Вирок від 28 травня 2026 р. у справі №738/254/26 — Менський районний суд Чернігівської області

Справа № 738/254/26

№ провадження 1-кп/738/50/2026

ВИРОК

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2026 року місто Мена Менський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючого судді – ОСОБА_1 ,

за участі:

секретаря судового засідання – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Мена матеріали кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026270340000263 від 28 січня 2026 року по обвинуваченню:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця селища Березна Менського (нині Чернігівського) району Чернігівської області, громадянина України, українця, з професійно-технічною освітою, одруженого, не маючий державних пільг та нагород, пенсіонера, ФОП, не маючий на утримання неповнолітніх та непрацездатних осіб, зареєстрованого та фактично проживаючого по АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

обвинуваченого за частиною першою статті 263 КК України,

з участю сторін кримінального провадження:

прокурора – ОСОБА_4 ,

обвинуваченого – ОСОБА_3 ,

захисника – ОСОБА_5 ,

безпосередньо після закінчення судового розгляду, перебуваючи в нарадчій кімнаті, ухвалив вирок про наступне:

І. Формулювання обвинувачення, визнаного Судом доведеним.

ОСОБА_3 у невстановлений час, але не раніше ніж 28 січня 2010 року, діючи умисно, незаконно, без передбаченого законом дозволу, в порушення вимог «Положення про дозвільну систему» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 576 від 13 жовтня 1992 року, «Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної, холодної і охолощеної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та патронів до них, а також боєприпасів до зброї, основних частин зброї та вибухових матеріалів» затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України № 622 від 21 серпня 1998 року, перебуваючи за місцем свого проживання по АДРЕСА_1 та усвідомлюючи суспільну небезпеку своїх дій, з метою отримання у володіння зброї придбав шляхом привласнення вогнепальну зброю – одноствольну нарізну гвинтівку зразка 1891/30 рр, конструкції Мосіна, калібру 7,62 (7,62х54R) № НОМЕР_1 , промислового виробництва, та в подальшому продовжив зберігати за місцем проживання, тобто обрав місце для її зберігання та зберігав зазначену вогнепальну зброю без передбаченого законом дозволу до 18 грудня 2025 року.

В період часу з 22 години 15 хвилини 17 грудня 2025 року по 00 годин 55 хвилин 18 грудня 2025 року працівниками поліції під час проведення невідкладного обшуку по АДРЕСА_1 в кімнаті приватного будинку, біля ліжка, виявлено та вилучено предмет зовні схожий на рушницю, який згідно висновку експерта № СЕ-19/125-25/17749-БЛ від 23.12.2025, є вогнепальною зброєю, одноствольною нарізною гвинтівкою, зразка 1891/30 рр, конструкції Мосіна, калібру 7,62 (7,62х54R) № НОМЕР_1 , промислового виробництва, придатною для стрільби, яку ОСОБА_3 незаконно придбав та в подальшому зберігав за місцем свого проживання, без передбаченого законом дозволу.

ІІ. Позиція обвинуваченого.

Обвинувачений ОСОБА_3 , допитаний у судовому засіданні, вину у пред`явленому обвинуваченні визнав повністю, погодившись з усіма фактичними обставинами справи та кваліфікацією діяння, пояснив, що вказана рушниця йому дісталася у спадок від покійного батька. Її він зберігав у власному будинку. Вона стояла на видному місці. Мав намір її узаконити, проте цього не зробив. Рушницею не користувався жодного разу. У вчиненому щиро кається, просить суд суворо не карати.

ІІІ. Оцінки суду.

З`ясувавши думку учасників судового провадження про те, які докази потрібно дослідити, та порядок їх дослідження, відповідно до частини третьої статті 349 Кримінально процесуального кодексу України Суд, вважає за недоцільне досліджувати докази щодо тих обставин, які ніким не оспорюються і стосуються винуватості обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення і кваліфікації його дій, оскільки про таке не заперечують всі учасники судового провадження, які показали, що правильно розуміють зміст цих обставин, така їх позиція є добровільною, вони розуміють, що будуть позбавлені права оскаржити саме ці обставини в апеляційному порядку.

Враховуючи показання обвинуваченого, співвіднісши їх з фактичними обставинами справи, приймаючи до уваги те, що фактичні обставини справи, які стосуються винуватості обвинуваченого, у вчиненні кримінального правопорушення і кваліфікації його дій, ніким не оспорюються, Суд приходить до висновку, що ОСОБА_3 вчинив кримінальне правопорушення, яке кваліфіковане за частиною першою статті 263 КК, як придбання та зберігання вогнепальної зброї без передбаченого законом дозволу, а вина його у скоєному доведена у повному обсязі.

ІV. Призначення покарання.

Обставиною, яка пом`якшує покарання ОСОБА_3 , відповідно до статті 66 КК, є щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

При цьому, в даній ситуації Суд враховує, що згідно зі статтею 66 КК щирим каяття вважається тоді, коли воно ґрунтується на визнанні особою своєї провини, виявленні жалю з приводу вчиненого та бажанні виправити ситуацію, що склалась.

Так, в зазначених правовідносинах обвинувачений вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав повністю, виходячи із його пояснень прослідковується, те що він бажає виправити ситуацію, яка виникла внаслідок його дій, а тому Суд розцінює поведінку обвинуваченої, як щире каяття.

Активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення виражається в тому, що винний добровільно у будь-якій формі своїми активними діями надає допомогу органам досудового розслідування або суду у з`ясуванні тих обставин вчинення злочину, що мають істотне значення для повного його розкриття.

Обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_3 , відповідно до статті 67 КК, не встановлено.

Вирішуючи питання про вид покарання ОСОБА_3 , Суд виходить із принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, та відповідно до статті 65 КК враховує:

1. ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно із статтею 12 КК є тяжким злочином;

2. наслідки та обставини вчиненого кримінального правопорушення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності);

3. особу винного – його вік, матеріальний та сімейний стан, стан здоров`я;

4. наявність постійного місця проживання, позитивну характеристику за такими;

5. наявність обставини, яка пом`якшує покарання і відсутність обставин, які його обтяжують;

6. те, що він раніше не судимий;

7. зміст досудової доповіді уповноваженого органу з питань пробації, яка надана з метою забезпечення суду інформацією, що характеризує обвинуваченого, а також прийняття судового рішення про міру покарання.

Стаття 65 КК України передбачає, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі Бакланов проти Росії (рішення від 09.06.2005), так і в справі Фрізен проти Росії (рішення від 24.03.2005) Суд зазначив, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу законності і воно не було свавільним. У справі Ізмайлов проти Росії (п. 38 рішення від 16.10.2008) Суд вказав, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити особистий надмірний тягар для особи.

Відповідно до статті 50 КПК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.

Суд обов`язково наголошує, що в питанні призначення покарання (як основного, так і додаткового), він реалізує свої повноваження, як частину дискреційних функцій і Суд вправі обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення спірних правових питань, спираючись на засади судочинства та обставини справи.

Так, до підстав для судового розсуду належать: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми (з використанням слів «може», «вправі»); юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення (наприклад, «особа винного», «щире каяття» тощо); оціночні поняття (наприклад, при врахуванні пом`якшуючих чи обтяжуючих обставин - статті 66, 67 КК, визначенні можливості виправлення засудженого без відбування покарання - стаття 75 КК); індивідуалізація покарання (визначення виду і розміру міри державного примусу).

Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 1 лютого 2018 року у справі № 634/609/15-к.

Щодо можливості призначення покарання із застосуванням статті 69 КК, на чому наполягала сторона захисту, слід зазначити наступне.

Відповідно до частини першої статті 69 КК України, за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.

Згідно з роз`ясненнями, що містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», відповідно до пункту 1 частини першої статті 65 КК України суди повинні призначати покарання в межах, встановлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин.

Призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перехід до іншого більш м`якого виду основного покарання, або не призначення обов`язкового додаткового покарання може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного.

У кожному такому випадку суд зобов`язаний у мотивувальній частині вироку зазначити, які саме обставини справи або дані про особу підсудного він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом`якшення покарання, а в резолютивній - послатися на ч. 1 ст. 69 КК. При цьому необхідно враховувати не тільки мету й мотиви, якими керувалась особа при вчиненні злочину, а й її роль серед співучасників, поведінку під час та після вчинення злочинних дій тощо.

Покарання, призначене судом із застосуванням статті 69 КК, не може бути нижчим від мінімальної межі відповідного виду покарання, встановленої у Загальній частині КК.

Ураховуючи конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення, наявність обставини, що пом`якшує покарання, а саме щирого каяття та активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення, з урахуванням відомостей про особу винного, суд не вважає, що наявні підстави для застосування статті 69 КК України при призначенні покарання.

При цьому, Суд, окрім наведених вище мотивів враховує, що відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права – це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину.

Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина. Правова держава, вважаючи покарання передусім виправним

та превентивним засобом, має використовувати не надмірні, а лише необхідні і зумовлені метою заходи (пункти 4.1., 4.2. мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15рп/2004 «у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання).

Враховуючи вищезазначене, позицію прокурора, який просив призначити обвинуваченому ОСОБА_3 покарання пов`язане з позбавленням волі та звільнити його від відбування призначеного покарання з випробуванням, думку обвинуваченого та його захисника, суд приходить до висновку, що необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень буде призначення покарання у виді позбавлення волі в межах санкції частини статті, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення.

Проте, Суд вважає, що виправлення ОСОБА_3 можливе без ізоляції від суспільства, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою під час іспитового строку, тобто його припустимо звільнити від відбуття покарання з випробуванням на підставі статті 75 КК, що є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

При цьому, Суд, окрім наведених вище мотивів враховує, що відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права – це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину.

Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина. Правова держава, вважаючи покарання передусім виправним

та превентивним засобом, має використовувати не надмірні, а лише необхідні і зумовлені метою заходи (пункти 4.1., 4.2. мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15рп/2004 «у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання)).

Закріплення в законі можливості звільнення особи від відбуття покарання з випробуванням є вираженням конституційних принципів додержання гуманізму, справедливості й законності.

Так, в даному конкретному випадку судом враховуються індивідуальні особливості вчиненого діяння, тривалість протиправної поведінки та її наслідків, а також, те що застосування статті 75 КК не забороняється кримінальним законом в даній конкретній ситуації.

Також, обґрунтовуючи можливість застосування статті 75 КК до обвинуваченого Суд звертає увагу на те, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених (частина друга статті 50 КК).

Наведене в своїй сукупності є підставою для застосування до ОСОБА_3 статті 75 КК, що буде відповідати справедливому співвідношенню між вчиненим злочином та заходами, які застосовуються до винного і зумовлені метою кримінального покарання, є необхідними і не надмірними.

У зв`язку зі звільненням останнього від відбування покарання з випробуванням, необхідно покласти на нього обов`язки, передбачені статтею 76 КК.

Підстав для обрання більш м`якшого чи тяжчого покарання Суд не знаходить.

V. Інші рішення, щодо питань, які вирішуються Судом при ухваленні вироку.

Цивільний позов по справі не заявлявся.

Процесуальні витрати у кримінальному провадженні на залучення експерта в сумі 3 565 гривень 60 копійок необхідно стягнути з обвинуваченого на користь держави.

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Деснянського районного суду міста Чернігова від 25 грудня 2025 року необхідно скасувати.

Речові докази в кримінальному провадженні: одноствольну нарізну гвинтівку, зразка 1891/30 рр, конструкції Мосіна, калібру 7,62 (7,62х54R) № 58345, промислового виробництва, яка передана на зберігання до кімнати зберігання речових доказів Чернігівського РУП ГУНП в Чернігівській області необхідно конфіскувати на користь держави; два предмети ззовні схожі на мисливські набої – гільзи, один предмет зовні схожий на гільзу металеву, 9 предметів зовні схожі на мисливські набої, які передані на зберігання до кімнати зберігання речових доказів Чернігівського РУП ГУНП в Чернігівській області необхідно знищити.

Запобіжний захід ОСОБА_3 на момент ухвалення вироку не обраний і підстав для його обрання Суд не вбачає.

З цих підстав, керуючись статтями 368, 370-371, 373-374, 376 Кримінального процесуального кодексу України, Суд, –

У Х В А Л И В:

ОСОБА_3 визнати винуватим за частиною першою статті 263 Кримінального кодексу України та призначити покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.

Згідно статті 75 КК України звільнити ОСОБА_3 від відбування призначеного основного покарання у виді позбавлення полі з випробуванням, з іспитовим строком на 1 (один) рік, якщо він протягом визначеного судом іспитового строку не вчинить нового злочину та виконає покладені на нього обов`язки, передбачені частинами першою та третьою статті 76 КК України, а саме періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з органами пробації.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_3 до набрання вироком законної сили не обирати.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави 3 565 (три тисячі п`ятсот шістдесят п`ять) гривень 60 копійок процесуальних витрат на залучення експерта.

Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Деснянського районного суду міста Чернігова від 25 грудня 2025 року

Речові докази в кримінальному провадженні: одноствольну нарізну гвинтівку, зразка 1891/30 рр, конструкції Мосіна, калібру 7,62 (7,62х54R) № 58345, промислового виробництва, яка передана на зберігання до кімнати зберігання речових доказів Чернігівського РУП ГУНП в Чернігівській області – конфіскувати на користь держави; два предмети ззовні схожі на мисливські набої – гільзи, один предмет зовні схожий на гільзу металеву, 9 предметів зовні схожі на мисливські набої, які передані на зберігання до кімнати зберігання речових доказів Чернігівського РУП ГУНП в Чернігівській області – знищити.

Вирок, якщо інше не передбачено Кримінальним процесуальним кодексом України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кримінальним процесуальним кодексом України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

На вирок можуть бути подані апеляційні скарги до Чернігівського апеляційного суду через Менський районний суд Чернігівської області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Копія вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

Головуючий: ОСОБА_1