Рішення від 13 травня 2026 р. у справі №671/1240/25 — Волочиський районний суд Хмельницької області

Справа №: 671/1240/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 травня 2026 року м. Волочиськ

Волочиський районний суд Хмельницької області в складі:

головуючої - судді Подіновської Г.В.,

за участю: секретаря судового засідання Краснай Л.П.,

позивачки ОСОБА_1 ,

представника позивачки ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3 ,

представника відповідача ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Волочиську Хмельницької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності та припинення права власності на частку у спільній частковій власності,

встановив:

ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про припинення права власності на належну відповідачу 1/2 частку жилого блоку у гуртожитку за АДРЕСА_1 з виплатою відповідачу компенсації вартості його частки у розмірі 98327,50 грн., визнання за нею, позивачкою, права власності на даний жилий блок та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження зазначеним житловим приміщенням.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 22.10.2011 по 17.05.2024 сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У період перебування в шлюбі сторонами було придбано у спільну часткову власність (по 1/2 частки у праві власності) нерухоме майно: жилий блок у гуртожитку за АДРЕСА_1 , загальною площею 31,2 кв.м, житловою площею 18,4 кв.м, що складається з однієї житлової кімнати площею 18, 4 кв.м, кухні площею 4,4 кв. м, коридору площею 4,4 кв. м, санвузла площею 2,2 кв. м, балкону площею 1,8 кв. м.

Між позивачкою та відповідачем склалися неприязні відносини через вчинення ним відносно неї фізичного та психологічного насильства у присутності дитини, спільне проживання сторін в одному помешканні є неможливим, тому вона разом з дитиною переїхала проживати до своїх батьків за адресою: АДРЕСА_2 . Зміна місця проживання створила значні незручності як їй, так і сину, оскільки вона змушена щоденно добиратися в м. Волочиськ до місця роботи в ТОВ «Агробізнес», а неповнолітній син - до місця навчання у Волочиський ліцей № 1 Волочиської міської ради.

Зазначає, що позивачка не має у власності іншого житла та разом з нею проживає їх спільна неповнолітня дитина, а тому вони мають нагальну потребу у даному помешканні, однак відповідачем умисно створено умови, за яких позивачку позбавлено можливості володіти, користуватися і розпоряджатися належним їй на праві власності житловим приміщенням, чим порушено законні права та інтереси не лише позивачки, а й її неповнолітньої дитини.

Представник позивачки вказує, що спірне нерухоме майно є неподільною річчю, спільне володіння та користування майном є неможливим, а припинення права відповідача на 1/2 частку у спільному житловому приміщенні не завдасть відповідачу істотної шкоди, оскільки він має у власності інше житло - квартиру АДРЕСА_3 , де він зареєстрований та проживає, а спірне житлове приміщення здає квартиронаймачам за оплату.

Просить суд визнати за ОСОБА_1 право власності на жилий блок у гуртожитку за АДРЕСА_1 , загальною площею 31,2 кв.м, житловою площею 18,4 кв.м, що складається з однієї житлової кімнати площею 18,4 кв.м, кухні площею 4,4 кв. м, коридору площею 4,4 кв. м., санвузла площею 2,2 кв. м, балкону площею 1,8 кв. м., припинити право власності ОСОБА_3 на 1/2 частку у вищевказаному спільному майні, з виплатою йому грошової компенсації замість його частки у праві спільної власності майна подружжя в розмірі 98 327,50 грн., а також усунути перешкоди ОСОБА_1 у здійсненні права користування та розпорядження нерухомим майном - жилим блоком у гуртожитку за АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання ОСОБА_3 звільнити зазначене житлове приміщення та передати ключі.

Представник відповідача подала до суду відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позову заперечувала, вказала, що відповідач не згоден на отримання компенсації вартості його частки житлового приміщення, оскільки це порушить його інтереси та завдасть істотної шкоди. Вказала, що ОСОБА_3 проживає за адресою: АДРЕСА_4 . Кімнату № 65, площею 12 кв.м., у будинку АДРЕСА_5 відповідач за символічну плату надає для проживання військовослужбовцю, щоб мати хоч якийсь дохід, так як через свій стан здоров`я має значні обмеження в процесі працевлаштування та пошуку роботи.

В судовому засіданні позивачка та її представник позивні вимоги підтримали в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач та його представник проти задоволення позовних вимог заперечували, підтримавши доводи, викладені у відзиві на позов. Відповідач також вказав, що позивачка намагається безпідставно заволодіти його майном та здійснює незаконні дії.

Заслухавши учасників процесу, свідків, дослідивши докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що з 22.10.2011 по 17.05.2024 ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Волочиського районного суду Хмельницької області у справі №671/568/24 від 16.04.2024. Від шлюбу сторони мають неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 від 19.03.2024 (а.с.11-12).

06.03.2020 сторонами було придбано нерухоме майно, а саме: жилий блок у гуртожитку за АДРЕСА_1 , загальною площею 31,2 кв.м, житловою площею 18,4 кв.м, що складається з однієї житлової кімнати площею 18, 4 кв.м, кухні площею 4,4 кв. м, коридору площею 4,4 кв. м, санвузла площею 2,2 кв. м, балкону площею 1,8 кв. м, що підтверджується копіями договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Волочиського районного нотаріального округу Хмельницької області Щербатюк Н.М., який зареєстровано в реєстрі за № 528 від 06.03.2020 року та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 06.03.2020 року № 203306965.

Згідно з п. 10 договору купівлі-продажу від 06.03.2020 покупці придбали майно у спільну часткову власність по 1/2 частці у праві власності кожний (а.с. 15-18).

З даних технічного паспорту вбачається, що жилий блок у гуртожитку за АДРЕСА_1 , загальною площею 31,2 кв.м, житловою площею 18,4 кв.м, складається з однієї житлової кімнати площею 18,4 кв.м, кухні площею 4,4 кв. м, коридору площею 4,4 кв. м, санвузла площею 2,2 кв. м, балкону площею 1,8 кв. м. (а.с.19-20).

За даними звіту про оцінку майна №240611 від 11.06.2024, ринкова вартість об`єкту оцінки - жилого блоку у гуртожитку, загальною площею 31,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 станом на 11.06.2024 складає 196655 грн., ринкова вартість 1/2 частки об`єкту оцінки складає 98327,50 грн. (а.с.24-28).

Представник відповідача з такою вартістю жилого блоку не погодилася, однак стороною відповідача іншого висновку щодо вартості спірного нерухомого майна надано не було, а також не було заявлено клопотань про призначення судом експертизи для визначення вартості жилого блоку.

04.07.2025 позивачкою ОСОБА_1 внесено на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України у Хмельницькій області грошові кошти у сумі 98327,50 грн., яка відповідає вартості 1/2 частки спірного жилого блоку, що підтверджується квитанцією №10 від 04.07.2025 (а.с. 37).

Відповідно до довідки № 211 від 04.09.2025 року, виданої ВКПТП «Тепловик» ОСОБА_1 , станом на 04.09.2025 заборгованість за централізоване теплопостачання за вказаною вище адресою відсутня (а.с.74)

Згідно з довідкою Волочиського КПВКГ «Джерело» від 04.09.2025 року, виданою ОСОБА_3 , станом на 04.09.2025 борг за послуги водопостачання та водовідведення відсутній (а.с.74 зв.).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №433590690, яка сформована станом на 01.07.2025, відповідач ОСОБА_3 є власником кімнати у гуртожитку загальною площею 12 кв.м. за адресою: АДРЕСА_6 . (а.с.21).

ОСОБА_3 у судовому засіданні пояснив, що вказану кімнату, яка не має побутових зручностей, він здає в оренду, тому що йому потрібні гроші на лікування, а сам проживає за адресою: АДРЕСА_4 . Також зазначив, що позивачка, переїхавши до батьків, забрала з собою значну частину меблів та побутової техніки, які спільно було придбано. Через це він був змушений купувати нові меблі, посуд та побутову техніку, оскільки в спірному приміщенні були відсутні базові предмети для проживання.

Судом встановлено, що між сторонами існують особисті неприязні відносини. Ці обставини не заперечуються сторонами, а також підтвержуються інформацією Відділу поліції №2 Хмельницького РУП ГУ НП в Хмельницькій області № 91000-2025 від 03.06.2025 та постановою Волочиського районного суду Хмельницької області від 29.04.2024 у справі № 671/541/24, з яких вбачається, що ОСОБА_3 вчиняв домашнє насильство психологічного характеру відносно ОСОБА_1 (а.с. 22-23).

Крім того, свідок ОСОБА_6 у судовому засіданні пояснила, що працює разом з ОСОБА_1 в ТОВ «Агробізнес» близько 11 років. Зі слів позивачки свідку відомо, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 склалися неприязні відносини. ОСОБА_3 ображав позивачку, закривав на балконі, виганяв з дому. На даний час позивачка разом з дитиною проживає у своїх батьків в с. Іванівці. Син позивачки після школи приходить до неї на роботу та чекає, щоб разом їхати додому в село. Свідку відомо, що син позивачки хотів би відвідувати шкільні гуртки, але це неможливо через віддаленість місця проживання.

Свідок ОСОБА_7 , яка працює разом з ОСОБА_1 в ТОВ «Агробізнес» близько 5 років, дала аналогічні показання.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно ст.. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно зі ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Ст. 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 1,2 ст. 321 ЦК України).

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім`ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в права власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

У силу положень ст.ст. 21, 24, 41 Конституцїї України, ст.ст. 319, 358 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, у тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.

Частинами 1-3 ст. 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Відповідно до ч. 1 ст. 365 ЦК України, право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Відповідно до ст. 183 ЦК України, подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

Для припинення права на частку в майні на підставі позову інших співвласників достатньо наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у ч.1 ст. 365 ЦК України обставин (зокрема, в пунктах 1-3).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.12.2018 у справі № 908/1754/17 зробила висновок, що відсутність конструкції («за наявності одночасно») в ст. 365 ЦК України свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, в пунктах 1-3). Водночас необхідно зважати, що правова норма, закріплена п. 4 ч. 1 ст. 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї). Припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі положень цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених п.п. 1-3 ч.1 ст. 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, передбачених цією статтею, в їх сукупності.

У постанові Верховного Суду від 09.10.2019 у справі № 750/11178/17 зазначено, що припинення права на частку має відбуватися, якщо таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Тобто можливе порушення інтересів як самого співвласника, так і членів його сім`ї виступатиме перешкодою для задоволення позову про припинення права на частку. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, робиться в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном. Ця умова спрямована на запобігання порушення інтересів співвласника та членів його сім`ї. Оскільки мається на увазі недопущення, то суд при розгляді справи повинен перевіряти, чи не будуть порушені інтереси й заподіяна шкода (майнова або немайнова) внаслідок припинення права на частку.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 24.11.2021 у справі № 754/16751/18, право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні спорів про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім`ї, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та технічних характеристик об`єкта, який є спільним майном.

Судом встановлено, що виділення сторонам в натурі належної кожному 1/2 частини спірного житлового приміщення є неможливим, оскільки жилий блок у гуртожитку за АДРЕСА_1 , загальною площею 31,2 кв.м, складається з однієї житлової кімнати площею 18, 4 кв.м, кухні площею 4,4 кв. м, коридору площею 4,4 кв. м, санвузла площею 2,2 кв. м, балкону площею 1,8 кв. м.

Спільне володіння та користування сторонами даним жилим блоком є неможливим. Сторони разом не проживають, спільне господарство не ведуть, не пов`язані взаємними правами, обов`язками та спільним побутом. ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю, оскільки перебувають в неприязних відносинах, що унеможливлює їх одночасне користування житлом.

З огляду на викладене, а також на те, що спірним жилим блоком у гуртожитку відповідач користується одноособово, натомість позивачка позбавлена можливості користуватись майном, співвласником якого вона є на праві спільної часткової власності, іншого житла не має, суд приходить до висновку, що право позивачки є порушеним та підлягає захисту.

За таких обставин припинення права ОСОБА_3 на частку у праві власності на вказане житлове приміщення з виплатою останньому грошової компенсації за його частку вирішить наявну конфліктну ситуацію.

Припинення права власності ОСОБА_3 на частку у спірному жилому блоці не завдасть істотної шкоди його інтересам, як співвласнику, та членам його сім`ї, оскільки він є власником іншого житла - кімнати у гуртожитку загальною площею 12 кв.м. за адресою: АДРЕСА_6 , а також отримає грошову компенсацію за його частку у спільній частковій власності. В свою чергу, позивачка та син сторін зможуть проживати у спірному житловому приміщенні і припинення права на частку відповідача у спільному майні не завдасть істотної шкоди члену сім`ї відповідача - неповнолітньому сину, який на даний час проживає із матір`ю в іншому населеному пункті.

Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Жодних доказів, які б свідчили, що припинення права власності відповідача на 1/2 частку у спірному майні може завдати істотної шкоди його інтересам та інтересам членів його сім`ї, всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, відповідачем суду не надано.

Відповідно до статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

За змістом статей 391, 396 ЦК України, позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача. При цьому слід брати до уваги будь-які фактичні дані, на підставі яких за звичайних умов можна зробити висновок про наявність такої небезпеки.

Судом встановлено, що відповідач категорично заперечує право ОСОБА_1 на проживання у спірному житловому приміщенні та чинить позивачці перешкоди у користуванні належним їй майном.

Отже, враховуючи наведені вище норми чинного законодавства, а також усі обставини даної справи у їх сукупності, суд вважає, що позов слід задовольнити частково: припинити право власності ОСОБА_3 на належну йому 1/2 частку жилого блоку у гуртожитку за АДРЕСА_1 з виплатою відповідачу компенсації вартості його частки у розмірі 98327,50 грн., визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку даного жилого блоку та усунути перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження ОСОБА_1 нерухомим майном шляхом зобов`язання ОСОБА_3 звільнити зазначене житлове приміщення та передати позивачці ключі від нього.

Вимога про визнання права власності ОСОБА_1 на весь жилий блок у гуртожитку задоволенню не підлягає, оскільки ОСОБА_1 вже є власницею іншої 1/2 частки вказаного жилого блоку на підставі договору купівлі-продажу від 06.03.2020, посвідченого приватним нотаріусом Волочиського районного нотаріального округу Хмельницької області Щербатюк Н.М.

Крім того, при зверненні до суду з позовом представник позивачки просив стягнути з відповідача судові витрати у розмірі 7 422,40 грн. а саме: 5 000,00 грн. за оплату витрат на професійну правничу допомогу та 2 422,40 грн. сплаченого судового збору.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд, зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України).

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За змістом ч. 4 ст.137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 137 ЦПК України).

Згідно з ч. 6 ст. 137 ЦПК обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові на позивача, у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Судом встановлено, що 18.06.2025 між позивачкою та адвокатом Дембіцьким О.В. укладено договір про надання правової допомоги № 07-06/2025, на виконання умов якого позивачкою сплачено 7422,40 грн., що підтверджується витягом з договору № 07-06/2025, розрахунком судових витрат, підписаним позивачкою, копією квитанції до прибуткового касового ордеру №07/06-25 від 01.07.2025.

Відповідач клопотання про зменшення витрат на оплату професійної правничої допомоги не заявляв, неспівмірність витрат позивачки на правничу допомогу не доводив.

Отже, підстави вважати, що розмір витрат на професійну правничу допомогу в даній справі є неспівмірним з обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову, відсутні.

Таким чином, зважаючи на часткове задоволення позовних вимог (на 75%), у відповідності до положень ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивачки необхідно стягнути судові витрати в розмірі 5566,80 грн.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 49, 77, 78, 80, 81, 82, 137, 141, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов задовольнити частково.

Припинити право власності ОСОБА_3 на 1/2 частку жилого блоку у гуртожитку за АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку жилого блоку у гуртожитку за АДРЕСА_1 .

Виплатити ОСОБА_3 грошову компенсацію за належну йому 1/2 частку жилого блоку у гуртожитку за АДРЕСА_1 у розмірі 98327,50 грн., які внесено ОСОБА_1 на депозитний рахунок згідно квитанції №10 від 04 липня 2025 року.

Усунути перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження ОСОБА_1 нерухомим майном: жилим блоком у гуртожитку за АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання ОСОБА_3 звільнити зазначене житлове приміщення та передати ОСОБА_1 ключі від нього.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 , на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати в розмірі 5566,80 грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Сторони:

позивачка: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_7 ;

відповідач: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_7 .

Повне рішення складено 22.05.2026.

Суддя Г.В.Подіновська