Постанова від 20 травня 2026 р. у справі №303/3000/24 — Закарпатський апеляційний суд

Справа № 303/3000/24

П О С Т А Н О В А

Іменем України

21 травня 2026 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В.

суддів: Кожух О.А., Джуги С.Д.

за участю секретаря судового засідання: Тайстра І.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 21 жовтня 2024 року, ухвалене головуючим суддею Заболотним А.М., в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відновлення стану земельної ділянки, шляхом усунення каналізаційних труб та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити дії

встановив:

У квітні 2024 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про відновлення стану земельної ділянки, що існувала до порушення прав шляхом усунення каналізаційних труб з земельної ділянки. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 03.12.2015 житловий будинок, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , був поділений в натурі між його співвласниками ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Крім того, відповідно до рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 25.02.2020 в користування ОСОБА_2 віднесено, зокрема, літню кухню, літ. «Б», а також визначено порядок користування присадибною земельною ділянкою між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Позивач зазначає, що після поділу будинку її син провів нову каналізацію, а відповідач відмовився брати участь у заміні труб, всі ремонті роботи проводились за рахунок позивача. У подальшому, ОСОБА_1 без її відома вивів каналізаційні труби по верхній частині земельної ділянки, що перебуває в її користуванні. При цьому вся вода з цих труб стікає під літню кухню, від чого заливає кут кухні та сарай, що їй належать. Таким чином каналізаційні труби прокладені ОСОБА_1 на належній ОСОБА_2 земельній ділянці, та створюють їй великі незручності. Позивач стверджує, що каналізаційні труби порушують її права щодо вільного володіння, користування та розпорядження своїм майном, у зв`язку з чим просить зобов`язати відповідача відновити стан земельної ділянки, що існував до порушення прав шляхом усунення каналізаційних труб з її земельної ділянки.

23 квітня 2024 року ОСОБА_1 подав до суду зустрічний позов до ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити певні дії. Зустрічний позов обґрунтовував тим, що в житловий будинок, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , був обладнаний каналізаційною системою. Після поділу будинку та визначення порядку користування присадибною земельною ділянкою ОСОБА_2 самовільно відключила належну ОСОБА_1 частину будинку від каналізаційної системи. Таким чином саме дії ОСОБА_2 призвели до того, що система ОСОБА_1 була від`єднала від спільної каналізаційної системи. У зв`язку з цим ОСОБА_1 просить зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні каналізаційною системою шляхом приєднання виходів каналізаційних труб із належних йому приміщень до зовнішньо будинкової каналізаційної системи. По суті з цих підстав також просить відмовити в задоволенні первісного позову.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 21 жовтня 2024 року первісний позов задоволено.

Зобов`язано ОСОБА_1 відновити стан земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , шляхом усунення каналізаційних труб з земельної ділянки позаду літньої кухні, літ. «Б», що виділена в користування ОСОБА_2 .

У задоволенні позову зустрічного позову відмовлено.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 211,20 гривень судових витрат.

ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на вказане рішення, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні первісного позову та задовольнити зустрічний позов.

В обґрунтування скарги вказує на те, що судом першої інстанції враховано виключно доводи позивача за первісним позовом, при цьому останньою не надано належних доказів, що відповідні труби встановлені саме ним, а не іншими особами, які проживають у відповідному будинку. ОСОБА_2 не заперечується факт, що саме за її ініціативи було від`єднано каналізаційні виходи із приміщень, що належать ОСОБА_1 від каналізаційної системи, що вела до стічної ями. При цьому судом не враховано того, що саме дії позички по від`єднанню частини каналізаційних виходів із будинку, прокладених ззовні житлового будинку, призвели до того, що стоки із будинку витікають безпосередньо на земельну ділянку, яка знаходиться позаду будинку та літньої кухні, що перебуває у спільному користуванні сторін та не виділена у самостійне користування. Суд також помилково вважав, що сторонами не надано доказів про існування зовнішньої будинкової каналізаційної системи, однак, стічна яма-септик існувала ще до 2003 року.

У дане судове засідання учасники справи не з`явились.

Заяв чи клопотань від сторін спору до початку розгляду справи не надходило.

Позивач ОСОБА_2 повідомлялася належним чином, зокрема шляхом надіслання поштовими засобами зв`язку судової повістки, однак, така повернулася 26.01.2026 з відміткою «Адресат відсутній».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10.05.2023 у справі №755/17944/18, касаційний суд виснував, що довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку з «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.

Відповідач ОСОБА_1 та адвокат Фазекош О.А., який діє в інтересах відповідача, повідомлялись судом шляхом отримання судових повісток поштовими засобами зв`язку, що підтверджується зворотними повідомленнями з відміткою про вручення від 13.01.2026 та 15.01.2026, відповідно, які наявні в матеріалах справи.

Сторони по справі не з`явились, однак такі були повідомлені про судове засідання належним чином, матеріалів справи достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, тому таку цивільну справу слід вирішити по суті.

Враховуючи зазначене та керуючись нормою ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів дійшла до думки, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних доводів.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З приписів ст. 76, ст. 77, ч.ч. 1, 2, ст.ст. 78, 79, 80, ст. 81 ч.ч. 1, 4 ЦПК України вбачається, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 03.12.2015 у справі №303/1434/15-ц житловий будинок, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , був поділений в натурі між його співвласниками ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Відповідно до рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 25.02.2020 у справі №303/740/19 в користування ОСОБА_1 віднесено: сарай, літ. «В»; навіс, літ. «Ж», а в користування ОСОБА_2 віднесено: літню кухню, літ. «Б»; гараж, літ.»Д». В спільному користуванні залишено: вбиральню, літ. «Г»; ворота з хвірткою та огорожу № 1-3; колодязь, літ. «К». Також визначено порядок користування присадибною земельною ділянкою між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та, зокрема, ОСОБА_1 визначено в користування частину земельної ділянки за літньою кухнею, літ. «Б», яка не віднесена до двору спільного користування та частину земельної ділянки шириною 1,0 м. справа від літньої кухні.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 14.12.2021 у справі №303/740/19 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 25.02.2020 – без змін.

Згідно листа КП «Міськводоканал» Мукачівської міської ради від 13.02.2024 за №70/0/152-24, водоканал повідомив, що не обслуговує внутрішні мережі водопроводу та каналізації власних будинків. ОСОБА_1 не є абонентом КП «Міськводоканал» та по АДРЕСА_1 відсутня мережа каналізації, яка обслуговується на балансі водоканалу.

Управління міського господарства Мукачівської міської ради надало відповідь на запит ОСОБА_2 , в якому зазначило, що у АДРЕСА_1 відсутня мережа водовідведення, яка обліковується на балансі КП «Міськводоканал» та для вирішення питання запропоновано звернутися до екологічної інспекції або до суду.

З технічної документації на квартиру АДРЕСА_2 , власником якої є ОСОБА_2 , у такій документації не передбачено каналізації, каналізаційних труб чи водовідведення.

З наданої ОСОБА_1 технічної документації на житловий будинок за АДРЕСА_3 , від 2008 року, вбачається, що як каналізацію зазначено тільки бетонований вигріб.

В суді першої інстанції встановлено, що каналізаційні труби від належної ОСОБА_1 частини будинку прокладені по земельній ділянці, що визначена в користування ОСОБА_2 . Крім того, вся вода з цих труб стікає під літню кухню, літ. «Б», що належить ОСОБА_2 .

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до наступного.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, ст. 321 ЦК України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно зі ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Згідно з ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Частиною 1 ст. 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Положеннями ст. 321 ЦК України встановлено принцип непорушності права власності, відповідно до якого ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні.

Частиною 1 ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Статтею 91 ЗК України встановлено, що власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не порушувати права власників суміжних земельних ділянок та дотримуватися правил добросусідства.

Власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив) (ч.ч. 1, 2 ст. 103 ЗК України).

Інститут земельних відносин добросусідства є нормативно встановленими обмеженнями щодо здійснення прав на землю (включаючи право власності), які мають на меті забезпечити захист інтересів власників (землекористувачів) сусідніх володінь від можливих порушень при використанні земельних ділянок.

Основна мета цих правил полягає в сприянні і забезпеченні такому використанню земельних ділянок, при якому власникам сусідніх земельних ділянок і землекористувачам заподіюється менша кількість незручностей.

Зазначені норми матеріального права визначають право власника (користувача), у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Звертаючись до суду із позовом ОСОБА_2 вказувала, що у 2003 році позаду літньої кухні, на городі, була проведена каналізація.

З наданої ОСОБА_1 , в суді першої інстанції, технічної документації на житловий будинок за АДРЕСА_1 , від 2008 року, вбачається, що як каналізацію зазначено тільки бетонований вигріб.

Відповідно до рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 03.12.2015 у справі №303/1434/15-ц житловий будинок, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , був поділений в натурі між його співвласниками ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Згідно рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 25.02.2020 у справі №303/740/19 в користування ОСОБА_1 віднесено: сарай, літ. «В»; навіс, літ. «Ж», а в користування ОСОБА_2 віднесено: літню кухню, літ. «Б»; гараж, літ.»Д». В спільному користуванні залишено: вбиральню, літ. «Г»; ворота з хвірткою та огорожу № 1-3; колодязь, літ. «К». Також визначено порядок користування присадибною земельною ділянкою між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та, зокрема, ОСОБА_1 визначено в користування частину земельної ділянки за літньою кухнею, літ. «Б», яка не віднесена до двору спільного користування та частину земельної ділянки шириною 1,0 м. справа від літньої кухні.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 14.12.2021 у справі №303/740/19 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 25.02.2020 – без змін.

Каналізаційні труби від належної ОСОБА_1 частини будинку прокладені по земельній ділянці, що визначена в користування ОСОБА_2 . Як зазначає позивачка, вся вода з цих труб стікає під літню кухню, літ. «Б», що належить їй.

Однак, ОСОБА_2 вказує, що дана ситуація виникла у зв`язку з тим, що у 2019 році каналізація поламалася та каналізаційні труби потрібно було викопувати та міняти. Дані роботи позивачка розпочала проводити сама. На підтвердження даних обставин не надано доказів, які підтверджують, що позивачка проводила ремонт труб.

З наданих в суді першої інстанції фотоматеріалів вбачається, що труби проходять між будинками на межі та вся вода стікає під літню кухню, літ. «Б», яка згідно рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 25.02.2020 у справі №303/740/19 та постанови Закарпатського апеляційного суду від 14.12.2021 знаходиться у користуванні ОСОБА_2 .

Водночас, слід погодитись з позицією ОСОБА_1 , що судом першої інстанції не приділено належної уваги тій обставині, що саме дії позивачки по від`єднанню частини каналізаційних виходів із будинку від каналізаційних труб призвели до того, що такі витікають безпосередньо біля літньої кухні, а не спрямовуються у бетонований вигріб.

Доводи зустрічного позову ОСОБА_1 знайшли часткове підтвердження, проте доводи первісного позову ОСОБА_2 також підтвердились.

Тобто, виникла ситуація за якої ОСОБА_1 створив перешкоди у користуванні належною частиною земельної ділянки, а саме літньою кухнею під літ. «Б», ОСОБА_2 , оскільки саме з його частини будинку стікає вода під літню кухню позивачки, тоді як ОСОБА_2 у свою чергу створила перешкоди ОСОБА_1 , оскільки від`єднала його каналізаційні труби від бетонованого вигрібу, куди стікала вода до проведення будь-яких дій з трубами.

Таким чином, суд першої інстанції не звернув увагу на вищезазначене, належним чином не з`ясував всі обставини справи та ухвалив рішення з порушенням норм матеріального права в частині відхилення зустрічного позову, а тому таке рішення слід скасувати в цій частині та ухвалити нове судове рішення, яким зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задовольнити частково.

Враховуючи положення статті 141 ЦПК України, у зв`язку з частковим задоволенням зустрічного позову та апеляційної скарги, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , слід стягнути судові витрати у розмірі 3 028,00 гривень судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги.

Враховуючи вищенаведене та керуючись нормами статей 12, 81, 141, 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , задовольнити частково.

Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 21 жовтня 2024 року, скасувати в частині відхилення зустрічного позову та ухвалити в даній справі нове судове рішення, яким зустрічний позов задоволити частково.

ОСОБА_2 здійснити дії по усуненню ОСОБА_1 перешкод у користуванні каналізаційною системою з квартири АДРЕСА_4 шляхом під`єднання каналізаційних труб з належного йому житла до зовнішньо-будинкової каналізаційної системи за адресою: АДРЕСА_1 .

У задоволенні решти вимог зустрічного позову, відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 судові витрати у розмірі 3 028,00 гривень судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 29 травня 2026 року.

Суддя-доповідач:

Судді: