Постанова від 28 травня 2026 р. у справі №161/4579/24 — Волинський апеляційний суд

Справа № 161/4579/24 Головуючий у 1 інстанції: Шестернін В. Д.

Провадження № 22-ц/802/735/26 Доповідач: Бовчалюк З. А.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Бовчалюк З.А.,

суддів - Здрилюк О.І., Киці С.І.,

з участю секретаря судового Русинчук М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування за апеляційною скаргою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в інтересах яких діє їх представник ОСОБА_6 , на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 квітня 2026 року ,

В С Т А Н О В И В:

07.03.2024 ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 04.01.2022 між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) було укладено договір позики, за умовами якого позикодавець передав позичальнику в борг 15 000 $ на строк 1 (один) рік, до 04.01.2022. ОСОБА_2 не повернув борг, у зв`язку з чим ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про стягнення з нього такого боргу (справа №161/21832/23).

21.09.2022 ОСОБА_2 (дарувальник) відчужив квартиру АДРЕСА_1 на користь свого батька ОСОБА_3 (обдаровуваний), про що між ними було укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Усік А.М. та зареєстрований в реєстрі за №1451.

Вважає , що договір дарування є фраудаторним, адже ОСОБА_2 , маючи невиконане грошове зобов`язання за договором позики, діючи недобросовісно, відчужив належне йому нерухоме майно на безоплатній основі близькому родичу з метою приховування такого від можливого звернення стягнення в рахунок погашення боргу перед позивачем.

Просила суд визнати недійсним вказаний договір дарування, а також покласти на відповідачів судові витрати.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 квітня 2026 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 2 725,20 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 2 725,20 грн.

Відповідачі подали апеляційну скаргу на рішення суду від 03 квітня 2026 року, в частині розподілу судових витрат. Вважають, що суд неправильно застосував норми процесуального права та дійшов помилкового висновку про застосування частини 9 ст. 141 ЦПК України. Просили рішення суду першої інстанції, в частині розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу скасувати, та відмовити у стягненні з відповідачів судових витрат.

Згідно із частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Рішення суду першої інстанції, в частині відмовлених позовних вимог, жодною із сторін не оскаржується, а тому апеляційним судом рішення у вказаній частині не переглядається.

В судове засідання учасники справи не з`явилися, однак суд вважає за можливе проводити розгляд справи за їх відсутності зважаючи на те, що учасники справи повідомлялись про час та місце судового розгляду належним чином, обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи від них до суду не надходило, доказів поважності причин неявки (неявки представників) суду представлено не було та зважаючи на вимоги ч.2 ст. 372 ЦПК України.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

За змістом частин четвертої та п`ятої статті 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Датою прийняття постанови у даній справі є 29 травня 2026 року, тобто, дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, в частині розподілу судових витрат, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Доступ до суду є правом особи, гарантованим, зокрема, ч. 1 ст. 55 Конституції України, п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ч. 1 ст. 4 ЦПК України.

У ч. 1 ст. 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Судом встановлено, що рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 грудня 2024 року у справі № 161/21832/23 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 04 січня 2021 року у розмірі 15 000,00 дол. США. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Волинського апеляційного суду від 30 січня 2025 року у справі № 161/21832/23 апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 грудня 2024 року у цій справі в частині розміру заборгованості за договором позики та судового збору змінено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 04 січня 2021 року у розмірі 10 000,00 дол. США. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У справі, що переглядається, позивачка звернулася до суду з позовом про визнання недійсним договору дарування, вчиненого боржником та його батьком, з підстав того, що оспорюваний договір дарування від 21 вересня 2022 року має ознаки фраудаторного правочину, є фіктивним та спрямований на недобросовісне приховування відповідачем свого майна від можливості звернення на нього стягнення за невиконані боргові зобов`язання.

Судом встановлено , що на день звернення з даним позовом до суду в березні 2024 року ОСОБА_2 своїх боргових зобов`язань перед ОСОБА_1 не виконав, що слугувало підставою для ініціювання позивачем даного спору з метою захисту свого порушеного права.

З матеріалів справи вбачається , що лише 16 грудня 2025 року ОСОБА_2 сплатив ОСОБА_1 10 000 дол. США, які були стягнуті постановою Волинського апеляційного суду від 30 січня 2025 року у справі № 161/21832/23.

Відмовляючи у задоволені позову ОСОБА_7 суд першої інстанції вказав, що з врахуванням принципу розумності, незважаючи на фраудаторний характер спірного договору дарування, останній не підлягає визнанню недійсним, адже після звернення позивача до суду його права були самостійно відновлені відповідачем ОСОБА_2 (шляхом сплати заборгованості), хоча і з плином деякого часу. Визнання недійсним фраудаторного договору дарування в даному випадку втратило свою легітимну мету - повернення майна боржнику задля звернення на нього стягнення.

Аналізуючи викладене , необхідно вважати, що суд першої інстанції констатував, що позивач бажаючи захистити своє право кредитора, з метою гарантії повернення коштів, які були надані у борг, змушена була звертатися з даним позовом до суду, а відповідно нести майнові витрати по сплаті судового збору. В свою чергу ОСОБА_2 достовірно знаючи про наявність у нього невиконаних грошових зобов`язань перед ОСОБА_1 тривалий проміжок часу їх не виконував, що свідчить про його недобросовісність.

Відповідно до ч. 9 ст. 141 ЦПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Під зловживанням процесуальними правами розуміється форма умисних, несумлінних дій учасників процесу, що знаходить своє вираження, зокрема, у вчиненні дій, неспівмірних із наслідками, до яких вони можуть призвести, використанні наданих прав всупереч їх призначенню з метою обмеження можливості реалізації чи обмеження прав інших учасників провадження, перешкоджання діяльності суду з правильного та своєчасного розгляду і вирішення справ чи висловлення явної неповаги до суду чи учасників справи (постанова Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 761/27076/19).

Виходячи із системного тлумачення положень ч. 9 ст. 141 ЦПК України, необґрунтовані дії відповідачів, як підстава для компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних із розглядом справи, передбачають свідомі недобросовісні дії відповідачів, які свідчать про зловживання процесуальними правами.

Для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат позивачу згідно з процесуальним обов`язком доказування необхідно довести, які саме необґрунтовані дії відповідача були ним здійснені під час розгляду справи, та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяв відповідач недобросовісно чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний відповідач мав на меті протиправну мету – ущемлення прав та інтересів позивача; чи були дії відповідача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.

Аналізуючи правовідносини, що склалися між сторонами, колегія суддів приходить до висновку, що саме дії відповідачів, зокрема: тривале неповернення ОСОБА_2 отриманих у позику коштів, відчуження майна в період наявності невиконаних боргових зобов`язань стало підставою для звернення позивача з даним позовом та тривалого відстоювання своїх законних прав та інтересів. Суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про стягнення з відповідачів судового збору в розмірі по 2725, 20 гривень з кожного.

Отже, оскаржуване судове рішення в частині вирішення судових витрат ухвалено з дотриманням норм процесуального права та з врахуванням дійсних обставин справи, доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, а тому підстав для його скасування немає.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 367, 368, 369, 371, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в інтересах яких діє їх представник ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 квітня 2026 року, в оскарженій частині, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий-суддя:

Судді: