неможливо встановити інший ніж 13 грудня 2019 року, строк закінчення терміну дії кредитного договору, а тому нарахування процентів за кредитом після зазначеної дати є безпідставним.

Також суд першої інстанції вірно виснував, що надана позивачем таблиця, по своїй суті не є розрахунком заборгованості, а фактично є відомістю про розмір зроблених невідомо яким чином нарахувань.

Як вбачається із матеріалів справи, згідно наданих суду позивачем відомостей, станом на 12 грудня 2019 року сума заборгованості за кредитним договором становить 42 398,81 грн. Нараховані відсотки 3 490,68 грн. З них сплачено, 3 591,69 грн, тобто в більшому розмірі ніж були нараховані. Загалом за кредитним договром відповідачем сплачено відсотків 30 368,46 грн.

На підставі наведенного суд першої інснації дійшов вірного висновку про, що відповідачем ОСОБА_1 були зайво сплачені відсотки в розмірі 26 776,77 грн (30 368,46 грн – 3 591,69 грн = 26 776,77 грн).

Відповідно до наданого позивачем розрахунку, станом на 12 вересня 2023 року поточна заборгованість відсутня, а прострочена заборгованість становить 45 187,68 грн.

Отже, з врахуванням зайво сплачених відповідачем грошових коштів в якості процентів, прострочена заборгованість становить 45 187,68 грн – 26 776,77 грн = 18 410,91 грн.

Крім того, з наданого суду позивачем розрахунку не вбачається за рахунок чого збільшувалася поточна заборгованість відповідача після 12 грудня 2019 року.

Відповідно до наданого розрахунку, станом на 12 грудня 2019 року відповідачем сплачена заборгованість в загальному розмірі 38 400,86 грн.

Тобто, після 13 грудня 2019 року відповідачем сплачено 38 400,86 грн -21 252,05 грн = 17 148,81 грн.

В виписці АТ Банк Форвард» по особовим рахункам угоди № 200173479 від 13 листопада 2018 року за період з 01 липня 2010 року по 10 червня 2023 року зазначені рахунки, відомості про належність яких саме ОСОБА_1 відсутні, а саме: № НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , НОМЕР_6 , НОМЕР_7 .

Відповідно до вказаної виписки порахунку № НОМЕР_1 , який дійсно належить ОСОБА_1 станом на 14 травня 2023 року обрахована заборгованість на суму 44 057,98 грн.

В цій же виписці в розділі за рахунком № НОМЕР_4 в графі дебет вказані витрати не з рахунку відповідача № НОМЕР_1 , а з іншого рахунку № НОМЕР_5 . Тому суд першрї інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що зазначена в цьому розділі сума заборгованості 1 089,64 грн стягненню з відповідача не підлягає.

Теж саме стосується в розділах виписки по іншим рахункам: на суму 10 843 грн по рахунку № НОМЕР_3 , на суму 129,70 грн по рахунку № НОМЕР_6 , на суму 7 241,18 грн по рахунку № НОМЕР_7 .

Крім того, згідно виписки по особовим рахункам за період з 11 червня 2023 року по 24 липня 2024 року по рахункам угоди № 12440463 баланс по дебіту та кредиту рахунку № 24500018216120 та 24501008234735 становить 0.00 грн. З даної виписки не вбачається, що відповідач має будь-яке відношення до вказаних у цій виписці рахунків.

На підставі наведеного вище, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що на підставі досліджених та оцінених судом доказів позивачем доведено позовні вимоги в частині розміру заборгованості за кредитним договором - 1 262,10 грн.

Отже, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог позивача, на підставі досліджених та оцінених судом доказів виходив з їх обґрунтованості та доведеності в частині розміру заборгованості за кредитним договором - 1 262,10 грн.

У справі, що розглядається, судом першої інстанції надано відповідь на всі істотні питання, що виникли під час кваліфікації спірних відносин. Наявність у апелянта іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятих судом першої інстанції рішення та фактично зводиться до спонукання суду апеляційної інстанції до прийняття іншого рішення - на користь апелянта.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих і правильних висновків суду першої інстанції.

Наведені апелянтом в апеляційній скарзі доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених апелянтом у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит Капітал» - залишити без задоволення.

Рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 17 лютого 2026 року- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст постанови складено 29 травня 2026 року.

Головуючий:

Судді:

Оригінал: reyestr.court.gov.ua