Рішення від 05 травня 2026 р. у справі №950/3396/25 — Лебединський районний суд Сумської області

Справа № 950/3396/25

2/950/197/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 травня 2026 року м.Лебедин

Лебединський районний суд Сумської області в складі головуючого судді Бакланова Р. В.

з участю секретаря - Гладкової С.В., позивачки - ОСОБА_1 , представника позивача - ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Лебедині цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , інтереси якої представляє ОСОБА_2 до Міністерства оборони України, Лебединського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Сумському районі Сумської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) третя особа - ОСОБА_3 про визнання батьківства,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Міністерства оборони України та Лебединського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Сумському районі Сумської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа — ОСОБА_3 , про визнання батьківства. Просить визнати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Пристайлове Лебединського району Сумської області, батьком ОСОБА_5 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в місті Суми.

Зазначає, що метою звернення до суду є подальше внесення відповідних змін до актового запису про народження дитини № 113, складеного 12 липня 2016 року Лебединським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Сумській області, та реалізація дитиною особистих немайнових і майнових прав, пов`язаних із встановленням її походження від батька. В обґрунтування позову позивачка зазначила, що вона проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_4 . Від цих фактичних сімейних відносин народився син - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . ОСОБА_4 визнавав дитину своєю, проживав із позивачкою та дитиною однією сім`єю, брав участь у вихованні сина, не ухилявся від виконання батьківських обов`язків.

Позивачка також зазначила, що ОСОБА_4 був призваний до Збройних Сил України та під час виконання бойового завдання зник безвісти за особливих обставин. У зв`язку з відсутністю можливості подати спільну заяву матері та батька дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану позивачка звернулася до суду з цим позовом.

В судовому засіданні позивачка та її представник просили задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Позивачка пояснила, що ОСОБА_4 визнавав себе батьком дитини, проживав із нею та сином однією сім`єю, брав участь у вихованні дитини.

Міністерство оборони України подало відзив на позовну заяву, у якому просило залишити справу без розгляду. У відзиві відповідач зазначив, що, на його думку, позов є передчасним, оскільки ОСОБА_4 має статус зниклого безвісти, а не померлого, тому правові наслідки, пов`язані із загибеллю військовослужбовця, ще не настали. Також відповідач послався на відсутність спору між позивачкою та відповідачами, а також на те, що позивачкою нібито не доведено звернення до відповідачів із вимогою про визнання батьківства.

Позивачка через свого представника подала відповідь на відзив, у якій заперечила проти доводів Міністерства оборони України, зазначивши, що відсутність відомостей про смерть особи, батьківство якої встановлюється, не перешкоджає розгляду справи саме в порядку позовного провадження про визнання батьківства. Позивачка послалася на положення статей 125, 126, 128, 134 Сімейного кодексу України, норми ЦПК України, Правила державної реєстрації актів цивільного стану та практику Верховного Суду.

Третя особа ОСОБА_3 подала до суду письмову заяву, у якій просила розглянути справу без її участі та зазначила, що позовні вимоги визнає у повному обсязі.

Представник Міністерства оборони України у відзиві просив розгляд справи проводити без його участі.

Суд приходить до висновку, що предметом розгляду у цій справі є не питання призначення соціальних виплат, пенсії чи одноразової грошової допомоги, а саме питання походження дитини від конкретної особи - ОСОБА_4 . Тому доводи відповідача про передчасність вимог у зв`язку з відсутністю свідоцтва про смерть або рішення суду про оголошення особи померлою не стосуються предмета спору в цій справі.

Відповідно до статті 51 Конституції України: «Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою».

Зазначена конституційна норма має безпосереднє значення для цієї справи, оскільки спір стосується правового зв`язку між дитиною та її батьком, а отже - сфери охорони сім`ї, дитинства, материнства і батьківства.

Згідно зі статтею 3 Конвенції про права дитини: «В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини».

Відповідно до статті 7 Конвенції про права дитини: «Дитина має бути зареєстрована зразу ж після народження і з моменту народження має право на ім`я і набуття громадянства, а також, наскільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їх піклування».

Отже, при вирішенні питання про визнання батьківства суд зобов`язаний виходити з найкращих інтересів дитини та забезпечення її права знати своє походження.

Відповідно до статті 121 Сімейного кодексу України: «Права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу».

Згідно з частиною другою статті 125 Сімейного кодексу України: «Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини; за рішенням суду».

Частиною першою статті 126 Сімейного кодексу України передбачено: «Походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою».

Водночас частина перша статті 128 Сімейного кодексу України встановлює: «За відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду».

Частина друга статті 128 Сімейного кодексу України визначає: «Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України».

Частина третя статті 128 Сімейного кодексу України передбачає: «Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений матір`ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття».

З наведених норм вбачається, що позивачка як мати дитини є належним суб`єктом звернення до суду з позовом про визнання батьківства, а відсутність спільної заяви матері та батька дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану є передумовою для судового способу встановлення походження дитини від батька.

Статтею 134 Сімейного кодексу України передбачено: «На підставі заяв осіб, зазначених у статті 126 цього Кодексу, або рішення суду орган державної реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни до актового запису про народження, складеного органами державної реєстрації актів цивільного стану України, та видає нове Свідоцтво про народження».

Тому рішення суду про визнання батьківства є належною правовою підставою для внесення змін до актового запису про народження дитини.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України: «Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи».

Згідно з частиною другою статті 76 ЦПК України ці дані встановлюються такими засобами:

«письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків».

Частина перша статті 77 ЦПК України передбачає: «Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування».

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України: «Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування».

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України: «Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень».

Частина перша статті 89 ЦПК України встановлює: «Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів».

Частина друга статті 89 ЦПК України передбачає: «Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили».

Таким чином, суд повинен оцінити не один окремий доказ ізольовано, а всю сукупність наданих доказів, перевіривши їх належність, допустимість, достовірність і достатність.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в місті Суми. Його матір`ю є ОСОБА_1 .

Із наданих матеріалів вбачається, що актовий запис про народження дитини складено 12 липня 2016 року за № 113 Лебединським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Сумській області.

Судом встановлено, що позивачка та ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі між собою не перебували, однак проживали однією сім`єю, вели спільний побут, разом виховували дитину. Вказаний факт стверджений показами свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 .

Судом також встановлено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є сином ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 17 грудня 1983 року.

Відповідно до висновку молекулярно-генетичного дослідження № 4816 від 26 червня 2025 року, ймовірність того, що ОСОБА_3 є біологічною бабусею ОСОБА_5 , становить 99,9999 відсотка.

Судом встановлено, що третя особа ОСОБА_3 , яка є матір`ю ОСОБА_4 , позовні вимоги визнала у повному обсязі та просила розглянути справу без її участі.

Суд також бере до уваги, що Міністерство оборони України у відзиві не заперечує сам факт існування дитини, факт звернення позивачки до суду з метою визнання батьківства, а також не надало доказів, які б спростовували походження ОСОБА_5 від ОСОБА_4 .

Свідоцтво про народження дитини підтверджує факт народження ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також відомості про його матір - ОСОБА_1 .

Паспортні дані та реєстраційний номер облікової картки платника податків ОСОБА_1 підтверджують її особу, процесуальну правоздатність і статус матері дитини.

Копії документів щодо ОСОБА_4 підтверджують його особу, дату народження - ІНФОРМАЦІЯ_4 , а також інші ідентифікаційні дані, необхідні для вирішення питання про визнання його батьком дитини.

З свідоцтво про народження ОСОБА_4 серії НОМЕР_1 від 17 грудня 1983 року, вбачається, що його матір`ю є ОСОБА_3 .

Суд приймає цей доказ як належний і допустимий, оскільки він є офіційним документом, що підтверджує родинний зв`язок між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . Цей зв`язок має істотне значення для оцінки висновку молекулярно-генетичного дослідження, проведеного за участю ОСОБА_3 та дитини.

Судом досліджено висновок молекулярно-генетичного дослідження № 4816 від 26 червня 2025 року, відповідно до якого ймовірність того, що ОСОБА_3 є біологічною бабусею ОСОБА_5 , становить 99,9999 відсотка.

Суд враховує, що безпосереднє дослідження біологічного матеріалу ОСОБА_4 є ускладненим у зв`язку з його статусом зниклого безвісти за особливих обставин. Водночас встановлення спорідненості дитини з матір`ю ймовірного батька має істотне доказове значення, оскільки підтверджує біологічний зв`язок дитини з родиною ОСОБА_4 .

Надані документи щодо проходження ОСОБА_4 військової служби та його зникнення безвісти за особливих обставин підтверджують причину, з якої позивачка не може реалізувати позасудовий порядок визначення походження дитини від батька шляхом подання спільної заяви відповідно до статті 126 СК України.

У постанові Верховного Суду від 17 лютого 2021 року у справі № 373/2257/18 зазначено, що підставою для визнання батьківства можуть бути будь-які відомості, які засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України. До таких доказів можуть належати письмові докази, пояснення сторін, показання свідків, висновки експертів та інші дані.

У постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 201/3963/16-ц зроблено висновок, що батьківство може підтверджуватися не лише біологічними доказами, а й поведінкою особи до та після народження дитини, зокрема ставленням до матері під час вагітності, спільним проживанням, піклуванням про дитину та фактичним визнанням себе батьком.

У постанові Верховного Суду від 09 липня 2025 року у справі № 201/1017/25, на яку посилається позивачка, зазначено, що якщо особа вважається зниклою безвісти, однак немає відомостей про її смерть чи рішення суду про оголошення її померлою, встановлення батьківства такої особи здійснюється шляхом подання позову про визнання батьківства в порядку позовного провадження.

Суд враховує зазначені висновки, оскільки вони стосуються аналогічних правовідносин - визначення походження дитини від батька у судовому порядку за відсутності можливості подання спільної заяви батьків.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 звернула увагу на те, що спори, пов`язані з актовими записами цивільного стану, якщо їх вирішення залежить від встановлення чи спростування особистих немайнових або сімейних прав, мають приватноправовий характер, а рішення суду є належною підставою для внесення відповідних змін органом державної реєстрації актів цивільного стану. Цей висновок є релевантним для цієї справи, оскільки вимога про внесення змін до актового запису про народження є похідною від вимоги про визнання батьківства.

Також Велика Палата Верховного Суду у своїй практиці неодноразово зазначала, що спосіб захисту права має бути ефективним, тобто таким, що відповідає змісту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, характеру його порушення та забезпечує реальне поновлення або визнання права. У цій справі саме рішення суду про визнання батьківства є ефективним способом захисту, оскільки без такого рішення позивачка та дитина не можуть домогтися внесення відповідних змін до актового запису про народження.

Європейський суд з прав людини у справі KALACHEVA v. RUSSIA, заява № 3451/05, рішення від 07 травня 2009 року, зазначив, що ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства щодо конкретної дитини, а його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами з метою підтвердження або спростування факту батьківства.

Суд враховує цю практику відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

У цій справі молекулярно-генетичне дослідження підтверджує з високим ступенем імовірності біологічний зв`язок дитини з матір`ю ймовірного батька - ОСОБА_3 . За відсутності можливості дослідження біологічного матеріалу самого ОСОБА_4 та за наявності інших доказів, які узгоджуються між собою, цей доказ має істотне значення для правильного вирішення справи.

Міністерство оборони України зазначило, що позов є передчасним, оскільки ОСОБА_4 має статус зниклого безвісти, а не померлого.

Суд відхиляє цей довід з таких підстав.

По-перше, предметом цієї справи є не встановлення факту смерті, не оголошення особи померлою, не призначення пенсії або соціальної виплати, а визнання батьківства.

По-друге, стаття 128 Сімейного кодексу України не ставить можливість пред`явлення позову про визнання батьківства у залежність від смерті особи, батьківство якої встановлюється. Навпаки, ця норма передбачає судовий порядок визнання батьківства за відсутності спільної заяви матері та батька.

По-третє, саме статус ОСОБА_4 як зниклого безвісти за особливих обставин унеможливлює подання спільної заяви до органу державної реєстрації актів цивільного стану, а тому підтверджує необхідність судового способу захисту.

Отже, відсутність свідоцтва про смерть або рішення суду про оголошення ОСОБА_4 померлим не є перешкодою для розгляду справи про визнання батьківства.

Відповідач послався на те, що позивачкою не доведено наявності спору між нею та відповідачами.

Суд відхиляє цей довід, оскільки право на звернення до суду виникає не лише за наявності активного заперечення відповідача, а й у разі неможливості реалізації права в позасудовому порядку. У цій справі позивачка не може подати спільну заяву з ОСОБА_4 відповідно до статті 126 СК України, оскільки він зник безвісти. Орган державної реєстрації актів цивільного стану не може самостійно встановити походження дитини від батька без відповідної заяви або рішення суду. Тому судове рішення є необхідною та передбаченою законом підставою для внесення змін до актового запису про народження.

Міністерство оборони України зазначило, що позивачка не довела звернення до відповідачів із вимогою про визнання батьківства.

Суд відхиляє цей довід, оскільки Сімейний кодекс України не встановлює обов`язку матері дитини попередньо звертатися до Міністерства оборони України або іншого органу перед поданням позову про визнання батьківства.

Крім того, Міністерство оборони України не є органом, уповноваженим визнавати батьківство або вносити зміни до актового запису про народження. Орган державної реєстрації актів цивільного стану може внести такі зміни лише на підставі спільної заяви батьків або рішення суду.

Отже, відсутність попереднього звернення до відповідачів не є підставою для залишення позову без розгляду або відмови в його задоволенні.

Відповідач у відзиві зазначив, що правильним способом доведення батьківства є показання свідків та висновок експерта про біологічне батьківство.

Суд погоджується з тим, що молекулярно-генетичні докази мають високу доказову силу. Разом із тим стаття 128 Сімейного кодексу України прямо передбачає, що підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, які засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України.

Тобто закон не встановлює єдиного обов`язкового доказу для визнання батьківства та не визначає, що таким доказом може бути виключно судова експертиза, призначена ухвалою суду.

У справі наявний висновок молекулярно-генетичного дослідження, який підтверджує біологічну спорідненість дитини з матір`ю ймовірного батька, а також інші докази, зокрема покази свідків, що узгоджуються між собою. Відповідачі не подали доказів, які б спростовували цей висновок, не заявили обґрунтованого клопотання про призначення судової експертизи та не надали альтернативного висновку спеціаліста чи експерта.

Тобто, в судовому засіданні доведено те, що ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживав із позивачкою однією сім`єю та визнавав дитину своєю. ОСОБА_3 є матір`ю ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження. Молекулярно-генетичне дослідження підтверджує з імовірністю 99,9999 відсотка, що ОСОБА_3 є біологічною бабусею ОСОБА_5 . Третя особа ОСОБА_3 позовні вимоги визнала.

Доказів, які б спростовували походження ОСОБА_5 від ОСОБА_4 , відповідачами не надано.

Суд приходить до висновку, що позовні вимоги є законними, обґрунтованими, підтвердженими належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Керуючись статтями 3, 8, 51 Конституції України, статтями 3, 7 Конвенції про права дитини, статтями 121, 125, 126, 128, 134 Сімейного кодексу України, статтями 2, 4, 12, 13, 76–81, 89, 141, 258, 259, 263–265, 268 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 , інтереси якої представляє ОСОБА_2 до Міністерства оборони України, Лебединського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Сумському районі Сумської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) третя особа - ОСОБА_3 про визнання батьківства задовольнити в повному обсязі.

Визнати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 уродженця с. Пристайлове Лебединського (нині Сумського) району Сумської області батьком ОСОБА_5 який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Суми.

Рішення суду може бути оскаржено до Сумського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Роман БАКЛАНОВ