Постанова від 26 травня 2026 р. у справі №607/24147/25 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/24147/25Головуючий у 1-й інстанції Стельмащук П.Я.

Провадження № 22-ц/817/600/26 Доповідач - Гірський Б.О.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 травня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого — Гірського Б.О.

суддів — Хоми М.В., Костіва О.З.

за участю секретаря — Панькевич Т.І.,

позивача та її представника

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу №607/24147/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 від імені якої діє адвокат Созанська Тетяна Іванівна на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 лютого 2026 року (ухвалене суддею Стельмащуком П.Я.) у справі за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про захист прав споживачів,

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 01.08.2025 року вона придбала у відповідача сукню на її маркетплейсі в соціальній мережі «Instagram» (інтернет-магазин під назвою: « ІНФОРМАЦІЯ_1 »).

Вказувала на те, що 02.08.2025 року вона отримала товар, оглянула, приміряла та повідомила продавця про відсутність недоліків та претензій щодо товару.

Стверджувала, що в подальшому 09.08.2025 року під час примірки сукні в м. Одеса вона виявила дефект товару у виді порушення цілісності шва у зоні декольте та про зазначені обставини одразу ж повідомила продавця.

Зазначала, що оскільки сукня була придбана спеціально для заходу, який мав відбутися 09.08.2025 року, а іншого одягу у неї не було, тому вона була змушена одягнути сукню на заплановану подію одноразово.

Вказувала на те, що після цього, вона на вимогу продавця відправила йому сукню, проте, в обміні товару або поверненні коштів продавець відмовив та повернув їй сукню засобами поштового зв`язку.

Зазначала, що з вимогою про повернення грошових коштів вона звернулась в строк, який не перебільшував 14 днів.

Посилалась на те, що 23.08.2025 року на адресу продавця ФОП ОСОБА_2 було надіслано претензію, яку останнім залишено без уваги.

Звертала увагу на те, що відповідно до висновку експерта від 06.11.2025 року за результатами товарознавчого дослідження товар мав виробничий дефект у вигляді порушення цілісності шва, який зумовив осипання ниток тканини в зоні декольте.

Посилалась на те, що внаслідок зазначеного дефекту товару, їй було заподіяно моральну шкоду, яка полягає у тривалому порушенні її майнових прав, психологічному переживанні, стресі, емоційному напруженні, значних фінансових та часових витратах, погіршенні емоційного стану під час важливого заходу.

На підставі наведеного просила стягнути з відповідача на свою користь 1 500 грн. матеріальної шкоди та 30 000 грн. моральної шкоди.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 лютого 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 від імені якої діє адвокат Созанська Т.І. просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Вважає, що суд першої інстанції не врахував вимоги ст. 8, ч.4 ст. 17 Закону України “Про захист прав споживачів” та не надав належної правової оцінки обставині непроведення відповідачем експертизи товару, хоча обов`язок її організації прямо покладено на продавця.

Звертає увагу на на ч.ч. 1, 5 ст. 7 ЗУ Закону України “Про захист прав споживачів” відповідно до яких виробник (виконавець) забезпечує належну роботу (застосування, використання) продукції, в тому числі комплектуючих виробів, протягом гарантійного строку, встановленого нормативно-правовими актами чи договором. Стосовно продукції, на яку гарантійні строки або строк придатності не встановлено, споживач має право пред`явити продавцю (виробнику, виконавцю) відповідні вимоги, якщо недоліки було виявлено протягом двох років.

Вказує на те, що на одяг гарантійного строку не встановлено.

Посилається на те, що згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 23 жовтня 2019 року у справі № 559/388/17, від 14 січня 2021 року у справі № 755/11237/17, від 26 січня 2022 року у справі № 755/5301/16, від 26 лютого 2025 року у справі № 619/3972/21, саме на споживача покладається обов`язок довести наявність істотного недоліку продукції, а тягар доказування причин виникнення недоліку товару покладений на продавця.

З посиланням на правові висновки, що містяться у постанові Верховного Суду у справі №751/7892/17 від 01 липня 2020 року, звертає увагу на те, що тягар доказування відсутності істотного недоліку товару покладений саме на відповідача, а останній не довів належну якість товару, відсутності в ньому істотних недоліків та існування інших обставин, які звільняли б його від відповідальності.

Стверджувала, що позивачка не мала можливості виявити вказаний недолік під час отримання товару, оскільки він є виробничим дефектом у вигляді порушення цілісності шва, який зумовив осипання ниток тканини у зоні декольте.

Вважає, що факт використання позивачкою товару, зняття бірок та наявність забруднень не мають правового значення для вирішення даного спору, оскільки сам по собі факт використання товару не свідчить про відсутність виробничого дефекту.

Зазначає, що суд безпідставно не врахував поданий висновок експерта, пославшись на його невідповідність вимогам ст. 106 ЦПК України, хоча такий документ є письмовим доказом у розумінні ст. 94 ЦПК України та підлягає оцінці у сукупності з іншими доказами.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ФОП ОСОБА_2 - адвокат Ципліцький Д.О. просить відмовити у її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Вважає, що суд першої інстанції правомірно застосував до спірних правовідносин загальні норми зобов`язального права, оскільки, відповідно до ч. 1 ст. 668 ЦК України ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить до покупця з моменту передання йому товару.

Звертає увагу на те, що позивачка безперешкодно та без жодних зауважень прийняла товар 02.08.2025 року, що беззаперечно підтверджується її власним повідомленням Продавцю про “ідеальну якість та шви”, саме з цього моменту вона несе повну відповідальність за збереження цілісності речі. Ризик механічного пошкодження тканини під час зберігання, прасування чи транспортування речі до іншого міста (м. Одеса) повністю перейшов на позивачку.

Звертає увагу на те, що суд першої інстанції при ухваленні рішення врахував сталу практику Верховного Суду, зокрема правовий висновок, викладений у постанові від 27 лютого 2023 року у справі №569/222/21. Верховний Суд чітко роз`яснив: «При виявленні недоліків товару після переходу до покупця ризику його випадкового знищення або випадкового пошкодження саме на нього (покупця) покладається обов`язок доведення того, що недоліки виникли до передання йому товару». Аналогічний висновок щодо тягаря доказування міститься і в постанові Верховного Суду від 06.12.2024 у справі № 753/23491/18.

Вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано відхилив документ - “висновок за результатами товарознавчого дослідження” № 25-09-25-1 від 06.11.2025, складеного ОСОБА_3 (ТОВ «Ін Консалтинг»), оскільки він суперечить вимогам ст. 106 ЦПК України.

Вважає, що Позивачка свідомо не заявляла жодних клопотань про призначення судової товарознавчої експертизи під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Посилається на те, що саме на споживача покладається первинний обов`язок довести наявність істотного дефекту продукції, однак скаржник намагається перекласти на Відповідача обов`язок доводити відсутність дефекту, який вона сама ж, створила в процесі експлуатації.

Акцентує увагу на тому, що скріншотами листування у соціальній мережі «Instagram», підтверджується те, що 09.08.2025 року о 07:20 ранку Позивачка повідомила Продавця про нібито виявлення дефекту під час прасування. Проте, виявивши недолік, добросовісний споживач зобов`язаний припинити експлуатацію товару з метою збереження його стану для повернення чи експертизи. Натомість Позивачка свідомо ухвалила рішення використати пошкоджену річ. Вона одягла сукню на публічний захід у місті Одеса, активно носила її та забруднила, повністю реалізувавши свою первісну споживчу мету – відвідування події у новому вбранні.

Вказує на те, що оскільки стаття 9 Закону України «Про захист прав споживачів» виключає правомірність повернення товару, який використовувався, з якого знято фабричні ярлики (бирки) та який втратив товарний вигляд (має сліди бруду), єдиним способом повернути кошти для позивачки стало звинувачення відповідача у виробничому браку, при тому, використавши річ за її прямим призначенням, незважаючи на заявлений вранці дефект.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник - адвокат Созанська Т.І. просять задовольнити вимоги апеляційної скарги з мотивів, викладених у ній.

Відповідач - ФОП ОСОБА_2 та її представник - адвокат Ципліцький Д.О. належним чином повідомлялись про дату, час і місце слухання справи, однак в судове засідання не з`явились без поважних причин, що не перешкоджає розгляду справи, відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів приходить до наступного.

За ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Вказаним вимогам оскаржуване судове рішення відповідає в повній мірі.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

ОСОБА_1 шляхом замовлення на веб-сайті відповідача придбала сатинову сукню за 1 500 грн. та кімоно з органзи за 1 500 грн. За придбаний товар позивач сплатила 3 000 грн. шляхом переказу даних коштів на розрахунковий рахунок відповідача, що сторонами не заперечується та підтверджується платіжною інструкцією АТ КБ «Приватбанк» №2.242049721.1 від 01.08.2025, скриншотом з веб-сторінки, перепискою сторін.

Згідно із відкритими даними у мережі Інтернет («Єдиний державний реєстр юридичних, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань») ОСОБА_2 з 31.10.2024 року зареєстрована, як фізична особа-підприємець. Основний вид діяльності: 47.91 Роздрібна торгівля, що здійснюється фірмами поштового замовлення або через мережу Інтернет. Інші види діяльності: Виробництво іншого трикотажного та в`язаного одягу. Діяльність посередників у торгівлі деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічними виробами. Діяльність посередників, що спеціалізуються в торгівлі іншими товарами. Оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням. Неспеціалізована оптова торгівля. Інші види роздрібної торгівлі поза магазинами.

02.08.2025 року ОСОБА_1 отримала у поштоматі «Нова Пошта» №30609 на вул. Патріарха Любомира Гузара, 2 в м. Тернополі сукню та кімоно, що підтверджується відстеженням посилки роздрукованим із застосунку «Нова пошта» і також не заперечується відповідачем.

23.08.2025 року ОСОБА_1 на поштову адресу відповідача надіслала претензію, у якій просила провести експертизу сукні з метою визначення причинити втрати її якості. У випадку встановлення причин втрати якості сукні не з її вини, просила: визнати факт наявності виробничого недоліку у придбаній сукні; негайно, але не пізніше 14 календарних днів з дати отримання цієї претензії замінити сукню на таку ж належної якості або розірвати договір і повернути кошти за товар; відшкодувати моральну шкоду; відшкодувати логістичні витрати.

У період з 30.09.2025 року – 20.10.2025 року за заявою ОСОБА_1 експертом лабораторії ТОВ «Ін Консалтинг» ОСОБА_4 було проведено товарознавче дослідження за результатами якого встановлено, що сукня бежевого кольору з тканини сатин має виробничий дефект у вигляді порушення цілісності шва, який зумовив осипання ниток тканини у зоні декольте.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довела, що мають місце істотні недоліки товару, які виникли до отримання нею цього товару.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Пунктом 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів», споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на належну якість продукції та обслуговування.

Частиною 1 статті 6 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що продавець (виробник, виконавець) зобов`язаний передати споживачеві продукцію належної якості, а також надати інформацію про цю продукцію.

Відповідно до ч.3 ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі зобов`язані: 1) перед початком експлуатації товару уважно ознайомитися з правилами експлуатації, викладеними в наданій виробником (продавцем, виконавцем) документації на товар; 2) в разі необхідності роз`яснення умов та правил використання товару - до початку використання товару звернутися за роз`ясненнями до продавця (виробника, виконавця) або до іншої вказаної в експлуатаційній документації особи, що виконує їх функції; 3) користуватися товаром згідно з його цільовим призначенням та дотримуватися умов (вимог, норм, правил), встановлених виробником товару (виконавцем) в експлуатаційній документації; 4) з метою запобігання негативним для споживача наслідкам використання товару - застосовувати передбачені виробником в товарі засоби безпеки з дотриманням передбачених експлуатаційною документацією спеціальних правил, а в разі відсутності таких правил в документації - дотримуватися звичайних розумних заходів безпеки, встановлених для товарів такого роду.

Положення щодо прав покупців на отримання товару належної якості, яка гарантується продавцем закріплено також у статтях 673 та 675 ЦК України.

Згідно частини 1 статті 673 ЦК України, продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає вимогам договору купівлі-продажу.

Частиною 1 статті 675 ЦК України передбачено, що товар, який продавець передає або зобов`язаний передати покупцеві, має відповідати вимогам щодо його якості в момент його передання покупцеві, якщо інший момент визначення відповідності товару цим вимогам не встановлено договором купівлі-продажу, а частина 2 цієї статті встановлює, що договором або законом може бути встановлений строк, протягом якого продавець гарантує якість товару (гарантійний строк).

Подібні зобов`язання виробника (виконавця) прописані і в частині 1 статті 7 Закону України «Про захист прав споживачів».

Права споживача у разі придбання ним товару неналежної якості визначені статтею 708 ЦК України та статтею 8 Закону України «Про захист прав споживачів».

Частиною першою ст. 8 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що у разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку істотних недоліків, які виникли з вини виробника товару (продавця, виконавця), або фальсифікації товару, підтверджених за необхідності висновком експертизи, споживач, в порядку та у строки, що встановлені законодавством і на підставі обов`язкових для сторін правил чи договору, має право за своїм вибором вимагати від продавця або виробника: розірвання договору та повернення сплаченої за товар грошової суми; вимагати заміни товару на такий же товар або аналогічний, з числа наявних у продавця (виробника), товар.

Відповідно до частини третьої ст.8 Закону України «Про захист прав споживачів» вимоги споживача, встановлені частиною першою цієї статті, пред`являються на вибір споживача продавцеві за місцем купівлі товару, виробникові або підприємству, що задовольняє ці вимоги за місцезнаходженням споживача.

Відповідно до положень ст.9 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право обміняти непродовольчий товар належної якості на аналогічний у продавця, в якого він був придбаний, якщо товар не задовольнив його за формою, габаритами, фасоном, кольором, розміром або з інших причин не може бути ним використаний за призначенням. Споживач має право на обмін товару належної якості протягом чотирнадцяти днів, не рахуючи дня купівлі, якщо триваліший строк не оголошений продавцем. Обмін товару належної якості провадиться, якщо він не використовувався і якщо збережено його товарний вигляд, споживчі властивості, пломби, ярлики, а також розрахунковий документ, виданий споживачеві разом з проданим товаром, або відтворений на дисплеї програмного реєстратора розрахункових операцій (дисплеї пристрою, на якому встановлений програмний реєстратор розрахункових операцій) QR-код, що дає змогу споживачеві здійснювати його зчитування та ідентифікацію з розрахунковим документом за структурою даних, що в ньому містяться, або надісланий електронний розрахунковий документ на наданий споживачем абонентський номер чи адресу електронної пошти.

У постанові Верховного Суду від 27 лютого 2023 року у справі № 569/222/21 зроблено наступний висновок: «Згідно із частиною першою статті 668 ЦК України ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить до покупця з моменту передання йому товару, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною першою статті 679 ЦК України передбачено, що продавець відповідає за недоліки товару, якщо покупець доведе, що вони виникли до передання товару покупцеві або з причин, які існували до цього моменту.

Отже, умовою відповідальності продавця за недоліки товару є виникнення цих недоліків до моменту передання товару покупцеві. Залежність настання відповідальності продавця від моменту виникнення недоліків пояснюється тим, що за загальним правилом, встановленим частиною першою статті 668 ЦК України, до моменту передання товару ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару несе продавець. При виявленні недоліків товару після переходу до покупця ризику його випадкового знищення або випадкового пошкодження саме на нього (покупця) покладається обов`язок доведення того, що недоліки виникли до передання йому товару.

Згідно із частиною другою статті 679 ЦК України, якщо продавцем надані гарантії щодо якості товару, продавець відповідає за його недоліки, якщо він не доведе, що вони виникли після його передання покупцеві внаслідок порушення покупцем правил користування чи зберігання товару, дій третіх осіб, випадку або непереборної сили.

Частинами третьою та п`ятою статті 680 ЦК України передбачено, якщо на товар встановлено гарантійний строк, покупець має право пред`явити вимогу у зв`язку з недоліками товару, які були виявлені протягом цього строку. Якщо недоліки товару виявлені покупцем після спливу гарантійного строку або строку придатності, продавець несе відповідальність, якщо покупець доведе, що недоліки товару виникли до передання йому товару або з причин, які існували до цього моменту.

Саме на споживача покладається обов`язок довести наявність істотного дефекту продукції, а тягар доказування причин виникнення недоліку товару покладений на продавця.

Для застосування встановлених законом санкцій за порушення умови договору про якість товару необхідно довести той факт, що товар є справді неналежної якості, має недоліки чи фальсифікований, тобто, виявлення цього факту слугує достатньою правовою підставою для покладення на продавця (виробника) відповідальності».

Пунктом 13 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що належна якість товару, роботи або послуги - властивість продукції, яка відповідає вимогам, встановленим для цієї категорії продукції у нормативно-правових актах, та умовам договору із споживачем.

Пунктами 12, 15 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що недолік - будь-яка невідповідність продукції вимогам нормативно-правових актів, умовам договорів або вимогам, що пред`являються до неї, а також інформації про продукцію, наданій виробником (виконавцем, продавцем), а істотний недолік - недолік, який робить неможливим чи недопустимим використання товару відповідно до його цільового призначення, виник з вини виробника (продавця, виконавця), після його усунення проявляється знову з незалежних від споживача причин і при цьому наділений хоча б однією з нижченаведених ознак: а) він взагалі не може бути усунутий; б) його усунення потребує понад чотирнадцять календарних днів; в) він робить товар суттєво іншим, ніж передбачено договором.

Відповідно до приписів ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Так, встановивши, що 02.08.2025 року після отримання сукні у поштоматі ТОВ «Нова Пошта» позивачка оглянула товар, приміряла його та повідомила продавця про відсутність будь-яких зауважень щодо якості товару, зокрема зазначивши у листуванні: «Якість, шви, пакування, бирки», суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що на момент передачі товару позивачка не виявила будь-яких недоліків сукні.

При цьому місцевим судом вірно враховано, що лише 09.08.2025 року, тобто через сім днів після отримання товару, позивачка повідомила продавця про виявлення пошкодження шва у зоні декольте під час прасування сукні.

Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду у постанові від 28.02.2018 у справі №215/46/16-ц, зазначив, що умовою відповідальності продавця за недоліки товару є виникнення цих недоліків до моменту передання товару покупцеві. Залежність настання відповідальності продавця від моменту виникнення недоліків пояснюється тим, що за загальним правилом, встановленим ч 1 ст. 668 ЦК України, до моменту передання товару ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару несе продавець. При виявленні недоліків товару після переходу до покупця ризику його випадкового знищення або випадкового пошкодження саме на нього покладається обов`язок доведення того, що недоліки виникли до передання йому товару.

Згідно правових позицій Верховного Суду, викладених у постановах від 23 жовтня 2019 року у справі № 559/388/17, від 14 січня 2021 року у справі № 755/11237/17, від 26 січня 2022 року у справі № 755/5301/16, від 26 лютого 2025 року у справі № 619/3972/21, на які, зокрема, посилається сторона позивача, саме на споживача покладається обов`язок довести наявність істотного недоліку продукції, а тягар доказування причин виникнення недоліку товару покладений на продавця.

Так, у даній справі позивачкою не надано належних та допустимих доказів того, що виявлене пошкодження сукні мало характер істотного недоліку та існувало на момент передачі товару покупцеві або виникло з причин, які існували до цього моменту, а тому підстави для покладення на відповідача обов`язку спростовувати причини виникнення такого недоліку були відсутні.

За встановлених фактичних обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки саме на споживача покладається обов`язок довести наявність істотного недоліку продукції, тоді як тягар доказування причин виникнення недоліку товару покладається на продавця лише після належного підтвердження самого факту існування такого істотного недоліку.

Суд першої інстанції вірно відхилив поданий позивачкою висновок товарознавчого дослідження №25-09-25-1 від 06.11.2025 року як висновок експерта у розумінні ст. 106 ЦПК України, оскільки вказаний документ не містить передбачених ч. 5 ст. 106 ЦПК України відомостей про те, що його підготовлено для подання до суду, а експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Більше того, у самому тексті зазначеного документа міститься примітка про те, що він не є висновком судової експертизи без відповідної постанови слідчого чи суду, що також обґрунтовано враховано судом першої інстанції при оцінці вказаного доказу.

При цьому доводи апеляційної скарги про те, що зазначений документ підлягав оцінці як письмовий доказ, не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки навіть у сукупності з іншими наявними у справі доказами він не підтверджує, що недоліки товару були істотними та виникли до моменту його передачі позивачці, оскільки містить лише висновок про наявність виробничого дефекту у вигляді порушення цілісності шва, який зумовив осипання тканини у зоні декольте, без зазначення того, що такий дефект робить неможливим чи недопустимим використання товару відповідно до його цільового призначення, що його неможливо усунути, чи після його усунення він робить товар суттєво іншим, ніж передбачено договором.

Також суд першої інстанції слушно звернув увагу на те, що під час розгляду справи сторона позивача не заявляла клопотання про призначення судової товарознавчої експертизи, хоча саме проведення судової експертизи могло б встановити чи вищезгаданий недолік товару у виді пошкодження шва у зоні декольте є істотним.

Доводи апеляційної скарги про те, що саме на відповідача покладався обов`язок проведення експертизи товару, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, оскільки відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України саме позивач зобов`язаний довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог, а належних та допустимих доказів на підтвердження існування істотного недоліку товару до його передачі покупцю матеріали справи не містять.

За таких обставин, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, перевіривши доводи сторін спору та подані ними докази, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позивач не довів, що відповідач має нести відповідальність за недоліки, які виникли у придбаному ним товарі, і ці недоліки є істотними.

До схожих за змістом висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 753/23491/18.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Висновки суду першої інстанції не суперечать правовим позиціям Верховного Суду, викладених у постановах від 23 жовтня 2019 року у справі № 559/388/17, від 14 січня 2021 року у справі № 755/11237/17, від 26 січня 2022 року у справі № 755/5301/16, від 26 лютого 2025 року у справі № 619/3972/21, на які посилається сторона позивача, оскільки саме на споживача покладається обов`язок довести наявність істотного недоліку продукції, а тягар доказування причин виникнення недоліку товару покладений на продавця.

Доводи апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції постанови Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі № 751/7892/17 підлягають відхиленню з огляду на наступне.

Верховний Суд у постанові від 01 липня 2020 року у справі № 751/7892/17, скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції виходив з того, що судами попередніх інстанцій не встановлено чи продано позивачу товар неналежної якості чи недоліки виникли внаслідок порушення споживачем правил користування товаром або його зберігання. Також судами першої та апеляційної інстанції не встановлено, чи усунув належним чином відповідач істотні недоліки товару, здійснив належний ремонт пральної машини чи заміну відповідної продукції у зв`язку з введенням її в обіг.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) та від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц (провадження № 14-27цс21) зазначила, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення. Слово «подібний» в українській мові має такі значення: такий, який має спільні риси з ким-, чим-небудь, схожий на когось, щось; такий самий; такий, як той (про якого йде мова). Тому термін «подібні правовідносини» може означати як правовідносини, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і правовідносини, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші.

Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, а саме взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини 2 статті 389 та пункту 5 частини 1 статті 396 ЦПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад саме цих правовідносин та/чи їх специфічний об`єкт.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зазначила, що в кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід визначати з огляду на те, які правовідносини є спірними, порівнювати права та обов`язки сторін цих правовідносин відповідно до правового чи їх договірного регулювання (пункт 31) з урахуванням обставин кожної конкретної справи (пункт 32).

Враховуючи викладене, постанова, на яку посилається скаржник у апеляційній скарзі, не є подібною із справою, яка є предметом перегляду апеляційним судом, оскільки у вказаній справі на підставі її доказової бази встановлені інші фактичні обставини справи.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, порушень норм матеріального чи процесуального права судом першої інстанції не допущено. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги в апеляційного суду відсутні.

Щодо судових витрат.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Ураховуючи, що за результатами апеляційного перегляду справи, результат вирішення справи залишився незмінним, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 лютого 2026 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 29 травня 2026 року.

Головуючий Гірський Б.О.

Судді: Хома М.В.

Костів О.З.