Рішення від 28 травня 2026 р. у справі №947/12786/26 — Київський районний суд м. Одеси

Справа № 947/12786/26

Провадження № 2/947/3501/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.05.2026

Київський районний суд м.Одеси в складі головуючого судді Бескровного Я.В., при розглянувши у спрощеному провадженні з використанням змішаної форми ведення справи, справу за позовом ТОВ "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом та просить стягнути з Стоянової заборгованість за кредитним договором в розмірі 30173,40 грн., судові витрати.

Заявлені вимоги вмотивовані тим, що 9.01.2024 року між ТОВ «Мілоан» та Ціко укладено договір №101559472 про надання кредиту. Відповідно до умов договору відповідачу було надано кредит, а він у свою чергу зобов`язався повернути його та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених договором. Вподальшому ТОВ «Мілоан» відступило право вимоги за вказаним договором, а ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» набуло статусу кредитора та отримало право грошової вимоги, зокрема, до Ціко. На момент звернення до суду заборгованість відповідача складає 30173,40 грн., а саме заборгованість за тілом кредиту 9300 грн., комісія 500 грн. та проценти 20373,40 грн.

Відповідач відзиву не надала.

Дослідивши матеріали справи суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 9.01.2024 року між ТОВ «Мілоан» та Ціко укладено договір №101559472, в електронному вигляді шляхом підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором 354689.

Відповідно до п. 1.2 Договору сума кредиту за договором становить 10000 грн., згідно п.1.3 строк 105 днів, п.1.5.2 розмір процентів за користування кредитом за пільговий період 0,85%, за поточний період – 2,3%. Пунктом 1.5.1 встановлено комісію у сумі 500 грн. за надання кредиту.

Згідно платіжного доручення №80318980 від 9.01.2024 кредитні кошти перераховані у сумі 10000 грн. на картку відповідача НОМЕР_1 .

Вподальшому ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» на підставі Договору факторингу набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги, зокрема, до відповідача.

Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону).

Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 8 ст. 11 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Такий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 16.12.2020 року у справі № 561/77/19.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно зі статтею 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Пунктом 2.3 Договору передбачено, що позичальник має право на пролонгацію строку кредитування. Пункт 2.3 передбачає, що позичальник зобов`язаний здійснити сплату заборгованості по кредиту за продовження строку кредиту одним із способів, визначених на сайті ТОВ «Мілоан», у тому числі сплатити комісію. Однак позивач зазначив заборгованість відповідача за комісією 500 грн., що у тому числі свідчить про відсутність підстав вважати, що відповідач бажав пролонгації договору.

Матеріали справи не містять відповідних доказів того, що відповідач сповіщалася кредитодавцем про продовження дії строку Договору.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що сам по собі розрахунок заборгованості не є належним та достатнім доказом заборгованості, оскільки лише відображає позицію однієї сторони.

Позивачем у порушення вимог ст.81ч.1 ЦПК України не надано суду жодних належних та допустимих доказів того, що відповідач до 23.04.2024 здійснив дії, направлені на пролонгацію (продовження строку) Договору, а тому суд вважає, що такий строк сплинув 23.04.2024р.

Крім того, за загальним правилом договір припиняється з закінченням строку його дії. Оскільки кредит надавався до 23.04.2024, то для його продовження після вказаної дати необхідне нове волевиявлення сторін, і доказів такого підтвердження з боку кредитодавця суду не надано.

Суд зазначає, що стороною позивача суду не надано доказів, що відповідні оплати спрямовувалися на адресу кредитора саме за пролонгацію Договору, тобто з відповідним призначенням.

Застосування принципу змагальності виключає можливість застосування концепції негативного доказу. У Постанові ВС від 27.05.2020 року у справі № 2-879/13 Суд зауважив, що сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).

Велика Палата Верховного Суду (ВП ВС) наголошує, що принцип змагальності (ст.13 ЦПК України) покладає на сторони обов`язок доводити власні твердження. При цьому, неспростування однією стороною обставин, на які посилається інша, автоматично не означає їх визнання чи згоди з ними, якщо такі обставини не доведені належними доказами.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Із вказаних положень прослідковується можливість застосування принципу «affirmanti incumbit probatio» який означає, що «хто стверджує, той і доводить».

Тому суд вважає, що сторона позивача посилаючись на пролонгацію Договору, не довела цього у суді у встановленому Законом порядку.

Кредитор не може нараховувати проценти за користування позичальником кредитом після спливу визначеного у договорі строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29.03.2018 у справі № 444/9519/12). У тому разі, якщо позичальник прострочив виконання зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів за "користування кредитом", сплив строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов`язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов`язання у порядку ст. 625 ЦК України.

Отже заборгованість відповідача з 9.01.2024 по 23.04.2024 становить: за тілом 9190 грн. та проценти 31313,25 грн.

До такого висновку суд прийшов з наступного. Позивач у розрахунку заборгованості зазначив, що відповідачем було сплачено за кредитом 23.01.2024 – 2000 грн.

Отже, відповідач 27.12.2023 повністю сплатив проценти за 14 днів користування кредитом у сумі 1190 грн. (10000х0,85%х14) і сума тіла кредиту повинна зменшитися на 810 грн. (2000-1190).

З 24.01.2024 тіло кредиту за Договором становить 9190 грн. (10000-810).

З 24.01.2024 по 31.01.2024 позивач нараховував відповідачу відсотки за користування кредитом з розміру 0,85% на день, отже заборгованість відповідача за цей період по відсотках становить 624,92 грн. (9190х0,85%х8).

Таким чином, заборгованість відповідача за тілом кредиту становить 9190 грн. та за відсотками 624,92 грн., а разом 9814,92 грн.

Починаючи з 1.02.2024, згідно розрахунку, позивач застосовував коефіцієнт відсотка в день 2,3.

Щодо нарахування процентів у розмірі 2,3%, суд зазначає наступне.

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24.12.2023, внесені зміни в Закон України «Про споживче кредитування», зокрема статтю 8 цього Закону доповнено частиною 5 – «Максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%».

Частиною 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону передбачено, що дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Відповідно до п. 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування», тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", установлено, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5%; протягом наступних 120 днів - 1,5 %».

Суд зазначає, що перехідні положення законопроекту застосовуються, у разі якщо потрібно врегулювати відносини, пов`язані з переходом від існуючого правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону. При цьому перехідні положення повинні узгоджуватися з приписами прикінцевих положень, що стосуються особливостей набрання чинності законом чи окремими його нормами. Норми тимчасового та локального характеру, якщо вони присутні в законі, також включаються до перехідних положень законопроекту.

Як встановлено судом, Договір №101559472 в електронній формі, укладений 9.01.2024, тобто після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», яким доповнено ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» частиною 5 щодо максимального розміру денної процентної ставки, яка не може перевищувати 1%.

Отже умови договору щодо встановлення денної процентної ставки мають відповідати ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», яка вступила в дію з 24.12.2023.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Як встановлено судом, пунктами 1.5.3 Договору передбачена процентна ставка поточного періоду, яка становить 2,3% на день, що не відповідає та суперечить нормам ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування».

Отже, суд з огляду на викладену правову позицію Верховного Суду у постанові від 10.01.2024 у справі № 727/5461/23, відповідно до норм ч. 5 ст. 12 України «Про споживче кредитування», ст.ст. 27, 215, 216, 236, 1057-1, дійшов висновку, що умови п.1.5.3 Договору про встановлення поточної процентної ставки у розмірі 2,3% на день, є нікчемними.

Суд, визнавши нікчемність вказаного пункту договору про надання фінансового кредиту в частині встановлення денної процентної ставки у розмірі 2,3% на день, не застосовує нарахування процентів за користування кредитом виходячи з розміру максимальної процентної ставки 1%, встановленого Законом України «Про споживче кредитування», оскільки в силу нікчемності вказаних умов пункту 1.5.3 Договору, процент кредитування є неузгодженим.

Щодо стягнення 500 грн. комісії за надання кредиту, суд зазначає наступне.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18) зробив висновок, що:

"надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконання прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику. Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі. У відповідності до частин першої-третьої 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг. Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Положення спірного кредитного договору № PLRPGK0000000002 від 28 травня 2008 року про сплату позичальником на користь банку комісій у вигляді винагороди за додатковий моніторинг погашення кредиту та за резервування ресурсів є нікчемними, оскільки вказані платежі є платою, встановлення якої було заборонено частиною третьою статті 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність", частиною четвертою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" і пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, які були чинними на момент укладення спірного кредитного договору, а встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже такі умови договору порушують публічний порядок. Умова договору про надання споживчого кредиту, укладеного після 16 жовтня 2011 року, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні Закону України "Про захист прав споживачів" (будь-які збори, відсотки, комісії, платежі), є нікчемною на підставі частини четвертої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", норма якої діяла з 16 жовтня 2011 року до внесення змін на підставі Закону України "Про споживче кредитування" № 1734-VIII від 15 листопада 2016 року".

За таких умов, пункти 1.3.3 договорів про надання споживчого кредиту № 2003840763 від 18 травня 2013 року, № 2005728311 від 12 вересня 2013 року, № 2008223493 від 27 лютого 2014 року, в яких зазначено, що сума комісії та вартість оформлення кредиту, сплачені позичальником не повертаються, є нікчемними.»

Отже, суд з огляду на викладену правову позицію Верховного Суду, відповідно до норм ст.11 України «Про споживче кредитування», ст.ст. 27, 215, 216, 236, 1057-1, дійшов висновку, що умови п. 1.5.1 Договору, щодо визначення комісії є нікчемними.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема належить витрати на надання професійної правничої допомоги.

Як слідує з Договору про надання правової допомоги № 0107 від 01.07.2025 між Адвокатським об`єднанням «Апологет» та стороною позивача був укладений Договір про надання правничої допомоги. Згідно акту наданих послуг №Д/18563 від 9.03.2026 ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» зобов`язалося сплатити Адвокатському об`єднанню «Апологет» протягом одного року 8000 гривень за надання правової допомоги. Також відповідачем наданий детальний опис наданих послуг та ордер на надання правничої допомоги адвокатом Усенко М. І.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента у судовому процесі, сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження та ін.); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.

Суд вирішуючи питання про розмір витрат на правову допомогу виходить з того, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Отже, відшкодовуються лише ті витрати, які мають розумний розмір.

З урахуванням складності даної справи, обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, виходячи з конкретних обставин справи, суд вважає, що зазначена позивачем вартість та обсяг виконаної адвокатом роботи у розмірі 8000 грн. є завищеними та належним чином не обґрунтованими, що суперечить принципу пропорційності розподілу судових витрат, а тому вважає за необхідне зменшити їх розмір та стягнути з відповідача на користь позивача 4000 грн. витрат на професійну правничу допомогу, пропорційно задоволеним вимогам (69,13%).

Питання про розподіл витрат щодо сплати судового збору суд вирішує відповідно до ст. 141 ЦПК України, пропорційно задоволеним вимогам (35,53%).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.526,527,530,611,1054 ЦК України, ст. ст.10-13,81,89,141,263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» (79018, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, буд. 1, корпус 28, ЄДРПОУ 35234236) заборгованість за кредитним договором №101559472 від 9.01.2024 року в розмірі 9814,92 грн., витрати по сплаті судового збору у розмірі 945,95 грн. та витрати на професійну правничу допомогу адвоката 1421,20 грн.

У задоволенні позову в іншій частині відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Одеської області протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя: Я. В. Бескровний