Постанова від 28 травня 2026 р. у справі №211/12693/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5773/26 Справа № 211/12693/25 Суддя у 1-й інстанції - Гонтар А.Л. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2026 року м. Кривий Ріг

справа № 211/12693/25

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Остапенко В.О.

суддів – Акуленка В.В., Бондар Я.М.,

сторони:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал»

відповідач ОСОБА_1

розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Сікорська Ірина Станіславівна, на рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 березня 2026 року, яке ухвалено суддею Гонтар А.Л. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, повний текст рішення складено 02 березня 2026 року, -

УСТАНОВИВ:

28 жовтня 2025 року ТОВ «Юніт Капітал» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог посилалося на те, що 07 серпня 2024 року ОСОБА_1 та ТОВ «Макс кредит» уклали кредитний договір № 00-9893598.

16 квітня 2025 між ТОВ «Макс кредит» та ТОВ «Юніт капітал» укладено договір факторингу №16042025-МК/ЮнітКапітал, відповідно до умов якого ТОВ «Макс кредит» передає ТОВ «Юніт капітал» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «Юніт капітал» приймає належні ТОВ «Макс кредит» права вимоги до боржників, зазначеним у реєстраї прав вимоги.

Відповідно до реєстру боржників до договору факторингу №16042025-МК/ЮнітКапітал від 16 квітня 2025 року, ТОВ «Юніт Капітал» набув права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 00-0903598 від 07 серпня 2024 року у сумі 33 073,20 грн, з яких: 8 280,20 грн - заборгованість за кредитом, 21 193,20 грн - заборгованість за несплаченими відсотками за користування кредитом; 3 600 грн заборгованість за штрафними санкціями, яку позивач просив стягнути з відповідача на свою користь.

Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 березня 2026 року позовні вимоги ТОВ «Юніт Капітал» задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт Капітал» заборгованість за договором кредитної лінії № 00-9893598 від 07 серпня 2024 року у сумі 29 473,20 грн, відшкодування судових витрат на правову допомогу 7 000 грн та судовий збір 2422,40 грн.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Сікорська І.С., не погоджується з рішенням суду першої інстанції, тому просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову ТОВ «Юніт Капітал» відмовити повністю.

Апеляційна скарга обгрунтована тим, що позивачем на підтвредження своїх вимог не надано належних та допустимих доказів перерахування грошових коштів на користь відповідача, а також доказів наявності заборгованості саме у заявленому розмірі, які б відповідали вимогам процесуального закону, положенням ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, що затверджена постановою Правління НБУ від 21 січня 2004 року № 22 та ЗУ «Про платіжні системи та перекази коштів України».

Наголошує, що вимоги позивача про стягнення процентів після спливу строку кредитування не грунтуються на вимогах чинного законодавства, оскільки нараховані після закінчення строку дії кредитного договору. Крім того, розмір нарахованих відсотків є явно неспівмірним з сумою основного боргу, становить надмірний та невиправданий майновий тягар для відповідача, порушує принцип добросовісності та розумності.

Зазначає, що судом першої інстанції не застосовано приписи п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та неправомірно стягнуто штрафні санції в сумі 3 600 грн.

Вважає, що сума витрат позивача на правову допомогу у розмірі 7 000 грн є неспівмірною з ціною позову, складністю справи та обсягом наданих послуг, оскільки справа є нескладною та типовою, розглядається без участі адвоката у судовому процесі. Крім того, до позову не долучено доказів оплати за надані юридичні послуги.

Від ТОВ «Юніт Капітал», в інтересах якого діє Кукса К.О., надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого позивач просить у задоволені апеляійної скарги відмовити, а рішення суду залишити без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статі 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (ч. 1 ст. 369 ЦПК України, у редакції чинній на час подання апеляційної скарги).

Зважаючи на те, що ціна позову становить 29 473,20 грн та не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 07 серпня 2024 року ОСОБА_1 та ТОВ «Макс кредит» уклали кредитний договір № 00-9893598.

За умовами договору ТОВ «Макс кредит» зобов`язалося надати відповідачу кредит у розмірі 7 200 грн на умовах строковості, зворотності і платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за його користування.

Кредит надається строком на 360 днів.

Кошти кредиту надаються у безготівковій формі шляхом їх переказу за реквізитами, які надав споживач, а саме, 5168745031987636.

Зазначений договір підписав відповідач наклавши електронний підпис одноразовим ідентифікатором: 52683, ідентифікатор введено 07 серпня 2024 року 16:43:11 (а.с. 12-19).

Крім того, відповідач підписав паспорт споживчого кредиту, який є невід`ємною частиною договору кредитної лінії № 00-9893598 від 07 серпня 2024 року.

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Юніт Капітал», суд першої інстанції виходив з передбаченого законом обов`язку позичальника повернути кредит у строк та на умовах, передбачених договором, та обґрунтовано тими обставинами справи, які вказують, що такий обов`язок відповідачем як позичальником дотриманий не був.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Правовідносини, що виникли між сторонами, є зобов`язальними і регулюються нормами глав 47-49 ЦК України, а також спеціальними нормами глави 71 ЦК України, Закону України «Про електронну комерцію».

Відповідно ч. 1 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування», договір був укладений у письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених ЗУ «Про електронну комерцію».

У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Відповідна позиція щодо застосування вказаних норм права викладена в постанові Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19.

Підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц, від 17 січня 2022 року у справі № 234/7723/20.

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. У відповідності зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Так, у відповідності до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

При цьому, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін, як і положення Кредитного договору, які передбачають зобов`язання Позичальника сплачувати відсотки за користування кредитом, комісію за обслуговування кредиту ( Розділ 3 Договору) можуть бути застосовані лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Таким чином, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом, як і обов`язок Позичальника оплачувати комісію за кредитом припиняються після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Згідно положень ч. 1, ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

На підтвердження вимог в частині стягнення процентів, в тому числі їх розміру і порядку нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за кредитом, надано договір про надання кредиту, оферта та акцепт, Паспорт споживчого кредиту, який підписаний відповідачем, у яких міститься інформація щодо процентної ставки за кредитом.

Оскільки сторонами було обумовлено у письмовому вигляді сплату процентів за користування кредитними коштами, та комісію, тому ці умови кредитування вважаються узгодженими сторонами та мають виконуватись позичальником належним чином.

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

У постанові Верховного Суду у справі № 127/33824/19 від 07 жовтня 2020 року суд дійшов висновку, що «Без отримання листа на адресу електронної пошти і смс-повідомлення, без здійснення входу на веб-сайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Укладення кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі позивача, цей правочин, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі».

Можливість укладення договору вищевказаним способом підтверджується правовою позицією, яка викладена Верховним Судом у постанові від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, у постанові від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 та ін.

Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму (ст. 8 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг).

Стороною позивача надано Довідку про ідентифікацію за підписом ТОВ «Макс Кредит», відповідно до якої клієнт ОСОБА_1 , з яким укладено Кредитний договір № 00-9893598 від 07 серпня 2024 року, ідентифікована ТОВ «Макс Кредит» (а.с. 12).

Кредитний договір 00-9893598 від 07 серпня 2024 року містить прізвище, ім`я, по батькові відповідача, РНОКПП, адресу, мобільний телефон, паспортні дані та банківський рахунок (п. 2.8, 8 Договору), підписання якого здійснено відповідачем одноразовим ідентифікатором52683; час відправки ідентифікатора позичальнику: 07 серпня 2024 року 16:43:11; номер телефону, на який відправлено ідентифікатор: НОМЕР_1 (а.с. 17-19).

При цьому, представник відповідача не заперечує, що вказані засоби зв`язку не належать відповідачу, не вказує, що на час укладення договору відповідач втратив ці засоби зв`язку, що може бути підтверджено відповідними засобами доказування. Доказів того, що персональні дані відповідача були використані товариством для укладення договору від його імені, відповідачем та його представником до суду не надані, як і не надано доказів того, що відповідач зверталася до правоохоронних органів із відповідною заявою про вчинення відносно неї шахрайських дій чи оскарження нею правомірності укладеного договору.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. У відповідності зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження перерахування грошових коштів на користь відповідача, спростовується матеріалами справи, а саме: підтвердження ТОВ «Профітгід» щодо здійснення переказу грошових коштів (а.с. 11-11 зворот), відповідь АТ КБ «ПриватБанк» на ухвалу суду про витребування доказів за № 20.01.0.0.0/7-260209/78884-БТ від 16 лютого 2026 року, відповідно до змісту якої підтверджено переказ 07 серпня 2024 року на картку № НОМЕР_2 , яку банк емітував на ім`я ОСОБА_1 коштів у сумі 7 200 грн (а.с. 61), а також випискою по вищевказаному рахунку (а.с. 62-62 зворот).

Посилання апеляційної скарги на те, що позивач не довів належними та допустимими доказами розміру заборгованості по процентам нарахованим за користування кредитом , спростовуються наявними в справі доказами.

ТОВ «Макс Кредит» складено детальний розрахунок суми заборгованості за Договором, який перевірений судом, в тому числі і в частині нарахування відсотків. При цьому суд зазначає, що відсоткова ставка за користування кредитним коштами, строк кредиту були відповідачем погоджені.

Відповідно до п.1.3 Кредитним договором № 00-9893598 від 07 серпня 2024 року, строк дії кредитної лінії (строк кредитування) 360 календарних дні, а нарахування відсотків здійснено ТОВ «Макс Кредит» по 16 квітня 2025 року, крім того, в подальшому розмір заборгованості, в тому числі і розмір нарахованих відсотків, не змінювався.

Відтак нарахування відсотків здійснено в межах строку кредитування, а тому суд погоджується з їх розміром визначеним у сумі 21 193,20 грн.

Відхиляючи зазначені доводи апеляційної скарги, апеляційний суд також бере до уваги, що відповідач на спростування заборгованості нарахованих процентів не надав суду іншого належного розрахунку, який відрізнявся б від наданого позивачем, виходячи з умов кредитного договору.

З огляду на наведене, умови кредитного договору не можна вважати несправедливими, оскільки розмір відсотків за користування кредитними коштами сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому у ст. 627 ЦК України, а тому відповідні доводи апеляційної скарги є неспроможними.

Крім того, колегія суддів наголошує, що посилання представника відповідача на те, що судом першої інстанції з відповідача неправомірно стягнуто штрафні санції в сумі 3 600 грн є необгрунтованими, оскільки, відповідно до прохальної частини позовної заява, та відповідно резолютивної частини рішення, такі стягнення взагалі відсутні, а сума стягнутого боргу складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 8 280 грн та заборгованості за відсотками у розмірі 21 193,20 грн.

Щодо заперечень скаржника на висновки суду першої інстанції про обґрунтованість витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 грн, апеляційний суд зазначає таке.

При вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина третя статті 141 ЦПК України).

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих за складністю доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2022 року у справі № 910/12876/19).

Домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу)».

На підтвердження понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу до позову договір № 10/09/25-02 про надання правничої допомоги від 10 вересня 2025 року з додатком, укладений між Адвокатським бюро «Соломко та Партнери» та ТОВ «Юніт Капітал» (а.с. 27); додаткова угода № 25770873226 від 11 вересня 2025 року (а.с. 26); свідоцтво про право на зайняття адвокатської діяльністю на ім`я Соломка О.В. (а.с. 8) та Акт прийому-передачі наданих послуг № 10/09/25-02 від 10 вересня 2025 року із зазначенням переліку наданих послуг та їх вартістю у загальному розмірі 7 000 грн (а.с. 25).

Із матеріалів справи дійсно убачається, що Адвокатським бюро «Соломко та Партнери» представляло інтереси ТОВ «Юніт Капітал», зокрема, у суді першої інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

За наведених підстав, колегія суддів приходить висновку про те, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення судових витрат на правничу з відповідача у розмірі 7 000 грн.

Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з`ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов`язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв`язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених апелянтом у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Сікорська Ірина Станіславівна, - залишити без задоволення.

Рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 29 травня 2026 року.

Головуючий

Судді