Постанова від 27 травня 2026 р. у справі №685/496/25 — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 685/496/25

Провадження № 22-ц/820/840/26

Хмельницький апеляційний суд у складі колегії

суддів судової палати з розгляду цивільних справ

Ярмолюка О.І. (суддя-доповідач), Гринчука Р.С., Костенка А.М.,

секретар судового засідання Дубова М.В.,

з участю позивача ОСОБА_1 ,

представниці позивача ОСОБА_2 ,

представниці відповідачки ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , Приватного акціонерного товариства «Зернопродукт МХП», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, – Головне управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Хмельницькій області, про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 14 січня 2026 року та додаткові рішення Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 29 січня 2026 року,

встановив:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 , Приватного акціонерного товариства «Зернопродукт МХП» (далі – Підприємство), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, – Головне управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Хмельницькій області (далі – Держгеокадастр), про витребування земельної ділянки.

ОСОБА_1 зазначив, що він у процесі розпаювання земель колективної власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Полква» Теофіпольського району Хмельницької області (далі – ТОВ «Полква»), на підставі державного акта на право власності на землю серії ІІ-ХМ №038649 від 11 грудня 1998 року набув право на земельну ділянку площею 2,58 га, розташовану на території Новоставецької сільської ради Теофіпольського району Хмельницької області, та призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Згідно з технічною документацією із землеустрою по передачі земельних часток (паїв) з виготовленням державних актів на право приватної власності членам сільськогосподарських підприємств по Новоставецькій сільській раді, актом та схемою розподілу земельних часток (паїв) між членами ТОВ «Полква», позивачу було виділено земельну ділянку під №649, поряд із земельною ділянкою його брата ОСОБА_5 № 651 та земельною ділянкою його дружини ОСОБА_6 №650.

Починаючи з 2007 року Теофіпольською селищною радою Теофіпольського району Хмельницької області вирішувалося питання про облаштувати кладовища для захоронення померлих людей за рахунок земельних ділянок товарного сільськогосподарського виробництва (паїв). Рішенням Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 27 липня 2007 року припинено право власності ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 на земельні ділянки, що належали їм на підставі державних актів від 11 грудня 1998 року серії ІІ-ХМ за №№038644, 038643, 038645, а рішенням Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 4 жовтня 2007 року скасовано державну реєстрацію цих державних актів і зобов`язано Теофіпольську районну державну адміністрацію Хмельницької області (далі – Райдержадміністрація) виділити ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 рівноцінні земельні ділянки взамін земельних ділянок, на які було припинено право власності.

Розпорядженням Райдержадміністрації від 26 листопада 2008 року №342/2008р затверджено технічну документацію із землеустрою щодо виділення ОСОБА_8 в натурі (на місцевості) земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Новоставецької сільської ради. На підставі цього розпорядження 12 жовтня 2008 року ОСОБА_8 одержала державний акт серії ЯЗ №119125 на право власності на земельну ділянку площею 2,5094 га з кадастровим номером 6824785000:04:004:0246. 7 травня 2024 року власницею цієї земельної ділянки стала ОСОБА_4 шляхом оформлення спадщини після смерті матері ОСОБА_8 .

У 2010 році в Теофіпольській громаді вирішувалося питання про створення нового кладовища для захоронення померлих людей, оскільки попереднє місце, яке відводилося за рахунок земельних ділянок ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , виявилося не ефективним і не відповідним. Зокрема було прийнято рішення про розміщення кладовища на: земельній ділянці позивача, право власності на яку посвідчено державним актом серії ІІ-ХМ №038649 від 11 грудня 1998 року; земельній ділянці його дружини ОСОБА_6 , право власності на яку посвідчено державним актом серії ІІ-ХМ №038650 від 11 грудня 1998 року, земельній ділянці його брата ОСОБА_5 , право власності на яку посвідчено державним актом серії ІІ-ХМ №038585 від 11 грудня 1998 року.

13 січня 2011 року Теофіпольський районний суд Хмельницької області ухвалив рішення у справі №2-32/11 про перенесення в межах масиву на території Новоставецької сільської ради Теофіпольського району Хмельницької області земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва ОСОБА_5 площею 2,79 га, ОСОБА_1 площею 2,58 га, ОСОБА_6 площею 2,60 га на рівноцінні в частині вартості площі ділянки, згідно технічної документації для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. На підставі цього рішення суду були видані державні акти на право власності на земельну ділянку, а саме: ОСОБА_1 – державний акт серії ЯЛ №807281 від 1 липня 2011 року на земельну ділянку площею 2,6537 га з кадастровим номером 6824785000:04:004:0293, ОСОБА_6 – державний акт серії ЯЛ №807282 від 1 липня 2011 року на земельну ділянку площею 2,6697 га з кадастровим номером 6824785000:04:004:0294, ОСОБА_5 – державний акт серії ЯЛ №960467 від 27 червня 2012 року на земельну ділянку площею 2,6618 га з кадастровим номером 6824785000:04:004:0292.

Позивач обробляє земельну ділянку з кадастровим номером 6824785000:04:004:0293 самостійно та використовує цю ділянку за цільовим призначенням, однак відомості про неї не внесено до Державного земельного кадастру. Відсутність у Державному земельному кадастрі земельної ділянки з кадастровим номером 6824785000:04:004:0293 обумовлено знаходженням в її межах іншої земельної ділянки з кадастровим номером 6824785000:04:004:0138 (межі та площа співпадають на 100%), яка належала ОСОБА_8 згідно з державним актом на право власності на землю серії ІІ-ХМ №038643 від 11 грудня 1998 року. 31 травня 2024 року право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6824785000:04:004:0138 перейшло в порядку спадкування до ОСОБА_4 . Також ця ділянка перебуває в оренді Підприємства (запис про виникнення речового права від 13 червня 2024 року №009).

Оформлення ОСОБА_8 права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6824785000:04:004:0138, з подальшим набуттям права власності на цю земельну ділянку ОСОБА_4 , є протиправним, оскільки право власності ОСОБА_8 на цю ділянку припинено шляхом скасування державного акта серії ІІ-ХМ №038643 від 11 грудня 1998 року за рішення суду та виділення ОСОБА_8 рівноцінної земельної ділянки в іншому місці. Відтак ОСОБА_4 незаконно отримала цю ділянку у власність і передала її Підприємству в оренду, а тому земельна ділянка з кадастровим номером 6824785000:04:004:0138 має бути витребувана з чужого незаконного володіння відповідачів.

За таких обставин ОСОБА_1 просив суд витребувати у ОСОБА_4 та Підприємства на свою користь земельну ділянку площею 2,6537 га з кадастровим номером 6824785000:04:004:0138, яка розташована на території Новоставецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Рішенням Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 14 січня 2026 року позов задоволено.

Витребувано з чужого незаконного володіння у ОСОБА_4 та Підприємства на користь ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 2,6537 га з кадастровим номером 6824785000:04:004:0138, яка розташована на території Новоставецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області.

Стягнуто з ОСОБА_4 та Підприємства на користь ОСОБА_1 по 694 грн 30 коп. судових витрат з кожного.

Додатковим рішенням Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 29 січня 2026 року стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Іншим додатковим рішенням Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 29 січня 2026 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_4 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Суд керувався тим, що рішенням Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 27 липня 2007 року припинено право власності ОСОБА_8 на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка належала їй відповідно до державного акта серії ІІ-ХМ №038643 від 11 грудня 1998 року. Відтак ОСОБА_8 27 грудня 2015 року неправомірно зареєструвала на підставі цього державного акта земельну ділянку площею 2,6537 га з кадастровим номером 6824785000:04:004:0138, а в подальшому недобросовісно отримала у власність земельну ділянку площею 2,5094 га з кадастровим номером 6824785000:04:004:0246. 7 та 30 травня 2024 року ОСОБА_4 набула в порядку спадкування після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 право власності на вказані земельні ділянки. Оскільки ОСОБА_4 безпідставно набула земельну ділянку площею 2,6537 га з кадастровим номером 6824785000:04:004:0138 у власність і передала її Підприємству в оренду, то ОСОБА_1 як власник земельної ділянки площею 2,6537 га з кадастровим номером 6824785000:04:004:0293, на яку накладається спірна ділянка, вправі витребувати її у відповідачів. Позовна давність у спірних правовідносинах не сплила, оскільки ОСОБА_1 довідався про порушення свого права на земельну ділянку лише 13 березня 2025 року, тобто після відмови державного кадастрового реєстратора зареєструвати цю ділянку в Національній кадастровій системі. Витрати позивача зі сплати судового збору підлягають стягненню з відповідачів в рівних частинах.

Ухвалюючи додаткові рішення, суд виходив з того, що ОСОБА_1 на підставі договору про надання правничої допомоги від 22 липня 2025 року має понести обґрунтовані витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 грн. Оскільки позов ОСОБА_1 задоволено, а позивач не висуває вимоги до Підприємства про відшкодування судових витрат, то з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 слід присудити половину цих витрат – 10 000 грн. У зв`язку з тим, що позов ОСОБА_1 задоволено в повному обсязі, понесені ОСОБА_4 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000 грн не можуть бути покладені на позивача.

Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати основне рішення та ухвалити нове рішення про відмову в позові, скасувати додаткове рішення за заявою позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в частині задоволених вимог та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви повністю, скасувати додаткове рішення за заявою відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та ухвалити нове рішення про задоволення заяви повністю. При цьому ОСОБА_4 послалася на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_8 у порядку паювання земель колективної власності, а ОСОБА_4 у порядку спадкування після смерті останньої правомірно набули право власності на земельну ділянку площею 2,6537 га з кадастровим номером 6824785000:04:004:0138. У свою чергу Підприємство набуло право користування земельною ділянкою за укладеними з ОСОБА_8 договорами оренди землі. Речові права відповідачів на земельну ділянку не припинені в установленому порядку, а тому цю ділянку не може бути витребувано у них за віндикаційним позовом. ОСОБА_1 обрав неналежний спосіб захисту цивільного права та пропустив строк звернення до суду за захистом цього права. Суд першої інстанції не з`ясував усі обставини справи, не застосував правильно норми чинного законодавства, не врахував відсутність преюдиційних обставин, не дав належної оцінки дослідженим доказам і дійшов помилкового висновку про обґрунтованість позову. Також суд здійснив розподіл витрат на професійну правничу допомогу без дотримання вимог процесуального закону.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, вказавши на їх законність та обґрунтованість.

Держгеокадастр у відзиві на апеляційну скаргу просить вирішити спір у відповідності до вимог закону.

Підприємство не висловило свою позицію щодо апеляційної скарги.

2.Мотивувальна частина

Позиція суду апеляційної інстанції

Статтею 375 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши учасників судового процесу та дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини

ОСОБА_1 і ОСОБА_8 були співвласниками земельних часток (паїв) колишнього ТОВ «Полква».

У порядку паювання земель ТОВ «Полква» ОСОБА_1 і ОСОБА_8 набули право власності на земельні ділянки, розташовані на території Новоставецької сільської ради Теофіпольського району Хмельницької області, та призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Зокрема ОСОБА_1 на підставі державного акта на право власності на землю серії ІІ-ХМ №038649 від 11 грудня 1998 року набув право на земельну ділянку площею 2,58 га, а ОСОБА_8 на підставі державного акта на право власності на землю серії ІІ-ХМ №038643 від 11 грудня 1998 року набула право на земельну ділянку площею 2,65 га.

Рішенням Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 27 липня 2007 року у справі №2-312/2007 припинено право власності ОСОБА_8 на земельну ділянку, що належала їй на підставі державного акта серії ІІ-ХМ №038643 від 11 грудня 1998 року, а рішенням Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 4 жовтня 2007 року у справі №2-а-25/2007 скасовано державну реєстрацію державного акта серії ІІ-ХМ №038643 від 11 грудня 1998 року на ім`я ОСОБА_8 і зобов`язано Райдержадміністрацію виділити ОСОБА_8 рівноцінну земельну ділянку взамін земельної ділянки, на яку було припинено право власності.

Розпорядженням Райдержадміністрації від 26 листопада 2008 року №342/2008р затверджено технічну документацію із землеустрою щодо виділення ОСОБА_8 в натурі (на місцевості) земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Новоставецької сільської ради. На підставі цього розпорядження 12 жовтня 2008 року ОСОБА_8 одержала державний акт серії ЯЗ №119125 на право власності на земельну ділянку площею 2,5094 га з кадастровим номером 6824785000:04:004:0246 (акт зареєстрований у Книзі записів державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010876200041).

28 лютого 2020 року земельна ділянка ОСОБА_8 з кадастровим номером 6824785000:04:004:0246 була зареєстрована у Державному земельному кадастрі.

Рішенням Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 13 січня 2011 року у справі №2-32/11 перенесено в межах масиву на території Новоставецької сільської ради Теофіпольського району Хмельницької області земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва ОСОБА_1 площею 2,58 га на рівноцінну в частині вартості площі ділянки, згідно технічної документації для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. На підставі цього рішення суду ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №807281 від 1 липня 2011 року на земельну ділянку площею 2,6537 га з кадастровим номером 6824785000:04:004:0293 (акт зареєстрований у Книзі записів державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №082478501000187).

1 липня 2011 року ОСОБА_8 і Підприємство уклали договір оренди землі №70, за умовами якого ОСОБА_8 передала Підприємству належну їй на підставі державного акта на право власності на землю серії ІІ-ХМ №038643 від 11 грудня 1998 року земельну ділянку площею 2,65 га у строкове платне користування строком на 10 років. 1 червня 2012 року Відділ Держкомзему в Теофіпольському районі Хмельницької області зареєстрував цей договір у Державному реєстрі земель за №682470004004378.

27 грудня 2015 року ОСОБА_8 на підставі державного акта на право власності на землю серії ІІ-ХМ №038643 від 11 грудня 1998 року зареєструвала у Державному земельному кадастрі земельну ділянку площею 2,6537 га з кадастровим номером 6824785000:04:004:0138.

Додатковою угодою від 16 лютого 2019 року ОСОБА_8 і Підприємство внесли зміни до договору оренди землі від 1 липня 2011 року №70, зокрема, вони продовжили строк оренди земельної ділянки до 1 липня 2031 року.

21 жовтня 2019 року Білогірська районна державна адміністрація Хмельницької області зареєструвала право Підприємства на оренду земельної ділянки площею 2,6537 га з кадастровим номером 6824785000:04:004:0138 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (номер запису про інше речове право 33881459). Тоді ж у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано право власності ОСОБА_8 на цю ділянку (номер відомостей про речове право 33881436).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 померла.

ОСОБА_4 є єдиною спадкоємицею ОСОБА_8 за законом.

7 травня 2024 року приватний нотаріус Хмельницького районного нотаріального округу Сурма Г.Ф. видала ОСОБА_4 свідоцтво про право на спадщину за законом (зареєстровано в реєстрі за №1336) на земельну ділянку площею 2,5094 га з кадастровим номером 6824785000:04:004:0246.

Водночас 30 травня 2024 року приватний нотаріус Хмельницького районного нотаріального округу Сурма Г.Ф. видала ОСОБА_4 свідоцтво про право на спадщину за законом (зареєстровано в реєстрі за №1705) на земельну ділянку площею 2,6537 га з кадастровим номером 6824785000:04:004:0138. Того ж дня приватний нотаріус Сурма Г.Ф. зареєструвала право власності ОСОБА_4 на вказану ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (номер запису про право власності 55253402).

Земельна ділянка ОСОБА_1 з кадастровим номером 6824785000:04:004:0293 не зареєстрована у Державному земельному кадастрі. Також відсутня реєстрація речового права на цю ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Водночас позивач обробляє спірну земельну ділянку самостійно та використовує її за цільовим призначенням.

Рішенням державного кадастрового реєстратора №РВ-5100013242025 від 21 лютого2025 року відмовлено у внесенні до Державного земельного кадастру відомостей щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6824785000:04:004:0293, оскільки ця ділянка перетинається із земельною ділянкою з кадастровим номером з 6824785000:04:004:0138 (площа співпадає на 100%).

Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції

а) щодо вирішення спору по суті позовних вимог

Статтею 14 Конституції України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до статті 78 Земельного кодексу України (далі – ЗК України) право власності на землю – це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

За змістом частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

В силу статті 22 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені для цих цілей. Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам – для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва; сільськогосподарським підприємствам – для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Як передбачено статтями 125, 126 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Відповідно до пункту «г» частини першої статті 143 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку, зокрема, у разі викупу (вилучення) земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб.

Указом Президента України від 8 серпня 1995 року №720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» установлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Згідно зі статтею 9 Закону України від 5 червня 2003 року №899-ІV «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) розподіл земельних ділянок у межах одного сільськогосподарського підприємства між власниками земельних часток (паїв), які подали заяви про виділення належних їм земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), проводиться відповідною сільською, селищною, міською радою чи районною державною адміністрацією за місцем розташування земельних ділянок на зборах власників земельних часток (паїв) згідно з проектом землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Результат розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) у межах одного сільськогосподарського підприємства оформляється відповідним протоколом, що підписується власниками земельних часток (паїв), які взяли участь у їх розподілі. Протокол про розподіл земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою чи районною державною адміністрацією і є підставою для прийняття рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) та видачі державних актів на право власності на земельну ділянку власникам земельних часток (паїв).

Як передбачено статтею 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України).

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

В силу статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Як передбачено статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Аналіз указаних правових норм дає підстави для висновку, що громадяни можуть набувати земельні ділянки у власність, у тому числі в порядку паювання земель колективних сільськогосподарських підприємств.

Право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником документа, що посвідчує це право, зокрема державного акта про право власності на землю, та його державної реєстрації.

Однією з підстав припинення права власності на земельну ділянку є вилучення земельної ділянки за судовим рішенням для суспільних потреб.

Землі сільськогосподарського призначення використовуються для виробництва сільськогосподарської продукції та здійснення сільськогосподарської діяльності. До таких земель належать земельні ділянки товарного сільськогосподарського виробництва.

Право на звернення до суду гарантується чинним законодавством і може бути реалізоване, зокрема, коли особа вважає, що її право порушується, не визнається або оспорюється. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду. Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення – гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію.

Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21 вересня 2022 року (справа №908/976/19).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).

Названі норми чинного законодавства визначають право власника майна вимагати усунення будь-яких порушень свого права від інших осіб у спосіб, який власник вважає прийнятним.

Одним із таких способів захисту порушеного права є вимога власника про витребування належного йому майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов).

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза її волею. При цьому між власником і володільцем майна (добросовісним набувачем) не повинно існувати жодних юридичних відносин.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на особливість правової природи віндикації. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц зазначила про те, що умовами звернення з таким позовом є: 1) позивач є власником майна; 2) власник фактично втратив володіння річчю; 3) відповідач є незаконним володільцем; 4) власник і володілець не перебувають у договірних відносинах; 5) предметом позову може бути тільки індивідуально визначена річ; 6) ця річ на момент розгляду спору повинна існувати в натурі.

Також у постанові від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що власник із дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Зібрані докази вказують на те, що ОСОБА_1 і ОСОБА_8 набули право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення в порядку паювання земель колишнього ТОВ «Полква».

Так, ОСОБА_8 на підставі державного акта на право власності на землю серії ІІ-ХМ №038643 від 11 грудня 1998 року набула право на земельну ділянку площею 2,65 га, а ОСОБА_1 на підставі державного акта на право власності на землю серії ІІ-ХМ №038649 від 11 грудня 1998 року набув право на земельну ділянку площею 2,58 га.

За рішеннями суду припинено право власності ОСОБА_8 на земельну ділянку площею 2,65 га та скасовано державну реєстрацію державного акта серії ІІ-ХМ №038643 від 11 грудня 1998 року. Взамін вилученої земельної ділянки ОСОБА_8 на підставі державного акта про право власності на земельну ділянку серії ЯЗ №119125 від 12 жовтня 2008 року отримала у власність земельну ділянку площею 2,5094 га з кадастровим номером 6824785000:04:004:0246.

Також за рішенням суду припинено право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 2,58 га та надано у власність ОСОБА_1 рівноцінну ділянку. Зокрема, відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №807281 від 1 липня 2011 року ОСОБА_1 набув у власність земельну ділянку площею 2,6537 га з кадастровим номером 6824785000:04:004:0293, яка раніше належала ОСОБА_8 .

Надалі ОСОБА_8 на підставі скасованого державного акта серії ІІ-ХМ №038643 від 11 грудня 1998 року зареєструвала право власності на спірну земельну ділянку (якій був присвоєний кадастровий номер 6824785000:04:004:0138) та на підставі договору оренди передала її Підприємству у строкове платне користування. Після смерті ОСОБА_8 цю ділянку успадкувала ОСОБА_4 .

Виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння, до ОСОБА_4 перейшло право власності на спірну ділянку, а до Підприємства – право користування цією ділянкою.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_4 безпідставно набула земельну ділянку площею 2,6537 га з кадастровим номером 6824785000:04:004:0138 у власність і передала її Підприємству в оренду, внаслідок чого ОСОБА_1 як фактичний власник цієї ділянки вправі витребувати її у відповідачів у порядку задоволення віндикаційного позову.

Доводи ОСОБА_4 про відсутність підстав для витребування у відповідачів спірної земельної ділянки та неправильність обраного позивачем способу захисту порушеного права не відповідають фактичним обставинам справи та чинним нормам закону.

Твердження ОСОБА_4 про те, що ОСОБА_1 не довів вилучення у ОСОБА_8 за рішенням суду раніше наданої земельної ділянки площею 2,65 га не ґрунтуються на доказах у справі.

Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Із положень частини першої статті 261 ЦК України слідує, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом указаних правових норм позовна давність – це строк, протягом якого особа може захистити в суді своє суб`єктивне право в разі його порушення, невизнання або оспорення. Позовна давність застосовується лише при вирішенні сторонами спору в суді. Тривалість загальної позовної давності встановлена у три роки.

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої особи права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Сплив позовної давності є підставою для відмови в позові.

ОСОБА_1 обробляє спірну земельну ділянку самостійно та використовує її за цільовим призначенням. Про перетин цієї ділянки із земельною ділянкою з кадастровим номером з 6824785000:04:004:0138 він взнав із рішення державного кадастрового реєстратора №РВ-5100013242025 від 21 лютого2025 року.

Саме з цього моменту ОСОБА_1 міг довідатися про порушення свого права, у зв`язку з чим у нього виникло право на позов.

ОСОБА_1 пред`явив позов 27 травня 2025 року.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_4 зробила заяву про застосування позовної давності (т. 1 а.с. 172-177).

Оскільки ОСОБА_1 пред`явив позов до закінчення загальної позовної давності, то строк його звернення до суду не пропущено.

Суд першої інстанції з`ясував усі обставини справи, а його висновки відповідають цим обставинам. Також суд правильно визначився з правовими нормами, які регулюють спірні правовідносини. Доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального та процесуального права є безпідставними.

б) щодо витрат на професійну правничу допомогу

Згідно з частиною першою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України).

Із положень статті 137 ЦПК України слідує, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову – на відповідача; у разі відмови в позові – на позивача; у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що витрати на професійну правничу допомогу відносяться до складу витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Сторона, на користь якої ухвалене судове рішення, має право на відшкодування понесених витрат на професійну правничу допомогу. Якщо позов задоволено частково, то судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві – пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

До складу витрат на професійну правничу допомогу включаються витрати з оплати винагороди адвоката за здійснення представництва інтересів учасника справи в суді та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Розмір гонорару адвоката та порядок його обчислення визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом на підставі укладеного ними договору, при цьому гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Склад і розмір судових витрат входить до предмета доказування у справі, тому особа, яка заявила про витрати на професійну правничу допомогу, має документально підтвердити та довести, що такі витрати є дійсними, необхідними та розумними.

На підставі договору про надання правничої допомоги (юридичних послуг) від 22 липня 2025 року адвокатка Сапуга Ю.В. надавала позивачу ОСОБА_1 професійну правничу допомогу в суді першої інстанції. За змістом цього договору сторони визначили гонорар адвоката у фіксованому розмірі 20 000 грн. Згідно з актом виконаних робіт від 19 січня 2026 року адвокатка Сапуга Ю.В. надала позивачу ОСОБА_1 правничу допомогу (юридичні послуги) згідно з указаним договором.

Визначений адвокаткою Сапугою Ю.В. та позивачем ОСОБА_1 розмір витрат на професійну правничу допомогу є співмірним із складністю справи, виконаних адвокатом робіт та наданих адвокатом послуг.

Врахувавши розмір задоволених позовних вимог щодо двох відповідачів, суд першої інстанції правомірно присудив з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу. Водночас суд правомірно відмовив у стягненні таких витрат з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 , оскільки позов ОСОБА_1 було задоволено.

Доводи ОСОБА_4 про необґрунтованість указаних судових витрат суперечать фактичним обставинам справи.

3. Висновки суду апеляційної інстанції

Рішення суду першої інстанції ґрунтуються на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для їх скасування в межах доводів апеляційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 374, 375, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України,

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 14 січня 2026 року та додаткові рішення Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 29 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 29 травня 2026 року.

Судді: О.І. Ярмолюк

Р.С. Гринчук

А.М. Костенко

Головуючий у першій інстанції – Бурлак Г.І.

Доповідач – Ярмолюк О.І. Категорія 47