Вирок від 28 травня 2026 р. у справі №208/16193/25 — Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра

Справа № 208/16193/25

(1-кп/199/766/26)

ВИРОК

іменем України

29.05.2026 місто Дніпро

Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді – ОСОБА_1 ,

секретаря судового засідання – ОСОБА_2 ,

номер кримінального провадження у Єдиному реєстрі досудових розслідувань №22025101110001098 від 20.09.2025 відносно:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м.Запоріжжя, із неповною вищою освітою, одруженого, не маючого на утриманні неповнолітніх та непрацездатних осіб, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , який проходив військову службу за мобілізацією на особливий період на посаді оператора 2 відділення радіорозвідки взводу радіорозвідки розвідувальної роти військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України, маючого військове звання «старший солдат», раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, відповідальність за які передбачена ч. 1 ст. 190, ч. 4 ст. 409 КК України,-

за участю:

прокурора – ОСОБА_4 (в режимі відеоконференції),

представника потерпілого – ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції),

обвинуваченого – ОСОБА_3 (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі дистанційного судового провадження в залі судових засідань вказане кримінальне провадження

ВСТАНОВИВ:

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

На підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в України» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб введено воєнний стан, який надалі неодноразово продовжувався та діє на час вчинення вищезазначеного кримінального правопорушення.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 05.12.2022 № 23 старшого солдата ОСОБА_3 , зараховано до списків особового складу військової частини та на всі виді види забезпечення.

В подальшому, згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 19.09.2023 № 262 старшого солдата ОСОБА_3 призначено на посаду оператора 2 відділення радіорозвідки взводу радіорозвідки розвідувальної роти військової частини НОМЕР_1 .

Таким чином, старший солдат ОСОБА_3 є військовослужбовцем, тобто суб`єктом вказаного злочину, та останньому було достеменно відомо про особливості несення військової служби під час дії воєнного стану.

Згідно зі ст.ст. 41, 68, 92 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. Кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Правовий режим власності визначається виключно законами України.

Відповідно до ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.

Відповідно до ст.ст. 4, 6 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (далі – Статут) повсякденне життя і службова діяльність військовослужбовців регулюються Конституцією України, законами України, цим Статутом та іншими нормативно-правовими актами. Внутрішня служба здійснюється з метою підтримання у військовій частині порядку та військової дисципліни, належного морально-психологічного стану, які забезпечують постійну бойову готовність та якісне навчання особового складу, збереження здоров`я військовослужбовців, організоване виконання інших завдань.

Згідно зі ст. 11, 16 Статуту кожен військовослужбовець повинен бути дисциплінованим, виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою, які визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

За приписами ст.ст. 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов`язків зобов`язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місці служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).

ОСОБА_3 , будучі військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, відповідно до вимог ст.ст. 4, 6, 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1 - 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов`язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, суворо дотримуватися Статутів Збройних Сил України, бути дисциплінованим, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від них інших військовослужбовців.

Згідно п.п. 1, 3 ч. 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять), чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).

Проте, старший солдат ОСОБА_3 , достовірно знаючи свої обов`язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов`язку і проходження військової служби, та маючи можливість належно їх виконувати, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх діянь, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, тобто діючи з прямим умислом, свідомо допустив їх порушення та вчинив кримінальне правопорушення проти власності, а також військовий злочин проти встановленого порядку проходження військової служби за наступних обставин.

Так, не пізніше 28.05.2024 у старшого солдата ОСОБА_3 виник злочинний умисел, направлений на ухилення від військової служби, шляхом підроблення документів, вчиненого в умовах воєнного стану, про який він повідомив своїй дружині ОСОБА_6 .

В подальшому, з метою реалізації злочинного умислу, направленого на ухилення від військової служби, шляхом підроблення документів, вчиненого в умовах воєнного стану, ОСОБА_3 у невстановлений час та місці, але не пізніше 28.05.2024, звернувся до Особи-1, досудове розслідування щодо якої здійснюється у кримінальному провадженні № 42025112350000018 від 07.03.2025 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1, ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 409, ч. 5 ст. 27 ст. 336, ч.ч. 1, 2 ст. 255 КК України, (далі – Особа-1), який розробив алгоритм звільнення військовослужбовця ОСОБА_3 , з військової служби на підставі завідомо підроблених медичних документів про встановлення його дружині ОСОБА_6 інвалідності ІІ групи та необхідності здійснення догляду за нею з боку військовослужбовця ОСОБА_3 .

При цьому, 28.05.2024Особа-1, довела інформацію про ОСОБА_3 до інших співучасників в загальному груповому чаті в месенджері «Telegram» під назвою «АО «А-Адвокат», встановивши завдання її учасникам здійснити підготовку необхідних документів для звільнення військовослужбовця ОСОБА_7 , з військової служби та наказав Особі-2, досудове розслідування щодо якої здійснюється у кримінальному провадженні № 42025112350000018 від 07.03.2025 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1, ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 409, ч. 5 ст. 27 ст. 336, ч.ч. 1, 2 ст. 255 КК України, (далі – Особа-2),визначити відповідального за супровід вирішення питання по суті, яка закріпила його за Особою-3, досудове розслідування щодо якої здійснюється у кримінальному провадженні № 42025112350000018 від 07.03.2025 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1, ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 409, ч. 5 ст. 27 ст. 336, ч.ч. 1, 2 ст. 255 КК України, (далі – Особа-3).

12.06.2024, продовжуючи реалізацію злочинного умислу ОСОБА_3 , направленого на ухилення від військової служби, шляхом підроблення документів, вчиненого в умовах воєнного стану, Особа-1 замовив у невстановленого користувача месенджера «Telegram» під назвою «Оформлення документів інвалідності SpravkyUkr», довідку МСЕК про встановлення ОСОБА_6 інвалідності ІІ групи та довідку Лікарської кваліфікаційної комісії про необхідність догляду за нею військовослужбовцем ОСОБА_3 .

Отримавши відповідні підроблені документи, а саме: висновок Лікарської кваліфікаційної комісії № 19 від 28.06.2024, довідку до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААВ № 967237 та висновок про наявність порушень функцій організму від 28.06.2024, за невстановлених обставин, Особа1 передав їх Особі-2 та Особі-3, які підготували зразок рапорту для військовослужбовця ОСОБА_3 із підробленими медичними документами та іншими додатками та за невстановлених обставин передали останньому.

09.07.2024, більш точний час не встановлено, старший солдат ОСОБА_3 , діючи умисно, з метою ухилення від несення обов`язків військової служби, перебуваючи в пункті тимчасової дислокації військової частини НОМЕР_1 , яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 , подав командуванню військової частини НОМЕР_1 рапорт про звільнення його з військової служби у зв`язку з сімейними обставинами, а саме у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю ІІ групи, який було зареєстровано за №3716 від 09.07.24, додавши у додатках завідомо підроблені документи, а саме: висновок Лікарської кваліфікаційної комісії № 19 від 28.06.2024, довідку до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААВ № 967237 та висновок про наявність порушень функцій організму від 28.06.2024.

За результатом розгляду рапорту старшого солдата ОСОБА_3 , наказом командира військової частини НОМЕР_1 №105-РС від 10.07.2024 останнього звільнено з військової служби у запас на підставі п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (за сімейними обставинами – у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю ІІ групи) та відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 253 від 15.07.2024, старшого солдата ОСОБА_3 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Продовжуючи свою злочинну діяльність, 09.07.2024, більш точний час не встановлено, ОСОБА_3 , будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період та проходячи її на посаді оператора 2 відділення радіорозвідки взводу радіорозвідки розвідувальної роти військової частини НОМЕР_1 , діючи умисно, всупереч вимогам ст.ст. 8, 19, 68 Конституції України, ст.ст. 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, з корисливих мотивів, маючи злочинний умисел, спрямований на заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство), перебуваючи в пункті тимчасової дислокації військової частини НОМЕР_1 , розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , подав командуванню військової частини НОМЕР_1 рапорт про звільнення його з військової служби у зв`язку з сімейними обставинами, а саме у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю ІІ групи, який було зареєстровано за №3716 від 09.07.24, додавши у додатках завідома підроблені документи, а саме: висновок Лікарської кваліфікаційної комісії № 19 від 28.06.2024, довідку до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААВ № 967237 та висновок про наявність порушень функцій організму від 28.06.2024, які надають підстави для звільнення з військової служби та отримання відповідного грошового забезпечення.

За результатом розгляду рапорту старшого солдата ОСОБА_3 , наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 105-РС від 10.07.2024 останнього звільнено з військової служби у запас на підставі п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (за сімейними обставинами – у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю ІІ групи) та відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 253 від 15.07.2024, старшого солдата ОСОБА_3 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, у зв`язку з чим, командування військової частини НОМЕР_1 , у невстановлений час, але не раніше 09.07.2024, перебуваючи в пункті тимчасової дислокації військової частини НОМЕР_1 , розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , будучи введеним в оману наданими ОСОБА_3 підробленими документами, а саме: висновком Лікарської кваліфікаційної комісії № 19 від 28.06.2024, довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААВ № 967237 та висновком про наявність порушень функцій організму від 28.06.2024, виплатили старшому солдату ОСОБА_3 вихідну допомогу у розмірі 24050,47 гривень.

Доводячи до кінця свій злочинний умисел, направлений на заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство), діючи умисно, до кінця, старший солдат ОСОБА_3 , утримуючи при собі грошові кошти в сумі 24050,47 гривень, які йому безпідставно перераховані потерпілим – військовою частиною НОМЕР_1 у якості вихідної допомоги, не маючи наміру повертати вказані грошові кошти вказаній військовій частині, розпорядився в подальшому вказаним майном на власний розсуд, чим спричинив потерпілому - військовій частині НОМЕР_1 майнової шкоди на вищевказану суму.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою вину у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 409, ч. 1 ст. 190 КК України, визнав повністю і пояснив, що він приймав участь у бойових діях ще з 2014 року, коли на території України проводилась антитерористична операція. Далі, в грудні 2022 року його було мобілізовано для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 23 від 05.12.2022 його призначено на посаду розвідника – номера обслуги 2 розвідувального відділення 1 розвідувального взводу розвідувальної роти військової частини НОМЕР_1 . Наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 32 від 01.02.2023 його призначено на посаду розвідника 1 розвідувального відділення 2 розвідувального взводу розвідувальної роти військової частини НОМЕР_1 . В подальшому, наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 262 від 19.09.2023 його призначено на посаду оператора 2 відділення радіорозвідки взводу радіорозвідки розвідувальної роти військової частини НОМЕР_1 . 24.05.2024 ним був укладений шлюб з ОСОБА_8 . Після тривалої участі у бойових діях та у зв`язку із моральним виснаженням, він разом зі своєю дружиною вирішили звернутися до адвокатського об`єднання, адвокати якого пообіцяли допомогти у вирішенні питання щодо звільнення з військової служби. Після чого він разом зі своєю дружиною передали працівникам адвокатського об`єднання свої документи, а саме: копії паспортів, ідентифікаційних кодів та свідоцтва про шлюб. Через деякий час працівники адвокатського об`єднання йому передали довідку МСЕК про встановлення його дружині інвалідності ІІ групи, висновок ЛКК про встановлення його дружині діагнозу: Ішемічна хвороба серця та висновок лікаря щодо необхідності постійного догляду за його дружиною ОСОБА_9 , а також підготували йому рапорт про звільнення з військової служби в запас, з яким він звернувся до командування військової частини. Відповідно до наказу командира окремої механізованої бригади № 105-РС від 10.07.2024 його було звільнено з військової служби у запах у зв`язку із необхідністю постійного догляду за дружиною, яка є інвалідом ІІ групи. Під час звільнення йому окрім заробітної плати, також було виплачена вихідну допомогу в сумі 24050,47 гривень. Він розумів, що його було звільнено з військової служби на підставі підроблених документів, оскільки його дружина не має зазначених у медичних документах діагнозів та їй не встановлювалась інвалідність ІІ групи. Також, він розумів, що виплачена йому військовою частиною вихідна допомога, була нарахована на підставі підроблених документів, тобто неправомірно. Спричинена військовій частині НОМЕР_1 матеріальна шкода в сумі 24050,47 гривень ним добровільно відшкодована. На сьогоднішній день він має намір продовжити проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 , у зв`язку з чим він наразі займається вирішенням цього питання. У вчиненому кається.

Допитаний в судовому засіданні представник потерпілого ОСОБА_5 пояснив, що він проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Збройних Сил України, де займає посаду старшого офіцера юридичної служби. З 05.12.2022 обвинувачений ОСОБА_3 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Збройних Сил України на посаді оператора радіорозвідки. Приблизно у липні 2024 року ОСОБА_3 звернувся до командування військової частини із рапортом про звільнення його з військової служби за сімейними обставинами, у зв`язку із хворобою дружини, до якого він долучив необхідні медичні документи. Вказаний рапорт був задоволений командуванням військової частини та ОСОБА_3 було звільнено з військової служби у запас за сімейними обставинами, у зв`язку з необхідністю здійснювати постійного догляду за дружиною. При звільненні з обвинуваченим був проведений повний розрахунок, в тому числі йому було виплачено вихідну допомогу в сумі 24050,47 гривень. В подальшому було встановлено, що долучені до рапорту обвинуваченим ОСОБА_3 медичні документи виявились сфальсифікованими, а отже він не мав законних підстав на звільнення з військової служби та отримання вихідної допомоги. Після порушення кримінального провадження обвинувачений ОСОБА_3 повернув військовій частині заподіяну шкоду в повному обсязі, тому у військової частини претензій матеріального характеру до ОСОБА_3 відсутні. Просив призначити покарання обвинуваченому на розсуд суду.

В судовому засіданні всі учасники судового провадження не оспорювали обставини, при яких скоєно кримінальне правопорушення, тому суд з урахуванням пропозиції учасників судового провадження – сторони обвинувачення та сторони захисту на підставі приписів ч. 3 ст.349 КПК України, суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясував, чи правильно розуміє обвинувачена зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності її позиції, а також роз`яснив сторонам, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Суд враховує, що покази обвинуваченого ОСОБА_3 відповідають фактичним обставинам справи, ним та іншими учасниками судового розгляду не оспорюються, тому приходить до висновку, що винуватість ОСОБА_3 у скоєні інкримінованого кримінального правопорушення поза всяким розумним сумнівом повністю доведена.

Таким чином, умисні дії обвинуваченого ОСОБА_3 , в межах висунутого прокурором обвинувачення, правильно кваліфіковані:

- за ч. 4 ст. 409 КК України як такі, що виразилися в ухиленні військовослужбовця від несення обов`язків військової служби, шляхом підроблення документів, вчинене в умовах воєнного стану;

- за ч. 1 ст. 190 КК України як такі, що виразилися у заволодінні чужим майном шляхом обману.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , суд відповідно до ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, особу винного та обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Зокрема, під врахуванням особи винного слід розуміти врахування позитивних і негативних, соціальних, фізичних, психічних і правових елементів характеристики особи, що вчинила кримінальне правопорушення, які мають кримінально-правове значення.

Так, суд враховує ступінь тяжкості вчинених обвинуваченим ОСОБА_3 кримінальних правопорушень, які відповідно до ст. 12 КК України, відносяться до тяжкого злочину та закінченого кримінального проступку, дані про особу обвинуваченого ОСОБА_3 , який раніше не судимий, свою вину в інкримінованих кримінальних правопорушеннях щиро визнав, негативно оцінив вчинені ним кримінальні правопорушення, одружений, не має на утриманні непрацездатних осіб, є учасником бойових дій, військовослужбовцем, призваним під час мобілізації, проходив військову службу на посаді оператора 2 відділення радіорозвідки взводу радіорозвідки розвідувальної роти військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України, наразі проходить військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період на посаді майстра 3 відділення безпілотних авіаційних комплексів взводу протидії екіпажам безпілотних літальних апаратів противника батальйону безпілотних систем військової частини НОМЕР_2 Збройних Сил України, у військовому званні «старший солдат», на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, за місцем проживання характеризується задовільно, за місцем несення військової служби характеризується позитивно, а також те, що ОСОБА_3 раніше не судимий.

Суд відносить щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінальних правопорушень та добровільне відшкодування завданих військовій частині збитків до обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченому, згідно зі ст. 66 КК України.

Обставини, які обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_3 згідно зі ст. 67 КК України, судом не встановлені і на такі обставини сторона обвинувачення не посилається.

Відповідно до ст.ст. 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи із вказаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Правову позицію щодо дотримання справедливості Конституційний Суд України висловив у рішеннях від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 та від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 у справах про призначення судом більш м`якого покарання.

Зокрема, у рішенні № 15-рп/2004 Конституційний Суд України зазначив, що окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема, права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Термін «явно несправедливе покарання» - означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Визначені у статті 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст.12 КК України) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретних кримінальних правопорушень, враховуючи їх характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Метою кримінально-виконавчого законодавства України, визначеної в ст. 1 КВК України, є захист інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.

Завданнями кримінально-виконавчого законодавства України, окрім іншого, є визначення порядку застосування до засуджених заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки; участі громадськості в цьому процесі.

При призначенні покарання, суд враховує і позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена у справі «Езе і Коннорс проти Сполученого Королівства» від 09.10.2003, відповідно до якої кримінальне покарання переслідує, як прийнято вважати, подвійну мету – покарання і стримування від вчинення нових злочинів.

Таким чином, суд, призначаючи покарання, враховує позицію прокурора та обвинуваченого, наявність обставин, що пом`якшують та відсутність обставин, що обтяжують покарання обвинуваченому, поведінку обвинуваченого ОСОБА_3 під час судового розгляду даного кримінального провадження, те, що він визнав вину у вчинених ним кримінальних правопорушеннях, добровільно відшкодував заподіяну військовій частина НОМЕР_1 Збройних Сил України шкоду, про що свідчить копія квитанції АТ КБ «ПриватБанк» № 1.416722207.1 від 24.11.2025, дав критичну оцінку своїм діям, виказав готовність нести кримінальну відповідальність, усвідомлюючи свою вину та зробивши належні висновки, що свідчить про його щире каяття, з 05.12.2022 призваний на військову службу за мобілізацією, приймав участь у відсічі збройної агресії російської федерації, має необхідні професійні якості, військово-облікову спеціальність та фах, які нагально необхідні Збройним Силах України, готовність ОСОБА_3 продовжувати виконувати свій військовий обов`язок щодо захисту Батьківщини в лавах Збройних Сил України у складі військової частини НОМЕР_2 , що підтверджується копією витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 Збройних Сил України (по стройовій частині) від 15.05.2026 № 135, відповідно до якого ОСОБА_3 прийнято на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, і призначено на посаду майстра 3 відділення безпілотних авіаційних комплексів взводу протидії екіпажам безпілотних літальних апаратів противника батальйону безпілотних систем військової частини НОМЕР_2 Збройних Сил України, та, виходячи із сукупності зазначених обставин, приходить до висновку, що поведінка обвинуваченого ОСОБА_3 свідчить про його бажання ставати на шлях виправлення і поважати Закон, а тому з метою попередження скоєння ним нових злочинів, вважає, що під час судового розгляду кримінального провадження були встановлені підстави для призначення покарання ОСОБА_3 із застосуванням вимог ст. 70 КК України у виді позбавлення волі, а також ст. 75 КК України та із покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України, оскільки, по-перше, злочин, що вчинив ОСОБА_3 , не відноситься до: корупційних кримінальних правопорушень, кримінальних правопорушень, пов`язаних з корупцією, кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 403, 405, 407, 408, 429 КК України, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 КК України; по-друге, наведені вище обставини та дані про особу ОСОБА_3 свідчать про те, що обвинувачений не становить великої суспільної загрози, а його виправлення можливо досягти шляхом здійснення контролю за поведінкою під час іспитового строку.

Вказане узгоджується з правовою позицією зазначеної у постанові Верховного суду України від 14.04.2016, відповідно до якої в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Справедливість одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх забезпечення.

Призначене обвинуваченому покарання із застосуванням ст.ст. 75, 76 КК України не є занадто м`яким і явно несправедливим, оскільки відповідає особі обвинуваченого, тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень та фактичним обставинам справи. Звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України у даному випадку не суперечить також і вимогам п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 року № 7.

Нормами статті 69 Кримінального кодексу України, передбачено призначення обвинуваченому призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено Законом за кримінальне правопорушення в якому він обвинувачується при умовах: за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення з урахуванням особи винного.

Застосування вимог ст. 69 КК України є правом суду, а не обов`язком, тому враховуючи особу винного, суд не убачає підстав для застосування останньому вимог ст. 69 КК України.

Призначене покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , на переконання суду, буде відповідати його меті, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через приму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, – воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).

Саме це покарання, на переконання суду, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, виходячи з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним кримінальних правопорушень, адже ефективність покарання залежить не лише і не в першу чергу від суворості санкції кримінально-правової норми, а і від спроможності не допустити безкарності злочинних діянь.

Запобіжний захід ОСОБА_3 по даному кримінальному провадженню не обирався.

Процесуальні витрати та речові докази у даному кримінальному провадженні відсутні.

На підставі ч. 15 ст. 615 КПК України, в умовах дії воєнного стану, після складання та підписання повного тексту вироку суд користується своїм правом обмежитися проголошенням його резолютивної частини з обов`язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.

Керуючись ст.ст. 369, 370, 373, 374, ч. 15 ст. 615 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_3 визнати винуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 190, ч. 4 ст. 409 КК України, і призначити йому покарання:

- за ч. 1 ст. 190 КК України у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік;

- за ч. 4 ст. 409 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинання більш суворим покаранням менш суворого покарання остаточно призначити ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням, встановивши обвинуваченому іспитовий строк 2 (два) роки.

На підставі п.п. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_3 обов`язки: періодично з`являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

На підставі ч. 4 ст. 76 КК України нагляд за засудженим ОСОБА_3 , як військовослужбовцем, звільненим від відбування покарання з випробуванням, на час проходження ним військової служби покласти на командира військової частини за місцем проходження військової служби ОСОБА_3 .

У разі звільнення з військової служби до завершення встановленого іспитового строку нагляд за засудженим ОСОБА_3 здійснювати уповноваженим органом з питань пробації за місцем проживання засудженого.

Запобіжний захід ОСОБА_3 по даному кримінальному провадженню не обирався.

На вирок можуть бути подані апеляційні скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду через Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра. Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення апеляційним судом.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Учасникам судового провадження, які не були присутні при проголошенні резолютивної частини вироку, направити копію повного тексту вироку не пізніше наступного дня після ухвалення вироку (ч. 7 ст. 376 КПК України).

На підставі ч. 15 ст. 615 КПК України, в умовах дії воєнного стану, повний текст вироку вручити учасникам судового провадження в день його проголошення.

Суддя: ОСОБА_1