Постанова від 28 травня 2026 р. у справі №604/331/26 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 604/331/26Головуючий у 1-й інстанції Федорович І.В.

Провадження № 33/817/293/26 Доповідач - Ваврів І.З.

Категорія - ч.5 ст.126 КУпАП

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2026 р. м.Тернопіль

Суддя Тернопільського апеляційного суду Ваврів І.З.

за участі:

особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1

захисника особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, адвоката Чубенко Н.М.

розглянувши матеріали про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 на постанову Підволочиського районного суду Тернопільської області від 20 квітня 2026 року,

в с т а н о в и в:

Постановою Підволочиського районного суду Тернопільської області від 20 квітня 2026 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП і застосовано відносно нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 2 400 (двох тисяч чотирьохсот) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 40 800 (сорок тисяч вісімсот) гривень в дохід держави, з позбавленням права керування транспортним засобом на строк п`ять років, без оплатного вилучення транспортного засобу.

Як визнав суд, 23 січня 2026 року об 11 год. 40 хв., водій ОСОБА_1 повторно протягом року (постанова серії ЕНА №6552396 від 23.01.2026 року), керував транспортним засобом марки “Toyota Rav4”, д.н.з. НОМЕР_1 , в сел. Підволочиськ по вул. Шептицького 63, Тернопільського району Тернопільської області, будучи позбавленим права керування транспортним засобом відповідно до Постанови Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 квітня 2025 року (справа № 607/5889/25), чим порушив ст. 15 Закону України “Про дорожній рух” та п. 2.1 а Правил дорожнього руху- керування транспортним засобом особою, яка не має права керувати таким транспортним засобом. Дії кваліфіковано за ч.5 ст. 126 КУпАП.

В апеляційній скарзі особа, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 вважає постанову незаконною та такою, що підлягає скасуванню у зв`язку з неповнотою, однобічністю проведеного судового розгляду, без додержання принципу верховенства права, законності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

В обґрунтування своїх доводів зазначає, що судом першої інстанції не надано належної оцінки щодо допустимості та законності як доказу протоколу про адміністративне правопорушення, оскільки його було складено пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила дане правопорушення.

Вказує, що згідно протоколу серії ЕПР1 № 616576 саме правопорушення сталось 23.01.2023 року о 11 годині 40 хвилин, однак протокол про адміністративне правопорушення складений тільки 16.03.2026 року, чим працівниками поліції порушено вимоги ч.2 ст. 254 КУпАП.

Звертає увагу, що протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 складений у приміщенні відділення поліції № 1 (смт. Підволочиськ) Тернопільського району у відсутності останнього, а тому не був ознайомлений з ним належним чином.

Разом з тим зазначає, що повідомлення про складання протоколу відносно ОСОБА_1 надіслано на адресу, де він не зареєстрований та не проживає, що підтверджується довідкою про реєстрацію місця проживання.

На думку апелянта, суд першої інстанції не звернув увагу, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження в діях ОСОБА_1 такої кваліфікуючої ознаки правопорушення, передбаченої ч.5 ст. 126 КУпАП, як повторність правопорушення, оскільки для утворення повторності і притягнення особи до адміністративної відповідальності за ч.5 ст. 126 КУпАП ОСОБА_1 повинен був бути притягнутий за ч. 2-4 ст. 126 КУпАП протягом року, а вже після цього за ч.5 ст. 126 КУпАП.

Таким чином, вважає, що на момент вчинення адміністративного правопорушення, а саме на 11 годину 40 хвилин 23.01.2026 року постанова серії ЕНА №6552393 від 23.01.2026 року про накладення на ОСОБА_1 у справі про адміністративне правопорушення за ч.4 ст. 126 КУпАП не набрала законної сили, а відтак у діяннях останнього відсутня повторність вчинення правопорушення протягом року.

Зазначає, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом у стані крайньої необхідності, оскільки будучи позбавленим права керування транспортними засобами змушений був відвести хворого батька до лікаря, оскільки останній зателефонував апелянту та повідомив, що має сильні болі в районі серця.

Просить скасувати постанову Підволочиського районного суду Тернопільської області від 20 квітня 2026 року відносно ОСОБА_1 і закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно нього за ч.5 ст.126 КУпАП на підставі п.1 ст.247 КУпАП.

Одночасно, ставить питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, оскільки не був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, а з постановою суду першої інстанції тільки 28.04.2026 року.

Заслухавши особу, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 , який підтримав подану апеляційну скаргу і, з наведених у ній мотивів, просять її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та закрити провадження у справі; дослідивши матеріали провадження та доводи апеляційної скарги, приходжу до наступних висновків.

За загальним правилом, визначеним ст.289 КУпАП скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк, за заявою особи щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.

Як вбачається з матеріалів провадження, ОСОБА_1 . Участі у розгляді справи судом першої інстанції не приймав.

Рішення суду, яке оскаржується апелянтом, постановлено судом першої інстанції 20.04.2026 року.

Відповідно до матеріалів провадження копію постанови суду від 20.04.2026 року ОСОБА_1 отримав 27.04.2026 року. (а.с.30)

Апеляційну скаргу подано 08.05.2026 року. (а.с.32)

За таких обставин, вважаю, що строк на апеляційне оскарження пропущено апелянтом з поважних причин і тому, відповідно до ст.289 КУпАП, його потрібно поновити.

Аналіз матеріалів справи та безпосередньо рішення місцевого суду, яке оскаржується апелянтом, дає підстави для висновку, що суд, розглядаючи дану справу, дотримався положень статей 245, 280 КУпАП, відповідно до яких провадження у справах про адміністративні правопорушення має забезпечувати повне, всебічне й об`єктивне з`ясування всіх обставин справи, що сприяє постановленню законного та обґрунтованого рішення, яке виключало б його двозначне тлумачення і сумніви щодо доведеності вини певної особи в учиненні адміністративного правопорушення.

Винуватість та кваліфікація дій ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП України доведена належним чином перевіреними, оціненими та викладеними у постанові суду доказами.

Як слідує з протоколу про адміністративне правопорушення ЕПР1 № 616576 від 16.03.2026,23 січня 2026 року об 11 год. 40 хв., водій ОСОБА_1 повторно протягом року (постанова серії ЕНА №6552396 від 23.01.2026 року), керував транспортним засобом марки “Toyota Rav4”, д.н.з. НОМЕР_1 , в сел. Підволочиськ по вул. Шептицького 63, Тернопільського району Тернопільської області, будучи позбавленим права керування транспортним засобом відповідно до Постанови Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14.04.2025 р. (справа № 607/5889/25).

В протоколі про адміністративне правопорушення, який був предметом розгляду суду, зазначено про те, що ОСОБА_1 був відсутній при складані протоколу.

Відповідно до протоколу адміністративне правопорушення вчинене 23 січня 2026 року, однак, враховуючи те, що працівниками поліції в ході перевірки встановлено, що постановою Тернопільського міськрайонного суду від 14.04.2025 року ОСОБА_1 позбавлений права керування транспортними засобами терміном на 1 рік, суд апеляційної інстанції вважає, що складання протоколу про адміністративне правопорушення 16 березня 2026 року не свідчить про порушення статті 254 КУпАП, якою передбачено складання протоколу з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, тобто коли у посадової особи, уповноваженої складати протокол, буде достатньо фактичних даних для висновку про наявність чи відсутність в діях чи бездіяльності особи вини у вчиненні правопорушення, наявності всіх достатніх даних для заповнення та складання протоколу про адміністративне правопорушення, тобто після виконання всіх необхідних процесуальних дій.

Окрім цього, у матеріалах справи містяться листи - запрошення начальника Тернопільського РУП (відділення № 1), якими інформували ОСОБА_1 про необхідність з`явитись для складання протоколу про адміністративне правопорушення.

Цей документ був предметом розгляду у суді першої інстанції та отримав належну правову оцінку з якою суд апеляційної інстанції погоджується.

Вказаний протокол відповідає вимогам ст.256 КУпАП, складений уповноваженою на те особою, визначеною ст.255 КУпАП, а наведені у ньому обставини об`єктивно стверджуються іншими доказами, дослідженими судом по справі.

Належить також взяти до уваги й те, що протокол про адміністративне правопорушення і дії посадової особи, яка його складала, в порядку передбаченому чинним законодавством, ОСОБА_1 не оскаржувалися, тобто, він не звертався із скаргами на дії працівників поліції до їх безпосереднього керівництва з приводу ініціювання проведення службової перевірки щодо неправомірних дій працівників поліції під час складення ними протоколу, зокрема, з підстав неправильного встановлення відомостей про особу водія.

Відповідно до ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративні правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення підтверджується:

- відомостями, що містяться у протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №616576 від 16 березня 2026 року;

- відеозаписом з бодікамери поліцейських;

- письмовими поясненнями ОСОБА_1 від 23 січня 2026 року;

- протоколом огляду місця події від 23 січня 2026 року;

- копією постанови про накладення адміністративного стягнення по справі адміністративного правопорушення серія ЕНА № 6552393 від 23 січня 2026 року на підставі ч.4 ст.126 КУпАП (засвідчено печаткою для копій);

- копією постанови Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 квітня 2025 року, справа №607/5889/25, якою ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення за ч.1 ст. 130 КУпАП та зокрема, було позбавлено права керування транспортними засобами на строк - один рік. Постанова набрала законної сили 25 квітня 2025 року.

- копією акту вилучення посвідчення водія від 23 січня 2026 року;

- довідкою начальника СРПП Відділення №1 Тернопільського РУ поліції ГУНП в Тернопільській області від 18 березня 2026 року, з якої вбачається, що ОСОБА_1 притягувався до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП, протокол від 16.03.2025, та за ч. 4 ст. 126 КУпАП відповідно до постанови ЕНА №6552393 від 23.01.2026.

Оцінюючи кожен наведений вище доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність цих зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для ухвалення відповідного процесуального рішення, апеляційний суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин справи, керуючись законом і правосвідомістю (ч. 1 ст. 251, ст. 252 КУпАП), не убачає будь-яких підстав для сумніву щодо належності та допустимості вказаних доказів.

Як слідує з матеріалів справи, одним з таких доказів, яким обґрунтовано винність ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП є відеозаписи з нагрудних камер працівників патрульної поліції.

Так, з відеозаписів із нагрудної камери працівника поліції та відеореєстратора зі службового автомобіля поліцейського встановлено, що 23 січня 2026 року о 11 год. 40 хв. на вул. Шептицького, 63 у сел. Підволочиськ Тернопільського району було зафіксовано рух транспортного засобу марки «Toyоta Rav4», державний номерний знак НОМЕР_1 , який у подальшому був зупинений працівниками поліції.

З аналізу вказаних відеозаписів вбачається, що працівник поліції здійснює спілкування з особою, яка керувала зазначеним транспортним засобом та була попередньо ним зупинена. Зокрема, працівники поліції повідомили ОСОБА_1 про те, що він керував транспортним засобом марки «Toyоta Rav4», державний номерний знак НОМЕР_1 , та був зупинений ними. При цьому ОСОБА_1 не висловлював жодних заперечень щодо факту керування транспортним засобом.

Крім того, працівники поліції повідомили ОСОБА_1 про те, що він не має права керування транспортним засобом. У зв`язку з цим відносно нього було складено постанову про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 6552393 за ч. 4 ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Також встановлено, що під час ознайомлення з постановою про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 погодився з фактом вчинення правопорушення та не висловлював жодних заперечень, зокрема щодо факту керування ним зазначеним транспортним засобом.

Апеляційний суд звертає увагу, що вказана вище постанова підписана ОСОБА_1 без жодних зауважень та заперечень.

Відомості про скасування вказаної постанови в матеріалах справи відсутні.

Що стосується доводів апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом у стані крайньої необхідності, апеляційний суд констатує наступне.

Положення ст.18 КУпАП регламентують, що не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.

ОСОБА_1 зазначає, що змушений був відвести хворого батька до лікаря, оскільки останній зателефонував апелянту та повідомив, що має сильні болі в районі серця.

Однією з найважливіших умов правомірності акта крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто засобами, не пов`язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам.

Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов`язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається. Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої, не може бути виправдана станом крайньої необхідності. Зокрема не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу. Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об`єктивний, так і суб`єктивний критерії, проте визначальним має бути об`єктивний критерій.

Тому, суд апеляційної інстанції вважає, що жодних переконливих доказів відносно того, що адміністративне правопорушення вчинене ОСОБА_1 у стані крайньої необхідності, не здобуто.

З матеріалів справи, в тому числі з відеозапису, жодних порушень з боку поліцейських при оформленні адміністративного матеріалу щодо ОСОБА_1 не вбачається.

Для встановлення події правопорушення, зазначеного у ч. 5 ст. 126 КУпАП, необхідно встановити факт керування особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, і що таке керування є повторним протягом року.

Така кваліфікуюча ознака, як повторність, доводиться постановою серії ЕНА 6552393 від 23.01.2026 р., відповідно до якої ОСОБА_1 визнаний винним та притягнутий до адміністративної відповідальності за ч.4 ст.126 КУпАП за те, що 23.01.2026 року в сел. Підволочиськ по вул. Шептицького, 25 керував транспортним засобом, не маючи права керування транспортними засобами.

Вказані докази відповідають критеріям належності та допустимості, та у своїй сукупності достатні для підтвердження висновків суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 у порушенні ним вимог п.2.1 а ПДР України, тобто у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 126 КУпАП.

З огляду на викладене, мотиви наведені апелянтом в апеляційній скарзі про незаконність та необґрунтованість постанови суду першої інстанції у зв`язку з порушенням норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд визнає такими, що спрямовані виключно на ухилення від адміністративної відповідальності за вчинене ним адміністративне правопорушення.

Апеляційний суд також звертає увагу, що у рішенні по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

Інших переконливих доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції та були підставою для її скасування або зміни, апелянтом не наведено і під час апеляційного розгляду не встановлено.

Таким чином, виходячи з аналізу доказів досліджених судом першої інстанції та перевірених під час апеляційного розгляду матеріалів справи, висновок місцевого суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення та кваліфікація його дій за ч.5 ст.126 КУпАП є правильним.

Жодних аргументованих доводів, які б викликали сумніви у об`єктивності оцінки доказів зроблених судом першої інстанції на підставі вищевказаних матеріалів справи, апелянтом не надано і не здобуто таких в процесі апеляційного розгляду.

Неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які б були підставою для скасування постанови судді та закриття провадження у справі, апеляційним переглядом не встановлено.

З урахуванням наведеного, приходжу до висновку, що постанова Підволочиського районного суду Тернопільської області від 20 квітня 2026 року відносно ОСОБА_1 є законною та обґрунтованою, а тому підстав для її скасування, про що ставить питання апелянт, не вбачаю.

Керуючись ст.294 КУпАП, —

п о с т а н о в и в:

Поновити особі, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови Підволочиського районного суду Тернопільської області від 20 квітня 2026 року.

Апеляційну скаргу особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Підволочиського районного суду Тернопільської області від 20 квітня 2026 року щодо ОСОБА_1 — без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя