Вирок від 24 травня 2026 р. у справі №466/2391/26 — Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 466/2391/26

Провадження № 1-кп/466/623/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2026 року м.Львів

Шевченківський районний суд м.Львова

у складі : головуючого-судді ОСОБА_1

при секретарі ОСОБА_2

за участю прокурора ОСОБА_3

обвинуваченого ОСОБА_4

потерпілого ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові кримінальне провадження №12026141380000277 від 11.03.2026 р. про обвинувачення

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Лисичанськ Луганської області, українця, громадянина України, з освітою середньою, одруженого, працюючого прибиральником ЛКП «Трап», зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого у АДРЕСА_2 , раніше судимого вироком Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 10.09.2020 р. за ч.2 ст.309 КК України на 3 роки позбавлення волі, із іспитовим строком 2 роки,

-у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України,

у с т а н о в и в:

Обвинувачений ОСОБА_4 12.02.2026 р. біля 8:40 год., перебуваючи біля будинку №96 на вул. Б.Хмельницького у м.Львові, умисно, з корисливих мотивів, з метою власного протиправного збагачення, в умовах воєнного стану, який введено в Україні згідно Указу Президента України від 24.04.2022 р., реалізовуючи умисел на таємне викрадення чужого майна, переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає, викрав належний потерпілому ОСОБА_5 велосипед «Marin Bolinas Ridge» 1 29», вартістю 14 000 грн., після чого покинув місце події разом із викраденим майном, яким в подальшому розпорядився на власний розсуд, чим заподіяв потерпілому майнової шкоди на вказану суму.

Допитаний у судовому засіданні ОСОБА_4 вину свою у вчиненні інкримінованого злочину визнав повністю та суду пояснив, що 12.02.2026 р. біля 8:00 год. перебував біля будинку № 96 на вул. Б.Хмельницького у м.Львові - прибирав територію. Побачив велосипед, який лежав біля будинку, який вирішив викрасти для власного використання. Велосипед після його викрадення здав у ломбард, виручені кошти витратив на власні потреби. У вчиненому розкаюється, просить його суворо не карати, майнову шкоду потерпілому зобов`язується відшкодувати.

Потерпілий ОСОБА_5 у судовому засіданні підтвердив, що дійсно залишив належний йому велосипед «Marin Bolinas Ridge» 1 29» біля будинку 96 на вул. Б.Хмельницького у м.Львові і кілька днів його не забирав, коли вирішив забрати, побачив, що він відсутній. Вказав, що обвинувачений зобов`язався відшкодувати йому вартість велосипеда - 14 000 грн., щодо міри покарання обвинуваченого покладається на розсуд суду.

Враховуючи те, що обвинувачений не заперечував фактичні обставини та судом було встановлено, що він правильно розуміє зміст цих обставин, переконавшись у добровільності та істинності його позиції, суд, роз`яснивши всім учасникам судового провадження правові наслідки ч.3 ст. 349 КПК України та отримавши на це їх згоду, визнав недоцільним дослідження інших доказів у справі, обмежився допитом обвинуваченого та оголошенням характеризуючих матеріалів.

Крім повного визнання обвинуваченим своєї винуватості, його вина у вчиненні кримінального правопорушення повністю і об`єктивно стверджується зібраними в ході досудового розслідування доказами, які знаходяться в матеріалах кримінального провадження.

Суд оцінивши всі докази, надані стороною обвинувачення, щодо їх належності та допустимості, за своїм внутрішнім переконанням, яке грунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, вважає, що вина обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення доведена повністю, його дії вірно кваліфіковані за ч.4 ст.185 КК України- таємне викрадення чужого майна (крадіжку), вчинену в умовах воєнного стану.

Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст. 65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

У той же час згідно зі ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належить, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання повинні відповідати один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ застосовується як джерело, зокрема у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява №10249/03), де зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

Згідно з п.1 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику призначення судами кримінального покарання» №7 від 24.10.2015 року, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а згідно п.3, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити із особливостей конкретного злочину і його обставин.

У справі №205/7091/16-к від 17.10.2019 ВС розтлумачив судову дискрецію у кримінальному судочинстві та звернув увагу на міжнародно-правове регулювання зазначеного інституту. Так, поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інте лектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо. Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду, принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд враховує тяжкість та обставини вчинення кримінального правопорушення, а також особу винного, який повністю визнав свою вину, відповідно до ст. 89 КК України вважається несудимим, однак на момент розгляду справи судом не відшкодував матеріальну шкоду потерпілому, відсутність обставин, які обтяжують покарання, та вважає, що йому слід обрати покарання в межах санкції статті яка йому інкримінована, у виді позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України суд вважає за можливе звільнити обвинуваченого ОСОБА_4 від відбування покарання з випробування та покладенням на нього передбачених п.1,2 ч.1 ст.76 КК України обов`язків.

Суд вважає, що саме таке покарання відповідатиме загальним засадам призначення покарання, передбаченим ст.65 КК України, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого, попередження вчинення ним нових злочинів.

Цивільний позов у кримінальному провадженні відсутній.

Питання про долю речових доказів слід вирішити відповідно до статті 100 КПК України, про що зазначити в резолютивній частині цього вироку.

Керуючись ст.ст. 349, 368, 370, 373, 374, 615 КПК України, суд, -

у х в а л и в:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України та призначити покарання за ч.4 ст.185 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять років).

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 3 (три) роки.

Відповідно до вимог ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_4 наступні обов`язки: - періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; - повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання.

Іспитовий строк ОСОБА_4 обчислювати з моменту проголошення вироку.

Речові докази:

-DVD-R диски - залишити при матеріалах кримінального провадження,

-одяг ОСОБА_4 - повернути власнику,

-мобільний термінал «Samsung Z Fold 6», синього кольору, ІМЕІ; НОМЕР_1 , ІМЕІ2: НОМЕР_2 , повернути ОСОБА_5 ,

-мобільний телефон «РОСО С65», ІМЕІ1: НОМЕР_3 , ІМЕІ 2: НОМЕР_4 , повернути ОСОБА_4 .

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги встановленого ст. 395 КПК України, якщо таку скаргу не було подано.

Вирок виготовлено в одному примірнику в нарадчій кімнаті.

Суддя ОСОБА_1