Рішення від 20 травня 2026 р. у справі №204/9857/25 — Чечелівський районний суд міста Дніпра

Справа № 204/9857/25

Провадження № 2/204/660/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2026 року м. Дніпро

Чечелівський районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого - судді Черкез Д.Л.,

за участю секретаря судового засідання Борсук А.С.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа – приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Черниш Євген Володимирович, про витребування майна із чужого незаконного володіння,-

ВСТАНОВИВ:

17 вересня 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа – приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Черниш Євген Володимирович про витребування майна з чужого незаконного володіння, в якій просив витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь позивача житловий будинок садибного типу № 77, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 на користь позивача житловий будинок АДРЕСА_2 . В обґрунтування своїх вимог позивач вказав, що він є онуком та єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . 23 червня 2024 року позивач звернувся до приватного нотаріуса Медяник Вікторії Анатоліївни із заявою про прийняття спадщини, до якої, зокрема, входять: житловий будинок АДРЕСА_1 , та житловий будинок АДРЕСА_2 . Проте, в подальшому позивач не зміг отримати свідоцтво про право на спадщину на дані об`єкти, так як було вчинено незаконні дії, а саме: право власності на зазначені об`єкти було зареєстровано за третіми особами: 25 лютого 2025 року на житловий будинок АДРЕСА_1 - за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу (реєстровий №19); 05 березня 2025 року на житловий будинок АДРЕСА_2 - за ОСОБА_4 на підставі договору (реєстровий №25). Зазначені договори посвідчено приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Чернишем Євгеном Володимировичем. Як зазначив позивач, продавцем в даних договорах зазначена ОСОБА_5 , однак, враховуючи факт, що остання померла ще ІНФОРМАЦІЯ_1 , то відповідно і не могла бути стороною оскаржуваних договорів та не могла підписувати їх, а сам факт укладення таких договорів є грубим порушенням вимог чинного законодавства України та порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно. У зв`язку з чим, 24 липня 2025 року представник позивача звернувся до Дніпровського РУП №1 ГУНП з заявою щодо незаконного заволодіння невідомими особами спадщиною ОСОБА_2 . За вищевказаним фактом розпочато досудове розслідування кримінального провадження № 120250421110001979 від 24 липня 2025 року за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України. Починаючи з 25 грудня 2023 року позивач є єдиним законним власником житлового будинку АДРЕСА_1 та житлового будинку АДРЕСА_2 , який у встановленому законом порядку прийняв спадщину за ОСОБА_5 , однак, внаслідок незаконних та протиправних дій третіх осіб, майно вибуло з його володіння. У зв`язку з викладеним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

15 жовтня 2025 року від представника відповідача ОСОБА_3 – ОСОБА_6 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти позову, вважає його вимоги безпідставними та необґрунтованими з огляду на наступне. 25 лютого 2025 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Черниш Є.В. Після укладення договору, сторони його підписали, відповідач ОСОБА_3 розрахувався з особою, яка діяла як продавець ОСОБА_5 , після чого право власності за відповідачем було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджує легальність переходу права власності. За придбання спірного житлового будинку відповідач сплатив особі, яка діяла як ОСОБА_5 гроші в сумі 1 302 763,00 грн. Грошові кошти, які відповідач передав відчужувачу будинку, були ним отримані в позику відповідно до договору позики, який було укладено відповідачем з метою використання позичених коштів на придбання даного об`єкту нерухомого майна. Під час укладання даного договору купівлі-продажу, приватним нотаріусом були проведені відповідні перевірки у Державному реєстрі речових прав, щодо належності продавцю вказаного нерухомого майна, в Державному реєстрі обтяжень, щодо відсутності заборон на відчуження даного майна, були встановлені особи - продавця та покупця за наданими нотаріусу паспортами громадян України, які посвідчували їх особу. Також була встановлена дієздатність сторін даного правочину, а саме що вони розуміють зміст своїх дій та можуть вчиняти даний правочин. Як зазначив представник відповідача, під час вчинення договору купівлі-продажу та придбання даного майна ОСОБА_3 виходив з того, що він вказаний житловий будинок купує безпосередньо у власника даного майна, оскільки ОСОБА_5 були надані нотаріусу документи, які встановлюють та підтверджують її особу, а саме паспорт громадянина України та ідентифікаційний номер. Крім того, вказав на те, що продавцем нотаріусу для укладання даного договору були надані оригінали правовстановлюючих документів, які підтверджували право власності на дане майно, а тому відповідач звичайно покладався на те, що він придбаває будинок у дійсного власника і його права як майбутнього власника майна не будуть порушені. Після укладання правочину продавець передав набувачу ОСОБА_3 ключі від придбаного ним будинку, у набувача спірного майна не було будь-якої підстави сумніватися в тому, що продавець нерухомості є власником майна, він був впевнений в тому, що всі дії, які відбуваються з приводу укладання правочину є законними, тому що відбувалися в приміщенні нотаріуса, на якого покладено обов`язок з забезпечення та дотримання законності при проведенні правочинів щодо нерухомого майна та проведенні реєстрації права власності у державному реєстрі речових прав. Крім того, повідомив про те, що лише з отриманням позову дізнався про смерть ОСОБА_5 , яка померла ще ІНФОРМАЦІЯ_1 . Щодо кримінального провадження № 120250421110001979 від 24 липня 2025 року за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, зазначив, що в цьому провадженні ОСОБА_3 має статус свідка і не має жодного процесуального статусу підозрюваного чи обвинуваченого. Додав, що укладаючи договір купівлі-продажу спірного житлового будинку у приватного нотаріуса Черниш Є.В., діяв добросовісно, відкрито та в повній упевненості щодо законності правочину. Він не мав та не міг мати об`єктивної можливості перевірити достовірність документів, поданих іншою стороною, чи факт смерті продавця, оскільки перевірка особи, дієздатності сторін і справжності документів - є виключною компетенцією нотаріуса. Також стверджує, що саме через недбалу поведінку спадкоємців померлої ОСОБА_5 , бездіяльність яких призвела до того, що було укладено вищевказаний оспорюваний правочин та відчуження будинку з використанням підроблених документів, до вчинення даних дій звісно ОСОБА_3 не має жодного відношення, а є потерпілою особою, в тому числі і через бездіяльність спадкоємців. Додатково зазначив, що факт незаконного відчуження чи підроблення документів не може створювати негативних правових наслідків для добросовісного набувача, який діяв законно, сплатив кошти та зареєстрував право власності. Відповідальність за допущення таких дій має нести держава, яка через уповноважених осіб зобов`язана забезпечити достовірність реєстраційних процедур. Позбавлення ОСОБА_3 права власності без надання компенсації покладатиме на нього надмірний тягар. З урахуванням викладеного, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог (т. 1, а.с. 70-79).

Ухвалою суду від 16 жовтня 2025 року в порядку забезпечення позову накладено арешт на нерухоме майно:

- житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 3093831112020, право власності на який зареєстровано за ОСОБА_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 25 лютого 2025 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Черниш Є.В., зареєстрованого в реєстрі за № 19;

- на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1131074512101, право власності на який зареєстровано за ОСОБА_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 , на підставі договору купівлі-продажу від 05 березня 2025 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Черниш Є.В., зареєстрованого в реєстрі за № 25.

Заборонено державним реєстраторам речових прав на нерухоме майно та органам державної реєстрації прав вчиняти будь-які реєстраційні дії, в тому числі, але не обмежуючись, державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень на нерухоме майно, скасування державної реєстрації речових прав та їх обтяжень на нерухоме майно, відкриття та/або закриття розділів в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а також вносити до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень, записи про скасування державної реєстрації речових прав та їх обтяжень, зміни до таких записів щодо вищевказаного нерухомого майна (т. 1, а.с. 108-109).

05 листопада 2025 року на адресу суду від представника позивача – ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив в якій зазначено наступне. 23 жовтня 1998 року ОСОБА_5 набула право власності на 53/100 домоволодіння на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу за реєстровим номером № 759, а 22 квітня 1998 року ОСОБА_5 набула право власності ще на 47/100 домоволодіння на підставі рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська, зареєстрованого КП «ДМБТІ» та записаного в реєстрову книгу за номером № 439. Таким чином, остання набула право власності на житловий будинок садибного типу АДРЕСА_1 на правовій основі, яке ніким не оспорене та не визнане недійсним. Зазначила, що після набуття права власності на житловий будинок садибного типу АДРЕСА_1 ОСОБА_5 за свого життя ніколи не відчужувала будь-кому прав власності на таке майно, а суд ніколи не ухвалював рішення про припинення її права власності на спірне майно, або рішення про витребування у неї спірного майна на користь ОСОБА_3 чи будь-якої іншої фізичної чи юридичної особи, або рішення про визнання спірного майна відумерлою спадщиною. Таким чином, зазначає про відсутність правових підстав вибуття спірного нерухомого майна з володіння ОСОБА_5 . За таких обставин, спадкоємці ОСОБА_5 мають право на захист належного спадкодавиці майна в судовому порядку. Також зазначила, що в обгрунтування відзиву на позовну заяву ОСОБА_3 посилався на те, що він є добросовісним набувачем, який внаслідок омани придбав спірне нерухоме майно в особи, яка не мала право його відчужувати. Відтак, він вважається добросовісним набувачем та має «віндикаційний імунітет». Однак, таке твердження не відповідає дійсності, оскільки встановлений статтею 388 ЦК України «віндикаційний імунітет» не поширюється на випадки вибуття майна з володіння власника без їх волі. Вказане в контексті обставин даної справи означає, що навіть якщо певна особа дуже переконливо видавала себе за ОСОБА_5 (власника майна), створила видимість дійсного володіння нею відчужуваним майном, підробила паспорт ОСОБА_5 , ввела в оману покупця, ввела в оману нотаріуса, підписала договір від імені власниці та передала покупцю ключі від домоволодіння, які, за його словами, підійшли, - спірне нерухоме майно може бути витребуване від добросовісного набувача згідно пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України, оскільки таке майно вибуло з володіння власника ( ОСОБА_5 ) не з його волі, а з волі невстановленої особи, яка представилась власником. Крім того, в матеріалах даної справи відсутні будь-які докази відплатності договору купівлі-продажу спірного домоволодіння, а твердження представника ОСОБА_3 на передачу вартості спірного володіння особі, що видавала себе за ОСОБА_5 , у готівковій формі, є такими, що мають на меті введення суду в оману, оскільки відповідно до частини першої статті 1087 ЦК України, розрахунки за участю фізичних осіб, не пов`язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, можуть провадитися у готівковій або в безготівковій формі за допомогою розрахункових документів у електронному або паперовому вигляді. При цьому, граничні суми розрахунків готівкою для фізичних осіб встановлюються Національним банком України. Так, відповідно до пункту 7 Розділу 2 постанови Правління Національного банку України № 148 «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні» (далі - Постанова № 148), фізичні особи між собою мають право здійснювати такі граничні суми розрахунків готівкою за договорами купівлі-продажу, які підлягають нотаріальному посвідченню, у розмірі до 50 000 (п`ятдесяти тисяч) гривень включно. Платежі на суму, яка перевищує 50 000 гривень, здійснюються шляхом переказу коштів із рахунку на рахунок або внесення та/або переказу коштів на рахунки. Таким чином, якщо вартість відчужуваного об`єкту нерухомості є вищою встановленого розміру граничних сум готівкових розрахунків, - фізична особа, яка бажає набути таке майно, зобов`язана сплатити власнику вартість такого майна у безготівковій формі. Усупереч викладеному, ОСОБА_3 у своєму відзиві на позовну заяву наполягав на тому, що усі розрахунки між ним та особою, що представилась ОСОБА_5 , були проведені у готівковій формі. При цьому, розписка про отримання продавцем коштів у покупця відсутня. За таких обставин, оскільки матеріали заяви не містять належних та допустимих доказів передачі грошових коштів покупцем продавцю, зважаючи на відсутність доказів щодо документального підтвердження джерел походження коштів, наданих, за доводами покупця, продавцю у розмірі майже півтора мільйона гривень, оплатність договору купівлі-продажу спірного домоволодіння є недоведеною.

Щодо кваліфікації нотаріально посвідченого правочину купівлі-продажу нерухомого майна, який від імені продавця підписаний сторонньою особою та при нотаріальному посвідченні якого використано викрадені документи, а особу продавця встановлено на підставі підробленого документа зазначила, що у випадку, коли сторона не виявляла свою волю на вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли. Відсутність або підроблення підпису сторони (яка у зв`язку із цим фактично не є учасником договірних правовідносин) на письмовому правочині створює презумпцію відсутності волевиявлення сторони на виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин, яка може бути спростована письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами, що підтверджують факт наявності волевиявлення на укладення правочину у сторони, яка заперечує проти цього. Натомість неспростування цієї презумпції свідчить про неукладеність договору, яка ґрунтується на положеннях абзацу першого частини першої статті 638 ЦК України - договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Щодо розмежування правових наслідків недотримання сторонами письмової форми правочину та недотримання вимог закону щодо його обов`язкового нотаріального посвідчення вказала, що факт нотаріального посвідчення договору, який не містить підпису сторони (чи містить підроблений підпис), не впливає на чинність (укладеність) такого договору, який за своєю природою є неукладеним. У разі, якщо спірне нерухоме майно надалі відчужене за відплатним договором і сторона цього договору не знала і не могла знати про відсутність у продавця права його відчужувати, у зв`язку із чим така особа є добросовісним набувачем, спірне нерухоме майно також може бути витребуване його власником відповідно до пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України, оскільки таке майно вибуло з володіння власника (законного володільця) не з його волі (за неукладеним правочином). Що стосується принципу пропорційності, то Велика Палата Верховного Суду вважає, що: 1) можливість втручання у право кінцевого набувача майна, яке вибуло з володіння власника без відповідної правової підстави, чи не з його волі прямо передбачене ЦК України (статті 387, 388); 2) закон безпосередньо врегулював, що добросовісний набувач не набуває право власності на відчужене йому майно, яке вибуло із володіння власника поза його волею; 3) майнове право добросовісного набувача захищено передбаченим статтею 661 ЦК України механізмом відшкодування завданих йому збитків у зв`язку з витребуванням у нього за рішенням суду майна (товару), тоді як законний володілець позбавлений можливості захистити своє майнове право у інший спосіб, ніж витребування належного йому майна. Ураховуючи встановлені у справі обставини, а саме відчуження спірного майна без волевиявлення власниці на підставі викрадених та підроблених документів, витребування такого майна на користь законного власника від останнього набувача є пропорційним втручанням у право власності останнього, яке ґрунтується на законі, переслідує легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві. Тому за обставин вибуття майна із власності законного володільця поза його волею, зокрема за неукладеним правочином за відсутності його волевиявлення, витребування цього майна у добросовісного набувача на користь законного володільця є належним і виправданим способом захисту права останнього. З комплексного аналізу викладеного вище слідує, що підроблення підпису сторони (яка у зв`язку із цим фактично не є учасником договірних правовідносин) на письмовому правочині створює презумпцію відсутності волевиявлення сторони на виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин. Вказане має наслідком неукладеність правочину, навіть за умови його нотаріального посвідчення, оскільки факт нотаріального посвідчення такого правочину не свідчить про дотримання сторонами письмової форми правочину, невід`ємним реквізитом якої є підписи сторін, та не змінює правового наслідку неузгодження сторонами правочину його істотних умов у виді його неукладеності. Відтак, власник, майно якого вибуло з його законного володіння за неукладеним правочином, може захистити своє майнове право шляхом пред`явлення до суду віндикаційного позову без оспорювання правочину щодо відчуження спірного майна та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на належне йому майно за іншою особою. В контексті обставин даної справи, вказане означає, що оскільки станом на день укладення договору купівлі-продажу спірного домоволодіння між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 остання вже була мертва, тобто, не могла виявити свою волю на відчуження належного їй домоволодіння; а за ОСОБА_5 підписалась невстановлена особа на підставі підроблених документів, - договір купівлі-продажу домоволодіння садибного типу АДРЕСА_1 вважається неукладеним, навіть за умови його нотаріального посвідчення приватним нотаріусом ДМНО Черниш Є.В. В силу неукладеності такого правочину, вважається, що ОСОБА_3 володіє спірним домоволодінням без належної на те правової підстави. Відтак, таке домоволодіння підлягає витребуванню на користь спадкоємця ОСОБА_5 - ОСОБА_2 . При цьому, задоволення такої вимоги не призведе до нелегітимного втручання у права ОСОБА_3 , який може захистити свої права шляхом відшкодування завданих йому матеріальних збитків (якщо договір дійсно був оплатним), зокрема, в порядку, передбаченому статтею 661 ЦК України, тобто, шляхом пред`явлення вимоги до незаконного набувача, в якого придбано нерухоме майно. З урахуванням наведеного, просила суд задовольнити позов про витребування майна з чужого незаконного володіння (т. 1, а.с. 124-144).

30 квітня 2026 року від представника відповідача ОСОБА_3 – ОСОБА_6 до суду надійшли письмові пояснення, відповідно до яких представник відповідача зазначив, що позивач некоректно змішує категорії неукладеного та нікчемного правочину, тоді як практика Великої Палати Верховного Суду у справах № 227/3760/19-ц та № 204/8017/17, на його думку, свідчить саме про неукладеність правочину у разі відсутності волевиявлення справжньої сторони. Крім того, представник відповідача зазначив про те, що наведені правові висновки не усувають обов`язку суду надати оцінку добросовісності набувача, його можливості покладатися на дії нотаріуса та відомості державних реєстрів, а також врахувати принцип пропорційності втручання у право власності у разі позбавлення його майна. Також представник відповідача вказав, що чинним законодавством обов`язок щодо перевірки особи сторін правочину, їх документів, відомостей державних реєстрів, дієздатності, справжності підписів та відсутності перешкод для вчинення реєстраційних дій покладено саме на нотаріуса, а не на покупця. Окрім цього, зазначив, що питання проведення готівкового розрахунку, навіть за наявності порушень вимог нормативних актів Національного банку України, не є передбаченою ЦК України підставою для нікчемності чи недійсності договору та саме по собі не свідчить про недобросовісність набувача. Також представник відповідача наголосив, що позивачем не доведено того, що саме ОСОБА_3 знав або за об`єктивних обставин мав знати про смерть продавця та підробленість документів, на підставі яких було укладено спірний договір.

Представник позивача ОСОБА_2 – ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просив суд задовольнити їх у повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_3 – ОСОБА_6 в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову та просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Ухвалою суду від 09 квітня 2026 року явка відповідача ОСОБА_3 в судове засідання визнана обов`язковою.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Причини неявки відповідача ОСОБА_3 визнані судом неповажними, оскільки на підтвердження обставин щодо неможливості з`явитися в судове засідання, ним не надано суду жодних доказів.

Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причин неявки суду не повідомив.

Третя особа – приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Черниш Є.В. в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причин неявки суду не повідомив.

Вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази у їх сукупності, судом встановлені наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 , виданим повторно 14 червня 2024 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану по Новокодацькому та Чечелівському районах у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис № 22.

Позивач ОСОБА_2 є онуком ОСОБА_5 , що встановлено рішенням Чечелівського районного суду міста Дніпра від 04 серпня 2025 року по цивільній справі № 204/5804/25 (т. 1, зв. бік а.с. 32-34).

Відповідно до ч. 1 ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина на належне їй майно.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 на праві приватної власності належав житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: 53/100 частин на підставі Договору купівлі-продажу домоволодіння, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Шевченко І.Б., 23 жовтня 1998 року за реєстровим №759 та записано 14 вересня 1999 року в реєстрову книгу №439 за реєстраційним №133 (т. 1, а.с.193); 47/100 частин на підставі рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 22 квітня 1998 року, зареєстрованого КП «ДМБТІ» та записано в реєстрову книгу № 439 за реєстраційним номером №133 (т. 1, а.с.189-192).

Крім того, ОСОБА_5 на праві приватної власності належав житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Орловим О.А., 24 грудня 2016 року за реєстровим № 1561 (т. 1, а.с. 233). Право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 24 грудня 2016 року за №18269521, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна №1131074512101.

З рішення Чечелівського районного суду міста Дніпра від 04 серпня 2025 року по цивільній справі № 204/5804/25 судом встановлено, що згідно витягів з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію вбачається, що ОСОБА_7 та ОСОБА_8 зареєстрували шлюб 05 лютого 1966 року, прізвища після реєстрації шлюбу « ОСОБА_9 ». Від шлюбу, ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_10 , батьками якого зазначені: ОСОБА_7 – батько; ОСОБА_5 – мати.

Крім того, судом у згаданому рішення по цивільній справі № 204/5804/25 встановлено, що батьками позивача ОСОБА_2 є ОСОБА_10 та ОСОБА_11 .

Батько позивача ОСОБА_2 – ОСОБА_10 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Таким чином, судом встановлено, що ОСОБА_2 є онуком ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Чечелівського районного суду міста Дніпра від 04 серпня 2025 року по цивільній справі № 204/5804/25 також було встановлено, що 23 червня 2024 року ОСОБА_2 звернувся до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті бабусі ОСОБА_5 , яка постійно мешкала та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , та приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Медяник В.А. заведена спадкова справа.

Таким чином, доводи представника відповідача ОСОБА_3 – ОСОБА_6 щодо ненадання позивачем доказів прийняття ним спадщини після смерті ОСОБА_5 суд до уваги не бере, оскільки вони спростовуються встановленим судом обставинами та наявними у матеріалах справи доказами.

Крім того, факт прийняття спадщини підтверджується заявою ОСОБА_2 від 23 червня 2024 року про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 , поданої приватному нотаріусу Дніпровського міського нотаріального округу Мельник В.А. (т. 1, зв. бік а.с. 27-28).

Відповідно до ч. 1 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Частиною статті 1268 ЦК України визначено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 1 ст. 1265 у п`яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення.

Отже, оскільки позивач є онуком спадкодавця ОСОБА_5 він відноситься до спадкоємців п`ятої черги за законом.

Однак, як встановлено рішенням суду, ОСОБА_2 не зміг отримати свідоцтво про право на спадщину, оскільки право власності на спірні об`єкти було зареєстровано за третіми особами.

При цьому, у частині 3 статті 1296 ЦК України закріплено, що відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Після прийняття спадщини позивачу стало відомо, що внаслідок незаконних та протиправних дій третіх осіб право власності на житловий будинок садибного типу АДРЕСА_1 та житловий будинок АДРЕСА_2 було зареєстровано за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , тобто нерухоме майно вибуло з його володіння без його волі на це.

Судом встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу від 25 лютого 2025 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Черниш Є.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 19, ОСОБА_5 , як продавець, передала у власність ОСОБА_3 як покупця, житловий будинок садибного типу, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 20-22).

Крім того, відповідно до договору купівлі-продажу від 05 березня 2025 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Черниш Є.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 25, ОСОБА_5 , як продавець, передала у власність ОСОБА_4 як покупця, житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 22-24).

Враховуючи наведене, очевидним є висновок про те, що ОСОБА_5 не могла бути стороною Продавця при укладені вищезазначених договорів 25 лютого 2025 року та 05 березня 2025 року, оскільки вона померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У червні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до Чечелівського районного суду міста Дніпра з позовною заявою до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Цивільна справа № 204/5804/25.

Розглянувши цивільну справу № 204/5804/25 суд відмовив позивачу у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у зв`язку з неналежним способом захисту порушеного права.

Внаслідок чого, позивач звернувся до суду з даним позовом, заявивши позовні вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння.

За загальним правилом, закріпленим у статті 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Так, з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності нс нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 427875702 від 21 травня 2025 року (т. 1, зв. бік а.с. 19-20) вбачається, що 25 лютого 2025 року державним реєстратором - Приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Черниш Євгеном Володимировичем за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 25 лютого 2025 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Черниш Є.В., зареєстрованого в реєстрі за № 19, було зареєстровано право власності на житловий будинок садибного типу АДРЕСА_1 , загальною площею 75,2 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 3093831112020, номер запису про право власності 58725880.

Крім того, з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності нс нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 428513176 від 26 травня 2025 року (т. 1, а.с. 18-19) вбачається, що 05 березня 2025 року державним реєстратором - Приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Черниш Євгеном Володимировичем за ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 25 лютого 2025 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Черниш Є.В., зареєстрованого в реєстрі за № 25, було зареєстровано право власності на житловий будинок АДРЕСА_2 , загальною площею 68,1 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1131074512101, номер запису про право власності 58863678.

Відповідно до вимог ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з вимогами ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених ч. 1 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Приписами ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_2 наполягав на тому, що він є єдиним законним власником житлового будинку АДРЕСА_1 та житлового будинку АДРЕСА_2 , який у встановленому законом порядку прийняв спадщину за ОСОБА_5 , однак, внаслідок незаконних та протиправних дій третіх осіб, майно вибуло з його володіння поза його волею.

У статті 387 ЦК України закріплено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

В обгрунтування заперечень проти позову представник відповідача ОСОБА_3 – ОСОБА_6 зазначав про те, що ОСОБА_3 є добросовісним набувачем, за придбання спірного житлового будинку останній сплатив особі, яка діяла як ОСОБА_5 грошові кошти в сумі 1 302 763,00 грн., які були ним отримані в позику з метою використання позичених коштів на придбання даного об`єкту нерухомого майна, на підтвердження чого надав до суду разом із відзивом на позовну заяву копію договору позики грошових коштів від 25 лютого 2025 року, укладеного між ОСОБА_12 як позикодавцем та ОСОБА_3 як позичальником (т. 1, а.с. 84) та копію розписки (Додаток до договору позики від 25 лютого 2025 року) від 25 лютого 2025 року (т. 1, а.с. 85).

Надаючи оцінку доводам сторони відповідача щодо добросовісності відповідача ОСОБА_3 суд виходить з наступного.

Судом встановлено, що згідно відповіді ЄДДР № 1793371 від 19 вересня 2025 року місце проживання відповідача ОСОБА_3 з 10 січня 2024 року зареєстровано за адресою: АДРЕСА_3 .

При цьому, з аналізу вищевказаного договору позики грошових коштів від 25 лютого 2025 року судом встановлено, що зареєстрованим місцем проживання відповідача ОСОБА_3 у договорі зазначено: АДРЕСА_4 , що станом на час укладення договору позики грошових коштів від 25 лютого 2025 року не було його зареєстрованим місцем проживання.

Зазначення у договорі позики грошових коштів від 25 лютого 2025 року зареєстрованого місця проживання відповідача ОСОБА_3 , яке не відповідає дійсності (оскільки на час укладення договору - 25 лютого 2025 року, він більше року (з 10 січня 2024 року) був зареєстрований за іншою адресою) свідчить про спотворення стороною відповідача ОСОБА_3 доказів, з метою доведення перед судом ознаки добросовісності набувача за договором купівлі-продажу укладеного 25 лютого 2025 року між ОСОБА_5 , як продавцем, та ОСОБА_3 як покупцем, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Черниш Є.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 19, щодо житлового будинку садибного типу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Наведені обставини у сукупності дають підстави для висновку, що договір позики грошових коштів від 25 лютого 2025 року, укладений між ОСОБА_12 як позикодавцем та ОСОБА_3 як позичальником, не був укладений 25 лютого 2025 року.

З огляду на встановлені обставини є достатньо обґрунтованих підстав вважати, що зазначений договір позики від 25 лютого 2025 року був створений відповідачем ОСОБА_3 лише з метою введення суду в оману щодо дійсних обставин справи.

У зв`язку з наведеним, зазначений договір судом до уваги не береться та відхиляється, як недостовірний доказ.

Отже, встановлені судом обставини свідчать про те, що грошових коштів для придбання квартири у розмірі 35 000,00 доларів США ОСОБА_3 від ОСОБА_12 не отримував, тому, з урахуванням викладеного, суд критично оцінює надані відповідачем ОСОБА_3 докази на підтвердження факту укладення договору позики грошових коштів від 25 лютого 2025 року та фінансової можливості придбати будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , за 35 000,00 доларів США.

Надаючи оцінку змісту договору купівлі-продажу укладеного 25 лютого 2025 року між ОСОБА_5 , як продавцем, та ОСОБА_3 як покупцем, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Черниш Є.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 19, щодо житлового будинку садибного типу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 суд зазначає наступне.

У договорі купівлі-продажу житлового будинку садибного типу 25 лютого 2025 року, зареєстроване місце проживання відповідача ОСОБА_3 також зазначено як: АДРЕСА_4 , в той час як судом було встановлено, що з 10 січня 2024 року він був зареєстрований за іншою адресою, а саме: АДРЕСА_3 .

Слід зауважити, що приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Черниш Є.В. на виконання ухвали суду про витребування доказів від 12 листопада 2025 року, суду були надані копії матеріалів нотаріальної справи щодо посвідчення договору купівлі-продажу житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний № 19 від 25.02.2025 року, в якій наявний витяг з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання № 1217-126718-2016 від 05 вересня 2016 року відносно покупця за Договором - відповідача ОСОБА_3 .

Згідно витягу з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання № 1217-126718-2016 від 05 вересня 2016 року (т. 1, а.с. 199), який був наданий приватному нотаріусу ДМНО Черниш Є.В. з метою внесення відомостей щодо зареєстрованого місця проживання ОСОБА_3 до договору купівлі-продажу будинку від 25 лютого 2025 року, судом встановлено, що місце реєстрації відповідача ОСОБА_3 з 18 липня 2000 року було зареєстроване за адресою: АДРЕСА_5 .

Однак, незважаючи на наявність в нотаріальній справі витягу з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання № 1217-126718-2016 від 05 вересня 2016 року, приватним нотаріусом ДМНО Черниш Є.В. під час посвідчення договору купівлі-продажу житлового будинку садибного типу АДРЕСА_1 від 25 лютого 2025 року, були внесені відомості щодо зареєстрованого місця проживання відповідача ОСОБА_3 , які не відповідали дійсності та не узгоджувалися з наданим нотаріусу відповідачем ОСОБА_3 . Витягом, оскільки у витягу була зазначена інша адреса.

При цьому, в наданих суду приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Черниш Є.В. на виконання ухвали суду про витребування доказів від 12 листопада 2025 року копіях матеріалів нотаріальної справи щодо посвідчення договору купівлі-продажу житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , відсутні докази, які підтверджують факт реєстрації місця проживання відповідача ОСОБА_3 за адресою, зазначеною в договорі від 25 лютого 2025 року: АДРЕСА_4 .

Наведені розбіжності щодо зареєстрованого місця проживання відповідача ОСОБА_3 , які містяться у документах, поданих для посвідчення правочину, у сукупності з встановленим судом фактом внесення приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Черниш Є.В. до договору купівлі-продажу від 25 лютого 2025 року реєстровий № 19 недостовірних відомостей щодо зареєстрованого місця проживання ОСОБА_3 , на переконання суду свідчать про недобросовісність дій ОСОБА_3 та ставлять під сумнів достовірність наданих ним документів.

Суд також зазначає, що про недобросовісність дій відповідача ОСОБА_3 свідчить також його поведінка, який будучи достовірно обізнаним про те, що його явка визнана судом обов`язковою, свідомо та систематично ухилявся від явки до суду для надання особистих пояснень та з`ясування судом його дійсних намірів під час укладення договору купівлі-продажу від 25 лютого 2025 року, з`ясування обставин щодо фактичної передачі майна, його справжнього майнового стану та інших обставин, які мають значення для вирішення даної справи.

При цьому, на підтвердження обставин щодо неможливості з`явитися в судове засідання та доведення перед судом поважності зазначених причин, ані відповідач ОСОБА_3 , ані його представник ОСОБА_6 , не надали суду жодного доказу, що свідчить про зловживання наданими процесуальними правами та невиконання покладених на сторону відповідача обов`язків, оскільки у випадку визнання судом явки відповідача обов`язковою в судове засідання останній зобов`язаний з`явитися в суд, що передбачено п. 3 ч. 2 ст. 43 ЦПК України.

Наведена процесуальна поведінка відповідача ОСОБА_3 на переконання суду свідчить про його недобросовісність, що також підтверджується встановленими судом обставинами та наявними в матеріалах справи доказами, які визнані судом недостовірними.

Таким чином, з урахуванням встановлених судом обставин, а саме: надання ОСОБА_3 документів, що містять недостовірні відомості щодо його зареєстрованого місця проживання, подання до суду договору позики, який викликає обґрунтовані сумніви щодо часу його фактичного укладення та реальності отримання відповідачем грошових коштів, відсутності належних доказів фактичного розрахунку за спірним договором купівлі-продажу житлового будинку, а також свідомого ухилення ОСОБА_3 від явки до суду для надання особистих пояснень, суд приходить до висновку, що ОСОБА_3 при укладені договору купівлі-продажу від 25 лютого 2025 року діяв як недобросовісний покупець, що свідчить про протиправність укладеного правочину купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).

Таким чином, надаючи оцінку твердженням відповідача ОСОБА_3 щодо його добросовісності під час укладення договору купівлі-продажу від 25 лютого 2025 року, суд до уваги їх не бере та відхиляє як недоведені, недостовірні та такі, що спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ч.ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_2 про витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 житлового будинку садибного типу № 77, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , суд виходить з наступного.

Порядок та умови витребування майна від добросовісного набувача визначено статтею 388 ЦК України, відповідно до якої власник може витребувати майно від добросовісного набувача лише у разі, коли воно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння поза їх волею, та коли такий набувач набув майно за відплатним договором. Власник має право витребувати майно від добросовісного набувача в усіх випадках, коли він набув його безвідплатно.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов`язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Одним із випадків, коли майно можливо витребувати від добросовісного набувача, є вибуття такого майна поза волею власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі (пункт 3 частини 1 статті 388 ЦК України).

Наявність в діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

У пункті 26 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 07 лютого 2014 року роз`яснюється, що відповідно до положень ч. 1 ст. 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що ратифікований Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Таким чином судом встановлено, що нерухоме майно – житловий будинок садибного типу АДРЕСА_1 , вибуло з володіння позивача як законного спадкоємця без його волі, та було набуто ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку від 25 лютого 2025 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Черниш Є.В., зареєстрованого в реєстрі за № 19, укладеного з особою як з продавцем нерухомого майна, яка не була його власником та не мала повноважень ним розпоряджатися, оскільки станом на момент укладення договору дійсний власник майна - спадкодавець ОСОБА_5 вже була померлою (дата смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

За таких обставин, оскільки спірне нерухоме майно – житловий будинок садибного типу АДРЕСА_1 , вибуло з володіння ОСОБА_2 поза його волею та за відсутності жодних правових підстав, суд приходить до переконливого висновку, що слід витребувати у ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 житловий будинок садибного типу АДРЕСА_1 , а отже позовні вимоги ОСОБА_2 в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про витребування у ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 житлового будинку АДРЕСА_2 , суд зазначає наступне.

Як було встановлено судом, відповідно до договору купівлі-продажу житлового будинку від 05 березня 2025 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Чернишем Є.В. та зареєстрованим в реєстрі за № 25, ОСОБА_5 передала у власність ОСОБА_4 житловий будинок АДРЕСА_2 .

Разом з тим, судом встановлено, що на момент укладення вказаного договору ОСОБА_5 померла, а тому не могла особисто вчиняти будь-які дії, спрямовані на відчуження належного їй нерухомого майна. Відтак, спірне нерухоме майно вибуло з володіння законного спадкоємця ОСОБА_2 поза його волею та за відсутності належних правових підстав.

Оскільки матеріалами справи підтверджується, що житловий будинок АДРЕСА_2 вибув з володіння ОСОБА_2 поза його волею, суд приходить до висновку про наявність законних підстав для витребування вказаного майна у ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 , у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню.

Оцінюючи у сукупності усі інші аргументи сторін, наведені ними в обґрунтування своїх вимог або заперечень, суд до уваги їх не бере та відхиляє, оскільки вони не відносяться до предмета спору та є явно необґрунтованими.

Таким чином, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 є обґрунтованими та доведеними а тому підлягають повному задоволенню.

Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи, що позовні вимоги задоволенні, то з відповідачів на користь позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 14 279,63 грн., тобто по 7 139,81 грн. з кожного.

На підставі ст.ст. 4, 13, 15, 16, 317, 319, 321, 328, 346, 387, 388, 1220, 1261, 1268, 1296 Цивільного кодексу України, та керуючись ст.ст. 2, 4, 76-81, 141, 206, 259, 263-265, 268, 272, 273 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа – приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Черниш Євген Володимирович, про витребування майна із чужого незаконного володіння – задовольнити.

Витребувати у ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (РНОКПП – НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (РНОКПП – НОМЕР_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_6 ) житловий будинок садибного типу № 77, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна – 3093831112020.

Витребувати у ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (РНОКПП – НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_7 ) на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (РНОКПП – НОМЕР_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_6 ) житловий будинок АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна – 1131074512101.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (РНОКПП – НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (РНОКПП – НОМЕР_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_6 ) судовий збір у розмірі 7 139,81 грн. (сім тисяч сто тридцять дев`ять гривень, 81 копійка).

Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (РНОКПП – НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_7 ) на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (РНОКПП – НОМЕР_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_6 ) судовий збір у розмірі 7 139,81 грн. (сім тисяч сто тридцять дев`ять гривень, 81 копійка).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення виготовлений 28 травня 2026 року.

Суддя Д.Л. Черкез