Рішення від 27 травня 2026 р. у справі №506/940/25 — Окнянський районний суд Одеської області

Окнянський районний суд Одеської області

Справа № 506/940/25

Провадження № 2/506/92/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 травня 2026 року селище Окни

Окнянський районний суд Одеської області у складі:

головуючого - судді Бурдинюк О.С.

секретаря Тинкован Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у селищі Окни у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, -

ВСТАНОВИВ:

28.10.2025 року ОСОБА_1 в системі «Електронний суд» звернувся до Окнянського районного суду Одеської області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики у розмірі 105050 грн.

Ухвалою від 30.10.2025 року позовну заяву залишено без руху.

03.11.2025 року до суду надійшла заява про усунення недоліків.

11.11.2025 року надійшла відповідь щодо місця проживання (перебування) відповідача.

Ухвалою від 11.11.2025 року відкрито провадження по даній справі.

Позивач обгрунтував свої вимоги тим, що 01.06.2024 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 була досягнута усна домовленість про надання грошових коштів у позику у сумі 2500 доларів США. На підтвердження факту отримання грошових коштів та зобов`язання їх повернути у зазначений строк відповідач власноруч написав розписку від 01.06.2024 року. Відповідно до умов домовленості, відповідач зобов`язувався повернути отримані кошти через 2,5 місяці, тобто до 15 серпня 2024 року. Факт передачі грошових коштів у сумі 2500 доларів США відповідачу підтверджується оригіналом розписки. Договором позики було встановлено строк повернення позики до 15 серпня 2024 року. Однак, станом на момент звернення до суду грошові кошти у сумі 2500$ доларів США ОСОБА_1 не повернуті. Відповідач порушив договірне зобов`язання, незважаючи на неодноразові усні прохання та вимоги щодо повернення боргу. У зв`язку з чим позивач змушений звернутися до суду з позовом про стягнення коштів.

28.11.2025 року від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву згідно з яким, відповідач заперечує щодо наведених позивачем обставин і просить відмовити у задоволенні позову. Так, відповідач зазначив, що у травні 2024 року громадянин ОСОБА_3 , познайомив його з позивачем, який на той момент шукав роботу з бронюванням на підприємстві критичної інфраструктури. Позивач попросив відповідача допомогти йому в цьому питанні. З ОСОБА_1 була досягнута усна домовленість про надання консультативних послуг та визначено термін пошуку роботи до 2,5 місяців, зі сплатою завдатку 2500 доларів США. У визначений у розписці термін 2,5 місяці, ОСОБА_1 було надано пропозицію, яку він спочатку підтвердив, але в нього виявились проблеми з військово-обліковими документами, тому домовились почекати поки він вирішить питання з документами. У 2025 році ОСОБА_1 повідомив ОСОБА_2 , що його затримала група оповіщення ІНФОРМАЦІЯ_1 . В подальшому при переміщенні ОСОБА_1 до навчального центру ЗСУ, останній здійснив СЗЧ. До запропонованої роботи він так і не приступив, повного пакету документів для оформлення не надав. Відповідач підтверджує, що дійсно 01.06.2024 року написав розписку про отримання від ОСОБА_1 2500 доларів США і зобов"язався повернути, якщо у визначений термін 2,5 місяці, не надасть реальну пропозицію працевлаштування на підприємстві критичної інфраструктури. Разом з тим, ОСОБА_1 отримав пропозицію працевлаштування на підприємстві критичної інфраструктури, яку спочатку підтвердив, але через проблеми з військово-обліковими документами так і не надав відповідний пакет документів для працевлаштування. У зв"язку з чим, відповідач вважає, що виконав свою роботу і не винені позивачу ніяких коштів.

03.03.2026 року від представники позивача до суду надійшли додаткові пояснення.

31.03.2026 року від відповідача ОСОБА_2 надійшло клопотання про витребування оригіналу розписки для огляду, а також відкладення судового розгляду у зв"язку з лікуванням.

01.04.2026 року від представника позивача надійшло заперечення на клопотання відповідача щодо відкладення.

16.04.2026 року на адресу суду від сторони позивача надійшов оригінал розписки.

21.04.2026 року від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та виклик свідка.

Ухвалою суду від 21.04.2026 року в задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_2 про розгляд справи за правилами загального позовного провадження відмовлено.

18.05.2026 року від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи для виклику свідка ОСОБА_3

19.05.2026 року від відповідача надійшло клопотання про витребування доказів з Приморського РТЦКтаСП м. Одеси інфорамації по війському обліку стосовно ОСОБА_1 . У ході судового засідання 19.05.2026 року у задоволенні даного клопотання відмовлено, у зв"язку з порушенням термінів подання даного клопотання, передбачених ст. 83 ЦПК України, а також вихід за межі предмета спору.

У судовому засідінні 21.04.2026 року позивач ОСОБА_1 наполягав на задоволенні позову, зазначивши, що дійсно з відповідачем його познайомив ОСОБА_4 , з яким він товаришує. Відповідачу потрібні були кошти і він (позивач) на прохання ОСОБА_5 вирішив йому допомогти та позичив 2500 доларів США на 2,5 місяці. Однак, відповідач досі кошти не повернув, хоча обіцяв та написав власноручну розписку. Позивач категорично не погодився з обставинами, які зазначені у відзиві, зазначивши, що ніяких послуг відповідач йому не надавав, а лише позичив у нього кошти, на які витрати йому невідомо.

У судовому засіданні 04.03.2026 року, так і в наступних судових засіданнях, представник позивача наполягала на задоволенні позову з мотивів зазначених у позовній заяві та додаткових поясненнях.

У судовому засіданні 04.03.2026 року відповідач заперечував щодо позову з підстав зазначених у відзиві. При цьому підтвердив, що дійсно позивач передав йому 2500 доларів США, про що він (Білий) власноручно написав розписку, однак це була не позика, а оплата за надання послуг по працевлаштуванню на підприємствах критичної інфраструктури з метою бронювання. Він виконав свою роботу, знайшов вакантне місце для працевлаштування, про що повідомив позивача, однак, як з"ясувалося пізніше - у позивача були проблеми з військово-обліковими документами, тому саме з вини позивача працевлаштування не відбулося. Тобто відповідач вважає, що виконав об"єм роботи, надав послугу позивачу і тому нічого йому не винен. Відповідач також зазначив, що ніяких дозволів та ліцензій на виконання даних послуг він не отримував, однак так як у нього наявна юридична освіта він вважає, що може надавати такі послуги.

У судове засідання 28.05.2026 року представник позивача надала заяву, згідно якої наполягала на задоволенні позову та просила суд звернути увагу на зловживання з боку відповідача щодо затягування розгляду справи.

У судове засідання 28.05.2026 року відповідач ОСОБА_2 , повідомлений належним чином, не з`явився, про поважність причини суд не сповістив, з будь-якими клопотаннями не звертався. Крім того, явка свідка ОСОБА_3 , про допит якого наполягав відповідач та суд, враховуючи його доводи, з метою всебічного і повного розгляду справи, недноразово відкладав розгляд справи саме з цієї підстави, відповідачем не забезпечена, незважаючи на скерування судової повістки як на електронну адресу відповідача, так і засобами поштового зв"язку.

Слід також звернути увагу, що відповідач мав особисто прибути до приміщення суду у судове засідіння, оскільки наполігав на ознайомленні з оригіналом розписки, яку навдав позивач, однак ані у судове засідання 19.05.2026 року, ані 28.05.2026 року не прибув. Про поважність причини неявки суд не сповістив.

Верховним Судом неодноразово зазначалось, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників учасників справи, а неможливість вирішення спору (питання) у відповідному судовому засіданні без участі особи, яка не з`явилась (статті 240 ЦПК України).

Також ЄСПЛ виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Правосуддя має бути швидким. Тривала невиправдана затримка процесу практично рівнозначна відмові в правосудді (рішення у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року).

У рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» ЄСПЛ вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

ЄСПЛ неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (рішення від 2 грудня 2010 року у справі «Шульга проти України», заява № 16652/04).

Суд враховує, що розумні строки судового розгляду є невід`ємним елементом права на справедливий суд, а невиправдано тривалий розгляд справи, без достатніх на те підстав, призводить до перебування сторін у стан правової невизначеності.

Таким чином, зважаючи на належне повідомлення про судове засідання всіх учасників, з урахуванням категорії справи, строку її розгляду, а також, що сторони вже надали пояснення по суті спору, суд прийнтяв рішення завершити розгляд по суті спору за їх відсутності.

Оскільки у судове засідання не з`явилися всі особи, які беруть участь в справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд прийняв рішення про завершення розгляду справи без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України.

Дослідивши надані матеріали, суд приходить до наступного.

Так, відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Судом встановлено, що 01.06.2024 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений договір позики, відповідно до якого ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 2500 доларів США та строк 2,5 місяці. Укладення договору позики підтверджується оригіналом письмової розписки від 01.06.2024 року (а.с. 81).

Згідно з частиною 2 статті 1047ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути надана розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми грошових коштів або визначеної кількості речей.

Згідно з частиною 1 статті 1046ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договором позики було встановлено строк повернення позики – до 15 серпня 2024 року.

Однак, станом на момент звернення до суду – 28 жовтня 2025 року так і на даний час – грошові кошти у сумі 2500$ доларів США позивачу не повернуті.

При цьому суд враховує, що відповідач у судовому засіданні підтвердив факт оримання коштів у зазначеному розмірі та факт написання розписки. Разом з тим, посилання що, нібито, це отримання коштів за надання послуг з працевлаштування, не заслуговують на увагу, оскільки жодними доказами дані доводи не підтверджені. Більш того, як підтвердив відповідач жодних дозволів, ліцензій тощо на здійснення такого виду послуг у нього немає.

Відповідно до ст.ст. 525,526 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частина 1 статті 530 ЦК України зазначає, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до приписів ст.545 ЦК України-прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі не можливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Згідно з вимогами ст.ст. 610,611 ЦК України - порушенням зобов`язання є його невиконання чи виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання, а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої же якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 1047 ЦК України передбачено договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Як вбачається з приписів ст. 1049 ч. 1 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самі сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

У своїй Постанові від 22.08.2019 р. по справі № 263/16314/16-ц ВС дійшов висновку, що за своїм правовими ознаками, договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю, розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і мови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Згідно із Постановою ВС від 27.03.2019 р. по справі № 755/4033/16-ц у разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою, кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для чого, з метою правильного застосування ст.ст. 1056,1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем та відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. При чому, якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором, як це передбачено ч. 1 ст. 1051 ЦК України.

Досліджуючи боргові розписки чи інші документи, суд, для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документу та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц зроблено такі висновки: «За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона- позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що «реальним (від латинського res - річ) вважається договір, що є укладеним з моменту передачі речі або вчинення іншої дії. Для укладення реального договору необхідна наявність двох юридичних фактів: а) домовленість між його сторонами стосовно істотних умов договору; б) передача речі однією стороною іншій стороні або вчинення іншої дії».

Отже, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу за договором позики позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки. Схожі за змістом правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

Отже, Законодавець визначив, що розписка позичальника може бути доказом укладення договору позики та його умов.

За своєю суттю договір чи розписка про отримання у позику грошових коштів є документами, якими підтверджується як умови домовленості сторін та зміст зобов`язань, так і засвідчується отримання позичальником від позикодавця погодженої сторонами грошової суми. Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця. Наявність оригіналу боргової розписки у позивача (кредитора) свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане, про що було вказано у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13; від 02 липня 2014 року у справі №6-79ус14.

Касаційний цивільний суд у складі ВС у справі № 569/24347/18 (провадження № 61 11630св19) від 02.09.2020 р. дійшов висновку, що наявність у кредитора боргової розписки, що підтверджує факт укладення договору позики свідчить про те, що борг боржник не повернув, а рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків, з огляду на ч. 3 ст. 545 ЦК України, відповідно до якої наявність боргового документу у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. Прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання зобов`язання частково або в повному обсязі. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку, боржник має право затримати виконання зобов`язання.

Частина 1 статті 530 ЦК України передбачає, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Оскільки строк повернення позики було встановлено до 15.08.2024 року, Відповідач порушив строк виконання грошового зобов`язання.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.

Одним із елементів належного виконання зобов`язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами.

Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які укладаються та виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово висновувала, що у цивільному законодавстві відсутня заборона на укладення правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги. Такий підхід до розуміння правової природи іноземної валюти як валюти зобов`язання є усталеним і послідовним у практиці Великої Палати Верховного Суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №373/2054/16,від23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16, від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17).

Тлумачення абзацу 1 частини першої статті 1046, абзацу 1 частини першої статті 1049 ЦК України дозволяє стверджувати, що законодавцем не забороняється стягнення боргу за договором позики в іноземній валюті. Більше того, цивільним законодавством покладається обов`язок на позичальника повернути те, що він отримав на підставі договору позики. Це підтверджується використанням таких формулювань: «зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості» (абзац 1 частини першої статті 1046 ЦК України); «позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем)» (абзац 1 частини першої статті 1049 ЦК України).

Традиційним в доктрині приватного права та судовій практиці є розмежування валюти боргу та валюти платежу як елементів грошового зобов`язання. Валюта боргу- це грошові одиниці, в яких обчислена сума зобов`язання (що дозволяє визначити його ціннісне значення). У свою чергу, під валютою платежу розуміються грошові знаки, які є засобом погашення грошового зобов`язання і в яких повинне здійснюватися його фактичне виконання.

За загальним правилом при наявності «валютного застереження», тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно правовим актом. Інші правила визначення суми платежу можуть встановлюватися, зважаючи на прямий припис в частині другій статті 533 ЦК України, тільки договором, законом чи іншими нормативно-правовими актами (постанову Верховного Суду від 30 вересня 2019 року в справі № 755/9348/15-ц, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19).

Відповідно до статті 533 ЦК України, грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом.

Оскільки Відповідач ухиляється від повернення боргу, належним днем виконання грошового зобов`язання є день звернення до суду.

Таким чином, суд, відповідно до ст. 89 ЦПК України, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, а також оцінивши достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності приходить до висновку, що заявлені вимоги підлягають задоволенню, а право позивача на повернення позики підлягає захисту.

Для цілей розрахунку ціни позову, що підлягає стягненню у гривнях, необхідно застосувати офіційний курс Національного банку України (НБУ) на день подання позову (28 жовтня 2025 року):

Офіційний курс НБУ на 28.10.2025: 1 долар США = 42,07 грн. Таким чином, розрахунок боргу в гривнях: 2500 доларів США * 42,07 грн = 105 175 грн.

Разом з тим, позивач згідно позовної заяви просить стягнути грошові кошти у розмірі 105 050 грн., у зв`язку з чим суд задовольняє позов саме у даному розмірі.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача слід стягнути понесені позивачем судові витрати в сумі 968,96 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 5, 13, 141, 265, 354 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) заборгованість за договором позики у розмірі 2500 (дві тисячі п`ятсот) доларів США, що становить 105 050 грн. (сто п"ять тисяч п"ятдесят гривень).

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 )судові витрати, що складаються з судового збору у розмірі 968,96 грн. (дев`ятсот шістдесят вісім гривень дев`яносто шість копійок).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення до Одеського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Копію судового рішення, протягом двох днів з дня його складання, надіслати особам, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні, рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

СуддяО.С. Бурдинюк