Рішення від 28 травня 2026 р. у справі №127/1546/26 — Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/1546/26

Провадження № 2/127/258/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2026 рокум. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області у складі судді Шаміної Ю.А., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) осіб в місті Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про розірвання договору та повернення грошових коштів,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 через свого представника адвокат Тимощука Є.С. звернувся до суду із позовом про розірвання договору на виготовлення та поставку дверей (замовлення №1322-1330), укладеного між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 та повернення безпідставно утриманих грошових коштів у розмірі 119000,00 грн. Мотивуючи позов тим, що 08.08.2025 року між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 було укладено договір на виготовлення та поставку дверей у кількості 9 штук (замовлення №1322-13300) на загальну суму 119000,00 грн. Позивач зазначає, що вказані обставини підтверджуються відповіддю відповідача на претензію та листуванням через месенджер. На виконання умов договору було здійснено повну оплату товару, а саме: 69000,00 грн сплачено 08.08.2025 року, 50000,00 грн сплачено 08.09.2025 року. Позивач вказує, що свої зобов`язання виконав в повному обсязі. Натомість станом на день подання позову товар не поставлено, строк виконання зобов`язання порушено, грошові кошти не повернуті. Позивач наголошує, що доказів щодо виконання відповідачем взятих на нього зобов`язань не надавалося, про готовність замовлених дверей позивача не повідомляли. Позивач зазначає, що він, будучи фізичною особою, замовив товар для особистих потреб у відповідача, який здійснює підприємницьку діяльність з виготовлення та продажу товарів, та сплатив на користь відповідача кошти за товар по договору купівлі-продажу товару, однак передача товару не відбулася. Невиконання або неналежне виконання зобов`язання є підставою для розірвання договору та повернення сплачених коштів. Крім того, узв`язку з відмовою відповідача виконувати договір, правова підстава для отримання коштів відпала, тому позивач вважає, що кошти у розмірі 119000,00 грн є безпідставно набутими.

Вищевикладене й стало підставою для звернення до суду із вимогами про розірвання договору на виготовлення та поставку дверей (замовлення №1322-1330), укладеного між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 , стягнення з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 безпідставно утримуваних коштів у розмірі 119000,00 грн, а також судових витрат.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 23 січня 2026 року відкрито спрощене позовне провадження у справі з роз`ясненням процесуальних прав учасників справи, зокрема, щодо надання у визначені строки відповідачем відзиву на позов, а позивачем письмової відповіді на такий відзив.

27 лютого 2026 року до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» представником відповідача адвокатом Опольською Н.М. подано заяву про продовження процесуального строку для подання відзиву по справі.

05 березня 2026 року представник відповідача ОСОБА_3 подала до суду відзив на позовну заяву.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 09 березня 2026 року відмовлено в задоволенні заяви представника відповідача про продовження строку для подання відзиву на позовну заяву ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про розірвання договору та повернення грошових коштів, відзив відповідача ФОП ОСОБА_2 не прийнято до розгляду.

19 березня 2026 року представник відповідача адвокат Опольська Н.М. через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» подала до суду заяву із викладеними у ній письмовими поясненнями, відповідно до яких відповідач наголошує на відсутності письмового договору між сторонами. Зазначає, що твердження позивача щодо «поставки» товару у значенні обов`язку Відповідача здійснити його доставку є помилковим та не відповідає фактичним обставинам справи. Сторонами не узгоджувались питання про доставку чи монтаж дверей, оскільки Відповідач не надає таких послуг. Як вбачається зі змісту замовлення №ст1322-1330, окрім технічних характеристик товару, у графі «адреса» зазначено «самовивіз», вказано також вартість, дату замовлення та термін виконання – 28 календарних днів (чотири тижні). Тобто, обов`язок щодо отримання товару покладався саме на позивача. Позивача було проінформовано про відсутність обов`язку у ФОП ОСОБА_2 поставити товар. У квитанції №ст1322-1330 на одержання авансового платежу за товар від 08 серпня 2025 року зазначено, що монтаж, демонтаж, доставка в ціну не входить. З урахуванням наведеного, домовленість сторін за своєю правовою природою є усним договором купівлі-продажу, а не договором поставки. У спірних правовідносинах наявні всі істотні умови договору купівлі-продажу. Сторонами чітко визначено предмет договору — металеві двері у кількості 9 штук із зазначенням технічних характеристик; погоджено ціну — 119000,00 грн; визначено строк виготовлення — 28 календарних днів; встановлено порядок отримання товару — самовивіз. 05.09.2025 року позивача було повідомлено в телефонному режимі про готовність товару та можливість його отримання шляхом самовивозу. Зазначена обставина також відображена у відповіді на претензію. Однак Позивач відмовився від негайного отримання товару, зазначивши, що забере його пізніше. З огляду на наведене, доводи позивача щодо відсутності повідомлення про готовність товару є безпідставними та не відповідають дійсності. Отже, відповідач виконав свій обов`язок щодо виготовлення товару та надання його у розпорядження покупця у строк, визначений усним договором купівлі-продажу. Неприбуття позивача для отримання товару не може свідчити про порушення з боку відповідача. Таким чином, станом на 05.09.2025 відповідачем в повному обсязі виконано усний договір купівлі-продажу від 08.08.2025 року, тобто відповідач повністю виконав свої зобов`язання згідно положень ч. 1 ст. 664 ЦК товар виготовлено у встановлений строк, підготовлено до передачі, а позивач був належним чином повідомлений про готовність отримання, тобто товар вважається наданим у розпорядження покупця. Окрім того, представник відповідача вказує, що у даному випадку має місце форс-мажорна обставина, а саме 10.09.2025 сталась пожежа внаслідок влучання невстановлених, на даний час типів, БПЛА та крилатих ракет, що підтверджується Актом про пожежу від 10.09.2025 р., складеним Головним управлінням ДСНС України у Вінницькій області. За даним фактом відкрито кримінальне провадження №22025020000000161 від 10.09.2025 за ч.1 ст. 438 Кримінального кодексу України. Також 18.09.2025 ФОП ОСОБА_2 було подано заяву старшому слідчому в ОВС слідчого відділу УСБУ у Вінницькій області підполковнику юстиції Артуру Лемещуку про залучення до провадження як потерпілого. ФОП ОСОБА_2 було складено перелік майна на підприємстві з виготовлення вхідних металевих дверей (розташоване за адресою АДРЕСА_1 , територія авіаремонтного заводу, ФОП ОСОБА_2 , двері ЕНЕЙ), яке було знищено від влучання дронів та ракет під час повітряної тривоги 10 вересня 2025 р . У розділі «Знищена готова продукція, склад» вказано, що на момент пожежі в приміщенні знаходились готові замовлення клієнтів у кількості 27 штук, на загальну суму 540000 грн., серед яких був і товар ОСОБА_1 . У одному із доданих до позовної заяви скріншотів листування менеджером ФОП ОСОБА_2 в месенджері Viber підтверджено, що товар було знищено під час ракетної атаки, внаслідок пожежі. Листом департаменту економіки і інвестицій Вінницької міської ради від 06.10.2025 року №11/00/004/61023 повідомлено, що відповідно до Рішення №1646 комісією з обстеження будівель та споруд суб`єктів підприємницької діяльності, пошкоджених внаслідок військових дій, спричинених збройною агресією російської федерації, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 складено акт обстеження та фіксації пошкодження або знищення окремих категорій об`єктів нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією Російської Федерації на території Вінницької міської територіальної громади від 02.10.2025. На підставі зазначеного акту сформована Довідка про визнання суб`єкта господарювання постраждалим від 02.10.2025 №47-Ф внаслідок надзвичайної ситуації. Тобто неможливість фактичної передачі товару в подальшому обумовлена настанням форс-мажорних обставин — пожежі, спричиненої військовою агресією, що призвела до знищення готової продукції. Ці обставини є надзвичайними та непередбачуваними, підтверджені актами ДСНС, кримінальним провадженням та іншими доказами. Відповідно до ст. 617 ЦК України, такі обставини звільняють відповідача від відповідальності за невиконання зобов`язань. Крім того, відповідач вказує на помилкове застосування позивачем статті 1212 ЦК України, так як ключовою умовою застосування цієї статті відсутність правової підстави для набуття майна. Натомість у даному випадку правовою підставою є укладений усний договір купівлі-продажу від 08.08.2025 року. Грошові кошти були сплачені позивачем саме на виконання умов цього договору. Отже, отримання коштів Відповідачем не є безпідставним. З огляду на те, що між сторонами існує чинний договір; кошти отримані на підставі цього договору, тому відсутні підстави вважати їх набутими без достатньої правової підстави, зобов`язання відповідача за договором виконані, вимога Позивача про стягнення 119000,00 грн на підставі ст. 1212 Цивільний кодекс України є юридично необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Враховуючи викладене, відповідач вважає, що підстав для задоволення позову про розірвання договору та повернення грошових коштів немає, а вимоги позивача є необґрунтованими та не підлягають задоволенню. Також відповідач вказала, що знаходиться у скрутному матеріальному становищі, до повномасштабного вторгнення господарською діяльністю з виготовлення дверей займався її чоловік ОСОБА_4 , який зник безвісти.

Докази, додані представником відповідача до письмових пояснень, відповідно до ч. 8 ст. 83 ЦПК України до розгляду судом не приймаються, оскільки подані із пропуском встановлено строку на їх подання.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов до наступного.

Судом встановлено, що 08.08.2025 між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 в усній формі укладено договір щодо виготовлення дверей у кількості 9 штук на загальну суму 119000,00 грн.

Відповідач не оспорював та не заперечував дійсність чи чинність вчиненого з ОСОБА_1 правочину, а навпаки підтвердив у своїх поясненнях обставини укладання договору.

Позивачем ОСОБА_1 здійснено повну оплату товару, а саме: 69000,00 грн сплачено 08.08.2025 року, 50000,00 грн сплачено 08.09.2025 року, вказана обставина відповідачем не заперечується та не спростована.

10.09.2025 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №2202520000000161 внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України. Досудовим розслідуванням встановлено, що 10.09.2025 в період проміжку часу з 02 год. 00 хв. по 06 год. 30 хв. невстановлені військовослужбовці зс рф з використанням баражуючих боєприпасів нанесли комбінований удар, за допомогою невстановлених на даний час типів БПЛА та крилатих ракет по об`єкту цивільної інфраструктури – складських та господарських приміщень, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , які перебували в оренді суб`єктів господарювання Вінницького регіону (а.с. 30).

Як вбачається із долучених позивачем скріншотів переписки у месенджері «Viber» двері за номерами замовлень ст 1322, 1323, 1324, 1325, 1326, 1327, 1328, 1329,1330 на момент повітряної тривоги і ракетної атаки знаходилися в основному цеху.

26 вересня 2025 року ОСОБА_2 було адресовано засобами поштово зв`язку претензію ОСОБА_1 від 24.09.2025 про повернення коштів.

У відповідь на претензію ОСОБА_1 від 24.09.2025 щодо невиконання замовлення на виготовлення та поставку дверей у кількості 9 шт. на загальну суму 119000,00 грн ФОП ОСОБА_2 повідомлено, що 08.08.2025 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як фізичною особою-підприємцем, було погоджено замовлення на виготовлення дверей. Роботи були розпочаті у визначені строки та виконані в повному обсязі 05.09.2025, про що було повідомлено у телефонному режимі. Проте ОСОБА_1 відмовився забрати готові двері, зазначивши, що забере їх пізніше. Таким чином, зобов`язання виконавця було виконано належним чином і вчасно. 10.09.2025 у м. Вінниця сталася надзвичайна подія - пожежа внаслідок влучення невстановлених, на даний час типів, БПЛА та крилатих ракет, що підтверджується: Актом про пожежу від 10.09.2025 р., складеного Головним управлінням ДСНС України у Вінницькій області; Витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань №2202520000000161 від 10.09.2025 р., відповідно до якого зареєстровано кримінальне провадження за ч. 1 ст. 438 Кримінального кодексу України. Внаслідок зазначеної події було повністю знищено приміщення, обладнання, заготовки дверей та виготовлені двері, матеріали та документи, що унеможливило отримання замовлення згідно погодженої домовленості. Відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України, особа звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо доведе, що порушення сталося внаслідок непереборної сили (форс-мажорних обставин). Також згідно з пунктом 6 частини 1 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України», воєнні дії обстріли та інші воєнні дії, обстріли та інші воєнні події визнаються обставинами непереборної сили. Таким чином, невиконання договірних зобов`язань сталося не з вини ОСОБА_2 , а через надзвичайні обставини воєнного характеру, що унеможливили подальше ведення господарської діяльності та доступ до майна. Разом з тим, відповідач вказує, що здійснює заходи для відновлення діяльності після наслідків пожежі та вирішення питань із страховою компанією й органами розслідування. Повернення коштів у зазначений у претензії строк наразі є неможливим через відсутність доступу до майна, виробничих засобів і банківських ресурсів, що вивчаються у рамках кримінального провадження №2202520000000161. Після завершення відповідних процесуальних дій та відновлення господарської діяльності питання про врегулювання взаєморозрахунків із замовниками буде розглянуто додатково.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦПК України).

У частинах першій-третій статті 6 ЦК України передбачено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частин першої та другої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (частина перша статті 207 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі №355/385/17 (провадження №61-30435сво18)).

Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). З урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі №753/8945/19 (провадження №61-8829сво21)).

Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом.

Суд дійшов висновку, що укладений між договір за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу, оскільки у цьому договорі викладені всі істотні умови, притаманні такому виду договорів, а його предметом є товар, а саме двері, які будуть створені в майбутньому.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому (частина перша статті 656 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Відповідно до ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (стаття 651 ЦК України).

При цьому, Верховний Суд у постанові від 14.07.2021 у справі №740/2904/17 (та аналогічно у справі №754/4475/19) зазначив, що тлумачення змісту договору не може бути таким, що призводитиме до неможливості виконання договірного зобов`язання взагалі і ніколи. Тлумачення змісту договору не може призводити до неможливості виконання права (на розірвання) взагалі (правова позиція у справах №740/2904/17, №754/4475/19).

Суд наголошує на тому, що договір є підставою виникнення і формою існування зобов`язань, які одночасно складають зміст договору, тобто ці поняття є взаємопов`язані, з однієї сторони, та не є тотожними, з іншої.

При цьому, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Отже, строк дії договору (виконання зобов`язання) є істотною умовою договору і встановлюється за загальними правилами, визначеними у статтях 251-255, 530-531, 631 ЦК України.

Разом з тим, із наведених норм слідує, що строк дії договору є час, впродовж якого існують зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17, де відзначено, що:

« 6.4. Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов`язань, оскільки згідно зі статтею 599 ЦК України, частиною першою статті 202 ГК України такою підставою є виконання, проведене належним чином.

6.5. З огляду на те, що закон не передбачає такої підстави, як закінчення строку дії договору, для припинення зобов`язання, яке лишилося невиконаним, Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи скаржника про те, що після закінчення строку дії укладеного між сторонами Договору є неможливим виконання відповідачем робіт за цим Договором та їх прийняття позивачем».

Тобто, фактично договір вважається припиненим/закінченим з припиненням зобов`язань, котрі входять до змісту договору. Інакше кажучи, він припиняється саме внаслідок вичерпаності його умов.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Укладений між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 договір за своєю правовою суттю покладає права та обов`язки на обох сторін, натомість стороною відповідача не доведено належними доказами обставин виконання зобов`язань за договором, а саме передачі товару у власність покупцеві або належне повідомлення покупця про готовність товару до його передання у належному місці, у спосіб, що дозволяє зафіксувати зміст повідомлення та факт отримання його відповідачем, а отже, покупець не вважається таким, що прострочив прийняття товару.

Таким чином, суд дійшов висновку про правомірність вимог ОСОБА_1 стосовно розірвання укладеного з ФОП ОСОБА_2 договору на виготовлення та поставку дверей (замовлення №1322-1330) у зв`язку із неналежним виконання відповідачем договору.

У пункті 3 частини третьої статті 1212 ЦК України передбачено, що положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні.

Тлумачення частини третьої статті 651, частини четвертої статті 653, пункту 3 частини третьої статті 1212 ЦК України свідчить, що якщо одна із сторін договору передала у власність іншій стороні певне майно (сплатила кошти) і судом встановлено порушення еквівалентності зустрічного надання внаслідок невиконання або неналежного виконання своїх обов`язків однієї із сторін, сторона, що передала майно (сплатила кошти), має право вимагати повернення переданого іншій стороні в тій мірі, в якій це порушує погоджену сторонами еквівалентність зустрічного надання. Тобто, якщо сторона яка вчинила виконання, проте не отримала зустрічного надання в обсязі, який відповідає переданому майну (сплаченим коштам) і згодом відмовилася від договору, то вона може вимагати від сторони, яка порушила договір і не здійснила зустрічне надання, повернення майна (коштів) на підставі пункту 3 частини третьої статті 1212 ЦК України.

Аналогічні висновки, викладені у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25.03.2020 у справі №537/4259/15-ц, від 31.03.2021 у справі №363/3555/17, від 22.12.2021 у справі №465/5790/17.

Отже, зважаючи, що суд дійшов висновку про розірвання договору на виготовлення та поставку дверей (замовлення №1322-1330), укладеного між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 , у той час як ОСОБА_1 здійснив повну оплату товару, однак не отримав еквівалентного зустрічного надання у вигляді товару, тому у даному випадку застосовуються норм частини першої, пункту 3 частини третьої статті 1212 Цивільного кодексу України.

З огляду на наведене, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 119000,00 грн як безпідставно збережених коштів відповідно до норм статті 1212 Цивільного кодексу України.

Щодо настання форс-мажорних обставин суд зазначає, що норми ст. 617 ЦК України регулюють лише можливість звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, а не від самого зобов`язання. Тобто, існування форс-мажорних обставин звільняє сторону договору саме від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язання, а не від обов`язку виконати це зобов`язання після припинення таких обставин. Цей інститут спрямований виключно на звільнення сторони від негативних наслідків, а саме від відповідальності за невиконання чи прострочення виконання зобов`язань на період існування форс-мажору. Разом із тим, позивач не заявляє до стягнення пеню, неустойку або інші штрафні санкції за порушення позичальником зобов`язання.

Таких висновків дотримується Верховний Суд у постанові від 16.05.2024 у справі №913/308/23 та від 10 грудня 2025 року у cправі №916/4003/24.

Окрім того, згідно положень ст. 141 ЦПК України, зважаючи, що позовні вимоги підлягають задоволенню, а позивач при зверненні до суду був звільнений від сплати судового збору як споживач, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь держави судового збору у розмірі 1331,20 грн.

Щодо витрат на правничу допомогу, понесених позивачем, то суд враховує, що відповідно до ст.131 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витратна правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Ч. 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах: від 03.10.2019 в справі №922/445/19, від 22.01.2021 в справі №925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах: від 02.12.2020 в справі №317/1209/19 (провадження №61-21442св19), від 03.02.2021 в справі №554/2586/16-ц (провадження №61-21197св19), від 17.02.2021 в справі №753/1203/18 (провадження №61-44217св18).

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються в разі задоволення позову - на відповідача.

Позивачем заявлено про врахування судових витрат понесених ним (професійна правнича допомога) при розподілі судових витрат між сторонами та в підтвердження витрат на правничу допомогу надано: ордер на надання правничої допомоги серії АВ №1365449 від 15.01.2026, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 15.08.2018, договір №1-ЛК про надання професійної правничої допомоги від 12.01.2026 з додатком №1, акт виконаних робіт до Договору №1-ЛК від 12.01.2026 про надання професійної правничої допомоги від 15.01.2026, а також квитанцію про оплату гонорару від 15.01.2026.

З огляду на надані позивачем докази та задоволення позовних вимог суд вважає, що існують підстави для розподілу між сторонами витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем.

Надаючи оцінку наданим доказам, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, дійшов висновку, що відображена у наданих доказах інформація щодо характеру та обсягу виконаної адвокатом роботи (наданих послуг) відповідає критерію розумності, заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу є співмірним із складністю справи, виконаними адвокатом роботами (наданими послугами, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та, зважаючи на відсутність заяв іншої сторони щодо неспівмірності таких витрат, з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню 7000,00 грн у відшкодування витрат на правничу допомогу.

Керуючись ст. 15, 16, 202, 203, 526, 617, 627, 629, 638, 651, 655, 656, 1212 ЦК України, ст. 13, 77-79, 81, 89, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд –

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Розірвати договір на виготовлення та поставку дверей (замовлення №1322-1330), укладений між ОСОБА_1 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 .

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 безпідставно утримувані грошові кошти у розмірі 119000,00 грн (сто дев`ятнадцять тисяч гривень) сплачені за договором на виготовлення та поставку дверей (замовлення №1322-1330), укладеним між ОСОБА_1 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 .

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь держави 1331,20 грн (одна тисяча триста тридцять одна гривня двадцять копійок) судового збору.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 7000,00 грн (сім тисяч гривень) у відшкодування витрат на правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 ;

відповідач: фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_4 .

Суддя Шаміна Юлія Анатоліївна