Постанова від 25 травня 2026 р. у справі №279/5553/24 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №279/5553/24 Головуючий у 1-й інст. Недашківська Л.А.

Категорія 68 Доповідач Борисюк Р. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2026 року

Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Борисюка Р.М.,

суддів Павицької Т.М., Шевчук А.М.,

з участю секретаря

судового засідання Лугини О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Житомирі цивільну справу № 279/5553/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Коростенської міської ради Житомирської області, про усунення перешкод та визначення способу участі у вихованні дітей та спілкування з ними,

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – адвоката Рупс Вікторії Олексіївни на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 14 листопада 2025 року, ухвалене під головуванням судді Недашківської Л.А. у місті Коростені,

в с т а н о в и в :

У вересні 2024 року представник ОСОБА_1 – адвокат Рупс В.О. звернулася до суду з позовом, у якому з урахуванням уточненої позовної заяви(а.с. 50-54) просила:- усунути ОСОБА_1 перешкоди у спілкуванні з дітьми, зобов`язавши відповідачку не чинити позивачу перешкоди у спілкуванні з синами та встановити наступний графік зустрічей і спілкування з дітьми: літні канікули, в період часу з 01 червня по 15 червня, зимні канікули в період часу з 02 січня по 07 січня включно, 10 днів на рік оздоровлення дітей з можливістю виїзду на відпочинок до санаторію, який розташований на території України, гірсько-лижних курортів України, кожен день народження сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 не менше 3-х годин в цей день (04.09), кожен день народження сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не менше 3-х годин в цей день (28.08).

Позов мотивувався тим, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу вони мають двох синів: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 28 вересня 2018 року шлюб між сторонами було розірвано.

Позивач по справі сплачує аліменти на утримання дітей згідно судових наказів № 279/3792/18 та № 279/7664/23 виданих Коростенським міськрайонним судом Житомирської області 18 вересня 2018 року та відповідно 26 грудня 2023 року. Будь-якої заборгованості зі сплати аліментів у ОСОБА_1 немає.

Представник позивача зазначала, що позивач на даний час проживає в іншому місті, зустрічі із синами можливі тільки з дозволу відповідачки, яка маніпулює можливістю вирішувати, коли і скільки вони будуть бачитися із батьком.

Крім того, він постійно телефонує до відповідачки з метою домовитись про побачення з синами, але, зазвичай, вона ігнорує його телефонні дзвінки та смс-повідомлення, за адресою місця реєстрації відповідачка та їхні спільні діти не проживають. ОСОБА_2 створила штучні перешкоди у спілкуванні позивача з синами. Він бажає виконувати його батьківський обов`язок у повній мірі, хоче брати участь у вихованні дітей, має велике бажання виховувати своїх синів, спілкуватися з ними, проявляти свою батьківську любов особисто. Попри це, всі його спроби на нормальне спілкування з дітьми та врегулювання питання мирним шляхом були відкинуті.

Також позивач хотів проводити час з дітьми на санаторно-курортному оздоровлені, а тому просив суд зобов`язати відповідачку надати дозвіл на зустріч зі своїми дітьми в період літніх та зимових канікул (виключно частину канікул) за адресою його місця проживання. В нього наявна квартира в місті Коростені і канікули дітей вони могли б проводити спільно.

Позивач вважає, що він як батько, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів, має законне право на зустрічі з дітьми.

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 14 листопада 2025 року позовні вимоги задоволено частково.

Усунуто перешкоди у спілкуванні з дітьми та визначено спосіб участі ОСОБА_1 у спілкуванні з синами, шляхом встановлення графіку побачень із ними без присутності матері.

Зокремо, зустрічі ОСОБА_1 та його малолітніх дітей за місцем проживання ОСОБА_2 (м. Коростень Житомирська область) наступним чином:

- в період зимових канікул з 08 січня по 14 січня щороку, з 09.00 години до 19.00 години;

- в період літніх канікул з 01 червня по 15 червня щороку, з 09.00 години до 19.00 години;

- у дні народження дітей в період часу з 11.00 години до 14.00 години.

Зустрічі проводити з можливістю відвідувати, за бажанням дітей, будь - які дитячі культурно - розважальні комплекси, а також місця масового відпочинку: парки, сквери, спортивно-ігрові майданчики, місця громадського харчування тощо.

Зобов`язано ОСОБА_2 , не чинити перешкод ОСОБА_1 та надати можливість безперешкодного спілкування та побачення батьку та його малолітніх дітей, також спільно їм проводити час за місцем проживання матері (м. Коростень Житомирська область) відповідно до встановленого графіку зустрічей.

Зобов`язано позивача ОСОБА_1 під час зустрічей з дітьми дбати про їхнє життя, здоров`я, духовний і фізичний розвиток, дотримуватися режиму харчування, відпочинку, правил безпеки, установлених для дітей відповідного віку, завчасно попереджати матір ОСОБА_2 про намір спілкування з дітьми, вчасно повертати дітей матері за адресою її проживання не пізніше зазначеного терміну, місця зустрічі дітей з батьком визначається за домовленістю між батьками.

При неможливості зустрічей батька з дітьми за графіком, з об`єктивних на те причин, визначити можливість перенесення зустрічей за згодою з матір`ю дітей.

Не примушувати дітей у випадку, якщо дитина (діти) будуть заперечувати проти побачень з батьком, не виявляти бажання проводити з ним спільний відпочинок тощо.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 – адвокат Рупс В.О. подала апеляційну скаргу, де просила його скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги частково ухвалити наступне рішення:

- встановити зустрічі ОСОБА_1 та його малолітніх дітей за місцем проживання ОСОБА_2 (м. Коростень Житомирська область) наступним чином:

- в період зимових канікул з 08 січня по 14 січня щороку та в період літніх канікул з 01 червня по 15 червня щороку, з можливістю виїзду на відпочинок до санаторію який розташований на території України, гірсько-лижних курортів України;

- у дні народження дітей в період часу з 11.00 години до 14.00 години.

Зустрічі проводити з можливістю відвідувати, за бажанням дітей, будь - які дитячі культурно - розважальні комплекси, а також місця масового відпочинку: парки, сквери, спортивно-ігрові майданчики, місця громадського харчування тощо.

Зобов`язати ОСОБА_2 , не чинити перешкод ОСОБА_1 та надати можливість безперешкодного спілкування та побачення батьку ОСОБА_1 та його малолітніх дітей.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвалене рішення є незаконним та необґрунтованим, оскільки ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції, викладені в рішенні не відповідають обставинам справи.

Позивач не погоджується з думкою суду щодо його зустрічі та його малолітніх дітей за місцем проживання ОСОБА_2 (м. Коростень Житомирська область) лише в період зимових канікул з 08 січня по 14 січня щороку, з 09.00 години до 19.00 години; в період літніх канікул з 01 червня по 15 червня щороку, з 09.00 години до 19.00 години; у дні народження дітей в період часу з 11.00 години до 14.00 години.

Тобто, батько фактично має зустрічатись з дітьми в місті Коростень Житомирської області без права вивезення дітей на оздоровлення та відпочинок за межі міста.

Але, позивач просив надати можливість вивозити дітей на відпочинок до санаторію, який розташований на території України, гірсько-лижних курортів України, на кожний день народження або період канікул. Він прагне та має фінансову можливість забезпечити дітей гарним відпочинком, лікуванням та хоче забезпечити дітей розвитком та пізнавальним розвитком хлопчиків. Також, бажає возити дітей до бабусі, яка мешкає в місті Житомирі, і в силу свого віку та стану здоров`я не може самостійно прибути для побачень з онуками до міста Коростень. ОСОБА_1 своїми діями та намірами намагається скріпити родинні відносини з усіма членами ступеню спорідненості, для подальшого спілкування, дружніх відносин.

Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дітей береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дітей до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами. Станом на даний час позивач сплачує аліменти, дарує подарунки та намагається якомога більше спілкуватись з хлопчиками. Але відповідачка всіляко перешкоджає спілкуванню з дітьми, заблокувала номер мобільного телефону, при намаганні зустрітись з дітьми позивача постійно знаходить не обґрунтовані причини відмовити у зустрічі спираючись на те, що діти нібито захворіли або не мають бажання зустрічатись з батьком.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Однак, пунктом 12 статті 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» електронний підпис - електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов`язуються і використовуються ним як підпис.

Верховний Суд у постанові від 30 березня 2021 року у справі №530/544/16 виклав правовий висновок та зазначив, що чинне процесуальне законодавство не забороняє учаснику справи звернутися з процесуальними документами до суду шляхом направлення їх на офіційну електронну адресу суду з обов`язковим скріпленням їх власним електронним цифровим підписом учасника справи.

Таким чином, надіслані електронною поштою на офіційну електронну адресу суду документи мають статус інформаційного, оскільки, не зазначені докази щодо проведення відповідної реєстрації заявника в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі.

Враховуючи, що відзив на апеляційну скаргу відповідачкою поданий на електронну адресу суду та не підписаний електронним цифровим підписом, а відтак колегія суддів не приймає його до уваги.

Крім того, 13 березня 2026 року через підсистему «Електронний суд» надійшли заперечення на відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_1 , в яких просить відзив відповідачки на апеляційну скаргу відхилити, апеляційну скаргу задовольнити, а рішення місцевого суду змінити, встановивши реальний та повноцінний порядок участі батька у вихованні та спілкуванні з дітьми відповідно до вимог апеляційної скарги.

Також 11 травня 2026 року через підсистему «Електронний суд» від ОСОБА_1 надійшли додаткові письмові пояснення.

Судове засіданні було проведено з учасниками процесу в режимі відеоконференції.

Позивач ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити і надав пояснення, які відповідають доводам поданої скарги.

Відповідач ОСОБА_2 та її адвокат - Пашинська А.П. скаргу не визнали, просили відмовити у її задоволенні, а рішення суду першої інстанції – залишити без змін.

Належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи представник третьої особи - Служби у справах дітей Коростенської міської ради Житомирської області в судове засідання не з`явився, а тому суд апеляційної інстанції розглянув справу у його відсутність, що передбачено положеннями частини 2 статті 372 ЦПК України.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що запропонований органом опіки та піклування графік зустрічей батька з дітьми є найбільш сприятливий для дітей, з метою уникнення раптового емоційного напруження дітей пов`язаного із зміною середовища, в якому вони перебувають, а також з урахуванням ризиків які існують у зв`язку з веденням на території України воєнних дій.

Колегія суддів, дослідивши обставини справи та надавши оцінку наявним доказам, не повністю погоджується із висновком місцевого суду з таких підстав.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 28 вересня 2018 року.

Сторони мають двох малолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що стверджується наявними в матеріалах справи копіями свідоцтв про їх народження (а.с. 8,9).

Після розірвання шлюбу їхні малолітні діти проживають з матір`ю ОСОБА_2 і це сторонами не заперечується.

Позивач у справі проживає в м. Любомль Ковельського району Волинської області, що підтверджується витягом з реєстру територіальної громади від 08 січня 2025 року (а.с. 59).

Також судом встановлено, що позивач у справі сплачує аліменти на утримання дітей згідно судових наказів №279/3792/18 від 18 вересня 2018 року та за №279/7664/23, виданих Коростенським міськрайонним судом Житомирської області від 26 грудня 2023 року.

Згідно довідок № 23.9-23/б/н від 31.12.2024, №23.9-23/б/н від 31.122024 у ОСОБА_1 відсутня заборгованість по сплаті аліментів на утримання синів ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 60,61).

Водночас, судом встановлено, що наразі між сторонами не досягнуто домовленості щодо способів участі батька в вихованні та спілкуванні з дітьми.

Із матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 звертався із письмовою заявою до Служби у справах дітей Коростенської міської ради Житомирської області щодо розгляду питання його участі у вихованні дітей, так як ОСОБА_2 чинить йому перешкоди у вихованні дітей.

Із змісту листа Служби у справах дітей Коростенської міської ради Житомирської області № 1115 від 03 липня 2024 року убачається, що заява ОСОБА_1 була розглянута, проте йому було запропоновано звернутись до суду (а.с. 10).

Відповідно до Висновку органу опіки та піклування Коростенської міської ради "Про визначення способу участі у вихованні малолітніх дітей: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та спілкуванні з ними батька, ОСОБА_1 " визначено способи участі батька у вихованні та спілкуванні з синами: забирати їх з місця проживання малолітніх дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на день народження синів з 11-00 години до 14-00 години; в період зимових канікул з 08 січня по 14 січня щороку в період літніх канікул з 01 червня по 15 червня щороку (а.с.197).

Колегія суддів зауважує, що між сторонами у справі виникли непорозуміння, які носять особистий характер, у зв`язку з чим загострились взаємовідносини між позивачем та відповідачкою. Така ситуація не дає можливості в інший спосіб вирішити питання про визначення порядку та способів спілкування з дітьми, який мав би влаштувати кожну із сторін та врахувати при цьому інтереси дітей.

Отже, між батьками існує спір щодо порядку участі батька у вихованні синів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , який вирішити в позасудовому порядку не вдалося.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (стаття 18).

Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосованого закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини (пункти 1, 3 статті 9 Конвенції).

Стаття 1 Закону України «Про охорону дитинства» визначає контакт з дитиною як реалізацію матір`ю, батьком, іншими членами сім`ї та родичами, у тому числі тими, з якими дитина не проживає, права на спілкування з дитиною, побачення зазначених осіб з дитиною, а також надання ним інформації про дитину або дитині про таких осіб, якщо це не суперечить інтересам дитини.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат.

Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.

У статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» зазначено, що дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини.

Мати, яка проживає разом з дітьми, не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дітьми та брати участь у їх вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі № 189/68/20 (провадження № 61-16244св21).

Визначальним принципом регулювання сімейних відносин за участю дитини є максимально можливе урахування інтересів дитини (частина восьма статті 7 СК України, стаття 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до частини другої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Питання справедливої рівноваги між інтересами батьків та інтересами дитини неодноразово аналізувалося Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ), практика якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» і частини четвертої статті 10 ЦПК України застосовується судом як джерело права.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення ЄСПЛ у справі «Johansen v. Norway» від 07 серпня 1996 року).

Отже, положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини.

У справах зі спорів щодо участі батьків у вихованні та спілкуванні з дитиною узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність спору з цього приводу є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім (фактичним) подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.

У більшості випадків потреба втручання держави шляхом вирішення судами спорів між батьками щодо їх участі у вихованні дітей обумовлена поведінкою самих батьків та їх небажанням винайти порозуміння між собою в позасудовому порядку в найкращих інтересах своїх дітей.

Правосуддя у справах про піклування про дитину завжди супроводжується гостро- емоційними і мінливими стосунки між батьками, отже остаточність судового рішення у цій категорії справ є завжди тимчасовою і часто нетривалою. Правосуддя не в змозі регулювати та встановлювати сталі людські стосунки.

Вирішуючи питання про встановлення способу участі у вихованні для одного з батьків, який постійно не проживає з дітьми, суди повинні враховувати усю сукупність обставин конкретної справи.

Відповідно до статті 4 Конвенції про контакт з дітьми, дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним. Такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини.

Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (частина третя статті 51 Конституції України).

За частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Згідно статті 157 СК України питання про виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Відповідно до частини 1 статті 159 Сімейного кодексу України, якщо той із батьків, з яким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.

Частиною 2 вказаної статті передбачено, що суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.

Відповідно до частин четвертої-шостої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Установивши, що між сторонами склалися стосунки, які перешкоджають ОСОБА_1 спілкуватися з синами, суд першої інстанції, з висновками якого не в повній мірі погоджується апеляційний суд, врахувавши права та бажання батька брати участь у вихованні та спілкуванні з дитиною, недосягнення між батьками згоди щодо порядку участі у вихованні дитини, дійшов висновку про доцільність встановити позивачу конкретний спосіб участі у вихованні та спілкуванні з синами без присутності матері шляхом визначення графіку.

Як убачається з матеріалів справи, рішенням суду першої інстанції побачення батька з дітьми визначено за місцем проживання матері — ОСОБА_2 у місті Коростені Житомирської області, у денний час, без права виїзду дітей за межі міста. Такий порядок спілкування суттєво обмежує можливість батька брати повноцінну участь у вихованні дітей, організації їх дозвілля та оздоровлення.

Колегія суддів бере до уваги, що позивач наполягав на визначенні такого порядку спілкування, який би передбачав можливість тимчасового перебування дітей разом із ним під час канікул, у тому числі з можливістю виїзду на відпочинок та оздоровлення в межах території України. Зазначене мотивовано бажанням забезпечити дітям належний відпочинок, оздоровлення, пізнавальне дозвілля.

Матеріалами справи не підтверджено, що перебування дітей разом із батьком поза межами місця проживання матері чи тимчасовий виїзд з ним територією України суперечитиме їхнім інтересам або створюватиме небезпеку для їх життя, здоров`я чи розвитку. Так само відсутні докази неналежного виконання позивачем батьківських обов`язків, його недобросовісної поведінки або існування інших обставин, які б виключали можливість самостійного перебування дітей із батьком без присутності матері.

Навпаки, з установлених обставин убачається, що ОСОБА_1 бере участь у матеріальному забезпеченні дітей, сплачує аліменти, підтримує інтерес до їх життя, розвитку та виховання, прагне підтримувати з ними регулярний контакт та брати участь у їх дозвіллі.

Разом із тим колегія суддів також враховує малолітній вік дітей, необхідність забезпечення для них стабільного середовища проживання, збереження звичного режиму дня та відпочинку, а також потребу в поступовому й комфортному для дітей форматі реалізації права батька на спілкування з ними.

Апеляційний суд не може погодитися з висновком суду першої інстанції про визначення способу участі батька у вихованні дітей відповідно до запропонованого органом опіки та піклування графіка побачень.

Обираючи такий порядок спілкування, суд першої інстанції виходив із необхідності уникнення раптового емоційного напруження дітей, пов`язаного зі зміною середовища їх перебування, а також враховував безпекову ситуацію в Україні у зв`язку з воєнними діями.

Разом із тим, зазначені обставини самі по собі не є достатньою підставою для істотного обмеження участі батька у вихованні та особистому спілкуванні з малолітніми дітьми, якщо матеріалами справи не підтверджено наявності об`єктивних ризиків для життя, здоров`я чи психологічного стану дітей під час перебування разом із батьком.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що доказів, які б свідчили про неналежне виконання позивачем батьківських обов`язків, існування загрози фізичному чи психоемоційному благополуччю дітей під час спілкування з ним або неможливість його самостійного перебування з дітьми без присутності матері, матеріали справи не містять.

Водночас визначений місцевим судом порядок спілкування фактично звужує можливість батька брати повноцінну участь у вихованні дітей, не забезпечує формування та підтримання сталого емоційного зв`язку між батьком і синами, що суперечить як праву батька на участь у вихованні дітей, так і праву самих дітей на підтримання регулярних особистих стосунків і прямих контактів з обома батьками.

Сам факт проживання дітей окремо від батька не може бути підставою для обмеження його спілкування лише короткотривалими зустрічами або зустрічами за участю матері, оскільки це не сприяє формуванню самостійних довірливих відносин між батьком та дітьми.

Колегія суддів також враховує вік дітей, їх потребу у збереженні родинних зв`язків з обома батьками, а також те, що тривале перебування дітей із батьком під час канікул створює належні умови для спільного дозвілля, відпочинку, виховання та зміцнення емоційного контакту, що відповідає їх найкращим інтересам.

Посилання суду першої інстанції на безпекову ситуацію в Україні також не може бути безумовною підставою для відмови у визначенні більш тривалого часу перебування дітей із батьком, оскільки можливість проведення відпочинку батька з дітьми на території України, за попередньою домовленістю з матір`ю дітей, дозволяє врахувати поточну ситуацію в країні та інтереси дітей у кожному конкретному випадку.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги підлягають частковому задоволенню.

Наявні правові підстави, з метою врахування найкращих інтересів дітей, для часткового скасування рішення місцевого суду в частині надання можливості позивачу спілкування із своїми синами з можливістю тимчасового виїзду за межі місця їх проживання.

Саме такий порядок участі батька у вихованні дітей забезпечить підтримання стабільного емоційного зв`язку між ними, дозволить батькові брати безпосередню участь у їх вихованні та розвитку, водночас не порушуючи звичного режиму життя дітей та забезпечуючи дотримання їх найкращих інтересів.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно вимог статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Таким чином, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції частковому скасуванню з ухваленням нового судового рішення у зазначеній вище частині.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 268, 367, 368, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Рупс Вікторії Олексіївни – задовольнити частково.

Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 14 листопада 2025 року у частині визначення способу участі у вихованні та спілкуванні з дітьми скасувати і ухвалити нове рішення.

Визначити спосіб участі ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні із малолітніми синами: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , шляхом надання можливості зустрічей батька з дітьми без присутності матері ОСОБА_2 , наступним чином: - у період зимових канікул з 08 січня по 14 січня та у період літніх канікул з 01 червня по 15 червня, щороку, за домовленістю із матір`ю ОСОБА_2 , із можливістю тимчасового виїзду на відпочинок до санаторію чи гірсько-лижних курортів, які розташовані на території України; - у дні народження дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в період часу з 11.00 години до 14.00 години.

У решті рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Судді

Повний текст постанови складено: 26 травня 2026 року.