Рішення від 17 травня 2026 р. у справі №175/31/25 — Дніпровський районний суд Дніпропетровської області

Суд: Дніпровський районний суд Дніпропетровської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про спонукання виконати або припинити певні дії

Дата: 17 травня 2026 р.

Справа: №175/31/25

Суддя: Бойко О. М.

Справа № 175/31/25

Провадження № 2/175/15/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2026 року с-ще. Слобожанське

Дніпровський районний суд Дніпропетровської області

в складі: головуючого судді – Бойко О.М.

із секретарем судового засідання – Грицай К.С.

за участі:

позивачки – ОСОБА_1 ,

представника позивача – Міронова В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області та Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, про визнання відмови в приватизації квартири неправомірною, визнання права на приватизацію квартири та зобов`язання вчинити певні дії,–

ВСТАНОВИВ:

02 січня 2025 року до Дніпровського районного суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області та Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, про визнання відмови в приватизації квартири неправомірною, визнання права на приватизацію квартири та зобов`язання вчините певні дії.

Справу згідно автоматизованої системи «Д-3» було розподілено до провадження судді Бойка О.М.

Ухвалою суду від 21 березня 2025 року справу було відкрито провадження по справі та призначено підготовче судове засідання.

В позовній заяві просить суд:

Визнати відмову Виконавчого комітету Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області від 05.12.2024 року №2659/2-15, як органу приватизації державного житлового фонду в безоплатній передачі у власність ОСОБА_1 в порядку приватизації квартири АДРЕСА_1 неправомірною.

Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) право на приватизацію квартири АДРЕСА_1 .

Зобов`язати Виконавчий комітет Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, як орган приватизації державного житлового фонду, провести за ОСОБА_1 приватизацію квартири АДРЕСА_1 .

Обґрунтовує позовні вимоги тим, що рідна сестра позивачки ОСОБА_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_2 від 23.09.2024, яке видано Соборним відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис №3457.

ОСОБА_2 за життя з 12.01.1991 року проживала та була зареєстрована по день смерті у квартирі АДРЕСА_1 .

Ордер на вселення до вказаної квартири було надано батьку ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , проте ордер на квартиру не зберігся. ОСОБА_2 вселилась у спірну квартиру як член сім`ї наймача.

Квартира в якій мешкала ОСОБА_2 не була приватизована, знаходилась у комунальній власності, бажаючи отримати у власність квартиру, ОСОБА_2 12.09.2024 року звернулась до органу приватизації з заявою на приватизацію квартири. Однак отримати на квартиру свідоцтво про право власності не встигла, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_1 померла.

17.10.2024 року за №2288/2-15 листом Виконавчого комітету Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області надано відповідь про те, що заява ОСОБА_2 не може бути розглянута так як був наданий неповний пакет документів згідно Положення та чинного законодавства.

Батько, ОСОБА_3 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_3 від 26.12.2011, яке видано виконавчим комітетом Новоолександрівьскої сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області, актовий запис №153.

Мати, ОСОБА_4 , померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_4 від 18.07.2005, яке видано виконавчим комітетом Новоолександрівьскої сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області, актовий запис №104.

Син сестри, ОСОБА_5 , помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_5 від 22.05.2020, яке видано виконавчим комітетом Новоолександрівьскої сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, актовий запис №68.

Таким чином, спадкоємці першої черги відсутні.

Відповідно до норми статті 1262 ЦК України у другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері. Позивачка є спадкоємцем другої черги, після смерті сестри ОСОБА_2 .

Відповідно до ст.1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Враховуючи, що спадщина відкрилася 22.09.2024 тому встановлений строк прийняття спадщини спливає 22.03.2024.

Після смерті ОСОБА_2 приватним нотаріусом Дніпровського районного нотаріального округу Юрченко Ларисою Леонідівною заведено спадкову справу №79/2024, із заявою про прийняття спадщини звернулась лише ОСОБА_1 , оскільки інші спадкоємці відсутні.

Оскільки позивачка є єдиною спадкоємицею після смерті сестри з метою приватизації вищевказаної квартири вона звернулась до Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області із заявою про приватизацію квартири АДРЕСА_1 .

Листом Виконавчого комітету Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області від 05.12.2024 року №2659/2-15 надано відповідь про відмову у приватизації житла, оскільки подано не повний пакет документів, зокрема ордеру про надання житла.

У зв`язку з вищевикладеним, оскільки сестра позивачки ОСОБА_2 мала право на приватизацію квартири та розпочала процедуру приватизації, проте не закінчила її у зв`язку зі смертю, позивачка вважає, що має право на приватизацію вказаної квартири, оскільки успадкувала це право.

Отже, враховуючи вищевикладене, ОСОБА_2 була зареєстрована 12.01.1991 року та проживала за адресою: АДРЕСА_2 . З 12 вересня 2024 року вона розпочала процедуру приватизації шляхом звернення до відповідних органів із заявою про приватизацію квартири. Тобто висловила своїми діями намір на приватизацію квартири, однак не встигла її завершити у зв`язку зі смертю.

У судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали та просили суд їх задовольнити.

Представник відповідача Виконавчого комітету Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області та Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області у судове засідання не з`явився. Про час та місце був належним чином повідомлений. Клопотань не надав.

Всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи, давши їм оцінку, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для відмови в задоволенні позову.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 55 Конституції України установлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-яким не забороненим законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції», кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом ч. 1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Дослідивши наданні докази, суд встановив, що рідна сестра позивачки ОСОБА_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_2 від 23.09.2024, яке видано Соборним відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис №3457.

ОСОБА_2 за життя з 12.01.1991 року проживала та була зареєстрована по день смерті у квартирі АДРЕСА_1 .

Згідно із ст. 1261 у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Таким чином, спадкоємці першої черги відсутні.

Враховуючи, що спадщина відкрилася 22.09.2024 тому встановлений строк прийняття спадщини спливає 22.03.2024.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно із ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті.

Згідно зі ст. 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

Частиною 4 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено, що право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають у цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону.

Відповідно до статей 3, 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина, який постійно мешкає у квартирі (будинку), відносно якої вирішується питання про передачу у власність.

Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396 затверджено Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян (далі - Положення), яким визначено порядок передання квартир багатоквартирних будинків, одноквартирних будинків, жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму, у власність громадян.

У пункті 17 цього Положення визначено, що громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім`ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається в орган приватизації, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію.

Відповідно до пункту 18 Положення про порядок передачі квартир (будинків) жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, яким визначено порядок передачі квартир багатоквартирних будинків, передбачено, що громадянин подає до органів приватизації такі документи: заяву на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі; копії документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, громадянина, який подає заяву, та всіх членів його сім`ї (для осіб, які не досягли 14 років, копії свідоцтв про народження), які проживають разом з ним; копії довідок про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податку громадянина, який подає заяву, та всіх членів його сім`ї, які проживають разом з ним (крім випадків, коли через свої релігійні переконання особи відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); копії документів, виданих органами державної реєстрації актів цивільного стану або судом, що підтверджують родинні відносини між членами сім`ї (свідоцтва про народження, свідоцтва про шлюб, свідоцтва про розірвання шлюбу, рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили, тощо); довідку про реєстрацію місця проживання громадянина, який подає заяву, та всіх членів його сім`ї, зареєстрованих у квартирі (будинку), жилому приміщенні в гуртожитку, кімнаті у комунальній квартирі; технічний паспорт на квартиру (кімнату, жилий блок, секцію) у житловому будинку (гуртожитку), а на одноквартирний будинок - технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок; копію ордера на жиле приміщення або ордера на жилу площу в гуртожитку; документ, що підтверджує невикористання ним та членами його сім`ї житлових чеків для приватизації державного житлового фонду; копію документа, що підтверджує право на пільгові умови приватизації відповідно до законодавства (за наявності); заява-згоду тимчасово відсутніх членів сім`ї наймача на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі.

Як зазначено вище, що громадянин подає до органів приватизації, зокрема технічний паспорт на об`єкт нерухомості.

З матеріалів цивільної справи вбачається, що ОСОБА_1 отримала відмову в розгляді заяви про надання дозволу приватизацію квартири, саме через відсутність технічного паспорту на квартиру.

Вказане підтверджується листами Виконавчого комітету Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області №2288/2-15 від 17.10.2024 року та №2659/2-15 від 05.12.2024 року.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» судам роз`яснено, що в разі непередання квартири (будинку) у власність наймачеві, його спадкоємці вправі вимагати визнання за ними права власності на неї лише в тому разі, коли наймач звертався з належно оформленою заявою про це до відповідного органу приватизації або власника державного чи громадського житлового фонду, однак вона не була розглянута в установлений строк або в її задоволенні було незаконно відмовлено за наявності підстав і відсутності заборон для передачі квартири наймачеві.

Право на приватизацію квартири, яка належить до державного житлового фонду, мають особи, які постійно проживають у цій квартирі. Для отримання права власності на житло особа повинна звернутись до відповідного органу приватизації з належно оформленою заявою, яка підлягає розгляду названим органом у строк, передбачений чинним законодавством.

Також, з дослідження паспорту позивачки вбачається, що вона дійсно мала місце реєстрації за адресою квартири АДРЕСА_1 , однак станом на час розгляду цивільної справи знята з реєстрації за вказаною адресою та зареєстрована за іншою адресою.

У тому разі, коли громадянин, який висловив волю на приватизацію займаної ним квартири, помер до прийняття компетентним органом рішення про приватизацію, але після збігу встановленого частиною 3 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» строку, до його спадкоємців у порядку спадкування переходить право вимагати визнання за ними права власності на таку квартиру.

Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 11 грудня 2013 року у справі №6-121цс13 та від 20 вересня 2023 року у справі № 306/2120/21.

Таким чином, обов`язковою умовою переходу права вимоги у порядку спадкування до спадкоємців про визнання права власності на квартиру, в якій проживав спадкодавець, але помер до вирішення питання відповідним державним органом про її приватизацію, є звернення спадкодавця до відповідного органу приватизації з належно оформленою заявою.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 09.08.2023 року у справі №523/20890/21.

Для вирішення питання про наявність права вимагати визнання за спадкоємцем права власності на квартиру вирішальне значення може мати встановлення обставин, чи була розглянута в установлений строк заява про приватизацію квартири, чи була відмова відповідного органу приватизації у задоволенні заяви правомірною (чи були наявні заборони для передачі квартири наймачеві).

Органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом. Перелік таких випадків чітко визначений у законодавстві і є вичерпним.

До них належить відсутність у особи права на приватизацію (частина друга статті 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків»), заборона приватизувати конкретне приміщення (частина четверта статті 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», частина друга статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).

Крім того, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції.

Ненадання заявником ордеру на квартиру не може бути єдиною підставою для відмови у приватизації житла.

Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 лютого 2021 року у справі № 296/4642/19.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц зроблено висновок про те, що якщо спадкодавець не набув права власності на майно, проте розпочав процедуру його приватизації відповідно до чинного законодавства України, а органами місцевого самоврядування відмовлено спадкоємцям у завершенні процедури приватизації, то спадкоємці мають право звертатися до суду із позовами про визнання відповідного права в порядку спадкування - права на завершення приватизації, а не права власності.

Відповідно до п. 8 ст. 11 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» державні органи приватизації протягом 30 днів розглядають заяви та приймають рішення щодо включення до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації, і в п`ятиденний строк письмово повідомляють про це заявника, підприємство, що приватизується (балансоутримувача об`єкта), а також відповідний уповноважений орган управління. Проте лист від виконавчого комітету Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області було направлено лише 17.10.2024 року з пропущеним строком на розгляд такої заяви.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» №475/97-ВР від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року (далі - Конвенція), Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Згідно ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлює, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на подання до суду скарги, пов`язаної з його або її правами та обов`язками цивільного характеру (рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (п. 36). На це "право на суд", в якому право на доступ до суду є одним з його аспектів, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав цивільного характеру є неправомірним (рішення від 13 жовтня 2009 року у справі «Салонтаджі-Дробняк проти Сербії» (п. 132).

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Згідно п. 3, 5 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві. При цьому неправильно обраний спосіб захисту права власності чи іншого речового права не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви чи залишення її без руху, а в певних випадках за таких обставин може бути відмовлено в позові.

Відповідно до норм ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу.

Фактично, з огляду на матеріали цивільної справи, вбачається, що позивачка обрала неналежний спосіб захисту цивільного права, через те, що подала вимогу про визнання за нею права на приватизацію, хоча слід було обрати спосіб захисту цивільного права шляхом подання до суду позовної заяви про визнання за нею права на приватизацію у порядку спадкування після смерті ОСОБА_2 .

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

Велика Палата неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа та характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові № 990/150/23 від 22.02.2024 року зазначила, що звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Отже, суд не наділений повноваженнями визначати спосіб захисту порушеного права на стадії відкриття провадження, оскільки саме позивач наділений правом на звернення та обов`язком визначення способу захисту та усіх сторін у справі.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов?язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці. зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року, заява №38722/02). Ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен

забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування; питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ст.82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК України, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст.81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст.43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що позивач в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 84 ЦПК України, могла би скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Чого при розгляді цієї цивільної справи здійснено не було.

Зокрема до суду не було надано довідки щодо невикористання ОСОБА_1 права на приватизацію державного житлового фонду, тобто у суду немає достатніх доказів та посилань на докази того, що ОСОБА_1 має право на таку приватизацію.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд, дослідивши матеріали справи, надані до неї докази та посилання на докази, прослухавши ствердження сторін по справі, вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити у повному обсязі.

Отже, на підставі вищезазначеного, та керуючись ст.ст. 2, 4, 76, 80, 81, 82, 89, 263, 265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області та Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, про визнання відмови в приватизації квартири неправомірною, визнання права на приватизацію квартири та зобов`язання вчините певні дії – відмовити у повному обсязі.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційну скаргу на рішення може бути подано протягом тридцяти днів до Дніпровського апеляційного суду з дня складання повного судового рішення.

Суддя Бойко О.М.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua