Постанова від 28 травня 2026 р. у справі №193/2/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6510/26 Справа № 193/2/26 Суддя у 1-й інстанції - Кравченко Н. О. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2026 року м.Кривий Ріг

справа № 193/2/26

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Остапенко В.О.

суддів - Акуленка В.В., Бондар Я.М.

сторони:

позивач - Акціонерне товариство «ТАСКОМБАНК»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» на заочне рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 17 березня 2026 року, яке ухвалено суддею Кравченком Н.О.у селищі Софіївці Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 17 березня 2026 року, -

ВСТАНОВИВ:

У січні 2026 року Акціонерне товариство «ТАСКОМБАНК» (надалі - АТ «ТАСКОМБАНК») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 27.06.2023 між АТ «ТАСКОМБАНК» та ОСОБА_1 було укладено Заяву-договір № 3579468-937 про надання споживчого кредиту, відповідно до умов якого відповідачу було надано кредит на власні потреби у розмірі 26225,00 грн, шляхом перерахування на поточний рахунок відповідача на строк 60 місяців, з розміром процентної ставки за користування кредитом 0,01% річних та комісії за обслуговування кредиту - 4,9% щомісячно.

Кредитні кошти відповідачу було надано у спосіб, зазначений в кредитному договорі, що підтверджується відповідною випискою.

Отже, позивач, свої обов`язки за кредитним договором виконав в повному обсязі.

В подальшому відповідач перестав виконувати умови кредитного договору в повній мірі, а саме, перестав сплачувати заборгованість по кредиту, процентах та комісії.

Через неналежне виконання відповідачем умов кредитного договору, станом на 02.09.2025, його загальна заборгованість перед позивачем складає 33257,26 грн., з яких: заборгованість по тілу кредиту (в т. ч. прострочена) – 19120,36 грн., заборгованість за процентами (в т. ч. прострочена) 1,57 грн., заборгованість по комісії (в т. ч. простроченій) 14135,33 грн.

На підставі викладеного, позивач просив суд стягнути з відповідача на користь АТ «ТАСКОМБАНК» кредитну заборгованість за заявою-договором № 3579468-937 від 27.06.2023 у загальному розмірі 33257,26 грн., а також понесені судові витрати.

Заочним рішенням Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 17 березня 2026 рокупозовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «ТАСКОМБАНК» кредитну заборгованість за Заявою-договором № 3579468-937 від 27.06.2023 року, станом на 02.09.2025 року, у розмірі 19121 грн 93 коп., з яких заборгованість по тілу кредиту (в т. ч. прострочена) – 19120,36 грн., заборгованість за процентами (в т. ч. прострочена) 1,57 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «ТАСКОМБАНК» витрати по сплаті судового збору у розмірі 1392 гривні 81 коп.

В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач АТ «ТАСКОМБАНК»просить частково скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача про стягнення заборгованості по комісії (в т.ч. простроченій) у розмірі 14 135 грн. 33 коп, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи та невірне застосування норм матеріального права.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що 27 червня 2023 року між сторонами укладено Заяву-договір № 3579468-937 про надання споживчого кредиту, який є обов?язковим для виконання Підписанням та поданням заяви-договору позичальник підтвердив, що він попередньо ознайомлений та у письмовій формі у повному обсязі отримав від банку інформацію, визначену ст.9 ЗУ «Про споживче кредитування».

Звертає увагу, що статтею 21 Закону України «Про споживче кредитування» встановлено особливості відповідальності споживача за договором про споживчий кредит, згідно з якою споживач, який порушив своє зобов`язання щодо повернення кредиту та процентів за ним, має відшкодувати кредитодавцю завдані цим збитки відповідно до закону з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Проте, законодавцем встановлені чіткі особливості щодо розміру відповідальності споживача, яка визначені у частині 2 статті 21 Закону України «Про споживче кредитування», а саме: у договорах про споживчий кредит пеня за невиконання зобов`язання щодо повернення кредиту та процентів за ним не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, та не може бути більшою за 15 відсотків суми простроченого платежу. Сукупна сума неустойки (штраф, пеня), нарахована за порушення зобов`язань споживачем на підставі договору про споживчий кредит, не може перевищувати половини суми, одержаної споживачем за таким договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін. Разом з тим, заявлені позивачем до стягнення проценти є процентами у розумінні частини першої статті 1048 ЦК України та не є платежами, які підлягають стягненню за порушення виконання зобов`язання у розумінні частини 2 статті 21 Закону України «Про споживче кредитування».

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 186/1743/15-ц, зазначено, що у разі, якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів звертає увагу, що оскільки АТ «ТАСКОМБАНК» фактично оскаржує рішення суду в частині відмовлених позовних вимог, апеляційний суд не переглядає зазначене рішення в частині, що стосується задоволення позову.

Ціна позову у даній справі становить 33 257 гривень 26 копійок, що менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а, згідно ч. 1 ст. 369 ЦПК України, в редакції станом на час подання апеляційної скарги, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За таких обставин, справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 27.06.2023 між АТ «ТАСКОМБАНК» та ОСОБА_1 було укладено заяву-договір №3579468-937 про надання споживчого кредиту, відповідно до умов якого відповідачу було надано кредит на власні потреби у розмірі 26225,00 грн., шляхом перерахування на поточний рахунок відповідача на строк 60 місяців, з розміром процентної ставки за користування кредитом 0,01% річних та комісії за обслуговування кредиту - 4,9% щомісячно, графік (а. с. 56-62).

Відповідно до п.2 вказаного кредитного договору, банк зобов`язаний надати кредит, шляхом виплати кредитних коштів в сумі, визначеній в п. 1.1. даного розділу, з оформленням такої виплати відповідно до законодавства України: на власні потреби в сумі 26225,00 грн., шляхом перерахування на проточний рахунок № НОМЕР_1 в АТ «ТАСКОМБАНК» (а.с.13).

Платежі з повернення заборгованості за кредитом та сплати процентів та комісій за користування ним, оплата вартості усіх супутніх послуг та інших фінансових зобов`язань позичальника здійснюються у сумах та в терміни, що передбачені графіком платежів, обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної процентної ставки за Кредитом, з урахуванням вартості всіх послуг, що передбачені в Додатку №1 (графік) до цієї заяви-договору (п.3 Кредитного договору).(а.с.61-62)

Для виконання зобов`язань Позичальника за цією Заявою-договором Банк відкриває рахунок для зарахування коштів, спрямованих на погашення будь-якої заборгованості за цією Заявою-договором, № НОМЕР_2 в АТ «ТАСКОМБАНК» (а.с.58-60).

Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором № 3579468-937 від 27.06.2023 року, станом на 02.09.2025, його загальна заборгованість перед позивачем складає 33257,26 грн., з яких заборгованість по тілу кредиту (в т. ч. прострочена) – 19120,36 грн., заборгованість за процентами (в т. ч. прострочена) 1,57 грн., заборгованість по комісії (в т. ч. простроченій) 14135,33 грн. (а.с.54-55).

Згідно повідомлення-вимоги від 10.09.2025 позивач довів до відома відповідача, що, станом на 02.09.2025, існує заборгованість за кредитним договором № 3579468-937 від 27.06.2023 року, та вимагав виконати вказане зобов`язання і погасити заборгованість (а.с.9).

Ухвалюючи рішення у справі суд першої інстанції прийшов до висновку, що між сторонами виникли договірні правовідносини, за якими відповідач взяв на себе зобов`язання повернути позивачеві кредитні кошти та сплатити проценти за користування ними.

Відмовляючи у задоволенні позову у частині стягнення комісії, суд виходив із безпідставності вимоги АТ «ТАСКОМБАНК» про стягнення з ОСОБА_1 нарахованої комісії за обслуговування кредиту у розмірі 14 135,33 грн.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом.

Згідно ч.1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.ст.626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст.638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За приписами ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальними витратами за споживчим кредитом є витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

Відповідно до частин першої та другої ст.11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит. У разі, якщо розмір майбутніх платежів і строки їх сплати не можуть бути встановлені у договорі про споживчий кредит (кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії тощо), споживачу також у строк, визначений цим договором, надається виписка з рахунку/рахунків (за їх наявності), у якій зазначаються: стан рахунку на певну дату, оборот коштів на рахунку за період часу, за який зроблена виписка з рахунку (з описом проведених операцій), баланс рахунку на початок періоду, за який зроблена виписка, баланс рахунку на кінець періоду, за який зроблена виписка, дати і суми здійснення операцій за рахунком споживача, застосована до проведених споживачем операцій процентна ставка, будь-які інші платежі, застосовані до проведених споживачем операцій за рахунком, та/або будь-яка інша інформація, передбачена договором про споживчий кредит.

Згідно з ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними, а договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.

Відтак, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць.

Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Закону України «Про споживче кредитування», а саме 10 червня 2017 року, щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до ч.ч.1 та 2 ст.11, ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19, постанові Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі №461/2857/20.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі №202/5330/19 зазначено, що у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року в справі з подібними правовідносинами №204/224/21 зроблено висновок про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів існування переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

У справі, яка переглядається, встановлено, що умовами оспорюваного кредитного договору передбачена необхідність внесення плати за додаткові, супутні послуги банку, пов`язані з обслуговуванням кредиту.

Зі змісту п.1.4 Заяви-договору про надання споживчого кредиту № 3579468-937 від 27 червня 2023 року вбачається, що відповідачу встановлено комісію за обслуговування кредиту у розмірі 4,9 % щомісячно.

При цьому, в кредитному договорі АТ «ТАСКОМБАНК» не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позичальнику та за які банк встановив щомісячну комісію за обслуговування кредиту.

Встановлено, що умови заяви-договору не містять розмежування платних та безоплатних послуг, як і не містять найменування цих послуг, а відповідно передбачають виключно платні послуги стосовно обслуговування кредиту, в тому числі і послуги на вимогу споживача не частіше одного разу на місяць повідомляти йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надання виписки з рахунку/рахунків щодо погашення заборгованості, зокрема, інформації про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум, а також іншої інформації, що суперечить вимогам ч.ч.1, 2 ст.11 ЗУ «Про споживче кредитування», за яким надання таких послуг передбачено безоплатно.

Враховуючи, що позивачем встановлено щомісячну плату за послуги банку, в тому числі і які за законом повинні надаватись безоплатно, положення заяви-договору, укладеного між АТ «ТАСКОМБАНК» та ОСОБА_1 , щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за договором, є нікчемними.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10 січня 2024 року у справі № 727/5461/23 та Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про безпідставність позовних вимог АТ «ТАСКОМБАНК» в частині стягнення із відповідача комісії, оскільки умови заяви-договору щодо обов`язку здійснення платежів за комісією є нікчемними, нарахована позивачем заборгованість за комісією в розмірі 14 135,33 грн. стягненню не підлягає.

Доводи апеляційної скарги про досягнення між сторонами згоди по всіх істотних умовах Заяви-договору № 3579468-937 від 27 червня 2023 року та вільного волевиявлення учасників правочину колегія суддів оцінює критично, оскільки вказане не спростовує нікчемність п.1.4 Заяви-договору щодо встановлення позивачем комісії за обслуговування кредиту у розмірі 4,9 % щомісячно без зазначення переліку додаткових та супутніх банківських послуг з боку кредитодавця.

На переконання апеляційного суду, позивач АТ «ТАСКОМБАНК» не зазначав при зверненні до суду та не довів факту надання відповідачу додаткових послуг з обслуговування кредиту, за які може бути стягнута окрема плата (комісія). При цьому, дії банку, пов`язані з веденням кредитної лінії чи касово-розрахунковим обслуговуванням, не можуть розглядатися як «додаткові послуги», оскільки є невід`ємною складовою банківського обслуговування, що здійснюється з ініціативи банку для забезпечення належної якості надання фінансових послуг та їх зворотності.

Банк дійсно може самостійно встановлювати процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги, однак лише у випадках, коли це не суперечить чинному законодавству. При цьому, щомісячна комісія за обслуговування кредиту не є процентами за користування кредитними коштами та не може використовуватися як механізм подвійного стягнення плати за кредит.

Виходячи з вищенаведеного, судова колегія вважає, що суд правильно встановив обставини справи, рішення суду в частині відмови у задоволені позову про стягнення комісії за обслуговування кредитної заборгованості є законним і обґрунтованим, постановлено з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, підстав для його скасування не вбачається.

Будь-яких інших доводів та доказів на їх підтвердження, що є правовою підставою для скасування або зміни рішення суду першої інстанції апелянтом надано не було, у зв`язку з чим, апеляційний суд не вбачає правових підстав для зміни або скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду, в оскаржуваній частині, ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» - залишити без задоволення.

Заочне рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 17 березня 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 29 травня 2026 року.

Головуючий:

Судді: