Рішення від 25 травня 2026 р. у справі №944/7093/23 — Яворівський районний суд Львівської області

Справа № 944/7093/23

Провадження №2/944/191/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.05.2026 рокум.Яворів

Яворівський районний суд Львівської області в складі:

головуючої судді - Швед Н.П.

з участю секретаря - Василиці Н.В.

позивача ОСОБА_1

представника позивача – ОСОБА_2

представника відповідача – ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Яворові в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя, набутого за час перебування у зареєстрованому шлюбі,-

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя.

В обгрунтування заявлених вимог покликається на те, що вона перебуває з відповідачем у шлюбі, який зареєстрований 28 липня 2012 року у Прилбичівській сільській раді Яворівського району Львівської області, актовий запис № 13.

Від спільного подружнього життя у них народилося двоє дітей: ОСОБА_5 , 2013 року народження, та ОСОБА_6 , 2015 року народження.

Під час шлюбу вони разом із відповідачем спільно побудували житловий будинок АДРЕСА_1 , який є спільною власністю подружжя, та по частини будинку належить кожному з них.

Крім цього, за час шлюбу ними було придбано наступне майно, а саме: блендер, вартістю 1 600 грн., міксер «Бош», вартістю 1 300грн., мультиварку вартістю 3 000грн., кухонний набір, вартістю 25 000 грн., стіл, вартістю 11 000 грн., диван, вартістю 6 000 грн., посуд, вартістю 46 000 грн., електричну плитку, вартістю 10 000 грн., витяжку, вартістю 4 500 грн., килим, вартістю 1 300грн., морозильну камеру, вартістю 2 500грн., пральну машину «Бош», вартістю 20 000 грн., ліжко дитяче, вартістю 20 000 грн., батут, вартістю 3 600 грн., інгалятор, вартістю 1 500 грн., дитячі сани, вартістю 1 000 грн., квадроцикл, вартістю 16 000 грн., ялинку, вартістю 2 000 грн., перфоратор електричний, вартістю 3 500 грн., шуруповерт електричний, вартістю 2 500грн., дриль електричну, вартістю 1 500 грн., прилад для різки плитки, вартістю 3 000 грн., болгарку, вартістю 2 400 грн., насос електричний, вартістю 2 000 грн., різні інструменти, вартістю 10 000 грн. На загальну суму 304 700 грн. Дане майно є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Зважаючи на те, що добровільно вони не досягли домовленості щодо поділу даного спільного майна, просить позовні вимоги задовольнити. Визнати об`єктом права спільної сумісної власності подружжя житловий будинок АДРЕСА_1 .

Припинити право власності ОСОБА_4 на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 житлового будинку АДРЕСА_1

Виділити їй, ОСОБА_1 наступне майно: шафу купе, вартістю 12 000 грн., телевізор «Самсунг» вартістю 9 000 грн., килим вартістю 2 000 грн., холодильник «Вірпул» вартістю 17 000 грн., мікрохильову піч вартістю 5 500 грн., м`ясорубку «Зелмер» вартістю 4 000грн., блендер вартістю 1600грн., міксер «Бош» вартістю 1300грн., стіл вартістю 11 000 грн., диван вартістю 6 000 грн., посуд вартістю 46 000 грн., пральну машину «Бош» вартістю 20 000 грн., ліжко дитяче вартістю 20 000 грн., всього на загальну суму 155 400грн.

Виділити відповідачу ОСОБА_4 наступне майно: меблевий набір у спальну кімнату вартістю 24 000 грн., меблевий набір для вітальної кімнати вартістю 25 000 грн., килим вартістю 3 500 грн., чайник електричний «Бош» вартістю 1 500 грн., мультиварку вартістю 3 000 грн., кухонний набір вартістю 25 000 грн., електричну плитку вартістю 10 000 грн., витяжку вартістю 4 500 грн., килим вартістю 1 300 грн., морозильну камеру вартістю 2 500 грн., шуруповерт електричний вартістю 2 500 грн., дриль електричну вартістю 1 500 грн., прилад для різки плитки вартістю 3 000 грн., болгарку вартістю 2 400 грн., насос електричний вартістю 2 000 грн., різні інструменти вартістю 10 000 грн., на загальну суму 125 200грн.

Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_1 , в її користь витрати по сплаті судового збору та витрати на правничу допомоги розмірі 10 000 (десять тисяч) грн.

Ухвалою судді Яворівського районного суду Львівської області від 16 листопада 2025року в цивільній справі відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання.

24.07.2024року представник відповідача – адвокат Бабій І.М. скерувала на адресу суду письмові пояснення, з яких вбачається, що сторона відповідача заперечує позовні вимоги,з огляду нате, що 20.10.2010 року, тобто ще до укладення шлюбу із позивачкою ОСОБА_4 , на підставі рішення Прилбичівської сільської ради №675 відповідачу ОСОБА_4 було передано у власність земельну ділянку № НОМЕР_2 площею 0,12 га «За школою» в селі Прилбичі для ведення будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. У 2012 році розпочалось будівництво житлового будинку відповідно до Декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 16.11.2020 року.

Варто зазначити, що в період будівництва даного будинку відповідач їздив за кордон, та всі зароблені кошти витрачав на будівництво будинку. Натомість, позивачка ОСОБА_1 жодних коштів у будівництво даного житлового будинку не вкладала, участі у будівництві не приймала.

Рішенням Прилбичівської сільської ради №22 від 19.05.2016 року новозбудованому житловому будинку було присвоїно нову адресу: АДРЕСА_1 .

Згідно із Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 21.12.2020 року власником житлового будинку, розташованого за адресою АДРЕСА_1 , є ОСОБА_4 .

Відповідно до п.3,5 ч.1 ст.57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Вважає, що житловий будинок, розташований за адресою АДРЕСА_1 є особистою власністю відповідача, оскільки, позивач жодних коштів у його придбання та будівництво позивачка не вкладала, як і не здійснювала жодних покращень в ньому.

Просить при винесенні рішення суд взяти до уваги обставини, що мають істотне значення, а саме, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо.

Щодо вимог про поділ іншого майна, а саме шафи купе, телевізора «Самсунг», килиму, холодильника «Віфрпул», мікрохвильової печі, м`ясорубки «Зелмер», блендеру, міксеру «Бош», стола, дивана, посуду, пральної машини «Бош», дитячого ліжка, то жодних доказів того, що дані речі були придбані в період зареєстрованого шлюбу позивачкою не надано, як і не надано доказів місцезнаходження даного майна.

Тобто, позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження своїх вимог щодо вищеперерахованого майна, документально не підтверджено вартість даного майна, не доведено, що спірне майно придбане за час перебування у шлюбі та ким воно придбане. Просить у задоволенні позову відмовити.

В судовому засіданні представник позивачки - адвокат Тимощук О.І. позовні вимоги підтримав, за обставин викладених у позовній заяві. Крім цього, додатково пояснив, що позивачка відмовляється від виділення позивачу рішенням суду дитячих речей на м`ясорубки «Зелмер» вартістю 4 000грн., блендера вартістю 1600грн., міксера «Бош» вартістю 1300грн., оскільки відповідач добровільно надав їх і вони перебувають у користуванні позивача та дітей.

Позивачка в судовому засіданні підтримала позовні вимоги та пояснила, що у 2012 році вона одружилася із відповідачем. У 2013 та 2015 році у них народилися діти, вихованням доглядом яких вона займалася. Вона разом з дітьми з 07.01 2023 року не проживає у даному будинку, хоч і перебуває у зареєстрованому шлюбі. Покинути місце проживання, була змушена оскільки, відповідач чинив відносно неї психологічне насильство на очах у дітей. Сестри відповідача хотіли викрасти дітей. Дивлячись як відповідач відноситься до неї діти психологічно страждали. Вона неодноразово зверталася в органи поліції щодо психологічного насильства в сім`ї. На даний час вона не має доступу до будинку, усі речі залишились у будинку. Вона неодноразово телефонувала відповідачу, передати їй хоча б дитячі речі, взуття та одяг, однак він відмовлявся. Що стосується того що вона небрала участі у будівництві будинку, то таке покликання представника відповідача є хибним, оскільки, коли діти підросли, та почали ходити, вона періодично їздила в РП та заробляла кошти для будівництва будинку, так як хотіла чим швидше перейти туди жити. ЇЇ рідний брат також часто брав активну участь у будові даного будинку. Речі які вона просить виділити їй в користування та відповідачу залишились в цьому будинку, в подальшому, відповідач віддав їй м`ясорубку, блендер і міксер, а дітям привіз дитячі санки, інгалятор, та ще декілька дитячих речей. Відповідач жодного разу не з`явився в судове засідання, клопотання про проведення будівельно-технічної експертизи не за`являв щодо готовності даного будинку на час одруження, та не заперечив щодо придбання речей які вона просить виділити у користування. Так дійсно батьки відповідача подарували їм на весілля спальню а на новосілля кухню, для їхньої сім`ї, це був подарунок а не лише для відповідача. Вклавши стільки часу, коштів та праці, вона залишилася з дітьми бездомною, не може прийти жити у будинок разом із дітьми, який спільним майном подружжя, а живе у тимчасово у наданому братом житлі, оскільки, відповідач не допускає її до будинку та не бажає надати навіть дятям речі. Просить позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача – адвокат Бабій І.М. заявлені позовні вимоги заперечила, та пояснила що вона пов`язана з волею клієнта тому підтримує його позицію. В даній сім`ї дійсно напружені стосунки, вона роз`яснювала відповідачу щодо укладення мирової угоди у даному спорі, однак останній не погодився.20.10.2010 року, тобто ще до укладення шлюбу із позивачкою ОСОБА_4 , на підставі рішення Прилбичівської сільської ради №675 відповідачу ОСОБА_4 було передано у власність земельну ділянку № НОМЕР_2 площею 0,12 га «За школою» в селі Прилбичі для ведення будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. У 2012 році розпочалось будівництво житлового будинку відповідно до Декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 16.11.2020 року. Вважає що позивачкою не доведено що вона брала участь у будівництві будинку та вкладала в такий грошові кошти. Сторони уклали шлюб у 2012році, а земельна ділянка для будівництва житлового будинку передана відповідачу у 2010році. Житловий будинок був збудований за кошти відповідача та його родичів.Що стосується речей які просить виділити позивачка, то таких може не бути в будинку. Просить в задоволенні позовних вимог відмовити за безпідставністю.

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні 24.03.2025року пояснила, що відповідач є її сином а позивачка невісткою. ЇЇ сину ще до одруження була надана земельна ділянка для будівництва житлового будинку. До одруження був залитий фундамент під будівництва цього житлового будинку. Син за свої оссобисті кошти придбав будівельні матеріали, зокрема 20000 цегли, арматуру, та інше. Весною 2012року він розпочав будівельні роботи. Одружився син в липні 2012року. У 2016 році було завершено будівництво житлового будинку, і син із сім`єю переїхав проживати в будинок. Вона бувала у них в гостях рідко, лише тоді коли запрошували. Всі перелічені речі які просить виділити позивачка є в даному будинку, син їх нікуди не подів. Батьки позивачки не брали жодної участі у будівництві будинку, жодних коштів в такий не вкладали. Матеріальна допомога від неї надавалась синові.Вона особисто подарувала сину кухонний набір і спальню. Позивачку ніхто не виганяв з будинку, на Різдво 2023року вона разом з дітьми покинула житловий будинок.

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні 05.08.2025року пояснила, що ОСОБА_4 , є її рідним братом. Він часто їздив за кордон, де працював та заробляв кошти.

Земельна ділянка під будівництво вищевкказаного житлового будинку була надана відповідачу ще до одруження. Ця земельна ділянка належала її батькові. На час одруження на земельній ділянці уже був залитий фундамент під будівництво житлового будинку, та деякі будівельні матеріали, зокрема, цегла, крокви, цемент, пісок. Її чоловік також брав участь у будівництві цього житлового будинку. Відповідачу будувати будинок допомагали родичі. Усі кошти батьки вкладали в будівництво будинку.У 2016 році відповідач разом із позивачкою та двома дітьми переїхали жити у новозбудований будинок. Вона була декілька разів у них вдома. Позивачка багато майна вивезла бусами, їй здається що не має всього переліченого майна в будинку. Відповідач міг щось із речей забрати і продати. Так відповідач із позивачкою і надалі перебувають у шлюбі. Так у сторін є двоє дітей, де вони ночують їй не відомо. З 07.01.2023 відповідачка з дітьми проживає окремо. Так, коли брат був закордоном дітьми займалася позивачка, вона ніде не працювала, була підтримка сім`ї, мати давала їй кошти.

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні 22.12.2025року пояснила, що вона є рідною сестрою позивачки. Вона була приблизно п`ять раз за цей період у них в гостях. Їй відомо від позивачки, що відповідач земельній ділянці, яка була у його власності ще до одруження збудував фундамент, для майбутнього будинку, в подальшому всі будівельні роботи проводилися спільно уже під час перебування позивача у шлюбі з відповідачкою. Відповідач їздив на роботу в рф, позивачка в цей час перебувала вдома та доглядала двох маленьких діток, 2013 та 2015 року народження. Коли діти підросли, почали ходити, позиачка також їздила в Республіку Польща, заробляла гроші на будівництво будинку. У будівельні роботи контролювали батьки відповідача. У 2016році вони перйшли проживати у збудований ними будинок. Вона часто приходила в гості до сестри, в будинку була побутова техніка, меблі, посуд. Батьки позивача подарували їм на весілля спальню, а на новосілля кухню, решту меблів та побутових речей, вони купили за спільні кошти, оскільки обоє працювали та вкладали кошти в будинок та в побут. Коли відповідач був за кордоном, будівництво контролював його батько, така була допомога сім`ї відповідача. 07.01.2023, сестра покинула спільне з відповідачем житло, оскільки не могла вже терпіти, вона переїхала разом з дітьми до брата, де проживає і надалі. Вона із собою лише взяла декілька речей для дітей.

Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні 26.05.2026року пояснила, що вона являється рідною сестрою відповідача, позивачка їхня невістка. Колись із позивачкою у них були хороші відносини, на даний час вони не спілкуються. Ще до одруження батько подарував братові земельну ділянку для будівництва житлового будинку. Також до одруження відповідач придбав будівельні матеріали, а саме, цемент, блоки. Брат одружився з позивачкою у 2012 році. Після одруження вони розпочали будувати житловий будинок, її чоловік та батько допомагали будувати будинок. Відповідач працював закордоном в РП. Даний житловий будинок збудований за кошти відповідача та його родини. Позивачка не працювала, була вдома, займалася доглядом за маленькими дитьми,2013, та 2015року народження. Родина позивачки також не допомагала у будівництві будинку. У будинок відповідач із своєю сім`єю переїхав жити 2016році. Вона часто бувала у них вдама і зараз туди часто навідується. Так в будинку є шафа купе, є кухня, решту майно вивезла позивачка двома бусами. Цей будинок відповідач збудував для себе і своїх дітей, а не для позивачки, однак діти з відповідачем не спілкуються. З січня 2023року позивачка разом з дітьми проживає окремо, вона добровільно покинула будинок.

Заслухавши пояснення учасників судового засідання, допитавши в судовому засіданні свідків, ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 дослідивши матеріали справи, з"ясувавши всі фактичні обставини, на яких грунтуються позовні вимоги, об"єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно вимог ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина 3 ст.3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч.ч.1,2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Частина 3 ст.12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями ч.ч.1-4 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частина 1 ст.81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 89 ЦПК України).

Судом встановлено що на підставі Рішення №675 від 27 жовтня 2010року «Про відміну рішення сесії №203 від 05.05.2004 р. «Про надання земельної ділянки у власність для будівництва ОСОБА_1 та про передачу земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд гр. ОСОБА_4 », відмінено рішення сесії №203 від 5.05.2004 року “Про надання земельної ділянки у власність для будівництва житлового будинку, господарських будівель та споруд”, відповідачу ОСОБА_4 у власність передано земельну ділянку № НОМЕР_3 площею 0,12га «За школою» в селі Прилбичі Яворівського району Львівської області для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка межує з земельною ділянкою АДРЕСА_2 гр. ОСОБА_11 . Рекомендовано ОСОБА_4 виготовити та зареєструвати державний акт на землю.

В подальшому на замовлення ОСОБА_4 у 2010році комунальним підприємством архітектурно-планувальним бюро Яворівської районної ради був виготовлений проект індивідуального одноповерхового шестикімнатного житлового будинку масардного типу в с.Прилбичі Яворівського району Львівської області за адресою: АДРЕСА_1 .

У 2011році головним архітектором Яворівського району виготовлений будівельний паспорт на забудову земельної ділянки виділеної індивідуальному забудівнику ОСОБА_4 у с.Прилбичі.

Як вбачається з копії свідоцтва яке міститься в матеріалах справи, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 був зареєстрований 28 липня 2012 року у Прилбичівській сільській раді Яворівського району Львівської області, актовий запис № 13, та на даний час строни перебувають у зареєстрованому шлюбі.

Від спільного подружнього життя у сторін народилося двоє дітей: ОСОБА_5 , 2013 року народження, ОСОБА_6 , 2015 року народження.

Згідно Рішення №22 від 19 травня 2016року «Про присвоєння адреси новозбудованому житловому будинку гр. ОСОБА_4 в с.Прилбичі», новозбудованому житловому будинку, присвоєно адресу: АДРЕСА_1 , даний житловий будинок розташований на земельній ділянці 0,12га кадастровим номером 4625886700:02:000:0457, за адресою: АДРЕСА_1 .

З Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, вбачається, що на підставі заяви ОСОБА_4 17.11.2020року була зареєстрована декларація про готовність до експлуатації об`єкта за амністією, а саме, житловий будинок АДРЕСА_1

Відповідно до технічного паспорту на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 на замовлення ОСОБА_4 20.10.2020року ФОП ОСОБА_12 було виготовлено технічну документацію на житловий будинок АДРЕСА_1 .

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єктів №345218130 від 04.09.2023року, житловий будинок АДРЕСА_1 , який збудований у 2014році на земельній ділянці з кадастровим номером 4625886700:02:000:0457, на праві власності належить ОСОБА_4 .

Відповідно до ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Також відповідно до ст.368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України.

Частинами 1, 2 ст.70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися «обставинами, що мають істотне значення», якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 р. N 11).

Зі змісту п.п. 23,24постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Відповідно до п.30 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК.

При цьому суд враховує правові позиції ВСУ з аналогічних спорів, в яких ВСУ роз`яснює, що у процесі розгляду спорів про поділ майна подружжя необхідно враховувати такі обставини: час придбання майна; кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання); мета придбання майна, яка дозволяє визначити правовий статус сумісної власності подружжя.

При цьому суд підкреслює, що тільки у випадку, якщо придбання майна відповідало зазначеним критеріям, таке майно може бути визнане спільно нажитим і підлягає розподілу між подружжям на підставі ст. 60 СК України.

За ч.1 ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

До способів набуття права власності цивільний кодекс України, зокрема відносить набуття права на новостворене майно, у тому числі об`єкт будівництва.

Згідно ч. 1, 2 ст. 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Тлумачення норм сімейного законодавства свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що «у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує».

Тобто, той із подружжя, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів.

Ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд, учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 19.09.2012 року №17-рп/2012 у справі за конституційним зверненням приватного підприємства ІКІО щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 Сімейного кодексу України право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 Кодексу. Поділ майна, що є об`єктом права спільно сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у раз неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частина перша, друга статті 71 Кодексу), або реалізується через виплату грошової чи матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Як роз`яснив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 05.10.2020 у справі № 537/78/19 (провадження № 61-17347св19), положення ст. 60 СК свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована тим із подружжя, який оспорює поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Дослідженими в судовому засіданні доказами, поясненнями свідків встановлено, що спірний будинок було розпочато споруджувати у 2013році, під час перебування сторін в зареєстрованому шлюбі, що не заперечувалося представником відповідача та підтверджено поясненнями свідків наданими в судовому засіданні. Завершено спорудження такого 2020 року, коли було подано декларацію про готовність будинку до експлуатації, що підтверджується доказами що містяться в матеріалах справи. Тобто, будівництво самого житлового будинку та його готовність проводилсь у період коли сторони перебували в зареєстрованому шлюбі.

Право власності на нову річ, яка збудована під час перебування сторін в шлюбі після завершення будівництва хоч і зареєстровано за відповідачем ОСОБА_4 , однак такий спірний будинок являється об`єктом спільної сумісної власності.

Суд наголошує що тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує».Тобто, той із подружжя, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів.

Клопотань щодо призначення будівельно-технічної експертизи щодо готовності об`єкта станом на 2012 рік, як наголосила позивачка також відповідачем не заявлялося.

Враховуючи вище наведене позовні вимоги слід задовольнити частково визнати житловий будинок АДРЕСА_1 об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 житлового будинку АДРЕСА_1 .

Що стосується решти позовних вимог то суд прийшов до наступного, як встановлено в судовому засіданні, позивач та відповідачка перебувають у зареєстрованому шлюбі з 28.07.2012, під час якого у них народилося двоє дітей, сторни разом побудували житловий будинок та з 2016 року у вищевказаному будинку проживали разом із своїми неповнолітніми дітьми, вели спільне господарство та спільний побут. Під час даного шлюбу у жилову будинку залишилося придбане спільне майно яке позивачка просить виділити їй та відповідачу, зокрема, виділити їй, ОСОБА_1 : шафу купе, вартістю 12 000 грн., телевізор «Самсунг» вартістю 9 000 грн., килим вартістю 2 000 грн., холодильник «Вірпул» вартістю 17 000 грн., мікрохильову піч вартістю 5 500 грн., м`ясорубку «Зелмер» вартістю 4 000грн., блендер вартістю 1600грн., міксер «Бош» вартістю 1300грн., стіл вартістю 11 000 грн., диван вартістю 6 000 грн., посуд вартістю 46 000 грн., пральну машину «Бош» вартістю 20 000 грн., ліжко дитяче вартістю 20 000 грн., всього на загальну суму 155 400грн. Виділити відповідачу ОСОБА_4 наступне майно: меблевий набір у спальну кімнату вартістю 24 000 грн., меблевий набір для вітальної кімнати вартістю 25 000 грн., килим вартістю 3 500 грн., чайник електричний «Бош» вартістю 1 500 грн., мультиварку вартістю 3 000 грн., кухонний набір вартістю 25 000 грн., електричну плитку вартістю 10 000 грн., витяжку вартістю 4 500 грн., килим вартістю 1 300 грн., морозильну камеру вартістю 2 500 грн., шуруповерт електричний вартістю 2 500 грн., дриль електричну вартістю 1 500 грн., прилад для різки плитки вартістю 3 000 грн., болгарку вартістю 2 400 грн., насос електричний вартістю 2 000 грн., різні інструменти вартістю 10 000 грн., на загальну суму 125 200грн..Як з`ясовано у процесі розгляду судового провадження, а саме під час дачі показань свідком ОСОБА_7 ,яка є матір`ю відповідача, перелічене майно дійсно є в будинку, оскільки, вона часто приходить до відповідача і впевнено може ствердити. Крім цього свідок, ОСОБА_8 та ОСОБА_10 також підтвердили що меблі, є в даному будинку. Крім цього, як вбачається із матеріалів справи, позивачкою надано гарантійні талони на придбання електричної плитки,, витяжки,порохотяга, пральної машини, міксера, м`ясорубки, холодильника, телевізора, це все що у неї збереглося, в решті товари зокрема посудв, були куплені без гарантійних талонів та деякі зокрема меблі спальня та кухня були подаровані на весілля та новосілля сторонам.

Жодних заперечень щодо конкретного переліченого майна зі сторони відповідача в процесі розгляду справи не надходило, незважаючи на це що відповідач повністю заперечує позовні вимоги.

Також, під час рогляду провадження в суді було встановлено що позивач відмовилася від позовних вимог, в частині виділення їй м`ясорубки «Зелмер» вартістю 4 000грн., блендера вартістю 1600грн., міксера «Бош» вартістю 1300грн.,оскільки відповідач передав їй ці предмети.

Враховуючи вищенаведене , суд приходить до висновку позивачці ОСОБА_1 наступне майно: шафу купе вартістю 12000грн., телевізор «Самсунг» вартістю 9000грн, холодильник «Вірпул» вартістю 17 000 грн., мікрохильову піч вартістю 5 500 грн., стіл вартістю 11 000 грн., диван вартістю 6 000 грн., посуд вартістю 46 000 грн., ванна кімната: пральна машина «Бош» вартістю 20 000 грн., ліжко дитяче 20000грн.

Виділити ОСОБА_4 наступне майно: меблевий набір у спальну кімнату вартістю 24 000 грн., меблевий набір вітальної кімнати вартістю 25 000 грн., килим вартістю 3 500 грн., чайник електричний «Бош» вартістю 1 500 грн., мультиварку вартістю 3 000 грн., кухонний набір вартістю 25 000 грн., електричну плитку вартістю 10 000 грн., витяжку вартістю 4 500 грн., килим вартістю 1 300 грн., морозильну камеру вартістю 2 500 грн., шуруповерт електричний вартістю 2 500 грн., дриль електричну вартістю 1 500 грн., прилад для різки плитки вартістю 3 000 грн., болгарку вартістю 2 400 грн., насос електричний вартістю 2 000 грн., різні інструменти вартістю 10 000 грн.

Що стосується позовної вимоги про припинення права власності ОСОБА_4 на 1/2 житлового будинку АДРЕСА_1 , то суд вважає що така задоволенню не підлягає, з наступних підстав. Як слідує з постанови Великої Палати ВС від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц: "…задоволення вимоги про поділ квартири як спільної сумісної власності шляхом визнання за позивачем та колишньою дружиною права власності на її частину за кожним саме собою свідчить про припинення правового режиму спільної сумісної власності на такий об`єкт. Тому в судів попередніх інстанцій не було підстав для зазначення в резолютивній частині рішення про припинення такого режиму щодо квартир.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові (пункт 40) від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 вже виснувала, що окрема вимога припинити право спільної сумісної власності також є неефективним способом захисту", тому в цій частині позовні вимоги задоволенню нет підлягають.

Щодо розподілу судових витрат, то слід прийти до наступного.

Статтею 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.1, п.1 ч.3 ст.133 та ч.ч.1-3 ст.137 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначає, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначають лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19).

Відповідно до ч. 6 ст. 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Аналіз чинного цивільного процесуального законодавства дає підстави стверджувати, що суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

У питаннях відшкодування витрат на правову допомогу Верховний Суд притримується позиції, що право на задоволення чи відмову у відшкодуванні витрат належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин справи.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року в справі № 922/1964/21 зроблено висновок, що: «суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 ГПК України).

Необхідно наголосити, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.

Саме такий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22.

У справі, яка розглядається, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем заяв та матеріалів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої фактичності та неминучості) та розумності їх розміру.

Стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Отже, при визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності та пропорційності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Суд з власної ініціативи перевіряє, чи є судові витрати, зокрема, неминучими, реальними, розумними, пов`язаними з розглядом справи, фактично понесеними, пропорційними.

Позивач просив стягнути з відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10 000грн., представник відповідача в судовому засіданні вважав що дані витрати є завищеними.

На підтвердження розміру витрат на правову допомогу, представник позивача надав договір про надання правничої допомоги від 16 серпня 2023року, розрахунок вартості робіт адвоката, з якого слідує наступне: оформлення та направлення адвокатських запитів – 2 000грн., підготовка позовної заяви та документів до неї – 3 000грн., участь в судових засіданнях з добиранням в судове засідання за місцем його проведення – 5000грн.

Беручи до уваги тривалість розгляду справи, клопотання про відкладення розгляду справи подані стороною відповідача, суд приходить до переконання що такі судові витрати є співмірними з розглядом категорії даної справи.

За змістом пункту 1 частини другої статті 137 ЦПК України здійснені стороною у справі судові витрати на правничу допомогу визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Відповідач клопотання про зменшення судових витрат не заявляв.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом установленого строку така заява залишається без розгляду. При цьому розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Аналогічних висновків дійшла ВП ВС у постанові від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц, ОП КГС ВС від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19.

Враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, критерію необхідності та значимості таких дій у справі, проведення експертизи, суд вважає, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають задоволенню.

Враховуючи наведене з ОСОБА_4 , в користь ОСОБА_1 , слід стягнути витрати на правничу допомоги розмірі 10 000 (десять тисяч) грн.

Крім цього, відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню судові витрати пов"язані зі сплатою судового збору в розмірі 8 052грн.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.3, 10, 141, 247, 258, 259, 263, 265, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя, набутого за час перебування у зареєстрованому шлюбі – задовольнити частково.

Визнати об`єктом права спільної сумісної власності подружжя житловий будинок АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 житлового будинку АДРЕСА_1

Виділити ОСОБА_1 наступне майно: шафу купе вартістю 12000грн., телевізор «Самсунг» вартістю 9000грн, холодильник «Вірпул» вартістю 17 000 грн., мікрохильову піч вартістю 5 500 грн., стіл вартістю 11 000 грн., диван вартістю 6 000 грн., посуд вартістю 46 000 грн., ванна кімната: пральна машина «Бош» вартістю 20 000 грн., ліжко дитяче 20000грн.

Виділити ОСОБА_4 наступне майно: меблевий набір у спальну кімнату вартістю 24 000 грн., меблевий набір вітальної кімнати вартістю 25 000 грн., килим вартістю 3 500 грн., чайник електричний «Бош» вартістю 1 500 грн., мультиварку вартістю 3 000 грн., кухонний набір вартістю 25 000 грн., електричну плитку вартістю 10 000 грн., витяжку вартістю 4 500 грн., килим вартістю 1 300 грн., морозильну камеру вартістю 2 500 грн., шуруповерт електричний вартістю 2 500 грн., дриль електричну вартістю 1 500 грн., прилад для різки плитки вартістю 3 000 грн., болгарку вартістю 2 400 грн., насос електричний вартістю 2 000 грн., різні інструменти вартістю 10 000 грн.

Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_1 , в користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН: НОМЕР_4 , витрати по сплаті судового збору в розмірі 8 052 (вісім тисяч десять тисяч п`ятдесят дві) грн.

Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_1 в користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН: НОМЕР_4 , витрати на правничу допомоги розмірі 10 000 (десять тисяч) грн.

В решті позовні вимоги зилишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Львівського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Ознайомитись з текстом судового рішенням в електронній формі сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: https:/tk.lv.соurt.gоv.ua/.

Відомості про учасників справи згідно п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1

проживає за адресою:

АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_4

проживає за адресою:

АДРЕСА_4 .

Повний текст судового рішення виготовлено 29.05.2026.

Суддя: Швед Н.П.