Постанова від 28 травня 2026 р. у справі №752/11072/23 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2026 року

м. Київ

справа № 752/11072/23

провадження № 61-3994св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Воробйової І. А.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_3 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

відповідач - ОСОБА_5 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 на рішення Голосіївського районного суду

м. Києва від 16 вересня 2024 року у складі судді Кордюкової Ж. І. та постанову Київського апеляційного суду від 18 лютого 2025 року у складі колегії суддів: Крижанівської Г. В., Оніщука М. І., Шебуєвої В. А.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2023 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення коштів.

Позов мотивований тим, що 14 грудня 2017 року між позивачами і ОСОБА_5 укладено договір доручення, за умовами якого вони уповноважили ОСОБА_5 бути їх представником з питань продажу належної їм квартири

АДРЕСА_1 , у тому числі укласти та підписати від їх імені договір купівлі-продажу зазначеної квартири та отримати кошти від її продажу.

Позивачі зазначали, що 12 листопада 2018 року ОСОБА_5 , діючи як представник, від їх імені здійснив відчуження (продаж) вказаної квартири за ціною 2 063 978,40 грн, що еквівалентно 74 000,00 дол. США на день підписання договору купівлі-продажу, які в повному обсязі були передані покупцем квартири ОСОБА_7 особисто ОСОБА_5 .

Після отримання коштів від продажу квартири відповідач своїх зобов`язань

з передання коштів власникам квартири (позивачам) не виконав, кошти у сумі 74 000,00 дол. США їм не передав, мотивуючи це тим, що зазначені кошти

в нього нібито вкрали.

З урахуванням викладеного ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

ОСОБА_4 просили стягнути з ОСОБА_5 на їх користь кошти від продажу належної їм квартири в сумі 2 706 076,40 грн, що на день подання позову еквівалентно 74 000,00 дол. США.

16 вересня 2024 року протокольною ухвалою Голосіївського районного суду

м. Києва до участі у справі як правонаступника ОСОБА_2 , яка померла

ІНФОРМАЦІЯ_1 , залучено ОСОБА_3 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 16 вересня 2024 року позов задоволено.

Стягнено з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_3 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 кошти в сумі 74 000,00 дол. США.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із доведеності заявлених вимог, оскільки відомостей про виконання доручення позивачів та передання відповідачем коштів позивачам від продажу квартири

АДРЕСА_1 , у матеріалах справи немає. Суд дійшов висновку, що позивачі не пропустили строк позовної давності.

Додатковим рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2024 року заяву представника позивачів Поліщука С. В. задоволено частково.

Стягнено з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_3 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , окремо кожному, витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 000,00 грн.

У задоволенні іншої частини заяви відмовлено.

Суд, врахувавши обсяг реально виконаних адвокатом робіт, категорію справи, ціну позову, значення справи для сторін, відсутність публічного інтересу до справи, вважав за можливе стягнути витрати на правову допомогу з відповідача на користь позивачів в розмірі 8 000,00 грн, що відповідатиме критерію реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру.

Постановою Київського апеляційного суду від 18 лютого 2025 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 залишено без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 16 вересня 2024 року залишено без змін.

Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився

з висновком суду першої інстанції.

Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 22 квітня 2025 року заяву адвоката Поліщука С. В., подану в інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , яка також є правонаступником ОСОБА_2 , про ухвалення додаткового рішення задоволено.

Стягнено з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 8 000,00 грн витрат на правничу допомогу.

Стягнено з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 8 000,00 грн витрат на правничу допомогу.

Стягнено з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 8 000,00 грн витрат на правничу допомогу.

Вирішуючи питання про стягнення витрат на правничу допомогу у заявленому розмірі, апеляційний суд уважав, що такі вимоги є законними і обґрунтованими.

Короткий зміст вимог і доводів касаційної скарги

24 березня 2025 року представник ОСОБА_5 - ОСОБА_6 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 16 вересня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 лютого 2025 року й ухвалити у справі нове судове рішення, яким справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення суду про стягнення з відповідача суми боргу в іноземній валюті за відсутності у позивачів індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій є неправомірним і недопустимим способом захисту цивільних справ, оскільки іноземна валюта у спірних правовідносинах може бути виключно валютою боргу, а не валютою платежу. У договорі купівлі-продажу квартири чітко зазначено, що розрахунок здійснювався у гривні за курсом долара США у еквіваленті 74 000,00 дол. США. Суди не надали належної оцінки доказам щодо витрат, понесених відповідачем на утримання квартири до моменту її продажу. Суди не надали належної оцінки аргументам відповідача про те, що він був пограбований у момент, коли ніс кошти до банку. Вважає, що пограбування тісно пов`язане з продажем квартири, а позивачі і співробітник поліції є заінтересованими у вчинені цього злочину.

Аргументи інших учасників справи

27 квітня 2025 року представник ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - Поліщук С. В. подав до Верховного Суду відзив, у якому просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення Голосіївського районного суду

м. Києва від 16 вересня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду

від 18 лютого 2025 року залишити без змін.

Відзив мотивований тим, що під час розгляду справи відповідач не довів, що вжив усіх залежних від нього заходів для належного виконання зобов`язання.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Голосіївського районного суду м. Києва.

09 липня 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені

у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Короткий зміст фактичних обставин справи

10 січня 2017 року ОСОБА_3 на підставі довіреності, посвідченої консулом Генерального консульства України в Нью-Йорку (США) Кастран М. М. за реєстровим номером 26/17, уповноважила ОСОБА_5 бути її представником

з питань продажу належного їй рухомого та нерухомого майна.

16 січня 2017 року ОСОБА_2 на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С. В. за реєстровим номером 194, уповноважила ОСОБА_5 бути її представником

з питань продажу належної їй частки квартири

АДРЕСА_1 .

14 грудня 2017 року ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на підставі довіреностей, посвідчених консулом Генерального консульства України в Нью-Йорку (США) Лапою І. С., уповноважили ОСОБА_5 бути їх представником з питань продажу належних їм на праві власності часток квартири АДРЕСА_1 .

12 листопада 2018 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , від імені яких діяв ОСОБА_5 , і ОСОБА_7 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу

Морозовою С. В., відповідно до умов якого продавці передали у власність покупцю, а покупець прийняв у власність вказану квартиру і сплатив за неї ціну, визначену цим договором.

Відповідно до пункту 2.1 договору купівлі-продажу ціна нерухомого майна становить 2 063 978,40 грн, що є еквівалентом 74 000,00 дол. США за курсом НБУ на день підписання договору, які сплачені покупцем до підписання цього договору.

Звертаючись до суду, позивачі посилалися на те, що ОСОБА_5 кошти, отримані від продажу від імені позивачів та в їх інтересах квартири, їм не передав, а тому ці кошти підлягають стягненню з ОСОБА_5 на їх користь

в примусовому порядку.

Мотиви, якими керується Верховний Суд

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають.

Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (частина перша статті 237 ЦК України).

Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє,

у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом (частина третя статті 238 ЦК України).

Представник завжди має вчиняти правочин в інтересах сторони, яку він представляє. Для забезпечення інтересів цієї сторони представнику заборонено вчиняти правочин у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є. Словосполучення «у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є» необхідно розуміти так, що представник не може вчиняти від імені особи, яку він представляє, правочин щодо себе особисто (тобто бути стороною цього правочину) або іншим шляхом на шкоду інтересам довірителя, у тому числі на користь інших осіб, включаючи тих, представником яких він одночасно є (див. постанови Верховного Суду

від 28 лютого 2024 року у справі № 159/4766/21, від 03 липня 2024 року у справі № 203/4168/19).

Представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі (частина перша та третя статті 244 ЦК України).

У Главі 68 ЦК України немає спеціальних вимог до форми договору доручення.

З урахуванням змісту статті 244 ЦК України та принципу розумності довіреність має передбачати повноваження представника, необхідні для представництва довірителя перед третіми особами, а не обов`язки представника перед особою, яку він представляє (довірителем). Договірне представництво виключає можливість видання довіреності, яка передбачає можливість представника розпорядитися коштами на власний розсуд, оскільки це суперечить суті представництва (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі № 458/229/18).

За договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя (частина перша статті 1000 ЦК України).

Повірений зобов`язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення. Повірений може відступити від змісту доручення, якщо цього вимагають інтереси довірителя і повірений не міг попередньо запитати довірителя або не одержав у розумний строк відповіді на свій запит. У цьому разі повірений повинен повідомити довірителя про допущені відступи від змісту доручення як тільки це стане можливим (частина перша статті 1004 ЦК України).

Повірений зобов`язаний: 1) повідомляти довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання його доручення; 2) після виконання доручення або

в разі припинення договору доручення до його виконання негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдні документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення; 3) негайно передати довірителеві все одержане

у зв`язку з виконанням доручення (стаття 1006 ЦК України).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки

і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок

у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (частина друга статті 530 ЦК України).

За відсутності домовленості повіреного з довірителем про встановлення строку (терміну) передання одержаного у зв`язку з виконанням доручення, таке передання має відбуватися негайно. Для цього довіритель не має заявляти вимогу про передання одержаного у зв`язку з виконанням доручення, оскільки пункт 3 частини першої статті 1006 ЦК України є винятком, який допускає припис речення другого частини другої статті 530 ЦК України (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від

25 березня 2024 року у справі № 458/229/18).

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Встановивши, що відповідач як уповноважена позивачами особа відчужив від їх імені спірну квартиру за договором купівлі-продажу, однак кошти в розмірі 74 000,00 дол. США, які він зобов`язаний був повернути позивачам на виконання виданої довіреності, довірителям не передав, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення

з відповідача на користь позивачів зазначеної суми грошових коштів. Обов`язок надання доказів виконання передбачених дорученням дій та передання одержаного у зв`язку з виконанням доручення покладається саме на повіреного, адже саме він у межах виконання доручення вчиняє активні дії.

Відомостей про виконання доручення позивачів та передання відповідачем їм коштів від продажу квартири від імені позивачів та в їх інтересах у матеріалах справи немає.

ОСОБА_5 не спростовував ту обставину, що він не передав позивачам грошові кошти, отримані від продажу їх квартири.

Визначаючи характер грошового зобов`язання, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, визначив стягнення з боржника суми саме

в іноземній валюті, що на момент ухвалення рішення суду становило визначений за офіційним курсом НБУ еквівалент у національній валюті України. Зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло б двозначність щодо розуміння суті обов`язку боржника, який має бути виконаний примусово за участю виконавця. У разі ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті стягувачу має бути перерахована саме іноземна валюта, визначена судовим рішенням, а не її еквівалент у гривні. Перерахування суми у національній валюті України за офіційним курсом НБУ не вважається належним виконанням. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі

№ 761/12665/14-ц.

Таким чином, колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суди неправильно визначили розрахункову валюту за договором купівлі-продажу квартири, оскільки умовами цього договору було визначено суму в національній валюті в розмірі 2 063 978,40 грн, що було еквівалентом 74 000,00 дол. США.

Аргументи заявника про те, що кошти, отримані відповідачем від продажу належної позивачем квартири, були викрадені, є безпідставними, оскільки це не звільняє ОСОБА_5 від обов`язку виконати доручення позивачів у повному обсязі та передати їм грошові кошти від продажу належної їм квартири.

Оскільки умовами доручень та договором купівлі-продажу квартири не передбачено відшкодування відповідачу понесених ним витрат за рахунок коштів, отриманих від продажу квартири позивачів, безпідставними є аргументи касаційної скарги про те, що оскільки процес пошуку покупця квартири зайняв певний час, відповідач ніс витрати на утримання квартири позивачів, за складання звіту про експертну оцінку квартири, на оформлення попереднього договору і договору купівлі-продажу квартири, на комісійну винагороду ріелтору, а тому остаточна сума, яку він мав передати позивачам, становила

67 256,33 дол. США.

Аргументів щодо незгоди з висновками судів першої й апеляційної інстанцій щодо строку позовної давності в касаційній скарзі немає, а тому суд касаційної інстанції висновки судів попередніх інстанцій з цього питання не перевіряє.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення

в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судові рішення першої та апеляційної інстанцій відповідають вимогам вмотивованості.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником

у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 16 вересня 2024 року та постанови Київського апеляційного суду від 18 лютого 2025 року - без змін, оскільки підстав для їх скасування немає.

З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 16 вересня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 лютого 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

І. А. Воробйова

М. Є. Червинська